Головна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АВСТРІЙСЬКОГО ДІЛОВОДСТВА В АДМІНІСТРАТИВНИХ УСТАНОВАХ ГАЛИЧИНИ (1772–1918 РР.) Н. Худоба


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

АВСТРІЙСЬКОГО ДІЛОВОДСТВА В АДМІНІСТРАТИВНИХ

УСТАНОВАХ ГАЛИЧИНИ (1772–1918 РР.)

Н. Худоба

Львівський національний університет імені Івана Франка,

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

Досліджено відомості про структуру адміністративних установ, постановку

діловодства в них, особливості відкладання документальних матеріалів в австрійському

діловодстві, фіксування кримінальних справ у цих установах та характеристику

Реєстратури намісництва, алфавітних покажчиків – індексів та еленхів.

Ключові слова: діловодство, адміністративні установи, подавчі протоколи, Галичина,

Австрія, Австро-Угорщина.

Робота над упорядкуванням документальних матеріалів і над їх науковим

дослідження потребує знання постановки і організації діловодства

адміністративних установ, внаслідок діяльності яких сформовано чималу

документальну базу Центрального державного історичного архіву України у

м. Львові (ЦДІАЛ України). Особливо не досліджене питання постановки

австрійського діловодства в адміністративних установах Галичини (1772–1918 рр.).

Таке знання необхідне в разі упорядкування документальних матеріалів різних

фондів, при користуванні документальними матеріалами, що мають свій,

складений в процесі діловодства, довідковий апарат. Воно потрібне також

історикам та правникам, що досліджують історію західноукраїнських земель.

Немає, на жаль, в історико-правовій літературі дослідження, в якому можна

було б відшукати належне висвітлення цього питання.

Такі ві

домості, доводиться головно знаходити в архівних документальних

джерелах. В архівних фондах відображено всю організацію і постановку

діловодства адміністративних установ. Певну картину австрійського діловодства

віддзеркалює довідковий апарат документальних матеріалів, – так звані подавчі

протоколи, індекси і еленхи, що збереглися до наших днів. Наукова стаття ґрунтується головно на підставі документальних матеріалів

Центрального державного історичного архіву України ум. Львові (ЦДІАЛ України).

Завданням наукової статті є дослідити відомості про структуру

адміністративних установ, постановку діловодства в них, особливості відкладання

документальних матеріалів в австрійському діловодстві, характеристику

Реєстратури намісництва, фіксування кримінальних справ у цих установах.

У 1772 р. внаслідок поділу Польської Речі Посполитої західноукраїнські землі

загарбала Австрія і утворила Королівство Галичини і Володимерії (Konigreich

Galizien und Lodomerien). Одразу після загарбання Галичини австрійська влада

почала здійснювати реорганізацію органів державної влади й управління і тим

самим ввела нову систему діловодства, яке в Галичині було організоване за таким

самим принципом, що і в усіх установах Австрії [2, c. 10].

Незважаючи на те, що існувала справді низка установ старопольського періоду,

які вели своє діловодство за старими принципами. Зазначимо, що сюди належали

передусім суди та міські й сільські управління. У цій науковій статті ми торкати-

мемось лише проблеми організації діловодства в державних адміністративних

установах, організованих на території Галичини австрійською владою. Верховним органом влади в Галичині було Галицьке губернаторство, –

організоване 1772 р. у місті Львові [14, c. 346]. Його офіційна назва Крайове

губернаторство Королівства Галичини і Володимерії (Landes Gubernium in

Konigreichen Galizien und Lodomerien). Його очолював губернатор (Gouverneur),

призначуваний австрійським імператором. Після революції 1848 р. воно було

перейменоване імператорським патентом від 16 квітня 1854 р. на Намісництво у м.

Львові (Statthalterei in Lemberg) [14, c. 346]. Відтоді губернатору надано титул

намісника (Statthalter).

Крайове губернаторство, з 1854 р. – намісництво, було організоване як

основний орган влади, що має провадити австрійську поміщицько-буржуазну

політику в Галичині. За своєю структурою Губернаторство, згодом Намісництво,

складалося із Президії та низки департаментів, з часом їх кількість зросла до 24 [3,

c. 243].

Унаслідок діяльності державних адміністративних установ, що існували на

західноукраїнських землях в період австро-угорського панування, відклалася

величезна документальна база, що віддзеркалює історію українського народу з

1772 по 1921 р.

Зазначимо, що порядок і спосіб ведення діловодства в адміністративних

установах Галичини був один. Найтиповішою і найхарактернішою

адміністративною установою було Галицьке губернаторство, згодом Намісництво.

Діловодство в Губернаторстві було організовано за таким самим принципом, що й

у всіх державних установах Австрії [1, c. 3].

Згідно зІнструкцією 1773 р. діловодство в Губернаторстві вела канцелярія, яка

була ділена на чотири секції:

– Бюро реєстрації, по-іншому подавчий протокол (Protocollum exhibitorum).

– Бюро референтів (Modus referendi).

– Експедиція (Modus expediendi).

– Реєстратура, тобто архів (Registratur) [5].В Бюро реєстрації надходила вся вхідна кореспонденція, і в тому числі та, яка

носила кримінально-правовий характер. Цю документацію фіксували в журналах

реєстрації вхідної документації у так званих подавчих протоколах.

Отже, подавчий протокол складався з журналів реєстрації вихідної

документації, який мав назву журнал реєстрації експедиторів (Protocollum

expeditionum) та журналів реєстрації вхідної документації або журнал реєстрації

ексгібіторів (Protokollum exhibitorum) [4].

До журналу реєстрації експедиторів в хронологічному порядку записували

зміст всіх розпоряджень, в тому числі тих, які торкалися питань кримінального

законодавства, притягнення осіб до кримінальної відповідальності, що їх видавало

Губернаторство за період з 1772 р. по грудень 1783 р.

Від часу введення нової маніпуляції 1 січня 1784 р. почали вестися журнали

реєстрації вхідної документації, тобто журнали реєстрації ексгібіторів. У цих

журналах фіксували: реєстраційний номер вхідного документа, дату його

складання, зміст, дату розгляду справи та номер фасцикулу Реєстратури, куди цей

документ відкладено для зберігання [6].

Крім того, варто зазначити, що порядок реєстрації вхідної документації у всіх

адміністративних установах був один.

Щодня до Бюро реєстрації надходила значна кількість кореспонденції, яку

канцеляристи класифікували за змістом і реєстрували у відповідні журнали. З цією

метою вели декількажурналів.До першого типу журналів варто зачислити журнали, в яких реєстрували

звичайні президійні акти несекретного змісту. Вони віддзеркалюють

найрізноманітніші питання. Щодо їх змісту можна так диференціювати питання:

1.) Суспільно-політичні питання.

2.) Воєнно-поліцейськізаходи і питання внутрішньополітичного режиму:

– питання законодавства;

– питання кримінальних злочинів;

– питання притягнення до кримінальної відповідальності осіб;

– питання функціонування в’язниць;

– питання прикордонних інцидентів та їх розслідування.

1) Стан і розвиток промисловості, будівництва, сільського господарства,

транспорту.

2) Фінансові питання.

3) Торгівля і ремесло.

4) Майнові питання.

5) Освіта, культура, охорона здоров’я.

6) Церква і релігія.

7) Адміністративно-господарські справи.

8) Персональні питання службовців.

9) Вшанування імператора і губернатора [7].Документи цієї групи відклали унаслідок діяльності Президії. Варто зазначити,

що вони ставлять лише частину президійних актів. Їх хронологічні рамки

охоплюють період з 1792 р. по 1921 р.

На кожному вхідному документі цієї групи, під час внесення його в журналах

реєстрації вхідної кореспонденції було зазначено вгорі посередині (на титульній

стороні документа) порядковий реєстраційний номер, який мав назву сигнатури.

Поруч з сигнатурою писали шифр Pr (Prasidium – Президія). Водночас цей самий

номер канцелярист фіксував у першій графі журналу. В другій графі фіксували

дату виготовлення вхідного документа і дату надходження до Бюро Реєстрації. У

третій графі писали зміст документа. Після цього вхідний документ спрямовували

в Бюро референтів для розгляду цього питання. Коли справу було вирішено,

документи надходили в Експедицію для відправлення відповіді. Якщо така

відповідь була готова, то в четвертій графі журналу записували її короткий зміст, у

п’ятій графі – дату відправлення відповіді. Після цього документ спрямовували в

Реєстратуру, де він зберігався [7].

Отже, ми можемо зробити висновок, що всі операції пов’язані з веденням

журналів реєстрації вхідної документації надходили до Бюро реєстрації.

До другого типу журналів потрібно зачислити журнали, в яких реєстрували

вхідну кореспонденцію таємного змісту. Це були різнорідні документи, а саме:

– скарги, які мали кримінально-правовий характер;

– розслідування кримінальних справ;

– судові розслідування політичної діяльності службовців;

– в’язниці.

Перелічені вище питання є найхарактернішими для цього типу

документальних матеріалів. Цей тип документів охоплює період з 1806 р. по

1921 р.

Усю вхідну кореспонденцію секретного змісту реєстрували за такими

правилами несекретного змісту. Одначе під час її реєстрації були характерні двіриси. Першою рисою було те, що на всіх вихідних документах поряд з сигнатурою

канцеляристи зазначали шифр G (Geheim – таємно). Другою рисою було те, що в

четвертій графі журналу детальніше і точніше викладали результат розгляду

документа і вказували на адресата. Ззначимо, що журнали реєстрації вхідної

секретної документації канцеляристи вели з особливою точністю і акуратністю [6].

До третього типужурналів належать журнали, в яких фіксували документальні

матеріали особливо секретні. За своїм змістом вони були дуже близькі до групи

секретних документів із шифром G (Geheim). Цей тип документальних матеріалів

відображає діяльність трьох губернаторів – барона Франца Гауера (1815–1822),

графаЛюдвіка Таафе (1823–1826) і князя Августа Лобковіца (1826–1832).

До четвертого типу журналів, як свідчать архівні матеріали, належать

журнали реєстрації президійних актів, на котрих під час реєстрації, крім

сигнатури канцеляристи писали шифр G.G.G. (Galizische General Gouvernement –

Галицьке генерал-губернаторство). Цей тип документальних матеріалів

відклалася за період урядування генерального губернатора Галичини ерцгерцога

Фердинанда д’Есте, тобто з 1832 р. Вона віддзеркалює різнорідні питання,

найхарактернішіз них такі:

10) Директивні матеріали центральних відомств з кримінальних справ уВідні.

11) Поліцейська служба ізабезпечення буржуазного права приватної власності.

12) Прикордонні та митні справи. [8].

Проаналізувавши архівні матеріали ЦДІАЛ України, визначено, що спосіб

реєстрації вхідних документів групи G.G.G. був такий самий, як в інших

попередньо згаданих груп.До п’ятого типу журналів потрібно зачислити журнали, в яких реєстрували

особисті акти губернаторів, що одержали назву президійні акти (Besondere

Prasidialakten). Ця група документальних матеріалів віддзеркалює діяльність

галицьких губернаторів і окремих управлінь за період 1772. по 1867 р.

У складі цієї групи документів увійшли ті, що були виготовлені в канцелярії

губернатора та вхідні документи.

До шостого типу журналів можна зачислити журнали реєстрації

документальних матеріалів, що були сформовані у ході діяльності не Президії, а

департаментів. Процес реєстрації цієї документації відбувався так само, як

документальних груп Президії. Характерною рисою реєстрації цього типу

документальних матеріалів було те, що на кожному вхідному документі

канцеляристи писали номер департаменту, до якого цей документ належав. Варто

зазначити, що такий порядок реєстрації вхідної кореспонденції, що стосувався

компетенції та діяльності департаментів, існував аж до введення нового закону в

1908 р. [9].

Подавчі протоколи вели за відповідною загальноприйнятою формою. Кожна

адміністративна установа мала такий щорічний журнал. Їхня кількість залежала від

функцій, компетенції і структури даної установи. Наприклад, окружні управління

за кожен рік вели лише по одному журналу реєстрації вхідної документації.

Натомість Галицьке намісництво мало декілька таких щорічників [8].

За зовнішньою ознакою подавчі протоколи – це великі товсті книги, завдовжки

приблизно 46–50 см, завширшки 28–30 см, оправлені в тверді та місці обкладинки.

На верхній обкладинці зазвичай було зазначено назву установи, до якої належав

журнал. Внутрішня структура подавчих документів головно залишалася без змін.

Варто зазначити, що в подавчих протоколах реєстрували вся вхідну та вихідну

документацію установиЗазвичай, всю вхідну документацію реєстрували в Бюро реєстрації, для

налагодження спрямовувалася в Бюро референтів і відсилалася для розгляду

відповідним референтам чи департаментам, а для відправлення відповіді її

направляли в Експедицію і вона надходила до Регістратури. Тут усі документи

відкладалися відповідно до вхідних реєстраційних номерів та дати надходження у

так звані стоси, тобто стопи документів. Відкладання документальних матеріалів у

стоси є специфікою австрійської канцелярії. Відкладені документи за один рік

“ув’язувалися” у “в’язки”, що одержали назву фасцикули.

Фасцикули формувалися з президійних актів і документальних матеріалів,

сформованих унаслідок діяльності окремих департаментів чи комісій, що існували

при Губернаторстві, згодом Намісництві. Кожний фасцикул був обгорнутий в

тверді та міцні обкладинки відповідним шифром групи документів, рік та номер

документів [9].

Отож, фасцикули містили документальні матеріали, що їх відклали в процесі

діловодства установи чи її структурної частини в порядку вхідних реєстраційних

номерів і дати надходження. Відкладання документальних матеріалів у фасцикули

є однією із особливостей австрійського діловодства.

Другою такою особливістю є відкладання документальних матеріалів

відповідно до питань у так звані ректифікати. Незалежно від того, що в процесі

діловодства документи відкладали в хронологічному порядку, їх складали теж і за

предметно-тематичною ознакою. Документальні матеріали, що торкалися однієї

теми, відкладалися разом і творили таким шляхом ректифікати. Вони містили в

собі документальні матеріали, відібрані і відкладені в ході діловодства установи чи

її структурної частини за тематикою.

Третьою особливістю австрійського законодавства є відкладення

документальних матеріалів в так звані конволюти. Під оглядом зовнішньої форми

конволюти – це звої документальних матеріалів, які є додатками до документів, що

зберігаються у фасцикулах або в ректифікатах, одначе з огляду на великий формат,

не могли бути приєднані до цих актів.

Усі документальні матеріали, що їх відкладали унаслідок діяльності

Губернаторства, згодом Намісництва, залишали без будь-яких змін від часу її

організації аждо введення з 1 січня 1909 р. нового діловодства.

З огляду на зміст документальних матеріалів Реєстратура була поділена на чотири відділи:

13) Адміністративні і фінансові справи.

14) Справи збору контрибуцій.

15) Торгові справи.

16) Воєнні справи.

Кожний із цих чотирьох відділів містив різні види документальних матеріалів.

Документи кожної групи позначені порядковими номерами, шифрами і відкладені

в хронологічному порядку. Ці матеріали становлять окремі групи фасцикулів

(Materienfascikel)

Незалежно від поділу Реєстратури на відділи, її ділили ще на десять

департаментів (Registraturs Departamente) [6].

До першого відділу належав саме департамент Судових справ (Judicialia et

Ciminalia).

Для того, щоб можна було швидко знайти потрібний документ, в процесі

діловодства складали алфавітні покажчики, які називали індексами. Вони являли собою журнали, в яких документи реєструвалися не в хронологічному порядку,

тобто за датою надходження, а в алфавітному порядку. Покажчики складали за

кожний рік окремо. Індекси були такого самого розміру, як і подавчі протоколи,

оправлені в тверді обкладинки.

На підставі подавчого протоколу можна знайти потрібний документ лише в

тому випадку, коли нам відомий діловодний реєстраційний номер, тобто сигнатура

вхідного документа, а за індексом ми можемо знайти потрібний документ і в тому

випадку, якщо нам відомі прізвище особи чи географічна назва місцевості. Отож,

ціжурнали, тобто подавчий протокол і індекс взаємно доповнюються.

Варто зазначити і про так звані еленхи. Президійні акти з років 1772 по 1859 р.

проходили експертизу історичної цінності. Експертизу проводили в такий самий

спосіб, що на всі акти, призначені для виділення в макулатуру. Канцеляристи

складали анотації. Анотування документів називали elenchieren, а їх анотації

еленхи – еlenchen. Еленхи є книгами, в яких реєстрували анотації документальних

матеріалів, виділених в макулатуру. Еленхи містять анотації документальних

матеріалів за період 1772–1818 рр. [11].

Врешті, досліджуючи проблему австрійського діловодства в адміністративних

органах, зазначимо і про мовні особливості офіційних документів. Подавчі

протоколи, так само і вся документація, що її відкладали у ході діяльності установ,

які діяли на західноукраїнських землях в період австрійського панування, складені,

головно, німецькою мовою [1, c. 23]. За період з 1772 по 1787 р. діловодство у всіх адміністративних установах

Галичини велося латинською та німецькою мовами. В 1787 р. було юридично

введено німецьку урядову мову у всіх державних установах Галичини.

З 1869 р. одночасно з німецькою урядовою мовою було допущено теж польську і

українську мови. Одначе, як свідчать архівні матеріали, майже весь адміністративний

апарат знаходився в руках польської шляхти і буржуазії, яка не допускала української

мови в державних установах. Хоча, незважаючи на це, у м. Львові видавали “Вістник

законів і розпоряженій краєвих для королевства Галіції разом с великим княжеством

Краківским” одночасно українськкоюмовою, хоча не періодично.

Також певний час з 1811 р. виходила у м. Львові українською мовою урядова

газета “Народна часопись” з 1890 по 1914 р. [10], “Lemberger Zeitung” німецькою

мовоюв 1813–1866 р. [11] і “Gazeta Lwowska” польськоюмовоюз 1811 по 1918 р. [12].

Варто звернути увагу на те, що за весь період австрійського панування

представники українського народу вели завзяту боротьбу за введення української

мови як урядової у всі державні установи Галичини. Цю боротьбу яскраво

віддзеркалюють архівні матеріали [13].

Документальні джерела відображають специфіку офіційно-ділової мови

досліджуваного періоду. У діловій, офіційній мові “усталилися” специфічні слова і

звороти, що є характерним для актової мови того часу. У прийнятті офіційних

документів канцеляристи для висловлювання часто повторюваних думок

використовували стандартні та типові формули – канцеляризми.

У процесі діловодства виготовляли стандартні ділові акти, як, наприклад:

– постанови;

– рішення;

– дипломи;

– директиви;

– ноти;

– патенти;– рескрипти;

– звершення;

– циркуляри.

Стандартні та типові формули створювали не тільки під час ухвалення

офіційно-ділових актів, але також і в процесі формування довідкового апарату.

Прикладом можуть також бути усталені слова: подавчий протокол, ексгібіт,

експедит, сигнатура, індекс, ректифікат, фасцикул та багато інших слів.

Отже, ми можемо зробити ґрунтовний висновок про те, що архівні матеріали

Центрального державного історичного архіву України, м. Львова є цінною базою.

для досліджень. Саме тому дослідження австрійського діловодства в

адміністративних органах Галичини (1772–1918 рр.) є актуальним для історико-

правової науки, а також сприятиме роботі законодавців та правознавців у напрямі

вдосконалення сучасної правотворчої та правозастосовчої діяльності. 1. Захарчишин П.І. Особливості австрійського діловодства в адміністративних установах

Галичини (1772-1918) // Науковий Інформацційнй Бюлетень Архівного Управілння

МВС УРСР. – 1963. – № 1. – С. 15-24.

2. Кульчицький В.С., Бойко І.Й., Мікула О.І., Настасяк І.Ю. Апарат управління

Галичиною у складі Австро-Угорщини. – Львів: Тріада плюс, 2002. – 88 с.

3. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Підруч. для студ. вищ.

навч. закл. – К.: Видавничий Дім “ІнЮре”, 2007. – 624 с.

4. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі – ЦДІАЛ). Ф. 146

(Галицьке намісництво, м. Львів). Оп. 4. Спр.1216-1217.

5. ЦДІАЛ. Ф. 146. Оп. 1. Спр.42.

6. ЦДІАЛ. Ф. 146. Оп. 4. Спр.3392-3395.

7. ЦДІАЛ. Ф. 146. Оп. 4. Спр.3389-3391

8. ЦДІАЛ. Ф. 146. Оп. 4. Спр.634-635.

9. ЦДІАЛ. Ф. 146. Оп. 6. Спр.83.

10. ЦДІАЛ. Ф. 146. Оп. 4. Спр.2988-3021.

11. ЦДІАЛ. Ф. 146. Оп. 4. Спр.1177.

12. ЦДІАЛ. Ф. 146. Оп. 4. Спр.2988-3039.

13. ЦДІАЛ. Ф. 146. Оп. 4. Спр.1238.

14. Balzer O. Historia ustroju Austrii w zatysie. – Lwow, 1908. – 521 s.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук