Наукові статті Господарське право ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕТВОРЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕТВОРЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
| Наукові статті - Господарське право |
ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕТВОРЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
Ю. Юркевич
Досліджено проблеми правового регулювання перетворення юридичних осіб. На основі аналізу чинного законодавства висвітлено суперечності, пов’язані з порядком припинення юридичних осіб шляхом перетворення. У статті сформульовані наукові висновки та пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, що регулює порядок припинення юридичних осіб з правонаступництвом.
Ключові слова: юридична особа, правонаступництво, припинення юридичних осіб з правонаступництвом, перетворення.
Порядок припинення юридичних осіб шляхом перетворення встановлений чинним законодавством, зокрема Цивільним та Господарським кодексами України (далі, відповідно, ЦК та ГК України). Важливість дослідження даної наукової проблематики зумовлена необхідністю підвищення ефективності припинення юридичних осіб з правонаступництвом.
У науковій юридичній літературі розгляду даних питань присвятили свої праці такі вчені як: І. Кучеренко, О. Кібенко, К. Трофимов, Д. Жданов та ін.
Метою статті є детальний теоретичний аналіз припинення юридичних осіб шляхом перетворення та визначення перспектив розвитку цивільного законодавства з питань його правового регулювання.
Із прийняттям чинного ЦК України перетворення юридичної особи визнане зміною її організаційно-правової форми. Відповідно до ч. 2 ст. 108 ЦК України у разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи. Отже, перетворення юридичної особи призводить до її припинення та характеризується універсальним правонаступництвом.
Підкреслимо, що зміна організаційно-правової форми юридичної особи спричиняє з
Водночас, зміна організаційно-правової форми, на думку К. Трофимова, має деякі відмінності від інших видів реорганізації: (1) не відбувається ніяких змін суб’єктного складу; (2) не порушується єдність майнового комплексу; (3) не виникає необхідності в складенні передавального акта. Це дає підстави, вважає згаданий автор, говорити про те, що практично правонаступництво не виникає, а збереження суб’єктного складу та єдності майнового комплексу призводить до тотожності правонаступника і правопопередника, до передачі прав та обов’язків самому собі [22, с. 183].
Важко погодитися з вищенаведеним. Більше того, слід підкреслити, що, враховуючи специфіку нормативного регулювання правового режиму майна юридичної особи, що припиняється, обсяг майна, прав та обов’язків, що переходить до новоутвореної юридичної особи, може мінюватися, що все ж не означає відсутності універсального правонаступництва (дані випадки в основному можливі у випадку приватизації державних підприємств). Показовими у зв’язку з цим є наступні випадки з судової практики, пов’язані з корпоратизацією підприємств, якою відповідно до п. 1 Указу Президента України “Про корпоратизацію підприємств” від 15.06.93 № 210/93, визнається перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 % статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об’єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством, у відкриті акціонерні товариства. Так, ВАТ “Катіон” звернулося до господарського суду м. Києва з позовом про спонукання Міністерства промислової політики (далі – відповідач) передати до статутного фонду позивача два гуртожитки з вбудовано-прибудованими приміщеннями в м. Хмельницькому в порядку визначеному постановою КМУ “Про затвердження Положення про порядок корпоратизації підприємств” від 05.07.93 № 508. На обґрунтування позову позивач посилався на те, що зазначені гуртожитки, побудовані в 70–80-ті роки за кошти заводу “Катіон”, що підтверджується рішенням від 14.05.2004 у справі господарського суду м. Києва, на те, що з часу побудови ці гуртожитки перебувають на балансі позивача і використовуються ним для забезпечення житлом власних працівників, а також на те, що з моменту побудови гуртожитків позивач несе витрати на їхнє утримання. Рішенням господарського суду м. Києва від 08.06.2005 позов задоволено повністю та зобов’язано відповідача передати до статутного фонду позивача спірне майно в порядку, визначеному постановою КМУ “Про затвердження Положення про порядок корпоратизації підприємств” від 05.07.93 № 508.
Дана справа неодноразово переглядалась судами вищих інстанцій. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2005 та Вищого господарського суду України від 22.11.2005 скарги відповідача залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 08.06.2005 – без змін.
Вищий господарський суд України при розгляді даної справи зазначив, що у процесі корпоратизації ДП завод “Катіон” відповідно до вимог Указу Президента України “Про корпоратизацію підприємств” від 15.06.93 № 210/93, постанови КМУ “Про затвердження Положення про порядок корпоратизації підприємств” від 05.07.93 № 508 (далі – Положення) та акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу заводу “Катіон” до позивача як до правонаступника згідно зі ст. 36 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 № 887-III (чинного на час корпоратизації ДП заводу “Катіон”) перейшли всі права та обов’язки корпоратизованого ДП заводу “Катіон”, а отже, і спірне майно повинно було увійти до статутного фонду позивача, до того ж їхня вартість мала бути включена у вартість активів цілісного майнового комплексу заводу “Катіон” [9, с. 45–48].
Однак, рішення господарських судів нижчих інстанцій скасовані постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України (далі – ВСУ) від 11.07.2006, а справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. ВСУ, мотивуючи своє рішення, зазначив наступне. Пункт 16 Положення передбачає, що обсяг статутного фонду відкритих акціонерних товариств, створених відповідно до цього Положення, визначався діючою на той час Методикою оцінки вартості об’єктів приватизації та оренди. Згідно з п.п. 41–42 Методики оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженої постановою КМУ від 08.09.93 № 717 (чинної на час корпоратизації ДП заводу “Катіон”), вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, що приватизується відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, а також вартість об’єктів, що не підлягають приватизації. Суд також зауважив, що за змістом ст. 4–6 Житлового кодексу України гуртожитки належать до об’єктів державного житлового фонду і відповідно до ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” приватизації не підлягають, а тому висновок господарських судів про необхідність включення спірних гуртожитків до статутного фонду ВАТ “Катіон” є помилковим [10, с. 43–44].
Викладене свідчить, що в результаті перетворення ДП заводу “Катіон” відбувся перехід його майна, прав та обов’язків до ВАТ “Катіон”, тобто мало місце, по-перше, – припинення ДП заводу “Катіон” як юридичної особи, по-друге, – правонаступництво і, по-третє, – порушення єдності майнового комплексу через неможливість включення спірних гуртожитків до статутного капіталу ВАТ “Катіон”, зумовлену обмеженнями, встановленими чинним законодавством.
Продовжуючи тему приватизації, необхідно зазначити, що в юридичній літературі відстоюється позиція, що продаж акцій державного акціонерного товариства в процесі приватизації, зміна складу учасників, структури управління, порядку прийняття рішень таким товариством, є підставами зробити висновок про реорганізацію такого товариства шляхом перетворення, зміну організаційно-правової форми державного акціонерного товариства на форму акціонерного товариства, а моментом перетворення державного акціонерного товариства є день державної реєстрації внесених та затверджених загальними зборами змін до статуту товариства [14, с. 5].
Перетворення слід вважати особливим способом припинення юридичних осіб з правонаступництвом. Законодавець встановив особливості припинення юридичних осіб шляхом перетворення, які зумовлені, на нашу думку, тим фактом, що обсяг прав та обов’язків новоутвореної юридичної особи, як правило, істотно не змінюється. Так, відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 № 755-IV для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті перетворення, на відміну від інших способів припинення юридичних осіб, не подається весь перелік документів, зокрема довідка відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку, довідка відповідного органу державної податкової служби про зняття юридичної особи з обліку як платника податку та інші.
Також у перетворенні юридичної особи до неї не застосовуються обмеження, встановлені ч. 2 ст. 35 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, тобто є можливість проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, щодо якої прийнято рішення щодо перетворення; внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо відомостей про відокремлені підрозділи; проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення щодо перетворення з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи.
Як видається, позиція законодавця в частині щодо зняття обмежень, встановлених ч. 2 ст. 35 Закону при припиненні юридичних осіб шляхом перетворення є не зовсім послідовною, оскільки суперечить, на наш погляд, іншим нормам вищезгаданого Закону. У літературі поширена точка зору, згідно з якою засновницьке волевиявлення має відповідати встановленим вимогам щодо суб’єкта, змісту і форми. Суб’єктом засновницького волевиявлення може бути дієздатний (за деякими винятками) суб’єкт цивільного права: фізична, юридична особа, держава та територіальна громада в особі відповідних органів. Право на заснування юридичної особи належить до змісту цивільної правоздатності громадянина та юридичної особи [21, с. 67]. Отже, можлива ситуація, коли, наприклад, здійснено державну реєстрацію юридичної особи, засновник якої припинився шляхом перетворення. Суперечність вбачається в тому, що законодавець забороняє здійснення вищенаведених дій у разі припинення юридичних осіб іншими, ніж перетворення, способами. Тому слід внести зміни до ч. 15 ст. 37 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, виключивши положення, згідно з яким при перетворенні юридичної особи до неї не застосовуються обмеження, встановлені ч. 2 ст. 35 цього Закону, що є доцільним з точки зору визнання чинним законодавством України перетворення способом припинення юридичних осіб.
У дослідженні перетворення як способу припинення юридичних осіб з правонаступництвом слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України при перевищенні максимальної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю (згідно з ч. 2 ст. 50 Закону України “Про господарські товариства” максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати десяти осіб) товариство підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку – ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі. Отже, враховуючи, що оцінка та викуп акцій акціонерів, які не голосували за прийняття загальними зборами рішення про реорганізацію товариства, здійснюється виключно за їх вимогою, тобто визнається правом, а також відсутність обмежень щодо кількісного складу учасників юридичних осіб інших, ніж товариство з обмеженою відповідальністю, організаційно-правових форм, можна зробити висновок про неможливість перетворення таких юридичних осіб з кількістю учасників більше десяти в товариство з обмеженою відповідальністю без попереднього зменшення їхньої чисельності. Водночас, беручи до уваги, що часто учасники не виявлятимуть бажання вийти з товариства, а також що Законом України “Про господарські товариства” передбачена можливість виключення учасників окремих господарських товариств лише за систематичне невиконання, неналежне виконання своїх обов’язків або перешкоджання своїми діями досягненню цілей товариства, – практична можливість здійснення такого перетворення видається примарною.
Як вже зазначалося при перевищенні максимальної кількості учасників товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку – ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі. У зв’язку з наведеним слід звернути увагу на наступну проблематику.
Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.91 чітко встановлює, що установчі документи господарських товариств повинні містити відомості про склад засновників та учасників. Отже, будь-яке збільшення кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю зумовлює необхідність внесення змін до його установчих документів.
Процедура внесення змін до установчих документів юридичної особи визначена Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003. Цей Закон також чітко встановлює підстави для відмови у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів, зазначаючи, що відмова у проведенні державної реєстрації з інших мотивів не допускається.
При цьому законодавець формально серед підстав для відмови у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів не визначає порушення законодавчих вимог щодо кількісного складу учасників юридичної особи. З іншого боку, враховуючи норми Закону України “Про господарські товариства” та ЦК України, реєстрація змін до установчих документів, які перевищують максимальну кількость учасників товариства з обмеженою відповідальністю не провадиться з мотивів невідповідності до чинного законодавства.
Тому, з метою уникнення непорозумінь у правозастосовній діяльності варто доповнити перелік, визначений ч. 1 ст. 27 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” такою підставою, як “невиконання юридичною особою вимог законодавства щодо кількісного складу її засновників (учасників)”.
Однак, необхідно підкреслити, що ст. 50 Закону України “Про господарські товариства” доповнено частиною другою, яка встановила максимальну кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю Законом № 997-V від 27.04.2007 року. Отож, положення норми статті 141 ЦК України про правові наслідки перевищення максимальної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю може поширюватися лише на товариства, створені до набрання чинності Законом № 997-V.
Правова характеристика перетворення як способу припинення юридичних осіб з правонаступництвом буде неповною без з’ясування можливості проведення так званої “змішаної” реорганізації (під “змішаною” реорганізацією в літературі розуміють реорганізацію, в якій беруть участь або при проведенні якої виникають юридичні особи іншої організаційно-правової форми).
Застосування “змішаної” форми припинення юридичних осіб з правонаступництвом полягає в тому, що одночасно з перетворенням використовуються інші способи припинення юридичних осіб, наприклад: а) злиття юридичних осіб різних організаційно-правових форм, оскільки в такому разі принаймі щодо однієї з них відбувається додатково ще й перетворення; б) приєднання до юридичної особи іншої організаційно-правової форми; в) поділ юридичних осіб, в результаті якого хоча б один з її правонаступників утворюється в іншій організаційно-правовій формі, ніж юридична особа-правопопередник.
Деякі автори, аналізуючи можливість застосування змішаної реорганізації фактично виходять із загальнодозвільного принципу “що прямо не заборонено законом, – те дозволено” (Д. Жданов [16, с. 23], С. Макаров [20, с. 93]). Проте, на нашу думку, не можна в даній ситуації виходити із загальнодозвільного принципу, оскільки припинення юридичних осіб пов’язане також з діяльністю державного реєстратора, який як державний службовець при державній реєстрації припинення юридичних осіб повинен діяти виключно в межах та порядку, передбаченими законом, що регулює вказані правовідносини.
Тому висновок про можливість здійснення чи нездійснення змішаних реорганізацій повинен ґрунтуватися виключно на аналізі законодавчих норм.
З приводу цього у вітчизняній юридичній літературі зустрічаються діаметрально протилежні міркування.
На думку одних вчених, доцільним було б безпосереднє закріплення у законодавстві можливості здійснювати складну реорганізацію – з одночасним поєднанням декількох форм (наприклад? приєднання товариства з додатковою відповідальністю до товариства з обмеженою відповідальністю з перетворенням останнього на акціонерне товариство), оскільки на практиці такі дії мають здійснюватися поступово, що призводить до значного збільшення витрат та затягування процесу реорганізації [17, с. 388]. Втім, щодо наведеного прикладу, пов’язаного з приєднанням та зміною організаційно-правової форми правонаступника, не можна не погодитися з висновком про необхідність поступового здійснення вказаних дій.
Інші, більш обґрунтовано, посилаючись зокрема на п. 1.8 Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їхy. емісію під час реорганізації товариств від 30.12.1998, яким передбачена можливість здійснення обміну акцій або часток у статутному фонді товариства, що реорганізовується, на акції або на частки у статутному фонді товариства, що створюється під час реорганізації, шляхом злиття, поділу, виділення, перетворення, або на акції акціонерного товариства, у якого збільшується розмір статутного фонду – внаслідок реорганізації шляхом приєднання, вказують на можливість здійснення такої процедури [23, с. 142].
Викладене підтверджується також існуючою правозастосовчою практикою. Так, у провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа за позовом акціонерного комерційного інноваційного банку “УкрСиббанк” в особі Дніпропетровського регіонального департаменту до акціонерного товариства закритого типу “Росток” про визнання протоколу № 06/11/1 рішення загальних зборів від 16.11.2006 недійсним. Позовні вимоги мотивовані тим, що акціонерним товариством закритого типу “Росток” при винесенні рішення від 16.11.2006 про припинення діяльності не були виконані належно вимоги законодавства та умов кредитних договорів, відповідно до п. 4.4 яких відповідач взяв на себе зобов’язання протягом дії кредитних договорів без погодження з банком не здійснювати дій по реорганізації АТЗТ “Росток” або заснування нових юридичних осіб. Як вбачається з матеріалів справи на загальних зборах були прийняті рішення: 1) про припинення акціонерного товариства закритого типу “Росток” шляхом поділу на товариство з обмеженою відповідальністю, яке буде вести окремо торгову діяльність та товариство з обмеженою відповідальністю, яке буде займатися послугами з перевезення вантажів; 2) створити комісію з припинення юридичної особи; 3) встановлено термін для проведення припинення товариства – 6 місяців з моменту призначення комісії з припинення товариства; 4) встановлено строк для прийняття претензій від кредиторів.
Суд відмовив в задоволенні позову, керуючись тим, що рішення загальних зборів може бути оскаржене до суду учасником товариства, яким не є позивач [11].
Водночас потрібно мати на увазі, що фактично відбулась змішана реорганізація, яка не була поставлена під сумнів ні позивачем, ні судом.
Наведене свідчить про можливість застосування змішаних форм припинення юридичних осіб з правонаступництвом. Втім, це не стосується всіх юридичних осіб-учасників реорганізації. Так, не відповідатиме законодавству, на нашу думку, здіснення змішаної реорганізації шляхом приєднання юридичної особи-правопопередника, пов’язане зі зміною організаційно-правової форми правонаступника, оскільки законодавством передбачено, що приєднання здійснюється до існуючої юридичної особи, з чого випливає необхідність здійснення спершу або перетворення правонаступника, або приєднання і вже після цього зміну його організаційно-правової форми.
Потрібно також враховувати законодавчі обмеження можливості здійснення перетворення. Так, відповідно до ч. 2 ст. 150 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство, чи у виробничий кооператив; ч. 7 ст. 74 ГК України встановлює правило згідно з яким державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене у випадках та порядку, передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство).
Закон України “Про акціонерні товариства” від 17.09.2008 № 514-VI також встановлює деякі обмеження, зокрема передбачає, що акціонерне товариство може перетворитися лише на інше господарське товариство або виробничий кооператив. Крім цього, слід наголосити, що даний Закон виключає можливість змішаної реорганізації акціонерних товариств. Так, згаданий законодавчий акт встановив норми, відповідно до яких акціонерне товариство не може одночасно здійснювати злиття, приєднання, поділ, виділ та/або перетворення, тобто акціонерне товариство: може брати участь у злитті лише з іншим акціонерним товариством, приєднатися лише до іншого акціонерного товариства, ділитися лише на акціонерні товариства, а також з акціонерного товариства може виділитися лише акціонерне товариство. З іншого боку чинним законодавством не заборонено при припиненні юридичних осіб інших організаційно-правових форм шляхом поділу чи злиття створювати акціонерні товариства чи здійснювати їх приєднання до акціонерних товариств. Розглядаючи проблематику “змішаних” форм реорганізації, Є. Бакуліна вважає точку зору, згідно з якою реорганізація, не передбачена ЦК України та іншими законами, не може бути здійснена, більш обґрунтованою [13, с. 98]. Тобто вчена погоджується з можливістю лише поетапного здійснення такої реорганізації. Необхідність проведення такої складної, хоча й невиправданої з економічної точки зору, реорганізаційної послідовності дій продиктована, на думку Є. Бакуліної, бажанням в рамках чинної системи законодавства упорядкувати процедуру реорганізації, встановити чіткі і зрозумілі правила як для юридичних осіб-учасників реорганізації, так і для їхніх акціонерів та кредиторів. Вищенаведену проблему згаданий автор пропонує вирішити в рамках єдиного закону про реорганізацію, який би допускав участь у процедурі реорганізації юридичних осіб різних організаційно-правових форм та утворення юридичної особи іншої організаційно-правової форми, ніж реорганізована юридична особа [13, с. 99].
Водночас, як свідчить судова практика здійснення змішаної реорганізації щодо акціонерних товариств, досі не викликало особливих застережень. У зв’язку з наведеним, вважаємо за можливе не погодитися із законодавчим підходом щодо змішаних способів припинення з правонаступництвом акціонерних товариств, та пропонуємо виключити із Закону України “Про акціонерні товариства” норми, які забороняють здійснювати реорганізації акціонерних товариств з іншими видами господарських товариств та виробничими кооперативами.
Невизначеними також залишаються проблеми правового регулювання перетворення непідприємницьких юридичних осіб у підприємницькі (та навпаки) та установ в інші організаційно-правові форми юридичних осіб.
Відповідно до ст. 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
Законодавець визначає товариство як організацію, створену шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві, а установу – як організацію, створену однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Доцільно звернути увагу на роз’яснення Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, згідно з яким чинним законодавством не встановлений механізм реорганізації шляхом перетворення суб’єктів підприємницької діяльності в організації, заклади, установи, однак надано право органам місцевого самоврядування та місцевим державним адміністраціям приймати рішення про створення, ліквідацію, реорганізацію підприємств, установ і організацій комунальної і державної форм власності [8]. До цього слід додати, що не врегульваними належно залишаються і питання припинення установ шляхом перетворення.
В юридичній літературі є точка зору, згідно з якою в окремих нормах ЦК України слід закріпити положення про неможливість перетворення установи в юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку [19, с. 16].
Дані питання у зв’язку з особливостями правового статусу установ як суб’єктів права підлягають, на нашу думку, детальному законодавчому врегулюванню.
У зв’язку з дослідженням можливості здійснення реорганізації непідприємницьких юридичних осіб шляхом перетворення у підприємницькі юридичні особи, наведемо такий приклад із судової практики. Так, розглянувши справу № 22/35–04–1091 за позовом громадської організації “Наташа” (м. Одеса) до Виконавчого комітету Одеської міської ради про зобов’язання провести перереєстрацію, господарський суд Одеської області рішенням від 08.04.2004 в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що гаражно-будівельний кооператив не може бути правонаступником прав та обов’язків громадського формування, а реорганізація об’єднання громадян передбачає створення нового об’єднання, реєстрація якого відповідно до ст. 19 Закону України “Про об’єднання громадян” здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. Постановою апеляційної інстанції від 24.05.2004 рішення місцевого суду скасовано, позов задоволений. Постанова мотивована тим, що Статутом позивача передбачено, що припинення діяльності організації може бути проведено шляхом її реорганізації чи ліквідації; реорганізація здійснюється за рішенням загальних зборів організації, що відповідає вимогам ст. 19 Закону України “Про об’єднання громадян”, де зазначено, що реорганізація об’єднання громадян здійснюється відповідно до його статуту; реорганізація позивача не суперечить вимогам ст.ст. 104, 108 ЦК України. ВГСУ постанову Одеського апеляційного господарського суду та рішення місцевого суду скасував, а справу направив на новий розгляд. Прийняте рішення ВГСУ мотивував тим, що суди попередніх інстанцій достеменно не з’ясували: поширюється чи ні на позивача дія Закону України “Про об’єднання громадян”; позивач має назву громадська організація, але судами не досліджені мета його створення, джерела надходження коштів, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності (розділ 5 та 6 Статуту позивача) [12].
Тому, у вирішенні поставлених питань необхідно виходити зі змісту ст. 86 ЦК України, відповідно до якої непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
Вищенаведене дає підстави для висновку, згідно з яким не всі непідприємницькі юридичні особи можуть бути перетворені у підприємницькі. Обґрунтованим є погляд І. Кучеренко, відповідно до якого дана процедура можлива лише у випадку, коли члени (учасники) непідприємницької юридичної особи мають певні майнові права, наприклад право на отримання майна у випадку ліквідації цих юридичних осіб чи право на пай у непідприємницьких кооперативах [18, с. 364]. При цьому, варто додати, що дана процедура є можливою за умови, якщо законом не заборонено окремим непідприємницьким юридичним особам та установам здійснювати підприємницьку діяльність. Беручи до уваги наявність у наукових джерелах та на практиці різних підходів щодо вказаної проблематики, видається доцільним передбачити в ЦК України, що непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть бути перетворені у підприємницькі юридичні особи лише у разі якщо законом не заборонено здійснення ними підприємницької діяльності, яка відповідає меті їх створення та сприяє її досягненню.
Підсумовуючи вищенаведене, вважаємо також за можливе зробити наступні висновки:
необхідно удосконалити процедуру перетворення юридичних осіб шляхом внесення змін до ч. 15 ст. 37 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, виключивши положення, згідно з яким при перетворенні юридичної особи до неї не застосовуються обмеження, встановлені ч. 2 ст. 35 цього Закону;
з метою уникнення непорозумінь у правозастосовній діяльності варто доповнити перелік, визначений ч. 1 ст. 27 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” такою підставою, як “невиконання юридичною особою вимог законодавства щодо кількісного складу її засновників (учасників)”;
слід виключити із Закону України “Про акціонерні товариства” норми, які забороняють здійснювати реорганізації акціонерних з іншими видами господарських товариств та з виробничими кооперативами;
––––––––––––––––––––
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV, Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 40–44, ст. 356
Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV, Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, № 19–20, № 21–22, ст. 144
Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 № 755- IV, Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 31– 32, ст. 263
Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.91 № 1576-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 49, ст. 682
Закон України “Про акціонерні товариства” від 17.09.2008 № 514-VI // Урядовий кур’єр. – 29.10.2008
Указ Президента України “Про корпоратизацію підприємств” від 15.06.93 № 210/93 [Електронний ресурс]. – К.: CD-видавництво “Інфодиск”, 2008.
Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств, затверджене Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30.12.98, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 04.03.99 за № 137/3430 (із змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – К.: CD-видавництво “Інфодиск”, 2008.
Письмо Государственного комитета Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства Относительно реорганизации предпринимательской деятельности в организации, заведения, учреждения от 16.11.2001 № 4–422–307/6816 // Бухгалтерская газета. – 13.01.2002. – № 2 [Електронний ресурс]. – К.: CD-видавництво “Інфодиск”, 2008.
Постанова Вищого господарського суду України від 22.11.2005 / Господарське судочинство // Науково-практичний юридичний журнал / Судова практика у господарських справах, 11–12/2006 – С. 45–48
Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.07.2006 / Господарське судочинство // Науково-практичний юридичний журнал / Судова практика у господарських справах, 11–12/2006 – С. 43–44
Справа № 30/205–07, Єдиний державний реєстр судових рішень України // www.reyestr.court.gov.ua
Справа № 22/35–04–1091 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.arbitr.gov.ua
Бакулина Е.В. Совершенствование правового регулирования реорганизации хозяйственных обществ: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Бакулина Елена Владимировна. – М., 2004. – 216 с.
Винар Л.В. Правовий статус юридичних осіб, заснованих державою: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 “цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Л.В. Винар. – Львів, 2006. – 20 с.
Гула О. Перетворення приватного підприємства на приватне товариство: шляхи вдосконалення організаційно-правової форми підприємництва / Олена Гула // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 4. – С. 82–84
Жданов Д.В. Реорганизация акционерных обществ в Российской Федерации / Дмитрий Владимирович Жданов. – М.: “Статут”, 2001 – 207 с.
Кібенко О.Р. Сучасний стан та перспективи правового регулювання корпоративних відносин: порівняльно-правовий аналіз права ЄС, Великобританії та України: дис… д-ра юрид. наук: 12.00.04 / Кібенко Олена Рувімівна. – Х., 2006. – 526 с.
Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: дис… д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Кучеренко Ірина Миколаївна. – К., 2004. – 475 с.
Лещенко Д.С. Правовий статус установ в цивільному праві України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 “цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Д.С. Лещенко. – Харків, 2005. – 20 с.
Макаров С.А. Общество с ограниченной ответственностью как субъект гражданского права: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Макаров Сергей Александрович. – Саратов, 2004. – 207 с.
Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. – К.: Істина, 2008. – 976 с.
Трофимов К.Т. Кредитные организации в банковской системе Российской Федерации (Гражданско-правовые проблемы): дис. д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Трофимов Кирилл Тимофеевич. – М., 2005. – 392 с.
Шевченко Н.І. Перетворення як вид реорганізації господарських товариств / Н.І. Шевченко // Часопис Київського університету права. – 2006. – № 2. – С. 138–143
Наступна >