527

---

О.М. КОВТУН,

кандидат юридичних наук, доцент (Академія адвокатури України)

УМИСНЕ ЗНИЩЕННЯ АБО ПОШКОДЖЕННЯ ТЕРИТОРІЙ, ВЗЯТИХ ПІД ОХОРОНУ ДЕРЖАВИ, ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ  (СТ. 252 КК УКРАЇНИ): ПРОБЛЕМИ ПРЕДМЕТА ЗЛОЧИНУ

Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду (далі — ПЗФ) (ст. 252 КК) є різновидом злочи­нів проти довкілля (екологічних злочинів).

Не вдаючись до дискусій з приводу ви­значення поняття та сутності предмета зло­чину, що тривають у науці кримінального права, підтримаємо точку зору В.К. Матвійчука про те, що предмет складів зло­чинів проти навколишнього природного середовища (далі — НПС) — це ознака складу злочину, що є матеріальним утво­ренням, яке залучене у суспільне виробни­цтво або ж потенційно може бути до нього залучене, невіддільне від природного се­редовища, вилучене з господарського обігу (за винятком землі), відособлене у натуральній формі (за винятком атмосфер­ного повітря), має межі володіння, мож­ливість самовідтворення, не знаходиться на балансі у юридичної особи, не відобра­жається в бухгалтерських звітах, врахо­вується лише у натуральному вигляді, ха­рактеризується неповторністю і глибокою індивідуальністю, надзвичайною рухли­вістю та природним походженням. Наве­дене поняття має теоретичне і практичне значення, повинне використовуватися для кваліфікації досліджуваних діянь і вдоско­налення ст.ст. 238, 240—244, 247—252 КК [1, 196].

Виходячи з аналізу змісту ст. 252 КК, предметом злочинного посягання є «тери­торії, взяті під охорону держави, та об’єкти ПЗФ».

Виникає ряд запитань щодо змісту, який вкладає законодавець у поняття «території, взяті під охорону держави»: 1) чи це всі природні території, що підлягают

ь державній охороні згідно із ч. 1 ст. 5 За­кону України «Про охорону НПС»; 2) чи це лише особливо охоронювані природні території (ч. 2 ст. 5, ст. 60 Закону); 3) чи до них відносяться охоронні зони територій та об’єктів ПЗФ; території, що резерву­ються з метою наступного заповідання; об’єкти культурної спадщини? Не дають чіткої відповіді на поставлені питання і науково-практичні коментарі КК України.

Так, науково-практичний коментар КК України за редакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка до предмету злочину відносить: 1) території, взяті під охорону держави; 2) об’єкти ПЗФ. До територій, взятих під охорону держави, належать, зокрема, водно-болотні угіддя загальнодер­жавного значення, курортні, лікувально-оздоровчі та рекреаційні зони, наукові об’єкти, що становлять національне над­бання, які не піддаються відтворенню і втрата або руйнування яких матиме сер­йозні негативні наслідки для розвитку науки та суспільства (полігони тощо). Умисне нищення, руйнування чи псування тих об’єктів, які є пам’ятками історії і куль­тури, потрібно кваліфікувати за ст. 298, а забруднення моря у межах такого об’єкта особливої охорони як виключна (морська) економічна зона — за ст. 243. Посягання на особливо охоронювані об’єкти рослин­ного і тваринного світу, занесені до Черво­ної книги, слід кваліфікувати не за ст. 252, а за статтями цього розділу, що передба­чають відповідальність за злочини, пред­метом яких є зазначені об’єкти (ст.ст. 245, 246, 248, 249) [2, 722—723].

Наково-практичний коментар КК України за редакцією М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка у якості предмета злочину, передбаченого ст. 252 КК України, визна­чає особливо охоронювані державою те­риторії та об’єкти ПЗФ, інші ландшафти і природні комплекси, визначені відповідно до законодавства України (див. cm. 5 За­кону України «Про охорону НПС»), та об’єкти культурної спадщини — городища, кургани, залишки стародавніх поселень, історичні центри, вулиці, квартали, при­родні території, які мають історичну цін­ність (див. cm. 2 Закону України «Про охо­рону культурної спадщини») [3, 448].

В. В. Кудрявцев вважає, що предметом злочину, передбаченого ст. 252 КК України, можуть бути: 1) особливо охоронювані дер­жавою території та об’єкти ПЗФ, інші ланд­шафти і природні комплекси, визначені від­повідно до законодавства України (див. ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону НПС» від 25 червня 1991 р.); 2) об’єкти культур­ної спадщини — городища, кургани, за­лишки стародавніх поселень, історичні центри, вулиці, квартали, природні тери­торії, які мають історичну цінність (див. ст. 2 Закону «Про охорону культурної спад­щини» від 8 червня 2000 р., а також Загаль­нодержавну програму збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004—2010 роки, затверджену Законом від 20 квітня 2004 р.); 3) об’єкти археологічної спадщини (археологічні об’єкти) — місця, споруди (витвори), комплекси (ансамблі), їхні частини, пов’язані з ними території чи водні об’єкти, створені людиною, неза­лежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного поглядів і повністю або частково зберегли свою автентичність (абз. 3 ст. 1 Закону України «Про охорону археологічної спад­щини» від 18 березня 2004 р.) [4, 888—890].

У науково-практичному коментарі КК України за редакцією С.С. Яценка предме­том розглядуваного злочину визначаються лише ті природні території та об’єкти, які взяті під особливу охорону. До них нале­жать: 1) ділянки природних ландшафтів, як частина єдиної територіальної системи — екологічної мережі (природні коридори, буферні зони, охоронні зони пам’яток при­роди тощо), 2) території та об’єкти ПЗФ, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреа­ційні, водозахисні, полезахисні території, інші типи територій та об’єктів, що визна­чаються законодавством України. Перші визнані такими, що підлягають особливій охороні, Загальнодержавною програмою формування національної екологічної ме­режі України на 2000—2015 роки, затвер­дженою Законом від 21 вересня 2000 p. (ст. 1), другі — ч. 2 ст. 60 Закону «Про охо­рону НПС» [5, 526].

Коментарі мають недоліки, не дають чіткого, вичерпного визначення предмета злочину, передбаченого ст. 252 КК Укра­їни: у науково-практичному коментарі КК України за редакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка предметом злочину визна­ються території та об’єкти ПЗФ та тери­торії, взяті під охорону держави, які скла­даються лише із водно-болотних угідь за­гальнодержавного значення, курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон, наукових об’єктів, що становлять на­ціональне надбання (надзвичайно вузьке трактування, яке зовсім не аргументоване); у коментарі за редакцією М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка предметом зло­чину визнаються території та об’єкти ПЗФ, інші ландшафти і природні комплекси, ви­значені відповідно до законодавства Укра­їни (ст. 5 Закону «Про охорону НПС») та об’єкти культурної спадщини (при цьому не визначено, що мається на увазі під по­няттям «інші ландшафти і природні комп­лекси»; об’єкти культурної спадщини є предметом злочину, передбаченого ст. 298 КК України); науково-практичний комен­тар за редакцією Є.Л. Стрельцова взагалі предметом злочину визначає лише тери­торії та об’єкти ПЗФ [6, 488], а науково-практичний коментар за загальною редак­цією В.В. Сташиса, В.Я. Тація — терито­рії, взяті під охорону держави та об’єкти ПЗФ, що підлягають особливій охороні і які утворюють єдину територіальну сис­тему [7, 701], причому складові елементи цієї системи не називаються.

Найбільш вірно до розуміння предмета злочину, передбаченого ст. 252 КК України, підійшов В.А. Клименко (автор коментарів до ст. 247—254 КК України у науково-практичному коментарі КК України за редакцією С.С. Яценка), включивши до нього ділянки природних ландшафтів як частину єдиної територіальної системи — екологічної мережі, і природні території, що підлягають особливій охороні відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про охорону НПС». Однак автор не на­водить виключного переліку елементів си­стеми особливо охоронюваних природ­них територій та об’єктів. Поза його ува­гою залишилися, зокрема, рідкісні і такі, що перебувають (зростають) під загро­зою зникнення у природних умовах на території України, види тварин і рослин, що заносяться до Червоної книги; рідкісні, зникаючі і типові рослинні угруповання, що заносяться до Зеленої книги України; території (акваторії), оголошені водно-болотними угіддями загальнодержавного значення; природні наукові об’єкти, що не піддаються відтворенню, втрата або руй­нування яких матиме серйозні негативні наслідки для розвитку науки та суспільства.

Формулювання предмета злочинного посягання, передбаченого ст. 252 КК Укра­їни, є невірним термінологічно, а пра­вильно прокоментувати нечітко і невірно сформульовану диспозицію просто немож­ливо. Отже, пропонуємо у якості предмета злочинного посягання, передбаченого цією статтею, визначити території та об’єкти ПЗФ та інші природні території та об’єкти, що перебувають під особливою охороною держави.

Отже, предметом злочину, передбаче­ного ст. 252 КК, є: 1) території та об’єкти ПЗФ (відповідно до класифікації, що міс­титься у ст. 3 Закону України «Про ПЗФ України»), та території, що резервуються з метою наступного заповідання; 2) інші природні території та об’єкти, що пере­бувають під особливою охороною дер­жави (ст. 60 закону України «Про охорону НПС»), 3) складові структурних елементів національної екологічної мережі.

Зважаючи на неприпустимі розбіж­ності у розумінні предмета злочину, пе­редбаченого ст. 252 КК України, вважаємо за доцільне внести до тексту кодексу при­мітку до цієї статті, де чітко визначити еле­менти системи територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною дер­жави, і є предметом злочинного посягання.

Список використаної літератури:

Матвійчук В.К. Кримінально-правова охорона навколишнього природного серед­овища: проблеми законодавства, теорії та практики: дис…докт. юрид. наук: 12.00.08 / В.К. Матвійчук — К., 2008. — 511 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Юри­дична думка, 2007. — 1184 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Особлива частина / П.П. Андрушко, Т.М. Арсенюк, О.Г. Атаманюк [та ін.]; заг. ред. М.О. По-тебенько, В.Г. Гончаренко. — К.: Форум, 2001. — 942 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: у 2 т. — Т. 2 / [за заг ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гон­чаренка, Є.В. Фесенка]. — К.:Алерта; КНТ; Центр учбової літератури, 2009. — 624 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [відп. ред. С.С. Сценко]. — К.: А.С.К., 2006. — 848 с.

Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / [отв. ред. Е.Л. Стрельцов]. — Х.: ООО «Одиссей», 2007. — 872 с.

Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Бау-лін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш [та ін.]; заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2007. — 1184 с.

 

< Попередня   Наступна >