Наукові статті Кримінальний процес ДОЦІЛЬНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОЦІНОЧНИХ ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ У КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНІ УКРАЇНИДОЦІЛЬНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОЦІНОЧНИХ ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ У КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНІ УКРАЇНИ
| Наукові статті - Кримінальний процес |
МАЛЯРЧУК Т.В.,
здобувач кафедри кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ
ДОЦІЛЬНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОЦІНОЧНИХ ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ У КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНІ УКРАЇНИ
Розглянуто об’єктивні і суб’єктивні фактори використання оціночних понять і термінів у кримінально-процесуальному законі України, їх позитивні і негативні властивості, доведено доцільність їх використання з конкретизацією через встановлення додаткових критеріїв оцінки фактів, властивостей, обставин.
Дотриманню вимог закону суб’єктами правозастосування значною мірою сприяє зрозумілість, точність і конкретність законодавчих приписів. Точність вважається однією з найважливіших властивостей мови законодавчого акту. Не випадково Ф. Бекон пов’язував точність закону з його справедливістю [1, с. 486].
Учені – дослідники питань юридичної техніки також вважають точність однією з обов’язкових вимог до тексту нормативного акта. Так, серед властивостей тексту нормативного акта, що забезпечуватимуть його максимальну точність, О.С. Піголкін називає:
використання слів і виразів у прямому, буквальному і точному їх значенні. Виключаються гіперболізація, підтекст, подвійність змісту;
єдність використаної термінології;
застосування термінів з однозначним і чітко визначеним змістом;
використання слів і виразів у більш вузькому, обмеженому значенні, ніж те, яке вони мають у загальнопоширеній мові;
єдність способів викладення однотипових формулювань, відсутність словесного прикрашування;
логічна послідовність і чіткість викладення думки законодавця, його смислова завершеність [2, с. 295].
Основним і єдиним матеріалом для конструювання правових норм є поняття і тер
Проблему оціночних понять у праві загалом і в його окремих галузях зокрема досліджу-вали такі вчені, як М.О. Бару, С.С. Безруков, Н.О. Бєляєв, Я.М. Брайнін, В.Є. Жеребкін, Т.В. Кашаніна, В.К. Колпаков, М.Й. Коржанський, В.М. Кудрявцев, М.І. Панов, Ю.П. Соловей та інші. Окремі аспекти цієї проблематики досліджувалися в працях Ю.М. Грошевого, В.І. Зажицького, О.В. Капліної, П.А. Лупинської, С.Г. Олькова, Т.О. Соловйової, Г.П. Хімічевої та інших. Ними розглядалися деякі питання використання оціночних понять, як правило, в рамках досліджень, пов’язаних із тлумаченням і застосуванням норм права на прикладі окремих статей кримінально-процесуальних кодексів.
Враховуючи предмет нашого наукового дослідження, на підставі висновків попередніх наукових розробок, розглянемо в цій статті питання щодо доцільності і необхідності використання оціночних понять і термінів у тексті кримінально-процесуального закону України.
У юридичній літературі оціночними вважаються такі поняття закону, зміст яких повністю або частково не роз’яснюється в законі чи підзаконних актах, і внаслідок цього конкретизується суб’єктами застосування права на підставі їх професійної правосвідомості з урахуванням обставин, що встановлюються під час провадження в справі [3, с. 65]. Оціночні поняття використовуються як для регламентації юридичних фактів і ознак (наприклад, у виняткових, невідкладних випадках; обставини, що мають значення для справи), так і для нормування можливих варіантів поведінки уповноваженого суб’єкта (наприклад, вжити всіх необхідних заходів).
Як вважає В.В. Пітецький, оціночні поняття і терміни наділені як позитивними, так і негативними властивостями, що обумовлені об’єктивними та суб’єктивними причинами їх існування [4].
Так, об’єктивними причинами використання оціночних понять і термінів у кримінально-процесуальному законі можна визнати:
Кримінально-процесуальні відносини є досить складними, різноманітними, такими, що охоплюють велику кількість фактів і правових явищ, усі формальні ознаки яких закріпити в законі неможливо. Тому законодавець вимушений у таких випадках обмежуватись викладенням лише загальних ознак, які конкретизуються під час правозастосування в конкретній ситуації.
Таким чином, використання оціночних понять і термінів дозволяє забезпечити повноту кримінально-процесуального закону, і водночас робить його текст лаконічним і компактним.
Показовими у цьому аспекті є наступні коментарі до проекту Кримінально-процесуального кодексу України експертів Ради Європи (Страсбург, 2 вересня 2004 р.): законодавчі методики педантичних повторень та посилання на численні повторення ускладнять роботу тих людей, які зрештою будуть мати справу з новим кодексом у своїй щоденній практиці. Вони повинні будуть завше повертатися до кодексу, щоб вияснити, чи немає у одному з багатьох деталізованих положень якогось особливого правила. Європейське законодавство ще з часів Наполеонівських кодексів вдалося до іншого, більш систематизованого підходу. Щоб зробити законодавство не таким громіздким та краще зрозумілим, законодавчі органи вдалися до проектування загальних, а не окремих положень. У загальних положеннях викладаються принципи, яких потрібно дотримуватися у всіх випадках, окрім тих, коли має місце дія винятків. Якщо винятки потрібно запровадити, вони пояснюються в окремих положеннях [5].
Закріплення в законі оціночних понять і термінів сприяє ефективному врегулюванню складних і неоднозначних правових явищ, оскільки, з однієї сторони, не залишає їх поза увагою законодавця і обмежує свободу розсуду суб’єкта правозастосування, а з іншої – надає можливості для відповідних органів і посадових осіб досягати конкретизації відповідних правовідносин з урахуванням усіх обставин справи. Така ситуація дозволяє використовувати в правозастосуванні принципи гуманізму, доцільності, необхідності, справедливості.
Використання в законі оціночних понять і термінів забезпечує динамізм права, його варіативність відносно суспільних відносин, що з часом змінюються.
Суб’єктивними причинами використання оціночних понять і термінів у кримінально-процесуальному законі є усталені прийоми законодавчої техніки, а також дублювання без будь-яких змін формулювання раніше діючого законодавства в чинне.
Отже, використання оціночних понять і термінів забезпечує повноту нормативно-правових актів, динамізм їх регулюючого впливу та дозволяє уникнути проблем правозастосування за умови надмірної формалізації правовідносин.
Разом з тим оціночні поняття і терміни наділені й тими властивостями, які, на відміну від понять точного значення, викликають труднощі правозастосування і в літературі називаються негативними.
Процес застосування понять точного значення досить простий, оскільки їх зміст чітко фіксований і представляє собою замкнену структуру. При цьому сам логічний акт додавання поняття до конкретного предмета чи явища стає майже автоматичним. Особа, застосовуючи норми з такими поняттями, виконує два завдання: 1) вона повинна знати, яка сукупність ознак утворює зміст поняття, що застосовується; 2) встановити наявність чи відсутність такої сукупності ознак у конкретному явищі [6, с. 9].
Труднощі у застосуванні оціночних понять і термінів викликає їх недостатня визначеність, багатозначність, неконкретизованість їхнього змісту і, як правило, відсутність у законі вказівок на те, як їх слід розуміти. Усе це спонукає суб’єкта правозастосування до тлумачення таких положень за власним розсудом, наділення їх певним змістом, що відповідає його власним знанням і уявленням. Від суб’єкта правозастосування в такому випадку вимагається знання загального змісту закону, всебічне й глибоке вивчення суті справи, відповідальність за прийняте рішення.
Складність використання оціночних понять і термінів у кримінальному судочинстві полягає й у тому, що їх значення може бути неоднозначно визначене чи сприйняте як суб’єктами процесу, котрі застосовують закон, так і його учасниками з різних причин (недостатня правова підготовка, відсутність досвіду та професійних навичок, зацікавленість у справі тощо). А тому забезпечити однозначне застосування правових норм, що містять оціночні поняття і терміни, досить складно.
Виходячи з вищенаведеного, критерії оцінки фактів і явищ, які визначені оціночними понят-тями і термінами, дає практика правозастосування, і тут велику роль відіграє розсуд суб’єкта правозастосування. Як зазначає Ю.П. Соловей, у тих випадках, коли межі розсуду, встановлені оціночними поняттями, дуже широкі, зростає суб’єктивна складова вирішення певного питання і, відповідно, створюються сприятливі умови для відхилення від змісту закону [7, с. 11].
З приводу доцільності використання оціночних понять і термінів у праві висловлюються різ-ні думки. Так, з погляду ефективності правового регулювання й забезпечення законності деякі вчені вважають, що чим менше оціночних понять, тим краще, оскільки індивідуальна (суб’єктивна) оцін-ка фактів може не співпадати, а іноді й виходити за межі тієї оцінки, котру мав на увазі законода-вець, встановлюючи норму, що містить оціночне поняття [8, с. 105]. На думку інших авторів, наяв-ність оціночних понять у нормативних актах обумовлена об’єктивними причинами і спроби відмовитися від їх використання заздалегідь приречені на провал [9, с. 166].
Отже, основною негативною рисою оціночних понять і термінів є надання суб’єкту правозастосування під час їх використання відносної свободи дій, можливості власного розсуду при прийнятті процесуальних рішень. Така свобода, в свою чергу, може призвести до суб’єктивізму, а в окремих випадках – і до сваволі посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, що тим більше неприпустимо, зважаючи на концепцію побудови правової держави в Україні,.
Однак перш ніж висловити категоричний висновок про недоцільність використання оціночних понять і термінів у кримінально-процесуальному законі, спробуємо з’ясувати, чи можливо обійтись у кримінальному судочинстві без розсуду посадових осіб відповідних державних органів, що є необхідним при тлумаченні оціночних правових категорій, і чи можливо його звести до мінімуму, обмеживши певними рамками.
Перш за все слід навести висловлювання відомого вченого-правознавця С.С. Алексєєва про те, що право нагадує не матрицю, на якій запрограмовані всі можливі варіанти людських вчинків, за якими “друкується” поведінка людей, а скоріше широку “раму”, що складається з таких програм і осередків, різноманітних обсягів і форм, що завжди чітко окреслені, але залишають простір для власної поведінки учасників суспільних відносин [10, с. 87].
Дійсно, під час прийняття, розгляду та вирішення заяв і повідомлень про злочини, розслідування злочинів, здійснення правосуддя в кримінальних справах тощо суб’єкт правозастосування відповідно до кримінально-процесуального закону може зіткнутися з необхідністю вирішення більше сотні різноманітних правових питань, більшість з яких передбачає варіативність вирішення (наприклад, про проведення слідчих дій, про обрання запобіжних заходів), у зв’язку з чим роль суб’єктивного фактора в діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду є досить значною.
Серед факторів, що впливають на процес формування розсуду суб’єкта правозастосування в кримінальному судочинстві, оціночні поняття і терміни відіграють далеко не основну роль. У загальному виді до числа таких умов можуть бути віднесені соціально-політичні умови діяльності системи судочинства загалом; соціально-психологічна детермінація і мотивація прийнятих рішень; правосвідомість, правова культура, професійна орієнтація суб’єкта правозастосування, його особисті якості, а також умови праці, технічне оснащення тощо. Серед цих факторів особливу групу становлять фактори правового характеру, до яких насамперед нале-жать норми права і юридична практика.
Отже, оціночні поняття і терміни кримінально-процесуального закону є лише одним з чисельних факторів, які обумовлюють формування розсуду суб’єктів правозастосування в кримінальному процесі.
На наш погляд, принцип законності і чітка регламентація кримінально-процесуальної діяльності посадових осіб відповідних державних органів не виключають розсуд суб’єктів правозастосування, який виражається у встановленні необхідності, доцільності і справедливості прийняття певного рішення на підставі закону і в межах компетенції посадової особи. Така можливість є необхідною, оскільки передбачити в законі всі життєві, слідчі і судові ситуації просто неможливо.
Таким чином, використання оціночних понять і термінів у кримінально-процесуальному законі є необхідним і доцільним. Це дозволяє враховувати при провадженні у кримінальній справі конкретні обставини і обирати відповідне їм рішення з числа тих, що передбачені законом, що робить кримінально-процесуальний закон універсальним, позбавляє його невиправданого формалізму, тобто забезпечує більш ефективне правове регулювання будь-яких життєвих, слідчих і судових ситуацій.
У цьому аспекті слід навести міркування В.В. Лазарєва про те, що незважаючи на правову регламентацію, а значить, на чітке регулювання процесуальної діяльності слідчих і судових працівників, це не означає, що останні не є вільними в своїх волевиявленнях, а також у виборі засобів реалізації власної діяльності, її більш раціональної та ефективної організації. Така свобода є реальною. Вона виражається в широкому застосуванні тактичних прийомів і комбінацій, яка разом з тим здійснюється в межах вимог закону, підпорядкована його принципам і не може виходити за межі сформульованих у законі вимог щодо порядку діяльності [11, с. 49-50].
Слід зазначити, що більшість авторів, які є прибічниками скорочення кількості оціночних понять і термінів у законі, обмежуються лише мотивацією доцільності цього процесу, не зазначаючи конкретних заходів. Однак процес “перетворення” оціночних понять і термінів на формально визначені може ускладнюватись хоча б тим, що якісні ознаки явищ, як правило, не можуть отримати вичерпної та однозначної характеристики (наприклад, “достатні дані”, “поважні причини”, “невідкладні випадки”, “тяжка хвороба” тощо), а тому проста заміна таких оціночних понять на суворо визначені стандарти є неможливою.
На нашу думку, оціночні поняття, що використовуються в кримінально-процесуальному законодавстві, враховуючи специфіку цього виду державної діяльності, потребують конкретизації через встановлення додаткових критеріїв оцінки фактів, властивостей, обставин.
Так, через наведення переліків явищ, що утворюють зміст оціночного поняття, можуть бути конкретизовані такі терміни, як “невідкладні випадки”, “поважні причини”, “виняткові випадки” тощо. Шляхом наведення додаткових, визначених своєю видородовою характеристикою понять можуть бути конкретизовані такі оціночні терміни, як “особлива складність справи”, “обставини, що мають значення для справи”, “тяжкість захворювання”, “реальність загрози”, “істотність суперечностей” тощо. Деякі оціночні поняття і терміни, що можуть виражатись кількісними показниками, можуть бути замінені ними (наприклад, “негайно”, “тривала хвороба”).
Отже, з метою вдосконалення кримінально-процесуального закону в частині використання оціночних понять і термінів слід використати такі прийоми юридичної техніки, як впорядкування термінології; роз’яснення в тексті закону окремих оціночних понять і термінів; наведення орієнтуючих переліків відповідних фактів і обставин.
Список використаної літератури:
Бэкон Ф. О достоинстве и приумножении наук. – М., 1977. – Т. 1.
Пиголкин А.С. Законодательная техника и правотворчество // Научные основы советского правотворчества / Отв. ред. Р.О. Халфина. – М, 1981.
Павликівський В.І. Оціночна ознака в злочинах проти трудових прав людини та її визначення // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – 2004. – Вип. 28. – С. 65-70.
Питецкий В.В. Позитивные и негативные свойства оценочных понятий // Эффективность уголовного права на современном этапе. – Свердловск, 1977. – Вып. 54. – С. 104-111.
Коментарі до проекту Кримінально-процесуального кодексу України експертів Ради Європи, Страсбург, 2 вересня 2004 року [Електронний ресурс]. — Українська Гельсінська спілка з прав людини. Режим доступу: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1109854088, 22 липня 2008 р.
Жеребкин В.Е. Логический анализ понятий права. – К., 1976.
Соловей Ю.П. Усмотрение в административной деятельности советской милиции: Автореф. дисс …канд. юрид. наук. – М., 1982.
Бару М.О. Оценочные понятия в трудовом законодательстве // Советское государство и право. – 1970. – № 7.
Рєзанов С.А. Оціночні поняття як нормативне закріплення адміністративного розсуду // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – 2004. – Вип. 28. – С. 163-169.
Алексеев С.С. Теория права. – М., 1993.
Лазарев В.В. Социально-психологические аспекты применения права. – Казань, 1982.
< Попередня Наступна >