Радник

ЮРИДИЧНІ ОЗНАКИ ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

М. Ващишин

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул.Університетська, 1, 79000 Львів , Україна

У статті з’ясовані основні юридичні ознаки фермерського господарства і

проаналізовано їх зміст. На основі базових положень господарського, аграрного

законодавства та теоретичних досліджень правового статусу фермерського

господарства вдосконалено визначення поняття цього сільськогосподарського

підприємства.

Ключові слова: фермерське господарство, правовий статус, юридичні ознаки,

сільськогосподарський товаровиробник.

Запровадження фермерства в Україні відбулося у 1991 р. на основі Закону

України “Про (селянське) фермерське господарство”. Зважаючи на певну

економічну, політичну і соціальну нестабільність у державі, правові засади

функціонування нового аграрного суб'єкта були досить неоднозначними.

Найсуперечливішими були норми стосовно правових форм використання земель,

правового режиму майна і форми залучення найманих працівників до роботи у

фермерському господарстві. Згодом законодавець неодноразово намагався

виправити недоліки правового статусу фермерських господарств. Однак і сьогодні,

через 20 років становлення та розвитку фермерських господарств в Україні,

правовий статус цих суб'єктів не є оптимально визначеним.

Досліджено проблеми становлення, функціонування та ефективного розвитку

фермерських господарств у процесі ринкових перетворень в аграрному секторі

економіки у наукових працях Н.І. Титової, В.В. Устюкової, Г.В. Чубукова

О.О. Погрібного, Н.М. Оніщенко, Т.П. Проценко, М.С. Долинської, М.В. Шульги,

В.П. Жушмана, П.Ф. Кулинича, В.Ю. Уркевича, Л.В. Логуш, Г.А. Волкова та

багатьох інших вчених. Однак комплексно усі юридичні ознаки фермерського

господарства з урахуванням сучасних змін у аграрному законодавстві вони не

досліджували. Законодавче визначення поняття фермерського господарства не є

повним і потребує вдосконалення.Метою цього дослідження є аналіз нормативних та доктринальних ознак

фермерського господарства та формулювання на їх основі визначення поняття

цього суб'єкта.

Об'єктом дослідження є приписи нормативно-правових актів господарського

та аграрного законодавства, що визначають правовий статус підприємств,

сільськогосподарських товаровиробників та фермерського господарства зокрема.

Закон України “Про фермерське господарство” [1] визначає фермерське

господарство як форму підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання

виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та

реалізацією з метою отримання прибутку. Таке визначення недосконале з погляду

юридичної техніки, адже не дає змоги вирізнити фермерське господарство з-поміж

інших сільськогосподарських товаровиробників, оскільки не вказує на його суттєві

юридичні ознаки. М. Ващишин

Крім Закону України “Про фермерське господарство” визначення

фермерського господарства містить Господарський кодекс України, який відносить

фермерське господарство до окремого виду підприємств, що діють на основі

приватної власності громадян. Однак не витримує критики визначення селянського

(фермерського) господарства, закріплене у ч. 1 ст. 114 Господарського кодексу

України відповідно до якого – це форма підприємництва громадян з метою

виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції [2].

Таке нечітке формулювання також не дає змоги “ідентифікувати” фермерське

господарство, а виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської

продукції є не метою, а предметом діяльності суб’єкта. Крім того, сучасною

назвою відповідного суб'єкта є не селянське (фермерське), а фермерське

господарство.

Вперше детально провела аналіз юридичних ознак фермерського господарства

професором Н.І. Титова [3, с. 18-21], а згодом дещо конкретизувала

М.С. Долинська [4, с. 50–57]. Ці автори виділяють такі юридичні ознаки поняття

фермерського господарства: окремий, самостійно господарюючий аграрний суб'єкт

; своєрідна форма підприємництва, яка може здійснюватися лише громадянами

України; добровільність; змістом діяльності є виробництво, переробка та реалізація

сільськогосподарської продукції, яка має товарний характер; членський характер

відносин; сімейно-трудове об'єднання; суб'єкт сільськогосподарського

землевикористання; своєрідний різновид індивідуальної трудової діяльності; землі

належать на праві приватної власності, а майно - на праві спільної сумісної

власності; статус юридичної особи. На основі цих ознак вони сформулювали

визначення поняття селянського (фермерського) господарства. Більшість з цих

ознак є актуальними й досі. Однак згодом відбулися зміни у фермерському й

аграрному законодавстві, що потребують перегляду окремих доктринальних

положень стосовно правового статусу фермерського господарства в сучасних

умовах Важливо зазначити, що фермерське господарство за вимогами аграрного та

фінансового законодавства є сільськогосподарським підприємством. Серед

суб'єктів господарювання домінуюче місце належить підприємствам. Це зумовлено

особливими економічними й соціальними функціями підприємства в економічній

системі, а саме - функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби

у продукції, роботах, послугах.

Як зазначає В.С. Щербина [5, с. 54], поняття “підприємство” є

узагальнювальним, або збірним. Воно визначає підприємства як суб'єкти

господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні

форми і види підприємств) і є загальногалузевим поняттям. Підприємство як

соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних,

організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як суб'єкт госпо-

дарювання і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ч. 1 ст. 62

Господарського кодексу України, уніфіковано визначається правове становище

підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства. В. С. Щербина

детально проаналізував юридичні ознаки підприємства [5, с. 54–56], які варто

врахувати при дослідженні правового статусу фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство — це

самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної

влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами для

задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в

порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

Фермерське господарство як юридична особа приватного права створюється за

рішенням засновників - громадян України.

Підприємство є самостійним суб'єктом господарювання. Самостійність у

прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності

підприємства. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що

фермерське господарство при здійсненні своєї господарської діяльності має право

приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Підприємство – це статутний суб'єкт господарювання. Статут фермерського

господарства як локальний внутрішньогосподарський акт обов’язково подається

під час державної реєстрації фермерського господарства і нормативно визначає

його цілі і предмет діяльності, відхилятися від яких без зміни статуту заборонено.

Статут такожвизначає межі спеціальної компетенції господарства.

Підприємство має необхідне для суб'єкта господарювання майно – основні і

оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається

на певному правовому титулі (на праві власності, господарського відання чи

оперативного управління). Фермерське господарство має майно, що належить йому

на праві власності. Це майно юридично відмежоване від майна членів господарства

і закріплене за ним як суб'єктом права. Однак фермерське законодавство не є

послідовним при визначенні правового режиму майна у фермерському госпо-

дарстві і допускає двояке його тлумачення. Досі немає єдності у розумінні

складеного капіталу і цілісного майнового комплексу фермерського господарства.

Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає

його компетенцію (права та обов'язки) як суб'єкта господарювання, з другого – зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших

юридичних осіб (ч. 4, 5 ст. 62 Господарського кодексу України). Цим підприємство

суттєво відрізняється від об'єднань підприємств, до складу яких входять юридичні

особи. Засновниками і членами фермерського господарства не можуть бути

юридичні особи. Фермерське господарство, як і кожне підприємство, має печатку

зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

На відміну від особистого селянського господарства, яке також є родинно-

сімейною формою господарювання сільських мешканців, фермерське господарство

є юридичною особою і потребує відповідної державної реєстрації. За попереднім

законодавством фермерське господарство лише користувалося статусом

юридичної особи, оскільки всім ознакам юридичної особи не відповідало [6].

Зокрема, фермерське господарство не мало відокремленого майна, оскільки майно

належало членам фермерського господарства на праві спільної сумісної власності.

Закон України “Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 року [1],

передбачає, що майно належить фермерському господарству як юридичній особі.

Питання організаційно-правової форми ведення фермерського господарства

досліджувались у аграрній юридичній науці. Т.П.Проценко вважає, що фермерське

господарство не потребує статусу юридичної особи і відповідні зміни мають бути

внесені до законодавства України, за якими фермерське господарство набувало би

статусу юридичної особи за власним бажанням [7, с. 52]. В.І. Лебідь вважає, що

встановлення імперативності щодо наявності організаційно-правової форми

винятково у вигляді юридичної особи при веденні фермерського господарства не

можна вважати виправданим, оскільки законодавство України дозволяє виступати

учасником земельних, майнових, виробничо-господарських, фінансових, податкових, трудових правовідносин не лише юридичним, а й фізичним особам.

Крім того, при веденні фермерського господарства фізичною особою, яка

зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності, наявні певні переваги щодо

звітності та оподаткування [8, с. 73]. Однак у разі втрати фермерським

господарством правового статусу юридичної особи невизначеним виявиться

правовий статус членів господарства, оскільки суб'єктом підприємницької

діяльності буде реєструватися лише його голова.

На нашу думку, варто погодитися з Н.М. Оніщенко, яка пропонує визнати

фермерське господарство особливою організаційно-правовою формою юридичної

особи [9, с. 392], адже фермерському господарству властиві всі ознаки

сільськогосподарського підприємства, визначенізаконом України “Про фіксований

сільськогосподарський податок” [10], а також характерні власні спеціальні ознаки.

За законодавством Російської Федерації фермерське господарство — це форма

підприємництва без створення юридичної особи.

Важливою ознакою фермерського господарства є визнання його

сільськогосподарським товаровиробником. Визначення сільськогосподарського

товаровиробника пропонує Закон України “Про сільськогосподарську

кооперацію”, відповідно до якого сільськогосподарським товаровиробником є

фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської

продукції за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і

багаторічних насаджень) та/або поголів’я сільськогосподарських тварин у

власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, у якої валовий доход,

отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного

виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік

перевищує 75 % від загальної суми валового доходу [11].Фермерське господарство повністю відповідає вимогам, які ставить

законодавець до сільськогосподарських товаровиробників, адже виробництво

сільськогосподарської продукції є основним предметом їхньої діяльності, а землі

сільськогосподарського призначення є головним засобом виробництва.

Сільськогосподарська продукція виробляється як товар, тобто для реалізації, а

не для власного споживання, тобто метою діяльності фермерського господарства є

отримання прибутку, що характерно для усіх суб’єктів підприємницької діяльності.

Фермерське господарство здійснює виробництво продукції тваринництва та

рослинництва. Як правило, підприємства належать до комерційних, спрямованих

на прибуток організацій (на відміну від неприбуткових організацій - релігійних,

об'єднань громадян тощо), хоча можуть створюватися і для некомерційної

діяльності (ч. 2 ст. 62 Господарського кодексу України). Фермерське господарство

належить до комерційних організацій, оскільки має на меті отримання прибутку.

Ризиковість є ознакою підприємницької діяльності, однак діяльності

сільськогосподарських підприємств властивий підвищений ризик, який

зумовлений значним впливом природно-кліматичних факторів на біологічні

процеси сільськогосподарського виробництва. Негативними факторами, що

супроводжують сільськогосподарське виробництво, є: сезонний характер

виробництва, сповільнений оборот капіталу, низька норма прибутку. Ці фактори

знайшли своє закріплення у Законі України “Про стимулювання розвитку

сільського господарства України на період 2001-2004 років” від 18 січня 2001 р.

[12], як такі, що зумовлюють необхідність надання сільськогосподарським

товаровиробникам державної фінансової та іншої підтримки. Одним із проявів

такої підтримки є пільгова (спрощена) система оподаткування сільськогосподарських підприємств у формі фіксованого сільськогосподарського

податку за Законом України “Про фіксований сільськогосподарський податок”

[10], об’єктом оподаткування якого є площа сільськогосподарських угідь, а не

прибуток підприємства. До речі, Податковим кодексом України збережений

чинний досі порядок оподаткування сільськогосподарських підприємств. Крім

того, передбачені додаткові пільги тим підприємствам, які функціонують у

гірських та поліських зонах, де є складні кліматичні умови.

Фермерські господарства користуються особливою державною підтримкою,

яка спрямовується їм за посередництвом Українського державного фонду

підтримки фермерських господарств. За рахунок коштів Українського державного

фонду підтримки фермерських господарств оплачуються роботи по розробці

землевпорядної документації для фермерських господарств, закуповується

сільськогосподарська техніка тощо.

Якщо фермерське господарство організовується у місцевості, що віддалена від

населеного пункту, то за рахунок коштів Українського державного фонду

підтримки фермерських господарств та коштів місцевого бюджету облаштовується

відокремлена фермерська садиба з наданням їй окремої поштової адреси та

підведенням необхідних комунікацій.

Запровадження фермерства є поверненням до історичних українських традицій

господарювання сільських сімей з наступністю поколінь, передачею досвіду від

батька до сина. Тому логічним є зниження вікового цензу для членства у

фермерському господарстві з 16-річного до 14-річного віку, за умови якщо батьки

таких дітей є засновниками чи членами фермерського господарства. Громадянство

України є обов’язковою умовою членства у фермерському господарстві. Це

зумовлено тим, що землі сільськогосподарського призначення можуть належати на

праві приватної власності лише громадянам України. Земельна ділянка може

належати фермерському господарству на праві приватної власності, за договором

оренди, а такожбути приватною власністю членівфермерського господарства.

Як слушно зазначає В.В. Устюкова, визначальною є “сімейна” ознака

фермерського господарства, яка і відрізняє його від інших організаційно-правових

форм господарювання [13, с. 19]. Вона вважає, що доцільно було би відобразити в

законі й “професійну” ознаку фермерського господарства, зазначивши, що хоча би

для одного з його членів (голови господарства) ведення такого господарства

повинно бути основним “місцем роботи”[13, с. 33]. Опосередковано професійний

характер зайняття фермерством закріплений у ст.6 Закону України “Про фермерське господарство”, що встановлює вимоги щодо проходження

професійного відбору громадян, які виявили бажання створити фермерське

господарство. Позитивний висновок професійної комісії засвідчує наявність у

громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної

сільськогосподарської кваліфікації.

Як і кожен суб’єкт підприємницької діяльності, фермерське господарство має

право найму робочої сили. Нагадаємо, що за попереднім фермерським

законодавством участь найманих працівників у роботі фермерського господарства

була суттєво обмежена [6]. Сьогодніжодних обмежень у цьому не передбачено.

Отже, з урахуванням загального правового статусу підприємства, особливого

правового статусу сільськогосподарського товаровиробника формується

спеціальний правовий статус фермерського господарства.

До юридичних ознак фермерського господарства варто віднести, насамперед,

такі:– фермерське господарство є самостійним статутним суб'єктом господарювання

– підприємством;

– фермерське господарство є юридичною особою, а не користується її статусом;

– фермерське господарство є сільськогосподарським товаровиробником, зокрема

сільськогосподарським підприємством;

– предметом діяльності фермерського господарства є сільськогосподарське

виробництво, переробка та реалізація власновиробленої сільськогосподарської

продукції обсягом , що перевищує 75 % від валового доходу;

– метою діяльності фермерського господарства є отримання прибутку, що

характеризує його як суб’єкта підприємницької діяльності;

– діяльність фермерського господарства характеризується підвищеним ступенем

виробничого підприємницького ризику;

– фермерське господарство користується особливою державною підтримкою;

– фермерське господарство є родинно-сімейним об’єднанням членів однієї сім'ї,

або інших родичів;

– ведення фермерського господарства здійснюється на професійній основі;

– членами фермерського господарства можуть бути лише громадяни України;

– ведення фермерського господарства здійснюється, зазвичай, в сільській

місцевості;

– фермерське господарство має право найму робочої сили;

– фермерське господарство має право облаштування відокремленої фермерської

садиби Підсумовуючи ознаки фермерського господарства, варто зазначити, що

фермерське господарство – це сільськогосподарське підприємство з

відокремленим майном, власною або орендованою земельною ділянкою, створене

на професійній основі родинно-сімейним об’єднанням громадян України з правом

вільного найму робочої сили та можливістю облаштування відокремленої

фермерської садиби.

––––––––––––––––––––

1. Закон України “Про фермерське господарство” від 19 червня 2003р. // Офіційний

вісник України. – 2003. – №29.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. –

2003. – № 11. Ст. 462.

3. Титова Н.І. Фермер ізакон. – Львів, 1996. – 126 с.

4. Долинська М.С. Правове становище селянських (фермерських) господарств в Україні. -

Львів, 1999. – 184 с.

5. Щербина В.С. Суб’єкти господарського права : монографія. – К. : Юрінком Інтер, 2008.

– 264 с.

6. Ващишин М.Я. Розвиток фермерського законодавства України // Вісн. Львівського ун-

ту. Серія юрид. 2008. Вип. 46. – С. 152 – 158.

7. Проценко Т.П. Проблеми права власності селянських (фермерських) господарств та

особистих підсобних господарств громадян і порядок їх ведення // Проблеми права

власності та господарювання у сільському господарстві. Монографія. - К.: 2001.

8. Лебідь В.І. Організаційно-правова форма фермерського господарства : чи потрібна

імперативність ? // Бюлетень Міністерства юстиції України. - № 4 (54), 2006, С.68 – 74.

9. Оніщенко Н.М. Деякі проблеми правового регулювання створення та діяльності

фермерських господарств // Держава і право: Збірн. наук. праць. Юрид. і політ. науки.

Вип. 23. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. С.392 –

396.

10. Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17 грудня 1998р.//

ВВР України. 1999.-№ 5-6.-Ст.39

11. .Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” від 17 липня 1997 р.// Голос

України. – 1997. - № 150. – 13 серпня.

12. Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства України на

період 2001-2004 років” від 18 січня 2001 року // ВВР України. – 2001. - №11. – Ст.52.

13. Устюкова В.В. Правовое положение крестьянского (фермерского) и личного

подсобного хозяйства в условиях аграрной реформи. - Москва, 2000. - 193 с.