7. Кримінальне законодавство

7.1. Поняття злочину. Класифікація злочинів. Відмежу­вання злочину від проступку та діянь, що не становлять суспільної небезпеки.

Відповідно до ст. 11 КК України, злочином є передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. При цьому, не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або дер­жаві.

Отже, будь-який злочин характеризується такими ознаками:

Суспільна небезпечність (матеріальна ознака злочину). її сутність полягає в тому, що кожний злочин спричинює шкоду або створює загрозу спричинення та­кої шкоди. Причому суспільна небезпечність злочину є значно більшою, ніж суспільна шкідливість адміністративного або дисциплінарного правопорушення. Суспільна небезпечність злочину оцінюється за її характером (якісна властивість, що визначається об'єктом посягання) та ступенем (кількісна характеристика, ви­ражає інтенсивність спричинення шкоди). Характер суспільної небезпечності злочину — це якісний показник, який визначається перш за все тією або іншою групою соціальних цінностей, на які посягає злочин.

Протиправність (формальна ознака злочину) означає передбаченість зло­чину кримінальним законом. Значення протиправності злочину полягає в тому, що особа підлягає кримінальній відповідальності у разі скоєння діяння тільки у тому випадку, якщо таке діяння передбачено КК України. У зв'язку з цим, якщо певне діяння і становить небезпеку для суспільства, але не передбачено КК України, таке діяння не є злочином, і його вчинення не тягне за собою криміна­л

Винність. Ця ознака злочину вказує на те, що особа підлягає кримінальній відповідальності тільки за наявності вини. У разі відсутності вини у формі умис­лу або необережності відсутній і злочин.

Караність, тобто загроза застосування покарання у разі вчинення злочину. Караність як ознака злочину не тотожна із самим застосуванням покарання до винної особи. Караність — це така ознака злочину, відповідно до якої є можливість застосування покарання до винної особи на підставі кримінального закону.

У деяких випадках діяння, вчинене особою, формально підпадає під усі озна­ки злочину, однак воно не містить суспільної небезпеки. Відповідно до ч. 2 ст. 11 КК України, не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істот­ної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Слід звернути увагу, що діяння не може визнаватися малозначним, якщо воно пов'язане з посяганням на життя, здоров'я, статеву недоторканність особи або вчинене небезпечним способом чи за наявності умислу заподіяти істотну шкоду.

Склад злочину — це сукупність встановлених у кримінальному законі юри­дичних ознак (об'єктивних та суб'єктивних), які визначають вчинене суспільне небезпечне діяння як злочин1.

Поняття складу злочину не слід ототожнювати із поняттям самого злочину. Злочин — це певне явище, склад злочину — це юридична характеристика такого злочину, що містить типові, найбільш істотні його ознаки.

Необхідними елементами складу злочину є:

об'єкт злочину;

об'єктивна сторона злочину;

суб'єкт злочину;

суб'єктивна сторона злочину.

Об'єкт злочину — це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом та на які посягає злочин, спричиняючи їм певну шкоду або створюючи загрозу спричинення такої шкоди. Від об'єкта слід відрізняти предмет злочину. тобто речі матеріального світу, з ознаками яких пов'язана наявність або відсутність у діянні особи ознак певного злочину.

Існують такі види об'єктів злочину:

загальний об'єкт (сукупність суспільних відносин, що охороняються всіма нормами кримінального законодавства);

родовий об'єкт (визначене коло однорідних суспільних відносин, які охоро­няються певною сукупністю взаємопов'язаних кримінально-правових норм), на­приклад, відносини власності;

безпосередній об'єкт (конкретні суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом та на які посягає конкретний злочин).

Об'єктивна сторона злочину являє собою зовнішній прояв злочину, характери­зується суспільно небезпечним діянням, суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням та наслідками, місцем, часом, способом, обста­новкою та засобами вчинення злочину.

Обов'язковим елементом об'єктивної сторони є діяння у формі дії або бездіяльності як свідомий, вольовий акт поведінки людини. Дія — це активна поведінка людини. Бездіяльність — це пасивна форма поведінки людини, коли людина не вчиняє певну дію, яку вона повинна була і могла вчинити у даних конкретних умовах.

Діяння у формі дії або бездіяльності є обов'язковим елементом об'єктивної сторони будь-якого злочину.

Факультативними елементами об'єктивної сторони злочину є суспільно небезпечні наслідки та причиновий зв'язок між діянням та наслідками. Ці елементи не завжди вказані у законі як ознаки конкретного злочину.

Суспільно небезпечні наслідки — це шкода, яку спричиняє діяння суспільним відносинам, або реальна загроза спричинення такої шкоди (наприклад, шкода здоров'ю, майнова шкода тощо).

Причиновий зв'язок між діянням та наслідками передбачає наявність об'єктивно існуючого зв'язку між діянням та наслідками, коли діяння породжує, виступає об'єктивною причиною настання таких наслідків.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого, відповідно до КК України, може наставати кримінальна відповідальність. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з яко­го може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

Ознаками загального суб'єкта злочину є:

суб'єкт злочину — це завжди фізична особа;

осудність (здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії та керувати ними);

досягнення віку кримінальної відповідальності. За загальним правилом (ст. 22 КК України), кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. За окремі злочини, передбачені ч. 2 ст. 22 КК України, кримінальна відповідальність настає з 14 років.

Спеціальний суб'єкт злочину, крім ознак загального суб'єкта, додатково пови­нен мати спеціальні ознаки, які стосуються різних властивостей (громадянство, посадове становище, виконання професійних чи спеціальних функцій тощо). На­приклад, суб'єктом злочину одержання хабара (ст. 368 КК України) може бути ли­ше службова особа; суб'єктом військових злочинів — лише військовослужбовець.

Суб'єктивна сторона злочину — це його внутрішня сторона, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості та волі до суспільно не­безпечного діяння та його наслідкам2.

Елементами суб'єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, перед­баченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Вина особи є основною і обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кожно­го складу злочину. Принцип кримінальної відповідальності особи за наявності її вини законодавчо сформульований у ч. 1 ст. 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Умисел поділяється на прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний харак­тер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала мож­ливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяль­ності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можли­вості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяль­ності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Мотив — це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір учинити злочин. Мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину в тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального зако­ну (наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів — п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України).

Мета злочину — це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною для злочинів, що вчи­няються з прямим умислом.

Щодо класифікації злочинів, то згідно зі ст. 12 КК України, залежно від ступе­ня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяж­кості, тяжкі та особливо тяжкі. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

1 Уголовное право Украйни. Общая часть / Под ред. М. И. Бажанова, В. В. Сташиса: В. Я. Тация. — Харьков: «Право», — 1998. — С. 63.

2 Уголовное право Украйни. Общая часть / Под ред. М. И. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тация. — Харьков: «Право», — 1998. — С. 126.