443

---

Б. М. СЕМЕНКО,

аспірант Харківського національного університету внутрішніх справ

ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ В ГАЛУЗІ БУДІВНИЦТВА

Розглянуто питання щодо адміністративної відповідальності юридичних осіб у галузі будів­ництва. Проаналізовано теоретичні положення щодо визначення ознак юридичної особи як суб'єкта адміністративної відповідальності у галузі будівництва та запропоновано внесення змін до діючого законодавства.

Важливим чинником побудови правової держави та економічно розвинутого суспіль­ства в Україні є створення ефективного механізму системи державного управління, в якій в умовах ринкової економіки підприємства, їх об'єднання, установи та організації всіх форм власності, особливо у галузі будівництва, посідають особливе місце

За умов соціально-економічних перетво­рень суспільства відбуваються певні зміни в методах управління підприємствами, установами, організаціями, які потребують відповідного правового врегулювання. Для підняття ефективності управління певним соціальним формуванням одним із найголовніших напрямів є створення організаційно-правових механізмів контролю, що обумовлюють поведінку і правомірну управлінську діяльність юридичних осіб, які посідають особливе місце в зовнішньому середовищі. Одним із важливих елементів механізму забезпечення прийняття та реалізації ним відповідальних управлінсь­ких рішень є певна соціальна, юридична, зокрема адміністративно-правова, відповідаль­ність у галузі будівництва.

Правове регулювання адміністративної відповідальності юридичної особи в галузі будівництва, вдосконалення правових норм, що регламентують попередження адміністративних правопорушень, внесення доповнень до чинного законодавства щодо питання вдо­ско

налення відповідальності юридичної особи у галузі будівництва вимагає ґрунтовних наукових досліджень, покликаних адекватно відобразити проблемну ситуацію, пов'язану із трансформаційними змінами у суспільстві.

На початку слід зосередити увагу, що загальним проблемам адміністративної відповідальності присвячена низка монографій, науко­вих статей, навчальних посібників, науково-практичних коментарів до законодавства таких авторів, як В. Б. Авер'янов, О. М. Бандурка, 0. К. Безсмертний, Ю. П. Битяк, А. С. Васильєв,1. П. Голосніченко, Г. В. Джагупов, Є. В. Додін В. В. Зуй, С В. Ківалов, А. Т. Комзюк, В. К. Колпаков, М. М. Тищенко, X. П. Ярмакі тощо.

Останнім часом вплив адміністративної відповідальності на окремі сторони суспільно­го розвитку з урахуванням змін у законодавст-ві України та необхідності його реформування розкрито в наукових дослідженнях Л. Р. Білої, І. В. Бойко, Д. О. Кобзіна, С. М. Тараненка, О. В. Терещука, Н. П. Федорова.

Але незважаючи на велику кількість дослі­джень щодо адміністративної відповідальнос­ті в різних галузях, відсутні праці, в яких при-ділено увагу адміністративній відповідально­сті за правопорушення у галузі будівництва і тим більше спеціального суб'єкта – юридичної особи.

Нормативна база, що регулює відносини адміністративної відповідальності, багато в чому не відповідає вимогам демократичної, соціальної, правової держави, яка будується нині в Україні. Слід зазначити, що ні чинне законодавство, ні юридична наука не дають чіткого визначення змісту поняття «адмініс­тративна відповідальність». Зокрема таке визначення відсутнє в Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), незважаючи на те, що глава II її Загальної частини має назву «Адміністративні правопорушення і адміністративна відповідальність» [1]. Треба зазначити, що незважаючи на низку досліджень стосовно визначення поняття адміністративної відповідальності й нині не склалось єдиного її розуміння.

У більшості випадків фахівці-адміністративісти розуміють адміністративну відповідаль­ність як різновид юридичної відповідальності, яка, у свою чергу, є видом соціальної відпові­дальності, і визначають такі її ознаки: а) має зовнішній характер; б) застосовується лише за здійснення правопорушення; в) пов'язана з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; г) визначена в нормах права [2, с 204-205].

Слід зазначити, що нині названій проблемі, від вирішення якої залежить подальше вдосконалення інституту адміністративної відповідальності юридичної особи, в науково-теоретичних працях вітчизняних вчених у зазначеному аспекті майже не приділялось уваги, також практично відсутні правові приписи в нормативно-правових актах, які регулюють повноваження юридичної особи та її відпові­дальність, не визначені в повному обсязі й інші складові правового статусу.

Варто зазначити, що адміністративна відповідальність у галузі будівництва настає за: недодержання будівельних норм, державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва (ст. 96 КУпАП); порушення законодавства під час планування і забудови територій (ст. 96-1 КУпАП); самовільне будівництво будинків або споруд (ст. 97 КУпАП) [1]. Зважаючи на норми, які закріплені в КУпАП, суб'єктами адміністративної відповідальності за правопорушення у галузі будівництва можуть бути як громадя­ни, так і посадові особи.

Таким чином, у КУпАП відсутня правова норма, яка встановлює відповідальність юридичних осіб за адміністративні правопорушення у галузі будівництва, що і становить предмет нашого дослідження.

Юридичні особи наділені державою правом на участь у широкому колі правових відносин. Саме з діяльністю юридичних осіб тісно пов'язане забезпечення правопорядку в суспільстві, формування правомірної поведінки, адже економічне, політичне, державне життя країни складається з діяльності не лише окремих громадян, а й колективних утворень, таких, як підприємства, установи, організації, обсяг ресурсів яких значно перевищує обсяг ресурсів, що сконцентровані у сфері безпосе­реднього впливу фізичних осіб. А тому правомірна діяльність юридичних осіб має пер­шочергове значення для нормального існу­вання суспільства і держави. Постає питання: чи може юридична особа вчинити адміністративне правопорушення у галузі будівництва? На початку слід зазначити, що правовідносини у сфері будівництва на цей час врегульо­вані Господарським кодексом України [3] та законами України, а саме: «Про природні мо­нополії» [4], «Про електроенергетику» [5], «Про трубопровідний транспорт» [6], «Про житлово-комунальні послуги» [7], «Про теплопостачання» [8], «Про місцеве самоврядування в Україні» [9], «Про планування і забудову територій» [10].

Щоб відповісти на поставлене питання, слід констатувати, що одним із нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини у галузі будівництва, є Закон України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за порушення у сфері містобудування», сама назва якого свідчить, що юридична особа може скоїти правопору­шення [11]. У преамбулі Закону зазначено, що він встановлює відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій всіх форм власності за правопорушення у сфері місто­будування і спрямований на посилення дер­жавного контролю за забудовою територій, розміщенням і будівництвом об'єктів архітектури, додержанням суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та ін­шої проектної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, вимог вихідних даних, а також на захист державою прав спо­живачів будівельної продукції [11]. А оскіль­ки перелік цих порушень, їх конкретні склади, закріплені в нормативному акті (законі), то ми можемо говорити, що маємо справу саме з порушенням права (правопорушенням) як видом правової поведінки, що може бути скоєне юридичною особою.

Більш детальний аналіз проблеми дає можливість встановити, що юридична особа може здійснити вчинок, який має всі основні ознаки, притаманні правопорушенню. До таких ознак слід віднести протиправність, суспільну шкідливість, вольовий характер акту скоєння правопорушення, застосування до порушника державного примусу.

Своїми діяннями юридична особа також може порушити норму права, оскільки існують норми права, що встановлюють спеціаль­ні правила поведінки для юридичних осіб, а значить, юридична особа може вести себе принаймні двояко: виконувати ці норми, або не виконувати, або порушувати їх. Причому факт можливості такого порушення закріплений у Законі України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за порушення у сфері містобудування» [11].

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за порушення у сфері містобудування» юридичні особи, які здійснюють проектування, роботи з будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ре­монту, виготовляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, а так само й юридичні особи, які є замовниками в будівництві або поєднують функції замовника й підрядчика, несуть відповідальність за такі правопору­шення: а) проведення будівельних робіт без дозволу на їх виконання або без затвердженої проектної документації; б) передачу проектною організацією замовнику робочої докуме­нтації для будівництва, що не відповідає буді­вельним нормам, державним стандартам, нор­мам і правилам, вихідним даним на проектування об'єктів архітектури, які надані у встановленому порядку, та затвердженому проекту; в) виробництво, реалізацію або застосування в будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, які не відповідають будівельним нормам, державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням а так само підлягають обов'язковій сертифікації, але не пройшли її; г) виконання будівельних робіт, що не відповідають будівельним нормам, державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням; д) прийняття в експлуатацію об'єктів, зведених із порушенням законодавства, а так само місцевих правил забудови населених пунктів або прое­ктних рішень; є) здійснення окремих видів господарської діяльності у будівництві, що підлягають ліцензуванню відповідно до зако­ну, без отримання у встановленому порядку ліцензії; є) ухилення від виконання або несвоєчасне виконання приписів інспекцій дер­жавного архітектурно-будівельного контро­лю; ж) передачу проектною організацією замо­внику робочої документації для реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єкта ар­хітектури, в якій передбачено внесення змін з порушенням вимог архітектурно-технічного паспорта зазначеного об'єкта; з) експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх дер­жавними приймальними (технічними) комісіями; і) затвердження містобудівної докумен­тації з порушенням встановлених будівельних норм, державних стандартів, норм і правил, вихідних даних на проектування; к) недотримання регіональних або місцевих правил забудови під час планування і забудови населе­них пунктів, режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна місто­будівна діяльність; л) проведення підготовчих робіт без дозволу на виконання підготовчих ро­біт або без дозволу на виконання будівельних робіт, або без відповідної затвердженої проект­ної документації.

Отже, можливість порушення юридичною особою норм права є незаперечною.

Слід зазначити, що протиправність тісно пов'язана із суспільною шкідливістю. Безперечно, дії юридичної особи також можуть бути суспільно шкідливими. Ця шкідливість може зводитися і до безпосередньої шкоди, і до опосередкованої, непрямої шкоди, і до ін­ших форм, не пов'язаних із заподіянням збитків. І кожна з цих форм несе в собі порушення існуючого правопорядку у галузі будівництва й загрозу законності, що й робить їх суспільно шкідливою.

Щодо здатності юридичної особи скоїти правопорушення шляхом здійснення свідомо­го, вольового акту, то слід враховувати особ­ливості колективної поведінки, адже вона є саме колективним утворенням. Внутрішній механізмом групової поведінки становлять міжособистісні відносини учасників колективу, з одного боку, і спільна мета й завдання всього колективу – з іншого. Спільна спрямо­ваність групової поведінки визначається тими об'єктивними відносинами, в яких колектив перебуває з оточуючим суспільним середо­вищем. Однак досягти єдності мети і дії можна лише за умови, коли внутрішні відносини членів колективу належним чином урегульо­вані, узгоджені між собою і сприяють вироб­ленню й реалізації спільного рішення. Звичайно, діяльність юридичної особи, спрямована на досягнення спільної мети, певним чином структурована й диференційована, і чим складніше колективне утворення, тим вищий рівень диференціації. Це дає змогу говорити, що діяльність різних учасників колективу впливає на нього з різною силою. Залежить це, перш за все, від суспільної вагомості діяльності кожного з них [12, с 138]. Але так чи інакше діяльність колективу реалізується переважно через діяльність людей, що входять до його складу [13, с 49], і люди, які є складовими колективу (в нашому випадку - юридичної особи), усвідомлюючи свою поведінку, безперечно, усвідомлюють діяльність, окремі вчинки колективу, які формуються саме їх поведінкою. Таке усвідомлення є обов'язко­вим елементом як правопорушення, так і правомірної поведінки юридичної особи.

Не може не вказати, що низка спеціальних нормативно-правових актів встановлює стягнення, які можуть бути застосовані за певних умов до юридичної особи. Так, відповідно до КУпАП за вчинення адміністративних порушень, перед-бачених статтями 96, 96-1, 97 КУпАП [2], на громадян та посадових осіб накладається штраф, який вимірюється неоподатковувани-ми мінімумами доходів громадян.

У свою чергу Закон України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за порушення у сфері містобудування» встановлює, що за вчинення право-порушень юридичні особи у сфері містобудування несуть відповідальність у вигляді штрафу. Таким чином, можна говорити, що законодавством встановлені види та порядок негативної реакції держави на правопорушення, скоєне юридичною особою.

Варто зауважити, що законодавець визначив, не спираючись на чітко визначену класифікацію, що штрафна санкція залежить від відсотків вартості цих робіт та неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Виходячи із вищевикладеного пропонуємо запровадити більш чітку, прозору і просту, порівняно з чинною, систему стягнення штраф­них санкцій, яка до того ж не потребуватиме додаткових витрат з бюджету. Так, потребує внесення змін до Закону України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за порушення у сфері містобудування», де замість відсоткової ставки штрафів до обсягу виконаних робіт за порушення слід встановити чіткий розмір штрафа окремо для кожного виду правопорушення, визначений у відповідній кількості неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Проведений аналіз дає нам підстави ствер­джувати, що юридична особа може бути суб'єктом такого виду правової поведінки, як правопорушення, і бути притягнутою до ад­міністративної відповідальності, оскільки між цими категоріями існує нерозривний зв'язок. Адміністративна відповідальність - це реакція на правопорушення, її прямий наслідок, а правопорушення - це єдина підстава для притягнення до адміністративної відповідальнос­ті. За загальним правилом, де є правопорушення, має бути відповідальність, де немає правопорушення - відповідальності бути не може [14, с 130-131].

Звичайно, юридична особа є специфічним суб'єктом адміністративної відповідальності, але, незважаючи на його особливості, сама відповідальність, зберігає такі свої ознаки: державний примус, осуд правопорушення і правопорушника, настання негативних на-слідків для суб'єкту правопорушення.

Література

Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1984. -№ 51. - Ст. 1122.

Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / [за ред. В. В. Копєйчикова]. - К. : Юрінком Інтер, 1999. - 320 с.

Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144.

Про природні монополії: закон України від 20 квіт. 2000 р. № 1682-III // Відомості Верховної Ради України. - 2000. № 30. - Ст. 238.

Про електроене–гетик– : закон України від 16 жовт. 1997 р. № 575/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. № 1. Ст. 1.

Про трубопровідний транспорт : закон України від 15 трав. 1996 р. № 192/96-ВР ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 29. - Ст. 139.

Про житлово-комунальні послуги : закон України від 24 черв. 2004 p. № 1875-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 47. – Ст. 514.

Про теплопостачання : закон України від 2 черв. 2005 p. № 2633-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 28. - Ст. 373.

Про місцеве самоврядування в Україні: закон України від 21 трав. 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1997. - № 24. - Ст. 170.

Про планування і забудову територій : закон України від 20 квіт. 2000 р. № 1699-III // Відомості Верховної Ради України. - 2000. – № 31. – Ст. 250.

Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування : закон України від 14 жовт. 1994 р. № 208/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. –№46. -Ст. 411.

Кудрявцев В. Н. Закон, поступок, ответственность / В. Н. Кудрявцев. - М. : Наука, 1986. - 448 с

Орзих М. Ф. Личность и право / М. Ф. Орзих. - М. : Юрид. лит., 1975. - 111 с.

Малеин Н. С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность / Н. С. Малеин. - М. : Юрид. лит., 1985. - 192 с.