Наукові статті Криміналістика ПРОЦЕСУАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ СТОРОНИ ЗАХИСТУ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ НЕОБХІДНО ВДОСКОНАЛИТИПРОЦЕСУАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ СТОРОНИ ЗАХИСТУ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ НЕОБХІДНО ВДОСКОНАЛИТИ
| Наукові статті - Криміналістика |
ПРОЦЕСУАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ СТОРОНИ ЗАХИСТУ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ НЕОБХІДНО ВДОСКОНАЛИТИ
Б. Яворський
На досудових стадіях кримінального процесу КПК надає сторонам неодинакові можливості для виконання властивих їм функцій, адже завдання, які покладено перед досудовим розслідуванням, та й перед судочинством загалом, не дають змоги досягнути сторонам процесу тієї рівноправності, яка є на судових стадіях. У статті на підставі аналізу чинного КПК і практики його застосування, Проекту КПК та спеціальної літератури досліджуються процесуальні можливості сторони захисту під час проведення слідчих дій. Автор звертає увагу на недосконалість окремих норм кримінально-процесуального законодавства і робить власні висновки та пропозиції з удосконалення КПК.
Ключові слова: сторона обвинувачення, сторона захисту, слідчі дії.
Суб’єктами кримінально-правових відносин є з одного боку особа, що вчинила злочин, а з іншого – держава як представник публічних інтересів в особі відповідних органів. Спеціально створені державою органи мають право застосовувати засоби процесуального примусу для охорони законослухняних громадян від злочинних посягань, розкриття злочинів і викриття осіб, які їх вчинили. Держава не може залишити поза своєю увагою суспільну небезпеку злочинів та осіб, які їх вчинили, а тому самостійно (за винятком справ приватного і приватно-публічного обвинувачення) вирішує питання про початок реагування на вчинений злочин у формі кримінально-процесуальної діяльності. Тож кримінальний процес реалізується за загальним правилом на засаді публічності.
Кримінально-процесуальний закон надає сторонам кримінального судочинства неодинакові можливості для виконання властивих їм функцій. Особливо чітко це спостерігається на досудових стадіях кримінального судочинства, де
У статті поставлено за мету, наскільки це дозволить обсяг нашої роботи, проаналізувати з урахуванням favor defensionis можливості сторони захисту під час проведення слідчих дій уповноваженими державними органами і висловити свої думки та пропозиції щодо удосконалення відповідних положень кримінально-процесуального законодавства. Питання щодо права сторони захисту самостійно збирати докази і, отже, фактично проводити паралельне розслідування, тут не піднімаємо, оскільки це тема окремого дослідження.
Відповідно до ст. 143 КПК слідчий зобов’язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред’явлення йому обвинувачення. Під час допиту за бажанням обвинуваченого може бути присутній його захисник, а у випадках, визначених у ст. 45 КПК, участь захисника є обов’язковою. У літературі звернемо увагу на те, що строк в одну добу, протягом якого потрібно провести допит обвинуваченого, не сприяє захисту, оскільки не створює практичної можливості для обвинуваченого підготуватися до допиту, реалізувати своє право на побачення із захисником для підготовки до допиту та визначитися із власною позицією у справі. Тому пропонується збільшити вказаний строк з однієї до трьох діб [11, с. 90]. Повністю погоджуємося з такою думкою, адже справді для обвинуваченого протягом однієї доби встигнути “знайти” захисника, провести з ним побачення і визначитися зі своєю позицією у справі є надзвичайно складно. До того ж захисник після вступу у справу має право ознайомитися з матеріалами, які обґрунтовують притягнення як обвинуваченого. Таке ознайомлення є необхідним для визначення із подальшими діями захисту і повинно передувати допиту. Провести такий обсяг дій у встановлений чинним КПК термін є просто нереально.
Судова практика засвідчує, що суд більше довіряє показанням підсудного, які він дав на початку досудового слідства, визнаючи свою вину. Якщо ж під час такого допиту брав участь адвокат, тоді значення таких показань ще посилюється [9, с. 121]. Тому під час першої зустрічі захисникові доцільно звернути увагу підзахисного на те, що не потрібно поспішати з відповідями на поставлені слідчим запитання, оскільки набагато простіше буде згодом доповнити дані раніше показання, аніж спростовувати уже сказане і зазначене у протоколі.
Якщо обвинувачений перебуває під вартою і бажає скористатися правом на побачення із захисником, то адміністрацією місця утримання обвинуваченого має бути забезпечена така можливість. При цьому, як звертає увагу Європейський суд з прав людини, розмова між заарештованим та його захисником може відбуватися у межах видимості працівника цієї установи, але у жодному випадку вона не повинна прослуховуватися [1, с. 131].
Захисник певною мірою може впливати на формування показань обвинуваченого, адже він звертає увагу свого підзахисного на ті чи інші обставини [6, с. 182]. “Захисник толерантно дає підзахисному правову консультацію, наголошуючи на відомих йому позитивах і негативах, за різного ставлення клієнта до своєї вини” [9, с. 122]. Однак це зовсім не означає, що захисник має право схиляти останнього давати неправдиві показання. Підозрюваний, обвинувачений повинен сам визначати для себе стратегічну лінію поведінки: визнавати свою вину повністю чи частково, заперечувати свою причетність до злочину, або ж відмовитися давати показання взагалі. Захисник лише дає правову пораду, керуючись обраного ним та підзахисним тактики захисту, підказує, якими законними методами і способами можна обстоювати свою позицію у справі [5, с. 165].
З огляду на це тяжко погодитися з висловленою в літературі думкою, що межі захисту будуть перевищені у таких випадках, коли, наприклад, захисник, проаналізувавши всі обставини справи та зважаючи на наявні в обвинувачення докази, радить обвинуваченому спростувати повідомлені ним раніше правдиві дані, або з тих же причин радить йому давати показання, повідомляє обвинуваченого про можливий майбутній арешт, про який йому відомо на підставі вивчення матеріалів тощо [3, с. 76].
Рекомендація захисника обвинуваченому утриматися від давання показань або давати певні показання не буде порушенням закону, адже призначення і обов’язок захисника – допомогти підзахисному захистити свої права і відстояти позицію. Варто погодитися з позицією Д.П. Фіолевського, що визначальною рисою адвокатської функції є однобічність займаної ним позиції, і до його завдань не входить пошук істини у справі як такої чи прагнення до абстрактної справедливості [16, с. 207]. Головне, щоб рекомендація захисника не перетворилася у її нав’язування, і підзахисний сам приймав рішення та самостійно обирав свою позицію у справі.
Беручи участь у допиті обвинуваченого, захисникові заборонено рекомендувати допитуваному, як відповідати на те чи інше конкретне запитання. Однак захисник має право звернутися з клопотанням до слідчого перервати допит і дозволити йому побачення з обвинуваченим, якщо, наприклад, виникла конфліктна ситуація, або є загроза її виникнення. Задоволення такого клопотання не суперечитиме закону та може виявитися тактично правильним, оскільки, дасть змогу зняти напругу і не посилювати конфлікт [2, с. 347]. Але не можна, як пропонують окремі автори1, зобов’язати слідчого задовольняти таке клопотання, оскільки можливе зловживання захисником цим правом, і тоді тактичні прийоми, застосовувані слідчим, втратять свій зміст [4, с. 31], а допит перетвориться у нескінченний процес.
Чинний КПК у п. 6 частини 1 ст. 142 визначає, що обвинувачений має право з дозволу слідчого бути присутнім під час виконання окремих слідчих дій. Щодо захисника, то він, згідно з п. 4 частини 2 ст. 48 КПК, має право бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій – з дозволу дізнавача чи слідчого.
Питання участі сторони захисту у проведенні слідчих дій завжди було актуальним серед науковців. Особливо дискусія пожвавилась протягом останніх років через посилення уваги до принципу змагальності. У літературі зазначено, що участь захисника у проведенні слідчих дій посилює елемент змагальності, створює кращі умови для забезпечення всебічності розслідування та служить гарантією від упередженості та застосування недозволених методів слідства. Крім того, це дає змогу захисникові безпосередньо сприймати отримані у результаті таких дій докази, оцінити їхню належність, допустимість і достовірність. Захист також отримує додаткову інформацію про докази, якими володіє слідство [10, с. 101– 102].
Керуючись такими мотивами, чимало вчених вважають за необхідне розширити права сторони захисту щодо участі у слідчих діях. “Право на участь сторони захисту у проведенні слідчих дій повинно бути гарантовано і забезпечено кримінально-процесуальним законодавством, а не носити вибірковий характер і залежати від волі сторони обвинувачення” [7, с. 95]. Для цього пропонується захисникові у разірозпочинання справи заявляти клопотання про повідомлення його про дату, час і місце проведення таких слідчих дій, яке повинно бути обов’язкове для слідчого [2, с. 341; 15, с. 59].
Закріплення обов’язкової участі захисника у всіх слідчих діях, якщо він заявив про це клопотання, на нашу думку, надзвичайно ускладнить і затягне процес розслідування, адже, як не дивно це звучить, але слідчий вимушений буде узгоджувати із захисником час проведення кожної слідчої дії, щоб останній зміг взяти участь у її проведенні. Це, своєю чергою вплине на строки досудового розслідування – вони збільшаться. Крім того, з погляду тактики та завдань розслідування, навряд чи доцільно повідомляти обвинуваченого та захисника про ті слідчі дії, які планує провести слідчий. А як бути із невідкладними слідчими діями, зволікання із проведенням яких недопустимо? Або, як можна попереджати сторону захисту про те, що проводитиметься обшук чи викликатиметься для допиту як свідок певна особа? Після такого повідомлення дивним буде, якщо у процесі обшуку ще будуть знайдені предмети і документи, які мають значення для справи або ж захист “не вживе певних заходів для впливу на свідка”. Тому вважаємо неможливим повідомляти, а тим більше, забезпечити участь суб’єктів сторони захисту під час виконання усіх слідчих дій.
На сьогодні кримінально-процесуальний закон по-різному підходить до питання участі у слідчих діях обвинуваченого та його захисника. Так, захисник має право бути присутнім під час виконання слідчих дій, які проводяться: а) за його клопотанням; б) за клопотанням його підзахисного; в) за участю його підзахисного. Якщо говорити про обвинуваченого, то КПК не передбачає для нього права обов’язкової участі у слідчих діях, які проводяться: а) за його клопотанням, б) за клопотанням його захисника. Натомість обвинувачений наділяється комплексом прав під час призначення і проведення експертизи (ст. 197 КПК), які в його інтересах, керуючись чинним КПК, не має права реалізувати захисник.
Такий стан у законодавстві не дає підстав стороні захисту належно відстоювати власну позицію у кримінально-процесуальному змаганні. З метою узгодження аналізованих положень, вважаємо за необхідне наділити обвинуваченого правом обов’язкової участі у слідчих діях, які проводяться за його клопотанням чи клопотанням захисника, а захисника – відповідними правами під час призначення проведення експертизи. Отже, захисника слід обов’язково повідомляти про проведення наступних слідчих дій: 1) які проводяться за участю чи щодо його підзахисного (за винятком обшуку, виїмки, накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку); 2) які проводяться за його клопотанням чи клопотанням підзахисного; 3) про призначення експертизи незалежно від того, за чиїм клопотанням її призначають.
У літературі слушно звертається увага, що формулювання “бути присутнім під час проведення слідчих дій”, яке використовує КПК, не дуже вдале, оскільки учасникам процесу для відстоювання власної позиції недостатньо простої “присутності” та пасивного спостереження. Їм необхідно мати право брати активну участь у проведенні слідчих дій [11, с. 92; 8, с. 111]. Тим більше, що захисникові таке право частини 3 ст. 221 КПК надає (захисник має право задавати запитання свідку, потерпілому, експерту, спеціалісту і обвинуваченому, а також клопотати про занесення до протоколу обставин, які мають значення для справи). Тому вважаємо необхідним надати обвинуваченому та його захисникові, які беруть участь у проведенні слідчої дії, такі процесуальні права: 1) ставити запитання учасникам слідчої дії; 2) заявляти клопотання щодо використання при проведенні слідчої дії науково-технічних засобів та порядку виконання слідчої дії; 3) ознайомитися з протоколом слідчої дії; 4) висловлювати усні (заносяться до протоколу) та письмові зауваження про недотримання вимог КПК України при виконанні слідчої дії щодо змісту протоколу, його повноти та відповідності записів у ньому діям, виконаним під час проведення слідчої дії. У разі призначення та проведення експертизи захисник повинен мати право заявляти клопотання про розширення кола питань, які ставляться перед експертом, про уточнення питань, сформульованих слідчим, про призначення конкретного експерта чи певної експертної установи, про призначення повторної або додаткової експертизи [8, с. 111].
З метою удосконалення права особи на захист вважаємо також доцільним надати підозрюваному та обвинуваченому змогу отримувати копію протоколів слідчих дій, у яких вони брали участь, а також тих, які проводились за їхнім клопотанням. Для цього особу, яка проводитиме таку слідчу дію, потрібно зобов’язати негайно, а у випадках, якщо це неможливо одразу, то протягом доби з моменту проведення слідчої дії, під розписку вручити стороні захисту (обвинуваченому або його захиснику) копію відповідного протоколу, засвідчену підписом слідчого (особи, що проводить дізнання, прокурора).
М.А. Фомін, досліджуючи проблемні питання участі сторони захисту на досудових стадіях, пише, що коли особа, у приміщенні якої проводиться обшук, виявить бажання і вимагатиме від слідчого присутності захисника при проведенні даної слідчої дії, то відмовити у цьому слідчий не має права [17, с. 314]. Вважаємо, що на практиці із реалізацією такої ідеї вченого можуть виникнути значні проблеми. Постає запитання: які повинні бути подальші дії слідчого, який прибув для проведення обшуку чи виїмки і оголосив особі постанову, а вона виявила бажання, щоб під час обшуку був присутній захисник? Якщо науковець має на увазі обов’язок слідчого дочекатися явки захисника і тільки після цього проводити обшук (виїмку), то навряд чи є підстави погодитися з такою ідеєю. Проте її варто підтримати, якщо автор мав на увазі незупинення проведення обшуку (виїмки) з метою запросити захисника, а тільки надати право захисникові: а) бути присутнім під час проведення обшуку, якщо, наприклад, він на момент приходу слідчого перебував у приміщенні, де має проводитися обшук (виїмка); б) бути допущеним до участі в обшуку вже у процесі його проведення у разі його прибуття. При цьому у таких випадках захиснику потрібно надати право ознайомлюватися з постановою про проведення обшуку чи виїмки та висловлювати свої зауваження щодо проведення слідчої дії, які слідчий зобов’язаний внести до протоколу.
Окремі прихильники розширення дії засади змагальності на досудовому розслідуванні, зважаючи на неможливість повідомлення захисника про майбутнє проведення обшуку чи виїмки, висловлюють пропозицію про необхідність ознайомлення останнього із результатами проведеного обшуку чи виїмки та надання йому права оскаржувати законність, обґрунтованість, дотримання процедури проведення і результати обшуку у суді протягом трьох днів [13, с. 37].
Навряд чи є достатні підстави для підтримання такої ідеї, оскільки реалізація її на практиці може значно затягнути процес розслідування (швидше за все прийняття судом відповідного рішення не обмежиться витребуванням і дослідженням матеріалів справи, а потрібно буде допитувати учасників такої слідчої дії). Абсолютно без негативних наслідків для обвинуваченого це можна зробити і на стадії судового розгляду, адже все одно тільки за його результатами суд ухвалює остаточне рішення у справі.
Як відомо, обвинувачений не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину та має право відмовитися давати показання. Враховуючи такі положення favor defensionis, постає питання про обов’язок участі обвинуваченого у слідчих діях. Чи зобов’язаний обвинувачений брати участь у проведенні слідчих дій і чи вправі він відмовитися від їх проведення (наприклад, від допиту чи обшуку)?
Російський вчений-процесуаліст О.П. Рижаков, досліджуючи правовий статус підозрюваного у кримінальному процесі, зазначає, що “відмовитися” означає “виразити незгоду, не бажати робити” що-небудь. Тому, на його думку, відмова давати показання рівнозначна небажанню повідомляти ту чи іншу інформацію як під час допиту (очної ставки, перевірки показань на місці), так і під час проведення будь-якої іншої процесуальної дії, коли можливе давання показань підозрюваним [14, с. 90].
Публічність кримінального процесу, необхідність розкриття злочинів і покарання винних, з одного боку, та захист від кримінального переслідування і відстоювання власної позиції у справі, з іншого, зумовлює, на нашу думку, таке вирішення цієї проблеми. Є низка слідчих дій, відмова обвинуваченого від участі у яких повинна бути обов’язковою для слідчого. Йдеться про допит, очну ставку, відтворення обстановки і обставин події, пред’явлення для впізнання (якщо обвинувачений упізнає). На практиці трапляються випадки, коли прохання обвинуваченого про відмову брати участь у проведенні слідчих дій задовольнялося. Наприклад, під час розслідування справи про обвинувачення
0. у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 ст. 185 КК та ч. 2 ст. 185 КК, обвинувачений звернувся до слідчого із заявою про те, що йому “соромно за свої дії”, а тому просить не проводити відтворення обстановки і обставин події. Слідчий задовольнив його прохання і не проводив цієї слідчої дії [12]. Натомість такі слідчі дії, як обшук, виїмка, освідування, огляд, пред’явлення для впізнання (обвинуваченого впізнають), накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку повинні проводитися незалежно від бажання обвинуваченого. У такий спосіб можна зберегти оптимальне співвідношення між публічними та особистими (індивідуальними) інтересами у кримінальному судочинстві. З огляду на це вважаємо необхідним доповнити перелік прав обвинуваченого та підозрюваного (ст. ст. 43, 43–1, 142 КПК) правом відмовитися брати участь у таких слідчих діях: допит, очна ставка, відтворення обстановки і обставин події, пред’явлення для впізнання (якщо він впізнає).
Такий порядок участі обвинуваченого та захисника під час проведення слідчих дій розширить їхні можливості з реалізації функції захисту без негативного впливу на процес розслідування справи.
––––––––––––––––––––
Автономов А.С. Международные стандарты в сфере отправления правосудия / Федер. палата адвокатов Рос. Федерации. – М.: Новый учеб., 2007. – 332 с.
Адвокатская деятельность: Учебное пособие / Под общ. ред. канд. юрид. наук В.Н. Буробина. изд. 3-е , перераб. и доп. – М.: Статут, 2005. – 604с.
Батюк О.В. Правовий статус обвинуваченого на досудовому слідстві. Дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2007. – 207 с.
Гармаев Ю.П. Незаконная деятельность адвокатов в уголовном судопроизводстве. – М.: Экзамен, 2005. – 512 с.
Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі. Навч. посібн. – К.: Атіка, 2003. – 352 с.
Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Наук.-практ. посіб. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. – 272 с.
Деришев Ю.В. Проблемы равноправия сторон в досудебном производстве по уголовным делам: монография / Ю.В. Деришев, М.Э. Романовский; Ом. юрид. ин-т. – Омськ, 2007. – 150 с.
Ковальчук С.В. Здійснення захисту у кримінальних справах на засадах змагальності та диспозитивності. Дис. ... канд. юрид. наук. Івано-Франківськ, 2007. – 226с.
Когутич І.І. Криміналістичні знання, їх сутність і потреба розширення меж використання. Монографія. – Львів: Тріада плюс, 2008. – 420 с.
Кореневский Ю.В., Падва Г.П. Участие защитника в доказывании по новому уголовно-процессуальному законодательству: Практ. пособие. – М.: Юристъ, 2004. – 159 с.
Корчева Т.В. Проблеми діяльності захисника в досудовому провадженні та в суді першої інстанції. Дис. ... канд. юрид. наук. Х., 2007. – 208 с.
Кримінальна справа № 1–131/07. Архів Личаківського районного суду м. Львова.
Пиюк А. Состязательность на стадии предварительного расследования и судебный контроль // Российская юстиция. – 2000. – №4. – С.37.
Рыжаков А.П. Подозреваемый: понятие, права и обязаности. Научно-практическое руководство. – Ростов н/Д.: Феникс, 2006. – 208 с.
Ульянова Л.Т. Роль адвоката-захисника в реализации принципа состязательности и равноправия сторон в уголовном судопроизводстве // Вестник Московского университета. – Сер. 11. Право. 2006. №4. – с. 47–61.
Фіолевський Д.П. Адвокатура: Підручник. – вид. 2-ге , випр. і доп. – К.: Алерта, 2008. – 432с.
Фомин М.А. Сторона защиты в уголовном процессе (досудебное производство). – М.: Издательство “Юрлитинформ”, 2004. – 356 с.
Наступна >