196

---

8.12. Захист у справах щодо осіб, стосовно яких засто­совуються заходи медичного характеру.

Відповідно до ст. 212 КПК України, однією з форм закінчення досудового слідства є складання постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Поняття і види примусових заходів медичного характеру закріплені КПК України. Так, згідно зі ст. 92 цього нормативно-правового акта примусовими за­ходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, у спеціаль­ний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку;

госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особ

и, яка страждає на психічні розлади і вчи­нила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здо­ров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути за­стосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і харак­тером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіат­ричному закладі і лікування у примусовому порядку.

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути за­стосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діян­ня, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути за­стосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діян­ня, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого приму­сових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язко­вим лікарським наглядом.

Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів ме­дичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.

Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішен­ня питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинен­ня або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припи­нення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), що надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продов­ження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового захо­ду. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрун­тування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допо­моги. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медично­го характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.

У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через змінення психічного стану особи на краще, суд може передати її на піклу­вання родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання.

Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначе­ного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить не­безпеку для здоров'я інших осіб.

У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі при­значення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

При розгляді судом справи про застосування примусових заходів медичного характеру суд вирішує такі питання:

чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа;

чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа;

чи вчинила особа зазначене діяння у стані неосудності або обмеженої осуд­ності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка виклю­чає застосування покарання;

чи слід застосувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме.

Коли буде встановлено, що дана особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або обмеженої осудності або після вчинення злочину захворіла на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання, суд, якщо визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя — постанову про застосування до цієї особи примусових заходів медичного характеру, з зазначенням яких саме. Коли суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру, спра­ву належить закрити, про що виноситься ухвала (постанова).

Якщо неосудність або обмежена осудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлена, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову про направлення справи для досудового розслідування в загальному порядку.

Якщо вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розгля­дається справа, не буде доведене, суд своєю ухвалою, а суддя — постановою закриває справу.

Скасування або зміна призначених судом примусових заходів медичного характеру може мати місце лише за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці заходи, або суду за місцем лікування.

Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру може мати місце, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або обмеженої осудності, видужала або коли в результаті змін у стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру.

Коли особа, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характе­ру внаслідок її психічного захворювання після вчинення злочину, видужає, то суд на підставі висновку медичної комісії виносить ухвалу, а суддя — постанову про скасування застосованого заходу медичного характеру та направлення справи для провадження досудового слідства чи судового розгляду, якщо неосудність або обмежена осудність була встановлена під час судового слідства. Час перебування в медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбування покарання.

Ухвала (постанова) про відновлення справи може бути винесена в межах вста­новленої законом давності притягнення до кримінальної відповідальності.

На ухвалу, постанову, винесені суддею або судом у порядку, передбаченому цим розділом, може бути подано апеляційну чи касаційну скаргу або внесено апе­ляційне чи касаційне подання прокурора в загальному порядку.

Апеляційний суд змінює постанову про застосування примусових заходів ви­ховного чи медичного характеру у випадках:

зміни кваліфікації суспільно небезпечного діяння і застосування статті Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за менш тяжке діяння;

пом'якшення виду примусового заходу виховного чи медичного характеру. Апеляційний суд скасовує постанову про застосування примусових заходів

виховного чи медичного характеру і постановляє свою постанову у випадках:

необхідності кваліфікації суспільно небезпечного діяння як більш тяжкого, якщо таке було зазначено у постанові слідчого про закриття справи і застосуван­ня примусових заходів виховного характеру або про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характе­ру;

застосування більш суворого виду примусових заходів виховного чи медич­ного характеру;

скасування необгрунтованої постанови суду про закриття справи щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вони не вчинили суспільно не­безпечне діяння.

 

< Попередня   Наступна >