B. В. ШЕНДРИК,

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, начальник кафедри оперативно-розшукової діяльності навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції Харківського національного університету внутрішніх справ

C. О. САФРОНОВ,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри оперативно-розшукової діяльності навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції Харківського національного університету внутрішніх справ

ФАКТОРИ, ЯКІ НЕГАТИВНО ВПЛИВАЮТЬ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ОВС УКРАЇНИ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ

Здійснено критичний аналіз нормативно-правових актів України з констатацією факторів, які негативно впливають на профілактико-попереджувальну діяльність оперативних підроз­ділів МВС України.

У 1990 р. у м. Гавана на VIII конгресі ООН з питань запобігання злочинності та поводження з правопорушниками були прийняті «Рекомендації щодо міжнародного співробітництва у галузі попередження злочинів та кримінального судочинства в контексті розвитку» [1], а також інші рішення, які спрямовані на профілактику злочинів у всьому світі. На Україну як на члена ООН покладено низку зобов'язань з приводу реалізації рішень міжнародного співтовариства. Слід відзначити, що ООН, а також інші міжнародні правоохоронні організації визнають по­передження злочинності пріоритетним напрямком діяльності будь-якої держави. У зв'язку з цим побудова ефективної системи заходів що­до попередження злочинів є для України найважливішим стратегічним завданням в аспекті гармонійного міждержавного співіснування, що відповідно обґрунтовує актуальність питань з приводу удосконалення існуючих та розроблення нових шляхів і способів щодо профілактики злочинності та попередження

Проблема щодо профілактики та попередження злочинів протягом багатьох століть була в центрі уваги державних діячів, філософів, а пізніше кримінологів та інших фахівців у галузі юриспруденції. Так, наприклад, ще у Римський імперії був розроблений організацій-но-правовий механізм запобігання корупції [2]. Відомі мислителі Давньої Греції Платон та Аристотель у контексті своїх пошуків торкали­ся питань щодо існування причин, які породжують злочини, і пропонували способи, які б дозволили позбавитися їх [3]. На Русі ще у «Двінський статутній грамоті» (1397 р.) уперше передбачалося більш сурове покарання у якості способу попередження повторних зло­чинів [4]. У XVI ст. у Російській імперії з метою запобігання розбоям старостам селищ ставилось в обов'язок затримувати всіх приїжджих підозрілих осіб [5]. У XIX ст. розпочалася активна діяльність щодо запобігання злочинам серед неповнолітніх, яка була пере­важно спрямована на організацію навчання та виховання підлітків. З цією метою організовувались спеціальні робітні будинки, корабельні притулки, а пізніше трудові колонії [6].

Справжнім історичним пам'ятником превен­тивного права Російської імперії є «Статут про попередження і припинення злочинів» (1832 p.). Цей унікальний за своїм змістом нормативно-правовий акт детально регламентував дії щодо попередження злочинів у всій імперії, встановлюючи права і обов'язки суб'єктів попереджувальної діяльності. Зокрема, такими суб'єктами були визнані не лише поліцейські, а й особи, які перебували на цивільній та військовій дер­жавній службі [7].

Першою докладною працею щодо попере­дження злочинів саме правоохоронцями була робота «Поліцейське право» (1871 р.) І. Є. Андрієвського [8]. Саме з цього часу в системі МВС почало розвиватися вчення про профілактику та попередження злочинів. Цьому питанню було присвячено чимало праць, найвідомішими з яких в Україні стали роботи таких учених, як В. Р. Волчков, В.М.Суслов, Л. Л. Тузов [9], Е. А. Дідоренко, С. С Овчинський [10], І. П. Козаченко [11], Я. Ю. Кондратьев [12], В. О. Негодченко [13], О. Є. Омельченко [14], А. В. Форостяний [15] тощо.

З метою ефективної реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень Міністерства внутрішніх справ (далі МВС) України були розроблені відповідні норматив­но-правові акти, які спрямовані на формальне урегулювання питань з приводу кримінально-превентивної діяльності усіх служб та підроз­ділів органів внутрішніх справ (далі - ОВС) України. Основним актом МВС України є «Настанова про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з попередження зло-чинів» [16]. Слід зауважити, що майже за десять років дії цієї Настанови стан профілактикної та попереджувальної діяльності підрозділів ОВС України фактично не змінився і залишається на низькому рівні.

Турбує й той факт, що «в Україні процес криміналізації населення здійснюється на фоні різкого зниження його чисельності» [17, с 3]. На жаль, і численні наукові праці, присвячені профілактиці та попередженню злочинів, теж не дали очікуваного результату. Саме ці обставини актуалізують наявність невирішеної проблеми, визначають напрямок та предмет дослідження. Метою даної статті є висвітлення сучасних чинників, котрі перешкоджають налагоджуванню ефективної системи профілактики та попе­редження злочинів оперативними підрозділами ОВС України. Для досягнення поставленої мети було вивчено та проаналізовано 100 кримінальних та оперативно-розшукових справ, порушених за ознаками різних видів злочинів; здійснено аналіз даних анкетування оперуповноважених ОВС України та інтерв'ювання начальників оперативних підрозділів (100 осіб). Крім того, було проведено системне дослідження чинних нормативно-правових актів, які регулюють попереджувальну роботу суб'єктів оперативно-розшукової діяльності ОВС України.

Отримані в ході дослідження результати дозволяють зробити висновок про існування правових прогалин та юридично-колізійних чинників, які перешкоджають повноцінній профілактичній та попереджувальній діяльності оперативних підрозділів ОВС України і не до-зволяють застосовувати адекватні криміногенному стану заходи превентивного характеру.

Першим негативним фактором є недосконалість одного з основних нормативно-правових актів, який становить правову основу діяльнос­ті усієї міліції України, тобто Закону України «Про міліцію». По-перше, слід відзначити, що попередження злочинів, а також їх профілактика не охоплюється змістом основних завдань міліції, які визначені у ст. 2 вказаного Закону. По-друге, законодавець не передбачив попередження злочинів як функцію міліції, зазначив­ши лише профілактику (див. ст. 7 Закону України «Про міліцію»). По-третє, згідно з п. 10 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» здійснення певних оперативно-розшукових заходів із застосуванням фото-, кіно-, відеозйомки і звукозапису, прослуховування телефонних розмов можна проводити лише з метою розкриття злочинів. Проведення ж кіно-, фото- і звукофіксації розглядається законодавцем як допоміж­ний засіб попередження протиправних дій (див. п. 12 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію»). Тобто використання допоміжних технічних засобів із властивою для них формою фіксації дозволяється тільки при застосуванні відповідних основних оперативно-розшукових заходів, проведення яких здійснюється лише після порушення оперативно-розшукової справи (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). У зв'язку з цим вини­кає правова прогалина з питань щодо урегулю­вання порядку застосування технічних засобів при здійсненні профілактичних та попереджу-вальних заходів оперативними підрозділами ОВС України. Обумовлено це не лише недос­коналістю певних правових норм Закону України «Про міліцію» (до речі, він становить правову основу оперативно-розшукової діяльності, про що зазначено у ст. Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»), а й безпо­середньо недосконалістю відповідних норм Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Так, наприклад, незважаючи на те, що профілактика та попередження злочинів є обов'язком підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність») окремі правові норми цього ж Закону не дозволяють проводити оперативно-розшукову діяльність (далі – ОРД) з метою профілактики злочинів, оскільки випадки, які потребують проведення превентивно-профілактичної діяльності, не зазначені як підстави для проведення ОРД (див. ч. 1 ст. 6 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Більш того, у ст. 1 цього ж Закону вказано, що «завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук та фіксація фактичних даних про протиправні діяння відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом… з метою припинення правопорушень…». Якщо відповідальність за скоєне діяння передбачено Кримінальним кодексом (далі - КК України), то припускаєть­ся, що злочин вже скоєно, а якщо метою є припинення правопорушень, то презюмується скоєння незакінченого злочину (ч. 2 ст. 1 3 КК України), оскільки припинення відбувається на стадії замаху на злочин (ст. 15 КК України). У такому разі про яку профілактику злочинів може йти мова?

Паралогізмом стосовно профілактичної та попереджувальної діяльності оперативних під­розділів є положення ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», у якій зазначено, …о права оперативних підрозділів надаються «для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності при наявності перед-бачених ст. 6 цього Закону підстав…». Як указувалося вище, ані профілактика, ані попередження злочинів не розглядається як завдання ОРД, а факти, які можуть свідчити про потребу прове­дення заходів профілактичного характеру, не є підставою для проведення ОРД. З цього випливає, що оперативні підрозділи ОВС України є неправоздатними суб'єктами у діяльності щодо профілактики злочинів.

Заслуговує на увагу й питання щодо термі­ну ведення оперативно-розшукових справ, які були заведені за фактом підготовки до злочи­ну. Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» у випадках порушення оперативно-розшукової справи стосовно осіб, які готують­ся до злочину, первинний строк ведення такої справи - до шести місяців, а у разі участі особи у підготовці тяжкого та особливо тяжкого зло­чину строк може бути продовжений до 18 місяців (див. ч. 2, 3 ст. 9-1 того ж Закону). У чому ж сенс таких термінів і до чого така правова норма призводить на практиці?

По-перше, виходячи з суто профілактико-превентивних міркувань встановлення таких термінів є антипрофілактичним кроком, оскіль­ки застосовується календарно-добове обчис­лення, без урахування існуючих стадій злочину, що є вкрай важливим аспектом у про­філактичній та попереджувальній діяльності. За результатами проведених досліджень, лише для 17 % злочинів характерним було наявність етапу підготовки до злочину, який тривав по-над двох місяців. До речі, мова йде саме про підготовку до злочину (тобто діяння не охоплювалось складом злочину), а не про готування, що вже є злочином, передбаченим ст. 14 КК України. Таким чином, у 83 % заведених оперативно-розшукових справ фактично відбувалося переростання злочинного задуму або стадії підготовки до злочину в більш пізні стадії зло­чинної діяльності, зокрема у стадію готування, замаху на злочин та доведення злочину до кінця.

По-друге, при такій логіко-юридичній конструкції правового припису не враховується ані мета, ані обсяг профілактичної та попереджувальної діяльності. Мета профілактики злочинів полягає у недопущенні зародження злочинного умислу та реалізації його у діях, які будуть вважатися злочином. Метою ж по­передження є недопущення переходу незакінчених стадій злочину (готування до злочину, замах на злочин) у подальшу, більш небезпечну стадію закінченого злочину. Саме через це термін ведення таких справ повинен обмежуватися не астрономічними вимірами часу, а суто юридичними категоріями певного факту. Доцільніше було б установити обчислення строків ведення таких справ гіпотезо-диспозиційними вимогами правової норми з урахуванням учень про види та стадії злочинів. Наприклад, строк ведення оперативно-розшукових справ, порушених щодо осіб, які готуються до скоєння злочину або беруть участь у його готуванні, повинен закінчуватися у разі вчинення діяння, яке перетворює підготовчі до злочину дії в готування до злочину (ст. 14 КК України) і відповідно готування до злочину у стадію замаху на злочин (ст. 15 КК України). Це сприятиме підвищенню мотивації для реалізації профілактичної та попереджувальної діяльності суб'єктів ОРД, встановить критерії розмежування профілактики та попе­редження; дозволить здійснювати ретельний контроль та нагляд за превентивною діяльніс­тю оперативних підрозділів. Безумовно, закінчення строку ведення такої справи повинно призводити до необхідності продовження її строку посадовою особою вищого рівня, яка й буде з'ясовувати питання щодо причин незастосування профілактичних або попереджува­льних заходів.

Не сприяють профілактичній та попереджувальній діяльності оперативних підрозділів ОВС імперативні приписи Настанови про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з попередження злочинів (далі - Настанова) [16]. Наприклад, у третьому розділі даної Настанови на деякі підрозділи кримінальної міліції покладено обов'язок: 1) вживати заходи для усунення умов, які сприяють готуванню до злочину (п. 3.1.4 Настанови); 2) проводити оперативно-розшукові заходи щодо осіб, які висловлюють намір вчинити злочин, вживати заходи для відмови їх від вчинення злочину (див. п. 3.1.2 Настанови); 3) здійснювати заходи щодо роз'єднання злочинних груп підлітків (п. 3.1.6 Настанови); 4) вживати заходи нейтралізації криміногенних процесів у господар­ських сферах (п. 3.2.1 Настанови); 5) здійснювати індивідуальну профілактику стосовно осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби (п. 3.3.14 Настанови); 6) вживати заходи виховного характеру (п. 3.3.15 Настанови); 7) відвідувати правопорушників за місцем проживання, навчання та роботи і проводити з ними профілактичні бесіди (п. 3.4.4 Настанови) тощо.

На перший погляд здається, що Настанова передбачає ефективні профілактичні способи. Проте на практиці вжиття цих заходів є вкрай проблематичним, а інколи неможливим, оскільки вони можуть бути визнані незаконними. Наприклад, які саме заходи може вжити оперативний підрозділ, якщо сприятливі для злочину умови не є деліктом і знаходяться у сфері правових відносин, котрі регулюються нормами цивільного, фінансового, або трудового права за умови, що правоздатними суб'єктом, спроможним вирішити питання профілактично-пре­вентивного характеру, є приватна фізична або юридична особа? З цього приводу у літературі надаються поради, спрямовані на ініціацію таких компетентних суб'єктів шляхом: 1) інформування відповідних органів та посадових осіб про наявність умов, які сприятимуть скоєнню злочину; 2) внесення подання про необхідність усунення причин та умов, що сприяють злочину. На жаль, такі поради є вкрай застарілими і не відповідають сучасному законодавству.

Порада щодо внесення оперативними під-розділами подання про необхідність усунення причин та умов, що сприятимуть учиненню злочину, також не забезпечує вдалої оперативно-профілактичної роботи. Пояснюється це тим, що передбачена п. 19 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» можливість подавати такі подання є правом міліції, тобто органу. Права державного орган– делегуються повноважному пред­ставникові начальникові органу. Відповідно, права, визначені ст. 11 Закону України «Про міліцію», є його правами, а не правами оперативного підрозділу. Крім того, слід зазначити, що у вказаній статті мова йде про право, а не про обов'язок. Характерною ознакою реалізації прав є можливість діяти певним чином, тобто це міра можливої поведінки, яка самостійно, на власний розсуд обирається суб'єктом право­відносин. З цього випливає, що начальник органу внутрішніх справ взагалі може не ско­ристатися таким способом профілактики. До речі, Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» серед прав оперативного підрозділу не передбачено можливість внесен­ня подання про усунення причин та умов, що сприяють вчиненню злочину. Стаття 23-1 Кримінально-процесуальному кодексу України не визначає оперативні підрозділи ОВС як право­здатних суб'єктів, які можуть вносити подання про вжиття заходів для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Таким чином, навіть ці поради є вкрай віддаленими від реальних життєвих ситуацій, що виникають у практичній діяльності оперативних підрозділів.

Непорозуміння викликають інші обов'язки, вказані у згаданій вище Настанові МВС, які покладаються на підрозділи з метою попере­дження злочинів. їх парадоксальність пов'я­зана з суперечливим співвідношенням деяких норм Настанови з правовими нормами Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» та з Конституцією України. Наприклад, п. 3.1.2 Настанови зобов'язує підрозділи кримінальної міліції проводити оперативно-розшукові захо­ди щодо осіб, які висловлюють намір вчинити злочин, хоча наявність лише умислу на злочин не є деліктом і не карається Кримінальним кодексом. Відповідно, підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності немає, оперативно-розшукова справа не може бути порушена, а без її порушення проведення оперативно-розшукових заходів забороняється (див. ст. 6, ч. 1 та 3 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). Постає питання: які ж тоді заходи може здійснювати оператив­ний підрозділ? Так, наприклад, п. 3.4.4. Настанови на підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх покладено обов'язок «відвідувати правопорушників за місцем про­живання і проводити з ними профілактичні бесіди». Яким чином ця вимога узгоджується зі ст. (недоторканність житла) і ст. 19 (ніхто не може бути примушений робити те, що не перед-бачено законодавством) Конституції України? Законодавством не покладено на правопоруш­ника обов'язок вступати з правоохоронцями у бесіду або слухати їх профілактичні промови. Фактично виходить вкрай абсурдна ситуація, коли для застосування попереджувальних захо­дів правоохоронці повинні очікувати толерантності з боку правопорушників.

Вимогам статей 6, 8, 19 Конституції України суперечать визначені у Настанові обов'язки підрозділів ОВС щодо вжиття заходів з нейтралізації криміногенних процесів у господар­ській сфері (див. п. 3.2.1 Настанови), здійснення індивідуальної профілактики відносно наркоманів (див. п. 3.3.14 Настанови), вжиття заходів виховного характеру (див. п. 3.3.15 На-станови) тощо.

Відповідно до ст. 6 Конституції України усі органи державної влади повинні здійснювати свої повноваження відповідно до законів України та в межах Конституції України. Стаття 19 Конституції України зобов'язує кожну посадо­ву особу діяти лише на підставі, в межах пов­новажень та у спосіб, що передбачено законами України.

Список використаної літератури

ООН в борьбе за права человека: материалы восьмого Конгресса ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями / сост.: Г. В. Бердов, А. М. Ищенко, А. М. Купчишин, B. И. Пешехонов. – Киев : МВД Украины, 1991. - С. 50-60.

Куракин А. В. Административно-правовые средства предупреждения и пресечения коррупции в системе гос–арственной службы (история и современность) / А. В. Куракин // Государство и право. -2002. -№ 9.С. 35–41.

Тюнин В. И. Идеи о предупреждении преступлений в античной и последующей философской и со­временной зарубежной криминологической литературе / В. И. Тюнин, А. Г. Мусеибов // История госу­дарства и права. - 2003. – № 4. - С. 61-64.

Шигина Н. В. О некоторых аспектах пред–преждения рецидивной преступности / Н. В. Шигина // Российский следователь. - 2004. - № 11. - С. 2832.

Иванов И. И. Превенция п–еступлений в свете истории отечественного государства и права / И. И. Иванов // Российский судья. 2003. - № 4. - С. 42–45.

Данилова С. И. Предупреждение п–еступности несовершеннолетних: история и современность / C. И. Данилова // Российский следователь. 2003. - № 6. - С. 15-17.

Устав о предупреждении и пресечении п–еступлений (издание 1857 года) / [ред. О. В. Старков] // Российский криминологический взгляд. - 2008. № 3. - С. 83-102.

Полицейское п–аво. Введение и ч. 1. Полиция безопасности. Т. 1 / Иван Ефимович Андреевский. -2-е изд., испр. и доп. СПб. : Тип. Э. Праца, 1874. - 667 с.

Волчков В. Р. Предупреждение и раскрытие преступлений аппаратами уголовного розыска и розыск скрывшихся преступников : метод. указания / В. Р. Волчков, В. М. Суслов, Л. Л. Тузов ; под ред. В. И. Тихоненко. - М. : Акад. МВД СССР, 1986. - 92 с.

Дидоренко Э. А. Оперативно-профилактическое наблюдение / Э. А. Дидоренко, С. С. Овчинский. -Киев : МВД УССР, 1982. - 96 с.

Козаченко И. П. Правовые и организационно-тактические основы оперативно-розыскной профи-лактики преступлений : автореф. дис. на соискание науч. степени д-ра юрид. наук / И. П. Козаченко. -М., 1992. – 48 с.

Кондратьев Я. Ю. Теоретичні, правові та оперативно-тактичні засади запобігання злочинам опе­ративними підрозділами кримінальної міліції: [монографія] / Я. Ю. Кондратьев. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2004. - 444 с.

Негодченко В. О. Діяльність органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів у сучасних умовах : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Вадим Олександрович Негодченко. - X., 2003. - 216 с

Омельченко О. Є. Процесуальна діяльність слідчого щодо запобігання злочинам : навч. посіб. / О. Є. Омельченко. - К. : Вид. Паливода А. В., 2008. - 216 с.

Форостяний А. В. Профілактична функція міліції як органу дізнання : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / А. В. Форостяний. – К, 2010. - 215 с

Про затвердження Настанови про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з по­передження злочинів : наказ МВС України від 25 черв. 2001 р. № 507.

Шакун В. І. Влада і злочинність / В. І. Шакун. - К. : Пам'ять століть, 1997. - 226 с