Головна Наукові статті Кримінальний процес РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ, ЯКІ НАДІЙШЛИ ВІД ІНОЗЕМНИХ КОМПЕТЕНТНИХ ОРГАНІВ, У ПОРЯДКУ ПЕРЕДАЧІ КРИМІНАЛЬНОГО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ

РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ, ЯКІ НАДІЙШЛИ ВІД ІНОЗЕМНИХ КОМПЕТЕНТНИХ ОРГАНІВ, У ПОРЯДКУ ПЕРЕДАЧІ КРИМІНАЛЬНОГО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ

Наукові статті - Кримінальний процес
764

І. В. ЛЄШУКОВА,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання Харківського національного університету внутрішніх справ

РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ, ЯКІ НАДІЙШЛИ ВІД ІНОЗЕМНИХ КОМПЕТЕНТНИХ ОРГАНІВ, У ПОРЯДКУ ПЕРЕДАЧІ КРИМІНАЛЬНОГО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ

Розглянуто загальні вимоги щодо порядку виконання клопотань про правову допомогу, які надійшли від зарубіжних компетентних установ.

Важливою формою співробітництва дер­жав у боротьбі зі злочинністю є міжнародна правова допомога у кримінальних справах, яка нині сформувалася як самостійний право-вий інститут, що регулюється нормами між-народного та національного права. Правова допомога надається з таких питань, як вручення документів; виконання окремих процесуальних дій; порушення кримінального переслідування; виклику свідків та тимчасової видачі осіб, які утримуються під вартою, для допиту як свідків; видачі (екстрадиції) осіб, які підлягають притягненню до кримінальної відповідальності тощо. Питання про визначення кримінального переслідування у юридичній науці досліджувались такими процесуалістами: А. Я. Дубинським, B. C. Зеленець-ким, М. С. Строговичем, М. А. Чельцовим, О. Я. Фойницьким тощо. Сьогодні даний тер­мін у національному кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві не вживається. Однак він знаходить широке застосування в одно- і багатосторонніх угодах про правову допомогу і правові відносини у цивільних та кримінальних справах, які укладено Україною після відновлення незалежності та самостійності.

Співробітництво слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України з правоохорон­ними органами іноземних держав здійснюєть­ся відповідно до вимог ст. 31 Кримінально-процесуального кодексу

(далі - КПК) України, визначається законодавством України та міждержавними угодами і договорами у сфері боротьби зі злочинністю, учасником яких є Україна, а саме: Європейськими Конвенціями «Про видачу правопорушників» (1957), «Про взаємну допомогу в кримінальних справах» (1959), «Про передачу провадження у кримі­нальних справах» (1972), «Про міжнародну дійсність кримінальних вироків» (1970), «Про передачу засуджених осіб» (1983) тощо [1]. Організацію роботи слідчих підрозділів (слідчих) з виконання міжнародно-правових доручень і співробітництво з правоохоронними органами іноземних держав передбачає Ін­струкція з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ України в роз­критті та розслідуванні злочинів, затверджена наказом МВС України № 160 від 31 березня 2008 р. [2]. Крім того, порядок підготовки, передачі та виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах регламентований Інструкцією, затвердженою наказом Генераль­ного прокурора України № 8гн від 26 грудня 2005 р. [3]. Згідно з Інструкцією про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства, затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Верховного Суду України, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконання покарань № 34/5/22/103/512/326/73 від 29 червня 1999 р. [4] компетентні устано­ви країн-учасниць звертаються із взаємними дорученнями через свої центральні органи, якими для України є Міністерство юстиції (для судів) та Генеральна прокуратура України (для органів досудового провадження).

Зносини між слідчими органів внутрішніх справ України та компетентними органами іноземних держав з питань виконання міжнародно-правових доручень у кримінальних справах і реагування на інформації й запити іноземних правоохоронних органів здійснюються через Головне слідче управління МВС України в межах його компетенції.

Розглядаючи порядок співробітництва слідчих органів внутрішніх справ України з іноземними колегами, відразу зазначимо, що вчинення громадянином України, який користується дипломатичним імунітетом, злочин на території іноземної держави спричиняє такі ж наслідки і порядок розслідування, як і скоєння його такими особами на території України. За загальним правилом, закріпленим у кримінально-процесуальних законах більшості дер­жав Європи та інших континентів, у разі вчинення злочину громадянином іноземної дер­жави, у тому числі і громадянином України, іноземець підлягає відповідальності за зако­нами держави перебування, тобто тієї держави, на території якої він учинив злочин. Після відбуття покарання громадянин України має право повернутися на батьківщину, де він, згідно зі ст. 61 Конституції України і ч. 2 ст. 7 Кримінального кодексу (далі КК) України, не може бути двічі притягнутий до кримінальної відпо­відальності за один і той же злочин.

Кримінальне переслідування, здійснюване в межах надання правової допомоги однією державою іншій, - це сукупність процесуаль­них дій і рішень, виконуваних компетентними органами запитуваної держави і пов'язаних із порушенням щодо особи кримінальної справи, її розслідуванням та судовим розглядом.

Під час прийняття до провадження кримі­нальної справи, направленої правоохоронним органом іноземної держави у порядку криміна­льного переслідування, слідчий України, виходячи з правила про чинність кримінально-процесуального закону в просторі, при розслі­дуванні цієї справи керується нормами кримінально-процесуального законодавства України. Слідчий вправі застосовувати норми кримінально-процесуального законодавства іно­земної держави у випадках, коли це передбачено міжнародним договором, не суперечить КПК України і у зверненні (запиті) Договірної держави порушено клопотання про застосу­вання зазначених норм. Згідно зі ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою України, є частиною національного законодавства України. У зв'язку з цим під час розслідування кримінальної справи, у якому обвинувачення пов'язане із застосуванням міжнародно-правового договору, слід враховувати як вимоги, передбачені ст. 7 КК України, так і відповідним договором. Однак незалежно від того, де було вчинено злочин (на території України чи за її межами), дії винного повинні кваліфікуватися за кримінальними законами України. Відповідно до правила про територіальну підслідність (ст. 116 КПК України) досудове слідство проводиться там, де вчинено злочин. Однак закон допускає проведення розслідування за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого або біль­шості свідків. При здійсненні кримінального переслідування щодо осіб, які вчинили злочин за кордоном, розслідування проводиться за місцем їх проживання в Україні, як виняток -за місцем перебування більшості свідків (за-звичай у прикордонних районах).

Згідно зі ст. 26 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. [1, с 30], при одержанні Україною кримінальної справи від іноземної держави процесуальний акт, здійснений з метою судо­вого розгляду у тій державі, яка передала справу, згідно з її законодавством, має таку саму законність в Україні, як і здійснений органом влади в Україні.

Слід зазначити, що зміст і форма доручен­ня про здійснення кримінального переслідування повинні відповідати вимогам ст. 73 Мінської конвенції держав-учасниць СНД про правову допомогу та правові відносини у ци­вільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. . Тому клопотання про порушення або перейняття кримінального переслідування і додатки складаються мовою запитуючої сто­рони; до них додаються засвідчені копії перекладу на державну мову запитуваної сторони або мову звернення, передбачену договором. Переклад завіряється офіційним перекладачем (посадовою особою) запитуючої установи, чи дипломатичним представництвом (консульсь­кою установою) запитуючої сторони. Для учасників Мінської конвенції допускається складання всіх документів російською мовою. Кожен із документів, що містяться в справі, має бути засвідчений гербовою печаткою компетентної установи юстиції запитуючої сторони. До доручення додаються матеріали кримінального переслідування і докази, що є у розпорядженні запитуючої сторони. З мате-ріалів справи готується копія, яка повинна зберігатись у правоохоронному органі внутрішніх справ за місцем учинення злочину. На прохання запитуючої сторони правоохоронні органи держави, до якої надіслане доручення про здійснення кримінального переслідування, направляють копію остаточного рішення у справі . Якщо у справі є речові докази (крім громіздких і таких, що за своїми якостями потребують спеціального зберігання), вони також направляються з матеріалами справи. У разі неможливості з ряду причин направити речові докази разом зі справою, про це повинно бути окремо зазначено в дорученні про здійснення кримінального переслідування з обґрунтуванням такого рішення. Якщо особа в момент направлення звернення про порушення такого переслідування утримується під вартою на території запитуючої сторони, вона доставляється на територію запитуваної сто­рони в порядку, передбаченому для здійснення екстрадиційної процедури.

На практиці положення міжнародних договорів, що стосуються порушення або передачі провадження кримінального переслідування, повинні застосовуватися у двох випадках: по-перше, коли надсилається клопотання про по-рушення за кордоном кримінального переслі­дування щодо іноземця або особи без громадянства, які скоїли злочин в Україні і виїхали за її межі. Разом із тим, нерідко трапляються випадки, коли щодо іноземця у період його перебування в Україні порушують криміналь­ну справу, проводять певні слідчі дії, збирають докази – у цьому випадку матеріали розслідування надсилають компетентному органу іноземної держави разом із клопотанням про прийняття кримінального переслідування. По-друге, положення договорів щодо такого переслідування застосовуються, коли за клопотанням компетентного органу іноземної держави порушується кримінальна справа проти громадянина України, який скоїв зло-чин за кордоном, або продовжується розслі­дування за порушеною справою відповідним органом іноземної установи. При цьому необ­хідно мати на увазі, що порушена компетентним органом запитуючої держави криміналь­на справа повторного порушення в Україні не потребує, так само, як і не вимагається повтор­ного порушення питання про обрання запобіжного заходу. Згідно з методичними рекомендаціями Головного слідчого управління МВС України, у таких випадках необхідно лише винести постанову про перекваліфікацію дій обвинуваченого (підозрюваного) відповідно до чинного кримінального законодавства України та продовжувати досудове слідство у справі на загальних підставах. Якщо ж компетентний орган іноземної держави, який на-правив матеріали в Україну для здійснення кримінального переслідування, кримінальну справу не порушував, то слідчий зобов'язаний вирішити питання про порушення проти осіб кримінальної справи та здійснити досудове слідство, після чого справа передається на розгляд суду України. Докази, які отримано до передачі провадження компетентними ор­ганами іноземної держави на її території і відповідно до її законодавства, мають доказову силу на території України і легалізації не потребують. Відповідні органи України у прийнятій до свого провадження від іноземної держави справі можуть здійснювати будь-які передбачені вітчизняними законами процесуальні дії, необхідні для забезпечення повноти, всебічності та об'єктивності розслідування. Покарання, що призначається, не повинно бути суворішим, ніж покарання за такий самий злочин, передбачене законодавством компетентного органу іноземної держави, який передав провадження у кримінальній справі. Після закінчення розслідування у справі, отриманій від правоохоронного органа іноземної держави в порядку кримінального переслідування, слідчий, який виніс у справі остаточне рішення, зобов'язаний безпосередньо повідомити про це ініціатора звернення про надання правової допомоги. У разі закриття справи або зупинення у ній слідства за підставами, передбаченими ст. 206 КПК України, слідчий надсилає копію відповідної по-станови до Головного слідчого управління МВС України. Головне слідче управління інформує про результати слідства у справі Генеральну прокуратуру України для повідомлення іноземного органа, від якого надійшов запит. Відзначимо також, що згідно зі ст. 16 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. і ст. 74 Мінської конвенції країн СНД 1993 р. «запитувана держава інформує запитуючу державу і про рішення, котре винесено по закінченню судового розгляду. Засвідчена копія якого-небудь письмового рішення направля­ється запитуючій державі» [1, с 29, 53]. У ст. 624 проекту Кримінально-процесуального кодексу України, підготовленого робочою групою Національної комісії зі зміцнення де­мократії та утвердження верховенства права від 14 жовтня 2009 р. передбачено, що компетентному органу запитуючої держави надсилається копія остаточного процесуального рішення, що набрало чинності. Такий порядок відповідає міжнародним принципам правового співробітництва у сфері кримінальної полі­тики, оскільки взаємний обмін інформацією про долю осіб, які вчинили злочини за кордоном (як громадян України, так і іноземців в Україні), дозволяє аналізувати та прогнозувати тенденції міжнародної злочинності і за видами злочинів, і за їх суб'єктами. Крім того, у більшості держав, які ми образно, хоч і неправильно, називаємо «цивілізованими», підставою для застосування примусових заходів є вирок суду. Громадянин України, стосовно якого порушена кримінальна справа за кордоном, за чинними правилами обміну інформацією позбавляється права на в'їзд у країну перебування, хоча судом тут, в Україні, його буде виправдано.

Міжнародні договори зобов'язують за кло­потаннями іншої держави порушувати або переймати відповідно до національного законодавства кримінальне переслідування щодо свого громадянина, підозрюваного у вчиненні злочину на території іншої держави (ст. 6 Єв­ропейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р., ст. 72 Мінської конвенції держав-учасниць СНД 1993 р., ст. 52 Договору між Україною і Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1995 p.). Матеріали кримінального переслідування, оформлені відповідно до законодавства запитуючої сто­рони її компетентними установами, дійсні також на території запитуваної сторони.

Вивчення розглянутої категорії криміналь­них справ свідчить про те, що одним зі способів ухилення громадян України від кримінальної відповідальності за злочини, вчинені на території іноземної держави, є повернення на батьківщину. Слід окремо наголосити, що навіть у разі встановлення місця їх перебування, притягнення до передбаченої законом відпо­відальності ускладнюється через незнання більшістю співробітників прокуратури і органів внутрішніх справ порядку своїх дій у таких випадках. Офіційні дані про розгляд правоохоронними органами і судами криміналь­них справ стосовно громадян України, котрі вчинили злочини за кордоном і понесли кримінальну відповідальність на території України, свідчать, що кількість таких кримінальних справ досить значна. Найбільш істотними недоліками в ході розслідування кримінальних справ слідчими органів внутрішніх справ є, з одного боку, порушення вимог міжнародно-правових актів про порядок надання правової допомоги у кримінальних справах як співробітниками правоохоронних органів іноземних держав, так і слідчими органів внутрішніх справ України, а з іншого порушення чинного кримінально-процесуального законодав­ства нашої держави самими слідчими органів внутрішніх справ України.

Таким чином, загальна тенденція незацікав­леності слідчих у притягненні до кримінальної відповідальності громадян України, які вчинили злочини за кордоном, пояснюється і відсутністю належної регламентації процесуального по­рядку вирішення цих справ у чинному кримінально-процесуальному законодавстві. Оскільки законодавче закріплення відповідних норм має проводитися шляхом внесення змін і доповнень як до КК, так і до КПК України, то слід погодитися з позицією Ю. М. Грошевого, згідно з якою «єдиним джерелом кримінально-процесуального регулювання повинен бути кодифікований акт закон… «Розтягування» кримінально-процесуальної матерії по багатьох законодавчих актах, що зараз має місце, не сприятиме ефективності правозастосовної практики» [5, с 181-182]. На нашу думку, у тексті КПК України слід передбачити механізм використання доказів, отриманих на території іноземних держав відповідно до їх внутрішнього законодавства.

Література

Міжнародне співробітництво України у правовій сфері : зб. міжнар. документів / [упоряд. В. Дріжчаний, О. Павличенко, О. Уманський]. X. : Фоліо, 1998. – 217 с

Про організацію діяльності органів досудового слідства системи Міністерства внутрішніх справ України : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 31 берез. 2008 p. № 160.

Про затвердження Інструкції про порядок підготовки, передачі та виконання органами прокурату­ри України звернень про правову допомогу у кримінальних справах : наказ Генерального прокурора України від 26 груд. 2005 р. № 8гн.

Про затвердження Інструкції про порядок виконання європейських конвенцій з питань криміналь­ного судочинства : наказ МЮУ, ГП, СБУ, МВС, ВСУ, ДПАУ, Д.УВП від 29 черв. 1999 р. № 34/5/22/103/512/326/73 // Офіційний вісник України. - 1999. – № 28. - С 185-194.

Грошевий Ю. М. Конституція України і проблеми кодифікації кримінально-процесуального зако­нодавства / Ю. М. Грошевий // Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: Проблеми, досвід, перспективи : мате.іали наук.-практ. конф. (м. Київ, 25 червня 1997 р.) / [упоряд. Ю. М. Грошевий]. -X. : Право, 1998. - С 181-182.

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук