Головна

Соціальна адаптація звільнених з місць позбавлення волі в порядку амністії Б. Телефанко©


Соціальна адаптація звільнених з місць позбавлення волі в порядку амністії

Б. Телефанко©

Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

 

В умовах сучасного формування правової держави одне із важливих завдань, що стоїть перед правоохоронними органами, є вирішення проблеми соціальної адаптації до життя на волі звільнених з виправно–трудових установ. Насамперед це торкається осіб, звільнених у порядку амністії.

Амністія – це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Оголошується вона спеціальним Законом про амністію [1, ст.1], який може прийматися не частіше ніж один раз упродовж календарного року [1, ст.6]. Особи, які підлягають звільненню згідно з Законом про амністію, звільняються не пізніше як протягом трьох місяців після опублікування Закону про амністію [1, ст.8]. Для одних амністія – це радість повернення додому, до своїх рідних, шанс змінити своє життя на краще; для інших – це безвість, випробування невлаштованістю та самотністю. Непроста доля у людей, які отримали тавро “раніше засуджений”.

П

...
ід соціальною адаптацією прийнято розуміти “включення особи в соціальне середовище через отримання статусу, місця в соціальній структурі суспільства” [2, с.173]. Процес становлення особи – це процес її соціалізації. Очікується, що амністія, оголошена до Законом України “Про амністію” від 1 червня 2000 року заторкне щонайменше 30 тис. осіб. Відмежувавши від себе на певний час цю соціальну небезпечну категорію громадян, суспільство вимушене її прийняти знову, черговий раз опинившись у вельми скрутній для себе ситуації.

Перша трудність, з якою стикаються переважна більшість амністованих, – це побутове влаштування, а потім і працевлаштування.

В умовах безробіття незапитаними залишаються навіть висококваліфіковані фахівці. І хоч Законом про амністію передбачено сприяння трудовому влаштуванню на роботу працездатних, самоочевидно, що перевага надається не їм. Отож побутове і трудове невлаштування штовхає їх назад до в’язниці.

Згідно із ст.5 Закону України “Про зайнятість населення” держава забезпечує додаткові гарантії працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, в тому числі особам, звільненим з установ, що виконують покарання. Для цього місцеві Ради народних депутатів бронюють на підприємствах, в установах і організаціях до 5% загальної кількості робочих місць. Не всі броньовані місця мають гарантований характер. З урахуванням внесених у жовтні 1994 року до ст.5 Закону України “Про зайнятість населення” доповнень, частина 3 цієї статті має такий зміст “У разі проведення на підприємствах, в установах і організаціях скорочення чисельності або штату працівників у розмірі, що перевищує 5% загальної кількості робочих місць, місцеві Ради народних депутатів зменшують або взагалі не встановлюють квоти для зазначених підприємств, установ та організацій”.

Зрозуміло, що в умовах повсюдного скорочення штатів та робочих місць і навіть повного закриття багатьох підприємств, установ та організацій зміст названої статті дає юридичну підставу більшості організацій відмовляти у працевлаштуванні звільнюваним з місць позбавлення волі, в тому числі і в порядку амністії і помилування. З огляду на це стає проблемним застосування згаданим законом штрафу у розмірі середньої річної заробітної плати за кожну таку відмову в прийнятті на роботу.

Відповідно до проведеної амністії за Законом України від 24 липня 1998 р. “Про амністію” з установ кримінально–виконавчої системи звільнено понад 38,5 тис. осіб [3]. За 6 місяців 1998 р. з виправно–трудових установ звільнено 21 783 особи. З них прописано – 14 015 (68,7%) і тільки 8021 (37%) особа працевлаштована [4, с.9]. Наведені статистичні дані свідчать, що сучасний стан економічного розвитку України, суспільства в цілому негативно впливають на боротьбу держави з рецидивною злочинністю, на діяльність держави в питаннях соціальної адаптації засуджених, які звільнились з місць позбавлення волі, в тому числі і в порядку амністії.

Особи, що відбули покарання в місцях позбавлення волі є найбільш криміногенною категорією населення, тому що ізоляція від суспільства тягне за собою послаблення і навіть втрату соціально корисних зв’язків та чимало інших негативних наслідків [5, с.4]. Особистість – це категорія, яка відображає соціальну сутність людини, її взаємодію з суспільством. Сутність особистості соціальна. І як би добре не був поставлений процес виховання засуджених у місцях позбавлення волі, він не може вважатися завершеним, оскільки здійснюється у штучно створених умовах ізоляції людини від суспільства. Минає певний час, перш ніж звільнений пристосується й звикне до умов життя на волі і стане повноцінним членом суспільства.

