264

---

О.О. Сидорчук

КОМПЕТЕНЦІЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ СУДУ ПРИСЯЖНИХ У ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ ЗА СУДОВИМИ СТАТУТАМИ 1864 р.

Означено зміни компетенції суду присяжних у Правобережній Україні, досліджено статистичну динаміку його функціонування, планові показники організації сесійних засідань, явку присяжних засідателів та репресивність цього суду, розкрито причини змін статистичної динаміки кримінальних справ та наслідки від недоліків планування сесійних засідань.

Ключові слова: суд присяжних, Правобережна Україна, компетенція, показники, динаміка, діяльність.

Постановка проблеми. Вирішення проблеми створення та за­безпечення ефективної діяльності суду присяжних у судовій системі сучасної Української держави вимагає аналізу та узагальнення вітчиз­няного історичного досвіду. Зокрема, це стосується суду присяжних, що був створений у Правобережній Україні за Судовими статутами 1864 р. З огляду на багатогранність зазначеної проблеми, успішне її вирішення можливе лише на основі системного підходу, який би дав змогу з’ясувати не лише окремі історико-правові особливості діяльно­сті цього суду, а й розкрити причинно-наслідкові зв’язки між ними.

Стан дослідження. Аналіз останніх літературних джерел та пу­блікацій свідчить про відсутність глибоких знань щодо історико-правових особливостей та закономірностей діяльності цього суду. Як І. Русанова [1], так і В. Тернавська [2] у своїх працях, на жаль, не про­аналізували показники діяльності суду присяжних в Україні та не роз­крили ті глибинні причинні зв’язки, що їх зумовлювали, а тому пропо­зиції щодо створення та розвитку цього судового інституту в судовій системі сучасної України, на наш погляд, не є належним чином обґру­нтованими. Загальні відомості про суд присяжних у Правобережній Україні наведено у монографії П. Щербини [3].

Однак, у ній не роз­крито ні показники, ні історико-правові закономірності його діяльності у цьому регіоні.

Тому наша мета – розкрити компетенції та основні показники діяльності суду присяжних у Правобережній Україні.

Виклад основних положень. Підсудність кримінальних справ, які розглядали окружні суди, була визначена Статутом кримінального судочинства. Упродовж терміну функціонування суду присяжних у складі окружних судів царської Росії підсудність окремих справ змі­нювалася, а відтак змінювалася й компетенція суду присяжних. Справи, що належали до компетенції цього суду, визначалися видом злочи­ну. В окружних судах суд присяжних розглядав справи стосовно зло­чинів, за які підсудні позбавлялися прав на власність, або особливі, особисто і за станом присвоєні, права і привілеї.

У перші роки функціонування суду присяжних з 1711 статей Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. до його ком­петенції належало близько 410 статей [4, с.40].

Із загальної кількості статей про покарання, означених в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 р. і Статуті про по­карання, що накладаються мировими судами, 1864 р., на суд присяж­них припадала 1/5 каральних статей. Це було більше, ніж кількість статей, котрі припадали на розгляд мирових судів, утроє більше, ніж кількість статей, які розглядали адміністративні суди, а також удвоє менше, ніж кількість статей, що їх розглядали коронні суди разом з начальством обвинувачених [4, с. 51].

Поступово частину справ, за які призначалася відповідна міра покарання, почали розглядати судові палати за участю станових пред­ставників.

Так, станом на 1896 р. ці суди не розглядали справи про держа­вні злочини, злочини щодо насильства над посадовими особами (Закон від 9 серпня 1878 р.), про посадові та паспортні злочини (Закони від 18 травня 1882 р. та 18 грудня 1885 р.), деякі злочини з друкарських питань (Закон від 7 липня 1889 р.) [4, с. 50]. Унаслідок цього з компе­тенції суду присяжних упродовж 30-річної його чинності у царській Росії були вилучені справи, що стосувалися злочинів проти порядку управління, посадових і паспортних злочинів, значної частини злочи­нів щодо крадіжок з вчиненням розбою, злочинів з питань друку, бан­ківських справ, певних порушень статутів мореплавства і шляхів спо­лучень, а також двошлюбності.

Після цього, станом на 1896 р., у його компетенції залишилося приблизно 300 статей. Це становило, за дослідженнями А. Бобришева-Пушкіна [4, с. 51], 3/4 кількості статей, яку розглядали мирові суди, та 1/3 кількості статей, які застосовувалися коронним судом і начальст­вом у дисциплінарному порядку.

Проаналізувавши основні правові підстави зміни підсудності справ суду присяжних за період його діяльності у Правобережній Україні (з 1880 р.), маємо підстави вважати, що компетенція цього су­ду здебільшого зменшувалася (табл. 1).

Головні законодавчі зміни компетенції суду присяжних

Для визначення впливу змін компетенції суду присяжних на по­казники його діяльності нами розглянуто архівні матеріали Житомир­ського і Вінницького окружних судів [5, 6]. Наявність копій річних звітів за 21 рік функціонування Житомирського окружного суду та за 4 роки Вінницького окружного суду дала змогу дослідити статистичну динаміку річного надходження та вирішення судових справ, що є важ­ливою інформацією для аналізу діяльності суду присяжних.

На основі дослідження статистичної динаміки надходження кримінальних справ до Житомирського окружного суду встановлено, що від 1880 до 1916 р. існувало сім періодів цього процесу. На початку функціонування суду від 1880 до 1886 р. поступово збільшувалася річ­на кількість кримінальних справ (з 237 до 607). Від 1887 до 1893 р. простежувалася певна стабільність у надходженні справ. Відсутні дані за наступні три роки (1894–1896) не дали змоги точно встановити по­чаток другого періоду зростання річного надходження цих справ, який, імовірно, тривав від 1894 до 1904 р. Надалі спостерігалося незначне зменшення у надходженні справ. Третій період зростання річної кіль­кості кримінальних справ розпочався у 1908 р. У 1909 р. кількість справ зросла більше як у 4 рази (з 1021 до 4152). Упродовж 1910– 1913 рр. знову відбувалося стабільно велике надходження криміналь­них справ до окружного суду. Значно зменшилося річне надходження кримінальних справ у 1915 та 1916 р. Основними причинами виявле­них змін у надходженні кримінальних справ у зазначений період, оче­видно, було підвищення рівня злочинності у суспільстві та вплив вій­ськового стану на функціонування суду.

Аналізуючи статистичну динаміку річної кількості вирішених справ Житомирським окружним судом упродовж зазначеного періоду, ми встановили, що у 1885 р. вона була від’ємною, а річне число справ становило 538. У наступні два роки динаміка була додатною – збіль­шилася на 137 справ. З 1888 до 1893 р. динаміка була від’ємною. У період від 1897 до 1900 р. річна кількість вирішених справ становила близько 600. Упродовж 1900–1903 рр. окружний суд працював інтен­сивно з додатною динамікою. У 1903 р. вирішив 995 справ. Від 1904 р. до 1907 р. спостерігаємо від’ємну динаміку у роботі цього суду. Від 1909 р. річна кількість вирішених справ була стабільною – у межах 780–861. Отже, на основі аналізу статистичної динаміки вирішених справ Житомирським окружним судом можна виділити такі характерні періоди її зміни: 1) для додатної динаміки – 1886, 1897, 1908 рр.; 2) для від’ємної динаміки – 1885, 1888, 1904 рр.

Досліджуючи періоди статистичної динаміки річної кількості справ, вирішених за участю присяжних засідателів, виявлено, що вони лише частково співпадають з характерними періодами динаміки над­ходження справ до окружного суду. У перший період його функціону­вання кількість справ, вирішених за участю присяжних засідателів, стрімко зростала (з 46 до 392). Упродовж другого періоду функціону­вання окружного суду річна кількість справ суттєво зменшилася (з 428 у 1887 р. до 234 у 1893 р.). Це співпадало з тенденцією зменшення компетенції суду присяжних у царській Росії. У наступні роки посту­пово збільшувалася кількість справ, які вирішувалися за участю при­сяжних засідателів, аж до 1907 р. Аналізуючи статистичну динаміку кількості вирішених справ третього періоду, ми встановили, що вона спочатку зросла незначно, а вже від 1900 до 1907 р. вона була інтенси­вною (у 1907 р. суд вирішив 556 справ). Суд присяжних Житомирсько­го окружного суду у 1908-1913 рр. вирішував майже стабільну кіль­кість справ (від 490 до 556). Після 1913 р. число таких справ значно зменшилося (з 556 до 359).

Дані Вінницького окружного суду підтверджують значне збіль­шення динаміки річної кількості справ, вирішених судом присяжних упродовж другого (1910) року його функціонування (з 375 до 905). У наступні роки діяльності ця динаміка була від’ємною.

До найважливіших характеристик діяльності суду присяжних належить відсоток справ, що вирішувалися ним того чи іншого року, від загальної річної кількості справ, вирішених окружним судом. На основі зібраних та опрацьованих даних виявлено статистичну динамі­ку цього показника та встановлено, що у перший рік функціонування суду присяжних вирішені ними справи у 33% від загальної кількості розглянутих. Упродовж 1884-1887 рр. цей показник зріс до 59%. У 1888-1904 рр. динаміка його була від’ємною. Протягом 1904-1907 рр. встановлено додатну його динаміку, показник зріс більше як у 2 рази (з 30 до 61%). Від 1908 до 1913 р. він був відносно стабільним - зміню­вався у межах від 60 до 71%. В останні роки, починаючи з 1915 р., дія­льності суду присяжних цей відсоток зменшився до 46% (1916 р.). У загальну картину цих тенденцій вписуються результати аналогічних досліджень, виконаних за даними Вінницького окружного суду.

Сукупно аналізуючи динаміку річної кількості справ, вирішених судом присяжних Житомирського окружного суду, та динаміку відсо­тка цих справ від загальної річної кількості справ, вирішених окруж­ним судом, доходимо висновку - хоча тенденції зміни динаміки цих показників загалом співпадають (є два характерні періоди додатної та від’ємної динаміки), але терміни їх появи та завершення співпадають не завжди. Зокрема, співпадають роки початку зниження динаміки згаданих показників (1887 і 1913 р.), а також періоду порівняно стабі­льних їх значень (1908-1913 рр.). Не співпадає час початку другого періоду додатної динаміки цих показників. Якщо для річної кількості справ, вирішених судом присяжних, цей початок орієнтовно припадав на 1894-1897 рр., то для їх відсотка початок припадав на 1904 р.

Тенденції змін статистичної динаміки показників функціону­вання суду присяжних свідчить про вплив на його діяльність компете­нції, рівня злочинності та військових дій.

До важливих характеристик діяльності суду присяжних нале­жать часові показники організації сесійних засідань, які планувалися у два етапи: орієнтовно – на початку календарного року та уточнено – здебільшого за три тижні до початку сесії з розподілом кримінальних справ по днях сесійних засідань. Для дослідження цих показників ви­користовувалася офіційна інформація, яка публікувалася у поточних газетах [7, 8].

Математичне опрацювання зібраних статистичних даних дало змогу оцінити основні планові показники організації сесійних засі­дань, зокрема встановити: 1) середнє значення інтервалу часу між опублікуванням у газетах та початком сесійних засідань за участю присяжних засідателів – 15-16 діб; 2) відсоток справ, що планувалися до розгляду без участі присяжних засідателів у перший день сесії – 16,0%; 3) на робочі дні, упродовж яких на сесії планувалося розгля­дати кримінальні справи без участі присяжних засідателів, – 5,0%; 4) на дні, упродовж яких розглядалися справи як за участю, так і без участі присяжних засідателів, – 14,0%; 5) середня кількість справ, що планувалися до розгляду за участю присяжних засідателів упродовж робочого дня – 3–4; 6) кількість перерваних сесій, у яких брали участь присяжні засідателі, – 22,7%; 7) середня планова тривалість неперерваних сесій суду присяжних – 4–5 діб; 8) середня загальна планова тривалість сесійних засідань окружних судів, в яких брали участь присяжні засідателі, – 5–6 діб.

На підставі цих результатів, можемо стверджувати, що сесійні засідання окружних судів організовувалися не бездоганно. Перерви у сесійних засіданнях за участю присяжних засідателів, а також плану­вання на один день розгляду справ як за, так і без їх участі можна від­нести, на наш погляд, до недоліків організації сесійних засідань, які не забезпечували ефективне використання часу перебування засідателів на сесіях. Це зумовлювало надмірні витрати ними коштів на харчуван­ня та проживання під час виконання обов’язків народних суддів.

Важливим показником діяльності суду присяжних була явка присяжних засідателів на сесійні засідання. Вона зумовлювалася бага­тьма причинами, які можна поділити на об’єктивні (незалежні від при­сяжних) та суб’єктивні (зумовлені небажанням присяжних засідателів виконувати громадський обов’язок). Причини неявки присяжних засі­дателів на сесійні засідання досліджували на основі інформації прото­колів організаційних засідань Вінницького окружного суду за 1911– 1918 рр. [5].

Збір і математичне опрацювання статистичних даних дали змогу кількісно оцінити причини неявки засідателів: 1) зайнятість роботою за фахом - 7,1%; 2) хвороба особиста - 23,7%; 3) хвороба рідних - 1,1%; 4) старість - 0,8%; 5) смерть - 5,2%; 6) зміна місця проживання - 4,9%; 7) несвоєчасне повідомлення - 13,6%; 8) невру­чення повістки - 5,7%; 9) інші поважні причини - 7,9%; 10) без по­важних причин - 30,0%. Значний відсоток неявки присяжних засіда­телів без поважних причин від загальної кількості відсутніх на засі­даннях народних суддів свідчить про недостатньо високу активність населення у здійсненні судочинства.

Математичне опрацювання статистичних даних про кількість присяжних засідателів, які не з’явилися на сесійні засідання, дало змо­гу встановити, що із 30 присяжних засідателів, занесених до чергових списків, на сесію окружних судів в середньому не з’явилося 7 присяж­них, що становило 23%. Траплялися випадки, коли на сесію не з’явилося 16 (53%) присяжних засідателів. Це було причиною частого порушення правової норми вибору за жеребом 12 присяжних засідате­лів із мінімальної їх кількості ( 18 осіб).

На основі цих даних нами досліджено також активність (відсо­ток явки) громадян різних соціальних станів у здійсненні судочинства. Встановлено, що з-поміж населення, здатного виконувати функцію народних суддів, найактивніша участь у сесійних засіданнях належала селянам (їх явка становила 84,8%), найменш активними були дворяни (явка - 62,6%), середню активність демонстрували міщани (явка -72,0%). Різна активність зазначених соціальних груп населення пояс­нюється особливостями їх фахової зайнятості, а також різним значен­ням для них очікуваного грошового стягнення (штрафу) за неявку на сесійні засідання без поважних причин.

Матеріальна відповідальність присяжних засідателів за неявку на сесійні засідання без поважних причин, очевидно, була важливим стимулюючим чинником активності громадян у здійсненні судочинст­ва. За Судовими статутами 1864 р. розмір штрафу за неявку присяжних на сесійні засідання коливався в межах від 10 до 200 руб. На основі опрацювання інформації згаданих протоколів Вінницького окружного суду нами встановлено, що реальне середнє значення цього штрафу становило 70,4 руб. Порівнюючи його із середньою вартістю нерухо­мого майна, яким володіли присяжні засідателі Балтського повіту, приходимо до висновку, що розмір цього штрафу становив близько 5% від вартості їхнього нерухомого майна. Це, очевидно, було достатньо суворим покаранням за неявку присяжних на сесійні засідання без по­важних причин.

До основних показників діяльності суду присяжних належить відсоток винесених ним каральних вироків (репресивність). Опрацьо­вані нами статистичні дані, що наведені у довідковій літературі [10], дали змогу встановити, що для окружних судів Правобережної Украї­ни у 1910 р. цей показник був у межах 53–71%. Порівняно з репресив­ністю коронного суду він був меншим на 9-26%. Головними причина­ми цього були недостатня узгодженість у кримінальному праві царсь­кої Росії міри злочину із силою покарання та близькість суспільної моралі присяжних засідателів з мораллю обвинувачених. Ці причини певною мірою стимулювали розвиток кримінального законодавства Російської імперії.

Висновки. Компетенція суду присяжних упродовж терміну йо­го функціонування у Правобережній Україні здебільшого зменшувала­ся. Її влив на річний обсяг вирішених ним справ у складі Житомирсь­кого та Вінницького окружних судів сукупно проявлявся в інших чин­никах – стані злочинності, військових діях на території Правобережної України. Різний вплив кожного з них на річний обсяг вирішених справ зумовив специфічні тенденції в його статистичні динаміці – п’ятиразову зміну в двох періодах (від 1884 до 1887 та від 1907 до 1913 р.), домінування (вирішення понад 50 % справ) у кримінальному судо­чинстві Житомирського окружного суду, що свідчить про важливу роль суду присяжних у судовій владі цієї губернії.

Планування сесійних засідань за участю присяжних засідателів окружних судів у Правобережній Україні не було бездоганним і харак­теризувалося частим порушенням ( у 40% публікацій) правової норми дотримання двотижневого терміну між часом опублікування в офіцій­них часописах повідомлень про чергові сесійні засідання та часом їх початку, що могло негативно впливати на явку присяжних засідателів на засідання та публічність кримінального судочинства за їх участю. Одноденні перерви, що планувалися у сесійних засіданнях окружних судів за участю присяжних засідателів, знижували ефективність вико­ристання за призначенням часу перебування їх на сесіях і зумовлювали додаткові побутові матеріальні витрати присяжних.

Явка присяжних засідателів на сесійні засідання Вінницького окружного суду була недостатньо високою, що зумовлювало недотри­мання у багатьох випадках правової норми вибору за жеребом їх ком­плекту (12 осіб) для участі у судовому процесі із допустимої мінімальної кількості (18 осіб) особливого списку. Серед соціальних станів на­селення найактивніше громадський обов’язок народних суддів вико­нували селяни (явка становила 84,8%), а найменш активними були дворяни (явка - 62,6%), що пояснювалося сукупним впливом на акти­вність громадян різних соціальних станів їх фахової діяльності, надан­ня ваги очікуваному штрафу за неявку без поважних причин та рівня суспільної свідомості. Матеріальна відповідальність у виді штрафу за неявку присяжних засідателів на сесійні засідання без поважних при­чин у середньому становила 5% від вартості їх нерухомого майна, що було достатньо суворим покаранням.

Нижчий, порівняно із коронним судом, відсоток каральних ви­років, що виносилися судом присяжних, зумовлювався недостатньою узгодженістю міри злочину із силою покарання, яка визначалася бли­зькістю суспільної моралі присяжних засідателів із мораллю обвину­вачених. Отримані результати можуть бути використані для моделю­вання та обґрунтування правових норм функціонування суду присяж­них у судовій системі сучасної Української держави.

––––––––––––––

Русанова І.О. Суд присяжних в Україні: проблеми становлення та розвитку: монографія / І.О. Русанова. – Харків: ВД «Інжек», 2005. – 184 с.

Тернавська В.М. Інститут суду присяжних в Україні (історико-правовий аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01. – «Теорія та історія держави і права; історія політичних і пра­вових вчень» / В.М. Тернавська. – К., 2007. – 19 с.

Щербина П.Ф. Судовая реформа 1864 года на Правобережной Укра­ине / П.Ф. Щербина. –Львов: Вища школа, 1974. – 190 с.

Бобришев-Пушкин А.М. Эмпирические законы деятельности русско­го суда присяжных (с атласом) / А.М. Бобришев-Пушкин. – М.: Рус. мысль, 1896. – 620 с.

Державний архів Вінницької області. – Ф. Д 172 (Вінницький окруж­ний суд). – Оп. 1. – Т. 2. – Спр. 381–384, 386–388, 392, 435, 532, 545.

Державний архів Житомирської області. – Ф. 24 (Житомирський окружний суд). – Оп. 1. – Спр. 292, 355, 392, 409, 422, 513, 531, 587, 907, 912.

Киевские губернские ведомости. – 1887. – № 2 – 15, 18–22, 24–26, 29, 31, 33, 34, 37, 39, 42, 46, 47, 49, 50, 82–85, 87.

Волынские губернские ведомости. – 1893. – № 2, 4, 7, 9, 15, 18, 20, 21, 24, 26, 30, 51, 124, 125, 127.

Сведения о личном составе и о деятельности судебных установлений Европейской и Азиатской России за 1910 г. // Сборник статистических сведе­ний Министерства юстиции. – СПб.: Изд-во Минюста, 1912. – Вып. 26. – 384 с.

 

< Попередня   Наступна >