Головна

Зміст та правове значення щирого каяття як обставини, що пом’якшує покарання Т. Іванюк©


 

Зміст та правове значення щирого каяття як обставини, що пом’якшує покаранняТ. Іванюк©Львівський національний університет імені Івана Франкавул. Університетська, 1, 79000 м. Львів, Україна

У статті розкривається зміст та правове значення щирого каяття як обставини, яка пом’якшує покарання. Проводиться співвідношення щирого каяття із такими обставинами, що пом’якшують покарання, як з’явлення із зізнанням та активне сприяння розкриттю злочину, висвітлюються особливості їхнього врахування при призначенні покарання. Аналізується судова практика врахування цих обставин.

Ключові слова: обставини, які пом’якшують покарання, призначення покарання, з’явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Призначення покарання – це складний та важливий етап у діяльності суду. Від того наскільки справедливим і доцільним є призначене покарання, багато в чому залежить досягнення цілей покарання, закріплених у ч.2 ст.50 Кримінального кодексу України. Для впорядкування діяльності суду у цій сфері та додержання законності при призначенні покарання в ст.65 КК України встановлено загальні правила, якими повинен керуватися суд – загальні засади призначення покарання. Однією із таких засад передбачено обставини, які пом’якшують покарання. В ст.66 КК України міститься перелік цих обставин.

У п.1, 2 ч.

1 ст.66 КК України закріплено обставини, які характеризують посткримінальну поведінку особи, яка вчинила злочин, тобто поведінку після вчинення злочину – з’явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. Така поведінка є позитивною, суспільно корисною, свідчить про усвідомлення винним протиправності вчиненого ним діяння, відтак знижує ступінь суспільної небезпечності особи винного. Держава, стимулюючи таку поведінку особи, закріплює в кримінальному законі заохочувальні норми.

В п.1 ч.1 ст.66 КК України встановлено три самостійні обставини, які пом’якшують покарання: з’явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину. Врахування кожної з них при призначенні покарання, за наявності їх у справі, є обов’язковим для суду, незалежно від тяжкості вчиненого злочину та повторності його вчинення. Вказані форми посткримінальної поведінки особи свідчать про те, що в особі винного відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності. Визнання даних обставин такими, що пом’якшують покарання, стимулює осіб, які вчинили злочин до критичної переоцінки своєї діяльності. Обставини, що розглядаються, не лише свідчать про позитивну перебудову свідомості особи, але й допомагають своєчасно розкрити злочин та не допустити подальшу можливість вчиняти злочини, а тому мають велике кримінально-правове значення.

Питання правової природи та значення щирого каяття як обставини, що пом’якшує покарання, досліджували такі вчені: Л.Л. Кругліков, Л.О. Долиненко, Г.І. Чечель, О.О. М’ясніков, М.К. Горя, Г.С. Гавєров та ін.

Мета статті – встановити правову природу та значення щирого каяття як обставини, що пом’якшує покарання, розкрити її співвідношення із такими обставинами, як з’явлення із зізнанням та активне сприяння розкриттю злочину, проаналізувати судову практику врахування щирого каяття при призначенні покарання.

З’явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину – це обставини, тісно пов’язані між собою. Досить часто вони поєднуються: особа, яка з’являється із зізнанням, як правило, щиро розкаюється у вчиненому злочині та сприяє правоохоронним органам у розкритті злочину. Однак кожна з цих обставин має самостійне значення. Приміром, з’явлення із зізнанням може бути лише до набуття особою статусу підозрюваного або обвинуваченого, а щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину можливе й на інших стадіях кримінального процесу. Крім того, з’явлення із зізнанням може бути викликане не щирим каяттям особи, а іншими мотивами, наприклад, коли особа вважає свою злочинну поведінку єдино правильною та можливою у ситуації, яка склалася на момент учинення злочину. Особа, яка з’являється із зізнанням, також може відмовитися від надання допомоги у розкритті вчиненого нею злочину, але це не применшує правового значення з’явлення із зізнанням, оскільки сам факт добровільної передачі себе правоохоронним органам свідчить про зниження ступеня суспільної небезпечності особи.

Щире каяття здебільшого завжди поєднане із активним сприянням розкриттю злочину, яке виступає формою зовнішнього прояву каяття. Однак активне сприяння розкриттю злочину може і не поєднуватись з щирим каяттям особи. Наприклад, особа бере участь у розкритті обставин учиненого злочинного діяння у відповідь на роз’яснення їй правового значення таких дій.

Близькість обставин, що розглядаються, часто призводить до того, що в науковій літературі, а також у судовій практиці їх змішують. Наприклад, деякі науковці вважають, що з’явлення із зізнанням матиме кримінально-правове значення обставини, яка пом’якшує покарання, лише у випадку, коли особа, яка з’явилась із зізнанням, щиро розкаялася та засуджує свою поведінку. Так само лише із щирим каяттям пов’язується активне сприяння особи правоохоронним органам у розкритті злочину [1, с.246; 2, с.27]. Окремі суди не вбачають у справі самостійної обставини, яка пом’якшує покарання "активне сприяння розкриттю злочину", вони вважають, що достатнім є вказівка у вироку на факт щирого каяття, яке включає сприяння розкриттю злочину. В інших випадках суди, встановивши у справі факт з’явлення із зізнанням, вказують у вироку також на щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, хоча їхня наявність не підтверджується матеріалами справи, сприймаючи, передбачені в п.1 ч.1 ст.66 КК України, обставини, які пом’якшують покарання як єдину обставину [3, с 10].

Кожна із обставин, що розглядаються, має самостійне кримінально-правове значення, і навіть якщо вони поєднуються у певній справі суд повинен визнавати наявність не однієї, а трьох обставин, які пом’якшують покарання, що значно впливає на ступінь пом’якшення призначеного покарання.

Щире каяття – це обставина, яка відображає психічний стан особи, котра вчинила злочин. Каяття передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї злочинної поведінки, усвідомлення вини, почуття сорому, докорів сумління. Тобто щире каяття – це передусім морально-психологічне явище, яке виявляється у самозасудженні особою вчиненого нею злочину, його наслідків, прагненні усунути заподіяну шкоду та рішенні особи більше не вчиняти злочинів. Такий психічний стан особи може свідчити про позитивну перебудову свідомості особи та втрату або зниження ступеня її суспільної небезпечності, про реальну можливість виправлення цієї особи.

Виходячи із змісту терміна "щире каяття", для визнання наявності у справі даної обставини, яка пом’якшує покарання, суду необхідно встановити щирість висловлювань особи про те, що вона шкодує про вчинене, засуджує свою поведінку та бажає виправитися. Для цього щире каяття, як внутрішнє переживання особи, повинно віднайти свій зовнішній прояв. Висновувати про особу треба за її вчинками.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює розкриття злочину, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Однак бувають ситуації, коли особа під час або після вчинення злочину перебуває в такому психічному стані, коли вона неповністю контролює свою волю та свідомість (наприклад, вчинення злочину в стані афекту). У такому випадку особа може не розповісти про всі обставини вчиненого нею злочину, оскільки вони просто не відклалися в свідомості особи. Тому сам лише факт неповного викладу особою всіх обставин вчиненого нею злочину не може свідчити про нещирість каяття особи. Органи досудового слідства та суди повинні вжити усіх заходів для того, щоб встановити, чи справді особа перебуває у відповідному психічному стані, а відтак допомогти їй пригадати всі обставини вчиненого злочину.

Про щирість каяття особи свідчить її поведінка після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає у розшуку майна, здобутого злочинним шляхом, надає інші докази), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває заподіяну шкоду, такі дії об’єктивно підтверджують щире каяття особи. Проте досить часто злочинці після вчинення злочину вчиняють дії, спрямовані на приховування слідів злочину, розуміючи тяжкість можливих наслідків, зокрема приховування майна, здобутого злочинним шляхом, співучасників злочину, залякування потерпілих або їхніх рідних, щоб вони не викрили злочинців. Однак, коли всі розрахунки себе не виправдали і слідством встановлено справжні обставини вчиненого злочину, особа розуміє, що їй не уникнути викриття та покарання, і використовує останній, завчасно обміркований засіб – "щире каяття", яке розраховане на пом’якшення покарання [4, с.79].

Для того щоб встановити щирість каяття особи, необхідно виявити його причини та мотиви. Каяття може бути викликане такими почуттями як сором, докори сумління, усвідомлення відповідальності за вчинене, жалість до потерпілого, повага до норм моралі та права, позитивним впливом з боку близьких, небажанням втратити відносини та зв’язки з трудовим колективом, повагу друзів та рідних і острахом залишитися в подальшому у самотності. Каяття особи може бути викликане також страхом перед покаранням, постійним очікуванням бути викритим.

Винні особи в окремих випадках можуть симулювати щире каяття. Насправді ж, вони не засуджують свою протизаконну поведінку, а лише намагаються уникнути справедливого покарання. При цьому суди враховують таке "щире каяття" лише на підставі голослівної заяви підсудного, який об’єктивно нічим не підтвердив свого шкодування про вчинене. Наприклад, у вироку місцевого суду Франківського району м. Львова, яким П. було засуджено за ч.2 ст.186 КК України до чотирьох років позбавлення волі, вказано, що він щиро покаявся у вчиненому злочині, і суд визнає це обставиною, яка пом’якшує покарання. Однак, як видно із матеріалів справи, П. заявив про щире каяття у вчиненому лише в останньому слові підсудного. На досудовому слідстві та в судовому засіданні П. повністю своєї вини не визнавав, відмовлявся давати покази та брати участь у проведенні інших слідчих дій [5]. Інший приклад. Місцевим судом Франківського району м. Львова Л. було засуджено за ч.2 ст.185 КК України до двох років позбавлення волі. У вироку було вказано, що суд як обставину, яка пом’якшує покарання, врахував щире каяття Л. Однак, як видно із наявних у справі копій вироків, Л. був неодноразово судимий за вчинення злочинів проти власності і кожного разу каявся у вчиненому [5]. Такі обставини ставлять під сумнів щирість каяття підсудного.

В радянський кримінально-правовій літературі навіть висловлювались думки про те, що щире каяття не повинно визнаватися обставиною, яка пом’якшує покарання, "оскільки, сподіваючись на обов’язкове пом’якшення покарання, рецидивісту нічого не варто розкаятись у вчиненому у будь-якій формі" [6, с.52]. Однак щире каяття, коли воно є справжнім, свідчить про позитивні перебудови у свідомості особи та значно зменшує ступінь її суспільної небезпечності, а тому не можна відмовлятися від нього, як від обставини, яка пом’якшує покарання.

Факти неправдивого, несправжнього щирого каяття повинні викриватися органами слідства та судом. Тому дуже важливим є встановлення причин та мотивів щирого каяття, вивчення посткримінальної поведінки особи винного, яка може об’єктивно підтвердити щирість каяття особи. Встановлення фактів, що свідчать про щире каяття особи повинно бути зафіксоване в протоколах допитів та проведенні інших слідчих дій, в обвинувальному висновку і, головне, в мотивувальній частині вироку суду, коли суд, призначаючи покарання, посилається на щире каяття як на обставину, яка пом’якшує покарання.

Щире каяття тісно пов’язане із визнанням винним своєї вини. Як уже зазначалося, визнання вини, як правило, є основною формою прояву щирого каяття. Однак ці два поняття не можна ототожнювати. Безумовно, щире каяття неможливе без визнання винним своєї вини у вчиненні злочину. Проте одного лише визнання вини не достатньо, особа повинна розкрити обставини вчиненого нею злочину та своїми діями довести щире каяття. Крім того, визнання вини не завжди пов’язане із засудженням винним своєї злочинної поведінки. Особа може визнати вину під тиском беззаперечних доказів або показів інших співучасників, або визнати вину лише в частині тих обставин, які вже встановлено слідством, або, на думку підсудного, обов’язково буде встановлено, щоб відвести увагу суду від інших суттєвих обставин вчиненого злочину, або бере всю вину на себе, щоб відгородити від відповідальності інших співучасників злочину.

Як свідчить судова практика, суди часто самостійною обставиною, яка пом’якшує покарання, визнають "визнання винним своєї вини". Одні автори вважають таку практику неприпустимою, оскільки визнання винним вини є складовою щирого каяття і визнання її самостійною обставиною звужує зміст щирого каяття та веде до його викривлення [7, с.76]. Інші автори стверджують, що врахування судами "визнання винним своєї вини" як самостійної обставини, яка пом’якшує покарання, не суперечить закону, оскільки, згідно з ч.2 ст.66 КК України, суд може визнати такою, що пом’якшує покарання, будь-яку іншу, не зазначену в законі обставину [4, с.118]. Аналіз судової практики показує, що у 80% вивчених нами справ як обставину, яка пом’якшує покарання, судами було враховано "визнання винним своєї вини". Тому, на нашу думку, суди можуть визнавати самостійною обставиною, яка пом’якшує покарання, "визнання винним своєї вини" на підставі ч.2 ст.66 КК України, але лише у випадку, коли підсудний вичерпно та правдиво розповідає про всі обставини вчиненого злочину на досудовому слідстві та в суді, не намагаючись применшити своєї вини з метою уникнення справедливого покарання.

Щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, – як до порушення проти неї кримінальної справи (наприклад, при з’явленні із зізнанням), так і після її порушення, на досудовому слідстві або під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом’якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття. Однак, якщо каяття відбувається на стадії судового розгляду кримінальної справи, встановити фактори, які б об’єктивно підтверджували його щирість, значно важче, ніж при з’явленні із зізнанням чи на досудовому слідстві. Стадія кримінального процесу, на якій має місце щире каяття, має значення для визначення ступеня впливу даної обставини на міру призначеного покарання. Чим раніше особа усвідомить суспільну небезпечність та протизаконність своєї поведінки, чим раніше у її свідомості відбудуться позитивні зміни, тим менший ступінь її суспільної небезпечності та більша імовірність її виправлення. Крім того, щире каяття особи на ранніх стадіях кримінального процесу сприяє розкриттю злочину.

В нині чинному Кримінальному кодексі Російської Федерації із переліку обставин, які пом’якшують покарання, вилучено щире каяття. О.О. М’ясніков вважає, що така законодавча новела є виправданою і пояснюється тим, що справжню щирість каяття винного досить важко встановити. Для цього слід вивчити поведінку винного за великий проміжок часу і в судовому засіданні це зробити майже неможливо. Непрямо щире каяття може виявитися у з’явленні із зізнанням, активному сприянні розкриттю злочину та інших діях. Однак, зазначає О.О. М’ясніков, ці обставини передбачено у переліку обставин, які пом’якшують покарання. Крім того, автор посилається на дослідження, проведене Ю.А. Красиковим, відповідно до якого 20% засуджених, яким щире каяття було враховано як обставина, яка пом’якшує покарання, знову вчиняли злочини після відбування покарання [8, с.71-72]. Справді, симулювання щирого каяття винним досить часто трапляється на практиці. Однак, як уже відзначалося, факти такого симулювання повинні і можуть бути встановлені слідством та судом. Щирість каяття встановлюється судом на підставі вивчення його поведінки після вчинення злочину, під час проведення досудового слідства та в судовому засіданні. Дані про таку поведінку можуть бути виявлені судом у матеріалах кримінальної справи, за допомогою допиту свідків, потерпілих, підсудних та встановлені у судовому засіданні. Наявність щирого каяття особи свідчить про суттєву перебудову у психіці особи винного, значне зменшення його суспільної небезпечності і повинно бути враховано судом при призначенні покарання. Крім того, з’явлення із зізнанням, активне сприяння розкриттю злочину можуть мати місце і без щирого каяття особи. Тому, на нашу думку, щире каяття повинно мати самостійне значення обставини, яка пом’якшує покарання.

Щире каяття є однією з найпоширеніших обставин, які пом’якшують покарання. Воно виявлене у 70% вивчених нами справ (150), у тому числі 59% справ по злочинах проти власності, 36,3% справ по злочинах проти особи, 80% – по злочинах у сфері обігу наркотичних засобів, 54,5% у справах про хуліганство [5]. Однак інколи суди, вказуючи на щире каяття як на обставину, яка пом’якшує покарання у мотивувальній частині вироку, фактично не враховують його при призначенні покарання. Наприклад, місцевим судом Франківського району м. Львова С. було засуджено за ч.1 ст.185 КК України до трьох років позбавлення волі. Як обставини, які пом’якшують покарання, у вироку названо щире каяття особи і сприяння у розкритті злочину. Обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено. Однак суд призначив максимальне покарання, передбачене в санкції ч.1 ст.185 КК України, що свідчить про те, що вказані у вироку обставини, які пом’якшують покарання, при призначенні покарання ним враховано не було [5].

Отже, можна зробити висновок, що щире каяття – це певний психічний стан особи винного, коли він усвідомлює суспільну небезпечність учиненого ним діяння, щиро шкодує про вчинене, засуджує свою поведінку та вирішує більше не вчиняти злочинів, що об’єктивно повинно підтверджуватися повним визнанням особою своєї вини та правдивим повідомленням про всі відомі йому обставини вчиненого злочину, а також позитивною посткримінальною поведінкою особи, якою, зокрема, може бути з’явлення із зізнанням, або вчинення дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

––––––––––––––––––––

1. Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика: Монография. – М.: Норма, 2002. – 304с.

2. Советское уголовное право. Часть общая: В 18 вып.– М.: Госюриздат, 1961. – Вып.12. – 71с.

3. Кругликов Л.Л. О некоторых обстоятельствах, признаваемых при назначении наказания смягчающими // Советская юстиция. – 1984. – №5. – С.10-11.

4. Горя Н.К. Назначение наказания по делам о насильственных преступлениях. – Кишинев: Штиница, 1991. – 156с.

5. Архів місцевого суду Франківського району м. Львова за 2002 рік.

6. Воробьев Г.К. К вопросу о значении сознания обвиняемого // Советская юстиция. – 1953. – №3. – С.52.

7. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в уголовном праве: Учебное пособие для студентов, изучающих спецкурс "Вопросы теории и практики назначения наказания". – Ярославль: Изд-во Яросл. ун-та, 1977. – 83с.

8. Мясников О.А. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в теории, законодательстве и судебной практике. – М.: Юрлитинформ, 2002. – 235с.

© Іванюк Т., 2004

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук