Головна

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЗДІЙСНЕННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОГО РОЗГЛЯДУ СПОРІВ В УКРАЇНІ ТА МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ С. Запара


ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЗДІЙСНЕННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОГО

РОЗГЛЯДУ СПОРІВ В УКРАЇНІ ТА МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ

С. Запара

Сумський національний аграрний університет

вул. Кірова, 160, 40021 Суми, Україна

 

 

 

 

 

Проаналізовано окремі аспекти здійснення альтернативного розгляду трудових

спорів за національним та зарубіжним законодавством.

Ключові слова: трудовий спір, альтернативний розгляд, третейський суд.

Вивчення права як соціального явища в усій його багатоманітності та

складності неможливе без широкого й системного порівняльного аналізу правових

систем, які існують на земній кулі.

Метою статті є висвітлення окремих аспектів здійснення альтернативного

розгляду трудових спорів в Україні та міжнародній практиці.

Дослідженню окремих загальнотеоретичних та практичних питань, пов’язаних

із порядком вирішення колективних трудових спорів в Україні та зарубіжних

країнах приділяли увагу такі дослідники як М.Й. Бару, Н.Б. Болотіна, В.Я. Бурак,

Ю.М. Гриценко, Д.І. Дєдов, І.В. Зуб, І.Я. Кисельов, В.В. Лазор, І.О. Лосиця,

В.І. Миронов, В.П. Пастухов, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський,

С.Г. Пушкарьова, В.М. Руденко, В.О. Сафонов, Г.І. Чанишева, В.А. Шевченко,

І.М. Якушев, О.М. Ярошенко та інші вчені. Проте переважають праці, в яких тема

колективних трудових спорів розглянена в загальному плані.

У публікаціях вчених-правознавців М.І. Бару, В.С. Венедиктова, С.А. Голоща-

пова, Ю.М. Гриценко, В.В. Жернакова, І.Я. Кисельова, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюка,

В.І. Миронова, А.Ю. Пашерстніка, О.І.

Процевського, В.І. Прокопенка, В.М. Толку-

нової, Г.І. Чанишевої та інших досліджено проблеми трудових спорів, їх правова

природа, структура, класифікація, динаміка та вирішення. Однак не з усіх проблем

автори дійшли спільної думки, чимало питань залишаються невисвітленими або

дискусійними. Існують і зовсім малодосліджені питання, особливо щодо поєднання

теорії з надзвичайно вимогливою практикою вирішення колективних трудових

спорів примирними органами. І на сьогодні не вщухають дискусіїз приводу визначення оптимального способу

врегулювання соціальних конфліктів, вагому нішу серед яких займають трудові

спори. Низький ступінь довіри суспільства до судових інстанцій не дає змоги

повною мірою задовільнити його потребу у вирішенні правових суперечностей.

У пошуку моделі ефективного вирішення соціальних конфліктів ми пропонуємо

спираючись на те, що держави (державні утворення) є об’єктивними явищами соціальної еволюції людини. Як природне явище держава, підкоряється

фундаментальним законам природи. Державні утворення не є застиглими формами,

а схильні до постійних змін [1]. Враховуючи історичний досвід, більшість

державних утворень можна зачислити до класу так званих еволюціонізуючих

систем, тобто систем, які за умови збереження основної цілісності здатні до

оновлення, змін. При цьому, важливим критерієм збереження основних ознак

системи є ступінь подолання кризових явищ. У разі недостатньої самоорганізації

системи відбуваються неминучі деструкції, а у крайньому випадку – її руйнація.

В умовах нестійкості системи необхідно за рахунок внутрішніх джерел та

резервів створити умови для самоорганізації системи, удосконалити способи

реалізації прав та свобод громадян, урівноважити їх права та обов’язки, забезпечити

соціальну захищеність громадян.

Одним із способів, які мають стабілізуючий характер, урівноважують внутрішні

зв’язки суб’єктів держави, є третейські суди, тим більше, що вони пройшли

випробування часом і не втратили своєї актуальності. Як слушно зазначає у своїй

праці, присвяченій історії третейських судів, російський вчений А.Ф. Волков [2],

християнство як ворог будь-яких спорів та переконань проповідувало мир та закони,

живі не формою, але істиною. Керуючись цими принципами, апостол Павло

висловлював побажання, щоб християни не зверталися зі своїми спорами у цивільні

суди і радив їм для досягнення закінчення спорів звертатись до людей, найбільш

шанованих церквою [3]. Згідно із Законом України “Про третейські суди” [4] третейський суд –

недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним

рішенням зацікавлених фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому

цим Законом, з метою вирішення спорів, що виникають із цивільних та

господарських правовідносин. Отже, юрисдикція третейських судів не поширюється

на трудові спори. З огляду на те, що існують окремі примирні процедури для

вирішення трудових спорів, створений спеціальний державний орган – Національна

служба посередництва та примирення, яка сприяє вирішенню колективних трудових

спорів, – вузька сфера Закону “Про третейські суди” може бути цілком

виправданою. Однак нелогічним, на наш погляд, є віднесення до третейського

розгляду лише спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Такий висновок зроблений з урахуванням спільних ознак третейського розгляду

та розгляду трудових спорів примирними органами. На нашу думку, зокрема,

трудовий арбітраж є різновидом спеціалізованих третейських судів. Законодавець

штучно звузив підвідомчість третейських спорів, обмежуючись лише категорією

економічних спорів. Фактично відбулось обмеження принципу диспозитивності у

третейському провадженні.

В усьому світі існує практика застосування альтернативних способів вирішення

спорів, англійською – Alternative Dispute Resolution (ADR). Виділяють три основні

види альтернативних способів вирішення спорів:

– переговори;

– посередництво (медіація);

– третейський суд (арбітраж) [5]. Усі вони є альтернативою стосовно офіційного правосуддя, судової влади

держави.

Судовий розгляд передбачає протистояння сторін, що часто ще більше

загострює відносини між ними. Альтернативні способи вирішення конфлікту

основним завданням визначають подолання конфлікту між сторонами та збереження

можливості їх подальшої співпраці.

В основі всіх методів альтернативних способів вирішення спорів є з’ясування та

задоволення інтересів конфліктуючих сторін на підставі компромісу.

Найпоширеніший спосіб вирішення спорів з позиції інтересів обох сторін –

переговори. Переговори – це процес, за допомогою якого сторони, залучені до

конфлікту, обговорюють його один з одним, намагаючись задовольнити обопільні

інтереси шляхом укладення угоди без допомоги сторонніх осіб.

Посередництво (медіація) – це процес вирішення спору між сторонами на

основі переговорів за участю нейтрального посередника.

Третейський суд – одна з форм захисту порушених або оспорюваних цивільних

прав за допомогою нейтральної особи, якій сторони надають повноваження винести

обов’язкове для них рішення. Вирішення трудових спорів у світовій практиці

частіше пов’язано із діяльністю саме трудових судів (арбітражів), органів, які часто

уніфікують всі наявні методи вирішення трудових спорів. Зокрема, у наших

близьких сусідів – Росії з 2001 року діє заснований Московський трудовий

арбітражний суд [6]. У Білорусії провідну роль у вирішенні колективних трудових

спорів відведено Республіканському трудовому арбітражу [7]. Загалом у розвинутих

країнах простежують декілька підходів в організації юстиції із трудових спорів:

– спеціалізовані трудові суди із широкою юрисдикцією (створені у ФРН,

Франції, Бельгії, Польщі, Австрії, Люксембурзі, Данії, Ізраїлі);

– спеціалізовані суди із обмеженою юрисдикцією (діють у Великобританії,

Іспанії, Швеції, Норвегії);  – загальні цивільні суди, що розглядають трудові спори, – в Італії, Нідерландах і

низці інших країн Європи;

– третейський розгляд трудових спорів, у тім числі обов’язковий арбітраж,

спеціалізовані адміністративні органи (в США, Канаді та Японії) [8].

Враховуючи викладене доцільно згадати історію становлення третейських судів

за радянських часів. Зокрема Декрет про суд № 1 від 24 листопада 1917 р. (ст. 5)

закріплював право сторін “з усіх спірних цивільних, а також приватно кримінальних

справ” звертатись до третейського суду. Декретом ВЦВК від 16 лютого 1918 р. це

положення було конкретизоване і в ст. 1 закріплено, що “всі спори за цивільними

справами…, а також всі приватноправові справи, за якими накладаються покарання

лише за вимогою скаржника або потерпілого, можуть бути передані сторонами до

розгляду третейського суду” [9].

Документом, який обмежував цей принцип, стала Постанова ВЦВК від 16

жовтня 1924 р., що затвердила “Положення про третейський суд”, за яким державні

підприємства втрачали право на звернення до третейських судів. У 60-ті роки

заборона поширювалась і на врегулювання спорів між колгоспами [10]. В 20-ті роки

на території колишнього радянського союзу діяли спеціалізовані трудові третейські

суди, а також арбітражні комісії для вирішення спорів, пов’язаних із біржовою

діяльністю. Проте до 1937 р. такі суди були скасовані у зв’язку з ідеологічною концепцією повного підпорядкування цивільної юрисдикції державі. Отже цінності

тоталітаризму надовго закріпились на території пострадянських держав.

В процесі побудови правової держави, у зв’язку із демократичними

перетвореннями в Україні, поступово відроджуються і альтернативні процедури

врегулювання правових спорів. Однак цей процес відбувається досить повільно, що

зумовлено низкою об’єктивних та суб’єктивних причин.

Серед причин, що негативно впливають на розвиток третейського провадження,

слід назвати правовий нігілізм громадян України, гальмування судової реформи,

іноді некомпетентність осіб, причетних до діяльності третейських судів,

недостатньо ефективний механізм співпраці судової гілки влади з органами

посередництва та примирення, недосконалість нормативно-правової бази щодо

діяльності третейських судів. Але особливе місце серед зазначених причин може

зайняти низький рівень роботи державної виконавчої служби, яка однаково

невиправдано довго здійснює виконання рішень суду чи третейських судів. Адже

відомо, що однією з суттєвих переваг третейського розгляду є оперативність

розгляду спору.

На нашу думку, однією з причин повільного розвитку третейських судів в

Україні є також пошук свого місця у співвідношенні систем права: загального права

та континентальної системи, співвідношення права в об’єктивному розумінні та

права справедливості.

У системі загального права зазвичай домінує позиція, що справедливість вище

ніж право, тому суд у кожному конкретному випадку повинен відшукувати рішення,

яке найбільше відповідає даній ситуації.

В континентальному правопорядку вважають, що суд при вирішенні будь-якого

спору повинен дотримуватись норм писаного права (зазвичай закону). Останнім

часом, завдяки зближенню цих систем, простежується їх взаємопроникнення та

взаємозбагачення. Своєю чергою, діяльність примирних органів в Україні, зокрема, трудового

арбітражу, стає дедалі регламентованішою. Зокрема, на виконання Закону України

“Про порядок виконання колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня

1998 р. № 136/98-ВР, з’являється Положення про арбітра, затверджене наказом від

11.11.1999 р. № 105 з подальшими змінами та доповненнями, яке визначає завдання,

функції, права та обов’язки арбітра. Серед інших актів, які регламентують діяльність

трудового арбітражу, на особливу увагу заслуговує Положення про трудовий

арбітраж, затверджене наказом НСПП від 23.06.2004 р. № 91. Вже у цьому

положенні подано визначення регламенту роботи трудового арбітражу з розгляду і

вирішенню колективного трудового спору, зокрема, визначено порядок проведення

засідань трудового арбітражу, процедуру розгляду висунутих найманими

працівниками (профспілкою) вимог, порядок прийняття рішень трудового арбітражу

та доведення їх до виконавців тощо. Трудовий арбітраж щораз більше нагадує

судовий розгляд справи, що безперечно, має свої переваги, однак, в цілому, дозволяє

зробити низку припущень.

Перше припущення полягає в тому, що діяльність примирних органів в Україні,

зокрема, трудового арбітражу з питань вирішення колективних трудових спорів,

щораз більше схиляється до континентально-правових традицій.  Друге припущення полягає у тому, що цілком можливим для третейського суду

є прийняття рішення “за сумлінням”, не на підставі матеріальних або процесуальних

норм, а за домовленістю сторін. Єдиною умовою, якій мають відповідати рішення

третейського суду, є те, що вони не повинні суперечити публічному порядку

(основам правопорядку).

Третє припущення пов’язане із тим, що у разі меншої регламентації діяльності

трудового арбітражу, на фонізаконодавчо-консервативної судової гілки влади, може

бути дотримана локальна рівновага, чим забезпечена стійкість судової системи

загалом.

1. ЖуковаЛ. Гармонізація системи державного управління як умова забезпечення

безпеки життєдіяльності людини // Вісник Національної академії державного

управління. – 2006. – № 5. – С. 70–76, С. 72

2. Волков А.Ф. Третейские суды и их значение в торговом обороте. – СПб., 1913.

3. http://arbitrage.spb.ru/jts/diss/index.html.

4. Закон України “Про третейські суди” // Відомості Верховної ради. – 2004. – № 35. –

Ст. 412.

5. http://arbitrage.spb.ru/jts/diss/index.html.

6. ЛєхтіненЛ. Аналіз московського трудового арбітражного суду з врегулювання

колективних трудових спорів // Бюлетень Національної служби посередництва і

примирення. – 2006. – № 12. – С. 34.

7. Черемисов В. 10 років Республіканському трудовому арбітражу // Бюлетень

Національної служби посередництва і примирення. – 2006. – № 7. – С. 36.

8. Зубкова А., Румянцев Б. Формы и методы урегулирования трудовых споров и

конфликтов // Хозяйство и право. – 1998. – № 9. – С. 114, 11–117.

9. http://arbitrage.spb.ru/jts/2000/1/index.html#1_00ART4.

10. http://arbitrage.spb.ru/jts/2000/1/index.html#1_00ART4.

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук