Головна

СКЛАД СУДУ ПРИСЯЖНИХ У ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ ЗА СУДОВИМИ СТАТУТАМИ 1864 Р. О. Сидорчук


ДО ПИТАННЯ ПРО ОРГАНИ ЛІЦЕНЗУВАННЯ

ГОСПОДАРЮВАННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Л. Дешко

Донецький національний університет

83050, м. Донецьк, пр-т Ватутіна, 1а

 

 

 

 

 

 

Проаналізовано компетенцію та правове становище органів ліцензування

господарювання у сфері охорони здоров’я.

Ключові слова: ліцензування, здоров’я, охорона.

В Україні в період розвитку ринкових відносин, адаптації системи охорони

здоров’я до нових економічних умов особливої актуальності набуває питання зміни

підходу до порядку видачі ліцензії на здійснення господарської діяльності у сфері

охорони здоров’я ізалучення до цього процесу місцевих органів. Його неодноразово

обговорювали в літературі, на багатьох конференціях та нарадах. Необхідність його

вирішення визнавалася та підкреслювалася у багатьох офіційних документах [1; 2;

3; 4; 5] тощо. Проте до цього часу це питання залишається невирішеним.

Метою статті є обґрунтування необхідності зміни підходу до порядку видачі

ліцензії на здійснення господарської діяльності у сфері охорони здоров’я та

визначення відповідного кола суб’єктів ліцензування.

Для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших

програм і програм економічного і соціального розвитку застосовують різноманітні

засоби державного регулювання, основним серед яких ліцензування (ч. 1 ст. 12

Господарського кодексу України) [6]. Відповідно до ст. 9 Закону України “Про

ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. [7]

ліцензуванню підлягає чотири види господарської діяльності у сфері охорони

здоров’я, зокрема: виробництво лікарських засобів, та їх оптова і роздрібна торгівля;

проведення дератизаційних робіт (крім робіт на об’єктах ветеринарного контролю);

медична практика; переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них

препаратів.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку

органів ліцензування” від 14 листопада 2000 р. [8] органами ліцензування

господарської діяльності з проведення дезінфекційних, дезінсекційних,

дератизаційних робіт (крім робіт на об’єктах ветеринарного контролю), медичної

практики, переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них

препаратів в Україні є Міністерство охорони здоров’я України (далі – МОЗ

України), а з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі

лікарськими засобами – Державна служба лікарських засобів і виробів медичного

призначення (далі – Державна служба). Основним нормативно-правовим актом, що регулює ліцензування

господарювання у сфері охорони здоров’я є відповідні Ліцензійні умови [9; 10; 11;

12]. Розробка ліцензійних умов та видача суб’єктам господарювання ліцензій на

здійснення господарської діяльності з проведення дератизаційних робіт (крім робіт

на об’єктах ветеринарного контролю); медична практика; переробка донорської

крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів є одним з повноважень

Державного комітету з питань регуляторної політики і підприємництва, а на

виробництво лікарських засобів, оптову, роздрібну торгівлю лікарськими засобами –

Державної служби .

Водночас науковці та практичні працівники неодноразово підіймали питання

щодо недоцільності закріплення права на видачу відповідних ліцензій лише за

центральними органами виконавчої влади. Зокрема на практиці існували і

продовжують існувати певні труднощі, пов’язаніз організацією прийому документів

на ліцензування господарювання в сфері охорони здоров’я; складнощі щодо

дотримання графіка засідань ліцензійної комісії, який забезпечував би розгляд заяв

та видачу ліцензій у встановлений законодавством термін; визначення

центральними органами виконавчої влади відповідності суб’єкта господарювання до

ліцензійних умов провадження відповідної господарської діяльності, керуючись

змістом документів, наданих для отримання ліцензії, є формальним [13] тощо.

Серед варіантів вирішення питання суб’єктів ліцензування господарської

діяльності у сфері охорони здоров’я одні фахівці пропонували передати такі функції

до компетенції місцевих органів виконавчої влади, наприклад, управлінь охорони

здоров’я обласних державних адміністрацій, за участю головних спеціалістів за тим

чи іншим фахом в охороні здоров’я, оскільки саме на місцях такі фахівці можуть

більш об’єктивно розглянути питання відповідності суб’єкта господарювання до

ліцензійних умов. Це дало б змогу позбавитися формалізму під час визначення

центральним органом виконавчої влади відповідності суб’єкта господарювання,

керуючись змістом документів, наданих для отримання ліцензії. Інші дослідники цілком обґрунтовано пропонують уточнити порядок видачі

ліцензій суб’єктам господарювання на виробництво і торгівлю лікарськими

засобами шляхом: передачі повноважень з прийняття заяв і документів суб’єктів

господарювання про видачу ліцензій, виявлення достовірності цих документів і

відповідності суб’єктів господарювання до ліцензійних умов територіальним

органам Державної служби, які можуть бути створені в Автономній Республіці

Крим, областях, містах Києві та Севастополі з числа представників органів

виконавчої влади і професійних суспільних організацій; закріплення за Державною

службою обов’язку приймати рішення про видачу ліцензій суб’єктами

господарювання на підставі переданих їй територіальними органами заяв і доданих

до них документів, а також висновків цих органів щодо відповідності заявників до

ліцензійних умов; встановлення правомірності ухвалення рішення Державною

службою щодо видачі ліцензії тільки за умови участі в цьому представників

професійних суспільних організацій [14, с. 108].

Верховна Рада Автономної Республіки Крим у Рішенні “Про звернення до

Президента України і Верховної Ради України про внесення змін до правил

ліцензування лікарської діяльності” наголошує, що з метою попіпшення якості надання жителям і гостям Криму медичних послуг та контролю за лікарською

діяльністю необхідно дозволити Міністерству охорони здоров’я Автономної

Республіки Крим видавати ліцензії на право здійснювати лікарську діяльність та

позбавляти ліцензії за наявності достатніх підстав з метою забезпечення процедури

та отримання можливості дієвого контролю за діяльністю медичних закладів в

Автономній Республіці Крим і лікарів, які в них працюють.

Відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров’я України “Про

затвердження форми відомостей суб’єкта господарської діяльності, що подаються

для одержання ліцензії” від 9 липня 2003 р. [15], окрім загальних документів,

передбачених ст. 10 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської

діяльності”, суб’єкт господарювання, що має намір отримати ліцензію на здійснення

господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, має подати спеціальні

документи, які містять відомості щодо відповідності матеріально-технічної бази,

рівня кваліфікації його працівників, підписані безпосередньо суб’єктом

господарювання – заявником. Надання таких відомостей органу ліцензування, якщо

брати до уваги те, що суб’єкти господарювання самі їх формують та підписують, ще

не забезпечує їх об’єктивності та правдивості. Більш вдалою була б вимога, щоб

справки про стан матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання, наявності

нормативних документів та інших відомостей складали працівники органу

ліцензування і підписував його керівник. Крім того, в Україні такий позитивний, на

думку багатьох дослідників, досвід вже був [14 с. 100]. Зокрема в раніше чинних

Наказах Міністерства охорони здоров’я від 28 вересня 2001 р. [16] та 27 грудня

2001 р. [17] було зазначено, що такі справки суб’єктам, що мають намір здійснювати

господарську діяльність з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної

торгівлі лікарськими засобами складають працівники органу ліцензування і

підписує начальник відділу ліцензування Управління акредитації та ліцензування.

Отже, суб’єкт господарювання самостійно визначає його відповідність до

ліцензійних умов і зобов’язаний нести відповідальність за достовірність наданої

інформації, оскільки центральному органу ліцензування справді дуже складно

визначити можливість суб’єкта господарювання виконувати зазначені вище

ліцензійні умови. Водночас за даними МОЗ України збільшилась кількість випадків

порушень, пов’язаних з відсутністю необхідної матеріально-технічної бази

[14, с. 100] Вище викладене дає підстави зробити висновок про доцільність зміни підходу

до порядку видачі ліцензії на здійснення господарської діяльності у сфері охорони

здоров’я з метою підвищення ефективності державного регулювання у цій сфері,

виключення конфліктів між суб’єктами господарювання та відповідними органами

ліцензування, забезпечення реалізації прав громадян на охорону здоров’я та

медичну допомогу, забезпечить можливість втановлювати об’єктивність інформації,

що надається суб’єктами господарювання – заявниками.

З метою визначення перспективи розвитку законодавства України про

ліцензування господарської діяльності у сфері охорони здоров’я заслуговує на увагу

законодавство Російської Федерації, Республіки Казахстан та досвід Польської

Республіки з реформи сфери охорони здоров’я.

Основними нормативними актами, які регулюють відносини, що розглядаються,

в Російській Федерації, є Конституція Російської Федерації від 12 грудня 1993 р. [18], Закон РРФСР “Про місцеве самоврядування в РРФСР” від 6 липня 1991 р. [19],

Основи законодавства Російської Федерації “Про охорону здоров’я громадян” від 22

липня 1993 р. [20] (далі – Основи), Закон Російської Федерації “Про ліцензування

окремих видів діяльності” від 8 серпня 2001 р. [21], Положення про ліцензування

медичної діяльності, затверджене Постановою Уряду Російської Федерації від 4

липня 2002 р. [22] та ін.

В Основах законодавства Російської Федерації “Про охорону здоров’я

громадян” щодо ліцензування медичної та фармацевтичної діяльності розрізняють

компетенцію Російської Федерації, республік у складі Російської Федерації,

Автономної області, Автономних округів, країв, областей, міст Москви та Санкт-

Петербурга, органів місцевого самоврядування. Так, відповідно до ст. 5 зазначених

Основ законодавства Російської Федерації встановлення порядку ліцензування

медичної та фармацевтичної діяльності належить до компетенції Російської

Федерації. Згідно з п. 4 ст. 5 Конституції РФ, п. 14 ст. 6, п. 13 ст. 7 Основ, суб’єкти

Російської Федерації мають однакову компетенцію з питання, що розглядається, а

саме – ліцензують медичну та фармацевтичну діяльність, здійснюють контроль за

діяльністю муніципальних ліцензійних комісій. Як неодноразово налогошували практичні працівники сфери охорони здоров’я

Російської Федерації та науковці “…Міністерство охорони здоров’я не казало і не

збирається казати, що воно буде ліцензувати всю систему охорони здоров’я

держави. Це не під силу і непід’ємно, і таких завдань ніхто не ставив. Сьогодні існує

механізм передачі повноважень за угодами, і ми дуже радіємо, що в ряді територій

це правильно розуміють, розвиваючи систему ліцензування у системі охорони

здоров’я” [23, с. 4–5]. В ході реформування системи охорони здоров’я в Російській

Федерації відбулися значні позитивні зміни, які заслуговують на увагу –

децентралізація не лише системи охорони здоров’я, а й органів ліцензування. Так,

окремі повноваження в галузі охорони здоров’я стали передаватися суб’єктам

Федерації у визначеному порядку. Відповідно до п. 2 Положення про ліцензування

медичної діяльності Міністерство охорони здоров’я Росії передало повноваження з

ліцензування медичної діяльності Уряду Московської області відповідно до угоди

від 16 вересня 2002 р. № 124/71 [24, с. 29]. У Московській області ліцензування

медичної діяльності покладено на Міністерство охорони здоров’я Московської

області, а організацію ліцензування медичної діяльності передано управлінню

ліцензування та акредитації медичних закладі. Створено комісію ліцензування

медичної діяльності при Міністерстві охорони здоров’я Московської області. У

Московській області на основі стандартних підходів до експертизи поданих заяв і

пакета документів за період з 1999 по 2002 р. надано ліцензії ліцензіатам різних

організаційно-правових форм. Найбільша питома вага припадає на муніципальну

систему охорони здоров’я – 40,9% (935), на державну систему, що представлена

ліцензіатами федерального рівня та рівня суб’єкта Федерації – 9,3% (213) і 2,8%,

відповідно. Майже половина (47%) усіх ліцензіатів представляють приватну

систему охорони здоров’я, в тому числі 26,3% (602) – заклади приватної системи

охорони здоров’я і 20, 7% (473) – індивідуальні підприємці. За 1999–2002 рр., через

невідповідність до ліцензійних вимог та умов, було відмовлено у видачі ліцензії 672

пошукачам за 1562 видам медичних робіт та послуг, в тому числі 63 пошукачам – повністю за всіма видами [24, с. 33]. З 1999 р. кількість відмов за видами

збільшилась майже в 2 рази, що свідчить про підвищення вимогливості під час

проведення експертизи якості допомоги, що надається, та зменшення формалізму

під час визначення органом ліцензування відповідності пошукача до ліцензійних

вимог та умов.

У Казахстані відповідно до затвердженого Агентством у справах з охорони

здоров’я “Порядку і умов ліцензування медичної та лікарської діяльності медичних

організацій, незалежно від форм власності, та фізичних осіб, що займаються

приватною медичною практикою” від 16 січня 2001 р. [25], ліцензування медичної

діяльності проводиться уповноваженим центральним виконавчим органом

Республіки Казахстан, що здійснює керівництво в області охорони здоров’я

громадян (п. 4). Він створює Республіканську комісію з ліцензування медичної

діяльності, що має в своєму складі спеціалізовані підкомісії з основних напрямів

діяльності і підкомісії – при територіальних органах охорони здоров’я і медичних

службах Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони та Комітету

національної безпеки Республіки Казахстан у межах делегованих їм повноважень

(п. 9). Згідно з Положенням про Республіканську комісію з ліцензування медичної

та лікарської діяльності Агентства Республіки Казахстан у справах з охорони

здоров’я, затвердженому наказом Агентства Республіки Казахстан у справах

охорони здоров’я від 16 січня 2001 р. [26], до складу ліцензійної комісії входять

представники Агенства Республіки Казахстан у справах з охорони здоров’я,

обласних та міста Астани управлінь (департаментів) охорони здоров’я, медичних

служб відомств, медичних організацій, органів профсоюзу робітників охорони

здоров’я, Ассоціації лікарів та провізорів Казахстану (п. 5).

Вище викладене дає підстави зробити висновок про доцільність зміни підходу

до порядку видачі ліцензій на здійснення господарської діяльності у сфері охорони

здоров’я ізалучення до цього процесу місцевих органів, що забезпечить можливість

встановлювати об’єктивність інформації, що надається суб’єктами господарювання

– заявниками. В Україні є практика видачі ліцензій місцевими органами виконавчої

влади щодо діяльності з надання освітніх послуг [27], яка частково схожа з видами

діяльності, що розглядаються. Доцільність передачі зазначених вище повноважень таким органам

підтверджується наступним: по-перше, ці органи зможуть надавати певну допомогу

суб’єктам господарювання, які мають намір отримати ліцензію у вигляді платних

консультацій-семінарів для пошукачів ліцензій, оскільки сьогодні вони не мають

такої можливості на місцях; по-друге, це зменшить витрати суб’єктів

господарювання, що пов’язаніз отриманням ліцензії; по-третє, спростить процедуру

ліцензування та проведення контролю дотримання суб’єктами господарювання

ліцензійних умов.

Практичний інтерес становить і питання участі органів місцевого

самоврядування у ліцензуванні медичної діяльності. Фактично у світі можна

виділити кілька стандартних моделей ролі органів місцевого самоврядування у

системі охорони здоров’я: 1) мандатна, наприклад Норвегія, Швеція, Фінляндія та

Данія, де усі органи місцевого самоврядування відіграють основну роль у системі

охорони здоров’я; 2) факультативна, наприклад США, де муніципалітети самі

вирішують, яку роль вони будуть відігравати у системі охорони здоров’я і як; 3) обмежена, наприклад Німеччина, Австрія та Канада, де муніципалітети мають

обмежені права; 4) виключена, наприклад Велика Британія та Австралія, де

муніципалітети дуже мало залучені до системи охорони здоров’я. З цього питання

на увагу заслуговує позитивний досвід Польської Республіки, оскільки, як слушно

зазначає міжнародний експерт з фінансування та управління в сфері охорони

здоров’я, а в минулому Голова відділу охорони здоров’я Кракова К. Чарнецька

“…відправна точка, з якої починала Польща, дуже подібна до української ситуації”

[28, с. 61]. Реформуючи сферу охорони здоров’я, польський парламент вирішив

наслідувати приклад саме скандинавських країн, унаслідок чого відбулися позитивні

зміни в цій сфері та підсилення ролі місцевого самоврядування у секторі охорони

здоров’я.

У Російській Федерації відповідно до п. 8 ст. 8 Основ законодавства “Про

охорону здоров’я громадян” до відання органів місцевого самоврядування в

питаннях охорони здоров’я громадян належить ліцензування медичної та

фармацевтичної діяльності на підвідомчій території за дорученням органу

державного управління відповідного суб’єкта Російської Федерації. На відміну від

Росії, в Україні відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в

Україні” від 21 травня 1997 р. [29] до відання виконавчих органів сільських,

селищних, міських рад щодо ліцензування господарювання в сфері охорони

здоров’я у як делеговане повноваження належить лише внесення пропозицій до

відповідних органів щодо ліцензування індивідуальної підприємницької діяльності у

сфері охорони здоров’я.

Певний інтерес становить практика видачі ліцензій і в інших країнах. В деяких з

них використовують трирівневу систему ліцензування, що здійснюється

державними органами (на федеральному, регіональному і місцевому рівнях)

[30, с. 4]. В окремих країнах ЄС та в США ліцензії можуть видаватися

професійними об’єднаннями або саморегулюючими організаціями, а не державними

органами [31, с. 132; 32]. Провідні керівники охорони здоров’я також вважають, що

участь в ліцензуванні лише державних органів унеможливлює незалежний

позавідомчий контроль [33; 34]. Беручи до уваги вищезазначене, для більш повного забезпечення захисту

інтересів суб’єктів господарювання та переходу в подальшому до європейських

моделей видачі дозволів на здійснення видів діяльності, що розглядаються,

вбачаємо доцільним залучати до цієї роботи представників професійних

громадських організацій.

Отож, проаналізувавши законодавство, що регулює відносини ліцензування

господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, практики здійснення діяльності,

що розглядається в Україні та за кордоном, наукової літератури, робимо висновок

про необхідність зміни порядку видачі ліцензії суб’єктам господарювання у сфері

охорони здоров’я. Вдосконалення чинного законодавства доцільно провести

шляхом:

1. Передачі повноважень з прийняття заяв та документів суб’єктів

господарювання про видачу ліцензій на право здійснення господарської діяльностіз

проведення дератизаційних робіт (крім робіт на об’єктах ветеринарного контролю);

медичної практики; переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів, виявлення достовірності цих документів і відповідності суб’єктів

господарювання до ліцензійних умов Раді міністрів Автономної Республіки Крим,

обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям (з

можливістю делегувати це повноваження органам місцевого самоврядування); а з

ліцензування виробництва і торгівлі лікарськими засобами – територіальним

органам Державної служби, які можуть бути створені в Автономній Республіці

Крим, областях, містах Києві та Севастополі з числа представників органів

виконавчої влади і професійних суспільних організацій;

2. Встановити правомірність прийняття рішення органом ліцензування щодо

видачі ліцензії лише за умови, якщо представники професійних суспільних

громадських організацій беруть участь у цьому.

Пропозиції з удосконалення законодавства щодо ліцензування господарської

діяльності у сфері охорони здоров’я доцільно закріпити в відповідних ліцензійних

умовах її провадження. Пропозиції з удосконалення законодавства щодо

ліцензування виробництва і торгівлі лікарськими засобами потрібно закріпити в

окремому розділі та Перехідних положеннях проекту Закону України “Про

фармацевтичну діяльність”, в Порядку державної акредитації закладів охорони

здоров’я, в Порядку контролю за дотриманням Ліцензійних умов провадження

господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної

торгівлі лікарськими засобами. Пропозиції з удосконалення законодавства щодо

ліцензування проведення дератизаційних робіт (крім робіт на об’єктах

ветеринарного контролю); медичної практики; переробки донорської крові та її

компонентів, виготовлення з них препаратів необхідно закріпити шляхом внесення

таких змін та доповнень до зазначених нижче нормативно-правових актів:  у Законі України “Про місцеві державні адміністрації” ст. 13 доповнити п. 11 у

такій редакції: “приймає рішення про передачу окремих повноважень , а також

об’єктів та ресурсів в відання сільських, селищних, міських рад”; ст. 22 доповнити

п. 11 у такій редакції: “ліцензуваняя господарської діяльності з проведення

дератизаційних робіт (крім робіт на об’єктах ветеринарного контролю); медичної

практики; переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них

препаратів, контроль за діяльністю відповідних ліцензійних комісій”. Чинний п. 7

Закону України “Про місцеві державні адміністрації” вважати п. 8, чинний п. 8 –

п. 9, чинний п. 10 – п. 11.

у Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”

ст. 6 викласти у такій редакції: “повноваження органу ліцензування можуть бути

делеговані іншим особам відповідно до законодавства”.

у Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” викласти підпункт 11

п. б ст. 32 у такій редакції “реєстрація відповідно до законодавства статутів

(положень) розташованих на відповідній території закладів охорони здоров’я,

навчально-виховних, культурно-освітніх, фізкультурно-оздоровчих закладів

незалежно від форм власності; внесення пропозицій до відповідних органів про

ліцензування господарської діяльності з проведення дератизаційних робіт (крім

робіт на об’єктах ветеринарного контролю); медичної практики; переробки

донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів”; доповнити п. б

ст. 32 пунктом 12 такого змісту: “ліцензування за участю представників

професійних суспільних громадських організацій господарської діяльності з проведення дератизаційних робіт (крім робіт на об’єктах ветеринарного контролю);

медичної практики; переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з

них препаратів”; доповнити п. б ст. 32 пунктом 13 такого змісту: “розглядає інші

питання, віднесенізаконодавством до його відання”.

у Постанові Кабінету міністрів України “Про затвердження переліку органів

ліцензування” п. 6 викласти у такій редакції: див. львівський національний університет вісник юридичного факультету випуск 45 сторінка 97

 

1. О мерах по исправлению недостатков в лицензионной деятельности Министерства:

Приказ Министерства здравоохранения Украины от 27 января 1999 г. //

Законодательная база “Лига”. Поиск по реквизитам. Файл: MOZ094.LHT.

2. Об обеспечении проверки сведений, содержащихся в документах, направляемых для

получения лицензий субъектами предпринимательской деятельности, и способности

выполнения ими лицензионных условий: Приказ Министерства здравоохранения

Украины от 23 февраля 2000 г. // Провизор. – 2000. – 07. – № 14.

3. К сведению субъектов предпринимательской деятельности (относительно

упорядочения работы по лицензированию фармацевтической деятельности и

аккредитации фармацевтических заведений): Разъяснение Государственного

департамента по контролю за качеством; безопасностью и производством

лекарственных средств от 14 июля 2000 г. // Провизор. – 2000. – 08. – № 15/1.

4. Об обращении к Президенту Украины и Верховной Раде Украины о внесении

изменений в правила лицензирования врачебной деятельности: Решение Верховной

Рады Автономной Республики Крым от 19 июля 2000 г. // Законодательная база

“Лига”. Поиск по реквизитам. Файл:KM000458.LHT.

5. Об обращении к Президенту Украины и Верховной Раде Украины о внесении

изменений в правила лицензирования врачебной деятельности: Обращение

Верховной Рады Автономной Республики Крым от 19 июля 2000 г. //

Законодательная база “Лига”. Поиск по реквизитам. Файл:KM000458.LHT.

6. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. –

2003. – № 11. – Ст. 462.

7. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня

2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 27. – Ст. 1109.

8. Про затвердження переліку органів ліцензування: Постанова Кабінету Міністрів

України від 14 листопада 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 46. –

Ст. 2001.

9. Ліцензійні умови провадження господарської діяльностіз медичної практики: Наказ

Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від

16 лютого 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 10. – Ст. 421.

10. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з проведення

 

дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт (крім робіт на об’єктах

ветеринарного контролю): Наказ Державного комітету України з питань

регуляторної політики та підприємництва, Міністерства охорони здоров’я України

від 16 лютого 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 10. – Ст. 421.

11. Про затвердження Ліцензійних умов здійснення господарської діяльності з

переробки донорської крові та її компонентів, виготовленню з них препаратів,

господарської діяльності з медичної практики і проведенню дезинфекційних,

дезинсекційних, дератизаційних робіт (крім робіт на об’єктах ветеринарного

контролю): Наказ Державного комітету з питань регуляторної політики і

підприємництва, Міністерства охорони здоров’я від 16 лютого 2001 р. // Офіційний

вісник України. – 2001. – № 1. – С. 421.

12. Об утверждении Лицензионных условий осуществления хозяйственной

деятельности по производству лекарственных средств, оптовой, розничной торговле

лекарственными средствами: Приказ Государственного комитета по вопросам

регуляторной политики и предпринимательства, Министерство здравоохранения от

12 января 2001 г. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 5. – Ст. 204.

13. Земсков В. Приватна медицина: законодавство дозволяє, але не захищає // Ваше

здоров’я. – 2001. – 15 червня.

14. Кущ Л.И. Хозяйственно-правовое регулирование производства и торговли

лекарственными средствами: Монография. – Донецк: Норд-Пресс, ДонНУ, 2004. –

189 с.

15. Про затвердження форми відомостей суб’єкта господарської діяльності, що

подаються для одержання ліцензії: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від

9 липня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 44. – Ст. 2314.

16. О справке Государственного департамента по контролю за качеством,

безопасностью и производством лекарственных средств и изделий медицинского

назначения или уполномоченного им учреждения о состоянии материально-

технической базы субъекта хозяйственной деятельности, наличии у него

нормативно-правовых документов, в том числе нормативных документов по

стандартизации, необходимых для осуществления соответствующего вида

хозяйственной деятельности, а также об уровне квалификации его работников:

Приказ Министерства здравоохранения от 28 сентября 2001 г. // Еженедельник

АПТЕКА. – 2001. – № 39.

17. О государственной регистрации лекарственных средств: Приказ Министерства

здравоохранения от 27 декабря 2001 г. // Провизор. – 2002. – № 5.

18. Конституция Российской Федерации от 12 декабря 1993 г. // Российская газета. –

1993 г. – № 237. 19. О местном самоуправлении в РСФСР: Закон Российской Советской Федеративной

Социалистической Республики от 6 июля 1991 г. // Ведомости Съезда народных

депутатов РСФСР иВерховного Совета РСФСР. – 1991. – № 29. – Ст.1010.

20. Об охране здоровья граждан: Основы законодательства Российской Федерации от 23

июля 1993 г. // Ведомости Съезда народных депутатов Российской Федерации и

Верховного Совета Российской Федерации. – 1993. – № 33. – Ст. 1318.

21. О лицензировании отдельных видов деятельности: Закон Российской Федерации от

8 августа 2001 г. // Парламентская газета. – 2001. – № 152.

22. Об утверждении Положения о лицензировании медицинской деятельности:

Постановление Правительства Российской Федерации от 4 июля 2002 г. // Собрание

законодательства Российской Федерации. – 2002. – № 27. – Ст. 2710.

23. Хальфин Р.Лицензирование медицинской деятельности // Проблемыстандартизации

в здравоохранении. – 2004. – № 1. – С. 3–7.

24. Маковская Р., Ширяева М., Горбунов С. Опыт практического применения

нормативных документов при лицензировании медицинской деятельности в  Московской области // Проблемы стандартизации в здравоохранении. – 2004. – № 5.

– С. 27–33.

25. Порядок и условия лицензирования медицинской и врачебной деятельности

медицинских организаций, независимо от форм собственности, и физических лиц,

занимающихся частной медицинской практикой: Порядок Агентства по делам

здравоохранения от 16 января 2001 р. //

www.pavlodar.com/zakon/index.html?dok=00921&oraz=00&noraz=0 (останній раз

відвідано 19 червня 2006 р.).

26. Положение о Республиканской комиссии по лицензированию медицинской и

врачебной деятельности Агентства Республики Казахстан по делам

здравоохранения: Приказ Агентства Республики Казахстан по делам

здравоохранения от 16 января 2001 г. //

www.pavlodar.com/zakon/index.html?dok=00921&oraz=00&noraz=0 (останній раз

відвідано 19 червня 2006 р.).

27. Перелік органів ліцензування: Постанова Кабінету Міністрів України від 14

листопада 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 46. – Ст. 2001.

28. Чарнецька К. Медичне страхування та роль органів місцевого самоврядування у

Польщі // Главный врач. – 2004. – № 11. – С. 61–65.

29. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон Україні від 21 травня 1997 р. //

Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.

30. Скулкова Р.С., Сафиулин Р.С., Яркаева Ф.Ф. и др. Повышение качества

фармацевтической деятельности за рубежом // Фармация. – 2003. – № 1. – С. 4.

31. Губин Е.Н. Государственное регулирование экономики в странах ЕС:

лицензирование экономической деятельности // Материалы семинара “Преподавание

пава Европейского союза в российских ВУЗах”, состоявшегося в Москве 5–7

декабря 2001 г. – М.: “Статут”, 2001. – С. 132.

32. Тропникова В.Е. Опыт США: Законы и Постановления штата Аляска. – Хабаровск:

Хабаровский краевой Центр медицинской профилактики, 2002.

33. Папырин А. Лицензирование и аккредитация: место в реформах // Медицинская

газета. – 2001. – 19 января.

34. Папырин А. Вне правового поля находится сегодня лицензионная служба //

Медицинская газета. – 2000. – 1 марта.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук