В.І. Марко

СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ЗАБОРОНИ КОНТРАБАНДИ ІСТОРИЧНИХ І КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ

Визначається сутність, стан та ознаки соціальної обумо­вленості кримінально-правової заборони контрабанди історичних та культурних цінностей, приділяється увага визначенню предмета зло­чину і розкриваються об’єктивні форми та риси суспільної небезпеки контрабанди історичних та культурних цінностей, пропонуються шляхи вирішення цієї проблеми.

Ключові слова: історичні і культурні цінності, кримінально-правова заборона, контрабанда, національна спадщина, суспільна не­безпека.

Постановка проблеми. Україну можна віднести до тих країн світу, які мають унікальні культурні цінності. Так, Історико – архітек­турний заповідник «Києво-Печерська лавра», Софіївський собор у Києві та історичний центр Львова занесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Мережа музеїв України та їхніх філій, у яких зберігаються музейні колекції та їх предмети, що є державною власністю і належать до державної частини музейного фонду України, налічує 580 установ. Кількість експонатів основного фонду становить понад 11 мільйонів оди­ниць збереження [1]. Тільки у 29 музеях Києва зберігається 2 млн. експонатів. Тепер в Україні під охороною держави перебуває понад 130 тисяч пам’яток археології, історії, монументального мистецтва, архі­тектури та містобудування, функціонує 61 історико-культурний заповід­ник, який створено на їхній базі [2].

Скарбницею культурного надбання є й унікальні архівні докумен­ти, які належать до Національного архівного фонду України. Тільки у сховищах Центрального державного історичного архіву України (м. Київ) зберігається 1,5 млн. справ з унікальними документами XVIII-XX ст. [3]. Сучасне суспільство, розуміючи важливу роль культурних та історичних цінностей, як вагомого елемента розвитку цивілізації, спілкування, вста­новлення духовного і культурного взаєморозуміння між країнами та куль­турного виховання людей, надає проблемі збереження цих предметів особливого значення. Про це зокрема чітко вказано у конвенції Міжнародної конференції ЮНЕСКО «Про заходи, спрямовані на заборо­ну та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності. (Париж, 14.11.1970 р.; ратифіковано ука­зом Президії Верховної Ради УРСР від 10 лютого 1988 р.), де зазначено, що «кожна держава зобов’язана охороняти культурні цінності, які перебу­вають на її території та становлять її надбання, від крадіжок, таємних роз­копок і незаконного вивезення [4, с 417–418].

Дослідження теми кримінально-правової оцінки матеріалів оперативно-розшукової діяльності контрабанди історичних і культурних цінно­стей є вкрай актуальним для нашої молодої держави. Ця актуальність полягає в тому, що контрабанда, по своїй суті, є одним із найнебезпечніших злочинних явищ у сфері суспільного життя будь-якої країни, адже вона завдає збитків не тільки фінансовій та економічній системам держави, але з нею тісно пов’язані такі види злочинів, як крадіжки, хабарництво, спекуляція, грабіж, розбій, корупція. Особливо вразливі на цей вид злочину молоді держави, де відбувається становлення державності, формування економічної, фінансової та політичної систем. До них належить й Україна.

Особливо небезпечним настає цей злочин тепер, коли загострилася світова економічна та фінансова криза, наслідком якої є знецінення національної та іноземної валюти, посилення інфляційних процесів, масові звільнення людей з роботи, зниження рівня заробітних плат, несвоєчасність виплат пенсій тощо. Ці фактори провокують криміналізацію частини населення, яка у злочинний спосіб намагається поліпшити своє фінансове становище. Єдиною стабільною «валютою» у такій ситуації є історичні і культурні цінності, які можуть стати засобом обігу у ролі еквівалента грошей та засобом капіталовкладень.

Так, з цього приводу М.М. Богуславський зазначає: «Головним чинником масового пограбування і протиправного вивезення культур­них цінностей за кордон є те, що в світі капіталу вироби мистецтва, культурні та історичні цінності стали «найтвердішою валютою», вартість яких в умовах не стійкої економіки та частих змін валютних курсів швидко зростає» [5, ст. 62].

І справді у сучасних економічних реаліях грошова спро­можність культурних та історичних цінностей зростає більше, ніж вартість дорогоцінних металів чи конвертованих валют. Так, при середній вартості звичайного золота 20 доларів США за один грам, така ж вага «скіфського» золота коштує близько 7 тисяч доларів.

Незаконне переміщення через митний кордон наркотичних засобів, зброї, боєприпасів, вибухових речовин, історичних і культурних цінно­стей, стратегічно важливих сировинних товарів традиційно є одним з ос­новних напрямків протиправної діяльності організованих злочинних угрупувань, як один із способів швидкого збагачення. За інформацією СБУ, на території СНД близько 30 злочинних угрупувань займається контра­бандним вивезенням культурних цінностей [6, с. 30]. Саме тому проблема контрабанди була і є в центрі уваги правоохоронних органів та спец­служб, а боротьбі з нею приділяється щораз більше уваги.

Отже, тенденція до збільшення кількості контрабанди культурних та історичних цінностей і надалі триватиме, особливо зростатимуть їх вартісні показники. Про це свідчить такий факт: за даними Державної митної служби, протягом 2008 р. її працівниками було порушено 328 кримінальних справ про контрабанду на загальну суму 5 млрд 512,2 млн. грн. Порівняно з попереднім роком кількість кримінальних справ збільшилася на 34, а вартість предметів у справах про контрабан­ду – на 5 млрд 94,2 млн. гривень. За фактами порушень митного законо­давства складено 25004 протоколи на загальну суму 6 млрд 92,8 млн. гривень, що на 5237, 8 млн. гривень більше, ніж у 2007 р. Середня вартість предметів правопорушень у справах про порушення митних правил зросла з 34 тис. грн. у 2007 р. до 234,7 тис. грн. у 2008 р.

Безпосередньо за фактами контрабанди історичних та культур­них цінностей у 2008 р. відкрито 199 справ про порушення митних правил, з них 18 кримінальних на суму 376853 грн.

Отже, питання соціальної обумовленості кримінально-правової заборони контрабанди історичних та культурних цінностей дуже актуальні і перспективні.

Стан дослідження. За роки незалежності України з різних при­чин, серед яких - відсутність належної законодавчої бази, питання охорони національного надбання комплексно ще не розглядалося. Певною мірою на це вплинуло те, що в радянський час науковці не звертали належну увагу на боротьбу з контрабандою історичних та культурних цінностей, що велася правоохоронними органами і спец­службами в умовах суворої таємничості. Правда, деякі публікації (а їх авторами були В.В. Лук’янов, Ю.І. Сучков, Н.В. Качев, Б.І. Тишкевич) з’являлися у науковій періодиці, проте на сьогодні їх теоретичні поло­ження, практичні висновки і рекомендації здебільшого втратили зна­чення. Певна активізація у зверненні до цієї проблематики спостерігається від початку 90-х р. ХХ ст. На кримінологічних аспек­тах контрабанди цінностей наголосили російські вчені СВ. Дьяков, М.П. Карпушин, П.Н. Смоляков, Л.Ф. Рогатин, СЮ. Іванов, Є.Ф. Галанджин, Г.П. Кашкіна, Л.Ю. Родін, В.П. Вєріна, С.О. Фомічев. Тоді ж почали проводитися ґрунтовні дослідження різних аспектів вчинення та боротьби з контрабандою історичних та культурних цінностей українськими нау­ковцями. Про що свідчать праці В.І. Адамовича, С.О. Баранова, А. Павлова, В.М. Породька, О.М. Омельчука, О.В. Процюка, Л.В. Багрій-Шахматова, Б.В. Романюка, М.І. Камлика, В.В. Коваленка, М.М. Васи-лини, К.Г. Фетисенка, О. Кравченка та інших.

Проте слід підкреслити, що цілого комплексного кримі­нологічного дослідження контрабанди історичних та культурних цінностей в Україні за роки незалежності не проводилось, а висвіт­лення соціальної обумовленості кримінально-правової заборони їх контрабанди вчені торкалися побіжно.

Виклад основних положень. В українській науці інтерес до вивчення кримінально-правових аспектів охорони історичних і куль­турних цінностей виник порівняно недавно, адже після розпаду СРСР та з набуттям Україною статусу суверенної держави в нашій державі тривалий період не існувало законодавчої бази з питань охорони культурної спадщини та національного надбання, а як відомо, до 1998 р. діяло ще радянське законодавство. Власне тим і пояснюється та обставина, що у працях, присвячених кримінально-правовій забороні несанкціонованого переміщення історичних і культурних цінностей, ще не повністю систематизовані і висвітлені всі аспекти вчинюваних злочинів, а соціальна природа протиправних дій і їх суспільна небез­пека розкривається тільки з окремих сторін.

Як видається, при розкритті суті цього питання, перш за все, необхідно виходити із визначення предмета злочину. Тут йдеться про історичні та культурні цінності, що вважаються невід’ємними елемен­тами національної і культурної спадщини України. У них відображено духовну і матеріальну культуру українського народу як окремої нації, чим визначається її місце у культурі світової цивілізації. Історичні і культурні цінності не тільки унікальні свідки минулого, а й, як неоціненна спадщина, відіграють надзвичайно важливу роль у духов­ному і культурному розвитку майбутніх поколінь.

У ст. 1 Закону України від 21 вересня 1999 р. «Про вивезення, вве­зення та повернення культурних цінностей» дається таке визначення терміну: «Культурні цінності – об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодав­ства України». Згідно зі ст. 3 цього Закону ними вважаються: культурні цінності, створені на території України громадянами України; культурні цінності, створені на території України іноземцями чи особами без грома­дянства, які постійно проживають або проживали на території України; культурні цінності, виявлені на території України; ввезені на територію України культурні цінності, придбані археологічними, археографічними, етнографічними, науково-природничими та іншими експедиціями за зго­дою відповідних органів країни походження цих цінностей; ввезені на територію України культурні цінності, придбані в результаті добро­вільного обміну; ввезені на територію України культурні цінності, отримані в дарунок або законно придбані за згодою відповідних органів країни походження цих цінностей; незаконно вивезені культурні цінності України, що перебувають за межами її території; культурні цінності, евакуйовані з території України під час війн та збройних конфліктів і не повернуті назад; культурні цінності, тимчасово вивезені з території України і не повернуті в Україну; культурні цінності, переміщені на територію України внаслідок Другої світової війни як часткова компенсація за заподіяні окупантами збитки.

Україна, як і кожна цивілізована держава, піклується про збере­ження свого національного надбання – історичних та культурних цінностей. Про це, зокрема чітко зазначено в Конституції України. У ст. 54 записано: «Культурна спадщина охороняється законом, Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами».

У всіх законодавчих актах, які діяли раніше та передбачали відповідальність за контрабанду, не було виділено окремою ознакою контрабанду історичних та культурних цінностей. Вперше це введено постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. в диспозицію ст. 70 КК України 1960 р. Ці зміни у законі були зумовлені, перш за все, політичними та соціально-економічними процесами. Адже прозорість кордонів між Україною та сусідніми державами СНД (Росією, Білорусією, Молдовою) і між країнами Європи, а також роз­ширення ринкових відносин між країнами СНД призвели до збільшення ринків збуту, що підвищило попит на предмети мистецтва та сприяло розвитку такої форми злочинності як контрабанда історичних та культурних цінностей. Отже, нова редакція ст. 70 КК України 1960 р. спрямовувалася на захист інтересів молодої держави у протидії незаконним вивезенням предметів культурної, історичної спадщини, які становлять наше національне надбання [7, с 62-66].

Проте наскільки актуальним для нашої держави є питання бо­ротьби з контрабандою свідчить той факт, що Указом Президента України від 4 березня 2008 р. № 195/2008 було схвалено «Програму боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил на 2008-2009 рр.», яка передбачає вжиття конкретних заходів щодо підвищення рівня і ефективності діяльності правоохоронних органів та митної служби у цьому напрямку. У цій Програмі, зокрема, передбачалося розробити за участю Служби безпеки України та Генеральної прокура­тури України і подати на розгляд Верховної Ради проект закону «Про внесення змін до ст. 201 КК України щодо декриміналізації правопо­рушень у сфері митної справи», а також доручено серед інших -Кабінету Міністрів України, Службі безпеки України за участю Генеральної прокуратури України «вживати в установленому порядку заходів з метою недопущення реалізації на внутрішньому ринку України товарів, ввезених на митну територію України контрабандним шляхом або з порушенням митних правил, у тому числі проводити спільні операції щодо викриття та недопущення фактів незаконного переміщення через митний кордон України транспортних засобів, культурних, історичних, валютних цінностей та інших товарів» [8].

Розглядаючи соціальну обумовленість кримінально-правової забо­рони контрабанди історичних та культурних цінностей, необхідно насам­перед наголосити на суспільній небезпеці цього явища. А вона проявляється передовсім у тому, що є основним способом переміщення за кордон національних культурних цінностей, унікальних та рідкісних творів мис­тецтва, що певною мірою загрожує національній безпеці нашої держави.

Особливо відчутні такі загрози для молодих незалежних держав, які проходять період політичного і економічного становлення та ще не завершили формування законодавчої бази, спрямованої на захист своїх національних інтересів. Саме до таких держав належить Україна.

Контрабанда – один із найнебезпечніших злочинів у сфері госпо­дарської діяльності. Відповідно до ч.ч. 4 і 5 ст. 12 КК України її віднесено до тяжких злочинів ( ч. 1 ст. 201. КК України), а її кваліфікований склад (ч. 2 ст. 201 КК України) – до особливо тяжких злочинів. Розділ VII «Зло­чини у сфері господарської діяльності» посідає особливе місце у структурі Особливої частини КК України. Саме в ньому найбільшою мірою відображено ті негативні явища, що супроводжують процеси економічних реформ в Україні, боротьба з якими потребує рішучого застосування кримінально-правових заходів [9, ст. 6–7].

Особливо чітко антиекономічна сутність контрабанди виявляється у сфері зовнішньоекономічної діяльності фізичних та юридичних осіб, яка з року в рік дедалі більше криміналізується, що дає підставу стверджува­ти, що криміногенний потенціал у цьому, винятково важливому секторі економіки країни має стійку тенденцію до зростання [10, с. 24].

Коли йдеться про об’єктивні форми проявів суспільної небезпеки контрабанди, то слід відзначити, що суспільна небезпека, як антисоціальна сутність і риса вчинків певного роду є головним критерієм віднесення цього діяння до категорії злочинів та зведення його законодав­чою владою у ранг кримінальної поведінки. Суспільна небезпека діяння в кінцевому результаті визначає і служить підставою соціальної зумовле­ності кримінально-правової заборони [11, с. 29]. На думку Ю.І. Ляпунова, кримінально-правова суспільна небезпека – це певний об’єктивний анти­соціальний стан злочину, зумовлений усією сукупністю його негативних якостей та ознак, який містить у собі реальну можливість спричинення шкоди суспільним відносинам, що охороняються законом [12, с. 39].

Щодо суспільної небезпеки контрабанди, то слід відзначити, що во­на, як і будь-який інший злочин, має свої специфічні риси суспільної небез­пеки. Відповідно кожен із проявів контрабанди характеризує одну із специфічних рис її суспільної небезпеки, при чому лише максимально пов­но встановлена сукупність цих рис створює цілісну картину досліджуваного злочину. Отже, суспільна небезпека контрабанди проявляється і в тому, що вона служить головним засобом переміщення за кордон історичних та культурних цінностей, унікальних творів мистецтва та інших раритетів, які мають для держави велику духовну й історичну цінність. Зважаючи на цю специфічну рису суспільної небезпеки контрабанди як злочину, законодав­чий орган України, формулюючи ознаки складу контрабанди, надав їй особливого значення і вніс у диспозицію відповідної норми пряму вказівку щодо незаконного переміщення через митний кордон історичних та куль­турних цінностей (ч. 1. ст. 201 КК України).

У контексті розгляду нашого питання необхідно звернути увагу на ще одну суттєву рису суспільної небезпеки контрабанди історичних та культурних цінностей. Суть її полягає в тому, що контрабандист, незаконно переміщуючи через митний кордон історичні та культурні цінності, завжди переслідує мету отримання незаконного матеріа­льного прибутку. Тобто вчиняючи цей злочин він має можливість фак­тично розпоряджатися цими предметами, в тому числі і перерозпо­діляти їх. Як відомо розподільчі суспільні відносини належать до категорії економічних відносин. Таким чином цей вид контрабанди суттєво деформує соціальні зв’язки, дезорганізовує економічні відно­сини та сприяє незаконному перерозподілу суспільної власності.

Однією із важливих рис соціальної небезпеки контрабанди є її міжнародний характер. Взагалі боротьба з контрабандою за своєю сут­тю належить до внутрішніх функцій кожної держави, проте за сучас­них умов розвитку держав з різним рівнем соціально-економічних відносин та розширенням інтеграційних процесів ця функція часто переростає національні рамки і вимагає спільних зусиль декількох країн. Незаконна торгівля культурними та історичними цінностями є одним із поширених видів міжнародної злочинної діяльності, яка дедалі більше інтернаціоналізується. Останнім часом у складі організованих злочинних груп, які займаються контрабандою, відбулися кардинальні зміни. Серед їх членів з’явилося більше осіб з вищою освітою, колишніх та чинних співробітників правоохоронних органів, митників. Через це посилалася тенденція до інтеграції з пред­ставниками злочинних угрупувань суміжних держав. За оцінкою Інтерполу, тільки в Західній Європі діє близько 40 організованих зло­чинних угрупувань, що спеціалізуються на викраденні і контрабанді культурних цінностей з України та інших пострадянських країн. Цими угрупуваннями вивозяться унікальні предмети, зокрема твори мистец­тва, що спричиняє непоправну матеріальну та духовну шкоду інтересам держави. Матеріали слідчої практики правоохоронних органів, Служби безпеки України, судової практики дають підстави акцентувати увагу на тому, що для контрабанди, яка здійснюється зло­чинними групами, характерна кримінальна спеціалізація учасників, визначення цілеспрямованості діяльності, застосування методів конс­пірації, розподілу ролей тощо. Встановлено, що викриття фактів кон­трабанди, її кількості та якості здійснення свідчать, що контрабанда наркотиків, контрабанда історичних та культурних цінностей, контра­банда радіоактивних матеріалів, контрабанда зброї скоюються, як пра­вило, тільки у складі злочинної групи. Слідчі й судові матеріали підтверджують, що, по-перше контрабанда, скоєна у великих розмірах, носить не ситуативний характер; по-друге, що діяльність контрабан­дистів вийшла за межі держави і стала транснаціональною, і по-третє, що дії контрабандистів завдають великих збитків економіці, загрожу­ють безпеці держави [13, с. 56, 68,70].

Ось приклади контрабанди. Управління СБУ в Сумській області розслідує кримінальну справу, порушену у грудні 2008 р. щодо грома­дянина Росії, який намагався контрабандним способом вивезти з України до Росії велику колекцію срібних та мідних старовинних мо­нет і актову печатку, визнані експертами історико-культурними цінностями XI–XV ст. Експертна оцінка цих речей – близько 1 млн. доларів США. 27 квітня 2008 р. працівниками УСБУ в Одеській області та Південної регіональної митниці України затримано грома­дянина Литви, який намагався вивезти з України, приховавши від мит­ного контролю, у Республіку Польща майже 700 римських монет II– IV ст. У серпні 2008 р. працівниками Ягодинської митниці припинена спроба контрабанди громадянином Польщі історико-культурних цінностей, вартість яких оцінена у 35 тис. грн. [14].

Однією з рис криміналізації контрабанди історичних і культур­них цінностей є її поширеність. Як правильно зазначає Є.Л. Стрельцов, для криміналізації діяння необхідно, щоб воно було наділене ступенем суспільної небезпеки, характерної саме для злочинного діяння, і вод­ночас було досить поширеним. Між цими ознаками існує залежність. Якщо діяння наділені високим ступенем суспільної небезпеки, то для встановлення кримінально-правової норми не вимагається значної її кількості. У випадку незначного ступеня суспільної небезпеки діяння їхня поширеність при вирішенні питання про введення кримінальної відповідальності набуває великого значення [15, с. 11–12].

Щодо політичного аспекту соціальної зумовленості кримі­нальної відповідальності за контрабанду, то необхідно відзначити, що з розпадом СРСР виникли нові проблеми в організації та технології роботи митного та прикордонного контролю, які безпосередньо пов’язані зі створенням нових здебільшого так званих «прозорих» кордонів з державами СНД. На сьогодні на кордонах України з Мол­довою, Білорусією та Росією є майже 1,5 тис. різних шляхів, якими можна перетинати український кордон в обхід митного контролю. Близько 56% державного кордону України з країнами СНД (4579 км), не забезпечено необхідним прикордонно-митним контролем [16, с 16]. Тому, якщо в часи існування СРСР щорічно реєструвалося лише по кілька випадків незаконного переміщення товарів через митний кор­дон поза місцями розміщення митних та прикордонних органів, то те­пер цей вид контрабанди став масовим. Джерела інформації повідом­ляли про неодноразові затримання у пунктах перетину кордонів ко­лишнього СРСР великих партій культурних цінностей, які вивозилися з України, а правових підстав для їх повернення Україні в таких ситуаціях нема [17, с 453-454]. Щорічно за матеріалами митниці офо­рмляється майже 200 справ про порушення митних правил за фактом контрабандного вивезення історичних та культурних цінностей та порушується близько 20 кримінальних справ.

Висновок. Отже, вище викладене свідчить про високий ступінь суспільної небезпеки контрабанди історичних і культурних цінностей, а поширеність цього злочину і безпосередній його вплив на економічну, фінансову, духовну, культурну, суспільну і політичну сфери діяльності держави дають підставу стверджувати, що кримінально-правова заборона цього діяння є вкрай необхідним і ефективним чинником у боротьбі з цим злочином. Зважаючи на те, що в Україні є велика кількість унікальних історичних та культурних цінностей, та одночасно враховуючи загальну світову тенденцію до збільшення попиту на їх володіння, а також враховуючи негативні наслідки світової фінансової та економічної кризи, що відповідно сприятиме збільшенню контрабанди історичних та культурних цінностей, вважаємо, що назріла нагальна потреба внести більш суворі зміни до законодавчих норм у частині кримінально-правової заборони контрабанди історичних та культурних цінностей.

_________________

1. Про затвердження переліку музеїв, в яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини музейного фонду України: Постанова КМ України від 2.02.2000 р. № 209 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 5. – Ст. 81.

2. Богуцький Ю. Відповідальність за долю культурних надбань / Ю. Богуцький // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 21. – 11 листопада.

3. Скарбниця унікальних документів // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 169. – 14 вересня.

4. Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та запобігання неза­конному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності. 14.11.1970 р. // Международные нормативные акты ЮНЕСКО. – М.: Логос, 1993.

5. Богуславский М.М. Международная охрана культурных ценностей / М.М. Богуславский. – М.: Международные отношения, 1979. – 192 с.

6. Дьомін Ю. Про необхідність вдосконалення законодавства щодо по­рядку переміщення через митний кордон України культурних цінностей / Ю. Дьомін, О. Кравченко // Вісник прокуратури. – 2001. – № 7.

7. Кравченко О. Окремі проблеми, що постали у судовій практиці при розгляді справ про контрабанду / О. Кравченко // Право України. – 2000. – № 1. –С. 123–125.

8. Про програму боротьби з контрабандою та порушенням митних пра­вил на 2008–2009 роки: Указ Президента України від 4 березня 2008 р. № 195/2008 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 17.

9. Тацій В.Я. Новий кримінальний кодекс України / В.Я. Тацій, В.В. Сташис // Урядовий кур’єр. –2001. – № 106. – 16 червня. – С. 6–7.

10. Галанжин Е.Ф. Предупреждение контрабанды (по материалам ГТК РФ): автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Е.Ф. Галанжин. – М., 1995. – 18 с.

11. Омельчук О.М. Контрабанда за кримінальним правом України: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О.М. Омельчук. – Львів, 2002. – 240 с.

12. Ляпунов Ю.И. Общественная опасность деяния как универсальная категория советского уголовного права / Ю.И. Ляпунов. – М., 1989. – 83 с.

13. Кондратьєв Я.Ю. Контрабанда. Засоби попередження та протидії: навч. посібник / Я.Ю. Кондратьєв, В.В. Романюк. – К.: МІВВЦ, 2001. – 116 с.

14. Прес-центр СБ України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.sbu.gov.ua.

15. Стрельцов Е.Л. Ответственность за обман заказчиков по советскому уголовному праву / Е.Л. Стрельцов. – К.: Вища школа, 1985. – 151 с.

16. Обставини, що сприяють учиненню контрабанди: проблеми та пропозиції / В.М. Шевчук // Митна справа. – 2004. – № 2. – С. 16–18.

17. Молчанов Ю.А. Проблема незаконної торгівлі культурними та історичними цінностями / Ю.А. Молчанов // Боротьба з контрабандою: про­блеми та шляхи їх вирішення. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників / кер. авт. кол. А.І. Комарова, О.О. Крикун. – К., 1998. – Т. 10. – 490 с.