Успіх адаптації залежить від багатьох чинників. По-перше, від особистості самого звільненого: його світогляду, рис характеру, температменту, інтелекту, правосвідомісті, моральності, професії, трудових навичок та інше. По-друге, від умов зовнішнього середовища, що оточує особистість звільненого: наявності житла, прописки, сім’ї, роботи. По-третє, від умов, в яких засуджений перебував у виправно–трудовій установі і які мають вплив на його поведінку у перші місяці після звільнення: організація трудового процесу, структура колективу засуджених, виховна дія адміністрації, строк перебування в установі та ін. По-четверте, ефективність контролю за поведінкою цієї категорії осіб, тактика діяльності працівників міліції.

У багатьох країнах, щоб допомогти людині швидше реабілітуватися, правоохоронні органи спеціально приховують її тюремне минуле. У нас – навпаки: сусідів, товаришів по роботі періодично розпитують про поведінку піднаглядного, нагадуючи йому в котрий раз про його минуле. Процес адаптації звільнених з виправно–трудових установ триває звичайно протягом трьох років, а переважної їх частини – протягом одного року. Найскладніший період для адаптації – від трьох до шести місяців [6, с.252]. Саме у цей час потрібно проводити найбільш інтенсивну роботу щодо управління процесом соціальної адаптації амністованих, суворий контроль за їх поведінкою у побуті, в громадських місцях, за сферою їх спілкування.

Здійснення спеціальних заходів стосовно осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за словами А.М.Яковлєва, – центральне питання всієї проблеми попередження рецидиву, проте саме в цій ділянці є ще багато невирішеного [7, с.19]. З часу опублікування цих слів минуло 35 років. Чимало вже зроблено для удосконалення постпенітенціарної системи. Велика увага приділяється цьому питанню і в юридичній літературі. В літературі неодноразово висловлювалась думка про необхідність створення спеціальних громадських організацій для роботи із звільненими [8, с.39-40]. У наш час, незважаючи на економічні труднощі, назріла конча потреба створити для звільнюваних з місць позбавлення волі центрів соціальної адаптації, де протягом перших місяців після звільнення вони зможуть проживати і водночас вирішувати питання працевлаштування і житла. Важливо зазначити, що центри соціальної адаптації повинні створювати не органи внутрішніх справ, а місцеві органи влади. Хоча саме правоохоронні органи мають бути ініціаторами у вирішенні такої безвідкладної справи.

Реалізація цих заходів під егідою місцевих органів влади допоможе уникнути негативних психологічних станів у амністованих, які у багатьох випадках виникають унаслідок їх небажання після звільнення звертатися за допомогою до працівників органів внутрішніх справ. Звільнені з допомогою працівників центру соціальної адаптації поступово засвоюватимуть норми і правила життя на волі, необхідні навички, втрачені під час відбування покарання.

На створення в Україні спеціальних центрів для звільнених з місць позбавлення волі спрямований і Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку”. У ньому вказано, щоб “до кінця 2000 року вирішити питання про створення в обласних центрах, великих містах, при окремих колективних сільськогосподарських підприємствах центрів соціальної реабілітації для осіб, які повернулися з місць позбавлення волі, осіб, які не мають визначеного місця проживання, займаються бродяжництвом, втратили зв’язки з сім’ями, а також тимчасових притулків для осіб похилого віку, жінок та неповнолітніх, які зазнали утисків у сім’ї, покинуті або залишили сім’ю” [9].

Крім центрів соціальної реабілітації суттєву роль у вирішенні проблем звільнених з місць позбавлення волі можуть відігравати спеціальні ради соціальної адаптації, фонди соціальної допомоги, до складу яких можуть входити представники державних, релігійних, громадських організацій та ін.

Біля міста Броди Львівської області на території колишньої ракетної бази у 1994 р. був заснований на добровільних засадах притулок соціальної адаптації для звільнених з місць позбавлення волі. Ефективність його діяльності свідчить про необхідність створення таких притулків у всіх областях України.

––––––––––––––––––––

1. Закон України “Про застосування амністії в Україні” зі змінами від 19.12.1998р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – №48. – Ст. 263; 1997. – №6. – Ст. 69.

2. Зотова О.И., Кряжева И.К. Методы исследования социально–психологических аспектов адаптации личности. – М., 1977.

3. Міліцейський кур’єр. – 1999. – №10.

4. Інформаційний бюлетень Державного департаменту України з питань виконання покарань. – К. – 1998. – №1.

5. Шмаров И.В. Предупреждение преступлений среди освобожденных от наказания. – М.: Юрид. л-ра, 1973.

6. Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология. – М.: Юристъ, 1995.

7. Яковлев А.М. Борьба с рецидивной преступностью. – М.: Юрид. л-ра, 1964.

8. Беляев Н.А. Предмет советского исправительно-трудового права. – Л., 1960.

9. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку” від 16 червня 1999 р. – №650/99.

 

© Телефанко Б., 2001

< Попередня   Наступна >