223

---

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРИВАЛОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ЧАСІ ЯК ОСНОВИ ПРИНЦИПУ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЇ

І. Сопронюк

Досліджено принцип процесуальної економії як одним з ефективних засобів регулювання тривалості кримінального процесу. Проаналізовано процесуальні норми, що регулюють кримінально-процесуальні строки, терміни й оціночно-темпоральні категорії.

Ключові слова: принцип процесуальної економії, процесуальні строки, терміни, оціночно-темпоральні категорії.

Феномен часу у праві завжди привертав увагу дослідників, оскільки право є одним із ефективних соціальних інструментів його економії. Час за своєю природою є абсолютним, його не можна відчути на дотик, тому право регулює не час як такий, а часові виміри відповідної діяльності – тривалість, послідовність, швидкість тощо.

Кримінальний процес, як і будь-яка інша діяльність, теж характеризується тривалістю в часі. Надмірна його тривалість може мати негативні наслідки як для учасників кримінального процесу, так і для суспільства та держави. Тому важливо, з одного боку, обмежити тривалість кримінального судочинства у часі, а з іншого, надати реальні часові можливості для використання прав та виконання обов’язків суб’єктами кримінально-процесуальних відносин.

Одним із ефективних засобів регулювання його темпоральних параметрів є принцип процесуальної економії. Незважаючи на те, що вказаний принцип забезпечує раціональний підхід до побудови і здійснення кримінального судочинства з метою швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і притягнення їх до відповідальності з мінімальними затратами не лише часу, але й сил і засобів учасників кримінально-процесуальної діяльності (з одночасним забезпеченням правильного застосування кримінально-процесуального законодавс

тва), все ж, як слушно зазначає П.М. Рабінович, будь-яка економія (в кінцевому підсумку – прим. автора), зводиться до економії часу [1, с. 60].

Принцип процесуальної економії не має безпосереднього текстуального закріплення у нормах чинного КПК. Проте, його вплив на раціональне використання часу у кримінальному процесі простежується через низку норм, що регулюють кримінально-процесуальні відносини. Сьогодні правове регулювання раціонального використання часу як елемента принципу процесуальної економії досліджене лише частково. Здебільшого увага науковців зосереджується на процесуальних строках і лише в поодиноких випадках розглядається проблематика швидкості судочинства, часу та своєчасності у кримінальному процесі. Тим не менше ці дослідження не охоплюють всього комплексу питань, пов’язаних з правовим регулюванням тривалості кримінального процесу, оскільки строки – це не єдиний інститут, який забезпечує раціональне використання часу.

Насамперед варто звернути увагу на те, що правове регулювання тривалості кримінально-процесуальної діяльності відбувається двома шляхами: встановленням обмежень та невстановленням (відсутності) обмежень у часі для здійснення процесуальних дій.

Незважаючи на підвищену потребу у скороченні тривалості кримінально-процесуальної діяльності, є випадки, коли встановлення часових рамок для здійснення процесуальних дій недоцільне. Наприклад, відповідно до частини 4 ст. 318 КПК України, суд не має права обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Ст. 319 КПК України передбачає відповідне правило щодо останнього слова підсудного. Очевидно, що в зазначених випадках будь-які обмеження у часі порушують права учасників процесу, а іноді навіть можуть призвести до втрати цінної доказової інформації, що суперечить принципу процесуальної економії.

Щодо встановлених у процесуальному законодавстві обмежень тривалості, то серед них, передусім, слід виділити норми, що встановлюють строки провадження у кримінальній справі.

Поняття строку тривалий час трактувалось у юридичній літературі неоднозначно і не завжди враховувались ті властивості, які притаманні саме строкам. Так, наприклад, М.О. Чельцов-Бебутов, занадто розширюючи зміст цього поняття, спочатку обстоював на позиції, що строк у кримінальному судочинстві – це певний проміжок часу, протягом якого повинна бути виконана певна процесуальна дія [2, с. 188]. З часом він почав розглядати це поняття у двох значеннях – широкому та вузькому. Зокрема, у широкому значенні, на його думку, під строками слід розуміти певний проміжок часу, протягом якого цю дію повинен виконати суб’єкт процесуальної діяльності. Строки у вузькому ж розумінні призначені для виконання якої-небудь дії сторонами [3, с. 33–36; 4, с. 80].

А.П. Гуляєв під ними трактує різновид процесуальних гарантій, які полягають в обмеженні часу для виконання тих чи інших процесуальних дій [5, с. 10].

Р.Х. Якупов визначає кримінально-процесуальний строк як встановлений нормою права чи актом застосування норми права момент або ж період у часі, відповідно з настанням чи протягом якого, особи, які беруть участь у перевірці заяв і повідомлень про злочини та провадженні у кримінальній справі, зобов’язані чи мають право вчинити певні процесуальні дії або ж утриматися від їх вчинення [6, с. 24].

На думку С. Фоміна, під процесуальним строком у найширшому значенні розуміється встановлений законом, підзаконним нормативним актом або рішенням уповноваженої на те посадової особи час для виконання суб’єктами кримінально-процесуальних відносин певних процесуальних дій (іноді утримання від них) або прийняття процесуальних рішень [7, c. 26 ].

На наш погляд, у визначенні поняття строку необхідно керуватися етимологічним значенням цього терміну та юридичної природи строку. На підставі цього можна виділити такі його властивості:

а) строк за своєю суттю є відрізком, періодом у часі (не моментом у часі, і не сам час, про що стверджують деякі науковці (наприклад, С. Фомін), який характеризується свідомо обраним масштабом часу, тобто одиницею фізичного часу [8, с. 34], і має здатність спливати;

б) строки мають юридичну природу: вони передбачені у нормах права, тобто визначаються законом, підзаконним нормативно-правовим актом, рішенням уповноваженої на те посадової особи і тягнуть за собою юридичні наслідки;

в) строк має юридичну силу й адресується всім суб’єктам кримінально-процесуальних відносин;

г) встановлюється з метою визначення часових рамок виконання чи утримання від виконання процесуальних дій чи прийняття процесуальних рішень для досягнення завдань кримінального судочинства.

З урахуванням перелічених властивостей (ознак) під кримінально-процесуальним строком потрібно розуміти встановлений законом, підзаконним нормативно-правовим актом чи рішенням уповноваженої на те посадової особи період у часі, виражений у конкретній одиниці фізичного часу, протягом або зі спливом якого суб’єктам кримінально-процесуальних відносин дозволяється чи забороняється виконання (утримання від виконання) процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень.

Основна мета строків у кримінальному процесі, їх спрямованість полягає у визначенні часових меж провадження у кримінальній справі та у його рамках юридично значущих дій, що допомагає забезпечити швидке розслідування і вирішення справи. Окрім цього, зазначимо, що кримінально-процесуальне законодавство передбачає крайні строки для вчинення тих чи інших процесуальних дій, тобто дозволяє їхню реалізацію в будь-який момент в межах визначеного періоду, однак практика вчинення необхідних чи дозволених дій в останній день строку або ж після його спливу свідчить про необхідність додаткового стимулювання дотримання процесуальних строків.

Окрім строків, деякі науковці виділяють й інший вид обмежень тривалості кримінально-процесуальної діяльності. Так, наприклад, В.М. Жуковський зазначає, що серед тривалості вчинення дій (бездіяльності) і перебування учасниками процесу в певних станах необхідно розрізняти тривалості-строки та тривалості, які не є процесуальними строками [8, с. 34]. Тривалість, яка не є строком, на його думку, визначається так:

вказується початкова і кінцева дія, які вчиняються в межах тривалості. Так встановлюється тривалість деяких стадій (наприклад, судового розгляду) і всіх процесуальних дій (допиту, пред’явлення для впізнання, пред’явлення обвинувачення тощо) Нерідко законодавець підкреслює дії, якими тривалість розпочинається чи закінчується: “допит по справі розпочинається …” “судове слідство розпочинається …”;

вказуються дії, які вчиняються до початку тривалості і після її спливу, тобто поза її межами. Так позначається, наприклад, тривалість пред’явлення цивільного позову: з моменту порушення кримінальної справи і до початку судового слідства;

вказуються дії, після яких розпочинається та спливає тривалість. Саме так встановлена тривалість можливого вчинення дій захисником: після допуску його до участі у справі він має право на їх вчинення, а після відмови обвинуваченого від нього він це право втрачає [8, с. 49–50].

Однак, як видається, цю класифікацію навряд чи можна визнати досконалою. Так, у першому випадку не визначається тривалість, в межах якої вчиняється відповідна дія, а швидше, встановлюється послідовність вчинення окремих її складових. Другий та третій вид за своєю суттю є тотожними, оскільки окреслюють за допомогою юридичних фактів межі вчинення відповідних процесуальних дій. Окрім того, ця класифікація не враховує, що існують й інші можливі варіанти визначення тривалості процесуальних дій, зокрема шляхом встановлення лише однієї – кінцевої або початкової межі, до якої чи з якої дозволяється вчинити процесуальну дію.

Близьку до цієї класифікації пропонують й інші вчені, однак здійснюється вона в межах строків. Зокрема, В.Т. Томін, Р.Х. Якупов, зазначають, що кримінально-процесуальним законодавством передбачені строки як у вигляді періодів, так і у вигляді моментів, і тому поділяють їх на дві великі групи – строки-періоди та строки-моменти [6, с. 23–28;].

Строки-періоди визначаються годинами, добами, місяцями та роками і передбачають у своїх межах певну свободу вчинення процесуальних дій. Необхідна або дозволена дія може бути виконана в будь-який момент строку. Строки-моменти ж позначаються шляхом вказівки вчинити певну процесуальну дію до, після чи одночасно з провадженням іншої процесуальної дії чи настання певної події. Окрім того, на переконання зазначених вчених, ці строки, зазвичай, встановлюються в тих випадках, коли в інтересах судочинства, у тому числі з метою забезпечення прав та законних інтересів учасників процесу, необхідна гранична швидкість окремих процесуальних дій або безпосередність дій, послідовність яких заздалегідь визначена. До такого висновку вони доходять за допомогою аналізу цілої низки норм КПК РФ (аналоги яких є і в КПК України). Так, наприклад, відповідно до частини 3 ст. 167 КПК України перед допитом слідчий попереджає свідка про кримінальну відповідальність за відмову від давання і за давання завідомо неправдивих показань. У частині 2 ст. 104 КПК України зазначено, що у разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов’язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій. Іншим прикладом може слугувати норма закону (ч. 2 ст. 151 КПК України), відповідно до якої роз’яснення обвинуваченому або підозрюваному про можливу заміну обраної підписки про невиїзд на більш суворий запобіжний захід у разі її порушення повинно бути зроблено при відібранні підписки.

Зі змісту зазначених норм можна зробити висновок, що вчинення передбачених ними процесуальних дій пов’язується з іншими правозастосовчими діями і воно має бути здійснене безпосередньо перед, після чи одночасно з ними, тобто в якомога коротший відрізок часу. На цій підставі згадані автори стверджують, що зазначені слова (виділені жирним шрифтом) визначають конкретний момент у часі для здійснення необхідної процесуальної дії, що й слугує приводом для виділення строків-моментів. Окрім того, на думку С. Фоміна, за способом тривалості строки можуть бути поділені на визначені і невизначені. До останніх він зачислює, цитуючи М.М. Розіна, строки “…до підписання вироку, до відкриття засідання, до оголошення вироку” [7, с. 34]. Однак, ці позиції викликають заперечення щонайменше з кількох причин.

По-перше, у цьому випадку варто керуватися тим, що строк є періодом у часі, який вимірюється фізичною одиницею часу, тобто годиною, добою, місяцем, роком. Тому важко визначити тривалість можливого вчинення певної процесуальної дії, період чи момент вчинення якої пов’язаний з іншими юридично значущими діями. Так, наприклад, навряд чи буде можливим визначити конкретну календарну одиницю часу, протягом якої дозволяється пред’являти цивільний позов, оскільки термін його подання обмежується початком судового слідства (ч. 3 ст. 28 КПК України).

По-друге, потрібно з’ясувати, що слід розуміти під терміном “момент”. Згідно з тлумачними словниками української мови “момент” – те ж саме, що мить; короткий відтинок часу, коли виконується, відбувається якась дія; короткий час перебування у певному стані [9, c. 687]. Очевидно, що моментом у зазначених випадках слід вважати ту процесуальну дію, з якою закон пов’язує початок і (або) кінець перебігу проміжку в часі, необхідного для вчинення інших процесуальних дій, але аж ніяк не сам проміжок у часі.

По-третє, як було зазначено, строк за своєю суттю є періодом у часі. Не можемо погодитись з правильністю формулювання “строк-момент”, оскільки це є різні поняття, і якщо поєднати їхні тлумачення, то отримаємо “період у часі-момент”. Тому в цьому випадку позицію тих науковців, які виділяють серед строків строки-моменти, а строки поділяють на визначені і невизначені, навряд чи можна визнати обґрунтованою. Очевидно, що ці категорії мають розглядатись як однопорядкові.

З цього приводу варто розглянути спосіб вирішення нашого питання у цивільному праві. Так, ст. 251 ЦК України окремо розрізняє строки і терміни (в розумінні часового виміру). Строк – це певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, що має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Така позиція підтверджується й етимологічним значенням поняття “термін”. Незважаючи на те, що воно дуже часто вживається як синонім до “строк”, проте відповідно до тлумачних словників його зміст дещо інший. Одне із значень поняття “термін” – призначений, установлений момент, час виконання або настання чого-небудь [9, с. 1444]. Саме ця ознака робить його відмінним від іншої суміжної категорії.

У зв’язку з цим більш правильним, на наш погляд, буде позначення вищезазначених категорій, що охоплюються так званими строками-моментами та невизначеними строками поняттям “терміни”, оскільки воно більш повно відображає природу цього явища.

Процесуальні відносини, що регулюються термінами, відірвані від календарних відліків часу, таких як година, день, місяць, рік. Їхня тривалість, початок чи кінець перебігу, послідовність залежить від конкретних юридичних фактів. Характерною рисою термінів є те, що вони здатні встановлювати як період, так і момент у часі, коли дозволяється або виникає зобов’язання вчинити відповідну процесуальну дію чи утриматись від неї. Так, наприклад, відповідно до частини 3 ст. 167 КПК України перед допитом слідчий попереджає свідка про кримінальну відповідальність за відмову від давання чи за давання завідомо неправдивих показань. У цьому випадку початок допиту свідка є терміном, до настання якого необхідно здійснити відповідне попередження і за цих обставин він визначає конкретний момент вчинення вказаної дії. Прикладом встановлення за допомогою термінів періоду у часі може бути положення частини 1 ст. 27 КПК України, згідно з якою у справах приватного обвинувачення примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним може статися лише до відлучення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку.

На перший погляд видається, що чітка конкретизація строків за допомогою календарних періодів часу порівняно з термінами є більш суворою, однак це не завжди так. Строки зазвичай передбачають свободу діяльності в своїх рамках (процесуальна дія може бути виконана в будь-який момент у межах строку), а терміни – не завжди. Визначаючи послідовність вчинення тих чи інших процесуальних дій, вони в багатьох випадках забороняють відхилятись від неї (наприклад, ч. 2 ст. 52–5, ч. 3 ст. 85–1, ст. 85–2 КПК України). Якщо строки встановлюють кінцевий момент можливого вчинення процесуальної дії, то терміни можуть передбачати і момент, з якого чи під час якого кримінально-процесуальний закон дає змогу вчинити ту чи іншу процесуальну дію. На відміну від термінів, настання яких пов’язується у переважній більшості випадків лише з одним моментом у часі (тобто тією чи іншою процесуальною дією), для строків дуже важливим є і момент їх відліку, з яким пов’язаний початок тривалості строку.

В КПК України застосовуються різні способи регламентації термінів вчинення тих чи інших процесуальних дій. Зокрема, трапляються випадки, коли конкретно вказується відповідний момент, з якого дозволяється, або ж забороняється відповідна процесуальна дія. Наприклад, згідно з частини 3 ст. 49 КПК України, потерпілий і його представник мають право знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства. У більшості ж випадків інформація про відповідні терміни випливає зі змісту норм КПК України. Наприклад, у частині 2 ст. 38 КПК України зазначено, що передання справи з одного суду до іншого допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні. Інакше кажучи, початок розгляду кримінальної справи в судовому засіданні є крайнім терміном зміни її підсудності.

Отже, основним призначенням термінів є визначення не лише часових меж провадження тих чи інших процесуальних дій, але й встановлення конкретних моментів їх вчинення та послідовності провадження у процесі розслідування та розгляду кримінальної справи, що сприяє впорядкуванню кримінального судочинства та раціональному використанню часу суб’єктами кримінально-процесуальних відносин.

На підставі цього можна зробити висновок, що під кримінально-процесуальними термінами варто розуміти встановлений законом, підзаконним нормативно-правовим актом чи рішенням уповноваженої на те посадової особи момент у часі, з настанням якого пов’язане, дозволяється чи забороняється суб’єктам кримінально-процесуальних відносин виконання (утримання від виконання) процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень.

Незважаючи на публічно-правовий характер, тривалість, кримінально-процесуальні відносини не завжди можуть бути чітко окреслені строками чи термінами. У таких випадках законодавець застосовує окремі оціночно-темпоральні категорії, з огляду на що їх тривалість у залежнюється від суб’єктивних чинників та обставин провадження кримінальної справи.

Так, наприклад, частина 3 ст. 48 КПК України передбачає, що захисник, у разі неможливості з’явитись у призначений строк для участі у виконанні процесуальних дій, в яких його участь є обов’язковою, зобов’язаний заздалегідь повідомити про це та про причини неможливості явки дізнавачеві, слідчому, прокуророві, судові. Вживаючи таке оціночне поняття законодавець враховує, що в даному випадку важко встановити конкретний строк, все залежить від обставин справи, характеру процесуальних дій, стану справ самого захисника. Однак він передбачає, що таке повідомлення має бути здійснене за певний період часу, достатній для того, щоб скасувати відповідну процесуальну дію, повідомити про це решту учасників, спланувати по-іншому розслідування чи розгляд кримінальної справи тощо.

Іншим прикладом може слугувати положення частини 1 ст. 106 КПК України: “Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення...” Очевидно, що в даному випадку мається на увазі відсутність розриву або ж мінімальний розрив у часі між вчиненням злочину та моментом виявлення особи на місці вчинення злочину. Однак, враховуючи часті труднощі у встановленні часу вчинення злочину, таку “безпосередність” не завжди легко виявити.

Досить часто у кримінально-процесуальному законодавстві вживається для позначення темпоральних зв’язків між процесуальними діями категорія “одночасно”. Так, частина 3 ст. 165–1 КПК України передбачає: “Постанова або ухвала [про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу] негайно оголошуються під розписку особі, щодо якої вона винесена. Одночасно особі роз’яснюються порядок і строки оскарження постанови або ухвали”. В цьому випадку законодавець намагається забезпечити нерозривний зв’язок між двома процесуальними діями – оголошення відповідної постанови чи ухвали та роз’яснення порядку та строків їх оскарження без вказівки на послідовність їх вчинення, оскільки одночасно дві дії не можуть бути виконані.

Серед оціночних понять, що вживаються законодавцем для регламентації темпоральних параметрів процесуальних дій особливе місце належить категорії “негайно”. У нормах КПК України це поняття застосовуються 17 разів. Однак, це не означає, що сфера застосування вимоги негайності обмежується лише тими випадками, які визначені законодавством. Очевидно, що в процесі розслідування і розгляду кримінальної справи можуть виникати й інші ситуації, які вимагають негайного реагування на ті чи інші обставини.

Негайний – це той, що відбувається одразу, без затримки. У кримінальному процесі вимога “негайно” позначає спосіб вчинення процесуальної дії, що полягає у мінімізації розриву в часі між моментом виникнення необхідності вчинення тієї чи іншої процесуальної дії та моментом її здійснення. Аналіз норм КПК України дає змогу зробити висновок, що цей спосіб регламентації негайного вчинення процесуальних дій характеризується такими особливостями:

негайне проведення процесуальної дії пов’язується з настанням певної події чи вчиненням певної дії, які мають особливий характер, чим зумовлена терміновість проведення відповідної процесуальної дії;

процесуальна дія є першочерговою порівняно з іншими і здійснюється з максимально коротким розривом у часі з подією чи дією, що зумовила необхідність її виконання;

потреба у негайному виконанні тієї чи іншої процесуальної дії виникає, як правило, у тій ситуації, коли є ймовірність загрози життю та здоров’ю громадян, порушення їхніх прав та основних свобод, з огляду на що необхідно гарантувати дотримання безпеки суб’єктів кримінально-процесуальних відносин, їхніх прав та свобод.

Серед науковців є думка, що негайність швидше пов’язана із ситуативними обставинами та означає безвідкладність проведення визначених законом дій. Тобто за наявності можливості ці дії мають бути виконані негайно. Посилаючись на частину 2 ст. 107 КПК України, в якій зазначено, що допит підозрюваного проводиться негайно, а за неможливості цього – не пізніше 24 годин після затримання, вони роблять висновок, що в будь-яких випадках “негайність” щодо кримінально-процесуальних дій не може перевищувати 24 години (О.Р. Михайленко). Однак такий приклад не може свідчити про те, що 24-годинна межа може застосовуватись до всіх вимог негайного вчинення процесуальних дій. Це означає лише більш лояльне ставлення законодавця до порушення вимоги негайності.

Окрім вищеперелічених, дедалі більшого поширення у кримінальному судочинстві набуває оціночно-термпоральна категорія, яка не міститься в жодній нормі національного законодавства, однак широко застосовується у міжнародній практиці та згадується у проектах КПК України. Йдеться про “розумний строк”. Так, відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (1950 р.) “кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону”. Поза сумнівом, що це поняття є досить широким, тому за роки своєї діяльності Європейський суд неодноразово зазначав, що встановлені три критерії, згідно з якими визначається “розумність” строку розгляду справи: складність, поведінка заявника, поведінка органів влади [10, с. 31].

Очевидно, що ця норма розраховує на високоморальність і порядність учасників кримінально-процесуальної діяльності. “Розумним строком” може бути лише той, який забезпечує захист законних інтересів потерпілого, прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та засудженого, а також інтересів правосуддя.

Різноманітність способів регламентації часових характеристик кримінально-процесуальних відносин дає підстави зробити висновок про широкі можливості забезпечення раціонального використання часу у кримінальному судочинстві. Незважаючи на наявні відмінності між ними, вони однаковою мірою забезпечують реалізацію завдань кримінального судочинства, впорядковуючи кримінально-процесуальну діяльність.

Відсутність закріплення на законодавчому рівні процесуальних термінів не має применшувати їх значення, оскільки вони, на відміну від строків, здатні врегулювати такі відносини, що виникають при здійсненні судочинства, де недоцільно і неможливо встановити конкретні строки. Широке застосування в законодавстві строків, термінів та оціночно-темпоральних категорій спонукає до глибшого вивчення кожного із них аналізу їх дотримання на практиці, що, своєю чергою, дасть змогу глибше пізнати і зреалізувати засаду процесуальної економії.

––––––––––––––––––––

Рабінович П. М. Своєчасність в правовому регулюванні // Радянське право. – 1988. – № 11. – С.60–64.

Чельцов-Бебутов М.А. Советский уголовный процесс. Вып. 2. – Харьков: Юридическое издательство НКЮ УССР, 1929. – 337 с.

Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. – изд. 2-е, перераб. – М.: Госюриздат, 1951. – 512 с.

Чельцов М.А. Советский уголовный процесс.: Учебник для юридических институтов и факультетов. – изд. 4-е, исправл. и перераб. – М.: Госюриздат, 1962. – 503 с.

Гуляев А.П. Процессуальные сроки в стадиях возбуждения уголовного дела и предварительного расследования. – М.: Юрид.лит., 1976. – 144 с.

Томин В.Т., Якупов Р.Х., Дунин В.А. Процессуальные документы, сроки и судебные издержки в уголовном судопроизводстве. – Омск, 1973. – 50 с.

Фомін С.Б. Строки у кримінальному судочинстві: Дис… канд. юрид. наук. – К. – 2002. – 207 с.

Жуковский В.М. Проблема времени и своевременности в советском уголовном процессе. Дисс….канд. юрид. наук. – Свердловск. – 1989. – 192 с.

Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад і голв. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ. “Перун”, 2005. – 1728 с.

Лутковська В. Застосування судами України при здійсненні правосуддя ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини // Право України. – 2004. – № 8. – 30–32.

 

< Попередня   Наступна >