Головна Наукові статті Кримінологія ФАКТОРИ, ЯКІ НЕГАТИВНО ВПЛИВАЮТЬ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ОВС УКРАЇНИ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ

ФАКТОРИ, ЯКІ НЕГАТИВНО ВПЛИВАЮТЬ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ОВС УКРАЇНИ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ

Наукові статті - Кримінологія
1299

B. В. ШЕНДРИК,

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, начальник кафедри оперативно-розшукової діяльності навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції Харківського національного університету внутрішніх справ

C. О. САФРОНОВ,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри оперативно-розшукової діяльності навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції Харківського національного університету внутрішніх справ

ФАКТОРИ, ЯКІ НЕГАТИВНО ВПЛИВАЮТЬ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ОВС УКРАЇНИ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ

Здійснено критичний аналіз нормативно-правових актів України з констатацією факторів, які негативно впливають на профілактико-попереджувальну діяльність оперативних підроз­ділів МВС України.

У 1990 р. у м. Гавана на VIII конгресі ООН з питань запобігання злочинності та поводження з правопорушниками були прийняті «Рекомендації щодо міжнародного співробітництва у галузі попередження злочинів та кримінального судочинства в контексті розвитку» [1], а також інші рішення, які спрямовані на профілактику злочинів у всьому світі. На Україну як на члена ООН покладено низку зобов'язань з приводу реалізації рішень міжнародного співтовариства. Слід відзначити, що ООН, а також інші міжнародні правоохоронні організації визнають по­передження злочинності пріоритетним напрямком діяльності будь-якої держави. У зв'язку з цим побудова ефективної системи заходів що­до попередження злочинів є для України найважливішим стратегічним завданням в аспекті гармонійного міждержавного співіснування, що відповідно обґрунтовує актуальність питань з приводу удосконалення існуючих та розроблення нових шляхів і способів щодо профілактики злочинності та попередження

злочинів.

Проблема щодо профілактики та попередження злочинів протягом багатьох століть була в центрі уваги державних діячів, філософів, а пізніше кримінологів та інших фахівців у галузі юриспруденції. Так, наприклад, ще у Римський імперії був розроблений організацій-но-правовий механізм запобігання корупції [2]. Відомі мислителі Давньої Греції Платон та Аристотель у контексті своїх пошуків торкали­ся питань щодо існування причин, які породжують злочини, і пропонували способи, які б дозволили позбавитися їх [3]. На Русі ще у «Двінський статутній грамоті» (1397 р.) уперше передбачалося більш сурове покарання у якості способу попередження повторних зло­чинів [4]. У XVI ст. у Російській імперії з метою запобігання розбоям старостам селищ ставилось в обов'язок затримувати всіх приїжджих підозрілих осіб [5]. У XIX ст. розпочалася активна діяльність щодо запобігання злочинам серед неповнолітніх, яка була пере­важно спрямована на організацію навчання та виховання підлітків. З цією метою організовувались спеціальні робітні будинки, корабельні притулки, а пізніше трудові колонії [6].

Справжнім історичним пам'ятником превен­тивного права Російської імперії є «Статут про попередження і припинення злочинів» (1832 p.). Цей унікальний за своїм змістом нормативно-правовий акт детально регламентував дії щодо попередження злочинів у всій імперії, встановлюючи права і обов'язки суб'єктів попереджувальної діяльності. Зокрема, такими суб'єктами були визнані не лише поліцейські, а й особи, які перебували на цивільній та військовій дер­жавній службі [7].

Першою докладною працею щодо попере­дження злочинів саме правоохоронцями була робота «Поліцейське право» (1871 р.) І. Є. Андрієвського [8]. Саме з цього часу в системі МВС почало розвиватися вчення про профілактику та попередження злочинів. Цьому питанню було присвячено чимало праць, найвідомішими з яких в Україні стали роботи таких учених, як В. Р. Волчков, В.М.Суслов, Л. Л. Тузов [9], Е. А. Дідоренко, С. С Овчинський [10], І. П. Козаченко [11], Я. Ю. Кондратьев [12], В. О. Негодченко [13], О. Є. Омельченко [14], А. В. Форостяний [15] тощо.

З метою ефективної реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень Міністерства внутрішніх справ (далі МВС) України були розроблені відповідні норматив­но-правові акти, які спрямовані на формальне урегулювання питань з приводу кримінально-превентивної діяльності усіх служб та підроз­ділів органів внутрішніх справ (далі - ОВС) України. Основним актом МВС України є «Настанова про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з попередження зло-чинів» [16]. Слід зауважити, що майже за десять років дії цієї Настанови стан профілактикної та попереджувальної діяльності підрозділів ОВС України фактично не змінився і залишається на низькому рівні.

Турбує й той факт, що «в Україні процес криміналізації населення здійснюється на фоні різкого зниження його чисельності» [17, с 3]. На жаль, і численні наукові праці, присвячені профілактиці та попередженню злочинів, теж не дали очікуваного результату. Саме ці обставини актуалізують наявність невирішеної проблеми, визначають напрямок та предмет дослідження. Метою даної статті є висвітлення сучасних чинників, котрі перешкоджають налагоджуванню ефективної системи профілактики та попе­редження злочинів оперативними підрозділами ОВС України. Для досягнення поставленої мети було вивчено та проаналізовано 100 кримінальних та оперативно-розшукових справ, порушених за ознаками різних видів злочинів; здійснено аналіз даних анкетування оперуповноважених ОВС України та інтерв'ювання начальників оперативних підрозділів (100 осіб). Крім того, було проведено системне дослідження чинних нормативно-правових актів, які регулюють попереджувальну роботу суб'єктів оперативно-розшукової діяльності ОВС України.

Отримані в ході дослідження результати дозволяють зробити висновок про існування правових прогалин та юридично-колізійних чинників, які перешкоджають повноцінній профілактичній та попереджувальній діяльності оперативних підрозділів ОВС України і не до-зволяють застосовувати адекватні криміногенному стану заходи превентивного характеру.

Першим негативним фактором є недосконалість одного з основних нормативно-правових актів, який становить правову основу діяльнос­ті усієї міліції України, тобто Закону України «Про міліцію». По-перше, слід відзначити, що попередження злочинів, а також їх профілактика не охоплюється змістом основних завдань міліції, які визначені у ст. 2 вказаного Закону. По-друге, законодавець не передбачив попередження злочинів як функцію міліції, зазначив­ши лише профілактику (див. ст. 7 Закону України «Про міліцію»). По-третє, згідно з п. 10 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» здійснення певних оперативно-розшукових заходів із застосуванням фото-, кіно-, відеозйомки і звукозапису, прослуховування телефонних розмов можна проводити лише з метою розкриття злочинів. Проведення ж кіно-, фото- і звукофіксації розглядається законодавцем як допоміж­ний засіб попередження протиправних дій (див. п. 12 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію»). Тобто використання допоміжних технічних засобів із властивою для них формою фіксації дозволяється тільки при застосуванні відповідних основних оперативно-розшукових заходів, проведення яких здійснюється лише після порушення оперативно-розшукової справи (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). У зв'язку з цим вини­кає правова прогалина з питань щодо урегулю­вання порядку застосування технічних засобів при здійсненні профілактичних та попереджу-вальних заходів оперативними підрозділами ОВС України. Обумовлено це не лише недос­коналістю певних правових норм Закону України «Про міліцію» (до речі, він становить правову основу оперативно-розшукової діяльності, про що зазначено у ст. Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»), а й безпо­середньо недосконалістю відповідних норм Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Так, наприклад, незважаючи на те, що профілактика та попередження злочинів є обов'язком підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність») окремі правові норми цього ж Закону не дозволяють проводити оперативно-розшукову діяльність (далі – ОРД) з метою профілактики злочинів, оскільки випадки, які потребують проведення превентивно-профілактичної діяльності, не зазначені як підстави для проведення ОРД (див. ч. 1 ст. 6 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Більш того, у ст. 1 цього ж Закону вказано, що «завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук та фіксація фактичних даних про протиправні діяння відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом… з метою припинення правопорушень…». Якщо відповідальність за скоєне діяння передбачено Кримінальним кодексом (далі - КК України), то припускаєть­ся, що злочин вже скоєно, а якщо метою є припинення правопорушень, то презюмується скоєння незакінченого злочину (ч. 2 ст. 1 3 КК України), оскільки припинення відбувається на стадії замаху на злочин (ст. 15 КК України). У такому разі про яку профілактику злочинів може йти мова?

Паралогізмом стосовно профілактичної та попереджувальної діяльності оперативних під­розділів є положення ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», у якій зазначено, …о права оперативних підрозділів надаються «для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності при наявності перед-бачених ст. 6 цього Закону підстав…». Як указувалося вище, ані профілактика, ані попередження злочинів не розглядається як завдання ОРД, а факти, які можуть свідчити про потребу прове­дення заходів профілактичного характеру, не є підставою для проведення ОРД. З цього випливає, що оперативні підрозділи ОВС України є неправоздатними суб'єктами у діяльності щодо профілактики злочинів.

Заслуговує на увагу й питання щодо термі­ну ведення оперативно-розшукових справ, які були заведені за фактом підготовки до злочи­ну. Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» у випадках порушення оперативно-розшукової справи стосовно осіб, які готують­ся до злочину, первинний строк ведення такої справи - до шести місяців, а у разі участі особи у підготовці тяжкого та особливо тяжкого зло­чину строк може бути продовжений до 18 місяців (див. ч. 2, 3 ст. 9-1 того ж Закону). У чому ж сенс таких термінів і до чого така правова норма призводить на практиці?

По-перше, виходячи з суто профілактико-превентивних міркувань встановлення таких термінів є антипрофілактичним кроком, оскіль­ки застосовується календарно-добове обчис­лення, без урахування існуючих стадій злочину, що є вкрай важливим аспектом у про­філактичній та попереджувальній діяльності. За результатами проведених досліджень, лише для 17 % злочинів характерним було наявність етапу підготовки до злочину, який тривав по-над двох місяців. До речі, мова йде саме про підготовку до злочину (тобто діяння не охоплювалось складом злочину), а не про готування, що вже є злочином, передбаченим ст. 14 КК України. Таким чином, у 83 % заведених оперативно-розшукових справ фактично відбувалося переростання злочинного задуму або стадії підготовки до злочину в більш пізні стадії зло­чинної діяльності, зокрема у стадію готування, замаху на злочин та доведення злочину до кінця.

По-друге, при такій логіко-юридичній конструкції правового припису не враховується ані мета, ані обсяг профілактичної та попереджувальної діяльності. Мета профілактики злочинів полягає у недопущенні зародження злочинного умислу та реалізації його у діях, які будуть вважатися злочином. Метою ж по­передження є недопущення переходу незакінчених стадій злочину (готування до злочину, замах на злочин) у подальшу, більш небезпечну стадію закінченого злочину. Саме через це термін ведення таких справ повинен обмежуватися не астрономічними вимірами часу, а суто юридичними категоріями певного факту. Доцільніше було б установити обчислення строків ведення таких справ гіпотезо-диспозиційними вимогами правової норми з урахуванням учень про види та стадії злочинів. Наприклад, строк ведення оперативно-розшукових справ, порушених щодо осіб, які готуються до скоєння злочину або беруть участь у його готуванні, повинен закінчуватися у разі вчинення діяння, яке перетворює підготовчі до злочину дії в готування до злочину (ст. 14 КК України) і відповідно готування до злочину у стадію замаху на злочин (ст. 15 КК України). Це сприятиме підвищенню мотивації для реалізації профілактичної та попереджувальної діяльності суб'єктів ОРД, встановить критерії розмежування профілактики та попе­редження; дозволить здійснювати ретельний контроль та нагляд за превентивною діяльніс­тю оперативних підрозділів. Безумовно, закінчення строку ведення такої справи повинно призводити до необхідності продовження її строку посадовою особою вищого рівня, яка й буде з'ясовувати питання щодо причин незастосування профілактичних або попереджува­льних заходів.

Не сприяють профілактичній та попереджувальній діяльності оперативних підрозділів ОВС імперативні приписи Настанови про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з попередження злочинів (далі - Настанова) [16]. Наприклад, у третьому розділі даної Настанови на деякі підрозділи кримінальної міліції покладено обов'язок: 1) вживати заходи для усунення умов, які сприяють готуванню до злочину (п. 3.1.4 Настанови); 2) проводити оперативно-розшукові заходи щодо осіб, які висловлюють намір вчинити злочин, вживати заходи для відмови їх від вчинення злочину (див. п. 3.1.2 Настанови); 3) здійснювати заходи щодо роз'єднання злочинних груп підлітків (п. 3.1.6 Настанови); 4) вживати заходи нейтралізації криміногенних процесів у господар­ських сферах (п. 3.2.1 Настанови); 5) здійснювати індивідуальну профілактику стосовно осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби (п. 3.3.14 Настанови); 6) вживати заходи виховного характеру (п. 3.3.15 Настанови); 7) відвідувати правопорушників за місцем проживання, навчання та роботи і проводити з ними профілактичні бесіди (п. 3.4.4 Настанови) тощо.

На перший погляд здається, що Настанова передбачає ефективні профілактичні способи. Проте на практиці вжиття цих заходів є вкрай проблематичним, а інколи неможливим, оскільки вони можуть бути визнані незаконними. Наприклад, які саме заходи може вжити оперативний підрозділ, якщо сприятливі для злочину умови не є деліктом і знаходяться у сфері правових відносин, котрі регулюються нормами цивільного, фінансового, або трудового права за умови, що правоздатними суб'єктом, спроможним вирішити питання профілактично-пре­вентивного характеру, є приватна фізична або юридична особа? З цього приводу у літературі надаються поради, спрямовані на ініціацію таких компетентних суб'єктів шляхом: 1) інформування відповідних органів та посадових осіб про наявність умов, які сприятимуть скоєнню злочину; 2) внесення подання про необхідність усунення причин та умов, що сприяють злочину. На жаль, такі поради є вкрай застарілими і не відповідають сучасному законодавству.

Порада щодо внесення оперативними під-розділами подання про необхідність усунення причин та умов, що сприятимуть учиненню злочину, також не забезпечує вдалої оперативно-профілактичної роботи. Пояснюється це тим, що передбачена п. 19 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» можливість подавати такі подання є правом міліції, тобто органу. Права державного орган– делегуються повноважному пред­ставникові начальникові органу. Відповідно, права, визначені ст. 11 Закону України «Про міліцію», є його правами, а не правами оперативного підрозділу. Крім того, слід зазначити, що у вказаній статті мова йде про право, а не про обов'язок. Характерною ознакою реалізації прав є можливість діяти певним чином, тобто це міра можливої поведінки, яка самостійно, на власний розсуд обирається суб'єктом право­відносин. З цього випливає, що начальник органу внутрішніх справ взагалі може не ско­ристатися таким способом профілактики. До речі, Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» серед прав оперативного підрозділу не передбачено можливість внесен­ня подання про усунення причин та умов, що сприяють вчиненню злочину. Стаття 23-1 Кримінально-процесуальному кодексу України не визначає оперативні підрозділи ОВС як право­здатних суб'єктів, які можуть вносити подання про вжиття заходів для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Таким чином, навіть ці поради є вкрай віддаленими від реальних життєвих ситуацій, що виникають у практичній діяльності оперативних підрозділів.

Непорозуміння викликають інші обов'язки, вказані у згаданій вище Настанові МВС, які покладаються на підрозділи з метою попере­дження злочинів. їх парадоксальність пов'я­зана з суперечливим співвідношенням деяких норм Настанови з правовими нормами Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» та з Конституцією України. Наприклад, п. 3.1.2 Настанови зобов'язує підрозділи кримінальної міліції проводити оперативно-розшукові захо­ди щодо осіб, які висловлюють намір вчинити злочин, хоча наявність лише умислу на злочин не є деліктом і не карається Кримінальним кодексом. Відповідно, підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності немає, оперативно-розшукова справа не може бути порушена, а без її порушення проведення оперативно-розшукових заходів забороняється (див. ст. 6, ч. 1 та 3 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). Постає питання: які ж тоді заходи може здійснювати оператив­ний підрозділ? Так, наприклад, п. 3.4.4. Настанови на підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх покладено обов'язок «відвідувати правопорушників за місцем про­живання і проводити з ними профілактичні бесіди». Яким чином ця вимога узгоджується зі ст. (недоторканність житла) і ст. 19 (ніхто не може бути примушений робити те, що не перед-бачено законодавством) Конституції України? Законодавством не покладено на правопоруш­ника обов'язок вступати з правоохоронцями у бесіду або слухати їх профілактичні промови. Фактично виходить вкрай абсурдна ситуація, коли для застосування попереджувальних захо­дів правоохоронці повинні очікувати толерантності з боку правопорушників.

Вимогам статей 6, 8, 19 Конституції України суперечать визначені у Настанові обов'язки підрозділів ОВС щодо вжиття заходів з нейтралізації криміногенних процесів у господар­ській сфері (див. п. 3.2.1 Настанови), здійснення індивідуальної профілактики відносно наркоманів (див. п. 3.3.14 Настанови), вжиття заходів виховного характеру (див. п. 3.3.15 На-станови) тощо.

Відповідно до ст. 6 Конституції України усі органи державної влади повинні здійснювати свої повноваження відповідно до законів України та в межах Конституції України. Стаття 19 Конституції України зобов'язує кожну посадо­ву особу діяти лише на підставі, в межах пов­новажень та у спосіб, що передбачено законами України.

Список використаної літератури

ООН в борьбе за права человека: материалы восьмого Конгресса ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями / сост.: Г. В. Бердов, А. М. Ищенко, А. М. Купчишин, B. И. Пешехонов. – Киев : МВД Украины, 1991. - С. 50-60.

Куракин А. В. Административно-правовые средства предупреждения и пресечения коррупции в системе гос–арственной службы (история и современность) / А. В. Куракин // Государство и право. -2002. -№ 9.С. 35–41.

Тюнин В. И. Идеи о предупреждении преступлений в античной и последующей философской и со­временной зарубежной криминологической литературе / В. И. Тюнин, А. Г. Мусеибов // История госу­дарства и права. - 2003. – № 4. - С. 61-64.

Шигина Н. В. О некоторых аспектах пред–преждения рецидивной преступности / Н. В. Шигина // Российский следователь. - 2004. - № 11. - С. 2832.

Иванов И. И. Превенция п–еступлений в свете истории отечественного государства и права / И. И. Иванов // Российский судья. 2003. - № 4. - С. 42–45.

Данилова С. И. Предупреждение п–еступности несовершеннолетних: история и современность / C. И. Данилова // Российский следователь. 2003. - № 6. - С. 15-17.

Устав о предупреждении и пресечении п–еступлений (издание 1857 года) / [ред. О. В. Старков] // Российский криминологический взгляд. - 2008. № 3. - С. 83-102.

Полицейское п–аво. Введение и ч. 1. Полиция безопасности. Т. 1 / Иван Ефимович Андреевский. -2-е изд., испр. и доп. СПб. : Тип. Э. Праца, 1874. - 667 с.

Волчков В. Р. Предупреждение и раскрытие преступлений аппаратами уголовного розыска и розыск скрывшихся преступников : метод. указания / В. Р. Волчков, В. М. Суслов, Л. Л. Тузов ; под ред. В. И. Тихоненко. - М. : Акад. МВД СССР, 1986. - 92 с.

Дидоренко Э. А. Оперативно-профилактическое наблюдение / Э. А. Дидоренко, С. С. Овчинский. -Киев : МВД УССР, 1982. - 96 с.

Козаченко И. П. Правовые и организационно-тактические основы оперативно-розыскной профи-лактики преступлений : автореф. дис. на соискание науч. степени д-ра юрид. наук / И. П. Козаченко. -М., 1992. – 48 с.

Кондратьев Я. Ю. Теоретичні, правові та оперативно-тактичні засади запобігання злочинам опе­ративними підрозділами кримінальної міліції: [монографія] / Я. Ю. Кондратьев. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2004. - 444 с.

Негодченко В. О. Діяльність органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів у сучасних умовах : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Вадим Олександрович Негодченко. - X., 2003. - 216 с

Омельченко О. Є. Процесуальна діяльність слідчого щодо запобігання злочинам : навч. посіб. / О. Є. Омельченко. - К. : Вид. Паливода А. В., 2008. - 216 с.

Форостяний А. В. Профілактична функція міліції як органу дізнання : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / А. В. Форостяний. – К, 2010. - 215 с

Про затвердження Настанови про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з по­передження злочинів : наказ МВС України від 25 черв. 2001 р. № 507.

Шакун В. І. Влада і злочинність / В. І. Шакун. - К. : Пам'ять століть, 1997. - 226 с

 

 

< Попередня
 
Авторизація
Пошук