Головна

ДО ПИТАННЯ ПРО СТРУКТУРУ ПРАВОСВІДОМОСТІ: ДЕЯКІДИСКУСІЙНІІНТЕРПРЕТАЦІЇ Т. Бачинський


ДО ПИТАННЯ ПРО СТРУКТУРУ ПРАВОСВІДОМОСТІ:

ДЕЯКІДИСКУСІЙНІІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Т. Бачинський

 

 

 

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Розкрито головні підходи до структуризації феномена правосвідомості. Висвітлено

деякі питання індивідуальної та колективної правосвідомості, а також правової ідеології й

правової психології.

Ключові слова: індивідуальна правосвідомість, колективна правосвідомість, правова

ідеологія, правова психологія.

Більшість сучасних науковців вирізняють методологічні підходи до вивчення

правосвідомості залежно від того, яка саме правосвідомість вивчається: індивіду-

альна чи суспільна (за суб’єктами), за професійною складовою носіїв (професійна

чи буденна). Спробуємо висвітлити відомі нам підходи до правосвідомості з цих

позицій.

Індивідуальна та колективна правосвідомість. У радянський період зазвичай

було прийнято до поняття «свідомість» додавати «колективна» чи «суспільна» і

більше уваги приділяти суспільному, а не індивідуальному її аспекту, хоча деякі

науковці ставили питання щодо існування індивідуальної правосвідомості (див.

[1, c. 44–45]). Проте, як слушно зазначено в літературі, в будь-якій формі суспільної

свідомості так чи інакше відбивається все суспільне буття, а при взаємодії різні

форми свідомості видозмінюють одна одну. Зокрема, втрата суспільством моральних

принципів позначається на загальному спаді рівня правосвідомості, що надалі

зумов

лює зміну індивідуальної свідомості [2, с. 12]. Низка авторів зазначає (див. [3],

[4], [5]), що правова свідомість формується не одним поколінням людей, і що між

суспільною й індивідуальною правовою свідомістю простежується діалектично

суперечливий взаємозв’язок: суспільна правова свідомість може бути виявлена лише

черезіндивідуальну, яка, своєю чергою, є конкретнимпроявомсвоєї протилежності.

Сучасні тенденції дослідження правосвідомості (див. [1]) свідчать про

переміщення акцентів – зосередження на вивченні саме індивідуальної правосвідомості (щоправда, ще О.А. Лукашова однією з перших у вітчизняній

теорії права звернулася до вивчення індивідуальної правосвідомості [6], [7]).

Один із дослідників пропонує індивідуальну правосвідомість розглядати крізь

призму філософського, антропологічного, психологічного і власне юридичного

підходів. У філософському аспекті її аналізують через співвідношення з

універсальним, зовнішнім фактором; в антропологічному аспекті – як право-

свідомість людини у зв’язку з її виникненням, розвитком і вдосконаленням; у

психологічному – через психічну діяльність людини. В юридичному аспекті

правосвідомість особистості розглядається через соціалізацію (насамперед –

державно-правову), через пізнання зовнішніх по відношенню до особи юридичних приписів і правової поведінки інших людей, держави й суспільства

загалом [1, с. 12].

У Радянському Союзі, а згодом, починаючи із 60-х років XX ст., і в Західному

світі базовими елементами індивідуальної правосвідомості вважали: знання права,

оцінне ставлення до права та готовність до певних юридично-значущих дій [8].

Майже усі автори, як вже було зазначено, пропонують виділяти, окрім

індивідуальної правосвідомості, ще низку її «колективних» різновидів. Зокрема,

суспільну правосвідомість означають як найбільш абстрактне вираження

правосвідомості, що історично склалася на основі спільності культурно-націо-

нальних особливостей розвитку правових ідей, поглядів, теорій, почуттів, емоцій,

настроїв і переживань, характерних для суспільства в цілому [2, с. 15–16]. При

цьому наголошено, що основним фактором, який впливає на формування такої

суспільної правосвідомості, є етнічний, національний [2, с. 15–16]. Можна було б

припустити, що суспільна правосвідомість є сукупністю правосвідомостей

індивідів, з яких складається суспільство, і, відповідно, структурні елементи

суспільної правосвідомості ідентичні правосвідомості індивіда. Проте явище

суспільної правосвідомості не є механічною сумою індивідуальних право-

свідомостей хоча б тому, що кожній індивідуальній правосвідомості притаманні

характерні тільки для неї особистісні риси.

Крім суспільної правосвідомості, виділяють також групову, «відкориговану»

свідомістю лідера групи, професійною, національною, соціальною чи якось іншою

її особливістю. Та сама групова правосвідомість перетворюється на право-

свідомість нації чи держави, якщо об’єднується рамками однієї території, традицій

тощо [2, с. 16–18]. Зокрема, поряд із державною деякі науковці виділяють також і

правосвідомість залежно від класового типу державно-правового устрою:

рабовласницька, буржуазна, соціалістична чи демократична [2, с. 27]. Вважаємо

таку класифікацію досить підставною. Є погляд, що від групової правосвідомості потрібно відрізняти масову

правосвідомість, характерну для нестабільних, тимчасових суспільних утворень

(наприклад, натовпу, учасників мітингів, демонстрацій); такій правосвідомості не

властиве досягнення згоди учасників з широкого кола правових питань; ці

об’єднання є ситуативними [9, с. 42]. На нашу думку, і групова правосвідомість

може бути тимчасовою, ситуативною (наприклад, правосвідомість соціальної

групи – політичної партії). Якщо і вирізняти масову правосвідомість від групової,

то основним критерієм у цьому випадку нам видається саме однорідність правових

поглядів носіїв правосвідомості.

Новим є виокремлення міждержавної правосвідомості [2, с. 42–43]. Щоправда,

на нашу думку, будь-який поділ правосвідомості на види лише на основі критерію

суб’єктів правосвідомості не розкриває нових значущих властивостей чи змісту

правосвідомості і не дає нових знань про правосвідомість. Стосовно позиції щодо

виокремлення правосвідомості саме держави, що зумовлене не лише наявністю

специфічного носія – народу окремої держави і конкретної правової системи, але й

сукупністю інших чинників: політикою, ідеологією [2, с. 44], то, спираючись на

такі міркування, держава є уособленням народу (суспільства). Але державна

правосвідомість не ідентична суспільній, оскільки суспільство може мати, так би

мовити, свої окремі правові погляди та уявлення про юридично значущі справи у

державі, які не завжди збігаються з тим, що реалізується державно-управлінським

апаратом (частиною населення, яка домінує).

Правова ідеологія та правова психологія. Називаючи правову ідеологію

одним із суттєвих критеріїв відмежування державної правосвідомості від суспільної (чи від правосвідомості народу), потрібно охарактеризувати суть

правової ідеології та з’ясувати, чи вона притаманна лише правосвідомості держави.

Дослідник І.Ю. Фарбер зазначав, що правова ідеологія – це система правових ідей,

які виражають інтереси і потреби класу [10, с. 96]. Тобто рабовласницька правова

ідеологія захищає владу рабовласників, буржуазна – капіталістів тощо. Утім, на нашу

думку, правова ідеологія є не лише на рівні держави чи суспільного класу. Більшість

науковців називає правову ідеологію структурним елементом правосвідомості і

сходиться на такому її розумінні: це сукупність систематизованих, теоретично

обґрунтованих юридичних концепцій, знань, ідей та оцінок права, отриманих

внаслідок інтелектуальної діяльності, наукового осмислення, завдяки здобутим

юридичним знанням [1, с. 41], [11, с. 20], [9, с. 36], [12, с. 22]. Зрозуміло, що правова

ідеологія притаманна не «кожній» правосвідомості, не є обов’язковим структурним

елементом правосвідомості і правову ідеологію логічніше розглядати якформу прояву

чи форму відображення правосвідомості, яка більше властива юристам, науковцям.

Водночас, повертаючись до розгляду правової ідеології як характерної риси

правосвідомості держави, зазначимо, що правова ідеологія не завжди знаходитьмісце і

в державній правосвідомості. Зокрема, ст. 15 Конституції України встановлює: жодна

ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Керуючись цим, та чи інша

правова ідеологія, здавалося б, тежне може визнаватися державою обов’язковою. Але

Конституція лише гарантує плюралізм ідеологій, а моністична правова ідеологія (та,

що сформована нормами права України [13]) знаходить відображення у таких

положеннях Конституції України: Україна є суверенна і незалежна, демократична,

соціальна, правова держава; в Україні визнається і діє принцип верховенства права;

кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Ці та інші статтіКонституції

формально закріплюють державну (чи так звану моністичну) правову ідеологію.

Натомість, важко сказати, що фактично Україна реалізує якусь правову ідеологію.

Хоча, на нашу думку, варто би було насаджувати правові ідеї та концепції, які б

підвищували законослухняність громадян, рівень правової культури, формували позитивне ставлення до державних органів, правосуддя, законів та права в цілому.

Держава також повинна своїми фактичними юридичними діями формувати

правосвідомість. Коли закони публічно порушуються самими ж носіями влади, то

говорити про формування державної правової ідеології, вочевидь, важко, оскільки

вона не матиме ефекту на фоні сукупності інших факторів, що формують ставлення

суспільства до держави та права. Тому, мабуть, формування правової ідеології України

є необхідністю, але воно має здійснюватися сукупно із впровадженням позитивного

іміджу держави перед населенням, аби подальші дії зі становлення його

правосвідомостімоглимати достатній ефект.

Поряд із правовою ідеологією як інтелектуальним виявом правосвідомості

науковці, як відомо, виділяють правову психологію як емоційну форму відображення

або ж як інший структурний елемент правової свідомості. Зокрема, І. Ю. Фарбер ще у

радянський період одним із перших розширив поняття суспільної правосвідомості за

рахунок включення до нього правових почуттів, переконань, звичок, мотивів і вольової

спрямованості юридично значущих дій. Він визначив правосвідомість як форму

суспільної свідомості, яка є сукупністю правових поглядів і почуттів, що володіють

нормативним характером, охоплюють знання правових явищ та їх оцінку з погляду

справедливості, правових вимог, відображаючи економічні й політичні потреби та

інтереси суспільного розвитку [10, с. 204]. Правова психологія на основі емоцій,

переживань людини відображає ставлення до правових явищ і асоціюється з

побутовою практикою, не пов’язаною з інтелектуальним осмисленням (на основі

спеціально-юридичних знань), формується на чуттєвому рівні – через настрої, звички а також почуття, що мають специфічний характер. Серед них наводять почуття

юридичного права, юридичного обов’язку, законності тощо [14].

На нашу думку, якщо керуватися вищенаведеним, можна стверджувати, що

правова ідеологія та правова психологія можуть розглядатися не лише

структурними елементами, а й формами прояву, відображенням правосвідомості.

Загальновідомо, що непрофесійна свідомість є сукупністю правових поглядів і

відповідних до них психологічних форм, які безпосередньо, на основі повсякденного

досвіду людей, відображають суспільне буття і правові явища [15, с. 19–22]. У буденній

правосвідомості виокремлюють: правові почуття (суб’єктивна установка, яка

формується в індивіда щодо соціальної дійсності); правові навички (вміння індивіда

виконувати зумовлені правовим спілкуванням зовнішні стереотипні дії, наприклад,

укладати договори); правовізвички (стійка внутрішня потреба індивіда в постійному

дотриманні правових стандартів поведінки); несистематично отримані правові

знання, інколи ще й воля як окремий елемент правосвідомості [16, с. 31–36].

Професійна правосвідомість – це правосвідомість юристів, науковців, що володіють

не тільки знаннями про право, але й ідеями справедливості й законності.

У літературі проводять «паралелі» правової ідеології із професійною

правосвідомістю, а правової психології – з буденною. Але позиція ототожнення

правової ідеології з професійною правосвідомістю, а правової психології з

буденною є певною мірою перебільшенням. Вважаємо, що у кожного носія

правосвідомості тією чи іншою мірою наявні правова психологія та правова

ідеологія, але у різному співвідношенні; зокрема, у носія буденної правосвідомості

(як-от інженера, продавця) переважатиме правова психологія, а у носія професійної

чи юридично-наукової правосвідомості переважатиме ідеологія, оскільки він

володіє спеціальними знаннями, особливими ідеями про право. Правова психологія

та правова ідеологія структурно притаманні кожному носієві правосвідомості,

змінюється лише їх питома вага в його правосвідомості.

Вивчаючи індивідуальну та колективну правосвідомість, доходимо висновку,

що, незалежно від носія, правосвідомість структурно ідентична, проте може

різнитися за змістовним наповненням її функціональних елементів з огляду на

певні історичні, етнічні чи інші особливості її носіїв.

Щодо правової психології та правової ідеології вважаємо, що вони у різному

співвідношенні властиві кожному суб’єктові правосвідомості, змінюється лише їх,

так би мовити, питома вага. Список використаної літератури

1. Гладких М.В. Понятие индивидуального правосознания в свете психоаналитической теории :

дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / М.В. Гладких. – Ставрополь, 2004. – 181 c.

2. Щедрин О.Г. Этнические особенности русского правосознания : дисс. … канд. юрид.

наук : спец. 12.00.01 / О.Г. Щедрин. – Ростов н/Д, 2004. – 201 c.

3. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность / С.С. Алексеев. – М. : Юрид.

лит., 1976. – 160 с.

4. Лазарев В.В. Правосознание и юридическая культура. Общая теория права; под ред.

А.С. Пиголкина / В.В. Лазарев. – М. : Манускрипт, 1993. – С. 154–155.

5. Косаревська О.В. Формування професійної правової свідомості курсантів на

початковому етапі навчання у вищих навчальних закладах МВС України : дис. … канд.

пед. наук : 13.00.04 / О.В. Косаревська. – Одеса, 2002. – 253 арк.

6. Лукашева Е.А. О воспитании правосознания и правовой культуры в период

развернутого строительства коммунизма / Е.А. Лукашева // Советское государство и

право. – 1962. – № 7.

7. ЛукашеваЕ.А.Правовые знания – каждому / Е.А. Лукашева // Коммунист. – 1963. – № 3.

8. Kaugia Silvia. Structure of Legal Consciousness / Silvia Kaugia : [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://www.juridicainternational.eu/structure-of-legal-consciousness

9. Коваленко Н.Ю. Формування правосвідомості і правової культури студентів в Україні :

дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Н.Ю. Коваленко. – К., 2009. – 207 с.

10. Фарбер И.Е. Правосознание как форма общественного сознания / И.Е. Фарбер. – М.:

Юрид. лит-ра, 1963. – 204 с.

11. Ишкильдина Г.Р. Правосознание молодежи (Проблемы становления и эволюции в

современных условиях) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Г.Р. Ишкильдина. – Уфа,

2002. – 164 c.

12. Смолова Т.Ю. Правосознание несовершеннолетних: Теоретико-правовой аспект : дисс. ...

канд. юрид. наук : 12.00.01 / Т.Ю. Смолова. –Саратов, 2006. – 214 с.

13. Недюха М. Світоглядно-теоретичні засади правової ідеології / М. Недюха :

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.viche.info/journal/1724/

14. Потопейко Д.А. Правосознание как особое общественное явление / Д.А. Потопейко. –

К. : Наук. думка, 1970. – 340 с.

15. Вопленко Н.Н. Правосознание и правовая культура : учеб. пособие / Н.Н. Вопленко. –

Волгоград : Издательство Волгоградского государственного университета, 2000. – 52 с.

16. Гурьянов Н.Ю. Правовая культура: сущность, структура, социальные функции : дис. ...

канд. филос. наук : 09.00.11 / Н.Ю. Гурьянов. – Самара, 2006. – 157 с.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук