Наукові статті Цивільне право ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ З НАДАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ТЕХНІЧНОЇ ДОПОМОГИВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ З НАДАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ТЕХНІЧНОЇ ДОПОМОГИ
| Наукові статті - Цивільне право |
ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ З НАДАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ТЕХНІЧНОЇ ДОПОМОГИ
М. Михайлів
Висвітлено питання виконання договору з надання міжнародної технічної допомоги на підставі чинного законодавства та практики, а також проаналізовано його зміст. Виділено та досліджено засади, на яких ґрунтується договірне зобов’язання з надання міжнародної технічної допомоги. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства у сфері надання міжнародної технічної допомоги на підставі договору.
Ключові слова: міжнародна технічна допомога, договір з надання міжнародної технічної допомоги, виконання зобов’язань з надання міжнародної технічної допомоги.
Міжнародна технічна допомога як одна із форм співробітництва між державами відіграє важливе значення у перетвореннях, відбуваються в Україні у сферах розбудови громадянського суспільства, переходу до більш ефективної моделі ринкової економіки, подоланні макроекономічної дестабілізації, зменшення негативних наслідків перехідного періоду, підтримки екологічної та ядерної безпеки. Міжнародна технічна допомога надається на основі розроблених державами Програм залучення міжнародної технічної допомоги, Державних програм економічного та соціального розвитку, а також щорічних програм соціально-економічного розвитку. Такі документи закріплюють основні сфери та напрями, які потребують залучення міжнародної технічної допомоги та є своєрідними довідниками для потенційних реципієнтів такої допомоги, на основі яких донори та реципієнти розробляють спільні проекти (програми) надання міжнародної технічної допомоги.
На виконання проекту чи програми, пов’язаної із залученням міжнародної технічної допомоги укладається договір, який в міжнародній практиці отримав назву договору про надання міжнародної технічної допомоги. Отож, договір про надання мі
Виконанням договірних зобов’язань значну увагу приділено не лише в законодавстві але й в науковій літературі. Зокрема, це питання досліджували такі відомі науковці як: А. Сейтмутафа, И. Федоров, Е. Вавілін, В. Толстой, О. Красавчіков, О. Іоффе, М. Брагінский, В. Вітрянський, О. Печений, В. Коссак, Т. Бондар, О. Дзера, Н. Кузнєцова, В. Луць та ін. Щодо законодавства, то питанням зобов’язального права присвячена книга п’ята Цивільного кодексу України та окремі статті Господарського кодексу України, Закону України “Про міжнародне приватне право”(в частині колізійного регулювання) тощо.
На думку А. Сейтмустафи, виконання зобов’язань можна розглядати в трьох аспектах, а саме: як правовий інститут, як процес і як підставу припинення зобов’язань [1, с. 268].
Виконання зобов’язань як правовий інститут – це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у зв’язку з виконанням зобов’язань. Виконання зобов’язань як процес – це динамічний стан зобов’язання, завдяки якому реалізуються права і обов’язки його сторін. Виконання зобов’язань як підстава припинення – тобто зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Досліджуючи механізм здійснення суб’єктивних цивільних прав і виконання обов’язків, Є.В. Ванілін визначає його як послідовну комплексну організацію правових засобів і забезпечення умов, спрямованих на досягнення кінцевої мети, закладеної у змісті права і обов’язку. Мета цього механізму має бути спрямована не лише на досягнення результату де-юре (офіційного), а й на справжню фактичну реалізацію тих можливостей (де-факто) для уповноваженої особи, які надаються правом. Аналогічно мета механізму виконання обов’язків в ідеалі має відображати не виключно юридичне (формальне) виконання необхідних вимог, а й фактичний, соціально-економічний результат дії (бездіяльності) зобов’язаної особи [2, с. 42]. Про таке виконання і зазначено в Цивільному кодексі України – у ст. 545 та 599.
Саме при виконанні зобов’язання найповніше розкривається його зміст, оцінюється сукупність дій (бездіяльності) боржника щодо виконання покладених на нього обов’язків з погляду відповідності їхнім вимогам закону, умовам договору, звичаям, а отже, з погляду визнання виконання належним [3, с. 19–20].
Належне виконання зобов’язання – це не лише вказівка на мету, якої бажають досягнути сторони, укладаючи договір і визначаючи умови та елементи виконання, а це й встановлення певної наперед визначеної поведінки сторін, якої повинні дотримуватися сторони, щоб досягнути мети. Крім принципу належного виконання в законодавстві та в літературі виділяються ще такі принципи виконання зобов’язань як: реального виконання зобов’язань, свобода договору, добросовісності, справедливості, розумності тощо. Також доцільно зазначити, що на належне виконання договірних зобов’язань неабиякий вплив має місце та строк виконання, а також сторони договірного зобов’язання.
Тому виконання зобов’язань, які виникають з договору про надання міжнародної технічної допомоги, теж повинно ґрунтуватися на загальних засадах цивільного права та на принципах виконання договірних зобов’язань. А саме це стосується належного виконання договору про надання міжнародної технічної допомоги, тобто належними сторонами, виконання способами і засобами, передбаченими договором та законодавством. Такі відносини мають ґрунтуватися на принципах добросовісності, справедливості і розумності.
Під виконанням договору про надання міжнародної технічної допомоги потрібно розуміти здійснення його сторонами погоджених та спільних дій: реалізація донором своїх прав, а реципієнтом виконання покладених на нього обов’язків у договорі та обов’язків щодо реалізації проекту (програми) міжнародної технічної допомоги.
Виконувати договір з надання міжнародної технічної допомоги насамперед мають належні сторони, а саме – донор чи уповноважений ним орган або виконавець та реципієнт. Такими особами можуть бути лише ті суб’єкти, які визначені законодавством, а щодо виконавця, то він обов’язково повинен пройти акредитацію, щоб набути правосуб’єктності та мати змогу вступати в такого роду правовідносини. Якщо ж стороною є уповноважений донором орган чи особа, то вони можуть бути суб’єктом лише за наявності довіреності чи іншого акту, відповідно до яких донор наділяє їх повноваженнями щодо укладення договорів з надання міжнародної технічної допомоги чи вчинення інших дій.
Виконання договору належними сторонами означає, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті договору чи звичаїв ділового обороту. Так, договір про надання міжнародної технічної допомоги полягає у переданні донором (а у випадках, передбачених законодавством чи договором іншими особами) міжнародної технічної допомоги відповідно законодавства, а обов’язок реципієнта прийняти міжнародну технічну допомогу та використовувати відповідно до умов договору та з метою реалізації проекту (програми).
Виконання обов’язків реципієнтом має відповідати проекту (програмі), договору, законодавству та міжнародним договорам, які належним чином ратифіковані. Таке виконання також має бути спрямоване на досягнення спільної мети економічного чи соціального розвитку України загалом чи певної галузі зокрема.
У договірній практиці щодо надання міжнародної технічної допомоги визначено, що договір про надання міжнародної технічної допомоги та проект (програма), на виконання якого його було укладено, мають виконуватись сторонами, які уклали такий договір, тобто первинними суб’єктами. Виконання договору первинними суб’єктами має важливе значення з огляду на те, що погоджуючи певний проект (програму) донор враховує не тільки важливість та актуальність описаної в проекті пропозиції реципієнтом проблеми, але й можливості самого реципієнта вживати відповідних заходів щодо їх вирішення, це стосується відповідного досвіду, наявності ресурсів тощо. Реципієнт, зі свого боку, звертається до конкретно визначеного донора, оскільки його проектна пропозиція відповідає саме пріоритетам цього донора.
Проаналізувавши норми постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року “Про порядок залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги” можна зробити висновок про те, що законодавець допускає можливість заміни сторін у договорі про надання міжнародної технічної допомоги. Так відповідно до п. 21 Порядку проекти (програми) підлягають перереєстрації у разі зміни донора, виконавців, реципієнтів, назви, цілей, змісту, кошторисної вартості, термінів виконання проектів (програм) тощо. Перереєстрація проекту (програми) відбувається у тому ж порядку, що і реєстрація. Відтак, реципієнт та донор або уповноважена ним особа подають до Міністерства економіки України звернення (заяву) з усім пакетом документів, передбаченим п. 14 Порядку. За результатами розгляду звернення Міністерство економіки України приймає рішення про державну реєстрацію проекту (програми), анулювавши реєстраційну картку попереднього проекту (програми). Міністерство економіки України вносить відповідний запис у Державний реєстр проектів (програм), анулювавши попередній, та надсилає відповідні відомості про зміну проекту (програми) до Державного комітету України статистики, Державної митної служби України та Державної податкової адміністрації. Отже, керуючись загальними положеннями договірних зобов’язань заміна сторони у договорі не тягне за собою припинення договірних відносин, крім випадків, передбачених законодавством чи договором, зокрема, коли виконання такого зобов’язання є тісно пов’язане з особою, на яку покладається виконання зобов’язання і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою тощо.
Виконання зобов’язання про надання міжнародної технічної допомоги як зобов’язального правовідношення повинно бути здійснене у встановлені законодавством строки або в строки, закріплені програмою (проектом) міжнародної технічної допомоги чи договором, укладеними між донором та реципієнтом. Але керуючись практикою та аналізом законодавства, можна стверджувати, що є певні суперечності, пов’язані із моментом, з якого допускається початок виконання договору. Так момент, з якого допускається виконання договору про надання міжнародної технічної допомоги, момент укладення договору та момент набрання ним чинності не узгоджуються із моментом державної реєстрації проекту (програми) міжнародної технічної допомоги та початком її виконання. Виконання договору допускається з наступного дня після його підписання останньою зі сторін, а виконання проекту після його реєстрації. З огляду на це пропонуємо закріпити в законодавстві моментом набуття чинності договору про надання міжнародної технічної допомоги та моментом початку його виконання день підписання договору, але не раніше наступного дня після державної реєстрації проекту (програми), оскільки він є невід’ємною частиною договору, а відтак, без державної реєстрації проекту (програми) не допускається виконання самого договору.
Виконання договору про надання міжнародної технічної допомоги у належні строки стосується як дотримання сторонами договору загального строку, так і окремих строків, визначених у договорі. Загальний строк – це строк, протягом якого сторони договору про надання міжнародної технічної допомоги повинні здійснити необхідні дії для досягнення цілей надання міжнародної технічної допомоги. Окремі строки встановлюються для конкретизації загального строку, дій сторін та змісту договору. Зокрема, у випадках виникнення обставин, через які реципієнт не може вчасно завершити виконання проекту (програми), він зобов’язаний попередити не зволікаючи про це донора протягом місяця та просити донора про продовження строку дії проекту (програми) для виконання запланованих заходів, тобто автоматично продовжується дія договору. Таке клопотання реципієнта повинно супроводжуватися доказами, що будуть підтверджувати виникнення обставин, які ускладнюють виконання проекту (програми) або які впливають на неможливість виконання цього проекту. Якщо такі обставини створюють серйозну небезпеку, донор може прийняти рішення про призупинення виконання проекту (програми) на строк існування цих обставин. Після того, як такі обставини відпадуть термін дії проекту (програми) продовжується на строк, протягом якого існували такі обставини.
Також сторонами може передбачатися строк, протягом якого така допомога буде передана згідно з умов договору та строк, протягом якого реципієнт зобов’язаний таку допомогу забрати. Порушення таких строків може тягнути за собою низку несприятливих наслідків як для донора, так і для реципієнта, бо кожне порушення такого виду строків тягнутиме за собою неналежне виконання зобов’язань сторонами.
Виконання договору про надання міжнародної технічної допомоги має здійснюватися належним способом, тобто тим, який передбачений у договорі і в порядку та згідно з процедурою погодженої сторонами договору. Донор повинен передати міжнародну технічну допомогу у вигляді та у кількості, передбаченій договором про надання міжнародної технічної допомоги. Також така допомога повинна відповідати всім вимогам, які ставляться до того чи іншого виду допомоги, зокрема це стосується питань придатності, сертифікації наявності спеціальних знань чи навичок тощо.Своєю чергою, реципієнт зобов’язаний відкрити окремий розрахунковий рахунок для виключного обслуговування проекту (програми) міжнародної технічної допомоги та відокремлення ресурсів, які надходять у вигляді такої допомоги. Цей рахунок повинен бути відкритим на момент передачі донором міжнародної технічної допомоги.
Міжнародна технічна допомога, яка передається донором, має бути використана реципієнтом для виконання проекту (програми) та способом, погодженим із донором. Допускається у виняткових випадках у разі виконання проекту внесення змін щодо способів використання міжнародної технічної допомоги, однак такі зміни не повинні змінювати в своїй основі проект (програму), а також якимось чином впливати на визначення його цілей та завдань. Тобто зміна способу допускається, якщо це не стане наслідком внесення змін до проекту (програми) надання міжнародної технічної допомоги.
Проект (програма) повинні виконуватися способом, погодженим сторонами і витрати на її реалізацію повинні здійснюватися так та в такому обсязі, як це передбачено договором. Допускається внесення змін до кошторису витрат, зокрема способу їх розподілу, якщо це не суперечитиме цілям договору та проекту (програми). Зміни до кошторису та способу їх використання допускаються лише в межах однієї статті видатків і забороняється здійснювати перерозподіл ресурсів через перенесення з однієї категорії в іншу. Більше того, такі зміни допускаються у встановленому донором відсотковому співвідношенні.
Наступною особливістю належного виконання є виконання договору про надання міжнародної технічної допомоги у належному місці. Тобто виконання договору повинно здійснюватися в Україні, а саме – за місцем знаходження чи місцем проживання реципієнта та галузях і сферах реалізації такого проекту (програми) міжнародної технічної допомоги. В договорі також повинно бути зумовлено місце передачі чи отримання міжнародної технічної допомоги. Так, відповідно до ст. 532 Цивільного кодексу України, місце виконання встановлюється у договорі. Якщо такого місця виконання у договорі не зазначено, то таке виконання керуватиметься правилами ч. 2 ст. 532 Цивільного кодексу України, крім випадків, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Отже, належним місцем виконання договірних зобов’язань щодо надання міжнародної технічної допомоги буде таке:
якщо міжнародна технічна допомога надається у вигляді майна, устаткування, що виникає на підставі договору перевезення то місцем виконання буде місце здавання майна чи інших речей перевізникові;
якщо міжнародна технічна допомога надається у вигляді коштів, то місцем виконання буде місце проживання фізичної особи або місце знаходження юридичної особи реципієнта;
за іншими зобов’язаннями – за місцем проживання чи місцем знаходження реципієнта, крім випадків, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту тощо.
Отже, проаналізувавши виконання зобов’язань з надання міжнародної технічної допомоги, зазначимо, що договір з надання міжнародної технічної допомоги має виконуватися належно, а саме – належними сторонами, належним способом та засобами, передбаченими договором та законодавством, в належному місці, а також повинен ґрунтуватися на загальних засадах цивільного законодавства та спеціальних принципах виконання зобов’язань. Тому проведене дослідження дасть змогу з’ясувати правову природу виконання зобов’язань, недоліки і суперечності, які мають місце у питаннях правового регулювання виконання договору з надання міжнародної технічної допомоги, а зроблені висновки та пропозиції сприятимуть удосконаленню законодавства у цій сфері.
––––––––––––––––––––
Сейтмустафа А. Понятие исполнения обязательства // Актуальные проблемы частного права. Материалы международной научно-практической конференции (в рамках ежегодных цивилистических чтений). – Алматы, 23–24 мая 2002 г. / Отв. ред. М.К. Сулейменов. – Алматы: КазГЮУ, 2003. С.285–288.
Вавилин Е.В. Понятие и механизм осуществления гражданских прав и исполнения обязаностей // Журнал российского права. 2004. С.42.
Бондар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві. – К.: Юрінком Інтер, 2005. 272 c.
< Попередня Наступна >