Головна

ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПІДСТАВИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІДВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ Є. Письменський


ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ ПРОБЛЕМИ

ВИЗНАЧЕННЯ ПІДСТАВИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗВІЛЬНЕННЯ

ВІДДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ

Є. Письменський

Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

вул. Генерала Дідоренка, 4, 91493, сел. Ювілейне, м. Луганськ, Україна

 

 

 

 

Досліджено підставу застосування звільнення від відбування покарання з

випробуванням (ст. 75 КК України), розглянуто деякі проблеми щодо її тлумачення і

розуміння в теорії кримінального права та правозастосовній діяльності. Висловлюються

пропозиції з можливих шляхів удосконалення чинного КК України.

Ключові слова: підстава, звільнення від відбування покарання з випробуванням,

виправлення, тяжкість злочину, особа винного

Кримінальна політика на сучасному етапі розвитку нашої держави

характеризується тенденцією до звуження сфери застосування найбільш

репресивних заходів кримінально-правового впливу, реального втілення ключових

принципів кримінального права – справедливості та гуманізму. Яскравим

прикладом цієї тези є передбачена чинним КК України (ст.ст. 75–78) можливість

звільнення від відбування покарання з випробуванням, тобто незастосування до

засудженого призначеного покарання на певний строк, за підсумками успішного

закінчення якого воно не відбуватиметься зовсім.

Проблеми звільнення від відбування покарання з випробуванням належить до

числа помірно досліджуваних в Україні й всебічно розроблених за рубежем.

Українські вчені за минуле десятиріччя, яке характеризується

пожвавленням

наукових розвідок у царині кримінального права, присвятили їй лише чотири

кандидатські дисертації. Йдеться про базові роботи, підготовлені О.О. Книженко

та А.О. Клевцовим, щоправда остання стосується спеціальної норми щодо

неповнолітніх (ст. 104 КК України). Ще у двох дослідженнях розглядається

кримінально-виконавчий аспект звільнення від відбування покарання з

випробуванням (О.М. Звенигородський) та особливості такого звільнення за

злочини у сфері господарської діяльності (А.І. Золотарьов). Для порівняння в Росії

за той же час захищено понад п’ятнадцять кандидатських і докторських

дисертацій, присвячених дослідженню різних кримінально-правових проблем

російського аналогу звільнення від відбування покарання з випробуванням –

умовного засудження (І.М. Алексєєв, І.А. Бурлакова, М.Г. Гусейнов,

С.В. Дьяконова, Д.Т. Зайцева, Г.Л. Земляной, Т.І. Ерхітуєва, М.В. Ольховик,

О.Л. Островський, В.В. Пронніков, Д.О. Рябко, С.Ю. Скобєлін, Р.В. Смаєва,

О.М. Шатанкова, Л.В. Яковлєва та інші).Помітним внеском у розроблення вказаної проблематики є праці таких

вітчизняних науковців, як І.Г. Богатирьов, С.Й. Зельдов, О.Ф. Ковітіді, Г.А. Кригер,

В.А. Ломако, В.О. Меркулова, Є.С. Назимко, В.В. Скибицький, Ю.М. Ткачевський,

М.І. Хавронюк, П.В. Хряпінський, С.В. Черкасов. Незважаючи на численність,

теоретичну й практичну значущість праць названих авторів, багато кримінально-

правових аспектів звільнення від відбування покарання з випробуванням за КК

України 2001 р. залишаються гостро дискусійними.

Метою цієї статті є аналіз підстави застосування звільнення від відбування

покарання з випробуванням, виявлення в цій частині недоліків чинного законодавства та практики його застосування, а також формулювання пропозицій

щодо їх усунення.

Законом підстава звільнення від відбування покарання з випробуванням не

конкретизована, її розуміння фактично “віддано на відкуп” правозастосовній

практиці, вона тлумачиться різними науковцями і практиками занадто

суперечливо. Так, у теорії кримінального права існують різні позиції, відповідно до

яких ученими дається тлумачення підстави застосування розгляданого виду

звільнення від покарання, серед яких називаються: наявність таких обставин, які

свідчили б, що виправлення й перевиховання засудженого цілком допускаються

без ізоляції його від суспільства [1, с. 6]; наявність обставин справи, які не лише

характеризують особу винного і вчинений нею злочин, а й дозволяють суду

переконатися, що особа в силу своїх моральних якостей і невтраченого почуття

обов’язку перед державою та суспільством заслуговує на довіру й може

виправитися без застосування до неї покарання; переконання суду про

недоцільність відбування засудженим покарання [2, с. 238]; сукупність фактичних

обставин, які дозволяють суду дійти висновку про можливість виправлення

засудженого без реального відбування призначеного йому покарання [3, с. 843];

висновок суду про можливість виправлення засудженого без відбування

покарання, тобто про можливість досягнення мети спеціального попередження

шляхом спеціального виправного впливу на засудженого [4, с. 20]; об’єктивно

існуючі фактори, які переконливо свідчать про те, що особа, яка звільняється від

відбування покарання, не становить суспільної небезпеки й здатна виправитись без

реального застосування до неї призначеного судом покарання [5, с. 15].

Безумовно, кожна з наведених думок має свої переваги та певні вади. Не

зупиняючись на характеристиці наукових підходів, зауважимо, що суто за ч. 1

ст. 75 КК України підставою звільнення від відбування покарання з випробуванням

слід уважати об’єктивізовану можливість досягнення мети покарання (передусім

виправлення особи) без його реального виконання чи відбування. Наявність цієї

підстави (її зовнішній прояв) має підтверджуватися сукупністю обставин справи,

що за законом характеризують вчинений злочин і особу винного. Оскільки в законі підстава застосування досліджуваного виду звільнення від

відбування покарання сформульована занадто загально й не зовсім конкретно,

дуже важливим є обов’язкове з’ясування всього масиву фактичних даних, які без

суттєвої частки сумніву дозволяли б суду ухвалювати рішення про необхідність

реалізації кримінальної відповідальності в ліберальній формі. Як слушно зауважує

В.О. Меркулова, в такому рішенні відбивається факт довіри до особи, яка вчинила

злочин, сподівання, що для неї сам факт засудження та винесення вироку вже є

достатньою карою як такою, що сприятиме виправленню та ресоціалізації людини,

пристосуванню її до умов нормального, правослухняного способужиття [6, с. 170].

До даних, що характеризують вчинений злочин, передусім слід віднести його

тяжкість. Про це прямо законодавець зазначає в ч. 1 ст. 75 КК України. В узькому

сенсі тяжкість злочину визначається, насамперед, тим, до якої категорії злочинів

належить скоєне особою діяння. Згідно зі ст. 12 КК України як критерій тяжкості

злочину визнано санкцію статті Особливої частини КК України. Граматичне

тлумачення ст. 75 КК України дозволяє однозначно стверджувати: звільнення від

відбування покарання з випробуванням не виключається при вчиненні навіть

тяжких злочинів. Під призначеним слід визнавати таке покарання, яке визначається

винному судом, а не те, що передбачається санкцією кримінально-правової норми.

У цьому плані не зовсім точно висловлюється П.Л. Фріс, коли пише, що стаття 75 КК встановлює можливість застосування цього виду звільнення виключно при

засудженні до позбавлення волі на строк до 5 років і більш м’яких видів покарання,

тобто при вчиненні злочинів, які належать до категорій нетяжких та середньої

тяжкості [7, с. 397].

Не виникає сумнівів у тому, що для звільнення від відбування покарання за

вчинення тяжких (тим більше особливо тяжких) злочинів мають бути

екстраординарні, виключні причини. Як зазначає А.А. Стрижевська, суди повинні

враховувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, яка

вчинила тяжкий злочин умисно або особливо тяжкий умисно чи з необережності,

може відбуватися лише як виняток” [8, с. 213]. У протилежному випадку

застосування ст. 75 КК України буде невиправдано м’яким, наприклад, як це

констатувала колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного

Суду України, скасувавши вирок суду першої інстанції через невідповідність

призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого

внаслідок м’якості. За результатами розгляду касаційного подання прокурора

встановлено, що винний за короткий проміжок часу вчинив два злочини, які згідно

із законом належать до особливо тяжких; за місцем проживання

характеризується негативно – як конфліктна та неврівноважена людина; ніде не

працює [9, с. 102–103].

Такою, що суттєво дисонує з висловленою, є думка В.П. Філонова та

Є.С. Назимка. Вони зазначають, що законодавець обмежив можливість

застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку

вчинення тяжких злочинів та взагалі позбавив права його застосовувати за

особливо тяжкізлочини, що, на їх думку, позбавляє покарання, до якого засуджена

особа, заохочувальних рис [10, с. 188]. Виникає питання, чи властиві покаранню

певнізаохочувальні риси як такі? Якщо виходити з його законодавчого визначення

та доктринального розуміння, то ні. Огульна можливість звільнення від покарання

за ст. 75 КК України у випадку вчинення злочинів усіх ступенів тяжкості нівелює

принцип справедливості в кримінальному праві. Необхідно суттєво обмежити

застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо осіб, які

вчинили тяжкі злочини (про те, яким чином, йтиметься далі). При цьому повністю

виключати таку можливість, що пропонують зробити деякі правники [11, с. 20],

теж не слід з огляду на не завжди чітко вивірені санкції кримінально-правових

норм, на підставі яких визначається тяжкість вчиненого злочину, функціональну

роль, що виконував засуджений, ступінь реалізації умислу та інші обставини, які

істотно пом’якшують вину Розуміння тяжкості злочину лише в контексті ст. 12 КК України (як типового

показника суспільної небезпеки певної групи злочинів) було б неправильним, адже

ця складова підстави звільнення з випробуванням може охоплювати значно більше

коло індивідуальних показників суспільної небезпеки конкретного вчинку особи. У

цьому сенсі тяжкість злочину як критерій встановлення можливості виправлення

особи без реального відбування покарання за ст. 75 КК України – є індивідуальним

показником рівня суспільної небезпеки скоєного особою злочину.

На жаль, судді при ухваленні рішення про звільнення від відбування

покарання з випробуванням зазвичай обмежуються визначенням тяжкості злочину

згідно зі ст. 12 КК України, не враховуючи інших особливостей скоєного особою

діяння. Як приклад можна взяти кримінальну справу з обвинувачення особи

(умовно назвемо її А.) у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України.

Так, вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 червня 2008 року ця особа була засуджена за ч. 1 ст. 164 КК України та їй призначено

покарання у виді 80 годин громадських робіт. Однак після проголошення вироку А.

без поважних на те причин ухилився від відбування громадських робіт. Через це

вже 9 січня 2009 року А. був засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч. 2

ст. 389 КК України, та йому призначено покарання у виді обмеження волі

строком на один рік. Від відбування призначеного покарання суд вирішив звільнити

А. з випробуванням. Як зазначається в описово-мотивувальній частині вироку,

таке рішення ухвалюється з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, тобто

того, що ухилення від відбування громадських робіт є злочином невеликої

тяжкості [12]. У цій ситуації суд, по-перше, зовсім не враховував сукупності

об’єктивних і суб’єктивних ознак скоєного злочину, а, по-друге, залишився поза

увагою факт того, що новий вирок сам по собі є реакцією на ухилення від

виконання попереднього.

КК України не ставить перед судом якихось формалізованих обмежень щодо

випадків застосування норми про звільнення від відбування покарання з

випробуванням. Зокрема застосування цього виду звільнення від покарання

формально-юридично не виключається щодо судимих осіб або тих, які раніше

звільнювалися від кримінальної відповідальності або покарання. Утім, виходячи з

того, що відповідно до ч. 2 ст. 75, ч. 3 ст. 78 КК України вчинення протягом

іспитового строку нового злочину є підставою для направлення засудженого для

відбування призначеного покарання, Пленум Верховного Суду України в постанові

від 24 жовтня 2003 р. № 7 “Про практику призначення судами кримінального

покарання” вказує на неприпустимість повторного застосування до таких осіб

звільнення від відбування покарання з випробуванням під час розгляду справи про

новий злочин, одночасно констатуючи таке: обмежень щодо повторного

застосування ст. 75 КК України стосовно особи, яка вчинила новий злочин після

звільнення від призначеного покарання на підставі ч. 1 ст. 78 КК України, закон не

містить Суть звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає в тому, що

реальне відбування призначеного судом покарання ставиться в залежність від

поведінки засудженого протягом іспитового строку. Якщо засуджений не довів

своєю поведінкою виправлення, вчинивши протягом іспитового строку новий

злочин, викликає сумнів можливість його виправлення знову за допомогою того

самого засобу кримінально-правового впливу. Повторне скоєння злочину є

свідченням наявності в особи стійких антигромадських звичок та поглядів і

свідчить про недосяжність звільненням з випробуванням цілей покарання.

Повторне застосування ст. 75 КК України стосовно цієї особи є недоцільним,

оскільки воно не здатне здійснювати належний виправний вплив.

На неприпустимість повторного звільнення від відбування покарання з

випробуванням неодноразово вказувала найвища судова інстанція, розглядаючи

справи в касаційному порядку. Наведу лише один приклад. Вироком Чаплинського

районного суду Херсонської області від 18 листопада 2008 року Г., раніше

судимого за ч. 3 ст. 185 КК України та на підставі ст. 75 КК України звільненого

від відбування покарання з випробуванням, засуджено за вчинення нового злочину,

передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі

строком 4 роки.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 27 січня 2009 року цей

вирок змінено: на підставі ст. 75 КК України Г. звільнено від відбування

призначеного місцевим судом покарання з випробуванням. Верховний Суд України, розглядаючи касаційне подання прокурора щодо

неправильного застосування кримінального закону, згодом констатував таке.

Ухвалюючи рішення про звільнення Г. від відбування покарання з випробуванням на

підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд не звернув уваги на те, що він був

засуджений за вчинення аналогічного злочину, при цьому йому судом надавалась

можливість виправитися без позбавлення волі, але останній належних висновків

для себе не зробив, на шлях виправлення не став та під час іспитового строку

вчинив новий аналогічний злочин. Призначене покарання із застосуванням ст. 75

ККУкраїни визнано явно несправедливим через його м’якість [13, с. 372–373].

Поза всяким сумнівом питання про повторне звільнення від відбування

покарання з випробування щодо однієї і тієї ж особи потребує фахового

обговорення та остаточного нормативного вирішення. Відрадно, що певні кроки у

розв’язанні порушеної проблеми вітчизняним законодавцем уже помітні. Так, у

2010 р. народним депутатом України В.Р. Мойсиком зареєстрований законопроект,

за яким через нечіткість формулювання ч. 3 ст. 78 КК України пропонується

законодавчо закріпити заборону повторного звільнення від відбування покарання з

випробуванням особи, яка вчинила новий злочин упродовж іспитового строку,

встановленого судом у зв’язку з її звільненням від відбування покарання,

призначеного за попередній злочин [14]. Деякі правники пропонують внести більш

радикальні зміни до кримінального закону. Зокрема, О.О. Книженко зауважує, що

в законі було б доцільним, по-перше, встановити граничний мінімальний строк,

протягом якого було б неможливим застосування цього інституту до осіб, щодо

яких воно вже застосовувалося; по-друге, вказати на те, що при повторному

призначенні звільнення від відбування покарання з випробуванням іспитовий

строк не повинен бути меншим, ніж він був при попередньому застосуванні цього

інституту [15, с. 125]. До висловленої пропозиції слід віднестись схвально,

незважаючи на те, що йдеться про обмеження в застосуванні ст. 75 КК України не

лише у випадку вчинення нового злочину протягом іспитового строку, але й після

його успішного спливу в порядку ч. 1 ст. 78 КК України. Однак, переконаний, що

доцільність застосування звільнення з випробуванням до осіб, стосовно яких воно

застосовувалося раніше, має визначатися іншим чином. Вочевидь такий особливий

привілей має стосуватися лише випадків, що характеризуються наявністю системи

особливо пом’якшуючих обставин, а відповідно об’єктивно вираженою

недоречністю реального застосування покарання Щодо певної категорії осіб, суспільна небезпечність яких апріорі виглядає

сумнівною, резонною є більш категорична думка про пряму законодавчу заборону

звільнення від відбування покарання з випробуванням. Так, недоцільно

здійснювати таке звільнення щодо рецидивістів, осіб, які не розкаялися у

вчиненому злочині, тощо. Відсутність обмежень щодо застосування звільнення від

відбування покарання з випробуванням до конкретних категорій осіб може

призвести до того, що цілі покарання не досягатимуться. Ті, на кого здійснюється

вплив при досягненні такої мети покарання, як загальна превенція, спостерігають,

як за скоєння нового злочину уникає покарання особа, яка має судимість за вже

вчинення умисного злочину. Може скластися впевненість у суцільному прощенні

будь-якого злочину.

Сформульована думка знаходить підтримку серед законодавців багатьох

зарубіжних країн. Як приклад, згідно з ч. 6 ст. 73 Пенітенціарного кодексу Естонії

умовне звільнення від покарання не застосовується до особи, котра вчинила

умисний злочин, якій раніше було призначене покарання у виді тюремного ув’язнення. Обов’язковою умовою відстрочки виконання покарання у виді

позбавлення волі за КК Іспанії є вчинення злочину вперше. В Італії умовне

засудження не може застосовуватися до особи, яка раніше засуджувалася до

покарання, пов’язаного з позбавленням або обмеженням волі, а також особи, котра

є “звичним” або “професійним” злочинцем (ч. 2 ст. 164 КК Італії) [16, 512].

Вивчення судової практики дає можливість зрозуміти, що відсутність

конкретних законодавчих вимог стосовно характеристики особи винного

призводить до ухвалення судами досить суперечливих рішень. У тих випадках,

коли особа підсудного в цілому характеризується негативно й тим більше вкрай

негативно (наприклад, за наявності рецидиву злочинів), застосування до нього

звільнення від відбування покарання з випробуванням занадто ризиковане з точки

зору виправданості ухвалюваного судом рішення. У цьому аспекті є цікавою

кримінальна справа, розглянута Олександрійським міськрайонним судом

Кіровоградської області, з обвинувачення Я. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2

ст. 185 КК України. 27 січня 2009 року на підставі ст. 75 КК України Я. був

звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням. За даними цієї

справи обставин, які б пом’якшували покарання підсудному, не встановлено (хіба

що відсутність скарг від сусідів за місцем проживання засудженого може його

позитивно охарактеризувати); обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнав

вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння. Щонайголовніше Я. вчинював цей

злочин повторно, будучи 13 листопада 2008 року засудженим тим же судом за

вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення

волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки.

Не зважаючи на це, суд ухвалює рішення ще раззвільнити Я. з випробуванням, але

вже строком на 3 роки [17]. Застосування звільнення від відбування покарання у

наведеному прикладі здатне підірвати соціальний авторитет цього важливого

заходу кримінально-правового впливу, знижуючи його й без того низьку

ефективність.У юридичній літературі широко дискутується питання про доцільність

одночасного застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням і

призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. Як засвідчує

практика, їх “співіснування” є явищем досить поширеним. Так, вироком

Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 14 березня 2008 року

Х. був засуджений за ч. 2 ст. 172 і ч. 2 ст. 150 КК України. Призначаючи

покарання, суд врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених

злочинів, які не є тяжкими, дані про особу підсудного, котрий не є судимий, злочин

учинив вперше, щиро покаявся, добровільно відшкодував завдані злочином збитки.

Суд взяв до уваги ці обставини, що пом’якшують покарання, і вважав за необхідне

застосувати щодо Х. ст. 69 КК України, призначивши покарання нижче від

найнижчої межі передбаченого законом за ці злочини (на підставі ст. 70 КК

України – два роки позбавлення волі). Після цього суд на підставі ст. 75 КК

України постановив звільнити Х. від відбування покарання з випробуванням з

іспитовим строком на один рік [18]. Добре відома практика найвищої судової

інстанції, відповідно до якої вироки місцевих судів скасовуються за м’якістю

покарання при безпідставному застосуванні ст. 69 і ст. 75 КК України до осіб,

засуджених до тяжких та особливо тяжких злочинів. Зокрема, в одному з випадків

районний суд при застосуванні ст. 69 і ст. 75 КК України недостатньо було

враховано те, що засуджений вчинив тяжкий злочин, в результаті якого загинуло 5

осіб, в тому числі одна малолітня дитина [19, с. 339–341].  У розв’язанні порушеного питання приєднуюсь до думки тих правників, які

вважають недоцільним або неприпустимим застосування норми, яка дозволяє

призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, й одночасне

застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Якщо вважати

можливим одночасне їх застосування, то суд має, по суті, одні й ті самі

пом’якшувальні обставини враховувати двічі: при вирішенні питання про розмір

покарання винного в порядку ст. 69 КК України та при застосуванні ст. 75 КК

України. Як слушно підкреслює О.О. Книженко, одночасне застосування

звільнення з випробуванням з призначенням більш м’якого покарання, ніж

передбачено законом, значно розширює межі застосування звільнення від

відбування покарання з випробування, що, в принципі, зведе нанівець формальні

вимоги (умови) його застосування [20, с. 46]. Такої ж думки додержуються й деякі

інші автори [21, с. 124].

З огляду на сказане видається необхідним законодавчо заборонити одночасне

застосування ст. 69 і ст. 75 КК України.Як висновок зауважу, що при вирішенні питання про можливість звільнення від

відбування покарання з випробуванням має враховуватися рівною мірою суспільна

небезпечність учиненого діяння й особи винного в їх конкретному прояві. Тільки в

поєднанні обставин, що характеризують скоєний злочин та особу винного, суд може

дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Переконаний, що найбільш об’єктивним підтвердженням такого висновку є

встановлення судом не менше трьох обставин, що можуть пом’якшувати покарання

(як тих, що передбачені ч. 1 ст. 66 КК України, так й інших) та не більше однієї

обставини, що обтяжує покарання (навіть за умов неврахування при призначенні

покарання певних обставин відповідно до ч. 2 ст. 67 КК України). Для осіб, які

вчинили тяжкі злочини, а також тих, які раніше звільнювалися з випробуванням,

застосування ст. 75 КК України має бути можливим за наявності не менше чотирьох

обставин, що суд визнає як такі, що пом’якшують покарання, та відсутності

обставин, що обтяжують покарання. Отже, чим більш небезпечний злочин і особа,

яка його вчинила, тим більше має бути обставин, що пом’якшують вину особи, і

навпаки, такі обставини в меншій кількості можуть враховуватися при скоєнні менш

небезпечних злочинів. Ці конкретні обставини, які у своїй сукупності свідчать про

можливість досягнення мети покарання без його відбування, мають обов’язково

відображатися у вироку суду.

Відповідно до запропонованого підходу судовий розсуд при встановленні

підстави для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням

збережеться, оскільки абсолютній алгоритмізації він не піддається. Як правильно

зазначається в літературі, право ширше, ніж закон, а в закону є не лише буква, але

й дух, що запрограмувати, алгоритмізувати, “шкалувати” неможливо [22, с. 59].

Утім, застосування судового розсуду в значних і не завжди виправданих межах

істотно ускладниться, що має зорієнтувати практику на заохочення тільки тих осіб,

які дійсно заслуговують на це, дозволить уникнути фальшивого звільнення від

покарання, сприятиме зниженню корупційних ризиків у системі пільгових норм

кримінального законодавства тощо.

1. Ефимов М.А. Условное осуждение и условно-досрочное освобождение от наказания

/ М.А. Ефимов, Н.Ф. Савин. – М. : Госуд. изд-во юрид. лит., 1963. – 32 с.

2. Курс советского уголовного права : в 6 т. / под ред. А.А. Пионтковского,

П.С. Ромашкина, В.М. Чхиквадзе. – М. : Наука, 1970. – Т. 3. – 364 с.

3. Уголовное право России : Общая часть : учебник / под ред. Н.М. Кропачева,

Б.В. Волженкина, В.В. Орехова. – СПб. : Издательский Дом С.-Петерб. гос. ун-та,

Издательство юридического факультета С.-Петерб. гос. ун-та, 2006. – 1064 с.

4. Смаева Р.В. Институт условного осуждения в российском уголовном праве,

законодательстве и практике его применения : автореф. дис. на соискание уч. степени

канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология ; уголовно-

исполнительное право” / Р.В. Смаева. – Ижевск, 2002. – 32 с.

5. Клевцов А.О. Звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх за

кримінальним законодавством України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.

юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія ; кримінально-

виконавче право” / А.О. Клевцов. – Дніпропетровськ, 2009. – 20 с.

6. Меркулова В.О. Кримінальна відповідальність: окремі теоретичні та соціально-правові

аспекти : монографія / В.О. Меркулова. – Одеса : ОЮІ ХНУВС, 2007. – 225 с.

7. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник для студентів

вищих навчальних закладів. – 2-ге видання доповнене і перероблене / П.Л. Фріс. – К. :

Атіка, 2009. – 512 с.

8. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : у 2-х т. – Т. 1 / за

заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – [3-тє вид., перероб. та доп.]

– К. : Алерта ; КНТ ; Центр учбової літератури. – 2009. – 964 с.

9. Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду

України від 27 грудня 2007 року (витяг) // Рішення Верховного Суду України. – 2008. –

№ 1 (16). – С. 102 – 103.

10. Філонов В. Реформування інституту звільнення від відбування покарання з

випробуванням у світлі сучасних тенденцій гуманізації пенальної політики України

/ В. Філонов, Є. Назимко // Право України. – 2010. – № 3. – С. 184 – 189.

11. Батхулэг С. Уголовно-правовая и криминопенологическая характеристика условного

осуждения в Монголии : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук :

спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология ; уголовно-исполнительное право”

/ С. Батхулэг. – Краснодар, 2005. – 24 с.

12. Архів Глибоцького районного суду Чернівецької області. Справа № 1-19/09 за 2009 рік.

13. Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

від 3 грудня 2009 року // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних

справах за 2008 – 2009 роки / за ред. П.П. Пилипчука. – К. : Істина, 2011. – С. 372 – 374.

14. Проект Закону “Про внесення змін до статей 78 і 79 Кримінального кодексу України

(щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням)”, ініційований народним

депутатом України В. Мойсиком, реєстр. № 6232 від 29.03.2010 р.

15. Книженко О.О. Звільнення від відбування покарання з випробуванням за

кримінальним правом України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Книженко Оксана

Олександрівна. – Х., 2003. – 207 с.

16. Уголовное право зарубежных стран. Общая и Особенная части : учебник / под ред.

И.Д. Козочкина. – 3-е изд., перерб. и доп. – М. : Волтерс Клувер, 2010. – 1056 с.

17. Архів Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області. Справа № 1-

44/09 за 2009 рік.

18. Архів Березнегуватського районного суду Миколаївської області. Справа № 1-20/08 за

2008 рік.

19. Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду

України від 28 квітня 2009 року // Судова практика Верховного Суду України у

кримінальних справах за 2008 – 2009 роки / за ред. П.П. Пилипчука. – К. : Істина, 2011.

– С. 339 – 341. 374 Є. Письменський

20. Книженко О.О. Щодо підвищення ефективності застосування звільнення від

відбування покарання з випробуванням / О.О. Книженко // Правові засади підвищення

ефективності боротьби зі злочинністю в Україні : матеріали наук. конф., 15 трав. 2008

р. / ред. кол. : В.І. Борисов (голов. ред.) та ін. – Х. : Право, 2008. – С. 43 – 46.

21. Шарипов Т.Ш. Институт условного неприменения наказания в уголовном праве:

проблемы теории, законодательства и практики монография / Т.Ш. Шарипов. – М. :

Проспект, 2008. – 176 с.

22. Толкаченко А. Пределы судебного усмотрения при назначении уголовного наказания

/ Анатолий Толкаченко // Уголовное право. – 2010. – № 4. – С. 58 – 63.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук