265

---

Л.П. Скалозуб, В.І. Василинчук

РОЛЬ КЕРІВНИКА ОПЕРАТИВНОГО ПІДРОЗДІЛУ У ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИНАМ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ

Діяльність сучасного керівника підрозділу ДСБЕЗ багатоплано­ва. Вплив його на підлеглих має за мету перш за все забезпечення на­лежної службової поведінки.

Отже, однією з ознак керованості підрозділом ДСБЕЗ є наявність керівного параметра. Поєднання і впорядкування елементів забезпечення цілісності соціальної системи досягається значною мірою завдяки ціле­спрямованій керівній діяльності суб’єкта управління. Таким суб’єктом у підрозділах ДСБЕЗ є начальник. Від нього каналами прямого зв’язку до об’єктів управління надходять команди управління, а до нього каналами зворотного зв’язку – дані про результати виконання цих команд.

Як свідчить аналіз практичної діяльності, не завжди керівники оперативних підрозділів у своїй діяльності керуються принципами та основними засадами, які до них пред’являються, що часто призводить до втрати авторитету серед підлеглих та невміння організувати вико­нання поставлених завдань перед підрозділом.

Природно, єдиноначальство в разі потреби поєднується з колегі­альністю, активною участю співробітників в управлінні. Якими б ор­ганізаторськими здібностями не володів начальник, він не може ігно­рувати такі чинники, як досвід та розум колективу. Не може бути кері­вник застрахованим від помилок у роботі, якщо не опиратиметься на допомогу своїх заступників, керівників відділів, відділень та секторів.

Керівник підрозділу ДСБЕЗ організовує діяльність відповідного підрозділу служби у системі ОВС, спрямовує її на виконання законів держави, відомчих нормативних актів, приймає управлінські рішення, добирає, розставляє і виховує персонал, контролює виконання ним службових обов’язків, має великі вла

сні обов’язки й права і несе пер­сональну відповідальність за функціонування підрозділу. При цьому кожному керівникові характерний свій стиль управління.

Стилем управління того чи іншого керівника можна вважати впорядковану сукупність робочих, практичних прийомів його поведін­ки і стосунків з підлеглими у процесі управління, під яким розуміється розробка, прийняття рішень, організація їх виконання і контроль опе­ративно-службової діяльності. У стилі управління виявляються конце­птуальні засади керівника, риси його особистості, досвід, світогляд, характер. Це, так би мовити, - ділові манери, професійна грамотність. У стилі управління відображаються і поєднуються професійні, органі­заційні, ідейно-політичні, моральні та інші якості керівника.

Стиль управління, стиль діяльності загалом, спосіб життя будь-якої особистості, в тому числі й керівника, залежить від багатьох чин­ників, а саме: темпераменту, характеру, інтересів, життєвих потреб, стану здоров’я, побутових і сімейних умов тощо.

Вивчення управлінської діяльності керівника в структурі під­розділів ДСБЕЗ як об’єкта науки і практики - дозволило виділити такі стилі і методи управління: директивний, демократичний, ліберальний, а також певне їх поєднання. Кожний з них характеризується прита­манними йому порядком розподілу обов’язків, формами контактів з виконавцями та видами контролю за їх діяльністю. Якщо метод управ­ління можна розглядати як загальний комплекс способів і прийомів впливу суб’єкта на об’єкт управління, незалежний від керівника, то стиль управління - завжди суб’єктивний.

У формуванні стилю управління велику роль відіграють стосун­ки, що складаються між керівником і підлеглими. Стиль управління не є чимось раз і назавжди встановленим, він може і повинен змінюватися залежно від умов діяльності системи. У чистому вигляді типи стилю керівництва, як і темперамент людини, практично не існують. Можна говорити лише про те, що елементи того або іншого стилю переважа­ють. Керівник підрозділу, залежно від обставин, повинен застосовува­ти або авторитарний, або демократичний стиль, або поєднувати їх.

Керівник УДСБЕЗ повинен застосовувати такі методи і засоби, які були б зрозумілими і колективу загалом, і окремим працівникам, він також має враховувати те, що інтереси підлеглих не завжди збіга­ються з намірами керівників, і навпаки.

Функції керівника здійснюються безперервно і циклічно, залеж­но від обставин і завдань, вони мають охоплювати всі напрями діяль­ності оперативного підрозділу. І не лише у межах службової діяльнос­ті, а й позаслужбовими стосунками (сімейне спілкування, культурно-спортивне дозвілля тощо). Так, протягом робочого дня начальникові УДСБЕЗ доводиться не один раз змінювати види своєї діяльності. Ва­жливо, щоб ці зміни відбувалися безболісно для колективу.

У деяких випадках керівники управлінь ДСБЕЗ в областях деле­гують свої права заступникам. Делегуючи окремі повноваження підле­глим, керівник повинен посилити контроль за їх виконанням. Але ра­зом з обов’язками керівникам нижчого рівня слід передавати і відпові­дні права. Причому передавати повноваження можна не тільки керівникам нижчого рівня, але й рядовим виконавцям. Це фактично відбувається тоді, коли рядові працівники призначаються виконуючи­ми обов’язки старших по службі, очолюють тимчасові структури, створені для виконання певних завдань, коли працівник зараховується до резерву на висунення, проходить стажування за індивідуальним планом, виконує окремі доручення керівника щодо вивчення певної проблеми, перевіряє виконання наказу тощо.

Передача повноважень оформляється розпорядчим документом наказом, розпорядженням тощо, в якому визначається, кому, в яких обсягах, на який час передаються ті чи інші функції. До функцій керів­ника підрозділу ДСБЕЗ у структурі органів внутрішніх справ нале­жать, зокрема, такі: організаційно-адміністративні; спеціальні; вихов­ні; методичні; контрольні; представницькі. Організаційно-адміністра­тивні функції передбачають застосування таких методів і прийомів управління, які здатні забезпечити найвищу ефективність діяльності підрозділу служби. Наприклад, начальник управління розподіляє обов’язки між підлеглими, координує їх діяльність, здійснює відбір, навчання, розстановку і переміщення кадрів, видає накази і розпоря­дження, організує виконання поставлених перед системою завдань.

Керівник підрозділу служби виконує і спеціальні функції. Як найкраще професіонально підготовлений працівник, він кваліфіковано визначає завдання, роз’яснює шляхи їх виконання, особисто очолює оперативно-розшукові групи з розкриття найскладніших злочинів, на­вчає підлеглих за принципом «роби, як я». Виконує він і специфічні функції управління оперативно-розшуковою діяльністю, займаючись нею особисто.

Виховні функції керівник здійснює в процесі повсякденної дія­льності: виховує і особистим прикладом, і навчанням, і через контроль методами переконання і примусу та ін.

Керівник повинен постійно пам’ятати про виховне значення прийнятих ним управлінських рішень. Виховна функції має бути адре­сною, вона повинна чинити позитивний вплив на конкретних працівників, їх психологію, корекцію їх поведінки, спрямовуючи на свідоме, відповідальне виконання обов’язків. Методичні функції передбачають розробку найефективніших прийомів і методів підготовки, прийняття і виконання управлінських рішень. До контрольних функцій з боку ке­рівника оперативного підрозділу належить: перевірка системності в поєднанні планування, виконання окремих запланованих заходів, про­ведення комплексу оперативно-розшукових заходів;, а також заслухо­вування звітів оперативних працівників про виконання ними службо­вих обов’язків (документування з ОРС, розгляд звернень громадян, виконання окремих доручень тощо) за певний період.

Серед об’єктів контролю на особливу увагу заслуговує контроль керівників за оперативною роботою. Він повинен проводитися на всіх етапах організації і безпосереднього проведення оперативної роботи, в тому числі з джерелами оперативної інформації.

Керівник підрозділу виконує також важливі представницькі фун­кції. По суті, він є громадським діячем, бере участь у нарадах і конфере­нціях, підтримує зв’язки з громадськими організаціями, ЗМІ тощо.

Усі функції керівник повинен виконувати своєчасно і в компле­ксі. Посадові інструкції керівника розробляються на певний час, вони змінюються залежно від тих прав і положень, які надає вищий суб’єкт управління (наприклад, Департамент ДСБЕЗ МВС України) відповідно до чинного законодавства і нормативних актів МВС України.

Одне із провідних місць в структурі департаменту відводиться його начальнику. У відповідності з вимогами посадових інструкцій працівників Департаменту ДСБЕЗ МВС України, на начальника покла­дено конкретні завдання, обов’язки та повноваження. Він здійснює керівництво роботою Департаменту, визначає ступінь відповідальності керівників підпорядкованих структурних підрозділів (управлінь, само­стійних відділів тощо), своїх заступників, несе персональну відповіда­льність за виконання покладених на департамент завдань, розподіляє обов’язки між керівниками структурних підрозділів, очолює та конт­ролює їх роботу, визначає стратегію та основні напрями діяльності департаменту та характер роботи його структурних підрозділів відпо­відно до визначених завдань та функцій; забезпечує розробку перспек­тивних та поточних планів роботи департаменту, його структурних підрозділів та затверджує їх, здійснює контроль за їх виконанням, вно­сить пропозиції до планів роботи МВС України та його колегії; забез­печує організаційні та практичні заходи щодо ефективного виконання покладених на Департамент завдань із реалізації державної політики у підвідомчій сфері діяльності МВС України з урахуванням міжнарод­них договорів з питань, що належать до компетенції Департаменту; аналізує та оцінює стан справ у сфері діяльності Департаменту за всіма напрямами його роботи та приймає відповідні рішення щодо усунення недоліків і закріплення позитивних тенденцій, досліджує негативні тенденції, вносить керівництву МВС України пропозиції щодо їх усу­нення; організовує підготовку відповідних аналітичних матеріалів що­до інформаційного забезпечення керівництва МВС України про стан вирішення питань, що належать до компетенції Департаменту, та по­дальшого інформування Верховної Ради України, Адміністрації Пре­зидента України, Кабінету Міністрів України, відповідних централь­них та місцевих органів виконавчої влади, висвітлення результатів роботи Департаменту у ЗМІ; заслуховує звіти керівників підпорядко­ваних підрозділів про хід виконання планів, здійснює організаційні заходи щодо координації роботи та взаємодії Департаменту із структу­рними підрозділами МВС України, іншими державними органами ви­конавчої влади, громадськими об’єднаннями та науковими організаці­ями під час розв’язання питань, що стосуються діяльності Департаме­нту; забезпечує розроблення проектів законодавчих та нормативних актів, інструкцій та документів з питань, що належать до компетенції Департаменту; виконує за дорученням керівництва МВС України за­вдання, отримані від центральних органів виконавчої влади вищого рівня, здійснює організаційно-методичне керівництво роботою відпо­відних структурних підрозділів з напряму діяльності департаменту ГУМВС України в АР Крим, м.Києві та Київській області, УМВС України в областях, м. Севастополі та на залізничному транспорті з питань, що входять до компетенції Департаменту, організовує та про­водить збори, наради і семінари з їх керівниками; вирішує у встанов­леному порядку питання виїзду працівників Департаменту у службові відрядження з метою виконання заходів, проведення яких входить до компетенції Департаменту, перевірки діяльності регіональних органів або надання їм практичної допомоги, вживає необхідних заходів щодо організації роботи Департаменту, підвищення ефективності його робо­ти, вносить пропозиції керівництву МВС України щодо вдосконалення і поліпшення роботи з питань, що входять до компетенції Департамен­ту; вивчає та ефективно використовує міжнародний досвід, узагальнює та впроваджує досягнення науки та передового досвіду з напряму дія­льності Департаменту, готує керівництву МВС України доповідні за­писки, проекти наказів та розпоряджень з питань, що належить до компетенції Департаменту; забезпечує та здійснює особисте прийман­ня громадян, що звернулися до МВС України з питань, пов’язаних із діяльністю Департаменту, у встановленому порядку розглядає запити, звернення народних депутатів України, скарги, заяви, листи громадян та іншу кореспонденцію, що надходить до Департаменту, та дає дору­чення щодо своєчасного та об’єктивного вирішення порушених пи­тань; затверджує структуру та штатний розпис, положення про підпо­рядковані структурні підрозділи, посадові інструкції працівників Де­партаменту, визначає потреби та пріоритетні напрями підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації відповідних працівників; організовує взаємодію з навчальними закладами МВС України з пи­тань надання їм методичних матеріалів з актуальних питань за напря­мом правоохоронної діяльності ОВС, забезпечує у межах своїх повно­важень добір та розстановку кадрів, навчання, професійну підготовку, атестування працівників та їх стажування; затверджує подання на пра­цівників для присвоєння спеціальних звань, подає в установленому порядку керівництву МВС України пропозиції щодо заохочення пра­цівників Департаменту, представлення до нагород та відзнак МВС України, включення до кадрового резерву, проведення стажування, накладання дисциплінарних стягнень та з інших питань службової дія­льності, дає оцінку роботи працівників підвідомчих підрозділів; пого­джує призначення на посади керівників структурних підрозділів з на­пряму діяльності департаменту ГУМВС України в АР Крим, м. Києві та Київській області, УМВС України в областях, м. Севастополі та на транспорті; забезпечує захист державних службових та комерційних таємниць у напрямах діяльності Департаменту у відповідності з чин­ним законодавством, дотримання режиму секретності та конспірації в оперативно-службовій діяльності Департаменту; здійснює контроль за веденням у Департаменті діловодства, збереженням документів, орга­нізовує роботу з документами у відповідності з чинним законодавст­вом, забезпечує дотримання працівниками Департаменту правил внут­рішнього трудового розпорядку, дисципліни та законності, законодав­ства з питань державної служби та боротьби з корупцією; вживає заходів щодо забезпечення безпеки особового складу, збереження життя та здоров’я працівників під час виконання ними службових обов’язків, забезпечує створення належних умов працівникам Депар­таменту для виконання функціональних обов’язків, організовує вихо­вання особового складу, забезпечує в Департаменті ділове листування з питань, що стосуються його діяльності.

Отже, до керівника будь-якого рівня пред’являються досить ви­сокі вимоги незалежно від того, скільки підлеглих йому підпорядкова­но. Керівники високого рівня повинні завжди пам’ятати, що багатьма рядовими працівниками їх посада сприймається як щось недосяжне, їм видається абстрактним те, що наділяє людину владою, котра є ніби безмежною, забезпечує умови життя, незрівнянні з умовами життя ін­ших людей. У сучасних умовах успішно керувати колективом здатний той, хто вміє по-діловому встановлювати добрі довірливі стосунки з підлеглими. Вирішальне значення мають такі цінності, як згуртова­ність, зразкова службова дисципліна, суворе дотримання законності, висока працездатність працівників, товариська взаємодопомога, заці­кавленість усіх членів колективу у досягненні вагомих результатів оперативно-службової діяльності, отримання високої оцінки діяльності керівництвом вищого рівня та громадян.

Отже, узагальнюючи викладене, можемо основні вимоги до ке­рівників сформулювати за певними принципами, якими є глибока компетентність, професійність; дисциплінованість; ініціатива та твор­чий підхід до справи; вміння використовувати виховні аспекти, прояв­ляти чуйність, бути прикладом для підлеглих на роботі та в побуті; вміння дотримувати даного слова, єдність слова і діла, чесність; висока внутрішня і зовнішня культура.

Однією з вимог, що пред’являються до керівника, є його здат­ність бути привабливим для людей. Він достатньою мірою повинен володіти також науковими та технічними знаннями, бути на рівні су­часних досягнень.

Привабити людей, насамперед, можна тактовним, культурним, доброзичливим ставленням до них. Культурна людина у спілкуванні з підлеглими, вищими керівниками чи сторонніми особами завжди одна­ково уважна, рівна, проста. Така поведінка є ознакою високої культури керівника, привертає до нього людей, сприяє створенню доброзичливих, побудованих на взаємоповазі товариських стосунків у колективі.

Керівник підрозділу ДСБЕЗ за будь-яких умов повинен залиша­тися стриманим, тактовним, ввічливим, вміти контролювати свою по­ведінку, володіти своїм настроєм та почуттями.

Як свідчить аналіз практичної діяльності, трапляються факти грубого адміністрування, які допускають окремі керівники. Таке від­бувається здебільшого через невміння поводити себе в конкретній си­туації через брак культури і знань. Недопустимо, щоб керівник втрачав самоконтроль, щоб його поведінка ставала експансивною.

Розпорядження, які дає керівник, повинні бути чіткими, зрозу­мілими, вичерпними, переконливо сформульованими. Зауваження під­леглим, у разі необхідності, слід робити спокійно, не допускаючи об­раз, і, як правило, без присутності сторонніх осіб.

Керівник завжди повинен бути акуратним, суворо дотримува­тись визначеного порядку в своїй роботі, виявляти точність у всьому: вчасно починати наради, не примушувати чекати підлеглих чи відвіду­вачів; якщо є домовленість про зустріч, слід дотримуватись вказаного часу, в строк виконувати дане слово чи обіцянку.

Необхідно бути впевненим у собі. Впевненість додає сміливості, рішучості. Проте надмірна самовпевненість, зухвалість, сподівання на безкарність ведуть до авантюризму, використання незаконних прийо­мів та методів у роботі, що недопустимо.

Якщо керівник виявив нетактовність щодо підлеглого, йому слід вибачитися за свою поведінку. Це не принизить, а, навпаки, підвищить авторитет керівника. Кожен може допустити помилку, але треба вміти її визнати та виправити.

Ні за яких обставин не можна навколо себе створювати групу «улюбленців». Це завжди настроює проти керівника інших членів ко­лективу, негативно позначається на його авторитеті. До думок та порад підлеглих керівник повинен ставитися з увагою та повагою, вміти спо­кійно вислухати та обговорити їх пропозиції, навіть у тих випадках, коли він особисто з ними не погоджується.

Вимогливість до підлеглих - постійний метод керівництва, але ніколи не слід висловлювати свої зауваження в образливій для людини формі, зневажливо. Вимоги повинні бути справедливими, виконува­ними, вмотивованими та послідовними. Найбільша ефективність дося­гається тоді, коли вимоги керівника підтримуються громадською дум­кою всього колективу. Безумовно, весь процес управління в підрозді­лах ДСБЕЗ має відбуватися в рамках вимог професійної етики, з дотриманням правил поведінки службової особи.

Аналіз наукових досліджень свідчить, що в історії оперативних підрозділів були періоди, коли окремі правила посадової поведінки мали своє закріплення в наказах та відомчих інструкціях МВС, яким, зокрема, заборонялося палити під час ходьби, будучи у форменому одязі, а також відвідувати у ньому танцювальні заклади та ресторани.

До поняття культури управління можна віднести, поряд із до­триманням службової етики, також якість оформлення управлінських рішень. Досвідчений керівник завжди буде піклуватися про те, щоб налагодити у колективі нормальні службові стосунки, пам’ятаючи, що йдеться, перш за все, про взаємини між людьми, які разом працюють.

Керівник зобов’язаний піклуватися про культуру праці в колек­тиві. Неохайні службові приміщення, розкидані папери на столі, без­лад у кабінетах, завалених речовими доказами, відсутність довідок про час прийому і розпорядок дня, гучний сміх у присутності особи, яка прийшла у підрозділ міліції зі своїм горем, – усе це негативно познача­ється на іміджі колективу.

Отже, враховуючи вищевикладене, а також власний великий до­свід роботи на керівних посадах, підкреслимо, що керівник підрозділу ДСБЕЗ повинен здійснювати свої функції методами та засобами, які будуть зрозумілими як колективу загалом, так і кожному працівнику окремо. Найдієвішим засобом навчання підлеглих слід вважати особи­стий приклад самого керівника, його сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків, відсутність подвійних стандартів у поведінці й моралі, розбіжностей між словами і справами.

 

< Попередня   Наступна >