243

---

В.П. Бодаєвський

АНАЛІЗ САНКЦІЙ ЗА КОРИСЛИВІ ПОСЯГАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ НА ВІЙСЬКОВЕ МАЙНО

Аналізуються санкції, передбачені ст. 410 КК України, з огляду на зарубіжний досвід їх побудови, обґрунтовується необхідність удо­сконалення структури цих санкцій.

Ключові слова: санкція, система санкцій, покарання, система покарань, суворість санкцій, позбавлення волі.

Постановка проблеми. Як відомо, у санкціях ст. 410 КК України передбачено тільки один вид покарання – позбавлення волі. До того ж вони значно суворіші від тих, що є в інших статтях Особливої частини КК України за посягання на власність. Підтвердження або спростування необхідності існування таких санкцій саме у тому вигляді, що містяться у КК України, становлять серйозну наукову проблему, що заслуговує гли­боких наукових досліджень, насамперед розгляду у контексті сучасної кримінально-правової доктрини з врахуванням вітчизняного історичного досвіду, юридичної практики зарубіжних країн.

Стан дослідження. На сьогодні поки що нема аналітичних нау­кових публікацій, де б аналізувалися санкції ст. 410 КК України. Лише на рівні загальних проблем побудови та застосування кримінально-правових санкцій їх торкалися у своїх працях Н.О. Гуторова, С.І. Дементьєв, А.П. Козлов, І.Я. Козаченко, Л.Л. Кругліков, О.Е. Лейст, Т.О. Леснієвські-Костарєва, С.Ф. Мілюков, Н.А. Ниркова, П.П. Осіпов, М.І. Панов, В.П. Проценко, Ю.В. Філей, О.Г. Фролова, М.І. Хавронюк та інші. Слід підкреслити, що ст. 410 КК України є новелою у вітчизняному кримінальному законодавстві. Практика її застосування як правоохоронними органами, так і судом, ще не є досконалою. Плену­мом Верховного Суду України з цих питань не було прийнято жодної постанови. Військовою колегією Верховного Суду України узагальнення практики застосування норм, які п

ередбачають кримінальну відпові­дальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове май­но, також не проводилося. Тому при застосуванні норм та санкцій, що досліджуються, виникає багато складних питань, які потребують теоре­тичного і практичного вирішення.

Виклад основних положень. Питання про визначення терміну «санкція» в науці кримінального права є дискусійним. Не будемо аналізувати цю проблему, оскільки вона є предметом самостійного вивчення, однак зазначимо, що найпоширеніша позиція, якої дотримуємося і ми, полягає у розумінні санкції як частини норми за­кону України про кримінальну відповідальність, що визначає види покарань або вид покарання, їх строк або розмір, котрі можуть засто­совуватися за вироком суду до суб’єкта, який не виконував кримінально-правового припису [1, с 84]. Як справедливо зазначено А.П. Козловим, між системою санкцій і системою покарань існує міцний зв’язок, завдяки якому до санкцій можуть бути включені лише ті види покарання і лише у тих розмірах, що встановлені системою покарань. Суд при призначенні покарання спирається не на перелік покарань, а на санкції [2, с 65, 67].

Кримінально-правові санкції за корисливі посягання проти власності існували в пам’ятках законодавства різних історичних періодів. Так, за часи існування Київської Русі, вони зазначалися у русько-візантійських договорах 911 та 944 р. та у «Руській Правді». Санкції були абсолютно визначеними, а головний вид покарання -штраф («нав’язки»), розмір якого мав чітке визначення у грошовій сумі [3, с 127; 4, с. 24]. У польсько-литовську добу в Судебниках Ве­ликого князя Казимира 1468 р. та Литовських Статутах 1529, 1566 та 1588 р., - санкції цих законодавчих актів поступово відходять від такого виду покарання, як штраф з відхиленням у бік смертної кари (наприклад, через повішання, спалення, четвертування, посадження на кіл, смерть під час тортур, утоплення тощо), калічницьких видів тілесних покарань (на­приклад, биття киями або биття дубцями біля ганебного стовпа, відрізання рук, ніг, язика, інших частин тіла тощо), позбавлення волі (яке з’явилося у XV-XVI ст. та застосовувалося на строк від 6 тижнів до 1 ро­ку). Також передбачалась приватна винагорода («ґвалт»), конфіскація майна (яка існувала у вигляді самостійного, так і додаткового виду пока­рання) [5, с. 5; 6, с. 57–83, 95–22; 7, с. 142–143].

За часів Запорозької Січі санкції передбачають переважно такі види покарань, як смертна кара (крім згаданих способів, застосовува­лися ще побиття киями біля ганебного стовпа, шибениця чи залізний гак тощо), тілесні, майнові, ганебні покарання, а також позбавлення волі (наприклад, у виді приковування до стовпа не менше як на три доби) і вигнання тощо [8, с. 150; 9, с. 143; 10, с. 401–402; 11, с. 9–10]. У період Гетьманщини (XVII–XVIII ст.ст.) в «Праві, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. – санкції містили такі види покарань як проста та кваліфікована смертна кара, калічницькі й болісні покарання, тюремне ув’язнення, позбавлення честі, вигнання, відсторонення від посади, конфіскація майна, штраф, відшкодування шкоди тощо [6, с. 208–210]. Після ліквідації української державності діяло Уложення про покарання кримінальні й виправні 1845 р., де санкції переважно передбачали такі покарання: страту, каторжні роботи (залежно від можливого терміну призначення, мали сім ступенів: 1) без строку; 2) від 15 до 20 років; 3) від 12 до 15; 4) від 10 до 12; 5) від 8 до 10; 6) від 6 до 8; 7) від 4 до 6 років), арештантські роти (їх реалізація по­чиналася з тілесних покарань залежно від терміну засудження, які за таким же принципом поділялися на п’ять ступенів: 1) від 8 до 10 років – від 90 до 100 ударів різками; 2) від 6 до 8 років – 80–100; 3) від 4 до 6 років – 70–80; 4) від 2 до 4 років – 60–70; 5) від 1 до 2 років – 50–60 ударів), повчання тощо [12, с. 740–848]. У Статуті про покарання, що накладаються мировими суддями 1864 р., – санкції переважно пере­дбачали покарання у вигляді ув’язнення. Наприклад, за крадіжку на суму до 300 крб. за ст. 169 Статуту передбачався термін ув’язнення від трьох до шести місяців. На підставі ст. 170 санкції, при обтяжуючих обставинах, могли бути збільшені до одного року тюремного ув’язнення. А за крадіжку вчинену зі зломом, згідно зі ст. 170-1, термін ув’язнення передбачався від шести місяців до одного року і шести місяців [13, с. 360–529]. У спеціалізованих нормативних актах «Уло­жение, или право воинского поведения генералов, средних и менших чинов и рядовых солдат» 1701–1702 рр., «Краткий Артикул» 1706 р., «Воинский Устав» («Артикул воинский с кратким толкованием») 1716 р., «Морской Устав» 1720 р., «Свод военных Постановлений» 1839 р., «Воинский Устав о наказаниях» 1875 р., «Военно-морской Устав о наказаниях» 1886 р., загалом повторювалися санкції загальних кримінальних законів (в тому числі, й згаданих) [11, с. 17–18; 14, с. 19–20; 15, с 90; 16, с. 327-390]. А у Кримінальному уложенні 1903 р. санкції за вчинення злочинів цієї категорії віддавали перевагу такому виду покарання, як позбавлення волі (в різних його формах), однак передбачався і грошовий штраф [17, с 46].

За радянський час, наприклад, в урядовій постанові «Про боротьбу з розкраданнями вантажів у державних складах і при транспортуванні вантажів залізничним, водним і гужовим шляхом» 1921 р. - санкції цього законодавчого акту передбачали сувору ізоляцію на термін не менше 3 років і вищу міру покарання за обтяжуючих обставин (наприклад, багаторазовості, вчинення злочину злочинною організацією тощо) [18, с 272-273]. У постановах «Про відповідальність за продаж, розкрадання і недбале збереження солі» 1921 р., «Про запобіжні заходи боротьби з роз­краданнями» 1921 р., «Про відповідальність за недбале збереження, псу­вання, розкрадання, затримку в доставці і неправильне використання посівного матеріалу» 1921 р. - санкції цих нормативних актів переважно передбачали вищу міру покарання [18, с 67, 312, 395-396]. А у таких за­конодавчих актах, як: а) Кримінальний кодекс УРСР 1922 р. - санкції, наприклад, за просту крадіжку у приватних осіб, передбачали примусові роботи на термін до 6 місяців або позбавлення волі на 6 місяців (п. «а» арт. 180); за крадіжку з державних установ - позбавлення волі на строк до одного року або примусові роботи на той же термін (п.«г» арт. 180); за кваліфіковану крадіжку - позбавлення волі на термін не нижче двох років з суворою ізоляцією (п. «ж» арт. 180); за грабіж - примусові роботи або позбавлення волі на термін до одного року (арт. 182); за розбій - позбав­лення волі на термін не нижче трьох років, а при рецидиві - вищою мірою покарання (арт. 184); за шахрайство - як за просту крадіжку (арт. 187) [19, с 420]; б) Кримінальний кодекс УРСР 1927 р. - санкції, наприклад, за просту крадіжку, передбачали позбавлення волі на строк до трьох місяців або примусову працю на строк до шісти місяців (п. «а» арт. 170); за по­вторну крадіжку - позбавлення волі на строк до шести місяців (п. «б» арт. 170); за «надто велику кількість» викраденого - позбавлення волі на строк до п’яти років (п. «е» арт. 170); за грабіж - позбавлення волі на строк до одного року; за грабіж, поєднаний з насильством - позбавлення волі на строк до трьох років, а вчинений групою осіб або повторно - на строк до п’яти років (арт. 173); за розбій - позбавлення волі на строк до п’яти років (арт. 174); за шахрайство - позбавлення волі на строк до двох років або примусову працю (арт. 180); за вимагання - позбавлення волі до трьох років (арт. 173) [20, с 9-97]; в) Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про кримінальну відповідальність за крадіжку державного та громадського майна» 1947 р., Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про посилення охорони особистої власності громадян» 1947 р. – санкції цих нормативних актів характеризуються збільшенням тривалості термінів позбавлення волі (наприклад, крадіжка державного майна каралася ув’язненням до випрано-трудового табору на термін від 7 до 10 років з конфіскацією май­на або без неї, повторна крадіжка або у великих розмірах – від 10 до 25 років з обов’язковою конфіскацією майна [21, с. 550]; г) Кримінальний кодекс України 1960 р. – санкції цього кодексу передбачали покарання за розкрадання державного або колективного майна (за крадіжку вказаного майна – позбавлення волі на строк до трьох років, або виправними робо­тами на строк до двох років, або штрафом від ста до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати; за вчинення крадіжки повторно або за поперед­ньою змовою групою осіб – позбавлення волі на строк до шести років із конфіскацією майна або без конфіскації або виправними роботами на строк від одного до двох років із конфіскацією майна або без такої; за крадіжку із проникненням – позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із конфіскацією майна або без конфіскації; крадіжка, вчине­на у великих розмірах або особливо небезпечним рецидивістом, – позбав­ленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна (ст. 81); за грабіж – позбавлення волі на строк до чотирьох років або ви­правними роботами на строк від одного до двох років; за насильницький грабіж – позбавлення волі на строк до семи років із конфіскацією майна або без конфіскації; за грабіж з проникненням – позбавлення волі на строк від чотирьох до десяти років із конфіскацією майна або без конфіскації; грабіж, вчинений у великих розмірах або особливо небезпечним рецидивістом, – позбавлення волі на строк від шести до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна (ст. 82); за шахрайство – як і за крадіжку (ст. 83); за привласнення або розтрату зазначеного майна – позбавлення волі на строк від двох до чотирьох років або штрафом у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, з позбавленням права займати відповідні посади або займатися відповідною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за розкрадання шляхом зловживання посадовою особою своїм посадовим становищем – позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років із конфіскацією майна або без такої з позбавленням права займати відповідні посади або займа­тися відповідною діяльністю на строк до трьох років; за повторне вчинен­ня таких дій або за попередньою змовою групою осіб – позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років із конфіскацією майна або без такої з позбавленням права займати відповідні посади або займатися відповідною діяльністю на строк до п’яти років; за такі ж дії, якщо вони вчинені в ве­ликих розмірах, - позбавлення волі на строк від шести до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна з позбавленням права займати відповідні по­сади або займатися відповідною діяльністю на строк до п’яти років (ст. 84); за розбій - позбавлення волі на строк від трьох до десяти років із конфіскацією майна або без конфіскації; за кваліфікований розбій - по­збавлення волі на строк від шести до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна (ст. 86); за розкрадання в особливо великих розмірах - позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна (ст. 86-1); за вимагання - позбавлення волі на строк до восьми років із конфіскацією майна або без такої або з виправними роботами на строк від одного до двох років із конфіскацією майна або без такої; за кваліфіковане вимагання - позбавлення волі на строк від чотирьох до десяти років із конфіскацією майна; за особливо кваліфіковане вимагання - позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна (ст. 86-2); за крадіжку, що завдала значних збитків, а так само вчинену за поперед­ньою змовою групою осіб або повторно - позбавлення волі на строк до семи років із конфіскацією майна або без конфіскації, чи виправними ро­ботами на строк від одного до двох років із конфіскацією майна або без такої; за крадіжку із проникненням - позбавлення волі на строк від трьох до десяти років із конфіскацією майна або без конфіскації; крадіжка, вчи­нена особливо небезпечним рецидивістом - позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна (ст. 140); за розбій - по­збавлення волі на строк від трьох до десяти років із конфіскацією майна або без конфіскації; за кваліфікований розбій - позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років із конфіскацією майна; за особливо кваліфікований розбій - позбавлення волі на строк від шести до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна тощо) [22, с 62–66, 83-85].

Таким чином, на основі викладеного вище з’ясовано, що, по-перше, у законодавчих пам’ятках минулого санкція визначала вид або види покарань; по-друге, генезис санкцій за корисливі посягання проти власності відбувався від штрафів до смертної кари та калічницьких покарань; з часом застосовувалися такі види покарань, як позбавлення волі у різних його проявах та конфіскація майна; по-третє, характер­ними для санкцій стали такі види покарань, як ув’язнення (позбавлен­ня волі), штраф та конфіскація майна; калічницькі види покарань зго­дом не застосовувалися, а смертна кара набуває статусу виняткової міри покарання; загалом спостерігається тенденція гуманізації санкцій; законодавці у різні періоди історії прагнули максимально визначити санкції та полегшити їх застосування; по-четверте, із появою законо­давчого поняття «державна власність» санкції за корисливі посягання на неї посилюються порівняно із санкціями за аналогічні злочини про­ти приватної власності. Усе це повною мірою стосується і санкцій за корисливі посягання військовослужбовців на військове майно.

У чинному КК України також встановлено санкції за злочини проти власності. Однак, ст. 410 КК України передбачає спеціальні норми, що встановлюють кримінальну відповідальність військово­службовців за корисливі посягання на військове майно. Вона прямо вказує лише на один вид покарання – позбавлення волі на певний строк. Зазначене покарання, згідно зі ст. 63 КК України, полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років. Останні положення відображено і в санкціях ст. 410 КК України. Так, ч. 1 цієї статті за викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пе­ресування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства, встановлює пока­рання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років. У ч. 2 за ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловжи­ванням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду, передбаче­но покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. За ч. 3 дії, передбачені у ч. 1 і 2, якщо вони вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речо­винами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою, а також вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Слід підкреслити, що існує непослідовність суворості при побудові кримінально-правових санкції, передбачених ч.ч. 1 та 2 ст. 410 КК України і таким чином порушується принцип справед­ливості призначення покарань. Наприклад, діяння, передбачені ч. 1 ст. 410 КК України, караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, а за діяння, передбачені ч. 2 ст. 410 КК України, які є кваліфікованими видами цього злочину та є більш суспільно небезпеч­ними, ніж попередні, встановлено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. Таким чином, за менш суспільно небезпечне діяння судом може бути призначено суворіше покарання, і навпаки.

Аналіз санкцій за корисливі посягання проти власності показує, що законодавець, розуміючи значимість правовідносин підтримання порядку здійснення права власності щодо військового майна, встано­вив у ст. 410 КК України суворіші санкції порівняно з аналогічними загальними злочинами, передбаченими, наприклад, ст.ст. 185-191, 262 КК України. Враховуючи цей факт та історичний досвід щодо підвищення суворості санкцій за корисливі посягання на військове майно та доцільність збереження цієї тенденції, не зменшуючи суворості санкцій ч. 1 ст. 410 КК України (таке зменшення може при­вести до зменшення суворості санкції за цією нормою щодо аналогічних загальних кримінально-правових норм, наприклад, пере­дбачених ст.ст. 185-191 КК України), ми пропонуємо нижню межу санкції ч. 2 ст. 410 КК України підняти з п’яти до восьми років.

З метою підтвердження чи спростування своєї позиції щодо необхідності збереження тенденції збільшення суворості санкцій ст. 410 КК України порівняно з санкціями аналогічних загальних кримінально-правових норм наведемо приклади із кримінального за­конодавства інших країн. Так, згідно з ст. 108 Єдиного кодексу військової юстиції США 1950 р., неправомірне розпорядження будь-яким військовим майном карається так, як постановить військовий суд. Підрозділ VIII «Покарання» ЄКВЮ називає види покарань, що засто­совуються до військовослужбовців: позбавлення сплати грошового забезпечення категорії «Е 1», ганебне вигнання з армійської служби за непристойну поведінку та виключення із списку збройних сил, примусові роботи без тюремного ув’язнення, тюремне ув’язнення, ви­ща міра покарання - смертна кара тощо. Тобто, в даному випадку, верхня межа покарання за цей злочин підвищена до максимуму як і для всіх військових злочинів [23].

Ще приклади. У ст. 436 Кодексу військової юстиції Франції 1965 р. передбачено за розтрату (розкрадання) військового майна тю­ремне ув’язнення на строк від одного року до п’яти років [24]. За за­гальний аналогічний злочин (наприклад, некваліфіковану крадіжку), відповідно до ст. 311-3 КК Франції передбачено санкцію - 3 роки тю­ремного ув’язнення та штраф 300000 франків [25]. Відповідно до § 104 Військового кримінального кодексу Норвегії встановлено, що розкра­дання військового майна карається згідно з КК Норвегії, проте замість штрафів застосовується арешт, а верхня межа покарання, визначеного за відповідний злочин, може бути збільшена аж до 50% [26]. Відповідно до ст. 438 КК Китайської Народної Республіки 1997 р. за викрадення військового майна встановлюються санкції у вигляді по­збавлення волі на строк до 5 років або короткострокове позбавлення волі; при обтяжуючих обставинах – позбавлення волі на строк від 5 до 10 років; при особливо обтяжуючих обставинах – позбавлення волі на строк більше 10 років, безстрокове позбавлення волі або смертна кара. За аналогічний загальний злочин (наприклад, за некваліфіковану крадіжку) ст. 264 цього кодексу передбачає санкцію у вигляді позбавлення волі на строк до 3 років, короткостроковий арешт або нагляд, а також одночасно або як самостійне покарання штраф [27]. Параграф 2 ст. 358 КК Республіки Польща вказує, що військовослужбовець, який самовільно забирає зброю, боєприпаси, вибухові речовини або інші засоби ведення бою, підлягає покаранню позбавленням волі на строк від 1 до 10 років. За аналогічний загаль­ний злочин (наприклад, некваліфіковану крадіжку) відповідно до § 1 ст. 278 КК Республіки Польща передбачена санкція – позбавлення волі від 3 місяців до 5 років [28].

Ознайомлення з кримінальним законодавством Азербайджану, Болгарії, Молдови, Литви, Латвії, Естонії, Швеції, Узбекистану, Вірменії дозволяє стверджувати, що: а) санкція визначає вид або види покарань; б) для санкцій за корисливі злочини проти державної власності (у тому числі за корисливі посягання на військове майно) характерним є такий вид покарання як позбавлення волі; в) для цієї категорії злочинів законодавець прагне встановити санкції суворіші, ніж ті, що встановлені аналогічними загальними кримінально-правовими нормами.

Висновки. Отже, по-перше, санкції за корисливі посягання про­ти власності існували з давніх часів у багатьох найбільш відомих законо­давчих пам’ятках минулого; по-друге, генезис санкцій за корисливі пося­гання проти власності загалом підтверджує тенденцію на їх гуманізацію; по-третє, характерними для санкцій, що досліджуються, стають такі види покарань, як ув’язнення (позбавлення волі), штраф та конфіскація майна; смертна кара набуває статусу виняткової міри покарання та з часом також втрачає своє значення, аналіз санкцій за корисливі злочини проти власності, іноземного кримінального законодавства, дозволяє стверджува­ти, що для цих санкцій (у тому числі, за корисливі посягання на військове майно) характерним є такий вид покарань, як позбавлення волі; по-четверте, з історичного та іноземного досвіду випливає, що законодавець за корисливі посягання на державну власність (військове майно) прагне встановити санкції суворіші, від тих, що передбачені за аналогічні злочини проти приватної власності, а також те, що санкція визначає вид або види покарань, чим також підтверджується зв’язок між системами санкцій та покарань; по-п’яте, аналіз санкцій ст. 410 КК України вказує, що існує непослідовність суворості при побудові кримінально-правових санкцій, передбачених ч.ч. 1 та 2 ст. 410 КК України і, таким чином, порушується принцип справедливості призначен­ня покарань; для виправлення цієї ситуації пропонується санкції ч. 2 ст. 410 КК України викласти в наступній редакції: «… караються позбав­ленням волі на строк від восьми до десяти років».

––––––––––––

Словник термінів із Загальної частини кримінального права України / С.Ф. Денисов, О.В. Яцюк. – Запоріжжя: ЗЮІ ДДУВС, 2007. – 126 с.

Козлов А.П. Система санкций в уголовном праве / А.П. Козлов. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1991. – 120 с.

Хачатуров Р.Л. Уголовно-правовое содержание договоров Киевской Руси с Византией / Р.Л. Хачатуров // Сов. государство и право. – 1987. – № 8. – С. 125–128.

Музиченко П.П. Практикум з історії держави і права України: навч. посібник / П.П. Музиченко, Н.І. Долматова, Н.М. Крестовська. – К.: Вікар, 2002. – 421 с.

Музиченко П.П. Формування судового прецеденту в українських землях XIV – початку XVI століть / П.П. Музиченко // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1998. – № 2. – С. 3–7.

Хрестоматія з історії держави і права України: навч. посібник: у 2 т. / В.Д Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; за ред. В.Д. Гончаренка. – К.: Ін Юре, 1997. – Т. 1. З найдавніших часів до початку ХХ ст. – 464 с.

Кудін С.В. Поняття кримінального штрафу за Руською правдою та Ли­товським Статутом / С.В. Кудін // Право України. – 2000. – № 11. – С. 141–144.

Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: у 3-х т. / пер. з рос. І.І. Сварника; упоряд. О.М. Апанович. – Львів: Світ, 1990. – Т. 1.– 319 с.

Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ 1713–1776 / упоряд. Л.З. Гісцова, Л.Я. Демченко. – К.: Наукова думка, 1994. – 232 с.

Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії): у 3-х т. / П.П. Михайленко. – К.: Генеза, 1999. – 944 с.

Хавронюк М.І. Військові злочини: навч. посібник / М.І. Хавронюк. – К.: УАВС, 1995. – 156 с.

Уложеніе о наказаніяхъ уголовныхъ и исправительныхъ 1885 года / издано Н.С. Таганцевымъ. – СПб.: Государственная типографія, 1899. – 900 с.

Уставъ о наказаніяхъ, налагаемыхъ мировыми судьями изданіе 1885 г. / издано Н.С. Таганцевымъ. – СПб.: Государственная типографія, 1904. – 535 с.

Борисенко В.М. Преступления против военной служби / В.М. Бори-сенко, К.И. Егоров, Г.Н. Исаев, А.В. Сапсай; под общ. ред. Н.А. Петухова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 399 с.

Васильев А.В. Законодательство и правовая система дореволюци­онной России: учеб. пособие для вузов / А.В. Васильев; под ред. С.А. Кома­рова. – СПб.: Питер, 2004. – 224 с.

Маньков А.Г. Российское законодательство Х–ХХ ст.: в 5 т. / А.Г. Ма-ньков. – М.: Юрид. лит., 1986. – Т. 4. Законодательство периода становления абсолютизма. – С. 327–390.

Борзенков Г.Н. Имущественные преступления в Уголовном уложе­нии 1903 г. / Г.Н. Борзенков // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1993. – № 5. – С. 46–49.

Михайленко П.П. Борьба с преступностью в Украинской ССР: в 3 т. / П.П. Михайленко. – К.: Высшая школа, 1966. – Т. 1. 1917–1925 гг. – 832 с.

Михайленко П.П. Нариси з історії кримінального законодавства Української РСР / П.П. Михайленко. – К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1959. – Ч. 1. – 439 с.

Кримінальний кодекс УСРР в ред. 1927 р.: офіційне видання. – Х.: Юрид. вид. Наркомюста УСРР, 1927. – 109 с.

Хрестоматія з історії держави і права України: навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: у 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д.Святоцький; за ред. В.Д. Гончаренка. – К.: Ін Юре, 1997. – Т. 2. Лютий 1917 р. – 1996 р.– 800 с.

Уголовный кодекс Украины (с изменениями и дополнениями по со­стоянию на 15 января 1999 г.). – Х.: ООО «Одисей», 1999. – 224 с.

Савченко А. Військові злочини у США / А. Савченко // Міліція України. – 2006. – № 1. – С. 22–23.

Сode de procedure penale// Code de justice militaire. – Paris: Dalloz, 1992–1993.

Уголовный кодекс Франции / науч. ред. Л.В. Головко, Н.Е. Кры­ловой; пер. с франц. и предисл. Н.Е. Крыловой. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 650 с.

Уголовное законодательство Норвегии / науч. ред. и вступ. статья Ю.В. Голика. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 375 с.

Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / под ред. А.И. Коробеева. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 303 с.

Уголовный кодекс Республики Польша / под общ. ред. Н.Ф. Куз­нецовой. – Мн.: Тесей, 1998. – 128 с.

 

< Попередня   Наступна >