639

---

О. С. СТЕБЛИНСЬКА,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та кримінології Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В БОРОТЬБІ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

Розглянуто питання нормативно-правового забезпечення міжнародного співробітництва в запобіганні організованій злочинності, основні напрями міжнародної співпраці та перелік основних міжнародних договорів у даній сфері.

Актуальність теми. На рубежі XXI ст. практично в усьому світі представники дер­жавних структур, зокрема правоохоронних, наукових кіл та правозахисних організацій віднесли транснаціональну злочинність до найбільш небезпечних загроз національній безпеці окремих держав та міжнародній спільності. Вона створює небезпечні перешкоди для діяльності всіх сфер життєдіяльності як окремих держав, так і міждержавних відносин, позбавляє людство почуття захищеності від злочинних посягань [1, с 3].

Аналіз досліджень даної проблеми. Ор­ганізована та транснаціональна злочинність, її окремі види, а також форми взаємодії правоохоронних органів, заходи запобігання цим видам злочинності уже досліджувались як на рівні кандидатських дисертацій О. І. Виноградової, А. В. Войціховського, І. В. Пшеничного, Т. Серватко, О. Ю. Шостко так і в окре­мих працях М. Г. Вербенського, О. М. Джужі, М. В. Корнієнка, О. В. Погребняка, О. В. Сав'юка тощо.

Незважаючи на наявність значного обсягу наукових праць, присвячених даній проблемі, питання щодо нормативно-правового забезпе­чення міжнародного співробітництва щодо запобігання організованій злочинності є ще мало дослідженим.

Міжнародне співтовариство зайняте ви-значенням орган

ізованої злочинності з середини 70-х pp. В даний час є ряд напрямів між-народної співпраці щодо запобігання злочинності, боротьби з нею і роботи з правопоруш­никами, що існують на двосторонньому, регіональному й універсальному рівнях. Можна виділити чотири таких напрями:

видача злочинців і надання правової допомоги в кримінальних справах;

науково-інформаційні контакти;

надання професійно-технічної допомоги державам в даній сфері;

договірно-правова координація боротьби із злочинами, що зачіпають декілька держав.

Перелік основних міжнародних договорів в кримінально-правовій сфері, укладених в рам­ках ООН, її спеціалізованих установ, МАГ ATE і Ради Європи, охоплює наступні документи.

1. Договори, укладені в рамках ООН, її спеціалізованих установ і МАГАТЕ:

а) у сфері боротьби з міжнародним теро­ризмом:

Конвенція про злочини і деякі інші акти, що здійснюються на борту повітряних суден (1963 р.);

Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (1970 p.);

Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивіль­ної авіації (1971 p.);

Конвенція про запобігання і покарання за злочини проти осіб, що користуються міжнародним захистом, зокрема дипломатич­них агентів (1973 p.);

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників (1979 p.);

Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (1980 p.);

Протокол про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію (1988 p.), що доповнює Конвенцію про боротьбу з неза­конними актами, спрямованими проти безпе­ки цивільної авіації;

Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морсь­кого судноплавства (1988 p.);

Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі (1988 p.);

Конвенція про маркування пластичних вибухових речовин з метою їх виявлення (1991р.);

б) у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речо­вин і зловживанням ними:

Єдина конвенція про наркотичні засоби (1961р.);

Конвенція про психотропні речовини (1971р.);

Протокол 1972 р. про поправки до Єдиної конвенції про наркотичні засоби (1961 p.);

Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркоти­чних засобів і психотропних речовин (1988 p.);

в) у сфері боротьби з іншими злочинами, що становлять міжнародну небезпеку:

Міжнародна конвенція про припинення обігу порнографічних видань і торгівлі ними (1923 p.);

Міжнародна конвенція по боротьбі з підробленням грошових знаків (1929 p.);

Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами (1950 p.);

Конвенція про заходи, спрямовані на за-борону й попередження незаконного ввезення, вивезення і передачі права власності на культурні цінності (1970 p.).

2. Договори, укладені в рамках Ради Європи:

Європейська конвенція про видачу 1957 р. з додатковими протоколами 1975 і 1978 років;

Європейська конвенція про взаємну правову допомогу в кримінальних справах 1959 р. з додатковим протоколом 1978 p.;

Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими і умовно звільненими правопорушниками (1964 p.);

Європейська конвенція про охорону ар­хеологічної спадщини (1969 p.);

Європейська конвенція про міжнародну силу рішень по кримінальних справах (1970 p.);

Європейська конвенція про передачу провадження в кримінальних справах (1972 p.);

Європейська конвенція про контроль за придбанням і зберіганням вогнепальної зброї приватними особами (1978 p.);

Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом (1977 p.);

Європейська конвенція про компенсацію жертвам насильницьких злочинів (1983 p.);

Європейська конвенція про запобігання насильству і хуліганській поведінці глядачів під час спортивних заходів і зокрема футбольних матчів (1985 p.);

Конвенція про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності (1990 p.).

Проте документи ООН, Ради Європи і їх підрозділів є найбільш загальними положеннями, що схематично відображають питання міжнародної співпраці в боротьбі з організо­ваною злочинністю. Аналізуючи конкретні двосторонні й багатосторонні угоди між Україною та іншими державами, спробуємо сформулювати особливості правового регулювання в цій сфері [2, с 30].

По-перше, викликає інтерес обсяг міжнародних зобов'язань, узятих на себе Україною як незалежною державою. На сьогодні Україною підписано більше ста міжнародних договорів у сфері боротьби зі злочинністю, зокрема ряд угод про правову допомогу в цивіль­них, сімейних і кримінальних справах (практично зі всіма республіками колишнього СРСР, а також із багатьма країнами Європи, Азії, Африки та Америки), угоди про співпрацю в боротьбі з незаконним обігом наркотиків (наприклад з Австрією та Італією). Крім того, є угоди правоохоронних органів України і країн СНД, що стосуються питань розслідування кримінальних справ.

По-друге, регіональні контакти України у сфері боротьби з організованою злочинністю в повному обсязі охоплюються угодами з країнами - членами СНД. Серед них перше місце посідає Мінська Конвенція про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінськ, 22 січня 1993 p.). Відповідно до ст. 4 Конвенції установи юстиції договірних сторін надають правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах відповідно до її поло­жень. Договірні сторони надають один одному правову допомогу шляхом виконання про­цесуальних та інших дій, передбачених законодавством запрошуваної договірної сторони, зокрема: складання і пересилання документів; проведення оглядів, обшуків; вилучення, передача речових доказів; проведення експертизи; допиту сторін, третіх осіб, підозрюваних, обвинувачених, потерпілих, свідків, експер­тів, розшуку осіб; здійснення кримінального переслідування, видачі осіб для притягнення їх до кримінальної відповідальності або виконання вироку, визнання й виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів. Стаття 19 встановлює, що в проханні про надання правової допомоги може бути відмовлено повніс­тю або частково, якщо надання такої допомо­ги може завдати шкоду суверенітету або безпеці чи суперечить законодавству запрошуваної договірної сторони.

Правові відносини в кримінальних справах передбачають видачу осіб для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, зокрема пов'язану з їх розшуком і взяттям під варту; здійснення кримінального переслідування за дорученням однієї з догові­рних сторін; передачу предметів, що визнаються в установленому порядку речовими до­казами. Загальні положення Конвенції були розкриті в аналогічних двосторонніх угодах між Україною і державами - членами СНД. Слід зазначити, що у вказаних документах передбачений уніфікований порядок надання правової допомоги в кримінальних справах без урахування їх специфіки. Проте на користь боротьби з організованою злочинністю, на наш погляд, було б доречно вводити в по­дібні угоди спеціальні норми, що зачіпають цю сферу. Наприклад, передбачити безумовну видачу осіб, підозрюваних у причетності до організованої злочинної діяльності, і встановити термін задоволення клопотань про на-дання правової допомоги.

По-третє, як уже вказувалось вище, угоди між Генеральною прокуратурою, Міністерства внутрішніх справ і Службою безпеки Україні і відповідними відомствами країн СНД передбачають сприяння у сфері боротьби з ор­ганізованою злочинністю. У даних документах визначено наступні форми співпраці:

а) виконання запитів і прохань у кримінальних справах, справах оперативного обліку й матеріалах про адміністративні правопорушення;

б) обмін оперативно-розшуковою, оперативно-довідковою і криміналістичною інфор­мацією про злочини, що готуються, та закінчені злочини і причетних до них осіб, оператив­ною інформацією про надзвичайні події і тяжкі злочини, а також архівною інформацією;

в) узгоджене, а в разі потреби – спільне проведення оперативно-розшукових заходів і слідчих дій;

г) переміщення засуджених громадян для відбування покарання в державу, громадянами якої вони є, відповідно до міждержавних угод;

д) обмін досвідом роботи, законодавчими й нормативними актами, навчальною літературою з питань діяльності органів внутрішніх справ;

є) здійснення взаємовигідних поставок авто-мобільної, криміналістичної, пожежної і спеціальної техніки, засобів зв'язку, майна і продукції виробничо-технічного призначення, запасних частин, витратних матеріалів та іншого майна;

ж) обмін науково-технічною інформацією з питань діяльності органів внутрішніх справ, спільне проведення кримінологічних дослі­джень з актуальних проблем, що становлять взаємний інтерес, обмін фахівцями з цією метою, проведення спільних семінарів і робочих зустрічей;

з) здійснення транзитних перевезень спеціальних та інших вантажів, конвоювання й етапування.

Позитивним моментом, на наш погляд, є той факт, що у сфері міжнародної співпраці в даному випадку опинилася правова допомога не тільки в кримінальних справах, але й у справах оперативного обліку, оскільки слідству у справах, пов'язаних з організованою зло­чинною діяльністю, передує тривале оперативне розроблення осіб, причетних до закінче­них злочинів.

Відзначимо, що даний перелік є фактично вичерпним для слідчих потреб, тому можна припустити, що за умови встановлення пев­них термінів для виконання цих дій можна оптимізувати попереднє слідство криміналь­них справ.

По-четверте, наявність угод про протидію якомусь із напрямів організованої злочинної діяльності (наприклад незаконному обігу нар­котиків) підкреслює визнання міжнародної небезпеки транснаціональної злочинності і стимулює розроблення конкретних заходів цієї протидії.

Висновки. Отже, у сфері боротьби з організованою злочинністю Україна має міжнародно-правові зв'язки з країнами «близького» і «далекого» зарубіжжя. Відзначимо, що конкретні заходи боротьби з її проявами передбачені саме на регіональному рівні, тобто завдяки контактам, що збереглися з радянського часу, і зв'язкам держав учасників СНД було розроблено наочну стратегію цієї протидії.

Таким чином, співпраця має різноплановий характер, що дозволяє підвищувати ефектив­ність боротьби з організованою злочинністю. Вважаємо, що на рівні СНД сьогодні вироблений певний механізм взаємодії в цій сфері, що істотно полегшує розслідування подібних кримінальних справ.

Крім того, хоча низка країн мають досить великий досвід боротьби з організованою зло­чинною діяльністю і відповідний законодав­чий потенціал, у міжнародно-правових документах вказівка на це відсутня, хоча прогресивні тенденції в даній сфері цілком могли б бути втілені в міжнародних угодах.

Вказані недоліки, виявлені при вивченні різних міжнародно-правових зобов'язань України, мають бути усунені в ході подальшої інтеграції України у світову спільноту. Визнання боротьби з організованою злочинністю однією з глобальних проблем сучасності сприятиме зміцненню зусиль урядів різних країн по зниженню темпів її зростання, а створення ефективного механізму протидії їй стане серйозною перешкодою для криміналь­ної діяльності злочинних співтовариств.

Література

Вербенський М. Г. Актуальні проблеми наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ у протидії транснаціональній злочинності / М. Г. Вербенський // Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю : тези доп. міжнар. наук.-теорет. конф. (м. Київ, 24 березня 2010 p.). - К : КНУВС, 2010. - 272 с.

Организованная преступность : курс лекций. - СПб. : Питер, 2002. - 368 с.

 

< Попередня   Наступна >