НЕДОЛІКИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ УКРАЇНИ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТАШЛЯХИ БОРОТЬБИ З НИМИ В. Косович
УДК 340.134
НЕДОЛІКИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ УКРАЇНИ:
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ТАШЛЯХИ БОРОТЬБИ З НИМИ
В. Косович
Львівський національний університет імені Івана Франка
вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна
У статті дано визначення недоліку нормативно-правового акта, розглянуто основні
різновиди недоліків нормативно-правових актів сучасної України. Коротко визначено їхні
причини й концептуально запропоновано можливі шляхи їх попередження, усунення та
подолання. Вказано на необхідність використання техніко-технологічного інструментарію
для боротьби ізможливими та наявними недоліками законодавства України.
Ключові слова: недоліки нормативно-правових актів України; колізії юридичних норм;
правотворчі помилки; прогалини у нормативно-правових актах; нормотворча техніка.
Одна із визначальних особливостей правової системи України в останні роки –
створення великої кількості різноманітних нормативно-правових актів. Кількісні
досягнення однак не завжди супроводжуються високою якістю нормативно-
правових актів. І це, вочевидь, причина низької оцінки суспільством чинної
правової бази. Для виправлення даної ситуації необхідно виробити систему
рекомендацій стосовно вдосконалення нормативно-правових актів України; однак
розпочати це, видається, є можливим лише після вивчення тих недоліків, які їм
властиві. Отож, дослідження негативів властивих сучасному українському
законодавству (у широкому розумінні) є актуальним, має не тільки теоретичне, а й
практичне значення.
Прояви та причини ненал
підвищення завжди були об’єктом уваги вітчизняних та зарубіжних науковців.
Ще Гегель у своїй відомій праці «Філософія права» розмірковує над чинниками,
які сприяють створенню належних завершених кодексів. Серед цих чинників
особлива увага надається таким, як зрозумілість тексту правового акта та його
доступність для громадян (йдеться про доведення до загального відома)
[1, с. 220–222]. Сучасні теоретики вивчають такі проблемні для нинішньої права
явища, як правові колізії (Д.Д. Лилак, С.П. Погребняк, Ю.А. Тіхоміров,),
правотворчі помилки (Н.Н. Вопленко, А.Б. Лісюткін, С.В. Полєніна, В.М. Сирих),
конкуренція правових норм (М.Н. Марченко, Н.І. Матузов), правові дефекти
(Н.А. Власенко, М.А. Заніна) тощо. В цьому контексті постає потреба комплекс-
ного дослідження усіх недоліків нормативно-правових актів України з метою
подальшого вироблення рекомендацій для їх суттєвого зменшення і поперед-
ження у ході правотворчої діяльності.ення у ході правотворчої діяльності.
Для цього видається за необхідне:
– вибрати поняття, яке найбільш повно і всеохоплююче позначає неналежну
якість нормативно-правових актів України;
– дати коротку характеристику складових недосконалості нормативно-
правових актів України у світлі особливостей права сучасної України;
– вказати причини недоліків, властивих сучасному законодавству України;
– запропонувати основні напрями боротьби з ними. Розпочнемо із пошуку терміну, який найкраще позначає недосконалість
нормативно-правових актів. Науковці для цього найчастіше використовують такі
терміни, як «юридичні колізії», «конкуренція правових норм», «правотворчі
помилки», «дефекти у праві», «правові деформації», «прогалини у законодавстві».
З’ясуємо, насамперед, першооснову цих термінів, виходячи із їх чистого
розуміння; а вже потім у прив’язці до права. У великому тлумачному словнику
сучасної української мови вказані терміни інтерпретуються наступним чином [2].
«Дефект» – вада, недолік, хиба, пошкодження. «Деформація» – зміна форми або
розміру тіла під впливом прикладених сил чи нагрівання. «Недолік» – недогляд,
упущення, помилка у якій-небудь роботі, негативна риса, ознака чого-небудь.
«Помилка» – неправильність, неточність «Прогалина» – проміжок між чим-небудь.
«Конкуренція» – суперництво у якій-небудь галузі, боротьба за досягнення кращих
наслідків; змагання. Найдетальніше, багатопланово і у прив’язці до права,
розглядається термін «колізія»: колізійна норма – норма, яка вказує, право якої
держави повинне бути застосованим до правовідносин міжнародного характеру;
колізійне права – сукупність норм, які дозволяють колізії між законами різних
держав; колізія законів – розходження змісту двох або більше формально діючих
нормативних актів.
Виходячи із традиційного розуміння суспільством вказаних термінів, можна
зауважити, що більшість з них прямо чи опосередковано можуть змістовно
поєднуватись із правом (як системою загальнообов’язкових правил поведінки, що
встановлюються державою), зокрема, терміни «дефект», «недолік», «помилка»,
«колізія», «конкуренція». Терміни «деформація» та «прогалини» для обивателя не
є співвідносними із юридичними нормами. І якщо, про прогалини у праві, як
підставу використання аналогії права та аналогії закону правознавці ведуть мову,
починаючи з кінця ХІХ століття [3, с. 326, 327], (і цей термін є визнаним на рівні
правосвідомості юридичної спільноти [4, с. 179]), то деформація є чисто технічним
терміном й асоціюється соціумом із природними явищами та процесами. Вести
мову про правову деформацію [5, с. 12], на нашу думку, недоцільно також у силу
того, що зміна форми (а саме це є визначальною рисою деформації), у нашому
випадку форми права – не є вадою об’єктивного юридичного права, а однією із
його еволюційних властивостей.Зіставивши терміни, що вказують на певну «неякісність» нормативно-
правових актів України, можна зауважити їхню сутнісну близькість. Терміни
дефект, недолік, помилка на перший погляд є майже синонімами. «Дефект» – вада,
недолік, хиба…, «недолік» – недогляд, помилка, негативна риса …, «помилка» –
неправильність, неточність (при цьому – неправильний це такий, який не
відповідає нормам, вимогам, правилам; таким чином, знову ж таки, вадою чи
результатом недогляду). При цьому їх повністю об’єднує така ознака як
негативність (стосовно права вона проявляється у невідповідності нормативно-
правових актів вимогам нормотворчої техніки і нездатності останніх здійснювати
ефективне правове регулювання суспільних відносин). Негативністю (для людини і
суспільства) характеризуються і терміни «колізія» (у контексті розуміння як
суперечності між юридичними нормами, а не співвідношення міжнародного та
національного права) і «прогалини у законодавстві» (як відсутність необхідних
юридичних засобів впливу), і «правотворчі помилки». С.П. Погребняк висловлює
думку, що колізія у законодавстві є одним із видів логіко-структурних дефектів
(деформацій) у праві [6, с. 7]. Дещо відособлено постає у цій когорті термін
«конкуренція» (суперництво). Виходячи із законів економіки «конкуренція» є певним поштовхом до розвитку економіки; а отож не має негативної значимості
для соціуму.
Отож, якщо брати за першооснову таку властивість вказаних понять як
негативність, то вона відображена саме у терміні «недолік», що дозволяє вважати
його загальним стосовно інших термінів.
Можна також констатувати, що одного лише загальнонаукового розуміння
термінів, здатних позначити недосконалість нормативно-правових актів України,
для вибору найбільш правильного з них недостатньо. Необхідно розкрити їх
змістовні (і обов’язково у прив’язці до права) компоненти.
Рівень правового дослідження та й дискусійності розглядуваних нами термінів
є різним. Одним із найбільш опрацьованих є термін «правові колізії». Увага
держави до проблеми колізій у праві України проявляється хоча б у тому, що
сьогодні пропонується дати їх нормативне визначення та юридично закріпити
шляхи боротьби з ними. Так, у статті 1 проекту Закону України «Про нормативно-
правові акти України», поданому до Верховної Ради України народним депутатом
України Ю. Мірошниченком (реєстр. № 7409 від 01.12.2010 р.) зазначено, що
колізійна норма – норма права, яка визначає порядок врегулювання колізії між
нормами кількох нормативно-правових актів, якщо вони по-різному за змістом і
формою регулюють одні й ті самі правовідносини.
Науковці пропонують декілька підходів до розуміння колізії у праві.
Н.І. Матузов та А.В. Малько ведуть мову про юридичні колізії, трактуючи їх як
розходження чи суперечності між окремими нормативно-правовими актами, які
регулюють одні і ті ж суміжні суспільні відносини, а також суперечності, які
виникають у процесі правозастосування і здійснення компетентними органами і
службовими особами своїх повноважень [7, с. 361]. Тобто юридичними колізіями
можуть вважатися будь-які суперечності – як між нормативно-правовими
приписами, так і діяльністю пов’язаною із їх реалізацією, застосуванням,
тлумаченням та іншими видами юридичної діяльності (останні буду проявлятись в
правозастосувальних, правоінтерпретаційних та інших актах). Визначальними
серед них, на нашу думку, є колізії між джерелами права. Їх наявність створює
передумови для наступних колізій. Так, Указ Президента України №503/97 від 10.06.1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів
та набрання ними чинності», який не визначив як офіційне джерело опублікування
законів газету «Голос України», що суперечило нормам чинного на той час
Регламенту Верховної Ради України, спричинив до багаторічної дискусії та
протилежної практики визнання й відповідно використання нормативно-правових
актів опублікованих у газеті «Голос України» вперше.
С.П. Погребняк оперує терміном колізії у законодавстві. Як різновид
юридичних колізій, вони виникають за наявності розбіжності або суперечності між
формально чинними нормами права, які закріплені у законодавстві та регулюють
одні фактичні відносини [6, с. 7]. Таким чином робиться акцент на колізіях між
законодавчими нормами.
Н.А. Власенко акцентує увагу на колізіях саме юридичних норм, стверд-
жуючи, що колізія норм – це відносини між нормами, які проявляються у формі
відмінностей чи суперечностей при регулюванні одного фактичного відношення
[8, с. 23]. М.А. Заніна розширюючи цю думку та виходячи із категорії правотворча
помилка, визначає їх як такі, що суперечить техніко-юридичним правилам
результати діяльності нормотворців … [9, с. 6]. Позиція М.А. Заніної видається
підставною у тому плані, що порушення вимог нормопроектувальної техніки є
власне причиною колізій. Оцінюючи це багатоманіття понять, хочеться приєднатись до думки
Н.М. Марченка про те, що юридична колізія, будучи складним і багатогранним
явищем виступає в самих різноманітних формах і проявах. А, саме – у вигляді
колізії правових норм, нормативно-правових актів, юридичних доктрин, правових
інститутів … і таке інше [10, с. 153].
Попри багатоманітність різним колізіям властиві спільні ознаки. До специ-
фічних ознак юридичних колізій відносять: законність процедури їх розгляду;
використання і оцінка доказів; наявність органу уповноваженого вирішувати
колізії; визнання обов’язкової сили рішення по спору; компенсація шкоди і
відновлення попереднього юридичного стану [11, с. 35–48]. Більш конкретними,
видаються, ознаки колізій у законодавстві запропоновані С.П. Погребняком
[6, с. 7].
Науковий інтерес до колізій зумовлений не стільки цікавістю до них як
правових явищ, скільки бажанням відшукати універсальнізасоби боротьби з ними.
І коли йде мова про ефективне правове регулювання, до чого прагне кожна
держава, то необхідно розпочинати із усунення колізій, що містяться у джерелах
права. А оскільки в України основним джерелом права є нормативно-правовий акт,
то особливу увагу треба приділяти саме особливостям колізій в нормативно-
правових актах. При цьому знову ж таки треба робити акцент на колізіях між
юридичними нормами, що містяться в нормативно-правових актах, а не самих
нормативно-правових актах. Адже знайти на практиці нормативно-правові акти,
які б повністю суперечили один другому складно; колізії виникають лише між
окремими нормами нормативно-правових актів. Також необхідно дати ще одне уточнення. Як зазначає С.С. Алексєєв юридичні норми діляться на норми приписи
та логічні норми [12, с. 293–297]. У статтях нормативно-правових актів містяться в
основному норми приписи. Тому більш правильно вести мову про колізію між
нормативно-правовими приписами нормативно-правових актів (у подальшому у
тексті статті ми не будемо виокремлювати саме такий підхід, а будемо вести мову
про колізії відповідно до звичних і використовуваних науковцями термінів), а вже
пізніше про всі інші види колізій.
У багатоманітті класифікацій колізій юридичних норм звертає на себе увагу
поділ колізій залежно від характеру, рівня розвитку і форми прояву колізійних
суперечностей на два види – юридичну конкуренцію і юридичний конфлікт. При
цьому конкуренція виступає у вигляді розбіжностей та відмінностей, а конфлікт –
крайньою формою суперечностей [13, с. 327]. Норми конкурують, якщо вони за
своїм буквальним змістом регулюють ту саму ситуацію і можливі різні варіанти
вирішення питання [14, с. 58]. Водночас, у літературі є інша позиція, відповідно до
якої, колізія норм права і конкуренція норм права – відмінні і самостійні явища.
Колізія є дефектом у роботі законодавця, а конкуренція необхідним способом
зв’язку правових норм (наприклад, співвідношення основних і кваліфікуючих
складів злочинів в кримінальному кодексі) [9 с. 3]. Ознайомившись із
пропонованими науковцями видами та формами прояву конкуренції [14, с. 320–
336], можна зробити висновок, що наявність у конкуруючих нормах елементів
неузгодженості щодо впливу на одинакові суспільні відносини, створює
передумови для правозастосувальних помилок; а це також, на нашу думку, один із
недоліків нормативно-правової бази.
Звертає на себе увагу і така, інколи зауважувана правниками, колізія, як колізія
між буквою закону та духом закону. Наприклад, стаття 8 Конституції України
закріплює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права – «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-
правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».
Водночас доктринальне розуміння верховенства права дещо інше – це пріоритет
природного права, в основі якого лежить комплекс невід’ємних прав та свобод
людини, над юридичними регуляторами. Реалізація даного принципу має
здійснюватись через створення правових законів. Чи можна вважати даний
випадок колізією в цілому, чи перед нами приклад невідповідності змісту
нормативно-правового припису його розумінню на рівні науки й практики?
Видається, перед нами факт недотримання належним чином такої вимога
нормотворчої техніки, як відповідність юридичної норми аксіологічним
орієнтаціям суспільства. Так чи інакше, але такі неузгодженості не мають
допускатися правотворчими суб’єктами. Якщо дану колізію можна попередити
шляхом належного використання нормопроектувальної техніки, усунути через
внесення змін до нормативно-правового припису чи шляхом його офіційного
тлумачення, то подолати у процесі застосування напрочуд складно (оскільки
розуміння верховенства права правниками є різним ізмінюється із плином часу).
Про прогалини у праві можна вести мову переважно у переносному значенні
як про один із недоліків права, відсутність у ньому того, що повинно бути
необхідним його компонентом [13, с. 734]. Прогалини у нормативно-правових
актах – це відсутність необхідних для правового регулювання суспільних відносин
нормативно-правових приписів законів чи підзаконних нормативно-правових актів.
Прогалини у праві необхідно відмежовувати від інших схожих правових явищ:
незрозумілостей, що є у правових нормах; кваліфікованого мовчанням законо-
давця; випадків, коли законодавець віддає вирішення питання на розгляд
правозастосовувача; помилок у праві; суперечностей у праві [13, с. 735–736]. Існуючі у праві прогалини пропонується розмежувати на дві групи: прогалини
формулювання (відсутність повної регламентації поведінки у тій чи іншій ситуації)
та оціночні прогалини (виникають тоді, коли норма права має надто вузьке, або
надто широке формулювання, що спричиняє несправедливість при її застосуванні)
[14, с. 95–96].
Законодавець визначення прогалин у праві прямо не дає, хоча веде мову про їх
подолання (див. статтю 8 Цивільного кодексу України та статтю 10 Сімейного
кодексу України). Видається, таке визначення було б не зайвим хоча б у контексті
виявлення підстав для застосування аналогії закону та аналогії права. Уточнення
потребує, на наш погляд, і сам термін «аналогія права», оскільки існують різні
розуміння самого права, різні форми його зовнішнього прояву тощо. Виходячи із
домінуючої ролі у системі джерел права України нормативно-правового акта,
доцільно вести мову про прогалини у нормативно-правових актах України.
У сучасній літературі все частіше звертають увагу на правотворчі помилки.
Існуючі визначення поняття правотворча помилка певною мірою різняться між
собою. Правотворча помилка – це таке відхилення від юридичної техніки, логіки і
граматики, яке понижує якість правового акта, викликає труднощі в тлумаченні
його змісту, перешкоджає його реалізації на практиці [15, с. 84]. Правотворча
помилка – це неадекватний (такий, що відстає або випереджає) економічним,
політичним, психологічним, організаційним завданням, логіко-гносеологічним
закономірностям правосвідомості результат офіційного оприлюднення юридичної
норми, інституту права, який через добросовісну помилку чи вині протиправні дії
порушує загальні принципи чи конкретні правила правотворчості, зумовлює чи
може зумовити негативні соціальні та юридичні наслідки, і виступає підставою для усунення допущених помилок й відшкодування нанесеної шкоди [16, с. 11]. Як
бачимо друге визначення значно ширше. У ньому крім розуміння правотворчої
помилки закладено причини виникнення та певні її види, наслідки помилки та
спосіб її компенсації.
Науковці виділяють низку властивих правотворчим помилкам ознак:
неумисність помилки, за вчинені помилки суб’єкти не несуть юридичної
відповідальності, правотворчі помилки завжди викликають негативний результат,
суб’єктом вчинення помилки може бути лише спеціально уповноважений суб’єкт,
правотворча помилка має бути офіційно визнана [17, с. 6].
Розрізняють різні види правотворчих помилок, наприклад, залежно від якості
закону виділяють соціальні, політичні та юридичні помилки. А.Б. Лісюткін пропонує
правотворчі помилки залежно від стадій законодавчої діяльності поділити на –
помилки у результаті реалізації права на законодавчу ініціативу; допущені у ході
обговорення законопроекту; такі, що мають місце під час прийняття законопроекту;
виявлені під час опублікування і вступу у дію прийнятого законопроекту [18, с. 188–
189]. Помилки можуть бути мовними, логічними і гносеологічними [15, с. 85].
Є.О. Чинарян зазначає, що правознавці виділяють три типи помилок: юридичні
(помилки у проектуванні механізму правового регулювання, прогалини, надлишкову
нормативність, колізії між окремими законами …), логічні (логічні суперечності,
порушення співрозмірності визначення понять, тавтологію, визначення невідомого
через невідоме), граматичні (недотримання лексичних, орфографічних і синтаксичних
правил) [19, с. 23]. Існуючі класифікації потребують певного уточнення, оскільки не розмежо-
вують природу (першопричини) і форми прояву правотворчих помилок. Видається,
що усі помилки необхідно розмежовувати на:
– помилки допущені у процесі прийняття нормативно-правового акта –
помилки в нормотворчій технології;
– помилки у самих нормативно-правових актах як результат частково
порушення правил нормотворчої технології та основна форма прояву недо-
тримання вимог й неналежного використання засобів нормотворчої техніки.
Оскільки основним джерелом правового регулювання в Україні є нормативно-
правовий акт і суб’єкти реалізації та застосування нормативно-правових приписів
більшою мірою «стикаються» саме з ним, більшу увагу доцільно приділяти
техніко-нормотворчим помилкам. Останні, на наш погляд, варто розмежовувати за
змістом (сутністю, вихідних засадах, що лежать в їх основі) та формою
зовнішнього прояву (закріплення, фіксації, оформлення); оскільки тільки такий
підхід дозволить обрати максимально ефективний напрям та засоби їх подолання.
Наприклад, чимало критичних зауважень лунає на протязі тривалого часу стосовно
податкового законодавства України, як такого, що зумовлює існування тіньової
економіки. Постає питання: що необхідно зробити – чи змінити розміри окремих
податків (внести корективи до окремих юридичних норм), тобто вдосконалити
формальні параметри законодавства, чи запровадити нові принципи податкової
системи в Україні (провести перш за все змістовнізміни)?
До змістовних (сутнісних) віднести помилки спричинені недотриманням
загальних вимог та правил творення змісту нормативно-правового акта (пов’язані
із неналежним використання правових дефініцій, правових конструкцій, правових
презумпцій тощо). До формальних – помилки у використанні засобів й правил
творення форми нормативно-правового акта (термінологічні, структурні,
реквізитні). Найбільша увага приділяється науковцями і практиками в Україні
законодавчим помилкам. Так, І.Й. Снігур вказує на такі типові помилки при
розробці законопроектів, як: спроби у проектах охопити різнорідні суспільні
відносини (за умов домінування у системі права та законодавства України
галузевого принципу); недотримання правил структурування проекту; підміна
юридичних понять; використання одних і тих самих положень у кількох проектах у
дещо різних формулюваннях [20, с. 150–155]. Фахівці констатують такожнаявність
у законодавчих актах фактів порушення мовних правил, логічних правил, правил
викладу юридичних норм у статтях нормативно-правових актів, відсутність чіткого
визначення предмету закону, невідповідність назви структурної одиниці
законодавчого акта її змісту, некоректне формулювання положень, дублювання
законодавчого матеріалу тощо [21, с. 13–20].
Не можна залишити без уваги ще одне дискусійне, важливе у метрологічному
плані положення. Як зазначалось, деякі науковці вважають, що поняттям
правотворчі помилки охоплюються усі інші недоліки нормативно-правових актів,
зокрема, колізії та прогалини. З такою позицією, на нашу думку, погодитись не
можна. І ось чому. Щодо конкуренції – якщо приєднуватись до позиції, що
конкуренція – різновид колізії, то чи можна вважати правотворчою помилкою
характерну для кримінального права конкуренцію кримінально-правових норм.
Стосовно прогалин не можна, видається, вважати помилкою відставання
юридичної норми від розвитку суспільних відносин, наприклад, виникнення нових
видів суспільно-небезпечних діянь, що не охоплені кримінальним законом.
Звертається увага на такий недолік нормативно-правових актів, як дублювання
наявних у них нормативно-правових приписів. Дублювання – співпадіння обсягів
та змісту норм і виникаюча на цій основі тотожність правового регулювання. Веде
до надлишкової нормативності, порушує правила лаконічності при викладенні
норм [22, с. 261–262]. Дублювання може мати місце у самій юридичній нормі, у
нормативно-правових приписах одного чи різних нормативно-правових актів.
Коло вказаних недоліків доцільно розширити і іншими, властивими
юридичним нормам конкретно й нормативно-правовим актам загалом, зокрема:
декларативність та фіктивність правових норм, невідповідність інтересам сус-
пільства, неекономічність тощо. Недоліки є результатом порушення вимог правотворчої техніки і правотворчої
технології, що мають свою об’ємну структуру. Будь-яке з цих порушень може бути
«резонанснішим» ніж юридична колізія, прогалина чи помилка.
Наприклад, чималу увагу необхідно звернути на питанні правильності
використання у текстах статей нормативно-правових актів формально
невизначених та частково формально визначених понять (ми ще їх називаємо
напівоціночними [23, с. 25–31]); останні сьогодні практично не є об’єктом
вивчення науковців, хоча варто було б це робити, виходячи із того, що їх
відповідне розуміння може мати ту чи іншу значимість для ефективності правового
регулювання суспільних відносин. Це підтверджується інформацією про те, що
відповідно до повідомлення прес-служби Конституційного Суду України,
29 листопада 2011 р. до Конституційного Суду надійшло подання Пенсійного
фонду щодо офіційного тлумачення положень: статті 1 «Україна є суверенна і
незалежна, демократична, соціальна, правова держава», частин першої, третьої
статті 95 «Бюджетна система України будується на засадах справедливого і
неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і тери- торіальними громадами» Конституції України у контексті положень статті 3
«Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека
визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», частини третьої статті 22
«Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є
вичерпними», частини першої статті 17 «Захист суверенітету і територіальної
цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є
найважливішими функціями держави, справою всього українського народу»,
статей 46 «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на
забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності,
втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості
та в інших випадках, передбачених законом», 48 «Кожен має право на достатній
життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг,
житло» Конституції; частини другої статті 96 «Державний бюджет України
затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по
31 грудня, а за особливих обставин – на інший період», пунктів 2, 3, 6 статті 116
«Кабінет міністрів України» Конституції; частини другої статті 95 «Бюджетна
система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу
суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами», частини
другої статті 124 щодо системи правосуддя, частини першої статті 129 «Судді при
здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону» Конституції
України. Попри різноманітність недоліків найчастіше і науковці, і практики ведуть мову
про правові колізії, прогалини та помилки.
У чомужпричина їх наявності у сучасному «високорозвинутому» праві. Щодо
кожного із недоліків є свої причини, які водночас мають багато спільного.
Колізії юридичних норм спричинені об’єктивними та суб’єктивними
чинниками. Об’єктивні виступають як явища властивості будь-якої правової
системи. Суб’єктивними є такі як недоліки законодавчої техніки, відсутність чіткої
правової політики, недоліки у систематизації законодавства, недотримання правил
внесення змін в чинні нормативно-правові акти тощо [13, с. 325; 22, с. 254–262].
М.А. Заніна виділяє також такі причин колізій норм права як: недостатнє
врахування при конструюванні норм права соціальних і юридичних закономірностей;
дефекти зумовлені структурою системи права і законодавства, їх функціонуванням
[9, с. 121], невизначеність правових норм, недоліки в систематизації законодавства,
недотримання правил внесення поправок у нормативно-правові акти, матеріальна та
фінансова незабезпеченість реалізації нормативно-правових актів, нераціональне
розташування правових нормв інститутах та галузях права [22, с. 254–259].
Прогалини у законодавстві зумовлюються: неналежним дотримання суб’єк-
тами правотворчості принципів правотворчої діяльності; неналежним дотримання
суб’єктами правотворчості правил законодавчої техніки; невисокою правовою
культурою суб’єктів правотворчості [24, с. 12].
Т.В. Кашаніна вважає, що усі правотворчі помилки так чи інакше пов’язані із
порушенням правил та прийомів законодавчої техніки: правил формування змісту
закону (концептуальні помилки, прогалини у законі тощо); правил щодо структури
закону; логічних правил; мовних правил; формальних правил; процедурних правил
[25, с. 151].
Правотворчим помилкам сприяє також низка суб’єктивних і об’єктивних
чинників, властивих праву нашої перехідної держави. До об’єктивних можна віднести радикальне оновлення законодавства України у короткі терміни,
необхідність поєднання існуючих правових традицій та правової свідомості із
принципами європейського та загалом і міжнародного права, складність
правотворчого процесу, проведення правової реформи на тлі економічної і
політичної нестабільності тощо.
Суб’єктивними причинами виступають такі, як: юридична некваліфікованість
законодавців, домінування корпоративних інтересів над загальнодержавними,
помилки в оцінці суспільних відносин, потребуючих правового регулювання і в
засобах такого регулювання і таке інше.
Українські науковці розмірковуючи над причинами недоліків у законодавстві,
вказують на – формування національного законодавства як загалом хаотичне,
безсистемне накопичення законодавчих актів …; низку недоліків в організації
законодавчого процесу: відсутність єдиної правової і, зокрема, законодавчої
політики в Україні, перспективних програм розвитку законодавства та планів
законодавчої діяльності; нераціональне регулювання та реалізація інституту
законодавчої ініціативи; низький рівень регламентної дисципліни в законодавчому
процесі; фактична відсутність аналітичної роботи парламенту; відсутність
координуючого та методологічного впливу на стратегію законодавчої діяльності
[21, с. 11–13]. Усі наведені причини недоліків, як бачимо, пов’язані із неналежним
використанням нормотворчого техніко-технологічного інструментарію. Вивчаючи недоліки, властиві юридичному права, насамперед нормативно-
правовим актам, науковці особливу увагу приділяють пошуку способів їх
запобігання, усунення та подолання.
Насамперед хотілося б дати відповідь на логічне питання – чи можна
створити ідеальний нормативно-правовий акт, позбавлений будь яких-
недоліків? Відповідь на дане питання дав ще Гегель у своїй праці «Філософія
права», зауваживши, що висувати до кодексу вимогу, щоб він був абсолютно
закінченим і не допускав подальших визначень …означає не розуміти природи
таких кінцевих предметів, як приватне право, в якому, так би мовити,
досконалість є постійне наближення, а також не розуміти відмінності між
загальним розумом і загальною свідомістю… [1, с. 221–222]. «Об’єктивна
необхідність» недоліків ніяк не означає, що з ними не треба боротися. Суб’єкти
причетні до процесу формування нормативно-правової бази повинні докладати
максимальних зусиль для недопущення, усунення, подолання нормативних
колізій, прогалин, помилок і таке інше.
С.П. Погребняк вказує на необхідності запровадження комплексу заходів, що
сприяють попередженню всіх видів колізій, зокрема: формування єдиного
концептуального праворозуміння на засадах визнання принципу верховенства
права і базованих на ньому принципів верховенства Конституції і закону;
подолання правового нігілізму; посилення ролі науки у законодавчому процесі;
суворе дотримання правил законодавчої техніки; інформатизація законодавчого
процесу [6, с. 12].
У літературі пропонуються низка заходів, якізапобігатимуть появі прогалин у
праві, розпочинаючи із зміни існуючої практики законотворчості на стадії
підготовки проекту закону і завершуючи належним автоматичним обліком чинних
нормативно-правових актів [24, с. 13].
Запобігання правотворчим помилкам забезпечується шляхом створення
якісних нормативно-правових актів. Цьому сприяють: належний фаховий рівень підготовки розробників проектів нормативно-правових актів; дотримання вимог
нормопроектувальної техніки при розробці проектів нормативно-правових
актів, проведення правової експертизи розроблених законопроектів тощо.
Особливих зусиль потребує викорінення доктринальних помилок, в основі
яких лежать помилкові концепції законопроектів. Такі помилки можуть викликати
неправильне визначення предмета, коло адресатів, цілей правового регулювання
тощо [17, с. 10]. Тобто йдеться про змістовні (зовні непомітні), а не формальні
помилки. Тут, можуть спрацьовувати не тільки юридичні, а і політичні, економічні
та інші соціальні чинники. Запобігати таким помилкам та їх усувати можна тільки
при належній правотворчій діяльності.
Сьогодні напрацьовано три основні шляхи усунення колізій, прогалин,
помилок у нормативно-правових актах: творення нових нормативно-правових актів
чи внесення змін до чинних (через правотворчу діяльність); проведення
кодифікації; тлумачення неякісних нормативно-правових приписів.
Правотворчі помилки ще також усуваються шляхом визнання помилкових
норм неконституційними.
Детальний аналіз засобів і способів попередження та усунення недоліків у
нормативно-правових актах України буде проводитись у рамках окремого
дослідження.Якщо попередження та усунення недоліків – процес, що може тривати певний
час, то їх подолання має здійснюватись негайно у процесі правозастосувальної
діяльності. Вироблення системи правил щодо порядку подолання недоліків
нормативно-правових актів України безпосередньо їх не вдосконалить, однак
сприятиме належному застосуванню цих актів навіть при наявних недоліках
(своєрідне опосередковане вдосконалення). Тому на проблемах подолання
недоліків треба зупинитися детальніше.
Можливі варіанти подолання колізій між нормативно-правовими приписами, що
містяться в одному чи різних нормативно-правових актах пропонуються у статтях 69,
70, 71 згаданого проекту Закону України «Про нормативно-правові акти». Намагання
правотворчих суб’єктів законодавчо визначити правила застосування колізійних норм
заслуговує лише схвалення. Розгляне декілька прикладів вирішення законодавчих
колізій. Так, в Україні на протязі 2011 р. триває процес підбору кандидатів на посади
суддів відповідно до новоприйнятого Закону України від 7 липня 2010р. №2453-УІ
«Про судоустрій та статус суддів». Один із етапів такого підбору – призначення на
посаду судді, регулюється сьогодні двома нормативно-правовими актами – Законом
України від 15.01.1998 р. №22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» та Законом України
«Про судоустрій і статус суддів». Результати аналізу статей даних нормативно-
правових актів, які визначають порядок призначення на посаду судді вперше, зокрема,
перелік документів, що мають подаватися до Вищої ради юстиції, вказують на
наявність у них низки колізій.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про Вищу раду юстиції» Вища рада
юстиції за рекомендацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вносить
подання Президенту України про призначення громадянина України на посаду
судді вперше. До подання Вищої ради юстиції додаються: 1) рекомендація
кваліфікаційної комісії; 2) особовий листок з обліку кадрів та автобіографія
кандидата на посаду судді; 3) копії дипломів про освіту, науковий ступінь чи
вчене звання; 4) примірник реферату з питань правознавства, підготовлений
кандидатом на посаду судді; 5) рецензія на реферат; 6) довідка органу державноїподаткової служби про подану декларацію про майновий стан і доходи (подат-
кову декларацію) за останній рік кандидата на посаду судді.
Натомість пункт 11 частини 1 статті 66 та частина 5 статті 71 Закону України
«Про судоустрій і статус суддів» встановлюють, що Вища кваліфікаційна комісія
суддів України надсилає до Вищої ради юстиції лише рекомендації про
призначення кандидатів суддями (без будь якої вказівки про інші документи). Крім
того, перелік документів вказаний у статті 29 Закону України «Про Вищу раду
юстиції» частково суперечить переліку документів, які подаються кандидатом для
участі у доборі на посаду судді до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,
відповідно до статті 67 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»:
1) письмову заяву про участь у доборі кандидатів на посаду судді; 2) копію
паспорта громадянина України; 3) анкету кандидата на посаду судді, що містить
інформацію про нього; 4) копії дипломів про освіту, науковий ступінь або вчене
звання; 5) виписку з трудової книжки про стаж роботи в галузі права; 6) висновок
медичної установи про стан здоров’я кандидата; 7) письмову згоду на збирання,
зберігання та використання інформації про кандидата з метою оцінки його
готовності до роботи на посаді судді та проведення щодо нього спеціальної
перевірки. Дана стаття також передбачає, що вимагати від кандидата надання
інших документів забороняється).
У результаті виникають два різновиди колізії між нормативно-правовими
приписами, що містяться у нормативно-правових актах однакової юридичної сили:
часова – нормативно-правові акти прийняті із розривом у часі, колізія міжнормами
загального та спеціального нормативно-правових актів.Скільки часу необхідно для законодавчого корегування колізійних норм
нинішнім парламентом, чи вирішення шляхом інтерпретації Конституційним
Судом України – складно сказати. Вихід із ситуації полягає у подоланні
суперечностей відповідно до сформованих теоретиками права правил, що набули
сьогодні аксіоматичного характеру і знайшли своє відображення у статті 71
проекту Закону України «Про нормативно-правові акти»: у разі виникнення колізії
між положеннями різних нормативно-правових актів, які мають однакову
юридичну силу, застосовуються положення нормативно-правового акта, що набрав
чинності пізніше, або спеціального нормативно-правового акта.
Таким чином, оскільки Закон України «Про судоустрій і статус суддів» був
прийнятий пізніше ніж Закон України «Про Вищу раду юстиції», то норми Закону
України «Про Вищу раду юстиції», які регулюють порядку формування корпусу
суддів України, у зв’язку з наявністю норм, що регулюють такий порядок у Законі
України «Про судоустрій і статус суддів», мають вважатися нечинними. Це має
стосуватися і переліку документів, які надсилаються Вищою кваліфікаційною
комісією суддів України до Вищої ради юстиції. Стаття 29 Закону України «Про
Вищу раду юстиції» може застосовуватись лише у тій частині, що не суперечить
вказаним вище статтям Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Розглядаючи даний приклад, можна помітити ще один момент, який потребує
аналізу. Зокрема, у статтю 29 Закону України «Про вищу раду юстиції» 02.12.2010 р.
(тобто після прийняття Закону України «Про судоустрій та статус суддів» !!!)
внесено зміни – частина друга доповнена пунктом 6. А це означає, що він (якщо
брати до уваги часову ієрархію), як прийнятий пізніше, має перевагу перед статтею
67 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», і до переліку документів, які
подаються кандидатом для участі у доборі на посаду судді до Вищої кваліфікаційної комісії має входити також і довідка органу державної податкової
служби про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову
декларацію) за останній рік кандидата. За такої умови виникає «конкуренція»
часового принципу із принципом верховенства спеціальних норм над загальними.
Перед нами своєрідна війна норм та правил. Належно розв’язати даний казус
можливо лише через нормотворчу чи правоінтерпретаційну діяльність. Подолати
його, на нашу думку, можливо наступним чином. Оскільки Закон України «Про
судоустрій та статус суддів» прийнятий пізніше і містить спеціальні норми щодо
підбору та призначення суддів, то норми Закону України «Про вищу раду юстиції»
можуть діяти у цій частині лише за умови відповідності Закону України «Про
судоустрій та статус суддів» незалежно від внесених змін.
Досліджуючи питання подолання колізій між нормативно-правовими
приписами, необхідно визначитись – як бути із конкуренцією юридичних норм, чи
треба докладати зусиль до її попередження, усунення та подолання. Якщо
виходити з позиції, що конкуренція один із видів колізії, то напевно так.
Підтримуючи позицію, що конкуренція специфічна форма зв’язку між
юридичними нормами – ні. Попри це, як уже зазначалось, якщо наявність
конкуруючих норм створює загрозу неналежному їх застосуванню (наприклад
конкуруючі склади злочинів можуть спричинити неналежну кваліфікацію), то
необхідно нормативно (аналогічно до колізії) закріпити методи її вирішення
(подолання). Чому? Навіть при максимальних зусиллях суб’єкти правотворення
уникнути конкуренції (оскільки вона об’єктивно зумовлена на думку частини
науковців) ніколи повністю не зможуть. Тут можна згадати ситуацію із
прогалинами у законодавстві, «багатовікова боротьба» з якими завершилась
нормативним закріпленням шляхів їх подолання (див., наприклад ст. 8 Цивільного
кодексу України та ст. 10 Сімейного кодексу України).Питання нормативного визначення конкуруючих норм (частіше кажуть
конкуруючих законів) та способів їх узгодження в теорії права практично не
піднімається. Тому окреслимо найбільш типові прояви конкуренції і вже відносно
них спробуємо запропонувати деякі правила їх вирішення.
М.Н. Марченко виділяє декілька форм конкуренції та шляхів їх вирішення [10,
с. 160–167]. Конкуренція кодифікованого та некодифікованого законів є
результатом неналежної систематизації чи упущенням законодавця, або не обхід-
ності певного дублювання. Наприклад, окремі питання пов’язані із реалізацією
працівниками своїх прав на відпустки регулюються нормами глави 5 Кодексу
законів про працю України та водночас Законом України від 15.11.1996 р.
№ 504/96-ВР «Про відпустки». У таких випадках пріоритет має надаватися
кодифікованим акта.
Конкуренція загального та спеціального законів. Знову ж таки виникає у
випадку, коли законодавець конкретизує у спеціальних нормах загальні положення.
При цьому перевага має бути за нормами спеціального нормативно-правового акта.
Однак, зразу жнеобхідно зробити уточнення у контексті вище наведеного прикладу,
оскільки Кодекс законів про працю можна вважати загальним, а Закон України «Про
відпустки» спеціальним нормативно-правовим актом. Дана форма конкуренції
стосується лише нормативно-правових актів одного рівня (конкуренція міжнормами
кодексів, конкуренція міжнормами законів тощо) та нормативно-правових приписів,
що містяться в єдиному нормативно-правовому акті. Інакше буде спрацьовувати
перше правило або правило переваги акта, що має вищу юридичну силу. Прикладом такого виду конкуренції можуть бути норми Цивільного та Господарського кодексів
України, що регулюють однорідні суспільні відносини. Питання чи співвідносяться
ЦК України та ГК України як загальний та спеціальний закони і відповідно норми
якого кодексу підлягають переважному застосуванню стало ключовим у
Інформаційному листі Вищого Господарського суду України 07.04.08 № 01-8/211
«Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського
кодексів України».
Для успішного вирішення такого виду конкуренції важливим є чітке
визначення спеціальних та загальних норм. Інакше можне виникнути дискусія з
приводу того чи є нормативно-правові приписи Закону України «Про політичні
партії» спеціальними до нормативно-правових приписів Закону України «Про
об’єднання громадян».
Конкуренція раніше і пізніше виданого нормативно-правових актів за умови, що
немає двох вище наведених видів конкуренції. Така конкуренція спостерігалась у
податковому законодавстві України до прийняття Податкового кодексу. При такій
конкуренціїмають використовуватися норми правового акта, що виданий пізніше.
Дещо специфічно розглядають конкуренцію юридичних норм та способи її
узгодження (а вони властиві і нормативно-правовим приписам, що містяться у
різних нормативно-правових актах України) зарубіжні науковці [14 с. 59–66].
Конкуренцією є ситуація при якій кілька правових норм можуть застосовуватись
до одного і того ж правового відношення. Вирішуватись вона може по-різному.
Шляхом застосування двох норм, якщо вони мають різні, але не суперечливі за
напрямом правового впливу юридичні наслідки. Наприклад, за вчинення злочину
суддя притягується до кримінальної відповідальності відповідно до норм
Кримінального кодексу України та підлягає звільненню з посади судді відповідно
до статті 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». У тих випадках, коли конкуренція полягає у перетині юридичних складів,
верховенство має бути за нормами, що мають більшу регулятивну значимість,
«вище право ламає нижче право» [14 с. 63]. Для прикладу наводяться ст. 229 і
ст. 678 ЦК України.
Наведені способу узгодження [26] конкуруючих норм, видається, мають також
бути закріплені в проекті Закону України «Про нормативно-правові акти».
Загальновідомо, що основними засобами подолання прогалин у нормативно-
правових актах є аналогія права і аналогія закону. Їх використання у різних
правових системах та різних державах має свої особливості. Так, наприклад,
Федеральний конституційний суд Німеччини виходить із тези, що суддя повинен
дотримуватись не лише закону, а й права загалом. Судді можуть добудовувати
закони не лише шляхом тлумачення, а й заповнюючи прогалини у законі та
обмежуючи юридичний склад норми [14, с. 99]. Наукою на сьогодні вироблено
цілу систему правил застосування аналогії на практиці.
А чи можна подолати правотворчі помилки у тих випадках, коли необхідно
реалізовувати чи застосовувати юридичну норму, не чекаючи усунення помилкових
нормативно-правових приписів. Можна (хоча це і дискутується) шляхом тлумачення
юридичних нормта узагальнення практики вищими судами України.
Проведений аналіз негативних чинників сучасного права вказує, що найбільш
повно та загально відображає існуючі негативи термін «недоліки», оскільки за
своїм змістом охоплює усі інші – колізії, помилки, дефекти, прогалини,
дублювання і таке інше, що є результатом порушення системи вимог, що ставляться до нормативно-правових актів. Наприклад, який інший термін може
більш вдало позначити таку негативну рису сучасного законодавства України як
нестабільність (згадаймо різні Закони України «Про вибори народних депутатів
України»). Недоліки нормативно-правових актів України – це внутрішні ізовнішні
форми прояву недотримання вимог, неналежного використання засобів та
невиконання правил нормотворчої техніки та технології, що знижують якість
нормативно-правового акта.
Коли йдеться про причини недоліків, то, видається, варто погодитись із
думкою російського науковця В.Н. Карташова, що недооцінка можливостей, а
частіше всього незнання теоретичних основ правотворчої практики, техніки,
тактики, стратегії і технології «творцями» права приводить до прийняття
неякісних, неефективних, помилкових і таке інше нормативно-правових актів,
виникнення прогалин, суперечностей колізій і інших недоліків у законодавстві
[27, с. 358].
Серед найважливіших чинників запобігання недолікам – створення досконалої
нормативно-правової бази, що відповідає наявним сьогодні техніко-технологічним
вимогам; прийняття спеціальних нормативно-правових актів, здатних у повному
обсязі регулювати правотворчу процедуру в Україні; проведення комплексу
організаційних заходів покликаних забезпечити у нашій країні професійну
правотворчість.
Усунути недоліки на сьогодні є можливим шляхом: прийняття нових та
внесення змін до чинних нормативно-правових актів; кодифікації чинного
законодавства; офіційного тлумачення юридичних норм. Вказані способи
вдосконалення нормативно-правової бази мають поєднуватись із відповідними
елементами юридичної техніки.
Щодо подолання недоліків у процесі правореалізації чи правозастосування, то
тут є свої напрацьовані правила до кожної із форм недоліків. Аналогічно до того,
як нормативно визначено порядок подолання прогалин у праві мають бути
закріплені правила подолання колізій між нормативно-правовими приписами і
правотворчих помилок, й недоліків загалом. Список використаної літератури
1. Гегель Г.В.Ф. Философия права. Теория государства и права : хрестоматія : в 2 т. / авт.-
сост. В.В. Лазарев, С.В. Липень. – М., 2001. – Т. 2. – 604 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К., 2007. – 1736 с.
3. Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права // Теория государства и права : хрестоматія : в 2 т. /
авт.-сост. В.В. Лазарев, С.В. Липень. – М., 2001. – Т. 2. – С. 326; Васьковский Е.В.
Руководство к толкованию и применению законов… // Тамже. – С. 327.
4. Зазвичай сучасні науковці ведуть мову про прогалини у законодавстві. Прогалини у
законодавстві – це відсутність нормативно-юридичної регламентації певної групи
суспільних відносин у сфері легального (законодавчого) юридичного регулювання … //
Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави / П.М. Рабінович. – Львів,
2008. – С. 179.
5. Власенко Н.А. Логико-структурные дефекты системы советского права / Н.А. Власенко //
Правоведение. – 1991. – №. 3. – С. 12.
6. Погребняк С.П. Колізії у законодавстві України та шляхи їх переборення : автореф.
дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / С.П. Погребняк. –
Харків. 2001. – С. 7. 7. Матузов Н.И. Теория государства и права / Н.И. Матузов, А.В. Малько. – М., 2002. –
С. 361.
8. Власенко Н.А. Коллизионные нормы в советском праве / Н.А. Власенко. – Иркутск.
1984. – С. 23.
9. Занина М.А. Коллизии норм права равной юридической силы (понятие, причины,
виды) / М.А. Занина. – М., 2010. – 144 с.
10. Марченко М.Н. Источники права / М.Н. Марченко. – М., 2005. – 760 с.
11. ТихомировЮ.А. Коллизионное право / Ю.А. Тихомиров. – М., 2000. – С. 35–48.
12. Алексеев С.С. Общая теория права / С.С. Алексеев. – М., 2008. – С. 293–297.
13. Общая теория государства и права. Академический курс в трех томах. – Т. 2 : Право. –
М., 2007. – 816 с.
14. ЦиппеліусРайнгольд.Юридичнаметодологія / РайнгольдЦиппеліус. – К., 2004. – 176 с.
15. Леоненко Н.Т. Юридическая техника подготовки правових актов исполнительных
органов государственной власти субъектов Российской федирациии / Н.Т. Леоненко. –
Новосибирск. 2004. – С.84.
16. Лашков А.С. Правотворческие ошибки. Проблеми теории и практики : автореф. дисс.
на соискание уч. степени канд. юрид. наук / А.С. Лашков. – Санкт-Петербург. 1999. –
С. 11.
17. Морозова Л.А. Правотворческие ошибки и процессуальные средства их устранения /
Л.А. Морозова // Государство и право. – 2010. – № 1. – С. 6.
18. Лисюткин А.Б. Юридическое значение категории «ошибка»: теоретико-методо-
логический аспект / А.Б. Лисюткин. – Саратов, 2001. – С. 198–199.
19. Чинарян Е.О. Понятие и общая характеристика законотворческой ошибки /
Е.О. Чинарян // Современное право. – 2010. – № 9. – С. 23.
20. Снігур І.Й. Типові помилки розробників законопроектів / І.Й. Снігур // Держава і
право. – 2009. – Вип. 46. – С. 150–155.
21. Законодавчий процес і парламентська законодавча процедура в Україні (проблеми
якості, рекомендації щодо вдосконалення в контексті європейської практики) :
монографія / О.В. Скрипник, М.О. Теплюк, О.І. Ющик. – К., 2010. – С. 13–20. 22. Занина М.А. Дефекты современного законодательства: причины и пути их преодоления /
М.А. Занина // Правотворчество в Российской Федерации: проблемы теории и практики :
сборник научных статей / отв. ред. В.М. Сырых, М.А. Занина. – М., 2010. – С. 261–262.
23. Косович В.М. Формально невизначені поняття як засіб правого впливу / В.М. Косович //
Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. – Серія юридична.
2010. – Вип. 50. – С. 25–31.
24. Тарнопольська О.М. Удосконалення правотворчого процесу як засіб запобігання
прогалин у законодавстві / О.М. Тарнопольська // Вісник Академії адвокатури України. –
2009. – №2 (15). – С. 12.
25. Кашанина Т.В.Юридическая техника / Т.В.Кашанина. – М., 2007. – С. 151.
26. Коли йдеться про «боротьбу» із конкуренцією нормативно-правових приписів, постає
питання, який із термінів найбільш повно позначає цей напрям юридичної діяльності.
У випадку «викорінення» конкуренції через правотворчу та правоінтерпретаційну
діяльність доцільно використовувати термін – «усунення» (аналогічно як до колізій
нормативно-правових приписів). При необхідності визначення порядку застосування
конкуруючих норм до конкретних правовідносин, видається, більш правильно
оперувати терміном «узгодження» (а не подолання, як у випадку колізій нормативно-
правових приписів), оскільки в основі конкуренції лежить неузгодженість, розбіжності
та відмінності нормативно-правових приписів, а не їх суперечність (характерна для
нормативних колізій). 27. Карташов В.Н. Правотворческая деятельность, правоторческая практика и
правотворческая технология: некоторые проблемы соотношения / В.Н. Карташов,
Ю.С. Баринина // Правотворчество в Российской Федерации: проблемы теории и
практики : сборник научных статей / отв. ред. В.М. Сырых, М.А. Занина. – М., 2010. –
С. 358.
< Попередня Наступна >