Наукові статті Кримінальний процес ПОНЯТТЯ ПРИНЦИПУ (ЗАСАДИ) КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУПОНЯТТЯ ПРИНЦИПУ (ЗАСАДИ) КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
| Наукові статті - Кримінальний процес |
ПОНЯТТЯ ПРИНЦИПУ (ЗАСАДИ) КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
В. Навроцька
Автор доходить висновку, відповідно до якого принципи (засади) кримінального процесу – це безпосередньо закріплені в законі основоположні ідеї, найбільш загальні положення, що відзначаються стабільністю і системністю та визначають суть, зміст та спрямованість діяльності суб’єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності, порушення яких обов’язково має тягти за собою настання відповідних юридичних наслідків.
Ключові слова: принцип (засада) кримінального процесу, закріплення у правових нормах, юридичні наслідки порушення, системність, стабільність.
Проблема принципів судочинства є однією з центральних у науці кримінального процесу. Як справедливо зазначала Т.Н. Добровольська, “якщо ми хочемо взнати, яким є кримінальний процес держави, ми маємо встановити, якими є принципи, які визначають зміст цього процесу” [19, c. 5]. Вихідним моментом при цьому є поняття принципу (засади) кримінального процесу. Його не містить ні Конституція України, ні чинний КПК. В науці також досі немає єдиного загальноприйнятого визначення цього поняття. “Принцип” – термін латинського походження і дослівно означає – “основне, вихідне положення якої-небудь теорії, вчення, науки” [39, с. 515]. Принципи кримінального процесу слушно ототожнюють з такими поняттями як “засади”, оскільки їх лексичне значення дуже близьке (так, під “засадами” розуміють вихідне, головне положення, принцип, основу світогляду, правило поведінки) [4 с. 113–114; 9, с. 325; 39, с. 340; 61, с. 128], а етимологічно вони ідентичні [27 с. 365]. Зазначимо, що в Конституції України вживаються обидва ці поняття (ч. 2 ст. 125, ч. 3 ст. 129).
З’ясування поняття принципу (засади) головно пов’язане зі встановленням його ознак. У вітчизняній кримінально
При висвітленні цього питання я зупинюся не на всіх наведених вище ознаках принципів, а лише на тих, щодо яких немає однозначної думки в юридичній літературі. Одне з найдискусійніших питань, пов’язаних з ознаками принципів (засад), стосується закріплення таких ідей у правових нормах. У літературі з цього приводу висловлені три погляди:
1) Одна з них полягає у тому, що принципами можуть бути визнані лише ті положення та керівні ідеї, закріплені в конкретних правових нормах [10, с. 35; 12, с. 47; 14, с. 18; 15 с. 10–23; 16, с. 33; 19, с. 9; 16–19, 21; 21, с. 6; 25, с. 43, 44; 31, с. 12; 35, с. 35–36; 41, с. 83–84; 44, с. 14, 17; 48, с. 24; 49, с. 124; 53, с. 5–6; 62, с. 58; 64, с. 80]. Науковці, які підтримують такий погляд, зазначають, що діяльність слідчих і судових органів, її порядок детально і чітко врегульовані законом, а ті чи інші ідеї, які не отримали законодавчого закріплення, не є обов’язкові для слідства і суду, вони можуть або керуватися, або не керуватися ними на свій розсуд. Тому згадувані вчені роблять висновок про те, що керівні ідеї стають принципами лише настільки, наскільки законодавець знайде за необхідне закріпити їх у законі і лише в тих межах, в яких він втілить їх в правових нормах. Поки ідеї не закріплені у нормах права, вони залишаються основами правосвідомості, науковими висновками. Лише зафіксовані в законодавчих актах у вигляді юридичних норм, принципи можуть мати обов’язковий характер і підкріплятися можливістю державно-правового примусу.
Прихильники зазначеної позиції обґрунтовано зазначають, що закріплення керівних ідей, правових поглядів як принципів права здійснюється в різних формах: самостійної правової норми загального характеру; основної ідеї, яка пронизує групу норм, інститут, галузь чи навіть всю систему права загалом, у формі правових приписів ненормативного характеру, наприклад, шляхом формулювання правового принципу в преамбулі закону тощо.
2) Прибічники іншого погляду стверджують, що закріплення певних положень в нормах чинного законодавства не є необхідною умовою для визнання їх правовими принципами. У зв’язку з цим вказується, що не нормативність робить певне положення принципом, а ідея, що становить справжню природу, суть правового явища; що принципи як загальні керівні ідеї, зазвичай, значно випереджають в часі факт свого законодавчого закріплення, що сфера життя таких ідей не обмежується правом [1, с. 84; 2, с. 135; 4, с. 13; 18, с. 136; 26, с. 36; 30, с. 136; 38, с. 15, 16–17; 45, с. 45; 52, с. 193–196].
З таким підходом можна погодитися лише тоді, коли йдеться про наукове дослідження, в ході якого формулюється вимога, реалізація якої дасть змогу зробити кримінально-процесуальну діяльність дієвішою та ефективнішою. Безумовно, що принцип, не закріплений в законі, який існує лише в наукових розробках, не може бути кримінально-процесуальною гарантією в прямому розумінні цього слова. Варто погодитися з А.В. Кудрявцевим та Ю.Д. Лівшицом у тому, що необхідно розрізняти принципи кримінального процесу як галузі права та принципи кримінального процесу як науки [29, с. 163].
3) Суть третьої позиції полягає у тому, що принципами права визнаються положення, які з погляду юридичної техніки можуть бути виражені по-різному: одні з них сформульовані у певних статтях закону, інші ж виводяться зі змісту окремих норм та інститутів шляхом теоретичного аналізу та узагальнення [6, с. 56; 13, с. 24; 22, с. 28–29; 24, с. 28; 40, с. 78; 46, с. 57 47, с. 59]. Однак імовірно, що різні особи одні й ті ж норми тлумачитимуть неоднаково. У зв’язку з цим справедливим є твердження Т.Н. Добровольської про те, що принципи процесу “не з’являються, не зникають і не змінюють свого змісту залежно від суб’єктивного розсуду та бажання окремих осіб” [19, с. 33].
Отож, принципами кримінального процесу як галузі права є тільки ті фундаментальні ідеї та положення, які закріплені в законі.
Наступною ознакою принципів, щодо якої немає одностайності, є твердження про те, що будь-яке порушення принципу тягне скасування рішення по справі [4, с. 11; 8, с. 35; 17, с. 46; 32, с. 6; 34, с. 29; 44, с. 16, 17]. Юридичні наслідки порушення принципів (засад) процесу можуть полягати не тільки у цьому. Вони залежать від того, якими саме були ці порушення: істотними чи ні. Однак визнання процесуального порушення несуттєвим не означає, що воно має залишитися без наслідків. Але форми реагування на несуттєві порушення повинні бути іншими, ніж на суттєві. Це визнання недопустимими зібраних доказів, скасування прийнятих процесуальних рішень і вчинених актів; винесення попереджень, окремих ухвал; накладення штрафів, дисциплінарних стягнень; видалення порушника порядку із залу судового засідання тощо. Якщо вирок є виправдувальним, то навіть і суттєві порушення принципів процесу не завжди тягнуть його скасування. Таке роз’яснення міститься у п. 29 Постанова Пленуму ВСУ від 29 червня 1990 р. № 5 “Про виконання судами України законодавства і Постанов Пленуму ВСУ з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку” [43], де зазначено, що скасування виправдувального вироку у зв’язку з порушенням кримінально-процесуального законодавства може мати місце лише в тому випадку, коли ці порушення перешкоджали (могли перешкодити) суду об’єктивно, повно та всебічно розглянути справу і постановити законний і обґрунтований вирок. Зважаючи на те, що скасування виправдувального вироку погіршує становище виправданого, суди не повинні допускати випадків скасування таких вироків з формальних підстав. Отже, наслідки порушення принципів (засад) процесу можуть бути різними (і це необов’язково скасування рішення у справі).
Викликає заперечення також твердження про те, що ознакою принципу (засади) є поширення його (її) на весь процес [23, с. 44; 31, с. 17; 59, с. 41]. Не всі принципи реалізуються на всіх стадіях провадження у кримінальній справі. Наприклад, презумпція невинуватості не проявляється при перегляді в касаційному порядку вироку суду, засада змагальності не діє на стадії порушення кримінальної справи. Межі здійснення певного принципу визначаються загальними завданнями кримінального судочинства і безпосереднім завданням конкретної стадії. Тому видається слушною думка, згідно з якою принципи можуть виявлятися як в усіх, так і в декількох стадіях процесу, але обов’язково і безумовно – в стадії судового розгляду [6, с. 58; 20, с. 131; 34, с. 29; 50, с. 155].
В юридичній літературі справедливо зазначають, що ознакою принципів є системність [6, с. 54; 20, с. 131; 28, с. 72–75; 36, с. 120; 50, с. 197; 53, с. 9]. Принципи не існують відокремлено один від одного, а тісно пов’язані між собою, з огляду на що виникає особливе правове утворення – система принципів Всі принципи тісно пов’язані між собою. Варто підтримати тезу про те, що в разі об’єднання принципів (засад) кримінального процесу в систему виникає якісно нове утворення, в якому його складові елементи, перебуваючи в постійній взаємодії, створюють взаємозумовлену цілісну основу для нормального регулювання всіх процесуальних правовідносин [54, с. 92]. Водночас, кожен із принципів володіє власним змістом, що відрізняє його від інших. З огляду на це видається обґрунтованою позиція науковців, які пишуть про те, що визнання взаємозв’язку принципів не означає зведення змісту одного принципу до змісту іншого [19, с. 30–34; 23, с. 46; 26, с. 36–37; 33, с. 7; 40, с. 80; 42, с. 32, 41; 49, с. 174; 51, с. 34; 58, с. 42]. Аналізуючи системні властивості засад, І.Л. Петрухін зауважував, що всі принципи повинні відповідати вимогам взаємозв’язку, якісної визначеності, несхожості один на одного [40, с. 80]. Це міркування загалом підтверджує попереднє, і, безумовно, заслуговує на увагу. Однак варто зазначити, що до поняття “якісна визначеність принципу” має входити і його специфічність, несхожість на інші елементи. Найбільш переконливою в цьому плані слід вважати погляд Т.Н. Добровольської, яка говорить про об’єднання об’єктів у систему при дотриманні таких умов: зв’язаність спільністю цілей, відсутність внутрішніх суперечностей як в середині окремих елементів, так і між ними. При цьому, на думку автора, зміст якогось одного елемента не може зводитися до змісту іншого чи поглинатися ним [19, с. 33].
Важливе місце у формуванні цілісного уявлення про систему принципів займає питання про значимість кожного з них. Деякі вчені вважають, що є принципи головні і другорядні [5, с. 95; 55, с. 8; 56, с. 21; 57, с. 121–122]. Варто надати перевагу позиції М.Я. Якуба, який зазначає, що сама постановка такого питання є неправильною [63, с. 33]. Водночас принципи (засади) кримінального процесу не можуть бути повністю рівнозначними, оскільки кожен з них відображає різний обсяг кримінально-процесуальної діяльності і має свою сферу дії, яка може збігатися чи відрізнятися. В одних процесуальних діях окремі принципи справді займають провідне становище, але в інших ці ж принципи є на більш ніж скромних позиціях. При дослідженні системи принципів (засад), прояв окремих її елементів може бути описаний у вигляді підпорядкованого чи панівного становища щодо інших. Проте таке міркування не має узагальнювального характеру. Адже такий опис може бути здійснений лише щодо конкретної правозастосовної ситуації по конкретній кримінальній справі.
Уже було сказано, що принципи не повинні зводитися один до одного і суперечити один одному. Разом з тим, окремі принципи (засади) знаходяться у відносинах рівноваги або й конкуренції між собою. Можливі ситуації, коли реалізація одного принципу перешкоджає реалізації іншого або декількох. Однак ці випадки спеціально обумовлені в законі, умови такого недотримання принципів прямо визначені в КПК [44, с. 15]. Тому, як слушно зазначає Є.Г. Коваленко, системність принципів полягає не у відсутності повної суперечності, а у розумному компромісі між ними. Все це зумовлює необхідність передбачити в законі винятки майже з кожного принципу кримінального процесу. Але це повинні бути саме винятки, інакше вони перетворяться на загальне правило, на протилежний конкуруючий принцип [23, с. 46].
Однією з найсуттєвіших ознак засад кримінального процесу, є також їх стабільність, особлива постійність [53, с. 4]. Принципи кримінального процесу до конкретних норм кримінально-процесуального законодавства не прив’язані. Зміна норм КПК, зазвичай, не тягне за собою перегляду принципів застосування цих норм (хіба суттєво змінюється кримінально-процесуальна політика держави і в країні провадяться масштабні правові реформи, що трапляється вкрай рідко). Навпаки, з правовими принципами порівнюються, “звіряються” всі норми, що підлягають застосуванню.
В юридичній літературі висловлюють погляди про те, що система кримінально-процесуальних принципів не володіє властивістю збереження цілісності, стабільністю, оскільки в разі порушення однієї засади ніби-то відбувається порушення всієї системи [11, с. 112; 20, с. 131]. З таким твердженням погодитися важко. Ні окрема засада, ні їх система не може “порушуватися” чи “не порушуватися”. Йдеться лише про недотримання правозастосувачем нормативних вимог, які виражають зміст принципів (засад). Така ситуація призводить до того, що завдання кримінального судочинства будуть реалізовані не повною мірою (або й взагалі залишаться нереалізованими), однак специфічні зв’язки між структурними елементами системи не порушуються.
Деякі науковці вважають, що принципи адресовані лише відповідним державним органам [7, с. 32]. Однак принципи виконують не лише регулятивну, а й пізнавальну, інформаційно-ціннісну функцію [3, с. 105]. Це дає підставу погодитися з тими вченими, які розглядають окремі засади як положення, що дають змогу приватним особам в процесі діяти певним чином (чи утримуватися від таких дій) [4, с. 112; 60, с. 516].
Підсумовуючи вищезазначене, можна стверджувати, що принципи (засади) кримінального процесу – це безпосередньо закріплені в законі основоположні ідеї, найзагальніші положення, що відзначаються стабільністю і системністю та визначають суть, зміст та спрямованість діяльності суб’єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їхньої діяльності, порушення яких обов’язково має тягти за собою настання відповідних юридичних наслідків.
––––––––––––––––––––
Александров А.С. Диспозитивность в уголовном процессе: Дисс.... к.ю.н.: 12.00.09 / Нижегородская ВШ МВД России – Новый Новгород, 1995. – 243 с.
Александров А.С. Диспозитивность в уголовном процессе. – Новый Новгород: Нижегородский юридический институт МВД РФ, 1997. – 207 с.
Алексеев С.С. Проблемы теории права. Том 1. – Свердловск, 1972
Багаутдинов Ф.Н. Публичные и частные интересы в российском уголовном судопроизводстве и гарантии их обеспечения на предварительном следствии: Дисс. … д.ю.н.: 12.00.09 / Научно-исследовательский институт проблем укрепления законности при Генеральной прокуратуре Российской Федерации. – М., 2004. – 499 с.
Баландин В.Н. Принципы юридического процесса: Дисс. … к.ю.н.: 12.00.09 – Самара, 1998. – 188с
Бандурин С.Г. Публичность как принцип уголовного судопроизводства и его действие в стадии возбуждения уголовного дела: Дисс. … к.ю.н.: 12.00.09. – Саратов, 2004. – 209 с.
Барабаш А.С. Природа российского уголовного процесса, цели уголовно-процессуальной деятельности и их установление. – СПб.: Издательство Р. Асланова “Юридический центр Пресс”, 2005. – 257 с.
Ванеева Л.А. Принцип диспозитивности советского гражданского процессуального права // Вопросы развития и защиты прав граждан. – Калинин, 1977. – С. 98–105
Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад.і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТ “Перун”, 2004. – 1440 с.
Викут М.А., Зайцев И.М. Гражданский процесс России: Учебник. – М.: Юрист, 1999. – 384 с.
Винер Е.А. Уголовно-процессуальные принципы: вопросы системы и пределов действия // Юридическая наука и проблемы формирования демократического правового государства Украина. – Киев: ИСИО, 1993. – С. 111–117
Гражданский процесс Российской Федерации / Под ред. А.А. Власова. – М.: Юрайт-издат, 2003. – 584 с.
Гражданский процесс: Учебник / Отв. ред. проф. В.В. Ярков. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во БЕК, 2000. – 624 с.
Гражданский процесс: Учебник для юрид. вузов / Под ред. проф. М.К. Треушникова. – 2-е изд., испр.и доп.. – М.: Новый Юрист, 1999. – 400 с.
Грибанов В.П. Принципы осуществления гражданских прав // Вестник Московского ун-та. Серия ХІ. Право – 1995. – № 3. – С. 10–23
Громов Н.А., Николайченко В.В. Принципы уголовного процесса, их понятие и система // Государство и право. – 1997. – № 7. – С. 33–40
Гукасян Р.Е. Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1970. – 185 с.
Демидов И.Ф. Принципы советского уголовного процесса. – М., 1989
Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса. – М.: Юрид. лит., 1971. – 199 с.
Дуйшенбиев Т.А. Интересы в уголовном судопроизводстве (по материалам Киргызской Республики и Российской Федерации): Дисс. … к.ю.н.: 12.00.09 / Академия управления МВД России. – М., 1999. – 265 с.
Каткова Т.В. Проблеми реалізації принципу безпосередності дослідження доказів на досудовому слідстві: Автореф. дис.... к.ю.н.: 12.00.09 – Харків, 1997. – 18с
Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 175 с.
Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України. Навч.посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
Кондратьев Р., Гернего О. Принципи права та їх роль у регулюванні суспільних відносин // Право України. – 2000. – № 2. – С. 43–44
Конституционные основы правосудия в СССР / Ларин А.М., Мельников А.А., Петрухин И.Л. и др. Под ред. проф. В.М. Савицкого. – М.: Наука, 1981. – 360 с.
Краткий этимологический словарь русского языка / Под.ред. С.Г. Бархударова. – М., 1971
Крижанівський В.В. Презумпція невинуватості в системі принципів кримінального процесу України і США // Вісник Київського національного ун-ту. – Випуск 43. – С. 72–75
Кудрявцева А.В., Лившиц Ю.Д. О понятии принципа в уголовном процессе // Правоведение. – 2001. – № 4. – С. 163–168
Курс советского уголовного процесса. Под ред. Бойкова А.Д. и Карпеца И.И. – М.: Юрид. лит-ра. – 638 с.
Лобойко Л.М. Принцип диспозитивності в кримінальному процесі України: Монограф. – Д.: Юрид. акад. Міністерства внутрішніх справ; Ліра лтд., 2004. – 216 с.
Маляренко В.Т. Реалізація основних конституційних засад судочинства в кримінально-процесуальному законодавстві України: Автореф. дис. … к.ю.н.: 12.00.09. – Харків, 1999. – 19 с.
Маринів В.І. Принцип особистої недоторканості в кримінальному процесі України: Автореф. дис.... к.ю.н.: 12.00.09 / Нац. юрид. академія ім. Ярослава Мудрого. – Х, 1999. – 19 с.
Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.Н. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1992. – 431 с.
Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.Н. Кримінальний процес України: Підруч. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999
Мірошниченко Т.Н. К вопросу о понятии, способах нормативного закрепления и системе принципов уголовного процесса // Проблемы законности. – Выпуск 29. – Харьков, 1995. – С. 118–129
Мотовиловкер Я.О. О принципах объективной истины, презумпции невиновности и состязательности процесса. – М., 1978
Муромцев С. Определение и основание разделения права. – М., 1979
Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. чл.-кор. АН СССР Н.Ю. Шведовой. – 17-е изд., стереотип. – М.: Русский язык, 1985. – 797 с.
Петрухин И.Л. Система конституционных принципов советского правосудия // Советское государство и право. – 1981. – № 5. – С. 77–85
Полянский Н.Н. Вопросы теории советского уголовного процесса / Под ред. Д.С. Карева. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1956. – 271 с.
Пономаренко С.С. Диспозитивные начала в российском уголовном судопроизводстве: Дисс....к.ю.н.: 12.00.09 / Оренбургский государственный аграрный университет. – Оренбург, 2002. – 156 с.
Постанова Пленуму ВСУ від 29 червня 1990 р. № 5 “Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму ВСУ з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку” // Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України (1972–2004). – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2004. – 576 с.
Репешко П.И. Принципы уголовного процесса в стадии судебного разбирательства уголовного дела в суде первой инстанции Украины. – Николаев: Атолл, 2001
Савицкий В.М. К вопросу о системе принципов советского уголовного процесса // Советское государство и право. – 1950. – № 1. – С. 45–46
Сахаров А.Б. О принципах социалистического уголовного права // Правоведение. – 1969. – № 4. – С. 56–64
Смирнов А.В. Модели уголовного процесса. – СПб.: Наука, 2000. – 224 с.
Стецовский Ю.И., Ларин А.М. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. – М.: Наука, 1988. – 320 с.
Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Т. 1. – М.: Наука, 1968. – 470 с.
Телятников В.И. Убеждение судьи. – СПб.: Изд-во Р. Асланова “Юридический центр Пресс”, 2004. – 331 с.
Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч.посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 576 с.
Томин В.Т. О понятии принципа советского уголовного процесса // Труды высшей школы МООП РСФСР. Вып.12. – М., 1965. – С. 193–196
Тыричев И.В. Принципы советского уголовного процесса. – М., 1983. – 80 с.
Уголовно-процессуальное право РФ / Под ред. П.А. Лупинской. – М.: Юрист, 1997. – 591 с.
Федулов А.В. Реализация принципа публичности (официальности) в современном уголовном судопроизводстве России: Автореф. дисс. … к.ю.н.: 12.00.09 / Нижегородская академия МВД России. – Нижний Новгород, 2002. – 24 с.
Чангули Г.И. Конституционные принципы уголовного судопроизводства зарубежных социалистических стран. – Киев: Наукова думка, 1981. – 211 с.
Чельцов М.А. Ситстема основных принципов советского уголовного процесса // Ученые записки ВИЮН. – М.: Юриздат, 1947. – С. 117–142
Шамардин А.А. Частные начала обвинения и становление принципа диспозитивности в уголовном процессе: Автореф. дисс. …к.ю.н.: 12.00.09 / Оренбургский государственный аграрный университет. – Оренбург, 2001
Шестакова С.Д. Состязательность уголовного процесса. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2001. – 220 с.
Элькинд П.С. Общественное начало в сфере уголовного судопроизводства и тенденции его дальнейшего развития // Актуальные проблемы советского государства и права в период становления коммунизма. – Л., 1967
Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова редкол) та ін. – К.: Укр.. енцикл., 1998. Т5: П-С. – 2003. – 736 с.
Якуб М.Л. О понятии принципа уголовного права и уголовного процесса // Правоведение. – 1976. – № 1. – С. 56–64
Якуб М.Л. О принципах советского уголовного процесса // Социалистическая законность. – 1951. – № 8. – С. 29–40
Якуб М.Л. О системе принципов советского уголовного процесса // Социалистическая законность. – 1952. – № 6. – С. 80
< Попередня Наступна >