Головна

ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ У ПЕРІОД ПЕРЕХОДУ ВІД СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ДО РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ А. Бойко©


ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ У ПЕРІОД ПЕРЕХОДУ

ВІД СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ДО РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

А. Бойко©

Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

 

 

Результати кримінологічних досліджень дають підстави стверджувати, що характер причин та умов економічної злочинності безпосередньо пов’язаний з характером і елементами певної економічної системи. Це твердження знаходить своє вираження і в перехідній фазі від адміністративно-командної (соціаліс­тичної) системи господарювання до ринкової, про що свідчить аналіз економічної злочинності як в Україні, так і в інших постсоціалістичних країнах, які різними темпами прямують до ринкового господарювання. Безумовно, що у сфері господарської діяльності вчиняються злочини, характерні для більшості моделей господарювання, і злочини, які притаманні здебільшого саме цій системі господарювання. Проте в періоди переходу від однієї економічної системи до іншої спостерігається зростання кількості вчинюваних злочинів, які притаманні новій моделі господарювання, і злочини, типові для попередньої системи, але які матимуть тенденцію до подальшого зменш

ення. Їх кількісне співвідношення залежить від низки чинників та найперше – від темпів реформування соціально-економічної системи.

Протягом перших років перехідної фази соціалістичної системи господарювання до ринкової здебільшого переважають економічні злочини, властиві соціалістичному господарюванню (з його пануючою роллю державної власності і централізованою системою розподілу національного доходу). Разом з тим поступово простежуються симптоматичні прояви економічних злочинів, які є характерними для стабільних ринкових систем. Щодо України, то тут, як і в інших країнах, що змінюють свою економічну систему, з’явилися нові, не відомі в умовах ринкової економіки форми економічної злочинності, а також зросли ті традиційні злочинні прояви, що спостерігаються в кожній економічній системі (податкові злочини, кримінально-карана корупція, контрабанда та ін.).

Визначити характер та обсяги такого співвідношення дуже складно, оскільки кількість вчинюваних економічних злочинів та розміри заподіяної ними шкоди повністю не відображені в офіційних статистичних даних, а високий рівень тіньової економіки (що є характерним для різних фаз перехідного періоду) ще більш ускладнює це завдання. Однаковою мірою на це впливає також і відсутність кримінальної відповідальності за деякі прояви злочинної поведінки, типової для ринкового господарювання, які вже проявляються в країнах з перехідною економікою (зокрема, в Україні – це відмивання “брудних” грошей).

У ситуації, коли об’єктивно не можна спиратися на офіційні статистичні дані про стан вчинення економічних злочинів, необхідно за допомогою опосередкованого аналізу виявити загальні тенденції злочинних проявів тих чи інших груп економічної злочинності. Однак у цьому разі треба враховувати і тіньову сторону господарської діяльності. Проте в сучасних соціальних умовах, зокрема в Україні, виявити такі тенденції складно, оскільки це зумовлено не тільки глибокими соціально-економічними змінами, але й слабкою як в оперативному, так і в організаційному плані діяльністю органів у справі виявлення і боротьби з економічними злочинами, недостатня їхня професійна підготовка для реалізації таких завдань, помножені на рівень корумпованості цих органів.

Про деякі тенденції проявів тих чи інших груп економічних злочинів можна судити із публікацій засобів масової інформації або з офіційних повідомлень відповідних державних органів. Однак завжди треба пам’ятати про значний вплив суб’єктивних чинників таких даних.

Зокрема, засоби масової інформації у переважній більшості зосереджують свою увагу на публікаціях сенсаційного характеру, персональних скандалів і аналізують їх крізь призму партійно-політичних або ж кланових інтересів осіб, які володіють такою інформацією. Поза увагою засобів масової інформації залишається системний характер проявів економічної злочинності, її динаміка, що є важливим для її глибшого вивчення.

Точнішим джерелом інформації про економічну злочинність є видані для службового користування рапорти, доповіді та аналізи, виконані державними установами, які доступні широкому загалу тільки у фрагментах. Проте необхідно пам’ятати, що інформація цих органів також підлягає коригуванню відповідно до її певних корпоративних інтересів.

Спираючись на різні джерела, кожне з яких не дає повної інформації про сучасний стан економічної злочинності в країнах з перехідною від соціалістичних до ринкових відносин економікою (зокрема, і в Україні), можна тільки зорієнтуватися в загальних тенденціях розвитку і деяких чинниках, що сприяють її розширенню.

З огляду на існуючі застереження щодо правдивості даних зареєстрованої економічної злочинності можна з деякою мірою правдоподібності відзначити, що окремі злочинні діяння не тільки не зникають, а навіть не зменшуються. Приміром, якщо говорити про Україну, то це деякі форми розкрадання державного або колективного майна, зокрема шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем (ст.84 КК України); обман покупців (ст.155 КК) або обман замовників (ст.155-1 КК); одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт, зв’язаних з обслуговуванням населення (ст.155-2 КК); порушення правил торгівлі (ст.155-3 КК) та ін. В одночас, з точки зору кримінології, окремі прояви економічної злочинності, в процесі зміни економічної системи втрачають характер суспільної небезпеки, яку вони становили у соціалістичній системі. Це такі злочини, як злочинно-недбале використання або зберігання сільськогосподарської техніки (ст.147-2 КК України); злочинно-недбале зберігання зерна та насіння олійних культур (ст.147‑3 КК); спекуляція (ст.154 КК) та інші (поза сумніву, це класичні суспільно небезпечні діяння для адміністративно-командної системи господарювання). Очевидно, що в міру звільнення господарського обороту від адміністративно-командного втручання та створення конкурентного ринку вони втрачають свій суспільно небезпечний характер і практичний сенс.

Уже на початку зміни соціалістичної соціально-економічної системи деякі форми злочинної поведінки, що спостерігалися раніше в системах ринкового господарювання, активно проявляються в нових умовах. Серед них найбільшого поширення набувають такі злочинні діяння, як (за законодавством України): заняття забороненими видами підприємницької діяльності (ст.148 КК); фіктивне підприємництво (ст.148-4 КК); шахрайство з фінансовими ресурсами (ст.148‑5 КК); незаконне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно виготовлених і одержаних чи підроблених марок акцизного збору (ст.153-1 КК). Це значною мірою зумовлено зміною форм втручання держави у сферу господарської діяльності. Основою такого регулювання були і залишаються дотації та цільові кредити, передбачені для виконання завдань економічної і соціальної політики держави чи міжнародних організацій. У Республіці Польща, зокрема, предметом таких шахрайств із фінансовими ресурсами були дотації і преференційні кредити в основному ті, які скеровували на так зване створення робочих місць. Таким діям сприяли, з одного боку, брак критеріїв для визначення необхідності їх створення, з іншого – брак будь-якого контролю за потребою їх створення і також способу використання [1, с.113] В Україні, зокрема, предметом таких дій були пільгові кредити на розвиток сільського господарства.

В Україні, Російській Федерації, Республіці Польща та в інших постсоціалістичних країнах також відносно швидкого поширення набули типові для ринкового господарства злочинні діяння, пов’язані з передачею коштів у довірче управління. Значно поширилися злочини, пов’язані з приватизацією державного майна.

Напевно, найбільший інтерес для кримінології, але найважчий, з точки зору завдань кримінальної політики в усіх площинах (криміналізації, застосування права і профілактики правопорушень), викликають прояви економічних злочинів, пов’язаних з переходом однієї економічної системи в іншу.

Заходи запобігання вчиненню економічних злочинів у таких країнах, на перший погляд, могли би бути типовими для країн зі стабільними умовами ринкового господарювання і грунтуватись на їхньому великому досвіді. Разом з тим треба робити спроби в питаннях протидії проявам господарської патології, що виявляються в період переходу з однієї економічної системи в іншу.

Зв’язок цих проявів зі змінами в економічній системі є більш або менш безпосередній. З юридичного погляду вони наближаються до класичного, давно відомого зловживання владою, або перевищення влади або посадових повноважень.

До інших патологічних проявів у господарюванні, зумовлених зміною економічної системи, належать поширені на початку цього шляху нетипові для ринкового господарювання, а саме: реалізація державним підприємством, монополістом у певній галузі, своєї продукції через кооперативи та господарські товариства, які брали за цю послугу 20-30% комісійних, що збільшувало дохід осіб, цих суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаних безпосередньо з керівниками підприємств. У міру зростання конкуренції у виробництві і в товарному обігу ці прояви посадових зловживань зникали.

Прояви господарської корупції використовують плідну основу в самому процесі перетворень системи, що реалізовуються у ключових положеннях через органи державної влади. Встановлений для основ ринкового господарювання факт, що корупція зростає разом із роздержавленням основних галузей господарювання, може підтвердити спостереження, що подібний ефект дає приватизація. Початкові передбачення в іншому напрямі не можуть відбуватись без взаємодії з державними службовцями. Корупційні діяння проявляються звичайно там, де маємо справу з державними грошима чи іншими матеріальними цінностями, використання яких залежить від дій державних службовців. До цього ж корупція посилюється в основному тому, що сама процедура прийняття і оприлюднення управлінських рішень не врегульована настільки, щоб забезпечити прозорість таких дій і ефективний соціальний контроль.

В результаті зміни економічної системи настає лавинне зростання не залежної у своїх формах від способу господарювання так званої традиційної економічної злочинності (ухилення від сплати податків, контрабанда та ін.), а також злочинів, типових для ринкового господарювання в перехідний період. Такі тенденції в динаміці економічної злочинності мають свої джерела в рішеннях, що лібералізують господарську діяльність, а також створюють нові типові для ринкового господарювання інституції, проте, не забезпечуючи їх необхідним правовим регулюванням, засобами для ефективної діяльності і належним контролем за їхньою діяльністю. Відтак досить швидко поширилися злочинні діяння, пов’язані з незаконним виготовленням та контрабандою алкогольних і тютюнових виробів з метою ухилення від сплати податків, митних зборів та ін. Лібералізація господарської діяльності, яка не супроводжувалась створенням відповідних механізмів обмежень у сфері обороту вторинної сировини, спровокувала масові розкрадання кольорових металів, що призводило до аварійних ситуацій як у системі енергопостачання, так і в інших ділянках виробничої діяльності.

Одним із чинників економічної злочинності, який важко подолати і який сприяє водночас розширенню її вузької криміногенної ролі (в складному перехідному процесі), є сама специфіка господарської діяльності в цей період. Шанси на обмеження впливу цього чинника залежать від ефективності діяльності установ, покликаних протидіяти патології в цій сфері, і від створення умов для розвитку природного конкурентного середовища. Важливо також створити такі умови для підприємницької діяльності, які б породжували мотивацію її легальних та правомірних форм. Той факт, що загальновідомі види економічної злочинності більш чи менш тісно пов’язані з процесом переходу до іншої економічної системи, не дає достатніх підстав вважати, що з завершенням перехідного періоду прояви цієї злочинності будуть або повністю знищені, або значно обмежені. Є, однак, сумнів, що розміри, яких вона досягне в перехідному процесі, будуть рушійною силою, початком ще більшої і небезпечнішої економічної злочинності у стабілізованій ринковій системі. ЇЇ механізми і пристосованість до наступних змін у господарській сфері поступово посилюються. Економічні злочини, що дають великі прибутки, досягають чимраз вищого ступеня організації. Є також небезпека, що в тих випадках, коли пропорції між легальними і нелегальними формами господарювання зміняться на користь останніх (а ситуація в Україні близька до цього), то підприємницька діяльність може потрапити під вплив організованої злочинності або бюрократично-корпоративних кланів.

Значних розмірів досягла сучасна банківська злочинність, що спричинено умовами, за яких функціонує банківська система в період економічних змін. Банки обслуговують фінансовий і товарний обіг, у тому числі і його вагому тіньову сферу. В багатьох випадках прогалини у правовому регулюванні банківської діяльності створювали умови для досягнення корисливої мети без прямого порушення правових норм, а тільки в обхід законодавства.

У період ринкових перетворень уміння суб’єктів підприємницької діяльності працювати в обхід чинного законодавства, використовуючи його окремі суперечності та прогалини, іноді просто вражає. Проте це одна із складних проблем патологічної господарської поведінки і в ринкових системах.

Якщо ж порівнювати чинники, що зумовлюють економічну злочинність у перехідний період, з криміногенними чинниками економічної злочинності, відображеними в емпіричних дослідженнях у країнах зі стабільною ринковою системою, то можна зробити певні узагальнення.

Як видається, можна стверджувати, що в комплексі причин та умов економічної злочинності залежно пріоритетне значення надається економічним криміногенним чинникам, а з інших соціальних чинників важливим визнається криміногенний вплив правового регулювання соціально-економічної сфери. Таке вагоме місце правового забезпечення реформування економічної системи зумовлене тим, що воно є основним знаряддям, яке використовується в процесі перетворення системи.

Значення таких чинників для патологічних явищ у сучасному господарюванні широко висвітлили німецькі вчені Броль (P.Bruhl) i Сейвлзберг (J.Savelsberg). Вважаючи, що більша небезпека виникає на стику приватного сектора з публічно-правовими інститутами ринкового господарювання, вони її характеризували, зокрема так: свобода підприємницької діяльності суб’єктів господарювання – це той фундамент ідей вільного підприємництва в ринковому господарюванні, які не дають змоги їх автоматично перенести до сектора державного управління господарською діяльністю або у сферу, в якій державний капітал є суттєвим компонентом господарської співпраці разом з приватним капіталом. Пояснюється це передусім браком чітких засад у сфері таких майнових відносин. З одного боку, відбулась приватизація державних підприємств, з іншого – досі не врегульоване представництво інтересів держави щодо формування та використання державних коштів [2, с.90]. Збалансувати таку розбіжність, врахувавши інтереси держави та суб’єктів підприємницької діяльності, можна було б за допомогою ефективної податкової системи (такої, що стимулює виробництво), але цього домогтись не завжди вдається.

Джерелом патології господарської діяльності є також недосконалі фінансова і банківська системи. Ці чинники, якщо вчасно внести відповідні зміни у їхнє правове регулювання, належать до криміногенних чинників економічної злочинності, які легко усуваються. На тлі конкретних умов переходу до іншої економічної системи, безумовно, ступінь криміногенності цих чинників зростає – адже вони з самою появою економічної злочинності ускладнюють їй протидію.

До чинників, що стимулюють зростання економічної злочинності в перехідний період, належать також брак етично-моральних засад у сфері підприємницької діяльності, а також байдуже ставлення більшості членів суспільства до цього явища. Більше того, оскільки у етично-психологічному плані державне втручання у сферу підприємницької діяльності є занадто обтяжливим, то надмірно ініціюється питання щодо розширення (під лозунгами боротьби з формалізмом у цій сфері) свободи такої діяльності. З іншого боку, зауважимо: пересічний громадянин, який буде вимагати найсуворішого покарання інших осіб за вчинення ними злочинів, що набули гучного розголосу у засобах масової інформації, сам має потяг до вчинення економічних злочинів і готовий підтримати інших, які їх вчиняють, щоб покращити своє матеріальне становище.

––––––––––––––––––––

1. Gorniok О. Przestepczosc gospodarcza i jej zwalczanie. – Warszawa, 1994.

Savelsberg J., Bruhl P. Politik und Wirtschaftsstrarecht, Eine soziologische Analyse. – Opladen, 1988

© Бойко А., 2001

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук