Наукові статті Адміністративний процес СУДОВА ПРАКТИКА ЗВІЛЬНЕННЯ ОСОБИ ВІД АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ'ЯЗКУ З МАЛОЗНАЧНІСТЮ ПРОТИПРАВНОГО ДІЯННЯСУДОВА ПРАКТИКА ЗВІЛЬНЕННЯ ОСОБИ ВІД АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ'ЯЗКУ З МАЛОЗНАЧНІСТЮ ПРОТИПРАВНОГО ДІЯННЯ
| Наукові статті - Адміністративний процес |
РЕЗНІК С.О.,
здобувач кафедри адміністративної діяльності ОВС Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
СУДОВА ПРАКТИКА ЗВІЛЬНЕННЯ ОСОБИ ВІД АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ'ЯЗКУ З МАЛОЗНАЧНІСТЮ ПРОТИПРАВНОГО ДІЯННЯ
Процеси гуманізації суспільства набирають обертів в Україні, про що свідчить прийняття відповідних законодавчих актів, активізація наукових досліджень у цьому напрямі та накопичення значного масиву судової практики у зазначеній сфері. Одним із прикладів реалізації гуманістичних проявів у правовому регулюванні суспільних відносин в Україні є можливість звільнення правопорушника від юридичної відповідальності на підставі визнання уповноваженими посадовими особами вчиненого ним протиправного діяння малозначним для суспільства.
Про актуальність та необхідність дослідження механізму звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності через визнання діяння малозначним свідчить наявна статистика. Так, кількість осіб, звільнених судами від адміністративної відповідальності, відповідно до ст. 22 КпАП, за малозначністю правопорушення з усним зауваженням на адресу правопорушника 2003 р. становила 48260 осіб, у 2004 р. зросла і вже становила 48940 осіб [21], у 2005 р. кількість осіб, звільнених від адміністративної відповідальності за малозначністю протиправного діяння, склала 91737 осіб, у 2006 р. – 92525 осіб, у 2007 р. – 103168 осіб. У середньому кількість осіб, звільнених за підставою малозначності вчиненого протиправного діяння, складала 1,8 %-1,9 % від тих, щодо яких справи розглянуто з винесенням постанов [20].
Проте незважаючи на значний прошарок адміністративних справ, при вирішенні яких суд застосовує ст. 22 КУпАП та звільняє правопорушника від адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення на пі
Широке використання у судовій практиці інституту малозначності як підстави звільнення від адміністративної чи кримінальної відповідальності відображається у постановах Пленумів різних судів вищої ланки. Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 03.06.2005 р. «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» у п.17 зазначено, що згідно зі ст. 357 Митного кодексу України (далі – МК) провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до положень МК, а в частині, що не регулюється ним, – відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Тому суддя вправі вирішувати питання про можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення на підставі ст. 22 КУпАП [18]. При цьому слід враховувати не лише вартість, а й кількість предметів правопорушення, а також мету, мотив і спосіб його вчинення. Пункт 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 29.06.90 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» радить судам брати до уваги, що відповідно до ч. 4 ст. 327 КПК України виправдувальний вирок постановляється за відсутністю в діянні підсудного складу злочину, коли встановлено, що діяння, яке ставилось у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише формально містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки [8]. У Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» у п. 10 зазначається, що оскільки відповідно до ст. 11 КК злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), не утворюють стану необхідної оборони дії, спрямовані на припинення правопорушення, яке хоча формально й містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки [19].
Сфера нормативного регулювання обліку правопорушень також не оминула увагою інститут малозначності протиправного діяння. Так, п. 11 Інструкції про єдиний облік злочинів передбачає, що обліку як злочин не підлягає дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, а тому не вважається злочином (ч. 2 ст. 11 КК) [4]. У Наказі Державної судової адміністрації України «Про затвердження форм звітності про розгляд апеляційними та місцевими (крім господарських) судами судових справ і матеріалів та Інструкції щодо їх заповнення і подання» п. 3.279 закріплює, що у графах 6-13 наводяться дані про кількість осіб, щодо яких винесено постанови, у тому числі про осіб, яких звільнено від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення (графа 11); у п. 3.290 зазначається, що графи 7-15 містять дані про кількість осіб, щодо яких винесено постанови про накладення адміністративного стягнення, та про закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення, вчинених особами, яких звільнено від адміністративної відповідальності у зв’язку з малозначністю правопорушення (графа 12) [11]. У Наказі Державної судової адміністрації України «Про затвердження форми звітності № 2-В та Інструкції щодо її заповнення» зазначено, що із графи 8 виділяється кількість осіб, яких звільнено від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення [12]. Зазначені інструкції є частиною заходів з реалізації п. 23 Указу Президента України «Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки», яким було передбачено узагальнити результати судової практики звільнення за малозначністю від адміністративної відповідальності осіб, які вчинили корупційні правопорушення, і рекомендувати Верховному Суду України дати судам роз'яснення щодо критеріїв допустимості прийняття такого рішення [13].
Водночас деякі судові документи дозволяють зрозуміти додаткові ознаки малозначності, так, у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» визначено, що не є злісною непокорою вимогам адміністрації або іншою протидією їй порушення форми одягу, запізнення до шикування та аналогічні малозначні порушення [17]. Ще на одну додаткову ознаку малозначності вказує положення Узагальнення Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства у справах про адміністративні правопорушення у сфері інтелектуальної власності», а саме на те, що потерпілі особи повинні самостійно вирішувати, чи потребують вони відшкодування завданих збитків, або, можливо, правопорушення для них є малозначним і вони не будуть звертатися до суду з позовом про відшкодування завданих збитків [10]. Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про практику застосування суда-ми законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» зауважує, що чинним законодавством не визначено мінімального розміру коштів чи вартості іншого майна як предмета легалізації, який дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 209 КК. Тому при кримінально-правовій оцінці дій, передбачених ч. 1 цієї статті, вчинених щодо коштів чи майна, розмір яких є незначним, необхідно виходити з положень ч. 2 ст. 11 КК (малозначність діяння) і передусім враховувати розмір доходів, одержаних злочинним шляхом [15].
Демонстраційним прикладом з судової практики щодо застосування інституту малозначності при звільненні особи від кримінальної відповідальності може бути справа Верховного Суду України про перегляд кримінальної справи в порядку виключного провадження за клопотанням засудженої С. від 19.12.2001 р. за Вироком Залізничного районного суду м. Києва від 26.10.1999 р., відповідно до якого С. визнано винною і засуджено за те, що вона, працюючи головним бухгалтером акціонерного товариства закритого типу «Київська торговельна компанія» та будучи посадовою собою, використала своє посадове становище всупереч інтересам служби: з особистої заінтересованості за відсутності генерального директора АТЗТ протягом 29 червня – 22 липня 1999 р. підробила його підписи у 38 платіжних дорученнях і направила останні до Залізничного відділення "Укрсоцбанку" в м. Києві, який здійснив за ними перерахування відповідних коштів. За що за сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК їй остаточно визначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з веденням обліку і розпорядженням товарно-матеріальними цінностями, строком на п'ять років. Відповідно до ст. 45 КК це покарання постановлено вважати умовним з іспитовим строком три роки і зі сплатою штрафу в розмірі 3 тис. 400 грн.
У результаті розгляду справи судом встановлено, що внаслідок підроблення С. підпису керівника у платіжних документах матеріальної або іншої шкоди інтересам АТЗТ чи інших підприємств, установ або окремих громадян спричинено не було і не могло бути спричинено, оскільки за платіжними дорученнями було здійснено платежі, які були обов'язковими для підприємства і випливали з договірних правовідносин та законів. Жодних обставин, обтяжуючих відповідальність С., у справі не встановлено, а посилання суду на наявність особистої її заінтересованості не конкретизовано.
Характеризується С. виключно позитивно, має на утриманні батька похилого віку – інваліда III групи, учасника Великої Вітчизняної війни. Трудовий колектив просив про передачу С. на поруки. Виходячи з наведеного суд визнав, що хоча дії С. формально і містять ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК, але через малозначність не становлять суспільної небезпеки, а тому відповідно до ч. 2 ст. 7 КК не є злочинними. У зв'язку з цим судові рішення в частині засудження С. за ч. 1 ст. 172 КК підлягають скасуванню, а справа – закриттю на підставі п. 2 ст. 6 КПК: за відсутністю в її діях складу злочину [2].
При проведенні порівняння поняття «малозначності» у кримінальному та адміністративному галузях права необхідно враховувати особливості прийняття рішення про звільнення від кримінальної чи адміністративної відповідальності особи, яка вчинила протиправне діяння. Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» [16] суди мають розмежовувати передбачені КК випадки звільнення від кримінальної відповідальності і випадки, коли відповідно до цього кодексу вона взагалі неможлива, наприклад, у разі малозначності діяння (ч. 2 ст. 11). Таким чином, головною відмінністю інституту малозначності у адміністративній та кримінальній галузях права є те, що при вчиненні адміністративного проступку особа-правопорушник може бути притягнена до відповідальності, якщо посадова особа, яка розглядає провадження, не вирішить звільнити її через малозначність правопорушення, а також із урахуванням характеристики самого правопорушника. Тоді як кримінальна відповідальність у разі малозначності протиправного діяння взагалі неможлива.
Як приклад слід навести справу, що розглядалась у касаційному порядку Верховним Судом України 06.03.2000 р. при перегляді постанови судді Полонського районного суду Хмельницької обл. від 28.06.1999 р. про притягнення Р. до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 51 КУпАП і стягнення з неї штрафу в розмірі 51 грн. Як установив суд першої інстанції, 3 липня 1999 р. приблизно о 18-й годині 40 хвилин Р. було затримано на прохідній зошитового цеху АТВТ «Понінківський картонно-паперовий комбінат», оскільки вона мала намір викрасти 30 учнівських зошитів загальною вартістю 2 грн. 86 коп.
Разом з тим Верховний Суд України з'ясував, що притягуючи Р. до адміністративної відповідальності та накладаючи стягнення, суд усупереч вимогам ст. 33, 34 КУпАП не взяв до уваги ступінь здійснення протиправних дій, мізерність суми, на яку вчинено замах на крадіжку (2 грн. 86 коп.), відсутність шкоди, оскільки зошити повернено підприємству, а також те, що її сім'я є малозабезпеченою (заробітна плата Р. становить 57 грн.) і багатодітною – Р. має на утриманні четверо дітей шкільного віку – (1984, 1986, 1990, 1993 р. народження), – що зумовлює значимість для неї предмета правопорушення. За таких обставин Верховний Суд України визнав за необхідне звільнити Р. від адміністративної відповідальності за малозначністю правопорушення і обмежитись усним зауваженням відповідно до ст. 22 КУпАП [1].
Однією з важливих особливостей звільнення від адміністративної відповідальності через малозначність вчиненого правопорушення є повне звільнення правопорушника від юридичної відповідальності та оголошення йому усного зауваження, навіть без направлення матеріалів до відповідних компетентних органів для порушення дисциплінарного провадження чи притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Проте якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених ч. 4 ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 4, 6, 7, 9, 10, 11 ч. 1 цієї статті, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення [б]. Зазначена сучасна позиція законодавця сягає корінням в історію радянського кримінально-процесуального права, коли існували норми, що передбачали інші види проваджень за малозначні правопорушення, що не містили ознаки злочинів. Так, у циркулярі НКЮ № 83 від 23.09.1922 р. органам, що мали право проводити дізнання, пропонувалось давати об'єктивну оцінку важливості посадового чи господарського правопорушення «как в смысле его мотивов, так и вызванных им последствий, после чего дела о проступках, не имеющих серьезного значення, направлять в административном порядке для наложения на виновных дисциплинарных взысканий» [3, с. 49].
Законодавець не дає визначення ознак малозначності адміністративного правопорушення. Але деякі підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру вказують на додаткові ознаки малозначності. Так, у «Методичних рекомендаціях щодо провадження у справах про порушення митних правил» зазначено, що малозначним правопорушенням є дія або бездіяльність, яка не містить великої суспільної небезпеки, не завдає або не може завдати будь-якої значної шкоди державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління [7].
Визначення розміру шкоди, завданої правопорушенням, що може бути ознакою малозначності, містить ст. 51 КУпАП «Дрібне викрадення чужого майна», у якій зазначено, що викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [5]. Тобто для встановлення цієї суми на даний час необхідно з’ясувати розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який встановлюється у п. 22.5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». У вказаній нормі зазначається, що якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 цього Закону для відповідного року. Згідно з зазначеними пунктами сума податкової соціальної пільги становить 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої зако-ном на 1 січня звітного податкового року, – для будь-якого платника податку [14]. Відповідно до ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з 1 січня 2008 р. розмір мінімальної заробітної плати установлено у сумі 515 грн. [9]. Таким чином, одна соціальна пільга складає 257,5 грн. Виходячи із зазначеного вище, дрібним викраденням чужого майна може вважатися дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати у розмірі до 772,5 грн. Якщо зазначені вище дії спричинили шкоду на суму понад 772,5 грн., то особа, що їх вчинила, повинна бути притягнута до кримінальної відповідальності.
З огляду на зазначені положення вітчизняного законодавства єдиним гарантом захисту соціально незахищених верств населення при вчиненні проти них корисних правопорушень залишається КУпАП. Ця позиція підтверджується змістом ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до якої станом на 2008 р. прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня становив 592 грн., з 1 квітня – 605 грн., з 1 липня – 607 грн., з 1 жовтня – 626 грн. [9]. Отже, усі зазначені суми для кримінального законодавства при кваліфікації протиправного діяння вважаються незначними, а сам злочин – малозначним і кваліфікується як адміністративне правопорушення. Разом з тим для окремих категорій громадян вказані суми можуть бути єдиними коштами для існування протягом цілого місяця.
Цей приклад демонструє відносність поняття малозначності правопорушення як умови звільнення від кримінальної чи адміністративної відповідальності і підтверджує потребу у диференційованому та виваженому підході для розробки його ключових ознак, а також у внесенні відповідних змін до вітчизняного законодавства. Особливу роль при опрацюванні українського законодавства щодо застосування інституту малозначності для звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності та усуненні суперечливих положень відіграє судова практика. На сьогодні відсутній документ, який би відображав результати узагальнення судових рішень щодо застосування ст. 22 КУпАП та містив відповідні роз'яснення. Тому вкрай необхідною, на наш погляд, є активізація роботи аналітичних підрозділів судової системи України у цій сфері, що сприятиме покращенню рівня правозастосовної практики у сфері гуманізації адміністративної відповідальності в Україні.
Список використаної літератури:
Витяг з Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.03.2000 р. // Верховний Суд України. – 2001.
Витяг з Ухвали Верховного Суду України від 19.12.2001 р. // Вісник Верховного Суду України. – № 2 (березень-квітень). – 2002.
Еженедельник советской юстиции. – 1922. – № 37–38.
Інструкція про єдиний облік злочинів: Наказ Генеральної прокуратури України № 20 від 26.03.2002 р., Міністерства внутрішніх справ України № 84 від 26.03.2002 р., Служби безпеки України № 293 від 26.03.2002 р., Державної податкової Адміністрації України № 126 від 26.03.2002 р., Міністерства юстиції України № 18/5 від 26.03.2002 р.
Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // ВВР Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон України від 28.12.60 р. // ВВР. – 1961. – № 2. – Ст. 15
Методичні рекомендації щодо провадження у справах про порушення митних правил: Наказ Державної митної служби України № 936 від 30.12.2004 р.
Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку: Постанова Пленуму Верховного суду України № 5 від 29.06.90 р.
Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України від 28.12.2007 р. // ВВР. – 2008. – № 5-6, № 7-8. Ст.78.
Про застосування судами законодавства у справах про адміністративні правопорушення у сфері інтелектуальної власності: Узагальнення Верховного Суду України від 01.01.2006 р.
Про затвердження форм звітності про розгляд апеляційними та місцевими (крім господарських) судами судових справ і матеріалів та Інструкції щодо їх заповнення і подання: Наказ Державної судової адміністрації України № 55 від 05.06.2006 р.
Про затвердження форми звітності № 2-В "Звіт про розгляд судами справ, пов'язаних з виборами народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів у 2006 році" та Інструкції щодо її заповнення: Наказ Державної судової адміністрації України № 23 від 17.03.2006 р.
Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 рр.: Указ Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 р.
Про податок з доходів фізичних осіб № 889-1 від 22 травня 2003 р. // ВВР. – 2003. – № 37. – Ст. 308.
Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом: Постанова Пленуму Вер-ховного Суду України № 5 від 15.04.2005 р.
Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності: Постанова Пленуму верховного суду України № 1 від 23.12.2005 р.
Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.03.1993 р.
Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 8 від 03.06.2005 р.
Про судову практику у справах про необхідну оборону: Постанова Пленуму Верховного суду України № 1 від 26.04.2002 р.
Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2007 р.
Судова практика з розгляду адміністративних справ про деякі правопорушення на транспорті: Узагальнення Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 01.01.2004 р.
< Попередня Наступна >