Головна

ЩОДО ПИТАННЯ ПРО ОБҐРУНТУВАННЯ СФЕРИ СОЦІАЛЬНО-ЗАБЕЗПЕЧУВАЛЬНИХ ВІДНОСИН С. Синчук


ЩОДО ПИТАННЯ ПРО ОБҐРУНТУВАННЯ СФЕРИ

СОЦІАЛЬНО-ЗАБЕЗПЕЧУВАЛЬНИХ ВІДНОСИН

С. Синчук

Львівський національний університет імені Івана Франка,

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

е-mail: name @ name. сom

 

 

 

 

 

У статті теоретично обґрунтовано сферу відносин соціального забезпечення. Автор

обстоює тезу, що сучасна теорія соціального ризику, хоча змістовно модифікується,

однак продовжує залишатися базовою для відмежування соціально-забезпечувальних

відносин від інших видів соціально-захисних відносин.

Ключові слова: соціальний ризик, соціальне зобов’язання, соціально-

забезпечувальні відносини.

Уявлення про право соціального забезпечення як самостійної галузі права

сформоване ще у ХХ ст., однак дотепер актуальними є наукові дискусії щодо

визначення сфери тих суспільних відносин, які є об’єктом регулювання

відповідних правових норм. Пошуки об’єктивного мірила у предметі права

соціального забезпечення та належне обґрунтування концепції відносин

соціального забезпечення має не лише теоретичне, а й практичне значення,

оскільки дозволяє знайти аргументи побудови юридичного механізму забезпечення

права людини на соціальне забезпечення в Україні.

Питання визначення сфери соціально-забезпечувальних відносин є одним із

найпопулярніших серед проблем загальної частини права соціального

забезпечення. Йому присвячена чимала кількість наукових досліджень радянського

та сучасного періоду. У науці права соці

ального забезпечення було зроблено

спроби довести правову підставу, що була б єдиною в разі обґрунтування відносин

соціального забезпечення. Однак сьогодні у галузевій літературі триває полеміка з

питання, що саме є тим визначальним чинником, за допомогою якого відбувається

відмежування соціально-забезпечувальних відносин від інших, дещо подібних,

однак не тотожних видів відносин соціального захисту.

Питання предмета вітчизняного права соціального забезпечення залишається

важливим напрямом наукового дослідження. В сучасних умовах воно може бути

доповнене, зважаючи на необхідні та прогнозовані реформи у вітчизняній сфері

соціального забезпечення. Автор статті висловить власні аргументи із обраної

проблеми Відносинам соціального забезпечення характерні ознаки, які визначають їхню

юридичну своєрідність та є фундаментальними в обґрунтуванні галузевої природи. Ті

ознаки, які доводять однорідність, типовість, стійкість відносин та приналежність до

сфери соціально-забезпечувальних відносин неодноразово ставали об’єктом наукових

досліджень. Ознаками, що притаманні соціально-забезпечувальним відносинам,

називають: розподільчий характер; виникнення їх з метою надання соціальних благ;

безперечна участь держави як суб’єкта чи гаранта; особливий зміст соціальних

зобов’язань тощо [1, с.548–554; 2 с.72; 3 с.85–95; 5, с. 131–138]. Про існування

відносин та їх правову природу можна говорити лише тоді, коли належно визначений

соціальнийфакт, з якимпов’язано виникнення, зміна чи припинення цих відносин.

Визначаючи соціальний факт, що породжує право на соціальне забезпечення

вчені послуговуються різними термінами. Використовують узагальнювальні терміни: “складна життєва обставина” [2, с.72], “соціально-значуща обставина”

[10, с.55−59], “об’єктивна правова підстава правової аліментації” [3, с.61],

“соціальний ризик” [2, с.72, 11, с.13; 12, с.192; 13, с.6; 23, с.6]; “факти, що мають

значення підстав” [4, с.88] або називають юридичний факт, з яким пов’язане

виникнення права на соціальне забезпечення конкретного виду (досягнення

пенсійного віку, настання інвалідності, втрата роботи тощо).

Зрештою і вітчизняне законодавство не є універсальним у визначенні

об’єктивної обставини, яка дає змогу реалізації особою права на соціальне

забезпечення конкретного виду. Загальноприйнятою є законодавча практика

визначати у кожному законі перелік юридичних фактів, що зумовлюють право

особи отримати конкретний вид соціального надання.

У науці права соціального забезпечення було зроблено спроби довести

правову підставу, що була б єдиною при обґрунтуванні відносин соціального

забезпечення.Відомо чимало теоретичних концепцій [10, с.55−59]. Однак лише дві

з них доводять коло суспільних відносин, що об’єктивно стали об’єктом правового

впливу норм права соціального забезпечення з урахуванням юридичного факту.

Вважаємо, що саме юридичний факт, що породжує можливість виникнення

відносин і є тим визначальним чинником, який безперечно встановить їхню

юридичну природу. Всі інші ознаки лише доповнюють теорію таких відносин та

характеризують їхню галузеву юридичну своєрідність.

Першою, з якою історично пов’язане обґрунтування самостійності права

соціального забезпечення, є концепція непрацездатності (фундаторами її стали

відомі вчені В.С. Андрєєв [6, с.21], Я.М. Фогель [4, с.88]). Відповідно до її змісту,

соціально-забезпечувальними відносинами є лише ті, які стосуються надання

соціальних благ непрацездатній особі. При цьому непрацездатність визначали як

неспроможність людини до праці за станом здоров’я, за віком та з інших причин

[7, с. 6] Предмет права соціального забезпечення, відповідно до концепції

непрацездатності, охоплював: (1) пенсійні та деякі інші відносини щодо

забезпечення громадян у старості та в разі непрацездатності, щодо забезпечення

матері та дитини, надання безоплатної медичної допомоги, а також тісно пов’язані

з ними процесуальні відносини щодо встановлення юридичних фактів та

вирішення спорів [6, с.21]; (2) відносини, що охоплюють сукупність соціально-

економічних заходів, пов’язану із забезпеченням громадян у старості, у випадку

хвороби, повної часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника, із

опікою матері та дитини, медичним обслуговуванням та лікуванням як важливих

засобів оздоровлення, профілактики та відновлення працездатності [8, с. 31].

Визначення відносин соціального забезпечення в такий спосіб було

виправданим, зважаючи на види соціального забезпечення, які особа могла

отримати відповідно до законодавства того періоду. Аналізуючи наукову

літературу початку 90-х років, доходимо висновку, що вся вітчизняна система

соціального забезпечення формувалася навколо проблеми у сфері забезпечення

непрацездатних, системи їх соціального захисту та раціонального способужиття.

Досліджуючи теорії відносин соціального забезпечення, ми вже висловлювали

власні міркування щодо некоректності теорії непрацездатності в сучасних умовах

[9, с. 367−372; 10, с. 55−59]. Не відповідає вона і приписам законодавства: право

особи на соціальне забезпечення пов’язане з чималою кількістю інших юридичних

фактів (бідністю, безробіттям, сирітством тощо). Тому в сучасних умовах

непрацездатність є лише одним із видів соціальних фактів, які породжують право особи на соціальне забезпечення, а також відповідні відносини, пов’язані з його

реалізацією.

Іншою, популярною сьогодні та загальновизнаною вітчизняними та

зарубіжними вченими – представниками науки права соціального забезпечення, є

концепція соціального ризику, відповідно до якої правовою підставою виникнення

в особи права на соціальне забезпечення називають соціальний ризик [2, с. 72, 5,

с. 20 ̶ 27, 11, с. 13; 12, с. 192; 13, с. 6, 25, с. 6].

У вітчизняній правовій літературі термін соціальний ризик як підставу

виникнення права на соціальне забезпечення, а отже, як об’єктивний чинник

виникнення соціально-забезпечувальних правовідносин уперше запропонувала

використовувати Н.Б. Болотіна [14, 15, 16, с.91]. На необхідності закріпити у

законодавстві соціальні ризики, як об’єктивної підстави для виникнення соціально-

забезпечувальних відносин та відмежуванням їх від інших суспільних відносин

наголошує С.М. Прилипко [11, с.13].

Передусім, чому теорія “соціального ризику”? Чому саме цей термін став

пріоритетним для позначення визначального чинника обґрунтування кола

соціально-забезпечувальних відносин?

Для права соціального забезпечення особливе значення має не лінгвістичне

пояснення терміна “соціальні ризики”, а його змістовний аспект, вияв якого дає

підстави окреслити коло тих суспільних відносин, які становлять предмет даної

галузі права.Цікавим, на нашу думку, є філософське розуміння теорії “суспільства ризику”

(У. Бек). Особливої уваги стосовно нашого предмета дослідженнямає висновок автора

про зміни “нормативної моделі суспільства” (стандартів): нормативним ідеалом

попередніх суспільств була рівність; нормативний ідеал “суспільства ризику” –

безпека. Соціальний проект сучасного суспільства набув яскраво негативного та

захисного характеру: метою його є попередження “найгіршого”, а не досягнення

кращого, хорошого [17, с. 186–187]. Як наслідок, суспільство звертається до різних

моделей захисту від ризиків. Одна з них− система соціального страхування.

Теорія соціального ризику за правом соціального забезпечення з’явилася та

отримала наукове життя саме у період, коли вчені–дослідники (правники,

економісти, соціологи) проблем соціального забезпечення почали вивчати історію

та передумови зародження та розвитку соціально-страхових відносин. Ще на

поч. ХХ ст. (у 20-х роках) її обґрунтовували Н.А. Вігдорчик, Н.А Семашко,

В.М. Догадов. За нею особа отримує право на соціальне забезпечення у випадку

настання обставини, яку суспільство трактує як правомірну підставу участі

непрацюючого у розподілі колективного продукту [18, с. 14−16].

Сьогодні можна говорити про велику кількість соціальних ризиків, які

відображають багатозначність цього терміна. Соціальні ризики у дещо ширшому

розумінні наявні в більшості суспільних відносин; їх використовують у різних

сферах та напрямах наукових досліджень (політика, економіка, національна чи

інформаційна безпека, юриспруденція тощо). Однак, не зважаючи на інтенсивний

розвиток ризикології, до цього часу вченими не запропоновано єдиного

загальноприйнятого визначення поняття соціального ризику [22, с. 120−127].

У щоденному розумінні категорія “ризик” асоціює із можливістю чи

вірогідністю небезпеки, невдачі чи біди. Загальновживане поняття ризику –

“усвідомлена можливість небезпеки” [19, с. 1221].

Зрештою, саме поняття соціальний також розуміють у широкому (як такий, що

реалізується в суспільстві) та вузькому (пов’язаний з основними умовами життєдіяльності людини) його значенні. При цьому два аспекти отримали належну

увагу під час обґрунтування терміна, який обрали вчені.

Матеріальна незабезпеченість внаслідок непрацездатності чи безробіття для

однієї людини є випадковим явищем, а для суспільства загалом – постійним та

масовим. Саме зважаючи на масовий, суспільний характер матеріальної

незабезпеченості працівників, Л.В. Забелін на поч. ХХ ст. назвав її “соціальною”, а

причини, які їїзумовлювали, отримали назву соціальні ризики [20, с. 45].

Поєднання слів “соціальний” та “ризик” підкреслює об’єктивний, суспільний,

масовий і типовий характер таких ризиків як можливої небезпеки для індивіда,

зважаючи на їх широке розповсюдження в суспільстві; а також визначальну,

пріоритетну роль суспільства в організації суспільних форм захисту [21, с. 23]. Цей

погляд про взаємну відповідальність людей за їхню життєдіяльність у суспільстві

та державі зумовлює необхідність встановлення критеріїв нормального,

прийнятного соціального статусу в разі настання соціальних ризиків. І навпаки,

суттєве відхилення від загальноприйнятих норм життєіснування людини,

зумовлене ризиком, вважається аномалією, та вимагає належних соціальних

гарантій.

Ми вважаємо, що поняття соціального ризику за правом соціального

забезпечення базується на вузькому розумінні цієї групи ризиків як власне

соціальних, тобто таких, які об’єктивно порушують життєдіяльність особи та

пов’язаніз соціально-економічними чинниками в державі.

Юридична своєрідність соціального ризику характеризується його ознаками,

що є суттєвими для розуміння відносин, які виникають за умови його настання.

Почнемо з того, що соціальні ризики є потенційно закономірними для кожної

людини: обов’язково або як правило трапляються або можуть трапитися за певних

обставин.Можливість настання таких ризиків у житті кожного чи значної частини

суспільства характеризується такою вірогідністю настання, що держава не може

відмовитися від заходів, які могли б пом’якшити негативні соціальні наслідки. На

думку А.М. Бабича, особливість соціальних ризиків полягає у високій значущості

соціальної шкоди як наслідку для особи та суспільства в цілому (наприклад,

безробіття веде до підвищення рівня захворювання, злочинності, розпаду сімей

тощо) [26, с. 23].

Деякі науковці, досліджуючи проблеми соціального страхування, вважають,

що соціальний ризик є властивий лише працівникам та членам їх сім'ї. Так, на

думку М.Ю. Федорової, “сутність соціального ризику полягає у втратізаробітку чи

іншого трудового доходу, а тому навряд чи можна говорити про його наявність у

осіб, що не мають роботи чи заробітку” [24, с. 37].

Підтримуючи таку концепцію, В.Д. Роїк соціальний ризик трактує як

вірогідність настання матеріальної незабезпеченості працівників внаслідок втрати

заробітку та втрати працездатності (професійні та загальні захворювання, нещасні

випадки як на виробництві, так і поза ним) [25, с. 21]. Обґрунтовуючи поняття

соціального ризику саме так, автор обмежує коло потенційних суб’єктів соціально-

забезпечувальних правовідносин (“тільки працівники”); а також звужує перелік

підстав, що породжують право на матеріальне соціальне забезпечення (“втрата

зарплати внаслідок втрати працездатності”). Очевидним є той факт, що за сучасних

умов поряд із соціально-економічними причинами зберігаються не менш важливі

підстави здійснення державою функції соціального забезпечення: фізіологічні

(наприклад, потреба соціального забезпечення дитини-інваліда) та демографічні (соціальне забезпечення сімей з дітьми). Доречно зазначити, що такий соціальний

ризик як безробіття такожне охоплюється сформованою дефініцією.

Таке обмежене за змістом розуміння соціального ризику як підстави

виникнення права на соціальне забезпечення та соціально-забезпечувальних

відносин унеможливлює трактування його (соціального ризику) як універсального

єдиного чинника визначення сфери відносин та зумовлює необхідність

доповнювати його іншою, додатковою підставою чи рисою. Що, зрештою, досить

часто простежуємо у визначеннях предмета права соціального забезпечення.

Зокрема, О.Є.Мачульська визначає предмет права соціального забезпечення як

майнові відносини публічного характеру, які складаються в рамках державної

системи, щодо надання грошових виплат, медичних та соціальних послуг особам,

що постраждали вході настання соціальних ризиків та інших соціально значущих

обставин, вказаних в законі, а також процедурні відносини, пов’язані з їх

призначенням, та процесуальні відносини щодо вирішення спорів вищими

органами державних бюджетних фондів [12, с. 84]. За таких обставин за межами

соціально-забезпечувальних відносин залишаються відносини соціального

обслуговування, соціальної допомоги, соціальних пільг.

Якщо базувати свої аргументи на положеннях Загальної декларації прав

людини (ст. 25 ч. 1): кожний має право не залежно від їх статусу на достатній

життєвий рівень, а перелік підстав для соціального забезпечення містить випадки,

які не залежать від економічної активності людини до того. Негативні наслідки

страхового соціального ризику передусім оплачують самі застраховані (власними

внесками), а наслідки реалізації соціальних ризиків оплачуються всім

суспільством, державою та коштами соціального страхування у встановлених

законом випадках. Соціальний ризик є універсальним основним юридичним фактом у сфері

соціального забезпечення та зумовлює виникнення права особи на соціальне

забезпечення, незалежно від організаційно-правової форми [27, с. 141].

Об’єктивний характер соціальних ризиків призвів до аргументації їх як подій.

Вважаємо, що більш правильно їх розуміти як такі, що не можуть бути усунені

особою самостійно або за допомогою членів сім’ї, через зовнішні чинники, а не з

будь-яких суб’єктивних причин.

Досліджуючи соціальні ризики, Д.І. Рогачев звертає увагу на необґрунтоване у

певних випадках бажання законодавця ускладнити зміст соціального ризику,

ввести у нього елементи суб’єктивізму органів, що надають соціальне

забезпечення. Тим самим прогнозується тенденція перекласти тягар видатків із

соціального забезпечення на самих працівників, членів їх сімей (коли, наприклад,

право на отримання соціальних благ узалежнене від середньодушового доходу в

сім’ї). Це необхідно оцінити як погано приховану спробу держави відійти від

принципу всезагальності [27, с. 146].

Характеризуючи соціальний ризик не можна оминути питання соціальних

наслідків. Вони обмежують (чи порушують) життєдіяльність людини та

зумовлюють її соціальну та (або) матеріальну незабезпеченість. Зміст соціальних

наслідків (соціальної шкоди) змінювався залежно від періоду історичного розвитку

суспільства.

Досліджуючи конституційно-правовий режим обов’язкового соціального

страхування, С.М. Ковалевський дійшов висновку, що всі конституційно закріплені

соціальні ризики – “випадки використовуються конституційним законодавцем для

характеристики обставин, які пов’язані із життям та (чи) здоров’ям людини” і їм “характерна до певної міри властивість випадковості, відсутність невідворотності

настання для кожної конкретної особи” [28, с. 44].

В умовах ринкової економіки соціальний ризик, зазвичай, набув форми втрати

трудового доходу. Щоб забезпечити себе засобами до життя, переважній більшості

людей необхідно бути наділеними здатністю до трудової діяльності та мати

роботу. Відповідно, настання ризику можливе у двох випадках – уразі втрати

працездатності та відсутності попиту на працю. Форми прояву соціального ризику

досить багатоманітні та охоплюють хворобу, травму, пологи, догляд за дитиною,

інвалідність, старість, втрату годувальника тощо.

Проголошення нових соціальних прав зумовлює розширення системи

соціальних ризиків відповідно до нових стандартів громадянського суспільства.

Чимало держав проголосили принцип забезпечення чи підтриманням мінімально

необхідного доходу всім громадянам незалежно від їх індивідуальної

працездатності, а ризик неотримання такого доходу також став предметом

соціального захисту. А тому в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки

соціальний ризик виявляється як у втраті заробітку, так і у втраті мінімальних

життєвих стандартів, які гарантуються суспільством.

За твердженням експертів МОП, розуміння соціального ризику з позиції

втрати трудового доходу та підтримання при цьому мінімально необхідного рівня

життя всіх людей, незалежно від їхніх індивідуальних можливостей, і є ключовою

характеристикою феномена соціального ризику.

Погоджуємося із Т.Ю. Баришніковою щодо можливого розподілу соціальних

ризиків на дві групи. Загальна характеристика об’єктивної підстави соціального

забезпечення полягає у наявності таких ознак: 1) це об’єктивні чинники людського

буття1

; 2) ці фактори є соціально-значущими за характером, тобто впливають на

соціальний статус людини та можливість задовольняти власні життєві потреби

[31, с. 745]. Отже, за характером соціального ризику виділяємо об’єктивні підстави

соціального забезпечення: природні або економічні.

І хоча історично першими звичайно були соціальні ризики природного

походження, зважаючи на об’єктивну зумовленість людською природою та

незалежності від економічних процесів. І лише згодом по мірі економічного зросту

та втручання держави у ці відносини перелік об’єктивних обставин поповнювався

за рахунок підстав, економічних за природою (важка життєва ситуація, бідність,

безробіття).Соціальними наслідками відповідно до вітчизняного законодавства є: втрата

заробітку, втрата доходу (матеріальна незабезпеченість); обмеження

життєдіяльності шляхом втрати здоров’я чи працездатності (повна чи часткова

втрата здатності до трудової діяльності); втрата батьків (чи осіб, що їх заміняли);

втрата годувальника; безробіття (часткове безробіття); відсутність місця

проживання; соціальна деінтеграція (відчуження) втрата соціального статусу;

необхідність додаткових витрат, пов’язаних із соціальними подіями в житті сім’ї;

бідність (нужденність) та малозабезпеченість тощо.

Зважаючи на розуміння соціальних наслідків, модифікується зміст функцій

соціального забезпечення: 1) пов’язана із системою заходів, які забезпечують

мінімально необхідний дохід в обмін на втрачений заробіток у зв’язку з настанням

визначених строго обмежених подій; 2) визначається як система забезпечення гідного рівняжиття всім громадянам незалежно від їх індивідуальних можливостей

та ступеня участі в суспільній трудовій діяльності [13, с. 6].

Вважаємо, що на сьогодні назріла необхідність визначити співвідношення

соціального ризику та соціальної шкоди, яку він завдає, адже в одних випадках

“складна життєва ситуація” законодавчо прирівнюється за змістом із соціальним

ризиком (див. закон про соціальні послуги). Натомість, в інших − трактується як

соціальна шкода такого ризику. Зокрема, таке розуміння простежуємо в підручниках із

права соціального забезпечення при визначенні предмета права соціального

забезпечення: широка система суспільних відносин щодо задоволення першочергових

та найнеобхідніших потреб тих громадян та їх сімей, які з об’єктивних, визнаних

суспільством (державою) поважних причин опинилися у складних (переважно

негативних) життєвих обставинах шляхом надання їм матеріального забезпечення чи

допомоги у різних організаційно-правовихформах [2, с. 71].

Соціальні ризики, що зумовлюють виникнення права на соціальне

забезпечення, спричинюють необхідність законодавчого закріплення саме як

обставин, внаслідок настання яких особа може не лише потребувати допомоги

держави чи суспільства, а й реалізує це право.

Дослідниця М.Ю. Федорова вважає, що для того, щоб соціально-економічний

ризик був визнаний страховим, потрібна спеціальна вказівка в законі чи договорі.

Соціальний ризик, на переконання вченої, це можливість втрати чи зменшення

заробітку чи іншого доходу застрахованої особи від трудової та прирівняної до неї

діяльності у випадках, зазначених у законі (обов’язкове соціальне страхування) чи

у договорі (додаткове соціальне страхування), який передбачає компенсацію

такого ризику за рахунок відокремленого фінансового джерела (страхового фонду),

який створюється зі страхових внесків, що нараховуються на заробітну плату чи

інший дохід застрахованих осіб, які приблизно однаковою мірою зазнають такого

ризику [23, с. 7]

Погоджуючись, вважаємо, що за сучасних умов розвитку суспільства та появи

різних організаційно-правових форм соціального забезпечення, при

універсальному розумінні соціального ризику, виправданим є можливість

встановлювати додаткові (підвищені) соціальні зобов’язання щодо відшкодування

соціальної шкоди та покриття соціальних наслідків шляхом встановлення таких

зобов’язань та зобов’язаних суб’єктів у договорі.

Сучасна теорія соціального ризику, хоча й змістовно модифікується, однак

продовжує залишатися базовою для визначення сфери соціально-забезпечувальних

відносин та відмежування їх від інших видів соціально-захисних відносин.

Важливим при цьому є: 1) загальне (законодавче та наукове) використання терміна

“соціальний ризик” як єдиної підстави відносин соціального забезпечення;

2) уніфіковане тлумачення змісту соціальної шкоди, яка завдається окремим

соціальним ризиком; при цьому необхідною є систематизація всіх узагальнених

світовою практикою соціальних ризиків та їх соціальних наслідків; 3) нормативно-

правове закріплення поняття та системи соціальних ризиків в єдиному законі.

––––––––––––––––––––

1. Никифорова Н.Н. Место права социального обеспечения в системе российского права /

Н.Н. Никифорова. // Российский ежегодник трудового права. – 2005. − №1. −

С.548−554

2. Право социального обеспечения в Украине: Учебник. – Луганск / Под общ. ред.

Л.И. Лазор, С.Н. Прилипко, О.Н. Ярошенко: ООО “Виртуальная реальность”, 2010. –

456 с.

3. Иванова Р.И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР ̸Р.И. Иванова –

М. : Издательство Московского университета, 1986. − 176 с.

4. Фогель Я.М. Право на пенсию и его гарантии ̸Я.М. Фогель. − М. : Юридическая

литература, 1972. − 180 с.

5. Право соціального забезпечення України: підручн. [для студ.юрид. спец. вищ.

навч.закл. / П.Д. Пилипенко, В.Я. Бурак та ін. ] / за ред. П.Д. Пилипенка. – 3-тє вид.,

переробл. і доповн. – К. : ІнЮре, 2010. – 504 с.

6. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР ̸В.С. Андреев. – М., 1980. –

312 с.

7. Сташків Б.І. Юридичні факти в праві соціального забезпечення / Б.І. Сташків : автореф.

дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.05. “трудове право; право

соціального забезпечення” / Б.І. Сташків. – Київ, 1997. – 19 с.

8. Советское право социального обеспечения: Учебник / под ред. А.Д. Зайкина. – М.,

1982.

9. Синчук С.М. До питання про соціальний ризик /С.М. Синчук // Вісник Львівського

університету. – Серія юрд. – Вип. 37. – Львів. – 2002. – С.367 –372

10. Синчук С.С. Теорія соціального ризику за правом соціального забезпечення

/С.М. Синчук // Право України. – 2003. – 3. – С.55–59

11. Прилипко С.М. Предмет права соціального забезпечення: автореф. дис. на здобуття

наук. ступеня докт. юрид. наук : спец. 12.00.05 “Трудове право; право соціального

забезпечення” / С.М. Прилипко. – Харків, 2007. — 47с.

12. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения: ученик / Е.Е. Мачульская. – М. :

ИздательствоЮрайт; ИДЮрайт, 2010. – 582 с. – (Основы наук).

13. Янова С.Ю. Социальное страхование в системе социальной защиты населения:

организация и финансовый механизм : автореф. дисс. доктора эконом. наук ̸

С.Ю. Янова. – Санкт Петербург, 2001. – 17 с.

14. Болотіна Н.Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і

понять ̸Н.Б. Болотіна // Право України. – 2000. – №4. – С.35–39

15. Болотіна Н.Б. Концепція кодифікації законодавства України про соціальне

забезпечення ̸Н.Б. Болотіна // Право України. – 1996. - №7. – С.51–53

16. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту України: Навч. Посібн. – 2-ге вид., перероб. і

доп. – К.: Знання, 2008. – 663 с. (Вища освіта, ХХІ століття).

17. Сидорина Т.Ю. Два века социальной политики ̸Т.Ю. Сидорина – Москва: Российский

гос. гуман. ун-т, 2005. – 442 с.

18. Вигдорчик Н.А. Теория и практика социального страхования. – Вып.1. –

Теоретические основы социального страхования. – 3-изд. ̸Н.А. Вигдорчик – М. :

Книга, Петроград, 1923. – 92с.

19. Великий тлумачний словник сучасної української мови / укл. і гол. ред. В. Т. Бусел. –

К. ; Ірпінь : Перун, 2007. – 1736 с.

20. Забелин Л.В. Теория социального страхования ̸Л.В. Забелин – М., 1924.

21. Роик В.Д. Основы социального страхования: организация, экономика и право:

Учебник. ̸В.Д. Роик – М.: Изд-во РАГС, 2007. – 456 с.

22. Никитин С.М., Феофанов К.Л. Социологическая теория риска в поисках предмета ̸

С.М. Никитин, К.Л. Феофанов // Социологические исследования. – 1992. ̶№10. – С.120 ̶

127.

23. Федорова М.Ю. Теоретические проблемы правового регулирования соціального

страхования: Монография. ̸ – Омск: Омский госуниверситет, 2003. – 382 с.

24. Федорова М.Ю. Понятие социального страхования. / Марина Юрьевна Федорова //

Журнал российского права. – 2001. - №1. - С.35-39

25. Роик В.Д. Социальная защита работника в процессе труда: проблемы теории и

практики : автореф. дис. на соискание ученой степени докт. эконом наук. / В.Д. Роик. –

М.,1994. – 25с.

26. Бабич А.М. Экономика социального страхования: Курс лекций / А.М. Бабич,

Е.Н, Егоров, Е.Н. Жильцов; – М. :ТЕИС, 1998. – 233 с.

27. Рогачев Д.И. Метод права социального обеспечения / Денис Игоревич Рогачев :

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. - Москва.,

2002. – 182 с.

28. Ковалевский С.М. Конституционно-правовой режим обязательного социального

страхования. ̸С.М. Ковалевский // Страховое право. – 2000. ̶№3. – С.43 ̶ 46

29. Тарасова В.А. Юридические факты в области пенсионного обеспечения ̸В.А. Тарасова.

̶М. : Изд. Мосск. ун-та, 1974. ̶ 108 с.

30. Захаров М.Л. Право социального обеспечения России: Учебник / М.Л. Захаров,

Э.Г. Тучкова. – М. : Издательство БЕК, 2001. – 576 с.

31. Барышникова Т.Ю. К вопросу о классификации юридических фактов в праве

социльного обеспечения. С.740-746 Российский ежегодник трудового права. №2.2006 ⁄

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук