Головна

Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів В. Бурак©


Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорівВ. Бурак©Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

У статті розглянуті проблеми поняття правовідносин і поділ їх на матеріальні і процесуальні. Обґрунтовується думка про те, що під час вирішення трудових спорів виникають три види правовідносин залежно від того, якими правовими нормами вони врегульовані.

Пропоновано ті правовідносини, що виникають при вирішенні трудових спорів і які врегульовані нормами трудового права, називати трудовими процесуальними правовідносинами.

Ключові слова: трудові спори, трудові правовідносини.

У теорії трудових правовідносин виникає багато дискусійних проблем, суперечок, які роками не вирішуються. Поняттю і видам трудових правовідносин присвячені фундаментальні праці М.Г. Александрова, Л.Я. Гінцбурга, В.М. Скобелкіна, П.Д. Пилипенка та інших представників науки трудового права. У той же час не досліджувалися окремі види трудових правовідносин, наприклад правовідносини, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів. Недослідженими також залишаються підстави виникнення таких правовідносин, їхній суб’єктний склад і зміст. В ме

жах однієї статті важко охопити всі ці питання, тому обмежимося тільки дослідженням галузевої належності цих правовідносин.

У загальній теорії права, як і в трудовому праві, переважає нормативістське визначення правовідносин як різновид суспільних відносин урегульованих правом. Однак суб’єкти вступають у правовідносини з метою реалізації чи захисту своїх прав або законних інтересів, або з приводу виконання обов’язків, що ігнорується у такому визначенні.

В науковій літературі висловлювалися й інші думки з приводу поняття правовідносин. Зокрема М.Н. Марченко розглядає правовідносини як специфічну форму взаємодії суб’єктів з метою реалізації інтересів і досягнення результату, передбаченого законом, а також іншими джерелами права [1]. Однак з таким трактуванням правовідносин погодитися важко. Не завжди метою правовідносин є досягнення передбаченого законом результату. Метою правовідносин, які виникають при вирішенні трудових спорів, є захист прав та охоронюваних законом інтересів або окремого найманого працівника, або колективу найманих працівників.

Тому точніше буде говорити про трудові правовідносини як про суспільні відносини, що виникають між суб’єктами трудового права з приводу реалізації прав чи законних інтересів, або виконання обов’язків, які урегульовані нормами трудового права.

Трудові правовідносини є різними за своїм характером, відтак їх поділяють на різні види.

Одним з таких видів є правовідносини по вирішенню трудових спорів. Однак і їх поділяють на окремі групи. Так, при зверненні до органів, які вирішують трудові спори, існують принаймні три самостійні групи правовідносин: у зв’язку із зверненням до відповідного органу; стосовно розгляду трудового спору між сторонами; стосовно виконання ухвалених рішень по трудовому спору.

Основою відносин, пов’язаних із розглядом трудових спорів, є діяльність органів, на які державою покладена функція вирішення цих спорів. Усі ці відносини урегульовані нормами права і характеризуються наявністю певних прав і юридичних обов’язків.

У науковій літературі висловлювалась пропозиція назвати такі правовідносини процедурно-трудовими [2]. Як видається, більш правомірно назвати їх трудовими процесуальними правовідносинами [3].

Трудові процесуальні правовідносини виникають між органом, який вирішує трудовий спір і учасником трудового спору. Кожний учасник спору, який бере участь у вирішенні спору, перебуває у процесуальних правовідносинах тільки з органом, який розглядає певний спір. Тобто цей орган чи особа наділені процесуальними правами й мають процесуальні обов’язки лише стосовно органу, який розглядає спір. Такими органами є суди, комісії по трудових спорах, примирні комісії, трудові арбітражі. Висловлюється дума про те, що процесуальні відносини можуть існувати і поза органом, який вирішує спір [4].

Особливістю органів, які вирішують трудові спори, є те, що вони за своїм характером і завданнями є різними. Зокрема, суди, які вирішують трудові спори, є юрисдикційними органами. Вони діють від імені держави. Інші органи є примирними. Такими органами є:

а) по індивідуальних трудових спорах – комісія по трудових спорах, яка обирається на зборах чи конференції трудового колективу;

б) по колективних трудових спорах – примирна комісія, яка утворюється за ініціативою будь-якої сторони і складається з однакової кількості представників сторін спору, та трудовий арбітраж, який утворюється за ініціативою однієї із сторін спору і складається із залучених сторонами фахівців, експертів й інших осіб.

Головним завданням цих органів є примирити сторони трудового спору. Примирні органи утворюються за взаємною домовленістю сторін спору. Винятком є комісія по трудових спорах, яка на сьогодні формується трудовим колективом. Однак, якщо її розглядати як примирний орган, то вона також повинна утворюватися за погодженням між роботодавцем і найманими працівниками. Якщо комісія по трудових спорах є постійно діючим органом, то примирні органи для вирішення колективних трудових спорів утворюються для вирішення конкретного спору.

Всі ці органи державою уповноважені розглядати трудові спори. Їхні рішення, за винятком рішення трудового арбітражу, обов’язкові для виконання і не потребують спеціального затвердження. За невиконання їхніх рішень наступають відповідні правові наслідки. Що ж до рішень трудового арбітражу, то вони є обов’язковими для виконання, якщо сторони про це попередньо домовились.

Важливо зазначити, що не всі процесуальні правовідносини, які виникають при вирішенні трудового спору, є трудовими процесуальними правовідносинами. Характер процесуальних правовідносин визначається законом, а також підставою його виникнення. Для різних органів, які розглядають трудовий спір, характер процесуальних правовідносин залежить від того, яким законом регулюється процес розгляду спору у ньому.

Так, якщо спір розглядається у досудовому порядку комісією по трудових спорах, примирною комісією чи трудовим арбітражем, то виникають трудові процесуальні правовідносини, оскільки процес розгляду спору регулюється законодавством про працю. У науковій літературі висловлюється думка, що всі правовідносини стосовно вирішення колективного трудового спору є правовідносинами соціального партнерства, а не процесуальними [5].

На стадії вирішення колективного спору примирною комісією і трудовим арбітражем існують спеціальні органи, які наділені повноваженнями вирішувати спір. Рішення примирної комісії є обов’язковим для сторін спору, а рішення трудового арбітражу є обов’язковим, якщо сторони спору про це попередньо домовляються під час його утворення. Сторони стосовно вказаних органів наділені певними правами та обов’язками. Порядок розгляду спору цими органами врегульований Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", а також відповідними актами Національної служби посередництва і примирення. Тому правовідносини по вирішенню колективних трудових спорів примирними комісіями і трудовими арбітражами є трудовими процесуальними правовідносинами.

При зверненні до суду, а також при розгляді індивідуальних трудових спорів у суді виникають цивільні процесуальні правовідносини, оскільки сам порядок звернення до суду, а також порядок судового розгляду трудових спорів і відносини, які при цьому виникають, регулюються нормами цивільно-процесуального права, за деякими винятками, встановленими нормами трудового права саме для трудових спорів. Однак винятки встановлені нормами трудового права ніякою мірою не впливають на правову природу цих правовідносин.

У тих випадках, коли трудовий спір вирішується вищестоящим органом, або Вищою радою юстиції чи кваліфікаційною комісією суддів, виникають адміністративно-процесуальні правовідносини, які врегульовані головно нормами адміністративного права.

У науковій літературі висловлено думку про те, що правовідносинам по примусовому виконанню рішень суду також притаманні особливості, які виділяють їх з цивільно-процесуальних правовідносин. Так С.Я. Фурса і С.В. Щербак обґрунтовують тезу про те, що правовідносинам, які виникають у виконавчому провадженні, притаманний адміністративно-правовий характер і тому вони пропонують відносити їх до категорії адміністративно-процесуальних [6].

Можна погодитися з думкою, що, виходячи із місця виконавчого провадження та виконуваної ним функції, правовідносини, які виникають при його здійсненні не є суто процесуальними. Однак їм не притаманний владний характер, який характеризує адміністративні правовідносини. Підставою виникнення правовідносин у виконавчому провадженні є звернення особи для примусового виконання рішення органу, який розглядав спір. У деяких випадках, передбачених законом "Про виконавче провадження" [7], виконавча служба зобов’язана самостійно, без звернення особи виконувати рішення суду. Особа також має право звернутися до суду із заявою про зміну способу виконання рішення суду. Тут простежуємо елементи диспозитивності, які притаманні цивільно-процесуальним правовідносинам. Викладене повною мірою стосується і примусового виконання рішень комісій по трудових спорах. Тому правовідносини стосовно виконання рішень суду і комісій по трудових спорах можна віднести до цивільно-процесуальних. Що ж до виконання рішень примирних органів, які утворюються для вирішення колективних трудових спорів, то закон "Про порядок вирішення колективних трудових спорів(конфліктів)" [8] передбачає лише добровільний порядок їх виконання. Ці правовідносини врегульовані нормами трудового права і тому їх можна вважати трудовими процесуальними правовідносинами.

Отже, при розгляді трудових спорів залежно від виду законодавства можуть виникати три види процесуальних правовідносин між юрисдикційними органами і сторонами спору: трудові процесуальні; цивільно-процесуальні; адміністративно-процесуальні.

Важливо зазначити, що вид процесуальних правовідносин не залежить від виду чи предмета спору. Так спір про виплату премії може вирішуватись КТС, а також і судом. Спочатку, розглядаючи спір в КТС, виникають трудові процесуальні правовідносини, а при розгляді у суді – цивільно-процесуальні.

З прийняттям Конституції України 1996 р. питома вага трудових процесуальних правовідносин у структурі процесуальних правовідносин по вирішенню трудових спорів значно знизилась, оскільки попередній розгляд трудового спору в КТС не є обов’язковим.

Трудові процесуальні правовідносини характеризуються такими ознаками:

- вони врегульовані нормами трудового права;

- одними із суб’єктів їх є примирні органи: КТС, примирна комісія, трудовий арбітраж;

- встановлені спеціальні строки звернення до цих органів і спеціальні строки розгляду цими органами спорів;

- особливий порядок виконання рішень по трудових спорах.

Трудові спори невід’ємні від трудових правовідносин. Ця обставина зумовлює досудовий і позасудовий порядок розгляду цих спорів. Трудові спори розглядаються в примирних органах і в органах трудових колективів. Ці органи діють безпосередньо на підприємстві, головним завданням яких є погодити позиції сторін спору.

Існують такі види трудових процесуальних правовідносин:

1) між КТС і кожною стороною спору;

2) між примирною комісією і кожною стороною спору;

3) між трудовим арбітражем і кожною стороною спору.

Суб’єктами трудових процесуальних правовідносин є сторони і органи, які розглядають трудовий спір у досудовому чи позасудовому порядку. Суб’єктом вказаних правовідносин працівник стає з моменту звернення до юрисдикційного органу для вирішення індивідуального трудового спору. Таким суб’єктом може бути і особа, яка не є працівником, наприклад, по спорах про відмову у прийнятті на роботу.

По колективних трудових спорах суб’єктом трудових процесуальних правовідносин є наймані працівники або їхні представницькі органи. Представництво у такому випадку виникає не на підставі закону чи довіреності, а на підставі рішення зборів чи конференції найманих працівників, про орган чи особу, яка представлятиме їхні інтереси. Суб’єктом також можуть бути виборні органи відповідної профспілкової організації, коли інтереси найманих працівників представляє профспілка чи об’єднання профспілок.

Змістом трудових процесуальних правовідносин є взаємні суб’єктивні права та юридичні обов’язки між відповідною стороною і органом, який вирішує цей спір.

Підставою виникнення трудових процесуальних правовідносин є юридичний факт, тобто дії або події з яким закон пов’язує виникнення, зміну або припинення трудових процесуальних правовідносин. У трудових процесуальних правовідносинах, як правило, виявляються складні юридичні факти. Наприклад, для того щоб виникли процесуальні правовідносини між найманими працівниками і примирною комісією треба, щоб сторони спочатку створили таку комісію, а потім передали їй матеріали, необхідні для розгляду спору. Однак у цьому випадку відсутні правовідносини стосовно звернення до вказаної комісії. У випадку, коли індивідуальний трудовий спір вирішується комісією по трудових спорах, то підставою виникнення процесуальних правовідносин є звернення у встановленому законом порядку до цієї комісії. Однак на відміну від цивільного процесу у цьому випадку відсутній акт прийому заяви до розгляду. Тут підставою виникнення правовідносин є простий юридичний факт.

Отже, можна стверджувати, що при вирішенні трудових спорів виникають різні види процесуальних правовідносин. Ті процесуальні правовідносини, які врегульовані нормами трудового права, є трудовими процесуальними правовідносинами. Вони характеризуються певними особливостями, які зумовлені специфічним становищем органів, що вирішують трудові спори, а також характером спору. Залежно від сторін і предмета трудового спору встановлений різний порядок його вирішення, що також можна віднести до особливостей трудових процесуальних правовідносин.

––––––––––––––––––––

1. Общая теория государства и права: Академ. курс в 2 томах / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – Т. 2. – С.278.

2. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права. – Львів, 1999. – С.133.

3. Голощапов С.А., Толкунова В.Н. Трудовые споры в СССР. – М., 1974. – С.34.

4. Проблемы науки гражданского процессуального права. / Под ред. В.В. Комарова. – Харьков: Право, 2002. – С.110.

5. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права. – Львів, 1999. – С.133.

6. Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні. – К.: Атіка, 2002. – С.50.

7. Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №24. – Ст.207.

8. Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р. // Відомості Верховної ради України. – 1998. – №34. – Ст.227.

 

© Бурак В., 2004

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук