Адвокатура в Україні. Меліхова, 2005

Адвокатура - Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката Ч.1

 

 

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

О. В. МЕЛІХОВА

АДВОКАТУРА В УКРАЇНІ

Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни

65pt; " align="center">

ББК 67.75 (4 Укр)

М 47

Рецензенти:

Бура М. А., канд. юрид. наук, доц. (Київський національний економічний університет)

Нечипоренко О. Ю., канд. екон. наук, доц. (Київський національний економічний університет)

Рекомендовано до друку Вченою радою КНЕУ

Протокол № 8 від 27.02.03

 

Редакційна колегія юридичного факультету

Голова редакційної колегії В. Ф. Опришко, д-р юрид. наук, проф.

Відповідальний секретар О. Ю. Нечипоренко, канд. екон. наук доц.

Члени редакційної колегії Ф. П. Шульженко, канд. філос. наук, доц.

Г. О. Федоренко, канд. юрид. наук, доц.

О. Г. Яновська, канд. юрид. наук, доц.

Меліхова О. В.

М 47               Адвокатура в Україні: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — К.: КНЕУ, 2005. — 89 с.

ISBN 966-574-661-8

Навчально-методичний посібник розроблено з урахуванням навчальної програми студентів-юристів КНЕУ. Містить теми та плани лекцій, список літератури, рекомендованої для вивчення кожної теми, методичні рекомендації до тем у цілому та до кожного питання, теми та плани семінарських занять, теми рефератів, завдання для виконання модулів, критерії оцінювання знань та короткий словник термінів. Може бути використаний студентами для самостійної роботи при підготовці до аудиторних занять з адвокатури.

ББК 67.75 (4 Укр)

Розповсюджувати та тиражувати без офіційного дозволу КНЕУ забороняється

? О. В. Меліхова, 2005

ІSBN 966–574–661–8 ? КНЕУ, 2005

Навчальне видання

Меліхова Олена Валеріївна

АДВОКАТУРА в Україні

Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни

Редактор Н. Підлужна-Кропф

Художник обкладинки О. Стеценко

Технічний редактор Т. Піхота

Коректор С. Кирилаш

Верстка С. Артеменко

Підп. до друку 24.09.04. Формат 60?84/16. Папір офсет. № 1.

Гарнітура Тип Таймс. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 5,34. Обл.-вид. арк. 5,72. Наклад 600 пр. Зам. № 03-2705.

 

ВСТУП

Одне з найважливіших прав людини — право на особисту недоторканність. Воно проголошене Конституцією України (ст. 29). Закріплення цього права в Основному Законі нашої держави відповідає головним міжнародно-правовим документам. Це Загальна декларація прав людини 1948 року (ст. 3), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 9), Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року (ст. 5), Основні положення про роль адвокатів, прийняті в серпні 1990 року VІІІ Конгресом ООН по запобіганню злочинам. Така узгодженість Конституції України з міжнародно-правовими нормами свідчить про розбудову в нашій країні правової держави та громадянського суспільства.

Ст. 59 Конституції України забезпечує кожному право на правову допомогу. А у ст. 29 ідеться про те, що кожному заарештованому чи затриманому з часу його затримання повинна бути надана можливість захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. У такий спосіб держава гарантує юридичну допомогу особам, які її потребують. Зауважимо, що у випадках, передбачених законом, така допомога надається безоплатно. Кожен має право вільно обирати собі захисника.

Щоб проголошені Конституцією права особи були реалізовані, в Україні діє адвокатура.

Закон України «Про адвокатуру»[1] було ухвалено Верховною Радою України 19 грудня 1992 року, тобто ще до проголошення Конституції. Уже тоді він закріпив головні принципи діяльності адвокатури. Це — верховенство закону, незалежність, демократизм, гуманізм, конфіденційність. Цим Законом також визначено організаційні форми діяльності адвокатури. Відповідно до ст. 4, адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання. Усі адвокатські об’єднання чи спілки повинні діяти на підставі Закону України «Про адвокатуру» та відповідно до своїх статутів. Засадами діяльності колегіальних організаційних форм адвокатури є добровільність, самоврядування, колегіальність і гласність.

Розбудова правової держави в Україні потребує правової реформи. Щоб підвищити ефективність виконання покладених на адвокатуру завдань, удосконалити її організаційні засади, її, разом з іншими правовими інститутами, необхідно реформувати. Кроком до вдосконалення діяльності адвокатури став Указ Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» від 30 вересня 1999 року. Ним введено Єдиний реєстр адвокатів України, вперше в нашій країні надано можливість прийняти правила адвокатської етики. Такі заходи були покликані забезпечити реалізацію права громадян на вільний і доступний вибір захисника своїх прав, сприяти впорядкуванню правозахисної діяльності в державі, підвищенню відповідальності адвокатів за виконання своїх професійних обов’язків.

Ще одним етапом на шляху розвитку української адвокатури стали Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року. У них визначено основні принципи адвокатської етики, а саме: незалежність, дотримання законності, домінантність інтересів клієнтів, неприпустимість представництва клієнтів із суперечливими інтересами, конфіденційність, компетентність і добросовісність, чесність і порядність, повага до адвокатської професії, культура поведінки, обмежене рекламування діяльності адвокатів. Особливо важливим є регламентування на вищезгаданих засадах відносин адвоката з клієнтами, судом та іншими учасниками судового процесу, з іншими органами та особами, а також між собою. Правила адвокатської етики сприяють дотриманню в Україні міжнародних стандартів у процесі адвокатської діяльності, гарантують високий рівень виконання адвокатами своїх обов’язків, а також є кроком на шляху форму­вання цивілізованих відносин між державою та адвокатурою.

Отже, в Україні відбувається процес створення належних умов для ефективного та досконалого функціонування адвокатури — інституту, без якого неможливе формування правової держави.

Усе це свідчить про доцільність і можливість підготовки в нашій державі висококваліфікованих, професійно порядних спеціалістів, які пишалися б своєю професією й були гідні звання «адвокат».

З відкриттям у Київському Національному економічному університеті юридичного факультету у його студентів з’явилася мож­ливість отримати знання, необхідні для здобуття спеціальності адвоката. Адже разом з вивченням фундаментальних галузей права, таких як конституційне, цивільне, кримінальне, процесуаль­не, трудове, до навчального плану введено дисципліну «Адвокатура в Україні». Вивчення цього курсу неможливе без засвоєння зазначених вище базових галузей права України, оскільки діяльність адвоката пов’язана із захистом прав та інтересів особи, у зв’язку з порушенням правових норм.

Економічний профіль навчального закладу надає студентам унікальну можливість оволодіти юридичними знаннями й водночас необхідними знаннями економіки. Такий підхід до формування навчальної програми забезпечує найменш болісну інтеграцію молодого фахівця-юриста в суспільство з ринковими від­носинам, що лише формуються. Зауважимо, що певна обізнаність в економіці розширює випускникам-юристам вибір спеціальностей.

Вивчення адвокатури студентами КНЕУ є корисним з огляду на таке. По-перше, якісне оволодіння знаннями з адвокатури неможливе без ґрунтовного засвоєння базових галузей системи права України. Отже, при вивченні нового курсу студенти активізуватимуть теоретичні знання матеріального та процесуального права. По-друге, вони хоча й не отримають можливості безпосередньо після закінчення навчального закладу займатися адвокатською діяльністю, однак матимуть досить широке уявлення про неї. Це сприятиме їхній кращій орієнтації у широкопрофільній професії юриста. Саме це і є головною метою навчальної дисцип­ліни «Адвокатура в Україні».

Курс «Адвокатура в Україні», згідно з навчальним планом, вивчається студентами у 6—8-му семестрах залежно від форми навчання, й це логічно виправдано, оскільки на цей час студенти вже оволоділи базовими знаннями з права.

Викладання дисципліни «Адвокатура в Україні» передбачає: лекції, семінарські заняття, самостійну роботу студентів та індивідуальну роботу викладача зі студентом на денній формі навчання. Перевірка знань здійснюється у формі заліку на денній та вечірній формах та у формі іспиту на заочній.

ТИПОВА ПРОГРАМА

Програму курсу «Адвокатура в Україні» складено відповідно до навчального плану спеціальності 6601. Програмою передбачено вивчення тем з історії зародження інституту адвокатури, а також його теоретичних проблем, основних положень чинного законодавства та практики їх застосування.

Навчальна дисципліна «Адвокатура в Україні» складається з двох розділів, що містять 11 тем, сім з яких формують загальну частину, а чотири — спеціальну.

Загальна частина складається з таких тем:

1. Поняття та сутність адвокатури.

2. Адвокатура в Україні в дореволюційний період (1864—1917 роки).

3. Адвокатура в Україні в післяреволюційний період (1917 рік — кінець ХХ ст.).

4. Принципи та гарантії адвокатської діяльності.

5. Організаційні форми діяльності адвокатури.

6. Професійні та соціальні права адвоката та його обов’язки.

7. Дисциплінарна відповідальність адвоката.

Спеціальна частина складається з таких тем:

1. Адвокат — захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

2. Адвокат — представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача.

3. Адвокат як правозахисник і представник у цивільному процесі. Процесуально-правове становище адвоката під час ведення цивільних справ у суді першої інстанції.

4. Діяльність адвоката як процесуального представника на стадіях апеляційного, касаційного провадження та під час перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами. Процесуаль­не представництво адвоката на стадії судового виконання.

У процесі викладання та самостійного вивчення дисципліни студентами розв’язуються такі основні завдання: засвоєння теоретичних положень законодавства щодо адвокатури, формування навичок застосування на практиці отриманих знань з метою вирішення конкретних завдань, що стоять перед адвокатами.

У процесі вивчення курсу, крім лекцій і семінарських занять, застосовують інші форми навчання: експериментальні форми практичних робіт — ділові ігри, постановка й вирішення проблем­них ситуацій, аудиторні конференції тощо. У лекціях, які є основним видом занять, даються основи теоретичних знань з дисципліни, розкриваються найскладніші питання адвокатури, прак­тика застосування законодавства. На семінарських заняттях пере­віряється засвоєння студентами теорії з відповідних питань, норм законодавства, пов’язаних з діяльністю адвокатів, відпрацьо-вуються практичні навички при вирішенні конкретних життєвих ситуацій. Засвоєння курсу передбачає також систематичну самостійну роботу студентів.

Підсумковою формою контролю знань є залік (іспит), який має на меті перевірку теоретичних знань студентів, застосування їх у вирішенні конкретних завдань, а також уміння самостійно працювати з науковою та навчальною літературою.

Таким чином, вивчення студентами курсу «Адвокатура в Україні» має на меті:

— дати знання з чинних норм законодавства, що стосуються діяльності адвокатів;

— ознайомити з практичною діяльністю адвокатів у судах України;

— виробити вміння застосовувати норми права в роботі за юридичною спеціальністю;

— визначити потенційне бажання студента в майбутньому пов’язати свою професійну діяльність з адвокатурою.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1. Поняття та сутність адвокатури

Організація правової допомоги на нижчих ступенях розвитку людського суспільства. Походження сучасної адвокатури. Адвокатура в період середньовіччя. Форма сучасної адвокатури. Значення адвокатури.

Тема 2. Адвокатура в Україні у дореволюційний період (1864—1917 роки)

Адвокатура за часів Київської Русі. Професійна адвокатура за польсько-литовської доби. «Права, по которым судится малороссийский народ». Судова реформа 60-х років ХІХ ст. Положення про адвокатуру 1868 року.

Тема 3. Адвокатура в Україні у післяреволюційний період (1917 рік — кінець ХХ ст.)

Становлення адвокатури в Україні у 1917—1921 роках. Правові засади оформлення інституту адвокатури України. Перехід адвокатури України на колективні форми організації праці (кінець 20-х — середина 30-х років). Організація адвокатури України за першим загальносоюзним Положенням про адвокатуру (1936—1941 роки). Адвокатура в Україні в період окупації фашистською Німеччиною. Організація та діяльність адвокатури в післявоєнний період (1945 рік — середина 70-х років). Конституційне оформлення правового статусу адвокатури України (1976—1985 роки). Реформування адвокатури в період зародження та становлення правової держави в Україні.

Тема 4. Принципи та гарантії адвокатської діяльності

Визначення адвокатури згідно із Законом України «Про адвокатуру». Верховенство закону, незалежність, демократизм, конфіденційність, гуманізм — основні принципи адвокатської діяльності. Охорона законом професійних прав адвоката, його гідності та честі. Заборона будь-якого втручання в адвокатську діяльність і вимагання від нього та його помічника відомостей, які є адвокатською таємницею. Інші гарантії адвокатської діяльності.

Тема 5. Організаційні форми діяльності адвокатури

Індивідуальна практика адвоката. Адвокатське бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об’єднання. Засади діяльності адвокатських об’єднань, їх правовий статус. Функції адвокатів. Спілка адвокатів України.

Тема 6. Професійні та соціальні права адвоката, його обов’язки

Основні професійні права адвоката. Соціальні права громадянина, який займається адвокатською діяльністю. Обов’язки адвоката. Адвокатська таємниця.

Тема 7. Дисциплінарна відповідальність адвоката

Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Дисциплінарна палата. Дисциплінарне провадження проти адвокатів. Дисциплінарні стягнення, які застосовуються щодо адвокатів. Розгляд дисциплінарної справи. Оскарження рішення про накладан­ня дисциплінарного стягнення. Зняття стягнення.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Тема 8. Адвокат — захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного

Адвокат — захисник підозрюваного. Роль адвоката у провад­женні дізнання та попереднього слідства. Адвокат — захисник обвинуваченого. Адвокат — захисник підсудного.

Тема 9. Адвокат — представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача

Адвокат — представник потерпілого. Адвокат — представник цивільного позивача. Адвокат — представник цивільного відповідача.

Тема 10. Адвокат як правозахисник і представник у цивільному процесі. Процесуально-правове становище адвоката під час ведення цивільних справ у суді першої інстанції

Функції адвоката — правозахисника в цивільному процесі. Адвокат-представник у цивільному процесі. Правовідносини адвоката-представника із судом і довірителем.

Повноваження адвоката перед зверненням до суду. Складання заяви, скарги, позовної заяви. Ініціатива адвоката у здійсненні процесуальних дій. Участь адвоката на різних стадіях розгляду цивільної справи в суді першої інстанції.

Тема 11. Діяльність адвоката як процесуального представника на стадіях апеляційного, касаційного провадження та під час перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами. Процесуальне представництво адвоката на стадії судового виконання

Адвокат на стадії апеляційного провадження. Адвокат на стадії касаційного провадження. Адвокат і його роль у перегляді судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Процесуальні дії адвоката на стадії виконання судового рішення. Процесуальні дії адвоката на стадії виконання вироку.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Тема 1. Поняття та сутність адвокатури

Знайомство з навчальною дисципліною починається з вивчення основних питань організації правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспіль­ства, а також зародження та походження сучасної адвокатури.

У темі розглядаються такі питання:

І. Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав людини

16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет України проголосила Україну незалежною державою. Конституція України підтвердила це проголошення. З огляду на це побудова громадянського суспільства та правової держави стала в Україні першочерговим завданням.

Забезпечення здійснення та захисту прав громадян є одним з принципів правової держави. Для його реалізації необхідна система ефективних юридичних засобів. Адвокатура — найважливіший з них.

Вивчаючи це питання, студенти повинні усвідомити роль адвокатури (серед інших інститутів) у юридичному механізмі захис­ту прав людини. Проаналізувавши загалом Конституцію України, Закон України «Про адвокатуру», норми Цивільно-процесуаль­ного та Кримінально-процесуального кодексів України, інші нор­мативні акти, слід з’ясувати місце й роль адвокатури в нашій державі.

Осмислення місця та значення адвокатури в юридичному механізмі захисту прав людини вимагає від студентів знання теорії держави та права, оскільки поняття юридичного механізму ґрунтується на положеннях цієї дисципліни.

Юридичний механізм, яким забезпечуються права людини, складається із засобів реалізації, охорони й захисту прав людини. Студентам доцільно проаналізувати складові цього механізму: національне законодавство; юридичні процедури реалізації прав людини; юридичні засоби охорони прав людини та юридичні засоби її захисту.

Про роль і значення адвокатури як професійного правозахисного інституту, які відводить їй міжнародна спільнота, студенти можуть також дізнатися з Основних положень про роль адвокатів, прийнятих у серпні 1990 року VІІІ Конгресом ООН по запобіганню злочинам.

ІІ. Організація правової допомоги на нижчих стадіях розвит­ку людського суспільства. Походження сучасної адвокатури

Виходячи з того, що адвокатура — інститут суспільний, вона зародилася й розвивалася разом з розвитком людського суспіль­ства. Що ж стало передумовою виникнення адвокатури, звідки з’явився цей термін, хто мав право бути адвокатом? Важливою обставиною є те, що з самого початку одним з елементів формування адвокатської професії стало ораторське мистецтво, а серед найвидатніших ораторів були Антифон, Лізій, Демосфен та інші визначні філософи. Особливу увагу слід звернути на розвиток форм адвокатської професії в таких країнах Середземномор’я, як Стародавні Греція та Рим, оскільки вважають, що з римської адвокатури почався розвиток світової адвокатури.

Студенти повинні знати походження понять «правозаступництво» та «представництво», зрозуміти їх різницю та єдність у здійсненні адвокатських функцій.

Ще однією рисою формування адвокатської професії у стародавні часи стало визначення поняття професійного злочину. Велике значення мало також зародження гонорарної практики, встановлення присяги та заборона поєднання адвокатської діяльності з обійманням деяких посад (наприклад, посади судді або намісника провінції).

Слід звернути увагу на те, що не в усі часи й не в усіх країнах слово «адвокатура» мало те саме значення, що й сьогодні. Разом з тим варто проаналізувати, які елементи правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспільства поступово трансформувалися в цивілізованіші форми й знайшли своє сучасне відображення в чинному законодавстві України.

ІІІ. Адвокатура в період середньовіччя

Знайомлячись із цим питанням, студенти повинні спиратися на свої знання з історії середніх віків. Передусім зрозуміти, що розвиток адвокатури пов’язаний у цей час з тим, що публічний і загальний кримінальний процес став перетворюватися на таємний та інквізиційний. У той час адвокатура ще не мала чіткої станової організації.

У процесі опрацювання рекомендованої літератури студенти повинні визначити ознаки, які мала адвокатська діяльність у середньовічній Франції, Німеччині, Англії, і вказати на відмітні риси адвокатури тих часів і розглянути гонорарну практику, форми здійснення адвокатської діяльності, допущення адвоката до участі у процесі.

ІV. Форма сучасної адвокатури. Значення адвокатури

Вивчаючи це питання, студенту слід узагальнити весь поперед­ній матеріал. Зосередивши увагу на походженні та розвитку елементів адвокатської професії, вони повинні дійти висновку, що форми сучасної адвокатури мають історичні витоки. Основних же рис, які існують зараз, вона почала набувати з ХVІ ст. У цей час продовжувала формуватися станова організація адвокатури, органи її самоврядування, з’явилися передумови для адвокатської діяльності (наприклад, наявність стажу практичної роботи), гонорарна практика. Головним досягненням розвитку адвокатури ХХ ст. є її незалежність.

Завдання студента під час вивчення цього питання — отримати знання форм сучасної адвокатури, вміння аналізувати їх походження, обґрунтування необхідності існування адвока- тури.

Студенти повинні узагальнити вивчений матеріал, ознайомитися з визначенням адвокатури, яке дає Закон України «Про адвокатуру», і дійти висновку про сутність інституту адвокатури.

Рекомендована література до теми

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К., 1998.

2. Декларація про Державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.

3. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року.

4. Правила адвокатської етики: Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1—2 жовтня 1999 року.

5. Основні положення про роль адвокатів: Прийняті у серпні 1990 року VІІ Конгресом ООН по запобіганню злочинам.

6. Михеєнко М. М., Святоцький О. Д. Адвокатура України: Під­ручник. — К., 1997.

7. Медведчук В. В., Святоцький О. Д. Адвокатура. Історія і су­часність. — К., 1997.

8. Варфоломеєва Т. В., Святоцький О. Д., Кульчицький В. С. та ін. Історія адвокатури України. — К., 2002.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 1. Поняття та сутність адвокатури

Питання, що виносяться на семінарські заняття

1. Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав людини.

2. Організація правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспільства.

3. Походження сучасної адвокатури.

4. Адвокатура в період середньовіччя.

5. Значення адвокатури на різних етапах розвитку людства.

Рекомендована література для підготовки до семінару

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р.

3. Правила адвокатської етики: Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1—2 жовтня 1999 року.

4. Михеєнко М. М., Святоцький О. Д. Адвокатура України: Підручник. — К., 1997.

5. Медведчук В. В., Святоцький О. Д. Адвокатура. Історія і сучасність. — К., 1997.

6. Варфоломеєва Т. В., Святоцький О. Д. Історія адвокатури України. — К., 1992.

7. Основні положення про роль адвокатів: Прийняті у серпні 1990 року VІІІ Конгресом ООН по запобіганню злочинам.

8. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства: Прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі у жовтні 1988 року.

9. Яновська О. Система гарантій адвокатської діяльності — крок до громадянського суспільства // Право України. — 1996. — № 5. — С. 48—51.

10. Гессен И. В. История русской адвокатуры. — М., 1997.

Питання для перевірки знань

1. Поняття адвокатури.

2. Організація правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспільства.

3. Назвіть найвидатніших судових ораторів Стародавньої Греції та Риму.

4. З адвокатури якої країни почався розвиток сучасної адвокатури?

5. Охарактеризуйте різні етапи розвитку римської адвокатури.

6. Організація адвокатури в середні віки у Франції, Німеччині, Англії.

7. Форми здійснення професійної діяльності адвокатів в епоху Середньовіччя.

8. Передумови допущення до адвокатської професії в середні віки.

9. Зміни, що відбулися в організації адвокатури у ХVІ—ХІХ ст.

10. Відмінність адвокатури ХХ ст. від адвокатури попередніх віків.

11. Доведіть необхідність існування адвокатури в сучасному суспільстві.

12. Які, на ваш погляд, перспективи розвитку адвокатури в Україні?

Практичні завдання

1. Підготуйте розширене пояснення термінів «логограф» і «диктограф».

2. Складіть бібліографічний список видань, які можна викорис­тати під час вивчення цієї теми.

3. Дайте порівняльну характеристику передумов заняття адвокатською діяльністю в різні часи розвитку людства.

Питання для контролю самостійної та індивідуальної роботи студента

1. Розвиток адвокатури у Франції.

2. Розвиток адвокатури в Німеччині.

3. Розвиток адвокатури в Англії.

4. Відмінність ораторського мистецтва та адвокатської діяльності.

5. Загальні засади розвитку адвокатури на всіх етапах.

Тема для написання реферату

Перспективи розвитку адвокатури в Україні.

Тести для перевірки знань

1. На нижчих стадіях розвитку людського суспільства:

А) правозаступництво було невіддільне від судового представництва;

Б) поняття представництва не існувало;

В) правозаступництво було відокремлене від представництва.

2. У стародавні часи більшість адвокатів була:

А) ораторами;

Б) правозаступниками;

В) священнослужителями.

3. У добу середньовіччя найдовший термін підготовки до адвокатської діяльності передбачався:

А) в Німеччині;

Б) у Франції;

В) в Англії.

4. Основних рис адвокатура почала набувати:

А) з ХІІ ст.;

Б) з ХІХ ст.;

В) з ХVІ ст.

5. Розвиток світової адвокатури почався:

А) з грецької адвокатури;

Б) з китайської адвокатури;

В) з римської адвокатури.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Тема 2. Адвокатура в Україні у дореволюційний період (1864—1917 роки)

Вивчаючи цю тему, студенти повинні ознайомитися з історією адвокатури в Україні другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Слід звернути увагу, що розвиток цього інституту залежав від того, в якій частині України, під впливом яких історичних умов цей процес відбувався, а також зважити на особливості змін в адвокатурі та пов’язаних з нею відносин залежно від території та періоду розвитку.

У темі розглядаються такі питання:

І. Судове представництво як початок української адвокатури

Вивчення цього питання передбачає активізацію знання з історії (доба Київської Русі), цивільного та процесуального права, теорії держави й права. Слід проаналізувати такі поняття, як представництво, повноваження представника за чинним законодавством, припинення представництва, процесуальний статус представника, і дійти висновків про їхнє історичне походження. Звичай, звичаєве право відігравали значну роль у формуванні елементів адвокатури в процесі її зародження. Розглядаючи явища, що стали підвалинами зародження адвокатури України, студенти повинні порівняти поняття судового представництва на початку розвитку української адвокатури й представника в чинному нині законодавстві.

ІІ. Адвокатура за польсько-литовської доби

Студентам доцільно проаналізувати історичні процеси польсько-литовської доби. Слід пам’ятати, що входження українських земель до Речі Посполитої мало загалом негативне значення для розвитку суспільно-політичних відносин і державності України, але щодо формування засад правової системи України, то тут простежується певний позитивний вплив. Характерним стає здійснення захисту професійними юристами, проте ще не визначено нормативно, хто може бути захисником. Захисників називають прокураторами, або речниками. Суттєве значення для детального регулювання судового захисту мали Литовські статути (особливо третій) і Магдебурзьке право.

ІІІ. Адвокатура України в часи Гетьманщини

Зауважимо, що в часи гетьманщини (1648 рік — кінець ХVІІІ ст.) на території українських земель продовжували діяти Литовські статути та Магдебурзьке право. Однак через свою чужорідність вони не могли заповнити правове поле, й тому в першій половині ХVІІІ ст. розпочалася кодифікація українського права. Студент повинен осмислити величезне значення першого кодексу українського права 1743 року — «Права, по которым судится малороссийский народ», розглянути його структуру, а також основні принципи правового регулювання. Слід пам’ятати, що в Кодексі українського права 1743 року вперше вжито слово «адвокат» у значенні «захисник прав сторони». Адвокатами могли бути повнолітні, християнської віри, розумово й фізично повноцінні, світського стану чоловіки. Повноваження в суді адвокат підтверджував документом, виданим клієнтом. Праця адвоката була платною, але були випадки, коли адвокат виконував свої обов’язки безоплатно. За порушення обов’язків до адвоката застосовувалися санкції.

ІV. Адвокатура й судова реформа 60-х років ХІХ ст.

Вивчаючи це питання, необхідно звернути увагу на те, що після проведення судової реформи на початку 60-х років ХІХ ст. адвокатуру в Україні було запроваджено як самостійний правовий інститут. Слід розрізняти значення понять «присяжний повірений» і «приватний повірений», організацію їхньої діяльності. Студенти повинні знати, які повноваження має Рада присяжних повірених. Варто запам’ятати імена визначних діячів української адвокатури того часу, таких як М. Жученко, О. Александров, О. Гольденвейзер.

Після демократичної реформи організації адвокатури у 70-х роках XIX ст. царський уряд почав здійснення реакційних кроків, спрямованих на обмеження досягнень реформи.

V. Діяльність адвокатури на західноукраїнських землях

При вивченні питання слід звернути увагу на те, що організація та діяльність адвокатури на західноукраїнських землях мала свою специфіку розвитку. Це пояснюються їхньою історичною відокремленістю від України, їх входженням до складу Австро-Угорщини, Польщі, Молдавського князівства, Туреччини. Об’єд­нання українських земель відбулося лише в першій половині ХХ ст. Для кращого розуміння процесів, які відбувалися в адвокатурі, необхідно активізувати знання з історії України.

Рекомендована література до теми

1. Антонович В. Коротка історія козаччини. — К., 1991.

2. Ганкевич Л. Союз українських адвокатів. — Львів, 1933.

3. Падох Я. Грунтовий процес гетьманщини. — Львів, 1938.

4. Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. — К., 1997.

5. Чубатий М. До історії адвокатури на Україні. — Львів, 1934.

6. Права, за якими судиться малоросійський народ: 1743. — К., 1997.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 2. Адвокатура в Україні у дореволюційний період (1864—1917 роки)

Питання, що виносяться на семінарські заняття

1. Судове представництво як початок української адвокатури.

2. Адвокатура за польсько-литовської доби.

3. Адвокатура України за часів Гетьманщини.

4. Адвокатура й судова реформа 60-х років ХІХ ст.

5. Діяльність адвокатури на західноукраїнських землях.

Рекомендована література для підготовки до семінару

1. Антонович В. Коротка історія козаччини. — К., 1991.

2. Ганкевич Л. Союз українських адвокатів. — Львів, 1933.

3. Падох Я. Грунтовий процес гетьманщини. — Львів, 1938.

4. Святоцький О. Д., Медведчук В. В. Адвокатура: історія і сучасність. — К., 1997.

5. Чубатий М. До історії адвокатури на Україні. — Львів, 1934.

6. Права, за якими судиться малоросійський народ: 1743. — К., 1997.

Запитання для перевірки знань

1. Як називався інститут, що передував організаційно оформленій адвокатурі?

2. Хто виконував роль захисників за часів Київської Русі?

3. Формування адвокатури за польсько-литовської доби.

4. Що таке Литовські статути?

5. Розкрийте зміст поняття «Магдебурзьке право».

6. Адвокатура в період гетьманщини.

7. Кодекс українського права «Права, по которым судится мало­российский народ».

8. Передумови професійної адвокатської діяльності в період, що розглядається.

9. Непрофесійні захисники.

10. Оплата адвокатської праці.

11. Відповідальність адвоката.

12. Коли в Україні було запроваджено адвокатуру як правовий інститут?

13. Як називалися адвокати?

14. На які категорії поділялися повірені?

15. Діяльність присяжних повірених.

16. Діяльність приватних повірених.

17. Діяльність адвокатури в західноукраїнських землях.

Практичні завдання

1. Складіть список літератури для вивчення теми.

2. Сформулюйте й доведіть існування принципів діяльності адвокатури в дожовтневий період.

3. Дайте порівняльну характеристику діяльності присяжних і приватних повірених.

Запитання для контролю самостійної та індивідуальної роботи

1. Поняття судового представництва.

2. Значення адвокатури за польсько-литовської доби.

3. Коли вперше стали вживати назву «адвокат» у значенні «захисник»?

4. Пам’ятки українського права та їхнє значення у розвитку адвокатури України.

Тема для написання реферату

«Права, по которым судится малороссийский народ».

Тести для перевірки знань

1. Вважають, що українській адвокатурі передувало:

А) судове представництво;

Б) правозаступництво;

В) ораторство.

2. Професійна адвокатура в Україні сформувалася за часів:

А) звичаєвого права;

Б) польсько-литовської доби;

В) гетьманщини.

3. За польсько-литовської доби захисників не називали:

А) речниками;

Б) адвокатами;

В) прокураторами.

4. За часів польсько-литовського панування діяльність адвокатури в Україні регулювалася:

А) кодексом «Права, по которым судится малороссийский народ»;

Б) Біблією;

В) Литовськими статутами.

5. Кодифікація українського права закінчилася кодексом «Права, по которым судится малороссийский народ»:

А) 1743 року;

Б) 1843 року;

В) 1643 року.

6. За часів Гетьманщини, згідно із загальним правилом, адвокатами могли бути:

А) повнолітні чоловіки та жінки;

Б) духовні особи;

В) тільки повнолітні чоловіки.

7. Згідно із судовою реформою 60-х років правове регулювання адвокатури здійснювалося:

А) «Судовими статутами»;

Б) «Адвокатськими статутами»;

В) Положенням про адвокатуру.

8. Згідно із судовою реформою 60-х років повірені — це:

А) судді;

Б) прокурори;

В) адвокати.

9. Присяжні повірені повинні:

А) мати вищу юридичну освіту;

Б) мати будь-яку освіту;

В) мати середню юридичну освіту.

10. Присяжні повірені повинні були мати стаж судової роботи або роботи помічника повіреного не менше, ніж:

А) одного року;

Б) трьох років;

В) п’яти років.

11. «Товариш» — це:

А) заступник голови Ради повірених;

Б) помічник голови Ради повірених;

В) приватний повірений.

12. Приватні повірені допускалися до ведення справ:

А) в усіх судах;

Б) лише в тих судах, до яких вони були приписані.

13. Оплата адвокатських послуг клієнтом називається:

А) зарплата;

Б) гонорар;

В) добровільний внесок.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Тема 3. Адвокатура в Україні у післяреволюційний період (1917 рік — кінець XX ст.)

У темі розглядається досить великий і, головне, нестабільний період історії нашої держави. Це доба революцій, війн, репресій, будівництва соціалізму. Останнім у вказаній темі є період формування правової держави в Україні. На всіх цих етапах організація та діяльність адвокатури мали свої особливості.

Студентам варто проаналізувати становище адвокатури в кожному із вказаних історичних періодів і зазначити його позитивні та негативні риси.

Особливу увагу доцільно звернути на сучасний етап — етап формування правової держави. Засвоюючи тему, майбутнім фахівцям-юристам слід визначити перспективи розвитку інституту адвокатури в нових історичних умовах.

У темі розглядаються такі питання:

І. Становлення адвокатури в Україні в 1917—1921 роках

Розглядаючи процес становлення адвокатури в Україні після проголошення радянської влади, слід мати на увазі, що такі історичні умови виникли вперше в історії розвитку людства. Присяж­ну й приватну адвокатуру було ліквідовано. Республіка Рад надавала кожному, кому виповнилося 18 років, можливість бути обвинувачем або захисником у суді чи на попередньому слідстві. Це був період інтенсивного реформування адвокатури, і студентові треба вміти об’єктивно аналізувати здійснені реформи. Нормативні акти, що регулювали становлення та діяльність адвокатури, приймалися досить часто: 1918 року прийнято Постанову Народного Секретаріату «Про введення народного суду», 1919-го Радою народних комісарів України затверджено «Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УСРР», 1920 року — Положення про народний суд УРСР, 1922-го — Положення про адвокатуру Української РСР.

Студенти повинні знати основні обов’язки членів колегії адвокатів, передбачені цим Положенням.

1924 року затверджено Основи судоустрою СРСР і союзних республік, 1927-го — НКЮ запроваджено інститути стажистів і практикантів.

ІІ. Колективні форми організації праці в адвокатурі кінця 20-х — середини 30-х років

Спираючись на знання з історії та аналізуючи економічні й політичні передумови, що склалися в СРСР і відповідно в УРСР наприкінці 20-х — у середині 30-х років, студенти повинні дійти висновку, що ці передумови сприяли створенню найоптимальніших колективних форм роботи адвокатури. У цей період прийнято Постанову НКЮ «Про реорганізацію колегій захисників», Положення про колективні форми роботи колегій захисників, Положення про судоустрій, Положення про форми роботи юридичних консультацій. Студентам необхідно знати основні засади цих нормативних документів.

ІІІ. Положення про адвокатуру 1939 року

Положення про адвокатуру 1939 року відіграло неабияку роль у розвитку радянської адвокатури. Воно визначило завдання адвокатури, структуру, порядок прийому та виключення з колегії адвокатів, а також окреслило дисциплінарну відповідальність.

Студенти повинні знати історичні та правові передумови при­йняття цього нормативного акта, його основні положення та значення.

ІV. Адвокатура в період окупації 1941—1944 років

Передусім студентові слід зосередити увагу на особливостях діяльності адвокатури в період окупації України фашистською Німеччиною: в армії, на окупованих територіях, одразу після звільнення. Для цього варто ознайомитися з основними нормативними документами того часу: Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про військовий стан», листом НКЮ СРСР «Про призначення захисту на вимогу судів».

Значний вплив на розвиток адвокатури мало возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною, яке відбулося 1944 року. Народною Радою Закарпатської України 1945 року прийнято такі документи, як декрет «Про організацію роботи народної адвокатури», «Тимчасове положення про організацію та діяльність народної адвокатури», розпорядження «Про таксу адвокатів та їхніх заступників». Але після утворення Закарпатської області 24 січня 1946 року на її території було запроваджено законодавство УРСР.

V. Організація та діяльність адвокатури України в післявоєнний період (1946—1977 роки)

Розглядаючи адвокатуру в післявоєнний період, слід мати на увазі, що її організацію та діяльність можна умовно поділити на два етапи: до прийняття Конституції УРСР 1978 року та після її прийняття і до середини 80-х років.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни діяльність адвокатури не зазнала великих змін. Основними віхами розвитку адвокатури цього періоду були: кодифікація законодавства, що почалася на початку 50-х років, прийняття нового Положення про порядок оплати праці адвокатів 1955 року (яке діяло до квітня 1956 року), прийняття Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для адвокатів. Великий вплив на регулювання діяльності адвокатури мали прийняті в грудні 1958 року Основи законо­давства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік і Закон «Про судоустрій Української РСР». Норми цих документів знайшли своє відображення в Положенні про адвокатуру 1962 року.

VI. Адвокатура в період формування правової держави

Вивчаючи матеріал, необхідно враховувати, що період, який розглядається в цьому питанні, — сучасний, тому більшість студентів уже є або ж стануть у недалекому майбутньому його учасниками як фахівці-юристи. Зазначимо, що ідея правової держави не загинула за радянських часів; оновлення правових засад державного та суспіль­ного життя України почалось усередині 80-х років — ще за існування СРСР. Провідне значення формування правової держави набуло в незалежній Україні. Це позначилось і на адвокатурі.

Вивчаючи матеріал, слід звернути увагу на такі основні моменти.

З прийняттям 20 квітня 1978 року Конституції Українською РСР адвокатура отримала конституційний статус. Відповідно до неї 1980 року затверджено Положення про адвокатуру УРСР, зі змістом якого студенти повинні ознайомитися.

Прийняті 1989 року Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про судоустрій містили деякі новели стосовно учас­ті захисника у справі. Саме на них студенти повинні звернути увагу у процесі вивчення теми.

Після отримання Україною незалежності особливе значення для розвитку української адвокатури мали створена 1990 року Спілка адвокатів України та прийнятий 1992 року Закон України «Про адвокатуру».

Рекомендована література до теми

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К., 1997.

2. Конституційні акти України: 1917 — 1920: Невідомі конституції України. — К., 1992.

3. Конституція УСРР. — Харків, 1920. — Вып. 1.

4. Сборник декретов, положений, инструкций и циркуляров по НКЮ УССР.— Харьков, 1920. — Вып. 1.

5. Історія адвокатури України / За ред. Т. В. Варфоломеєвої, О. Д. Святоцького. — К.: Либідь, 1992.

6. Ганкевич Л. Союз українських адвокатів. — Львів, 1933.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 3. Адвокатура в Україні у післяреволюційний період (1917 рік — кінець ХХ ст.)

Питання, що виносяться на семінарські заняття

1. Становлення адвокатури в Україні в період 1917—1921 років.

2. Колективні форми організації праці в адвокатурі кінця 20-х — середини 30-х років.

3. Положення про адвокатуру 1939 року.

4. Адвокатура в Україні в період окупації 1941—1944 років.

5. Організація та діяльність адвокатури України в післявоєнний період.

6. Адвокатура в період формування правової держави.

Рекомендована література для підготовки до семінару

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К., 1997.

2. Конституційні акти України. 1917 — 1920: Невідомі конституції України. — К., 1992.

3. Конституція УСРР. — Харків, 1920.

4. Сборник декретов, положений, инструкций и циркуляров по НКЮ УССР. — Харьков, 1920. — Вып. 1.

5. Історія адвокатури України / За ред. Т. В. Варфоломеєвої, О. Д. Свя­тоцького. — К.: Либідь, 1992.

6. Ганкевич Л. Союз українських адвокатів. — Львів, 1933.

Запитання для перевірки знань

1. Як було організовано захист і судове представництво в пер­ші післяреволюційні роки?

2. Адвокатура згідно з положенням про адвокатуру 1922 року.

3. Коли й чому, на ваш погляд, було ліквідовано приватну адвокатську практику?

4. Які колективні форми роботи застосовувалися в адвокат­ській діяльності?

5. Адвокатура України згідно з положенням про адвокатуру СРСР 1939 року.

6. Особливості організації адвокатури на західноукраїнських землях до їх возз’єднання з Українською РСР.

7. Адвокатура України згідно з Положенням про адвокатуру Української РСР 1962 року.

8. Адвокатура України згідно з Положенням про адвокатуру Української РСР 1980 року.

9. Оплата праці адвокатів у різні періоди існування адвокатури в Україні.

Практичні завдання

1. Складіть бібліографічний довідник для вивчення теми.

2. Доведіть, що в післяжовтневий період адвокатура України набула певних рис самостійності.

3. Порівняйте положення про адвокатуру, що діяли в Україні в різні періоди.

Запитання для контролю самостійної та індивідуальної роботи

1. У які періоди своєї діяльності адвокатура України відрізнялася найбільш демократичними принципами?

2. Становлення адвокатури в Україні в 1917—1921 роки.

3. Правові засади оформлення інституту адвокатури України.

4. Адвокатура України в період окупації фашистською Німеччиною.

5. Організація та діяльність адвокатури України в післявоєнний період (1945 — середина 70-х років).

6. Конституційне оформлення правового статусу адвокатури України (1976—1985 років).

Тема для написання реферату

Формування правової держави в Україні й необхідність подаль­шого реформування адвокатури.

Тести для перевірки знань

1. У середині 30-х років в адвокатурі України переважали:

А) колективні форми організації роботи;

Б) індивідуальні форми організації роботи.

2. Терміни «адвокатура» та «адвокат» у радянській адвокатурі було введено:

А) постановою НКЮ «Про реорганізацію колегій захисників» (1927 р.);

Б) Основами судоустрою СРСР і союзних республік 1924 року;

В) Положенням про адвокатуру 1939 року.

3. У період окупації 1941—1944 років відповідно до норматив­них актів, якими регулювалася діяльність адвокатури:

А) порушення прав людини допускалися;

Б) порушення прав людини не допускалися.

4. Під час окупації:

А) було прийнято спеціальні нормативні акти, якими регулювалася діяльність адвокатури;

Б) захист здійснювався на підставі довоєнних нормативних актів.

5. Закон України «Про адвокатуру» прийнято:

А) 1990 року;

Б) 1991 року;

В) 1992 року.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Тема 4. Принципи та гарантії адвокатської діяльності

Опановуючи матеріал, присвячений принципам і гарантіям адвокатської діяльності, студент повинен пам’ятати, що вони закріплені Конституцією України, Законом України «Про адвокатуру», «Правилами адвокатської етики» та опосередковано іншими нормативними актами, наприклад, Кримінально-процесуаль­ним кодексом України.

У темі розглядаються такі питання:

І. Поняття адвокатури

Адвокатура України є добровільним професійним громад­ським об’єднанням, покликаним, згідно з Конституцією України, сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Визначення адвокатури закріплено в Законі України «Про адвокатуру» й не може бути довільним. Засвоюючи поняття адвокатури, слід ураховувати, що кожне слово у визначенні має смислове навантаження. Студентам слід проаналізувати, чи є, на їхню думку, визначення, дане в Законі, досконалим.

ІІ. Принципи адвокатської діяльності

Вивчаючи це питання, слід пам’ятати, що адвокатура — це інститут, який функціонує в системі інших правових інститутів. Тому загальні принципи їхнього існування є спільними й притаманними як правовій державі загалом, так і всім її інститутам. Ідеться про верховенство закону, демократизм, незалежність, гуманізм.

Засади демократизму та гуманізму випливають зі ст. 1 і 3 Конституції України. Верховенство права закріплено у ст. 8 Конституції України. Ці ж самі засади знайшли своє відображення в Законі України «Про адвокатуру». Студенти повинні розуміти, що це не су­перечить закріпленій у Законі України «Про адвокатуру» засаді верховенства закону. Адже, вживаючи в широкому розумінні слово «закон», ми вкладаємо в нього той самий зміст, що й у поняття «право».

Разом з тим існують засади суто адвокатської діяльності. Це, наприклад, конфіденційність, домінантність інтересів клієнтів, неприпустимість представництва клієнтів із суперечливими інтересами та інші. Їх закріплено в Законі України «Про адвокатуру» та Правилах адвокатської етики.

ІІІ. Гарантії адвокатської діяльності

Питання про гарантії адвокатської діяльності слід розглядати комплексно, враховуючи, що вони закріплені Законом «Про адвокатуру», передбачені Конституцією України, встановлені Основними положеннями про роль адвокатів, прийнятими в серпні 1990 року, VІІІ Конгресом ООН по запобіганню злочинам забезпечуються Кримінальним кодексом.

Студентам варто пам’ятати, що закріплення правових гарантій адвокатської діяльності на законодавчому рівні ще недостатнє, особливо важливим є механізм їх реалізації. Тому студентам необхідно з’ясувати, чи справді адвокат має можливість на практиці реалізувати надані йому законодавством гарантії діяльності, та проаналізувати норми ст. 61-1 КПК України, які можна розглядати як порушення гарантій адвокатської діяльності на законодавчому рівні.

Рекомендована література до теми

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року. — Ст. 735.

3. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Право, 2003.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України. — Ст. 402.

5. Цивільно-процесуальний кодекс України. — Ст. 935.

6. Указ Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня адвокатури» від 30 вересня 1999 року.

7. Основні положення про роль адвокатів: Прийняті у серпні 1990 року VІІІ Конгресом ООН по запобіганню злочинам.

8. Коментар до Конституції України: Інститут законодавства Верховної Ради України. — К., 1996.

9. Правила адвокатської етики: Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури, протокол від 1—2 жовтня 1999 року.

10. Медведчук В. Адвокатурі надано реальний шанс продовжити демократичне реформування // Закон і Бізнес. — 1999. — № 41. — С. 11.

11. Святоцький О. Д. Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав громадян (історико-правове дослідження): Дис. ... д-ра юрид. наук. Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1994.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 4. Принципи та гарантії адвокатської діяльності

Питання, що виносяться на семінарське заняття

1. Поняття адвокатури.

2. Принципи адвокатської діяльності.

3. Гарантії адвокатської діяльності.

Рекомендована література для підготовки до семінару

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року.

3. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Право, 2003.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України.

5. Цивільно-процесуальний кодекс України.

6. Указ Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рів­ня адвокатури» від 30 вересня 1999 року.

7. Основні положення про роль адвокатів, прийняті у серпні 1990 року VІІІ Конгресом ООН по запобіганню злочинам.

8. Правила адвокатської етики: Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів 1—2 жовтня 1999 року.

9. Коментар до Конституції України: Інститут законодавства Верхов­ної Ради України. — К., 1996.

10. Медведчук В. Адвокатурі надано реальний шанс продовжити демократичне реформування // Закон і бізнес. — 1999. — № 41. — С. 11.

11. Дашо Т. Этика помощника адвоката // Юридическая практика. — 2003. — № 1(263). — 8 січ.

Запитання для перевірки знань

1. Визначення адвокатури.

2. Принципи, на яких ґрунтується діяльність адвокатури в Україні.

3. Назвіть і розкрийте гарантії адвокатської діяльності.

Практичні завдання для виконання

1. Обґрунтуйте кожну з передумов адвокатської діяльності.

2. Складіть список нормативних та ненормативних джерел з теми, що вивчається.

3. Порівняйте передумови адвокатської діяльності в радянські часи та за Законом України «Про адвокатуру».

4. Порівняйте принципи діяльності адвокатури та нотаріату в Україні.

Запитання для контролю самостійної та індивідуальної роботи

1. Характеристика Закону України «Про адвокатуру».

2. Поняття принципів адвокатської діяльності.

3. Поняття гарантій адвокатської діяльності.

Тема для реферату

Правовий статус адвоката згідно із Законом України «Про адвокатуру»

Тести для перевірки знань

1. Однією з гарантій адвокатської діяльності є:

А) заборона прослуховування телефонних розмов адвоката у зв’язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції відповідного прокурора;

Б) довічний імунітет від притягнення до кримінальної відповідальності за певні види діяльності;

В) оплата праці помічника за рахунок держави.

2. Кримінальну справу проти адвоката не може бути порушено:

А) прокурором району;

Б) прокурором міста Києва;

В) Генеральним прокурором;

3. Назвіть принципи, які не визначено законом як засади діяль­ності адвокатури:

А) конфіденційності;

Б) диспозитивності;

В) гуманізму.

4. Адвокатура України — це:

А) спілка юристів;

Б) громадське об’єднання;

В) політична організація;

Г) партія однодумців.

5. Принципи діяльності адвокатури — це:

А) напрями правового впливу на суспільні відносини;

Б) засоби регулювання діяльності адвокатури;

В) засади діяльності адвокатури, що випливають з норм права.

6. Гарантії адвокатської діяльності закріплено:

А) Конституцією;

Б) Законом «Про адвокатуру»;

В) Кримінально-процесуальним кодексом.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Тема 5. Організаційні форми діяльності адвокатури

Вивчаючи цю тему, студент повинен звернути увагу на те, що організаційні форми діяльності адвокатури, передбачені Законом України «Про адвокатуру», відповідають Конституції України, Закону України «Про об’єд­нання громадян», іншим нормативним актам. Разом з тим сучасні організаційні форми діяльності адвокатури зароджувалися й відточувалися впродовж усієї її історії.

У темі розглядаються такі питання:

І. Індивідуальна практика адвоката

Опановуючи це питання, студенти мають передусім вивчити положення Закону України «Про адвокатуру», в яких вказується на те, хто може займатися індивідуальною адвокатською практикою, а також активізувати знання з цивільного та кримінального процесу, пов’язані з участю адвокатів на різних стадіях процесу.

Ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» передбачає для адвоката можливість займатись адвокатською діяльністю індивідуаль­но, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські спілки. Умовою їх створення та діяльності є відповідність вказаному Закону й статутам адвокатських об’єднань.

Студентам необхідно пам’ятати, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Щоб знати порядок подання й розгляду документів осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, порядок складання кваліфікаційних іспитів, студентам необхідно ознайомитися з Положенням про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури та Положенням про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.

Особі, яка успішно склала кваліфікаційні іспити, кваліфікаційна комісія видає свідоцтво про право на заняття адвокат­ською діяльністю. Студенти повинні знати, що на час отримання свідоцтва для цього не повинно бути перешкод (зазначених у частині 2 ст. 2 Закону України «Про адвокатуру»). Цими обставинами є судимість особи, яка має намір бути адвокатом, її робота в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутріш­ніх справ, служби безпеки, державного управління. З курсу Нотаріату в Україні (Закон України «Про нотаріат») студентам відомо, що адвокатом не може бути й особа, яка працює приват­ним нотаріусом.

Ще одним кроком до здійснення майбутнім адвокатом своєї діяльності є прийняття Присяги адвоката України. Її текст не є довільним. Його закріплено в Законі України «Про адвокатуру». Порядок прийняття Присяги законодавством не передбачено, тому студентам необхідно знати, що на практиці її приймають шляхом підпису документа з її текстом.

ІІ. Засади діяльності адвокатських об’єднань, їхній правовий статус

Вивчення цього питання також ґрунтується на ст. 4 Закону України «Про адвокатуру», відповідно до якої адвокат має право відкрити адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські спілки, які діють згідно з зазначеним Законом і статутом цих об’єднань.

Студенти повинні знати засади, на яких створюються та діють адвокатські об’єднання, а також порядок їх реєстрації, утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації.

Слід виходити з того, що згідно із Законом України «Про адвокатуру» адвокатські об’єднання є юридичними особами. Отже, вони повинні мати всі ознаки юридичних осіб, передбачені Цивіль­ним кодексом України.

Правовий статус адвокатських об’єднань визначено також Правилами адвокатської етики. Вони визнають адвокатські об’єд­нання суб’єктами відносин щодо забезпечення дотримання правил адвокатської етики.

Адвокатські об’єднання та адвокати можуть створювати регіо­нальні, загальнодержавні та міжнародні спілки та асоціації.

Студентам доцільно проаналізувати засади діяльності адвокатських об’єднань та їхній правовий статус, що ґрунтується на законах України, а також їхній розвиток у статутах цих об’єд­нань.

ІІІ. Спілка адвокатів України

Вивчення матеріалу необхідно розпочати з ознайомлення зі Статутом Спілки адвокатів України, створеної у вересні 1990 року.

Спілка адвокатів України — це громадська організація. Ст. 1 Статуту визначає її як добровільну, професійну, незалежну, само­врядну всеукраїнську організацію адвокатів.

Студенти повинні знати мету діяльності Спілки, її структуру; хто може бути її членом, ознайомитися з правами та обов’язками членів Спілки. Слід мати на увазі, що членами Спілки можуть бути як адвокати, так і адвокатські об’єднання. Почесними членами Спілки можуть бути вчені-юристи, особи, які займаються адвокатською діяльністю за межами України.

Важливо ознайомитися з керівними органами Спілки адвокатів України. Це — з’їзд, конференція, Правління, ревізійна комісія. Студенти повинні знати порядок утворення, роботи, компетенцію цих органів, формування коштів Спілки.

Слід пам’ятати, що з утворення Спілки адвокатів України практично почалася історія адвокатури незалежної України. Тому докладне дослідження та вивчення передумов і мети її створення, Статуту Спілки, її функцій займають важливе місце у вивченні цієї теми.

Рекомендована література до теми

1. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради 28 червня 1996. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру». — Ст. 735.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України. — Ст. 402.

4. Цивільно-процесуальний кодекс України. — Ст. 935.

5. Статут громадської організації «Спілка адвокатів України»: Затверджений Установчим з’їздом Спілки адвокатів України 22.09.1990 року із змінами і доповненнями, внесеними на ІІ позачерговому з’їзді Спілки адвокатів України 16.01.1993 року.

6. Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 302.

7. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури: Затверджено Указом Президента України від 5 травня 1993 року № 155/93.

8. Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури: Затверджено Указом Президента України від 5 травня 1993 року № 155/93.

9. Правила адвокатської етики: Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1—2 жовтня 1999 року.

10. Медведчук В. Адвокатська діяльність — гарантія професіо­налізму та доступності правозахисту // Закон і Бізнес. — 2000. — № 11. — С. 12.

11. Барщевский М. Ю. Адвокат, адвокатская фирма, адвокатура: Учеб. пособие. — М., 1995.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 5. Організаційні форми діяльності адвокатури

Питання, що виносяться на семінарське заняття

1. Індивідуальна практика адвоката.

2. Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об’єднання. Засади їх діяльності та правовий статус.

3. Функції адвокатів.

4. Спілка адвокатів України.

Рекомендована література для підготовки до семінару

1. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради 28 червня 1996. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру». — Ст. 735.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України. — Ст. 402.

4. Цивільно-процесуальний кодекс України. — Ст. 935.

5. Статут громадської організації «Спілка адвокатів України»: Затверджений Установчим з’їздом Спілки адвокатів України 22.09. 1990 року із змінами і доповненнями, внесеними на ІІ позачерговому з’їзді Спілки адвокатів України 16.01.1993 року.

6. Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 302.

7. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури: Затверд­жено Указом Президента України від 5 травня 1993 року № 155/93.

8. Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури: Затверджено Указом Президента України від 5 травня 1993 року № 155/93.

9. Правила адвокатської етики: Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1—2 жовтня 1999 року.

10. Медведчук В. Адвокатська діяльність — гарантія професіоналізму та доступності правозахисту // Закон і Бізнес. — 2000. — № 11. — С. 12.

Запитання для перевірки знань за темою

1. Які організаційні форми діяльності адвокатури існують в Україні?

2. Які функції виконують адвокати?

3. Коли було створено Спілку адвокатів України?

4. Відмінності статусу адвокатів, які є членами Спілки адвокатів, і тих, які не є її членами.

Практичні завдання

1. Складіть бібліографічний довідник для засвоєння матеріалу цієї теми.

2. Доведіть переваги різних форм діяльності адвокатів.

Запитання для контролю самостійної та індивідуальної роботи

1. Хто може бути адвокатом в Україні?

2. Яким чином особа може приступити до адвокатської діяльності?

3. Передумови адвокатської діяльності.

4. Чи може бути адвокатом особа без громадянства?

5. Чи може бути адвокатом особа, яка має судимість?

Тема для написання реферату

Організаційні форми діяльності адвокатури на різних етапах її розвитку.

Тести для перевірки знань

1. Умови роботи помічника адвоката визначаються:

А) трудовою угодою в будь-якій формі;

Б) усною домовленістю між помічником і адвокатом;

В) контрактом.

2. Перше засідання Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури проводиться в такий термін з часу формування складу комісії:

А) п’ятнадцятиденний;

Б) десятиденний;

В) п’ятиденний.

3. Відповідальність за вчинки помічника адвоката покладається на:

А) помічника адвоката;

Б) адвоката;

В) колегію адвокатів.

4. Принципи діяльності адвокатури — це:

А) напрями правового впливу на суспільні відносини;

В) засоби регулювання діяльності адвокатури;

Г) засади діяльності адвокатури, що випливають з норм права.

5. Особа, яка має судимість:

А) не може бути адвокатом;

Б) може бути адвокатом;

В) може бути адвокатом тільки з дозволу Міністра юстиції.

6. Вища кваліфікаційна комісія адвокатури створюється при:

А) Президентові України;

Б) Верховній Раді України;

В) Кабінеті Міністрів України.

7. Адвокатська діяльність:

А) є підприємницькою;

Б) не є підприємницькою;

В) прирівнюється до підприємницької в деяких, визначених законом, випадках.

8. Порядок діяльності Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури визначає:

А) Положення;

Б) Статут;

В) Закон.

9. Термін повноважень Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури становить:

А) один рік;

Б) три роки;

В) п’ять років.

10. До складу Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури не входить:

А) представник Верховного Суду України;

Б) представник Конституційного Суду України;

В) представник Спілки адвокатів України.

11. Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури очолює:

А) президент комісії;

Б) голова комісії;

В) міністр юстиції.

12. Вища кваліфікаційна комісія адвокатури:

А) формує склад кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури;

Б) розробляє й затверджує програми та порядок складання кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури;

В) проводить консультації для осіб, які готуються складати кваліфікаційний іспит.

13. Засідання Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури вважається правомірним, якщо в ньому бере участь не менш як:

А) дві третини членів комісії;

Б) три чверті членів комісії;

В) половина членів комісії.

14. Вища кваліфікаційна комісія проводить свої засідання:

А) у разі потреби;

Б) один раз на місяць;

В) один раз на тиждень.

15. Скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури розглядаються Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури в такий термін з дня надходження:

А) один місяць;

Б) 10 днів;

В) два тижні.

16. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури:

А) підлягає оскарженню голові цієї комісії;

Б) підлягає оскарженню до суду;

В) є остаточним.

17. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури приймається:

А) відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів комісії;

Б) відкритим голосуванням більшістю голосів від кількості присутніх членів комісії;

В) закритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів комісії.

18. Вища кваліфікаційна комісія адвокатури:

А) щорічно звітує перед Кабінетом Міністрів України;

Б) щорічно звітує перед Верховною Радою України;

В) щорічно інформує про свою роботу Кабінет Міністрів України.

19. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури створюються:

А) у містах Києві та Севастополі;

Б) у районних центрах;

В) при управліннях юстиції.

20. Термін повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії становить:

А) три роки з дня її формування;

Б) три роки з дня її першого засідання;

В) два роки з дня першого засідання.

21. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія діє у складі:

А) двох палат — атестаційної та дисциплінарної;

Б) трьох палат — атестаційної, дисциплінарної та кваліфікаційної;

В) двох палат — кваліфікаційної та дисциплінарної.

22. Засідання палати є правочинним, якщо в ньому бере участь не менш як:

А) дві третини членів палати;

Б) три чверті членів палати;

В) половина членів палати.

23. Особа, яка має намір займатися адвокатською діяльністю, подає до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії:

А) нотаріально засвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту;

Б) медичну довідку;

В) характеристику з останнього місця роботи.

24. Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право скла­дати їх повторно:

А) за шість місяців;

Б) за два роки;

В) за рік.

25. Присяга адвоката України приймається:

А) під час одержання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

Б) після оголошення рішення комісії про успішне складання іспитів;

В) перед укладанням угоди з першим клієнтом.

26. У разі втрати громадянства:

А) свідоцтво анулюється;

Б) дія свідоцтва призупиняється;

В) дія свідоцтва залежить від наявності угоди з країною, громадянином якої буде адвокат.

27. Спілка адвокатів України — це:

А) об’єднання громадян;

Б) громадська організація;

В) професійна партія.

28. Членами Спілки адвокатів можуть бути:

А) тільки колективні члени;

Б) тільки індивідуальні члени;

В) колективні та індивідуальні члени.

29. Вищим керівним органом Спілки є:

А) конференція;

Б) правління;

В) з’їзд.

30. Помічник адвоката повинен мати освіту:

А) будь-яку вищу;

Б) вищу юридичну;

В) початкову юридичну.

31. Внутрішня діяльність Спілки адвокатів України регулюється:

А) Статутом;

Б) Положенням;

В) Кодексом.

32. З’їзд Спілки адвокатів України скликається:

А) один раз на рік;

Б) один раз на три роки;

В) один раз на п’ять років.

33. Адвокатське об’єднання:

А) реєструється Міністерством юстиції;

Б) реєструється Кабінетом Міністрів;

В) не реєструється.

34. Громадська організація адвокатів називається:

А) спілка;

Б) комітет;

В) біржа.

35. У разі реєстрації адвокатського об’єднання йому видається такий документ про реєстрацію:

А) посвідчення;

Б) свідоцтво;

В) ліцензія.

36. Адвокат:

А) може мати тільки одного помічника;

Б) може мати одного або кількох помічників;

В) не може мати помічників.

37. Під час отримання свідоцтва про право на заняття адвокат­ською діяльністю особа:

А) приймає Присягу;

Б) дає обіцянку;

В) підписує зобов’язання;

Г) дає Клятву.

38. Особа, яка має судимість:

А) може бути помічником адвоката;

Б) не може бути помічником адвоката;

В) може бути помічником адвоката з дозволу колегії адвокатів.

39. Атестаційна палата розглядає одержані від особи, яка має намір займатися адвокатською діяльністю, документи впродовж такого терміну з дня їх надходження:

А) 10 днів;

Б) 20 днів;

В) одного місяця.

40. Помічником адвоката можуть бути особи, які:

А) працюють у суді;

Б) не мають стажу роботи;

В) працюють приватними нотаріусами.

41. Коли створено Спілку адвокатів України?

А) 1991 року;

Б) 1995 року;

В) 1990 року.

42. Адвокатське бюро:

А) є юридичною особою;

Б) не є юридичною особою.

43. Документ про право на заняття адвокатською діяльністю називається:

А) посвідчення;

Б) ліцензія;

В) свідоцтво;

Г) сертифікат.

44. Адвокат повинен мати стаж роботи за спеціальністю юриста:

А) один рік;

Б) два роки;

В) шість місяців.

45. Якщо адвоката засуджено за скоєння злочину, і вирок набрав законної сили:

А) адвокатська діяльність припиняється;

Б) адвокатська діяльність призупиняється.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Тема 6. Професійні та соціальні права адвоката, його обов’язки

Опрацьовуючи матеріал, студентам необхідно звернути увагу на зв’язок між правами, обов’язками адвокатів і гарантіями їхньої діяльності, які вивчались у темі «Засади та гарантії адвокатської діяльності». Слід пам’ятати, що основні професійні права та обов’язки адвокатів визначено Законом України «Про адвокатуру», і їх коло досить широке. Що ж до соціальних прав адвокатів, то їх кількість та якість потребує правового вдосконалення.

У темі розглядаються такі питання:

І. Основні професійні права адвоката

Опановуючи матеріал, студенти повинні звернути увагу на те, що основні професійні права адвоката розглядаються в комплексі з його обов’язками. Доцільно також проаналізувати права й обов’язки інших учасників кримінального й цивільного процесів, порівняти їх з правами та обов’язками адвокатів.

Важливо пам’ятати, що обсяг прав адвокатів відрізняється від прав, які мають юристи без свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Процесуальні права захисника у криміналь­ному процесі визначено у ст. 48 Кримінально-процесуального кодексу України. Студенти повинні порівняти їх з передбаченими ст. 6 Закону України «Про адвокатуру» правами адвоката, адже поняття «професійні права адвокатів» ширше, ніж поняття «процесуальні права адвокатів».

Основні професійні права адвоката відображено в Законі України «Про адвокатуру». Це, зокрема, права здійснювати свою діяльність індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та адвокатські спілки, що діють відповідно до законодавства. Адвокат має також право залучати до роботи помічника або кількох помічників, які мають вищу юридичну освіту.

Процесуальні права конкретизовано у Кримінально-проце­суальному та Цивільно-процесуальному кодексах України.

ІІ. Соціальні права громадянина, який займається адвокатською діяльністю

У соціальних правах адвокати прирівнюються законодавством до інших осіб, які займаються діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці. У зв’язку з цим, вивчаючи питання, варто активізувати знання з права соціаль­ного забезпечення.

Однак треба враховувати, що адвокати — члени Спілки адвокатів України, і згідно з документами Спілки вони користуються рядом пільг. Студентам доцільно ознайомитися з Положенням про фонд соціального захисту адвокатів України. Соціальні права адвоката та його помічника врегульовано ст. 11 Закону України «Про адвокатуру». Відповідно до неї адвокат і його помічник користуються правом на відпустку та на всі види допомоги з державного соціального страхування.

ІІІ. Обов’язки адвоката. Адвокатська таємниця

Вивчаючи це питання, студенти повинні звернути увагу на те, що обов’язки адвоката, викладені в законодавстві, ґрунтуються на таких людських якостях, як порядність, чесність, сумлінність. Отже, адвокат має поєднувати ці важливі риси з високим професіоналізмом.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про адвокатуру», адвокат здійснюючи свої професійні обов’язки, зобов’язаний неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитися від узятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Обов’язки адвоката конкретизовано у ст. 48 Кримінально-процесуального кодексу України.

Слід зазначити, що Правила адвокатської етики також мають цілий ряд положень, пов’язаних із виконанням адвокатами своїх обов’язків. Наприклад, розкриваючи основні засади адвокатської етики (розділ ІІ), правила постійно акцентують, що адвокат зобов’язаний і що не повинен робити для втілення цих засад у життя.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про адвокатуру», адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом цієї таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення своїх професійних обов’язків.

Рекомендована література до теми

1. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради 28 червня 1996. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру».

3. Кримінально-процесуальний кодекс України.

4. Цивільно-процесуальний кодекс України.

5. Статут громадської організації «Спілка адвокатів України»: Затверджений Установчим з’їздом Спілки адвокатів України 22.09.1990 року із змінами і доповненнями, внесеними на ІІ позачерговому з’їзді Спілки адвокатів України 16.01.1993 року.

6. Порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 року № 821.

7. Порядок визначення розміру допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та у зв’язку з вагітністю і пологами особам, які мають постійно обчислюваний доход, та особам, доход яких повністю може бути обчислений лише за результатами роботи за рік: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року № 651.

8. Медведчук В. Адвокатська діяльність — гарантія професіоналізму та доступності правозахисту // Закон і Бізнес. — 2000. — № 11. — С. 12.

9. Логінова С. М. Адвокатська таємниця: теорія і практика: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. КНУ ім. Т. Шевченка. — К., 2002.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 6. Професійні та соціальні права адвоката, його обов’язки

Питання, що виносяться на семінарське заняття

1. Основні професійні права адвоката.

2. Соціальні права громадянина, який займається адвокатською діяльністю.

3. Обов’язки адвоката.

4. Адвокатська таємниця.

Рекомендована література для підготовки до семінару

1. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради 28 червня 1996. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру».

3. Кримінально-процесуальний кодекс України.

4. Цивільно-процесуальний кодекс України.

5. Статут громадської організації «Спілка адвокатів України»: Затверджений Установчим з’їздом Спілки адвокатів України 22.09.1990 року із змінами і доповненнями, внесеними на ІІ позачерговому з’їзді Спілки адвокатів України 16.01.1993 року.

6. Логінова С. М. Адвокатська таємниця: теорія і практика: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. КНУ ім. Т. Шевченка. — К., 2002.

7. Порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 року № 821.

8. Порядок визначення розміру допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та у зв’язку з вагітністю і пологами особам, які мають постійно обчислюваний доход, та особам, доход яких повністю може бути обчислений лише за результатами роботи за рік: Затверд­жено постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року № 651.

9. Медведчук В. Адвокатська діяльність — гарантія професіоналізму та доступності правозахисту // Закон і Бізнес. — 2000. — № 11. — С. 12.

Питання для перевірки знань

1. Професійні права адвокатів.

2. Соціальні права адвокатів.

3. Які обов’язки має адвокат?

4. Поняття адвокатської таємниці.

5. Предмет адвокатської таємниці.

6. Оплата праці адвоката.

Практичні завдання

1. Складіть бібліографічний довідник для засвоєння матеріалу цієї теми.

2. Порівняйте професійні обов’язки та професійні й соціальні права адвокатів і нотаріусів в Україні.

Запитання для контролю самостійної та індивідуальної роботи

1. Фонд соціального захисту адвокатів.

2. Яка відповідальність настає за порушення адвокатської таєм­ниці?

Тема для написання реферату

Права та обов’язки адвокатів.

Тести для перевірки знань

1. Назвіть, який з видів діяльності не є адвокатським:

А) надання консультацій;

Б) засвідчення копій документів у справах, які ведуть адвокати;

В) засвідчення справжності підпису осіб, причетних до справи.

2. Адвокати надають правову допомогу:

А) тільки фізичним особам;

Б) тільки юридичним особам;

В) фізичним та юридичним особам.

3. На адвоката, відповідно до законодавства України, покладено такі функції:

А) тільки правозаступництва;

Б) правозаступництва й представництва;

В) правозаступництва, представництва та консультативну.

4. Адвокат, збираючи відомості про факти, що можуть бути використані як докази:

А) має право застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;

Б) не має права використовувати науково-технічні засоби;

В) чинним законодавством це право адвоката не визначено.

5. Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у разі:

А) коли він брав участь у цій справі як слідчий;

Б) коли він подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких не суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про ведення справи;

В) коли він є родичем голови Верховного Суду України.

6. Помічник адвоката:

А) може виконувати будь-які доручення у справах, що знаходяться у провадженні адвоката;

Б) може виконувати доручення у справах, що знаходяться у провад­женні адвоката, крім процесуальних повноважень адвоката;

В) може виконувати тільки доручення, пов’язані з технічним забезпеченням роботи адвоката.

7. Сутність порад адвоката:

А) є адвокатською таємницею;

Б) не є адвокатською таємницею;

В) адвокат має право сам вирішувати, чи належить порада до адвокатської таємниці.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Тема 7. Дисциплінарна відповідальність адвоката

Вивчаючи тему, студент повинен використати свої знання з курсів теорії держави та права, а також трудового права, пригадати, що таке юридична відповідальність, назвати її види, вказати, яке місце серед них належить дисциплінарній відповідальності.

Юридична відповідальність — це відповідальність, передбачена законом за порушення норми права. Залежно від того, до якої галузі належить порушена норма, визначають і вид відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність настає за порушення дисципліни, а дисциплінарні права та обов’язки зазвичай регулюються нормами трудового права.

Специфіка дисциплінарної відповідальності адвокатів полягає в тому, що її застосовує орган, з яким адвокат не перебуває у трудових відносинах.

Крім цього, розглядаючи тему, слід звернути увагу й на інші види юридичної відповідальності адвоката. У темі «Засади та гарантії адвокатської діяльності» розглянуто питання про притягнення адвоката до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 10 Закону України «Про адвокатуру». До цивільно-правової відповідальності адвоката може бути притягнуто на загальних підставах у випадках, коли його дії або бездіяльність спричинили матеріальну шкоду клієнту або третій особі. Можливо, у зв’язку з цим варто було б запровадити обов’язкове страхування професійної діяльності адвокатів, яке існує у приватних нотаріусів.

У темі розглядаються такі питання:

І. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури

Вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів покладено на кваліфікаційно-дисциплінарні комісії. Студен­там необхідно знати, де вони створюються, термін їх повно­важень, завдання, структуру, порядок їх формування та функціонування.

Палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії мають право запитувати необхідну для здійснення їх повноважень інформацію від суддів, слідчих органів, органів юстиції, інших підприємств, установ, організацій, а також службових осіб.

Органи та службові особи, до яких надійшов запит, повинні не пізніше як за десять днів дати відповідь комісії.

Особливу увагу слід звернути на компетенцію та повноваження дисциплінарної палати.

Для глибшого засвоєння матеріалу необхідно ознайомитися з Положенням про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адво- катури.

ІІ. Дисциплінарне провадження проти адвоката

Студент повинен пам’ятати, що дисциплінарне провадження має свої етапи. Це — порушення дисциплінарного провадження, розгляд дисциплінарної справи, застосування стягнення або закриття дисциплінарної справи, оскарження рішення про накладання дисциплінарного стягнення, зняття стягнення.

Студенти мають знати, що згідно з Положенням про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури право порушення дис­циплінарного провадження належить голові дисциплінарної палати, який попередньо розглядає інформацію, що стосується підстав притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, знайомить його з цією інформацією та вимагає від нього письмового пояснення.

Вивчаючи матеріал, студенти повинні акцентувати свою увагу на понятті дисциплінарного порушення адвоката, санкціях, що застосовуються за ці порушення, порядку їх накладення та зняття.

Варто порівняти дисциплінарну відповідальність адвокатів з дисциплінарною відповідальністю, що настає за нормами трудового права, звертаючи увагу на терміни застосування та стягнення, передбачені в обох випадках.

Важливо знати, що рішення про припинення адвокатської діяль­ності та анулювання свідоцтва кваліфікаційно-дисциплінарною комісією може бути прийнято у разі: засудження адвоката за скоєння злочину — після набрання вироком законної сили; обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним; втрати ним громадянства України; грубого порушення вимог Закону України «Про адвокатуру» та інших актів законодавства України, що регулюють діяльність адвокатури, й Присяги адвоката України.

ІІІ. Винесення рішення про накладення дисциплінарного стягнення, його оскарження та зняття

Будь-який адвокат, який вважає, що його дисциплінарну справу розглянуто необ’єктивно, а стягнення накладено не­законно, має право оскаржити таке рішення. Зіставляючи різні види юридичної відповідальності різних суб’єктів, студент повинен дійти висновку, що адвокати не є винятком із загального правила, оскільки в правовій державі рішення органу такого рів­ня, як кваліфікаційно-дисциплінарна комісія, не може бути оста­точним.

Слід запам’ятати, що у разі розгляду справи Вища кваліфікаційна комісія адвокатури може ухвалити одне з рішень: залишити рішення палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії без зміни, а скаргу — без задоволення; змінити рішення; скасувати рішення й надіслати справу до тієї самої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії для нового розгляду, або закрити справу. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури є остаточними та приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів комісії.

Зауважимо, що дисциплінарна відповідальність члена адвокатського об’єднання регулюється також його статутом.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 7. Дисциплінарна відповідальність адвоката

Питання, що виносяться на семінарське заняття

1. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури.

2. Дисциплінарна палата.

3. Дисциплінарне провадження проти адвоката.

4. Дисциплінарні стягнення, які застосовуються щодо адво- катів.

5. Розгляд дисциплінарної справи. Оскарження рішення про накладання дисциплінарного стягнення.

6. Зняття стягнення.

Рекомендована література для підготовки до семінару

1. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради 28 червня 1996. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру».

3. Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури: Затверджено Указом Президента України від 5 травня 1993 року № 155/93.

4. Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів 1—2 жовтня 1999 року.

5. Статут громадської організації «Спілка адвокатів України»: Затверджений Установчим з’їздом Спілки адвокатів України 22.09.1990 року із змінами і доповненнями, внесеними на ІІ позачерговому з’їзді Спілки адвокатів України 16.01.1993 року.

6. Дашо Т. Этика помощника адвоката // Юридическая практика. — 2003. — № 1 (263). — 8 січ.

Питання для перевірки знань

1. Підстави притягнення адвоката до дисциплінарної відпові­дальності.

2. Хто може бути помічником адвоката?

3. Які права має помічник адвоката?

4. Хто несе відповідальність за вчинки помічника адвоката?

Практичні завдання

1. Складіть бібліографічний довідник для засвоєння матеріалу теми.

2. Порівняйте дисциплінарну відповідальність адвокатів з дис­циплінарною відповідальністю, передбаченою нормами трудового права.

Запитання для контролю самостійної та індивідуальної роботи

1. Що таке дисциплінарна відповідальність адвоката?

2. Яку роль у дотриманні адвокатом дисципліни відіграють Правила адвокатської етики?

Тема для написання реферату

Етика помічника адвоката.

Тести для перевірки знань

1. Дисциплінарне стягнення щодо адвоката застосовується не пізніше як:

А) через одну добу з дня виявлення порушення;

Б) через один місяць з дня виявлення порушення, не враховуючи часу хвороби адвоката або перебування його у відпустці;

В) через шість місяців з дня виявлення порушення.

2. До адвоката може бути застосовано такі дисциплінарні стяг­нення:

А) зауваження;

Б) догана;

В) попередження.

3. Якщо під час розгляду справи дисциплінарна палата переконається в необґрунтованості притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, вона може:

А) закрити дисциплінарну справу;

Б) передати її розгляд до суду;

В) направити подання до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.

4. Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності виголошується:

А) у присутності адвоката, справа щодо якого розглядається;

Б) за його відсутності;

В) за його бажанням, адвокат може бути присутнім або відсутнім.

5. Адвокат вважається таким, щодо якого не застосовувалося дисциплінарне стягнення, якщо впродовж певного терміну на нього не було накладено нового дисциплінарного стягнення:

А) шести місяців;

Б) одного року;

В) трьох років.

6. Дострокове зняття стягнення:

А) здійснює палата, що накладала стягнення;

Б) за поданням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії проводить Вища кваліфікаційна комісія адвокатури;

В) за заявою адвоката може здійснюватися в судовому порядку.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Тема 8. Адвокат — захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного

Під час вивчення теми студентам доцільно звернути увагу на роль адвоката на різних стадіях кримінального процесу. Слід пам’ятати, що у країні здійснюється судова реформа, тому в зако­нодавстві відбуваються зміни, які, своєю чергою, зумовили корекцію процесуального статусу адвоката. Важливо порівняти функції адвоката, якщо його клієнтом є підозрюваний, обвинувачуваний та підсудний, і виявити спільні для всіх стадій особливості. Варто розглянути права та обов’язки інших учасників процесу, на яких покладено захист — це підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений, громадський захисник, цивільний відповідач і його представник. Засвоєння теми неможливе без знання норм кримінального процесу.

У темі розглядаються такі питання:

І. Адвокат — захисник підозрюваного

Право підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на захист проголошено у ст. 63 Конституції України, а його забезпечення віднесено до головних засад судочинства ст. 129 Основного Закону.

Відповідно до ст. 44 КПК України в редакції від 21 червня 2001 року захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надавати їм необхідну юридичну допомогу під час провадження у кримінальній справі.

Засвоюючи матеріал цього питання, слід докладно розглянути такі стадії кримінального процесу, як порушення кримінальної справи та дізнання й досудове слідство. Для цього варто пригадати ст. 21, 43, 43-І, 44, 45, 46, 47, 48, 61, 162 та інші КПК України. Доцільно також проаналізувати момент вступу адвоката до процесу на предмет його оптимальності. Студенти повинні знати, хто і з якого моменту може бути допущений як захисник підозрюваного, у який спосіб підтверджуються повноваження захисника. Важливим є те, що захис­ник допускається до участі в справі на будь-якій стадії процесу.

Слід звернути увагу, що у випадках, коли відповідно до вимог закону (ст. 45 КК України) участь захисника є обов’язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники можуть виступати в ролі захисників лише одночасно із захисником — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Для кращого опанування матеріалу студентам необхідні міцні знання норм кримінального процесу. Підсумовуючи вивчене, розкрийте роль адвоката на кожній із стадій процесу, на якому підзахисний є підозрюваним.

ІІ. Адвокат — захисник обвинуваченого

Вивчаючи це питання, студенти повинні звернути увагу на те, що після висунення обвинувачення процесуальний статус особи змінюється. Це відбивається на правах та обов’язках адвоката. У разі висунення обвинувачення присутність захисника обвину­ваченого є обов’язковою, крім випадків, коли він відмовляється від захисника, а його відмову прийнято.

Слідчий, упевнившись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого, роз’яснює суть висуненого обвинувачення та вручає копію постанови.

Про висунення обвинувачення, роз’яснення його суті та вручення копії постанови слідчий складає протокол (із зазначенням години й дати висунення обвинувачення), який підписується обвинуваченим, слідчим і захисником.

Вступає в повну силу дія принципу змагальності сторін у кримінальному процесі. Сторони мають право надавати суду докази й доводити їх переконливість, що є реалізацією основних засад судо­чинства, передбачених Конституцією України. Важливою частиною функцій адвоката обвинуваченого є дослідження матеріалів справи, аналіз аргументів для заперечення обвинуваченню, пошук обставин, що пом’якшують покарання. Слід зазначити, що до ст. 66 нового Кримінального кодексу України введено ряд нових обставин, що можуть впливати на пом’якшення покарання.

ІІІ. Адвокат — захисник підсудного

У статусі обвинуваченого підзахисний перебуває також на стадії досудового слідства.

У разі наявності достатньої кількості доказів, що вказують на скоєння певною особою злочину, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.

Обвинувачення повинно бути пред’явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення цієї особи як обвинуваченого і в будь-якому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу (ст. 133 КПК України).

Стадії підготовки судового засідання, судового слідства, судових дебатів, останнього слова підсудного є найвирішальнішими для підсудного. Тому важливо з’ясувати для себе роль адвоката на всіх цих стадіях. Особливо значущою може стати захисна промова адвоката під час судових дебатів. Студентам доцільно ознайомитися з промовами видатних адвокатів, наприклад, О. Ф. Коні та інших.

Слід зазначити, що право на захист має також і засуджена особа, але діяльність адвоката на стадіях апеляційного, касаційного проваджень та під час перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами та на стадії судового виконання розглядатиметься в наступних темах.

Рекомендована література до теми

1. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради 28 червня 1996. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру». — Ст. 735.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України. — Ст. 402.

4. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Право, 2003.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 8. Адвокат — захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного

Запитання, що виносяться на семінарське заняття

1. Адвокат — захисник підозрюваного.

2. Роль адвоката під час провадження дізнання та попереднього слідства.

3. Адвокат — захисник обвинуваченого.

4. Адвокат — захисник підсудного.

Рекомендована література для підготовки до семінару

1. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради 28 червня 1996. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру».

3. Кримінально-процесуальний кодекс України.

4. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Право, 2003.

5. Кони А. Ф. Нравственные начала в уголовном процессе. Собр. Соч.: В 8 т. — М., 1967. — Т. 4.

Питання для перевірки знань

1. Конституція України про принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист, презумпцію невинності та змагальності.

2. Сутність забезпечення права на захист підозрюваному, обвинуваченому, підсудному.

3. Способи залучення адвоката як захисника до участі в справі.

4. Випадки, коли не може бути прийнято відмову від захисника.

5. Момент допуску до участі у справі захисника.

6. Дії захисника за наявності колізії в питанні про винність чи невинність підзахисного.

7. Можливості, які надає закон адвокату для збирання, дослід­ження, оцінки доказів.

8. Заявлення клопотань адвокатом.

9. Права адвоката щодо оскарження дій і рішень слідчих органів, прокурора, судді, суду.

10. Права адвоката на етапі закінчення попереднього слідства та в судових стадіях кримінального процесу.

11. Значення та зміст захисної промови.

12. Зауваження адвоката на протокол судового засідання.

13. Чи може адвокат оскаржити вирок суду всупереч волі підзахисного?

Практичні завдання для виконання

1. Порівняйте права адвоката як захисника підозрюваного, обвинуваченого та підсудного.

2. Доведіть, що неможливість відмови від захисника у випадках, передбачених законом, є обґрунтованою.

3. У ході попереднього слідства Петренко визнав себе винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 140 КК України. Під час судового слідства він від своїх попередніх показань відмовився й заявив, що вину свою не визнає, і адвокат йому не потрібен.

Яким чином суд повинен вирішити клопотання Петренка?

Запитання для контролю самостійної та індивідуальної роботи

1. Поняття підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

2. Хто здійснює функції захисту від підозри та обвинувачення?

3. У чому полягають інтереси обвинуваченого?

4. Зміст забезпечення охорони особистих і майнових прав підоз­рюваного та обвинуваченого.

5. Чи має право адвокат ігнорувати думку підзахисного?

6. Що передбачає підготовка адвоката до ведення справи в апеляційній інстанції?

7. Як вирішується питання про застосування заходів безпеки щодо потерпілого та його представника?

Теми для написання рефератів

1. Презумпція невинності підозрюваного, обвинуваченого та підсудного.

2. Права та обов’язки адвоката — представника потерпілого на різних етапах слідства.

Тести для перевірки знань

1. Принцип презумпції невинності закріплено:

А) Конституцією;

Б) Кримінальним кодексом;

В) Цивільним кодексом.

2. У кримінальному праві діє принцип:

А) презумпція винності;

Б) презумпція невинності.

3. Захисна промова виголошується адвокатом:

А) перед початком судового слідства;

Б) під час судових дебатів;

В) перед допитом свідків.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Тема 9. Адвокат — представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача

У цій темі розглядається роль адвоката у разі представництва інших учасників процесу, а саме потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача. Те, що вони мають передбачене законом право на захист своїх інтересів у кримінальному процесі, є дуже важливим чинником. Адже першочерговим завданням слід­ства є встановлення вини чи виправдання підсудного. На це спрямовано більшість процесуальних дій як досудового, так і судового слідства. Отже, питанню відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної потерпілому під час злочинних дій, може бути не приділено достатньої уваги. Це важливо усвідомити студентам у процесі вивчення теми, щоб визначити можливі шляхи вдосконалення процесуального розв’я­зання проблем потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача.

Засвоєння теми неможливе без активізації знань із кримінального процесу та кримінального права, тому студентам доцільно пригадати відповідні норми КПК та КК України.

Характеристику в одній темі статусу адвоката як представника трьох учасників процесу викликано їх процесуальною єдністю, наявністю спільних рис у правах та обов’язках адвоката — представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача.

У темі розглядаються такі питання:

І. Адвокат — представник потерпілого

Вивчаючи це питання, студенту необхідно звернутися до ст. 49 КПК України, яка визначає, хто може бути визнаний потер­пілим. Відповідно до статті, потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Студентам доцільно проаналізувати правовий статус як самого потерпілого, так і його представника. Важливо запам’ятати, що представники потерпілого користуються процесуальними пра­вами осіб, інтереси яких вони представляють. Тому досліджуючи права потерпілого, необхідно враховувати їх ідентичність з правами представника.

Слід також звернути увагу на відмінність правового становища адвоката потерпілого від правового становища захисника підозрю­ваного, обвинуваченого, підсудного.

ІІ. Адвокат — представник цивільного позивача

Цивільним позивачем, згідно зі ст. 50 КПК України, визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину та висунули вимогу про відшкодування збитків відповідно до вимог КПК України. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Студенти повинні знати права та обов’язки цивільного позивача, зокрема те, що представником цивільного позивача (ст. 52 КПК України) можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники та інші особи за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду.

Коли цивільним позивачем є юридична особа, то представниками її інтересів можуть бути спеціально вповноважені нею особи.

Представники цивільного позивача користуються процесуальними правами цивільного позивача.

Вивчаючи це питання, студент повинен звернутися до ст. 50 КПК України, акцентувати увагу на процесуальному поєданні інститутів кримінального та цивільного права, а також на тому, що в цивільному процесі такого поєднання немає.

ІІІ. Адвокат — представник цивільного відповідача

Засвоєння матеріалу цього питання рекомендується розпочати з повторення ст. 51 КПК України.

Відповідно до ст. 51 КПК України як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників та інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносить постанову, а суд — ухвалу. Представник цивільного відповідача користується процесуальними правами цивільного відповідача.

Слід зазначити, що цивільний відповідач і його представник виступають на стороні захисту, оскільки у разі недоведення вини обвинуваченого (підсудного) у скоєнні злочину не буде підстав для задоволення цивільного позову.

Зважаючи на те, що це питання є останнім у темі, студентам слід самостійно визначити спільні та відмінні риси у правовому статусі адвоката — представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача.

Рекомендована література до теми

1. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради 28 червня 1996. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру».

3. Кримінально-процесуальний кодекс України.

4. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Право, 2003.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Тема 10. Адвокат як правозахисник і представник у цивільному процесі. Процесуально-правове становище адвоката під час ведення цивільних справ у суді першої інстанції

У цій темі зроблено перехід від кримінального процесу до цивільного. Крім того, у ній поєднано частину, в якій дано загальні засади правового статусу адвоката в цивільному процесі та частину, в якій розглянуто права та обов’язки адвоката під час ведення цивільних справ у суді першої інстанції.

У процесі вивчення цієї теми студентам необхідно осмислити поняття правозахисника та представника і дійти виснов- ку, що правозахист і представництво нероздільні в цивільному процесі.

Для засвоєння матеріалу, пов’язаного з повноваженнями адвоката в суді першої інстанції під час ведення цивільних справ, студентам доцільно спиратися на відповідні знання цивільного права та цивільного процесу.

У темі розглядаються такі питання:

І. Адвокат — правозахисник і представник у цивільному процесі

Закон України «Про адвокатуру», окреслюючи професійні права адвоката, зазначає, що він має право представляти й захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням у всіх органах, підприємствах, установах та організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань. Таким чином, адвокат, набуваючи повноважень представника, зобов’язаний захищати законні права та інтереси свого довірителя, тобто стояти на сторожі дотримання норм права.

Вивчаючи це питання, студентам необхідно звернутися до ст. 6 Закону України «Про адвокатуру» Цивільно-процесуального кодексу України та глави 4 Цивільного кодексу України.

Провадження справ у суді першої інстанції регулюються розділом ІІІ ЦПК України. З огляду на це студентам доцільно відновити в пам’яті положення розділу, де йдеться про участь адвоката в передбачених законом процесуальних діях, а також норми Закону України «Про судоустрій України».

Студенти повинні чітко розуміти, що в процесуальному представництві адвоката поєднуються дві групи правовідносин: між адвокатом та особою, інтереси якої він представляє, та між адвокатом і судом у цивільному процесі.

ІІ. Адвокат під час ведення цивільних справ у суді першої інстанції

Провадження справ у суді першої інстанції регулюються розділом ІІІ ЦПК України, який студентам слід поновити в пам’яті, зважаючи на участь адвоката в передбачених законом процесуаль­них діях. Варто також пригадати норми Закону України «Про судоустрій України».

Студенти повинні знати, що, керуючись ст. 6 Закону України «Про адвокатуру», адвокат має право запитувати та отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а також від громадян — за їхньою згодою. У разі відхилення вимоги адвоката, він може поставити перед суддею питання про витребування необхідних доказів.

На підставі ст. 143, 149, 154, 155 ЦПК України, адвокат має право порушувати клопотання про забезпечення доказів і позову та про зміну умов його забезпечення або скасування.

Якщо адвокат є представником відповідача, він користується загальними процесуальними засобами захисту, наприклад, перед­баченими ст. 99, 103, 110 ЦПК України, а також спеціальними процесуальними засобами, такими як заперечення проти позову та зустрічний позов (ст. 140, 142, 143 п. 2 ЦПК України).

Студенти повинні засвоїти повноваження представника на різ­них стадіях процесу.

Рекомендована література до теми

1. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради 28 червня 1996. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру».

3. Цивільно-процесуальний кодекс України.

4. Цивільний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Право, 2003.

5. Закон України «Про судоустрій України».

6. Яновская А. Адвокат и гражданский процесс: наболевшее // Юридическая практика. — 2000. — № 29.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 9. Адвокат — представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача

Тема 10. Адвокат як правозахисник і представник у цивільному процесі. Процесуально-правове становище адвоката під час ведення цивільних справ у суді першої інстанції

Запитання, що виносяться на семінарське заняття

1. Адвокат — представник потерпілого.

2. Адвокат — представник цивільного позивача.

3. Адвокат — представник цивільного відповідача.

4. Адвокат як правозахисник у цивільному процесі.

5. Правовідносини адвоката — представника — із судом і довірителем.

Рекомендована література для підготовки до семінару

1. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради 28 червня 1996. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру».

3. Кримінально-процесуальний кодекс України.

4. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Право, 2003.

5. Михеєнко М., Нор В., Шибіко В. Кримінальний процес України. — К., 1999.

Запитання для перевірки знань

1. Права та обов’язки адвоката як представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.

2. Чи має право адвокат як представник відмовитися від узятого на себе зобов’язання?

3. Розкрийте функції адвоката як правозахисника та як представника в цивільному процесі.

Практичне завдання

1. Порівняйте правове становище адвоката у кримінальному та цивільному процесах.

Запитання для контролю самостійної та індивідуальної роботи

1. Права представників цивільного позивача та цивільного відповідача в стадії розгляду справи в суді першої інстанції.

2. Як вирішується питання про застосування заходів безпеки щодо цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників?

Теми для написання рефератів

1. Адвокат — представник потерпілого на різних етапах цивіль­ного процесу.

2. Правозахист і представництво в цивільному процесі.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Тема 11. Діяльність адвоката як процесуального представника на стадіях апеляційного, касаційного провадження та під час перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами. Процесуальне представництво адвоката на стадії судового виконання

Вивчаючи вивченні цю тему, студент повинен знати Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року, оскільки з набранням ним чинності з’яви­лася така стадія процесу, як апеляційна, а перегляд рішень відбувається ще й за винятковими підставами. Набуло нового змісту касаційне провадження. Цивільний процесуальний кодекс України відображає нині норми, які ввів зазначений закон, тому студентам слід також активізувати знання ЦПК України.

Зауважимо, що деякі положення законодавства, необхідні для засвоєння цієї теми, вже повторювалися під час вивчення правового статусу адвоката у кримінальному процесі.

Оскільки ця тема є завершальною в курсі «Адвокатура в Україні», студентам слід проаналізувати всі норми, вивчені ними у процесі його засвоєння, визначити, які норми є спільними для кримінального та ци­вільного процесів, запам’ятати новели, введені в за­конодавство після проходження студентами навчаль­них курсів «Кримінальний процес» та «Цивільний процес».

У темі розглядаються такі питання:

І. Діяльність адвоката як процесуального представника на стадії апеляційного провадження

Відповідно до ст. 290—292 ЦПК України, сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справи, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Діяльність адвоката на стадії апеляційного провадження регламентується главою 40 ЦПК України. Особливу увагу студентам слід приділити таким аспектам діяльності адвоката на цій стадії, як терміни апеляційного оскарження, форма та зміст апеляційної скарги, порядок її внесення, наслідки неявки на судове засідання осіб, які беруть участь у справі, право сторін укласти мирову угоду в суді апеляційної інстанції.

ІІ. Діяльність адвоката як процесуального представника в касаційному провадженні

Процесуальне представництво адвоката може тривати й під час касаційного провадження.

Судом касаційної інстанції є Верховний суд України.

Адвокат як процесуальний представник має право, поряд з іншими особами, визначеними ст. 320 ЦПК України, оскаржити в касаційному порядку рішення та ухвали, прийняті судом першої інстанції, що були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, а також ухвали та рішення суду апеляційної інстанції. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчаючи це питання, студенту слід ще раз переконатись у тому, що поняття «касаційне» він розуміє відповідно до чинного законодавства. Касаційне провадження регулюється главою 41 ЦПК України. Судом касаційної інстанції є Верховний суд України. Законом встановлено, які особи мають право касаційного оскарження, його терміни, форми та зміст касаційної скарги, порядок її подачі, а також регламентовано інші процесуальні моменти, які студентові необхідно знати як такі, що пов’язані з діяль­ністю адвоката.

ІІІ. Діяльність адвоката під час перегляду судових рішень, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами

Відповідно до ст. 347-3 ЦПК України заяви про перегляд рішень і ухвал у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами можуть бути подані особами, які беруть участь у справі. Якщо адвокат отримав належні повноваження, він, маючи підстави, повинен подати таку заяву.

Стадія перегляду судових рішень у результаті судової реформи набула додаткових підстав для свого виникнення. За чинним законодавством підставами для перегляду рішень і ухвал судів першої, апеляційної та касаційної інстанції можуть бути як нововиявлені, так і виняткові обставини. Вони окреслені у главі 42 ЦПК України. Студенту доцільно проаналізувати ці підстави, а також звернути увагу на терміни подання, форму та зміст заяв, що подаються на цій стадії процесу.

ІV. Діяльність адвоката на стадії судового виконання

Відповідно до ст. 348 ЦПК України, за кожним рішенням, що набрало законної сили або допущено до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої прийнято рішення, видається один виконавчий лист.

Виконання рішень судів здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Вивчаючи це питання, студент повинен звернутися до глави 44 ЦПК України. Рекомендується звернути особливу увагу на рег­ламентування подання заяв у стадії судового виконання та можливість укладення сторонами мирової угоди.

Студенти повинні знати, що на всіх стадіях цивільного процесу адвокат-представник має надані законом процесуальні права та обов’язки. Від того, наскільки професійно й повно вони будуть реалізовані, залежить ефективність правової допомоги.

Рекомендована література до теми

1. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради 28 червня 1996. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру». — Ст. 735.

3. Цивільно-процесуальний кодекс України. — Ст. 935.

4. Цивільний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Право, 2003.

5. Закон України «Про судоустрій України».

6. Закон України «Про виконавче провадження».

7. Яновская А. Адвокат и гражданский процесс: наболевшее // Юридическая практика. — 2000. –– № 29.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 11. Діяльність адвоката як процесуального представника на стадіях апеляційного, касаційного провадження та під час перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами. Процесуальне представництво адвоката на стадії судового виконання

Запитання, що виносяться на семінарське заняття

1. Діяльність адвоката як процесуального представника на стадії апеляційного провадження.

2. Діяльність адвоката як процесуального представника на стадії касаційного провадження.

3. Діяльність адвоката під час перегляду судових рішень, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами.

4. Діяльність адвоката на стадії судового виконання.

Рекомендована література для підготовки до семінару

1. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради 28 червня 1996. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру».

3. Цивільно-процесуальний кодекс України.

4. Цивільний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Право, 2003.

5. Закон України «Про судоустрій України».

6. Закон України «Про виконавче провадження».

7. Яновская А. Адвокат и гражданский процесс: наболевшее // Юри­дическая практика. — 2000. — № 29.

Запитання для перевірки знань

1. Оформлення повноважень адвоката на здійснення представ­ництва в цивільному процесі.

2. Повноваження адвоката під час ведення цивільних справ у суді першої інстанції.

3. Участь адвоката на стадії апеляційного провадження.

4. Участь адвоката на стадії касаційного провадження.

5. Участь адвоката на стадії перегляду судових рішень у зв’яз­ку з нововиявленими та винятковими обставинами.

6. Повноваження адвоката на стадії судового виконання.

Практичні завдання

1. Назвіть реквізити ордеру юридичної консультації, який підтверджує повноваження адвоката під час ведення справи в суді.

2. Складіть проект довіреності, виданої адвокатові довірителем на ведення справи в суді.

3. Дайте порівняльну характеристику повноважень адвоката на різних стадіях цивільного процесу.

Запитання для контролю самостійної та індивідуальної роботи

1. Оформлення повноважень адвоката на здійснення представ­ництва в цивільному процесі.

2. Повноваження адвоката при веденні цивільних справ у суді першої інстанції.

Тема для написання реферату

Діяльність адвоката під час перегляду судових рішень, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Адвокат — громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю й прийняв Присягу адвоката України.

Адвокатська таємниця — питання, з яких громадянин або юридич­на особа зверталася до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення своїх професійних обов’язків.

Адвокатура України — добровільне професійне громадське об’єд­нання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Алібі — 1)  фактичні обставини, які свідчать, що обвинувачуваний або підозрюваний у момент скоєння злочину перебував у іншому місці, а тому не міг бути його учасником; 2) перебування обвинувачуваного в момент скоєння злочину в іншому місці як доказ його непричетності до злочину.

Амністія — 1) пом’якшення покарання або звільнення від покарання осіб, засуджених судом, звільнення від кримінального переслідування, зняття судимості з осіб, які відбули покарання, що здійснюється актом верховної влади стосовно визначеної категорії осіб; 2) акт вищого органу законодавчої влади про відмову в порушенні кримінальної справи або її припинення чи повне або часткове звільнення особи від по­карання, заміну покарання більш м’яким або зняття судимості з раніше засуджених.

Апеляція — одна з форм подання прокурора або оскарження учасниками процесу рішення суду першої інстанції.

Близькі родичі — батьки, діти, усиновителі, усиновлені, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки, а також подружжя.

Відвід — усунення посадової особи від провадження у справі за наявності обставин, які дають підстави вважати, що вона особисто безпосередньо або опосередковано зацікавлена у цій справі. Відвід може бути заявлено обвинуваченим, захисником, підсудним, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їхніми представниками. Посадова особа може самостійно усунутися від справи, заявивши самовідвід.

Відшкодування шкоди — компенсація майнових збитків, що настали внаслідок заподіяння шкоди.

Виправданий — особа, щодо якої винесено виправдальний вирок.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури — орган, створений при Кабінеті Міністрів України для розгляду скарг на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Доказування — у кримінальному судовому провадженні — процесуальна діяльність вказаних у законі органів та осіб, яка полягає у визначенні можливих версій слідства, збиранні, перевірці та оцінюванні доказів і їх джерел, а також в обґрунтуванні достовірних висновків із метою встановлення об’єктивної істини у справі.

Допит — найпоширеніша процесуальна дія, під час якої у встановленому законом порядку фактичні відомості по суті справи отримують від сторін, потерпілих, свідків, особи, яка скоїла злочин, від експерта.

Затримання підозрюваного у скоєнні злочину — короткочасне (не більше 72 годин) позбавлення волі особи, взяття її під варту.

Захист — свідома, цілеспрямована діяльність як самого обвинуваченого (підозрюваного), так і захисника, законного представника, громадського захисника, цивільного відповідача та його представника.

Захисник — учасник кримінального процесу, помічник суду у з’ясуванні всіх обставин справи, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого та підсудного або пом’якшують чи виключають їхню відповідальність, і надають їм необхідну юридичну допомогу.

Засуджений — особа, щодо якої винесено обвинувальний вирок.

Істина — всестороння й повна відповідність дійсності висновків слідства та суду про обставини злочину та винність особи.

Касація — подання прокурора або скарга учасника процесу щодо скасування або зміни судового рішення в касаційному порядку.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури — орган, який формують Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські Ради народних депутатів для визначення професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяль­ністю, та вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів.

Нововиявлені обставини — нові обставини, раніше невідомі органам попереднього слідства та суду.

Обвинувачуваний — особа, щодо якої на підставі достатності доказів, про скоєння нею злочину в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення до участі в справі як обвинуваченого.

Підозрюваний — особа, затримана за підозрою у скоєнні злочину, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

Підсудний — обвинувачений, якого віддано до суду.

Покарання — особливий засіб державного примусу за скоєне право­порушення.

Помилування — акт індивідуального характеру, виданий верховною владою, який повністю або частково звільняє засудженого від покарання або замінює призначене судом покарання на більш м’яке.

Поняті — сторонні особи, яких запропонують працівники органів дізнання або попереднього слідства бути присутніми під час проведення обшуку, виїмки, огляду, пред’явлення осіб і предметів для впізнання, відтворення обстановки та обставин дії, опису майна.

Потерпілий — особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Презумпція невинності — принцип кримінального процесу, відповідно до якого обвинувачуваний визнається невинним, поки його винність не буде безсумнівно доведено й визнано вироком суду, що набрав законної сили.

Приватний повірений — після проведення на початку 60-х років ХІХ ст. судової реформи так називався адвокат, який досяг 18 років (за винятком жінок) склав екзамен в окружному суді або судовій палаті й отримав свідоцтво на право ведення судових справ.

Присяжний повірений — після проведення на початку 60-х років ХІХ ст. судової реформи так називався адвокат, який мав вищу юридичну освіту, практичний стаж відповідної судової роботи, та був помічником присяжного повіреного не менше п’яти років.

Протокол — документ, що його склав слідчий, про проведення ним певних судових дій, про їхній зміст і наслідки.

Скарга — звернення в державний або громадський орган або до їхніх посадових осіб з приводу порушення законних прав та інтересів конкретної фізичної або юридичної особи.

Спілка адвокатів України — громадська, добровільна, професійна, незалежна, самоврядна всеукраїнська організація адвокатів.

Функція захисту — діяльність сторони захисту щодо заперечення звинувачення, підозри, виявлення та обґрунтування обставин, які виправдовують обвинувачуваного (підсудного) або пом’якшують його вину та відповідальність. На стороні захисту виступають захисник, підозрюваний, обвинувачуваний (підсудний), цивільний відповідач і його представник.

Цивільний відповідач — фізична або юридична особа, яка в силу закону несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвинувачуваного.

Цивільний позивач — фізична або юридична особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину й висунула під час провадження кримінальної справи до обвинувачуваного або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії, цивільний позов, тобто вимогу про відшкодування збитків.

Юридична допомога — сприяння громадянам, посадовим та юридичним особам у вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням норм права.

Юридична консультація — колектив адвокатів, створений президією колегії адвокатів для організації роботи з надання юридичної допомоги.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ

Принципи та види контролю знань студентів

Контроль знань є складовою багатогранного навчального процесу в КНЕУ та є організацію зворотного зв’язку як засобу управління навчально-виховним процесом. Показники контролю знань студентів — основа, яка дає підстави судити про результати навчання та ступінь опанування навчальної програми, вирішувати питання про переведення на наступний курс, призначення стипендії, випуск з навчального закладу та видачу диплому. Результати контролю знань — головний показник, за яким оцінюється робота окремо взятого студента, академічної групи, курсу, факультету загалом, а також робота викладацького складу.

За умови правильної організації контроль знань покликаний також розв’язувати навчальні, виховні, організаційні, розвиваючі, методичні та інші завдання.

Контроль знань з дисципліни «Адвокатура в Україні» ґрунтується на таких основних принципах:

— перевірка та оцінка знань студентів повинні відображати рівень засвоєння ними знань і стимулювати їх до нових успіхів;

— перевірка та оцінювання знань повинні здійснюватися систематично, планово, у нерозривному зв’язку з усім процесом навчання, а також послідовно з поступовим ускладненням завдань, змісту та методики;

— перевірка та оцінювання знань здійснюються з урахуванням індивідуальних особливостей та особистих успіхів кожного окремого студента;

— диференціація оцінок повинна проводитися за об’єктивни­ми, заздалегідь визначеними критеріями;

— оцінка знань студента має відповідати справжній якості та кількості засвоєних знань, умінь і навичок.

Контроль знань з дисципліни «Адвокатура в Україні» здій­снюється як поточний контроль знань студентів з наступним складанням заліку.

Отже, підсумковий контроль знань студентів з дисципліни «Адвокатура в Україні» передбачає результати оцінювання поточної роботи та залік. Метою підсумкового контролю знань є визначення справжнього рівня та змісту знань студентів з адвокатури за обсягом, якістю, глибиною та вмінням застосовувати одержані знання у практичній діяльності відповідно до обраного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Програмні запитання, що становлять зміст дисципліни, доводяться до студентів на початку навчального семестру.

Передумовою для складання заліку з дисципліни є поточна робота в семестрі, яка оцінюється в межах 40 балів.

Залік як форма підсумкового контролю знань виставляється за результатами оцінювання поточної роботи в семестрі. Умовою одержання заліку є виконання всіх обов’язкових завдань і позитивні результати модульного контролю знань та одержання не менше 20 балів за поточну роботу впродовж семестру. Студент, який не набрав 20 балів у процесі поточної роботи в семестрі, не одержує заліку й має заборгованість із цієї дисципліні, яка погашається у встановленому порядку.

Студенти заочної форми навчання отримують залік за результатами модульного контролю знань, що здійснюється відповідно до розкладу заліково-екзаменаційної сесії.

Програмні запитання з дисципліни

1. Право громадян на кваліфіковану юридичну допомогу.

2. Значення адвокатської діяльності.

3. Організація правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспільства.

4. Адвокатура в період середньовіччя.

5. Закон України «Про адвокатуру».

6. Система нормативних актів про адвокатуру.

7. Організація адвокатури за часів Гетьманщини.

8. Організація адвокатури України згідно з Положенням про адвокатуру 1922 року.

9. Організація адвокатури України згідно з Положенням про адвокатуру СРСР 1939 року.

10. Особливості організації адвокатури в західних українських землях до їх возз’єднання з Українською РСР.

11. Діяльність адвокатури згідно з Положеннями про адвокатуру Української РСР 1962 і 1980 років.

12. Регулювання порядку оплати праці адвокатів у різні періоди існування адвокатури в Україні.

13. Принципи здійснення діяльності адвокатури України.

14. Гарантії адвокатської діяльності.

15. Передумови адвокатської діяльності.

16. Повноваження кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.

17. Організаційні форми діяльності адвокатури.

18. Функції, які виконує адвокат.

19. Професійні та соціальні права адвокатів.

20. Поняття та предмет адвокатської таємниці.

21. Підстави притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

22. Права помічника адвоката.

23. Завдання Спілки адвокатів України.

24. Конституція України про принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист, презумпції невинності та змагальності.

25. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому та підсудному права на захист.

26. Способи залучення адвоката як захисника до участі в справі.

27. Права та обов’язки захисника.

28. Випадки неможливості відмови від захисника.

29. Права адвоката щодо оскарження дій і рішень слідчих органів, прокурора, судді, суду.

30. Права адвоката на етапі попереднього слідства та на судових стадіях кримінального процесу.

31. Значення та зміст захисної промови адвоката.

32. Зауваження адвоката на протокол судового засідання.

33. Права та обов’язки адвоката як представника потерпілого.

34. Права та обов’язки адвоката як представника цивільного позивача та цивільного відповідача.

35. Оформлення повноважень адвоката на здійснення представництва в цивільному процесі.

36. Повноваження адвоката під час ведення цивільних справ у суді першої інстанції.

37. Участь адвоката на стадії апеляційного провадження.

38. Участь адвоката на касаційному провадженні.

39. Участь адвоката на стадії перегляду судових рішень у зв’яз­ку з нововиявленими та винятковими обставинами.

40. Участь адвоката під час перегляду судових рішень у порядку виключного провадження.

41. Повноваження адвоката на стадії судового виконання.

42. Значення Присяги адвоката.

43. Правила адвокатської етики.

44. Припинення адвокатської діяльності.

45. Призупинення адвокатської діяльності.

46. Позбавлення права здійснення адвокатської діяльності.

47. Робота адвоката щодо збирання, дослідження та оцінки до­казів.

48. Випадки неможливості деяких процесуальних дій без участі адвоката.

49. Формування процесуальної позиції захисника.

50. Діяльність адвоката з питань забезпечення позову.

51. Діяльність адвоката з питань забезпечення доказів.

52. Відмінність пояснення адвоката в суді апеляційної інстанції від промови адвоката в суді першої інстанції у цивільній справі.

53. Підготовка адвоката до складання позовної заяви.

54. Участь адвоката у провадженні попереднього слідства, його права та обов’язки.

55. Клопотання адвоката на попередньому слідстві.

56. Ведення адвокатом допиту в суді підсудного, потерпілих, свідків, експертів, спеціалістів.

57. Участь адвоката у слідчих діях.

58. Податкові обов’язки осіб, які займаються адвокатською діяльністю.

59. Адвокатура та підприємництво.

60. Найвідоміші адвокати минулого й сучасності.

61. Суть обов’язку адвоката «використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб».

62. Відмінність статусу адвоката від статусу інших осіб, які займаються юридичною практикою.

63. Походження та значення терміна «адвокат».

64. Момент допуску адвоката до участі в справі у кримінальному процесі.

65. Відшкодування стороні, на користь якої постановлено рішення, витрат з оплати праці адвоката. Вимоги до змісту угоди про надання юридичної допомоги.

66. Прийняття доручення клієнта кількома адвокатами.

67. Чинники, що беруться до уваги при визначенні розміру гонорару.

68. Оплата видатків, пов’язаних з виконанням доручення.

69. Гонорарні відносини у разі дострокового розірвання угоди.

70. Етичні засади взаємин адвокатів між собою.

71. Розірвання адвокатом угоди про надання правової допомоги.

72. Розірвання клієнтом угоди про надання правової допомоги.

73. Обов’язки адвоката під час розірвання угоди про надання правової допомоги.

Перелік понять, які необхідно засвоїти у процесі вивчення дисципліни «Адвокатура в Україні»:

Адвокатура

Адвокат

Адвокатська діяльність

Захисник

Адвокатська таємниця

Адвокатська етика

Гонорар

Клієнт

Помічник адвоката

Угода про надання правової допомоги

Домінантність інтересів клієнтів

Верховенство закону

Конфіденційність

Правозаступництво.

Незалежність адвокатури

Адвокатське об’єднання

Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю

Предмет адвокатської таємниці

Атестаційна палата кваліфікацій­но-дисциплінарної комісії адвока­тури

Дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адво­катури

Вища кваліфікаційна комісія адво­катури

Присяга адвоката України

Процесуальна позиція захисника

Касаційне провадження

Апеляційне провадження

Представник

Представництво

Громадська організація

Відшкодування витрат з оплати праці адвоката

Адвокатський ордер

Відвід

Понятий

Презумпція невинності

Покарання

Апеляція

Касація

Нововиявлені обставини

Близькі родичі

Учасники процесу

Протокол

Алібі

Амністія

Виправданий

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури

Доказування

Допит

Засуджений

Істина

Обвинувачуваний

Підозрюваний

Підсудний

Помилування

Потерпілий

Приватний повірений

Присяжний повірений

Скарга

Спілка адвокатів України

Функція захисту

Цивільний відповідач

Цивільний відповідач

Юридична допомога

Юридична консультація

ПОРЯДОК І КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

за результатами вивчення дисципліни

Для денної та вечірньої форм навчання

№ пп

Об’єкти контролю

Кількість балів

Результат

1.

Оцінка поточної роботи в семестрі, зокрема:

Від 0 до 40 балів, зокрема:

Зарахування за­ліку за умови отримання не менше 20 балів, у яких обов’яз­ково мають бути представлені всі об’єкти контролю

1.1.

Систематичність та активність роботи на семінарсь­ких заняттях

до 15 балів

1.2.

Виконання завдань для самостійного опрацювання

до 10 балів

1.3.

Виконання модульних зав­дань

до 15 балів

Максимальна кількість балів за роботу в семестрі — 40.

Умовою виставлення заліку студентові за результатами роботи в семестрі є отримання не менше 20 балів, у яких обов’язково повинні бути представлені всі об’єкти контролю (1.1. + 1.2. + 1.3)

Для заочної форми навчання

Умовою виставлення заліку є отримання не менше 20 балів за результатами модульного контролю знань.

Матеріали для модульного контролю знань включають два модулі (блоки).

Модульне завдання охоплює чітко визначені теми курсу й складається з усного захисту контрольних запитань, виконання самостійних письмових робіт і написання рефератів.

Кожне модульне завдання оцінюється в 5 або 0 балів відповід­но до наведених нижче критеріїв.

Для студентів денної та вечірньої форми навчання

На кожний модульний контроль виноситься три модульні завдання.

Для студентів заочної форми навчання

Перший і другий модулі включають по два завдання (усний захист контрольних запитань, виконання письмових завдань, написання рефератів — на вибір викладача), які оцінюються за загальними правилами (максимальна оцінка за кожний модуль для студентів заочної форми навчання — 20 балів).

Вид завдання

Кількість балів

Критерії оцінки відповіді

Контроль­ні запитан­ня для пере­вірки знань

5 балів (зараховано)

Студент виявив вільну орієнтацію в програмі з адвокатури, знання назв і змісту передбачених програмою нормативно-правових актів, знання та вірне розуміння змісту правових норм, за допомогою яких регулюється діяльність адвокатури та адвокатів, характерних рис та особливостей цих норм, знання основних понять і категорій, що застосовуються в адвокатурі, спроможність давати правильні їх тлума­чення, логічно й граматично правильно викладати думки

0 балів (не зараховано)

Студент не відповів на поставлені запитання або відповідь була неправильною, не розкрив сутності питання або припустився грубих змістових помилок, що свідчать про відсутність знань з адвокатури у студента або ж їх безсистемність і поверховість, невміння сформулювати думку та викласти її, незнання загальних положень програми з адвокатури

Завдання для виконання письмових робіт

5 балів (зараховано)

Студент правильно виконав завдання на основі чинного законодавства або історичного матеріалу (залежно від завдання), висловив свої суд­ження щодо проблеми, самостійно зробив висновки, обґрунтував відповідь нормами чинно­го законодавства (крім історичних питань), логічно й послідовно аргументував і викладав свою думку.

0 балів (не зараховано)

Студент не виконав завдання або виконав його неправильно, або неправильно обґрунтував свою думку, або був неспроможний її аргументувати, або ж під час виконання завдання виклад був непослідовним і позбавленим логіки.

Закінчення табл.

Вид завдання

Кількість балів

Критерії оцінки відповіді

Написання рефера­тів

5 балів (зараховано)

Студент правильно й повно розкрив у рефераті обрану тему, проілюстрував її прикладами з практичної діяльності адвокатів або з історії адвокатури, зробив самостійні висновки, подав план роботи та список використаної в дослід­женні питання літератури. Реферат повинен бути акуратно оформленим, із дотриманням технічних вимог, які ставляться до курсових робіт. Обсяг реферату має бути 7—10 сторінок формату А4.

0 балів (не зараховано)

Студент неповно або неправильно розкрив обрану тему, або не розкрив її зовсім, або ж не зробив висновків, не подав план роботи чи список використаної літератури, або не навів у роботі прикладів, або ж належним чином не офор­мив роботу

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

БЛОК (Модуль) 1

Теми:

1. Поняття та сутність адвокатури.

2. Адвокатура в Україні в дореволюційний період (1864—1817 роки).

3. Адвокатура в Україні у післяреволюційний період (1917 рік — кінець ХХ ст.).

4. Засади та гарантії адвокатської діяльності.

5. Організаційні форми діяльності адвокатури.

6. Професійні та соціальні права адвоката, його обов’язки.

7. Дисциплінарна відповідальність адвоката.

Контроль знань здійснюється у формі усного захисту контроль­них запитань, виконання самостійних письмових робіт і написання рефератів.

Контрольні запитання для перевірки знань

1. Поняття адвокатури.

2. Назвіть найвидатніших судових ораторів Стародавньої Греції та Риму.

3. Форми здійснення професійної діяльності адвокатів у серед­ні віки.

4. Передумови допуску до адвокатської професії в середні віки.

5. Відмінність адвокатури ХХ ст. від адвокатури попередніх віків.

6. Хто виконував роль захисників за часів Київської Русі?

7. Формування адвокатури за польсько-литовської доби.

8. Що таке Литовські статути?

9. Дайте визначення поняття Магдебурзького права.

10. Адвокатура в часи Гетьманщини.

11. Кодекс українського права «Права, по которым судится мало­российский народ».

12. Оплата адвокатської праці.

13. Відповідальність адвоката.

14. Як називалися адвокати?

15. На які категорії поділялися повірені?

16. Діяльність присяжних повірених.

17. Діяльність приватних повірених.

18. Діяльність адвокатури на західноукраїнських землях.

19. Адвокатура згідно з Положенням про адвокатуру 1922 року.

20. Адвокатура України згідно з Положенням про адвокатуру СРСР 1939 року.

21. Особливості організації адвокатури на Західноукраїнських землях до їх возз’єднання з Українською РСР.

22. Адвокатура України згідно з Положенням про адвокатуру Української РСР 1962 року.

23. Адвокатура України згідно з Положенням про адвокатуру Української РСР 1980 року.

24. Оплата праці адвокатів у різні періоди існування адвокатури в Україні.

25. Визначення адвокатури.

26. Засади, на яких ґрунтується діяльність адвокатури в Україні.

27. Назвіть і розкрийте гарантії адвокатської діяльності.

28. Хто може бути адвокатом в Україні?

29. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури.

30. Функції Вищої кваліфікаційної комісії.

31. Які функції виконуються адвокатами?

32. Професійні права адвокатів.

33. Соціальні права адвокатів.

34. Які обов’язки має адвокат?

35. Поняття та предмет адвокатської таємниці.

36. Підстави притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

37. Помічник адвоката.

38. Спілка адвокатів та її завдання.

39. Конституція України про засади забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист, презумпцію невинності та змагальності.

40. Способи залучення адвоката як захисника до участі в справі.

41. Випадки, коли не може бути прийнято відмову від захисника.

42. Момент допуску до участі у справі захисника.

43. Дії захисника за наявності колізії в питанні про винність чи невинність підзахисного.

Завдання для виконання письмових робіт

1. Розвиток адвокатури у Франції.

2. Розвиток адвокатури в Німеччині.

3. Розвиток адвокатури в Англії.

4. Відмінність ораторського мистецтва та адвокатської діяльності.

5. Загальні засади розвитку адвокатури на всіх етапах.

6. Формування правової держави в Україні та необхідність подальшого реформування адвокатури.

7. Доведіть переваги різних форм діяльності адвокатів.

8. Порівняйте засади діяльності адвокатури та нотаріату в Україні.

Теми для написання рефератів

1. Поняття та сутність адвокатури.

2. Адвокатура в Україні в дореволюційний період (1864—1817 рр.).

3. Адвокатура в Україні у післяреволюційний період (1917 рік — кінець ХХ ст.).

4. Видатні оратори Стародавньої Греції та Риму.

5. Видатні адвокати ХХ століття.

6. Кодекс українського права «Права, по которым судится малороссийский народ».

7. Порівняльна характеристика засад адвокатури й нотаріату в Україні.

8. Оплата праці адвокатів на різних етапах розвитку адвокатури.

БЛОК (Модуль) 2

Теми:

8. Адвокат — захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

9. Адвокат — представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача.

10. Адвокат як правозахисник і представник у цивільному процесі. Процесуально-правове становище адвоката під час ведення цивільних справ у суді першої інстанції.

11. Діяльність адвоката як процесуального представника на стадіях апеляційного касаційного провадження та під час перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами. Процесуальне представництво адвоката на стадії судового виконання.

Контроль знань здійснюється у формі усного захисту контрольних запитань, виконання самостійних письмових робіт і написання рефератів.

Контрольні запитання для перевірки знань

1. Конституція України про принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист, презумпцію невинності та змагальності.

2. Способи залучення адвоката як захисника до участі в справі.

3. Випадки, коли не може бути прийнята відмова від захисника.

4. Момент допуску до участі у справі захисника.

5. Дії захисника у разі наявності колізії в питанні про винність чи невинність підзахисного.

6. Що включає в себе підготовка адвоката до ведення справи в апеляційній інстанції?

7. Що включає в себе підготовка адвоката до ведення справи в касаційній інстанції?

8. Права представників цивільного позивача та цивільного відповідача на стадіях розгляду справи в суді.

9. Як вирішується питання про застосування заходів безпеки щодо потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників?

10. Оформлення повноважень адвоката на здійснення представництва на цивільному процесі.

11. Оформлення повноважень адвоката на здійснення функцій на кримінальному процесі.

12. Повноваження адвоката під час ведення цивільних справ у суді першої інстанції.

13. Участь адвоката на стадії касаційного провадження.

14. Участь адвоката на стадії апеляційного провадження.

15. Участь адвоката на стадії перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами.

16. Участь адвоката на стадії перегляду судових рішень у порядку виключного провадження.

17. Повноваження адвоката на стадії судового виконання.

18. Поняття представництва.

19. Поняття правозаступництва.

20. На яких учасників кримінального процесу поширюється презумпція невинності?

Завдання для виконання письмових робіт

1. Порівняйте права адвоката як захисника підозрюваного, обвинуваченого та підсудного.

2. Доведіть, що неможливість відмови від захисника у випадках, передбачених законом, є обґрунтованою.

3. Порівняйте правове становище адвоката у кримінальному та цивільному процесі.

4. Розкрийте зміст понять правозаступництва та представництва.

5. Дайте порівняльну характеристику повноважень адвоката на різних стадіях цивільного процесу.

6. Складіть проект довіреності, виданої адвокату фізичною особою на ведення справи в суді.

7. Складіть проект довіреності, виданої адвокату юридичною особою на ведення справи в суді.

8. Оформлення повноважень адвоката на здійснення представ­ництва на цивільному процесі.

Теми для написання рефератів

1. Презумпція невинності підозрюваного, обвинуваченого та підсудного.

2. Права та обов’язки адвоката—представника потерпілого на різних етапах слідства.

3. Порівняльна характеристика повноважень адвоката на кримінальному та цивільному процесах.

4. Перспективи розвитку адвокатури в Україні.

5. Процесуально-правове становище адвоката на цивільному процесі.

6. Характеристика процесуальних відносин адвоката з іншими учасниками цивільного процесу.

7. Характеристика процесуальних відносин адвоката з іншими учасниками кримінального процесу.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Нормативні акти

1. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради 28 червня 1996. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру».

3. Закон України «Про виконавче провадження».

4. Закон України «Про судоустрій України».

5. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Право, 2003.

6. Кримінально-процесуальний кодекс України.

7. Цивільний кодекс України.

8. Цивільно-процесуальний кодекс України.

9. Указ Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рів­ня адвокатури» від 30 вересня 1999 року: Особлива частина / Під ред. М. О. Потебенька. — К., 2001.

10. Основні положення про роль адвокатів: Прийняті у серпні 1990 року VІІІ Конгресом ООН по запобіганню злочинам.

11. Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 302.

12. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури: Затверд­жено Указом Президента України від 5 травня 1993 року № 155/93.

13. Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури: Затверджено Указом Президента України від 5 травня 1993 року № 155/93.

14. Порядок визначення розміру допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та у зв’язку з вагітністю і пологами особам, які мають постійно обчислюваний доход, та особам, доход яких повністю може бути обчислений лише за результатами роботи за рік: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року № 651.

15. Правила адвокатської етики: Схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів 1 — 2 жовтня 1999 року.

16. Порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 року № 821.

17. Статут громадської організації «Спілка адвокатів України»: Затверджений Установчим з’їздом Спілки адвокатів України 22.09.1990 року із змінами і доповненнями, внесеними на ІІ позачерговому з’їзді Спілки адвокатів України 16.01.1993 року.

Основна література

1. Святоцький О. Д., Михеєнко М. М. Адвокатура України: Навч. посібник. — К.: Ін-Юре, 1997.

Додаткова література

1. Антонович В. Коротка історія козаччини. — К., 1991.

2. Барщевский М. Ю. Бизнес-адвокатура в США и Германии: Учеб. пособие. — М.: Белые альвы, 1995.

3. Барщевский М. Ю. Адвокат, адвокатская фирма, адвокатура: Учебн. пособие. — М.: Белые альвы, 1995.

4. Ганкевич Л. Союз українських адвокатів. — Львів, 1933.

5. Гессен И. В. История русской адвокатуры. — М.: Юристъ, 1997.

6. Дашо Т. Этика помощника адвоката // Юридическая практика. — 2003. — № 1 (263).

7. Історія адвокатури України / За ред. Т. В. Варфоломеєвої, О. Д. Свя­тоцького. — К.: Либідь, 1992.

8. Історія адвокатури України / За ред. Т. В. Варфоломеєвої, О. Д. Свя­тоцького, В. С. Кульчицького та ін. — К.: СДМ-Студіо, 2002.

9. Ковальський В. С. Адвокатура в Україні. — К.: Юрінком Інтер, 2000.

10. Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. — К., 1996.

11. Кони А. Ф. Нравственные начала в уголовном процессе: Собр. соч.: В 8 т.— Москва, 1967. — Т. 4.

12. Конституційні акти України. 1917 — 1920: Невідомі конституції України. — К., 1992.

13. Конституція УСРР. — Харків, 1920.

14. Молдован В. В. Правоохоронні органи: Опорні конспекти. — К.: Юмана, 1998.

15. Логінова С. М. Адвокатська таємниця: теорія і практика: Автореф. дис. канд. юрид. наук. КНУ ім. Т. Шевченка. — К., 2002.

16. Михеєнко М., Нор В., Шибіко В. Кримінальний процес України. — К., 1999. — С. 395.

17. Медведчук В. Адвокатська діяльність — гарантія професіоналізму та доступності правозахисту // Закон і Бізнес. — 2000. — № 11. — С. 12.

18. Медведчук В. Адвокатурі надано реальний шанс продовжити демократичне реформування // Закон і Бізнес. — 1999. — № 41. — С. 11.

19. Судові промови адвокатів України / Гол. ред. кол. В. Медведчук. — К.: Редакція журналу Адвокат, 2000.

20. Падох Я. Грунтовий процес гетьманщини. — Львів, 1938.

21. Погорілко В. Ф. Конституційне право України: Підручник. — К.: Наукова думка, 1999.

22. Права, за якими судиться малоросійський народ: 1743. — К., 1997.

23. Сборник декретов, положений, инструкций и циркуляров по НКЮ УССР. — Вып. 1. — Харьков, 1920.

24. Святоцький О. Д. Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав громадян (історико-правове дослідження): Дис. д-ра юрид. наук, КНУ ім. Т. Шевченка. — К., 1994.

25. Святоцький О.Д., Медведчук В. В. Адвокатура: Історія і сучасність. — К.: Ін-Юре, 1997.

26. Чубатий М. До історії адвокатури на Україні. — Львів, 1934.

27. Яновская А. Адвокат и гражданский процесс: наболевшее // Юри­дическая практика. — 2000. — № 29.

[1] Відомості Верховної Ради України. — № 9. — Ст. 62.

Київський національний економічний університет 03680, м. Київ, просп. Перемоги, 54/1

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи (серія ДК, №235 від 07.11.2000)

Тел./факс (044) 458–00–66; 456–64–58 E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

 

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук