Головна

КРИМІНОЛОГІЧНА ОЦІНКА ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ЗА РИНКОВИМ ТИПОМ: ОБ’ЄКТИВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА РЕЗУЛЬТАТИ СУБ’ЄКТИВНОГО ПОХОДЖЕННЯ А. Бойко


КРИМІНОЛОГІЧНА ОЦІНКА ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

УКРАЇНИ ЗА РИНКОВИМ ТИПОМ: ОБ’ЄКТИВНІ

ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА РЕЗУЛЬТАТИ СУБ’ЄКТИВНОГО

ПОХОДЖЕННЯ

А. Бойко

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

 

 

Проведено кримінологічну оцінку трансформації сучасної економіки України

як складного, суперечливого процесу переходу від командно-адміністративної

економіки до економіки ринкового типу. Автор робить спробу окреслити

особливості трансформації економіки України за ринковим типом і визначити їх

вплив на рівень та характер економічноїзлочинності.

Ключові слова: кримінологія; економічна злочинність; чинники економічної

злочинності.

Трансформація економічної системи суспільства є результатом складної

взаємодії висхідних передумов, чинників, що супроводжують реформи та

ефективності економічної політики держави. При цьому чинники об’єктивного

походження визначають масштаби трансформаційних можливостей тому, що

чинники суб’єктивного походження зумовлюють, якіз них і якою мірою втіляться у

життя.

Аналіз трансформації економіки України від командно-адміністративної до

економіки за ринковим типом має враховувати таке:

1) стартові, чи успадковані умови (передумови трансформації);

2) чинники об’єктивного характеру, що супроводжують трансформаційні

процеси і впливають на них;

3) заходи органів державної влади, спрямовані

на реформування економіки

України;

4) результати трансформації.

В Україні трансформація економіки за ринковим типом має свої істотні

особливості. Українська економіка була підсистемою єдиного народногосподарського

комплексу колишнього СРСР. Сім десятиліть економіка України була складовою

радянського господарського комплексу. Ступінь інтегрованості вітчизняної економіки

був настільки високий, що питома вага кінцевої продукції промисловості в Україні

становила лише 15–20%, тоді як, наприклад, у Казахстані – понад 30%, а у Росії –

понад 70% [1, с. 46].

То ж криза радянської економіки кінця 80-х початку 90-х років стала стартовим

майданчиком для ринкової трансформації української економіки. Наша країнаотримала у спадок величезне і малоефективне соціалістичне господарство, яке

характеризувалося високим рівнем бюджетних видатків та високим рівнем

інтегрованості в економічну систему, котра фактично розвалювалась. Тож,

закономірно, що трансформація командно-адміністративної економічної системи у

ринкову на перших етапах зумовила примноження тих основних недоліків і вад, які

іманентно були властиві системі, що розпалась.

Саме тому фактичне збереження у перші роки незалежності в Україні найбільш

характерних властивостей економічної системи, заснованої на пануванні державної

власності та державної монополії, що ще функціонувала на тлі ліквідації

директивного принципу планування та розподілу матеріальних, фінансових та

трудових ресурсів, суттєво загострило недоліки старої системи господарювання і

ускладнювало перехід до ринкових відносин [2, с. 29–30]. Україна опинилися перед

необхідністю вирішувати одночасно дуже складні проблеми, пов’язанізі стабілізацією

господарського життя, його перетворенням та формуванням національної економіки

ринкового типу.

Другою особливістю переходу до ринкової економіки в Україні є гостро

конфліктний характер процесів трансформації на її початковому етапі.

Встановлення ринкових відносин відбувалося на фоні успадкованої структури

виробництва та усталених соціальних цінностей (колективізму, справедливості,

соціальної рівності та захищеності населення, тощо).

Конфліктний характер був зумовлений як об’єктивними, так і суб’єктивними

чинниками. До об’єктивних можна віднести такі:

– тотальне одержавлення (частка державного сектора перевищувала 90%)

радянської економіки. Це було причиною того, що державні органи упродовж

десятиліть здійснювали безпосереднє управління всіма стадіями виробничого

процесу, розподілу і перерозподілу результатів праці;

– спотворена структура народного господарства, наслідком якої була глибока

розбалансованість між виробництвом капітальних і споживчих благ. Принцип

“виробництво в ім’я виробництва” призвів до того, що засоби виробництва у 1990 р.

становили 69,5% виробленої продукції;– велика питома вага підприємств, основні фонди яких мали високий відсоток

зношення (47,6% у 1990 р.);

– висока частка підприємств військово-промислового комплексу;

– висока монополізація економіки;

– визначально неефективна “мобілізаційна” структура виробництва і

підприємств, що зумовило їх низьку адаптованість до ринку;

– “прив’язана” до підприємств і позбавлена власних індикаторів якості система

житлово-побутових та соціально-культурних установ;

– відсутність необхідних організаційно-правових навиків для організації

власного бізнесу;

– невідповідність рівня економічної і правової науки до вимог забезпечення,

розробки та прийняття оптимальних рішень у період трансформації, особливо у

ситуаціях трансформаційної кризи;

– низький рівень економічної та правової культури.

До суб’єктивних належать такі чинники:

– економічні перетворення випереджали правові;  – тимчасовий характер низки правових норм, що закріплювались у Декретах

Кабінету Міністрів України, зумовлював нестійкість економічного середовища;

– диспропорції у системі розподілу влади на фоні досить гострої боротьби

різноманітних політичних команд щодо питань про суть, методи і форми

перетворень;

– штучний дуалізм у виконавчій владі (Адміністрація Президента України та

Кабінет Міністрів України);

– суперництво виконавчої та законодавчої влади у визначенні стратегії і тактики

реалізації економічних реформ;

– протистояння між фінансово-корпоративними групами економічно важливих

регіонів країни (Київський, Дніпропетровський таДонецький регіони);

– половинчастий, компромісний характер економічної політики на макро рівні і

в частині інституційних перетворень;

– недостатньо ефективна система приватизації;

– відсутність необхідної реформи соціального сектора і трудових відносин;

– тотальна лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків;

– лібералізація цін і внутрішнього ринку.

Третьою особливістю трансформації економіки України за ринковим типом є

те, що її головною соціальною базою стала стара апаратна номенклатура – колишні

партпрацівники і працівники державного апарату всіх рівнів. Ці групи чиновників

до початку реформ були найближче не тільки до влади, але і до механізмів

розпорядження власністю. У межах цих груп сформувались стійкі службові, а також

неформальні (у тому числі і корупційні, що базуються на засадах кругової

корпоративної поруки, земляцтва, протекціонізму, кумівства тощо) як

горизонтальні, так і вертикальні зв’язки, що почали відігравати вагому роль у

системі управління економікою Як стара, так і генетично нею породжена нова апаратна номенклатура у

трансформаційний період опинилися в епіцентрі ринкових перетворень. Більше

того, саме вони стали суб’єктами реалізації завдань з трансформації соціально-

економічної та політичної систем нашої країни [2, с. 30].

Оскільки чиновницький апарат був і постійно залишається зацікавленим у

встановленні такої системи господарських відносин, за якої, хоч навіть і у

завуальованому вигляді, має зберігатися його вплив на розпорядження (тобто на

встановлення бажаного для бюрократії режиму регулювання чи маніпулювання)

матеріальними, фінансово-кредитними або трудовими ресурсами держави, то саме

апаратна номенклатура, як і за часів командно-адміністративної економіки, і надалі

залишалася вирішальною ланкою, що зв’язує ресурси і суб’єктів господарської

діяльності.

Четвертою особливістю є значний вплив на процеси трансформації

корпоративно-бюрократичних груп та злочинних угрупувань. Вплив злочинних

угрупувань на характер реформ та використання злочинних і тіньових схем у сфері

господарської діяльності виявився значно вагомішим, ніж це можна було собі

уявити до початку реформ. Саме ці угрупування внесли у процес державного

управління апробовані методи терору, шахрайства, підкупу, фізичного знищення і

тиску. Ця передумова посилювалась відсутністю сформованих складових

громадянського суспільства, ослабленням зусиль правоохоронних органів у

боротьбі зі злочинністю, поступовим зрощенням правоохоронних органів з приватним бізнесом, надмірним податковим тягарем, низькою соціальною

захищеністю основних верств населення, що штовхало на пошуки протиправних

шляхів для виживання не лише звичайних громадян, але і працівників

правоохоронних органів.

П’ята особливість – дуже висока соціальна ціна ринкових перетворень.

Соціальний тягар ринкових перетворень виявився тяжчим, ніж очікувало

суспільство. Відчутними наслідками реформ, принаймні на початковому етапі

трансформації, стали високий рівень безробіття, крайнє зубожіння населення та

суттєва диференціація у доходах населення, що відбилося на ефективності ринкових

перетворень загалом.

На формування ринкових відносин в Україні значно вплинула система

роздержавлення та приватизації, розпаювання колгоспів, перетворення відносин

власності, а також трансформація суб’єктів господарювання у різного роду ринкові

організаційно-правові форми.

У літературі вже було зазначено, що концепція проведення роздержавлення і

приватизації в нашій країні не забезпечила очікуваного результату, необхідного для

успішного економічного перетворення [3, с. 88, 95–96].

Недосконалість процесу приватизації полягала у:

недостатній відкритості, своєчасному та достовірному інформуванні громадян

про об’єкти приватизації, відвертому лобіюванні інтересів окремих покупців чи їх

посередників залежно від особистої вигоди чи наближеності до певних політичних

кіл, недотримання конкурентних способів приватизації, що спричинило

монополізацію окремих галузей та видів виробництв;

недостатності здійснення державного регулювання та контролю за діяльністю

самого об’єкта до та під час його приватизації. У певних випадках керівництво

підприємств свідомо доводило підприємство до межі банкрутства, оскільки

фінансове ослаблене підприємство має нижчу вартість і його легше приватизувати;

істотному уповільненні процесу приватизації внаслідок затяжної боротьби

різних фінансово-корпоративних угруповань за контроль над найбільш

привабливими підприємствами, з одного боку, і нехтуванні проблемами решти

підприємств – зіншого [3, с. 96–97]. У міру здійснення приватизації дедалі відчутніше виявлявся її вплив на

політичний і моральний клімат у країні. Процес приватизації впливав на ставлення

суспільства до реформ, на оцінку населенням легітимності і соціальної

справедливості змін, що проводились. Гострий, а іноді й відверто протиправний

характер набувала боротьба за володіння приватизованими об’єктами. То ж, із

засобу підвищення економічної ефективності приватизація перетворювалась у

спосіб набуття політичного впливу та влади.

На характер трансформаційних змін державної форми власності вирішальний

вплив мала позиція окремих високопоставлених службових осіб, яка визначалася їх

особистими чи корпоративними інтересами, а не ринкові закони та відповідна

правова база. Саме це стало чи не основною причиною, що перешкоджала

створенню справжнього ринкового конкурентного середовища в Україні.

Приватизація у кінцевому результаті, не була спрямована на створення

ефективного, захищеного в правових й економічних відносинах масового власника,

зацікавленого у розвитку, розширенні й зростанні виробництва. Окремо потрібно зупинитись на проблемі інтенсивного зростання тіньової

економіки у трансформаційний період. Частка господарської діяльності, прихованої

від держави, зросла від однієї третини до половини ВВП. Масштаби цього сектора

такі, що в ньому сформувалося своє конкурентне середовище. Цілі сфери

господарської діяльності почали ґрунтуватись на безподаткових моделях. Тінізація

економіки, особливо у її асоціальному варіанті, зумовила надзвичайно негативні

наслідки. Зокрема: усунення конкуренції у сфері підприємницької діяльності;

стимулювання нових господарських правопорушень; високі видатки держави на

боротьбу з корупцією та організованою економічною злочинністю; стимулювання

невиправданих обмежень та додаткових процедур у сфері господарської діяльності;

зневіру населення у справедливість і законність; зменшення податкових

надходжень; зростання потреби у неофіційних доходах; дестимулювання зменшення

видатків виробництва, інноваційної діяльності [4, с. 84].

Тіньовий сектор посилив процеси розбалансованості економіки і став однією з

причин гальмування економічного розвитку.

Важливим знаряддям макроекономічного регулювання у перехідній економіці є

фіскальний інструментарій. Саме фіскальна політика дає змогу „змінювати

структуру національної економіки, забезпечувати пріоритетний розвиток тих або

інших галузей, впливати на структуру зайнятості, зменшувати економічні

коливання, досягати природного ВВП за повної зайнятості, впорядковувати

державні фінанси та фінанси підприємств, боротися з неминучими інфляційними

спалахами тощо” [5, с. 141]. Систему оподаткування, що сформувалася в Україні у перехідний період,

можна охарактеризувати як таку, що не сприяла і не сприяє повною мірою розвитку

вітчизняної економіки. Податковий тягар весь час накладає свій негативний

відбиток на трансформаційні процеси. Система податкових пільг, яка до речі часто

змінюється, є дуже розрізнена і не відображає пріоритетів державної політики.

В Україні не накопичений досвід використання податків як регулятора

економічного життя, не вироблені різні сторони досить складного податкового

механізму (про що свідчить порядок повернення ПДВ), не вистачає кваліфікованих

фахівців, невисокої якості облікових і розрахункових операцій, відсутня дисципліна

платників податків. По-іншому як на Заході розподіляється загальний податковий

тягар залежно від видів і суб’єктів оподаткування. На фізичних осіб лягає менший

тягар, на юридичних – більший. Тож для суб’єктів підприємницької діяльності не

було створено економічної мотивації до повною мірою правомірної господарської

діяльності і сплати всіх передбачених податків та інших платежів.

Загалом трансформацію економіки України за ринковим типом можна розбити

на наступні етапи, кожен з яких має свої особливості.

Першому етапу (1991–1994 рр.) були властиві різка лібералізація господарської

діяльності і, як наслідок, обвальний спад виробництва. Лібералізація спровокувала

пришвидшене руйнування обробної промисловості, а також сільського

господарства, які страждали від зростання цін на енергоносії, звуження

внутрішнього платоспроможного попиту та об’єктивної неспроможності

витримувати конкуренцію іноземним товарам. Посилилися процеси структурної

деформації промислового комплексу. У 1,5–2 рази скоротилася частка продукції

машинобудування, легкої та харчової промисловості. Утворився великий розрив між темпами зростання цін та номінальної заробітної плати. Зниження місткості

внутрішнього попиту призвело до відтоку коштів з виробничого сектора до сфери

обігу, посилило дефіцит обігових коштів підприємств, обмежило їхній

інвестиційний потенціал.

Усе це призвело до наростання інфляційних процесів, які дуже швидко переросли

у гіперінфляцію. Гіперінфляційна спіраль, що тривала у 1992–1994 роках, буквально

вибила підґрунтя з-під ніг населення, знецінила все те, що тяжкою працею

накопичувалося роками. Спровокована трансформаційна криза стала результатом

того, що об’єктивні обмежувачі структурно-інституційного порядку, з одного боку, і

життєві цінності й стереотипи економічної поведінки ряду поколінь – зіншого, стали

несумісні з задумами і характером перетворень. Основними ознаками такої кризи

стало погіршення умовжиття, диференціація та зубожіння населення.

Високий рівень інфляції, який супроводжувався всеохоплюючим і хаотичним

перерозподілом доходів і достатку, поставив під загрозу ефективність самих

ринкових реформ. Як констатував у своєму позачерговому посланні до Верховної

Ради України 19 листопада 1998 р. Президент України Л.Д. Кучма, “глибока

економічна криза, яка триває майже десять років, до краю виснажила ресурси

нашого виживання. Втрачено більше половини економічного потенціалу держави.

Валовий внутрішній продукт зменшився у 2,4 раза. Ще більше впали реальні доходи

людей. За таких умов нова фаза падіння виробництва несе не передбачувані

наслідки” [6, с. 3] Для другого етапу (1995–1999 рр.) характерними є процеси активної протидії

кризовим явищам, поступового скорочення темпів падіння ВВП – до 0,4% у 1999 р.

Однак унаслідок низької ефективності паливно-енергетичного та металургійного

секторів їхні цінові переваги швидко втратили свій ресурс, а обробна промисловість

продовжувала занепадати.

На стримування розвитку підприємництва в країні значно вплинула орієнтація

економічної політики на чітке обмеження грошової маси в підприємств, що

спричинила платіжну кризу й появу різного роду грошових сурогатів і бартерів.

Разом з високим рівнем податків, недосконалістю й мінливістю податкової системи

це зумовило наростання бюджетного дефіциту, збільшило неплатежі, погіршило

положення всіх підприємницьких структур і малих, і середніх, і великих у всіх

господарських сферах, у тім числі банківську, підсилило тіньові обороти,

розширило масштаби “чорної готівки” тощо.

Дефіцит бюджету й відсутність достатньої фінансової бази розвитку реального

сектора призвели до змін у структурі постійно наростаючої заборгованості кожного

всім і всіх кожному. Якщо в перші роки реформ переважала заборгованість

підприємницьких структур один одному, то починаючи з 1995 р. прострочені

платежі поширювалися на взаємини господарюючих суб’єктів різних сфер з

державою [7, с. 88].

У державі дедалі більше наростала система неплатежів, збільшувалась

заборгованість заробітної плати працівникам бюджетної сфери та ін.

Це підтверджується й тим, що неформальна економіка у всіх її проявах

(легітимних, тіньових і кримінальних) досягла масштабів, що свідчать про процес

переродження системи економічних відносин. Якщо ще в 1992 р. тіньова економіка давала 20%, в 1995–1996 р. 25–40% ВВП, то до 1998 р. ці цифри досягли 40–70%.

(Припустимий рівень частки тіньової економіки у ВВП за критерієм загрози

національній безпеці не повинна перевищувати 10–30%, а за критерієм відносного

благополуччя економіки – 5–10%). Це означає, що неформальні економічні

відносини, власне кажучи, щораз більше стали переплітатись з формальними й

підмінювати їх.

Можна говорити про те, що до 2000 р. виявилася зруйнованою стара й не

повністю створена нова суспільно-політична система, що повинна виступати

основою соціально-економічного розвитку країни. Економіка України ставала ще

менш контрольованою і набула ще більш фіктивного характеру. Свідченням цього

було подальше зменшення обсягів матеріального виробництва і гіпертрофована

зміна його структури, і економічно неможливе за нормальних ринкових умов

збільшення рівня питомої ваги готівкової маси в структурі грошового обороту, і

зростання фіктивної складової суспільного капіталу за умов стагнації її виробничої

складової, і перетворення функціонального капіталу в особисте майно (нерухомість,

валюту, предмети розкоші, антикваріат, коштовності тощо).

Для третього етапу (починаючи з 2000 р. і до сьогодні) характерним є відносна

стабілізація економічного розвитку. Але суттєво структура української економіки не

поліпшилась. Частка сировинних галузей і проміжного споживання збільшується.

Основні фонди зношуються і нормально не відтворюються. Структурна ломка не

компенсується капіталоноваціями і, на жаль, незважаючи на економічне зростання

останніми роками, не можна говорити про досить чіткий процес структурного

трансформування [3, с. 41]. Економічне зростання, починаючи з 2000 р., також пов’язане з реімпортом

фінансових ресурсів у виробничі галузі національної економіки, що пояснюється

надлишком пропозицій фінансових ресурсів у розвинених економіках, високим

ризиком інвестування в країнах, що розвиваються. Забезпечити стабільність доходів

стало можливим лише у реальній економіці і саме цим зумовлюється репатріація в

українську економіку раніше експортованих капіталів через офшорні утворення, в

тому числі у межах спеціальних економічних режимів інвестиційної діяльності

[4, с. 83].

Для цього етапу характерним є також посилення адміністративного тиску на

сферу підприємницької діяльності (практично аж до кінця 2004 р.). Про це свідчить

не завжди обґрунтоване втручання в господарську діяльність підприємств,

розростання управлінського апарату, посилення його закритості, корумпованості й

безкарності.

Тож, у перехідній українській економіці відмова від планування, приватизація

та деякі інші ринкові інструменти самі по собі не забезпечили виникнення ринкової

динаміки. Навпаки, виникла нерівність у сфері доступу до ресурсів, інформації,

політичної влади. Це створило сприятливий ґрунт для появи нових монополій. У

таких умовах український ринок не став вектором алокації ресурсів і умовою

створення нових продуктивних сил.

І на сьогодні суб’єкти влади так і не змогли навчитися контролювати докорінні

перетворення в економічній та соціальній сферах, що не сприяє побудові соціально-

орієнтованої ринкової економіки, а навпаки – призводить до подальшого панування тіньової економіки, відтворення економічної злочинності й збагачення небагатьох

осіб.

З метою послаблення негативних трансформаційних деформацій необхідно

передусім змінити бюджетну політику. Основним має бути відновлення

перерозподільної функції бюджету для забезпечення соціальної стабільності.

Необхідно також нейтралізувати використання кланово-олігархічними групами

державної влади у боротьбі за економічне панування, обмежити їхній вплив на

політичні процеси, на діяльність різних гілок влади. Сформувати основні інститути

громадянського суспільства і забезпечити механізми для їхнього ефективного

функціонування.

__________________________

1. Злупко С.М. Об’єктивні передумови і національні особливості формування

української економічної системи // Розбудова держави. – 1996. – № 6. – С. 46

2. Мандибура В.О. Тіньова економіка як об’єкт системного наукового дослідження. –

К., 1998.

3. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін.;

За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища шк., 2003.

4. Анатолій Мокій. Тіньова економіка України: проблема і можливості її усунення з

погляду принципів соціальної ринкової економіки // Соціальна ринкова економіка:

основні орієнтири для України / Під редакцією проф. Р. Клапгама.

5. Економіка України: десять років реформ / За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. –

Львів: ЛНУ ім.. Івана Франка, 2001.

6. Урядовий кур’єр, – 1998. – 21 листопада.

7. Кузнецова Т.Е., Хавина С.А. Неформальный сектор экономики: структура,

масштабы, противоречивость функций и результатов / РАН. Ин-т экономики. Центр

полит.-эконом. исслед. – М., 2000.

 

 

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук