Головна

ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ УРЯДУ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ У 1917 – 1922 РОКАХ Ю. Вовк


ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ УРЯДУ РАДЯНСЬКОЇ

УКРАЇНИ У 1917 – 1922 РОКАХ

Ю. Вовк

Міжнародний економіко-гуманітарний університет

імені академіка С. Дем’янчука

 

 

 

 

У статті висвітлено процес формування та діяльності Уряду Радянської України у

1917–1922 рр. З’ясовано причини, передумови створення Уряду, вплив на його

діяльність комуністичної партії.Акцентовано увагу на тих питаннях, які розглядали на

урядових засіданнях.

Ключові слова: Уряд, формування, діяльність, створення, постанова, влада.

Вищий колегіальний орган виконавчої влади відіграє надзвичайно велику роль

в системі державного управління будь–якої держави. В Україні Кабінет Міністрів

після здійснення конституційної реформи набув якісно нового конституційного

статусу, перетворився в один з найвпливовіших органів влади.

Становлення органів державної влади і управління суверенної української

держави почалося після проголошення незалежності України. Але поряд з цим,

зазначимо, що відбувався цей процес не з початкового етапу, а було використано

державно-правовий розвиток Радянської України, державний апарат якої згодом

реорганізовано відповідно до нових вимог і реалій.

Одним з органів влади, що фактично продовжив свою діяльність в незалежній

Україні, був Кабінет Міністрів Радянської України, який став вищим органом в

системі органів виконавчої влади суверенної держави. З огляду на це, досить

цікавим і актуальним є питання щодо формування Уряду Радянської України,

передумов, причин створення, впливу на його діял

ьність комуністичної партії.

Формування першого Уряду Радянської України почалося майже відразу після

завершення роботи I Всеукраїнського з’їзду рад, який відбувся 12 грудня 1917 р. у

зайнятому червоногвардійцями Харкові і на якому було представлено меншість рад

України. На з’їзді, за вказівкою ЦК РСДРП(б) проголошено утворення Української

радянської республіки. В офіційних радянських актах, певний час після її

утворення вона іменувалась як Українська Народна Республіка. А перший

радянський Уряд названо Народним Секретаріатом.

Отже, мала місце деяка схожість з назвою уряду Центральної Ради і повна

тотожність (на початковому етапі) з назвою Української Народної Республіки,

проголошеної Центральною Радою. Зроблено це було невипадково. З боку

більшовиків це був певний тактичний маневр, метою якого було якомога швидше і

з меншими втратами підпорядкувати собі Україну Назва “Українська Соціалістична Радянська Республіка” – офіційно була

затверджена на засіданні Тимчасового Робітничо – селянського уряду 6 січня

1919 р. (протокол № 6) [1, арк. 23 зв.]. Зокрема серед порядку денного питань, що

розглядались, було питання “Про назву Української Республіки”. У постанові з

приводу цього зазначалось: “Присвоїти Республіці назву “Українська

Соціалістична Радянська Республіка”

Вводячи в оману українське суспільство, наголошуючи, що українська

державність – проголошена не буржуазією, а робітниками і селянами – існує, російські

більшовики уникали гострої конфронтації з національно-визвольним рухом і значно

полегшували собізавданнящодо оволодіння досить великоютериторієюУкраїни. 17 грудня 1917 р. за постановою Центрального Виконавчого Комітету Рад

України, підписаною Медведьєвим, створено перший Уряд Радянської України –

Народний секретаріат. До його складу увійшли: “народний секретар торговельних

та промислових справ Артем (Федір Сергєєв), фінансових справ – Володимир

Аусем, внутрішніх справ – Євгенія Бош, міжнаціональних справ – Сергій

Бакинський, освіти – Володимир Затонський, продовольчих справ – Емануїл

Лугановський, судових справ – Володимир Люксембург, праці – Микола

Скрипник, земельних справ – Євген Терлецький, військових справ – Василь

Шахрай” [2, с. 115–116].

На впровадження радянської влади в Україні Рада Народних Комісарів Росії в

грудні 1917 р. виділила Уряду України один міліон карбованців. Значно більші

кошти були виділені Харківському відділенню державного банку Російської

Федерації. І витрати цих коштів проводились виключно за роспорядженням

центральної влади Російської Федерації [3, арк. 65].

Між урядами України і Росії встановлювали відповідну координацію в цілях і

діях. На це зокрема наголошено в резолюціях першого з’їзду Рад України. Зокрема

зазначено, що потрібно встановити між робітничо-селянським урядом Російської

Федерації, а також урядами окремих частин Росії і робітничо-селянським урядом

України повну погодженість в цілях і діях.

Виконуючи розпорядження, яке надійшло з Росії 4 січня 1918 р., Народний

секретатіат віддав наказ про наступ радянських військ в напрямку Києва. В цьому

наступі брали участь війська, надіслані Радою Народних Комісарів з Росії, які

становили більшість, а такожзагони, сформовані в Україні.

Як один з доказів безпосередньої участі російських військ у наступі на Україну

наведемо цитату з досить цікавого документа, який зберігається в Центральному

державному архіві вищих органів влади і управління України. Це доповідна

записка голови ліквідаційної комісії радянських військ Півдня Росії

Н.М. Гармашева, адресована в лютому 1919 р. Тимчасовому робітничо-

селянському уряду України. У ній зазначалось: “За останній час, в ввірену мені

ліквідаційну комісію, надійшла велика кількість клопотань про видачу пенсій

колишнім червоноармійцям, воювавшим під час громадянської війни 1917 – 1918

років на території України, Донецького і Криворіжського басейнів. Ці

червоноармійці не українці, а в більшості випадків робітники Петрограда, Москви,

Твері, Ярославля, Костроми, Воронежа і других міст, де в свій час йшло

формування червоноармійських загонів, які направлялись в Україну” [4, арк. 3].

Цим червоноармійцям Уряд України, на думку голови ліквідаційної комісії,

повинен був виділити відповідні кошти, а такожпризначити пенсію.За короткий період часу радянським військам вдалося взяти під свій контроль

майже всю територію України. Війська, які на той час залишались вірні

Центральній Раді не змогли чинити належний опір і стримати наступ

червоноармійських загонів.

Тридцятого січня 1918 р. до Києва прибув Народний Секретаріат Радянської

України. Але розгорнути свою діяльність в Україні він повною мірою не зміг,

оскільки згодом був підписаний Брестський мирний договір, за умовами якого

війська Німеччини та Австро-Угорщини окупували територію України.

За період перебування на території України Народний Секретаріат прийняв

низку постанов. Зокрема, 7 січня 1918 р. прийнято постанову “Про припинення

всіх операцій у приватних кредитних установах щодо вкладів, переведення грошей

і цінних паперів на біжучі рахунки клієнтів”. Відповідно до цієї постанови планувалось взяти під свій контроль фінансову систему України, а “золото в

монетах і скриньках клієнтів підлягало конфіскації на користь держави” [5, арк. 7].

Ще одна досить важлива постанова була датована 7 січня 1918 р. “Про

організацію червоної гвардії у Харкові та інших місцевостях України”. Зокрема,

передбачалось доручити Військово-революційному комітетові підготувати червону

гвардію “для проведення операцій в загальноукраїнському масштабі під

керівництвом робітничо-селянського Уряду України” [6, арк. 6]. З приводу цього

Військово-революційному комітетові було пропоновано також налагодити

насамперед контакти з існуючими організаціями червоної гвардіїї в Харкові й

інших містах.

Частина постанов, ухвалених Народним Секретаріатом в січні – на початку

березня 1918 р. стосувались також питань конфіскації майна, введення військового

стану, мобілізації всього працездатного населення для справи оборони тощо. Деякі

постанови стосувались питань внутрішньо-організаційного характеру:

переміщення окремих секретарів та інших відповідальних осіб на посадах,

призначення на відповідні посади.

У Віснику Української Народної Республіки 5 березня 1918 р., було

опубліковано повідомлення про обрання 4 березня 1918 р. на посаду голови

Народного Секретаріату Скрипника з залишенням його при цьому на посаді

народного секретаря торгівлі і промисловості [7, с. 1]. Але згодом, у березні

1918 р., Народний Секретаріат фактично припинив свою діяльність на територіїї

України, адже за умовами Брестського мирного договору вся територія України

була взята під контроль військами Німеччини та Австро-Угорщини.На зміну Уряду

на територіїї Росії, в Курську, для координаціїї підпільної діяльності та з метою

подальшої експансіїї в Україну, створено Центральний Військово-революційний

комітет [8, арк. 7].

Наприкінці листопада 1918 р., після поразки Німечини та Австро-Угорщини в

Першій світовій війні, на порядку денному знову постало питання щодо утворення

і діяльності українського радянського Уряду. Водночас, з приводу цього в Москві

не було чіткого плану дій, простежувалась певна плутанина у вказівках, які були

даніз центру Зокрема, 27 листопада 1918 р. з м. Курська до м. Москви, в комінвідділ Радеку

надійшла телеграма за підписом П’ятакова і Затонського в якій було зазначено:

“Благаю вас з’ясувати питання про наше політичне і військове становище.

Плутанина московських вказівок неймовірна, потрібно встановити єдність

командування, єдність цивільної влади, вирішити питання про уряд, питання про

взаємовідносини військової і цивільної влади. Наші доповіді є у Сталіна, Вацетіса.

Прошу вас допомогти мені вмовити Москву неплутати нашу роботу. Відповідайте

терміново” [9, арк. 1].

На цю телеграму Сталін відповів Затонському, що приїхати не зможе, у

зв’язку з тим, що обраний членом Всеросійської ради оборони і замість нього

приїдуть інші досвідчені командири з Царицинського фронту [10, арк. 3]. У

відповідь Затонський зазначив, що “це знущання якесь і вся біда полягає в тому,

що центр плутає своїми суперечливими розпорядженнями і тією невизначеністю,

яка складається немов би навмисно” [11, арк. 3]. Затонський такожвід ЦК поставив

питання про надання можливості діяти, опублікувати документи, утворити єдине

командування і управління.

Наступного дня 28 листопада 1918 р. з Москви на адресу Затонського

надійшла телеграма від Сталіна, в якій було дано згоду на опублікування відповідного документа (очевидно йшлося про утворення Уряду). Але при цьому

наголошувалось на необхідності вказати відповідне місто.Затонський своєю

чергою, відповів, що як відповідне місто визначено Суджу і зранку планується

туди виїзд [12 арк. 4.].

Протокол датовано 28 листопада 1918 року першого засідання Тимчасового

робітничо-селянського уряду України. На ньому було розглянуто питання “Про

оголошення Тимчасового робітничо – селянського уряду України та місце його

перебування”. З приводу цього прийнято відповідне рішення і визначено місцем

перебування м. Суджу [13, арк 7].

Інші рішення на цьому засіданні стосувались таких питань, як: про організацію

Військової ради української радянської арміїї, про проведення переговорів з

німецькою делегацією, про затвердження посадових осіб, про розподіл функцій

між членами Уряду, про організацію бюро військових комісарів, про політичний

відділ. На засіданні було затверджено склад Уряду, зокрема завідуючим відділом

військових справ призначили Артема, відділом народного господарства і фінансів

– Квірінга, відділом іноземних справ – Власенка, комісаром залізних доріг – Жарка

[14, арк. 7]. Головою Уряду України, за постановою ЦК РКП(б), призначено

П’ятакова [15, арк 40].

Від початку діяльності Уряду, намітилась певна конфронтація між завідувачем

відділом військових справ Артемом і головою Уряду – П’ятаковим. Причина

полягала в тому, що Артем виконував вказівки, які надходили з Москви. П’ятаков,

враховуючи те, що було створено Тимчасовий робітничо-селянський Уряд, в

окремих питаннях намагався діяти на власний розсуд.

З приводу ситуації, що склалась, П’ятаков 7 грудня 1918 р. звернувся до

Сталіна з відповідним клопотанням, в якому було зазначено: “Артем всіляко

заважає працювати, очевидно невірно розуміючи побажання центра. Якщо наші дії

розходяться з планами центра, достатньо повідомити про це. Якщо вважаєте наше

існування непотрібним, скажіть, так і зробимо, але допустити, щоб Артем діяв по

своєму, спираючись на авторитет центру, ми не можемо. Прошу конкретних

вказівок для того, щоб знати думку центру по наступних питаннях: перше – чи вважаєте Тимчасовий Уряд необхідним виключно як фікцію чи фактичний

керівний центр; друге – поскільки центр не дає військових формувань, чи

допустиме самостійне їх формування; третє – чи вважаєте реввійскраду Курського

напрямку фактично керівним військовим центром на Україні, згідно з нашою

постановою”. [16, арк. 8 – 8 зв.].

На початку діяльності Тимчасового робітничо-селянського Уряду України,

була простежена нескоординованість у діях, суперечності в наказах, які давались.

На це зокрема вказував Затонський у своїй розмові зі Сталіним. Зокрема

наголошувалось, що “накази, які суперечать один одному надходили з військової

ради, особливої армії, Орловського військового комісаріату, влади в Курську, від

Головкому. І над всіма цими наказами існують суперечливі інструкції центру” [17,

арк. 10]. Затонський також зазначав, що “стратеги в Москві повинні зрозуміти, що

Україна не є просто плацдармом для розгортування армій, а є надзвичайно

заплутаним клубком, де змагаються гетьманівський, радівський центри, радянські

нелегальні безцентрові організації, а такожнімці” [18, арк. 10].

Очевидним є те, що коли створювався за вказівкою з Москви на території

Росіїї Тимчасовий робітничо-селянський Уряд, не було чіткого плану щодо його

діяльності. Створений він був як формальний орган, проте з часом, через

об’єктивні обставини необхідності оперативно вирішувати актуальні питання радянського державного будівництва, був наділений реальними владними

повноваженнями і впливав на ситуацію в Україні. Хоча діяв він під контролем і за

погодженням з РКП(б) та КПУ.

Наприкінці 1918 р. – на початку 1919 р., Тимчасовий робітничо-селянський

Уряд України прийняв низку постанов та декретів, які стосувались порядку

націоналізації підприємств, націоналізації приватних залізниць і під’їздних шляхів,

створення річного запасу продовольства для утримання трьохсоттисячної армії,

відокремлення держави і школи від церкви, створення міліції, утворення волосних

і сільських комітетів бідноти тощо. Багато декретів та постанов були фактично

продубльованіз тих, що видані в Російській Федерації.

В середині січня 1918 р., сталася досить гостра урядова криза, яка завершилась

відставкою голови Уряду П’ятакова та перерозподілом функціональних обов’язків.

Так, зокрема 16 січня відбулося засідання Уряду, на якому було розглянуто

питання щодо урядової кризи. На засіданні прийнято рішення про звільнення

П’ятакова з займаної посади та про призначення на відповідну посаду Артема.

Досить цікавими є результати голосування з приводу цього. За відставку П’ятакова

проголосувало чотири особи, одна – проти, і двоє – утримались. За призначення

Артема – три особи, одна – проти, дві – утримались [19, арк. 52].

Перед закриттям засідання П’ятаков зробив заяву про те, що оскільки його

було призначено на дану посаду за рішенням ЦК РКП(б), то і скласти

повноваження, передати справи Артему зможе тільки тоді, коли з’явиться

відповідне рішення ЦК РКП(б).

Зважаючи на позицію П’ятакова, 24 січня 1918 р. відбулося засідання Уряду,

на порядку денному якого було питання про обрання його голови. На цю посаду

одноголосно обрано Х. Раковського. Хоча по суті, це було не обрання, а

затвердження тієї кандидатури, що була визначена ЦК РКП(б).

Згодом відбулося формування складу Уряду. І 29 січня 1919 р. до Москви, на

ім’я Свердлова (копія Леніну, Чичерину, Сталіну) відправлено “Повідомлення

голови Тимчасового робітничо-селянського Уряду України Х. Раковського

керівництву центру про формування українського уряду і розподіл обов’язків між

його членами та прохання відрядити з Москви потрібних спеціалістів для роботи в

українському уряді”. У ньому було зазначено: “Тільки вчора вдалось сформувати остаточно Уряд,

який був прийнятний для обох груп. За цю неділю, незважаючи на багато

бурхливих інцидентів, прийшли до згоди і склалась добра обстановка для

організаційної роботи, яка фактично розпочинається тільки зараз” [20 арк. 18] Далі

в повідомленні зазначалось, які посади були зайняті тими чи іншими особами,

також наголошувалось на необхідності приїзду з Москви відповідальних

працівників для роботи в українському Уряді. Наприкінці повідомлення

інформовано про те, що в Москву від’їзжджає група керівних діячів комуністичної

партії для того, щоб довести до відома ЦК РКП(б) точку зору щодо переговорів з

Директорією і отримати відповідні директиви для їх проведення.

Через декілька днів після сформування нового складу Уряду були вжиті певні

заходи з метою забезпечення особистої безпеки його членів, створення належних

умов для діяльності. Зокрема сформовано спеціальний кавалерійський полк, а

також особливий взвод охорони, в який підібрано надійних з погляду комісара

військових справ людей. Утворена група отримала назву загону імені Тимчасового

робітничо-селянського Уряду. І, як було зазначено в доповіді Народного комісара

військових справ, на ім’я голови Уряду, датованій 3 лютого 1919 р., її створення було зумовлено “безперервним революційним бродінням і неможливістю

встановити відразу міцний порядок” [21, арк. 7].

В березні 1919 р. на третьому Всеукраїнському з’їзді рад затверджено

Конституцію УСРР.Відповідно до ст. 7 Конституції центральними органами влади

були: “1) Всеукраїнський з’їзд рад робітничих, селянських і червоноармійських

депутатів; 2) Всеукраїнський центральний виконавчий комітет рад; 3) Рада

народних комісарів” [22, с. 143]. Рада народних комісарів складалася з 16-ти

народних комісаріатів. Очолював Уряд – Х. Раковський.

Влітку 1919 р. у зв’язку з поразкою на фронтах, а також в результаті

антибільшовицьких повстань в багатьох регіонах, Рада народних комісарів

вимушена була припинити свою діяльність на території України. Проте згодом,

восени 1919 р., війська Радянської Росії, під командуванням Л. Троцького,

відновили контроль над більшою частиною території України.

На території України 11 грудня 1919 р. як надзвичайний орган влади, створено

Всеукраїнський революційний комітет, який зосередив всю повноту влади. На

територію України було поширено декрети РСФРР, які стосувались господарських,

фінансових, військових справ, пошт та телеграфу, соціального забезпечення,

шляхів сполучення тощо.

Згодом, у другій половині лютого відновлено діяльність Ради народних

комісарів на чолі з Х. Раковським. Своєю чергою Всеукрревком припинив

діяльність.

Наприкінці 1920 р. Радянська Росія, сконцентрувавши на території України

шість армій, загальною чисельністю в один міліон чоловік – остаточно утвердила

радянську владу. Незабаром, з підписанням в грудні 1922 р. союзного договору,

були утворені загальносоюзні, союзно-республіканські і республіканські

наркомати.  Надалі, по мірізміцнення радянської влади в Україні, сфера компетенції Уряду

поступово звужувалась. СРСР згодом перетворився на жорстко централізовану

унітарну державу.

Отже, в період 1917 – 1922 рр. відбувалося формування Уряду Радянської

України. Відбувалося воно в два етапи. Перший етап тривав з 17 грудня 1917 р.,

коли за постановою першого Всеукраїнського з’їзду рад України було створено

Робітничо-селянський Уряд України і до березня 1918 р. Другий етап тривав з

листопада 1918 р. – по грудень 1922 р.

Основною причиною утворення та формування Уряду Радянської України

було намагання пришвидшити та полегшити процес поглинення, завоювання

України Радянською Росією. Створення і діяльність Уряду відбувалися за

безпосередньої вказівки з боку керівних діячів ЦК РКП(б).

Варто також зазначити, що вся документація, яка стосувалася питання

формування та діяльності Уряду у 1917–1922 рр. велася винятково російською

мовою. У фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і

управління України серед численних документів за цей період немає практично

жодного, який був би складений українською мовою. Це може бути ще одним

непрямим доказом залежності Уряду Радянської України.

Проте, незважаючи на вищезазначене, Уряд України був наділений хоча дещо

обмеженими і контрольованими, але все ж таки реальними владними

повноваженнями. Зумовлено це було необхідністю на місці, не чекаючи коли

надійдуть вказівки з Москви, вирішувати питання щодо державного і

господарського будівництва.  За весь час існування СРСР функціонувало таке поняття, як Уряд Радянської

України. Проте звичайно це не був Уряд в “класичному розумінні слова” як вищий

колегіальний орган виконавчої влади держави, адже Україна на той час не мала

власної державності і була складовою частиною Союзу Радянських Соціалістичних

Республік.

Після розпаду СРСР, проголошення незалежності України, наявність вищого

колегіального виконавчого органу влади відіграло позитивну роль в питанні

державотворення. Було створено відповідний управлінський апарат, інфраструктура,

приміщення. Проблема лише полягала в тому, що на початковому етапі

незалежності, а також в подальші роки, не було здійснено глибоких соціально-

економічних і політичних реформ, яких потребувала і потребує на сьогодні Україна.

1. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі ЦДАВО

України). – Ф. 2. – Оп.1. – Спр. 13.Арк.23 зв.

2. Хрестоматія з історії держави і права України [за ред. В.Д. Гончаренка] у 2 т. – Т. 2. –

К.: ІнЮре, 2000. – 727 с.

3. ЦДАВО України. – Ф. 1. Оп.1. Спр. 7.Арк.65.

4. ЦДАВО України. – Ф. 2. Оп.1. Спр. 16.Арк.3.

5. ЦДАВО України. – Ф. 1. Оп.1. Спр. 3.Арк.7.

6. ЦДАВО України. – Ф. 1. Оп.1. Спр. 3.Арк.6.

7. Вісник Української Народної Республіки. – 1918 – 5 березня. – № 35

8. ЦДАВО України. – Ф. 2. Оп.1. Спр. 1.Арк.7.

9. ЦДАВО України. – Ф. 2. Оп.1. Спр. 1.Арк.1.

10. ДАВО України. – Ф. 2. Оп.1. Спр. 1.Арк.3

11. .Там само.

12. ЦДАВО України. – Ф. 2. Оп.1. Спр. 1.Арк.4

13. ЦДАВО України. – Ф. 2. Оп.1. Спр. 13.Арк.7

14. Там само.

15. ЦДАВО України. – Ф. 2. Оп.1. Спр. 14.Арк.40.

16. ЦДАВО України. – Ф. 2. Оп.1. Спр. 1.Арк.8 – 8 зв.

17. ЦДАВО України. – Ф. 2. Оп.1. Спр. 1.Арк.10

18. Там само.

19. ЦДАВО України. – Ф. 2. Оп.1. Спр. 13.Арк.52

20. ЦДАВО України. – Ф. 2. Оп.1. Спр. 1.Арк.18

21. ЦДАВО України. – Ф. 2. Оп.1. Спр. 16.Арк.7

22. Хрестоматія зісторії держави і права України //.за ред. В.Д. Гончаренка // 2 т. – Т. 2. –

К., – ІнЮре 2000. – 727 с.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук