106

---

ІІІ. ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

Законодавством передбачено перелік підстав, при наявно­сті яких право власності припиняється.

До таких підстав відносяться:

A) добровільне припинення права власності:

1. добровільна відмова власника від прав на земельну ді­лянку;

2. смерть власника земельної ділянки за відсутністю спадкоємця;

3. відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

Б) вилучення земель без згоди власника за наявності його вини:

звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

конфіскація за рішенням суду;

B) вилучення земель без згоди власника за відсутності його вини:

6. відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної не­обхідності та для суспільних потреб;

7. невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства протягом року при спадкуванні земель сільськогосподарського призначення.

Розглянемо більш детально зазначені випадки припинення права власності.

Добровільна відмова - це самостійне волевиявлення влас­ника земельної ділянки, яке пов’язане із небажанням подальшої експлуатації належної йому на праві власності ділянки.

Для цього громадянин повинен подати заяву про добровіль­ну відмову від права власності на землю на користь держави або територіальної громади.

Добровільна відмова від права власності на земельну ді­лянку полягає у здійсненні відповідної процедури, а саме:

отриманн

я згоди представників держави або територіаль­ної громадина отримання права власності на земельну ді­лянку;

підготовка та укладення угоди про передачу права влас­ності на земельну ділянку відповідно державі або терито­ріальній громаді;

нотаріальне посвідчення укладеної угоди;

державна реєстрація укладеної угоди.

Органами державної реєстрації, які фіксують укладені уго­ди про передачу права власності на земельну ділянку на підста­ві добровільної відмови є органи місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки. Зазначений орган пе­ревіряє подані документи і приймає відповідне рішення.

У разі прийняття позитивного рішення на обох примірни­ках угоди ставиться штамп із зазначенням дати реєстрації та номеру запису а також підпис особи, яка зареєструвала договір. Один примірник угоди повертається власнику земельної ділян­ки, інший залишається у виконавчому комітеті органу місцево­го самоврядування.

Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

використання земельної ділянки не за цільовим призна­ченням;

неусунення допущених порушень законодавства (забруд­нення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бакте­ріально-паразитичними карантинно-шкідливими орга­нізмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об’єктів інженерної інфраструктури меліоративної системи, по­рушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоду здоров’ю населення) в тер­міни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

конфіскації земельної ділянки;

викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспіль­ної необхідності та суспільних потреб;

примусового звернення стягнень на земельну діяльну по зобов’язаннях власника цієї земельної ділянки;

невідчуження земельної ділянки іноземними особами без громадянства протягом року при спадкуванні земель сільськогосподарського призначення.

Іноземні особи та особи без громадянства можуть набува­ти права власності лише на земельні ділянки несільськогоспо-дарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за ме­жами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухо­мого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Це свідчить про те, що іноземні громадяни та особи без гро­мадянства не можуть володіти на праві приватної власності:

земельними ділянками сільськогосподарського призна­чення;

земельними ділянками несільськогосподарського при­значення за межами населених пунктів, на яких відсутні об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

У разі прийняття іноземцями та особами без громадянства у спадщину земельної ділянки зазначеної категорії, вони повин­ні добровільно відчужуватися у власність держави або терито­ріальної громади протягом року.

Якщо земельна ділянка цією особою не відчужена, вона під­лягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання відповідно до своїх повноважень мають право викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для суспільних потреб.

Земельні ділянки підлягають викупу для таких суспільних потреб:

а) під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

б) під будівлі, споруди та інші виробничі об’єкти державної та комунальної власності;

в) під об’єкти природно-заповідного та іншого природоохо­ронного призначення;

г) оборони та національної безпеки;

д) під будівництво та обслуговування лінійних об’єктів та об’єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, га­зопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, на­фто- та газових терміналів, електростанцій тощо);

е) під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій;

є) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об’єкти загального користування, необхідні для обслуговування насе­лення.

Увага! Власник земельної ділянки не пізніше, ніж за один рік до майбутнього викупу має бути письмово попереджений органом, який приймає рішення про її викуп.

Процедура викупу земельних ділянок складається з трьох стадій:

I стадія.

Орган, який приймає рішення про її викуп, письмово по­переджає власника земельної ділянки про майбутній викуп. Письмове попередження повинно бути зроблене за один рік до викупу; зазначений термін не може бути зменшеним.

II стадія.

Отримання згоди власника земельної ділянки на її викуп. У разі незгоди власника земельної ділянки на її викуп, це питання вирішується у судовому порядку.

На цій же стадії встановлюється вартість земельної ділянки, яка підлягає викупу відповідно до грошової і експертної оцінки земель. Якщо власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку.

Експертна грошова оцінка передбачає визначення ринко­вої (імовірної ціни продажу на ринку) або іншого виду вартості об’єкта оцінки (заставна, страхова, для бухгалтерського обліку тощо), за яку він може бути проданий (придбаний) або іншим чином відчужений на дату оцінки відповідно до умов угоди.

Проведення експертної грошової оцінки складається з ряду етапів, серед яких: обстеження земельної ділянки та вивчення ситуації на ринку землі; визначення виду вартості земельної ділянки відповідно до умов угоди; складання завдання на оцін­ку та укладання договору про оцінку; збирання, оброблення та аналіз вихідних даних, необхідних для проведення оцінки; виз­начення найбільш ефективного використання земельної ділян­ки; вибір та обґрунтування методичних підходів; визначення вартості земельної ділянки за обраними методичними підхо­дами та формулювання остаточного висновку; складання звіту про оцінку.

ІІІ стадія.

Якщо власник земельної ділянки згоден з викупною варті­стю, процедура викупу земельної ділянки завершується укла­данням угоди між власником земельної ділянки і органом дер­жавної влади чи місцевого самоврядування. У випадках, коли власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, пи­тання вирішується в судовому порядку. Рішення суду є остаточ­ним.

У разі введення воєнного або надзвичайного стану земель­ні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридич­них осіб, можуть бути відчужені (вилучені) з мотивів суспіль­ної необхідності у встановленому порядку.

Суспільною необхідністю є введення на території країни або її окремих регіонах воєнного або надзвичайного стану.

Воєнний стан – це особливий стан, порядок управління, що запроваджується у разі оголошення війни, збройної агресії або загрози воєнного нападу.

Надзвичайний стан – це особливий режим діяльності орга­нів державної влади та органів місцевого самоврядування, під­приємств, установ та організацій, який встановлює обмеження прав і свобод людини і громадянина, а також юридичних осіб та покладає на них додаткові обов’язки. Надзвичайний стан вво­диться при наявності значних громадських заворушень, вну­трішніх військових конфліктів, стихійних лих, екологічних та техногенних катастроф.

У разі припинення права власності на земельну ділянку у зазначених випадках власникам земельних ділянок повністю відшкодовується вартість ділянки, що вилучається.

Збитки відшкодовуються власникам земельних ділянок при їх вилученні (викупі) після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку під­приємства, установи, організації або громадянина.

Увага! Особа, у якої була примусово відчужена земельна ділянка, після припинення дії обставин, у зв’язку з якими було проведено примусове відчуження, має право вимагати повер­нення цієї земельної ділянки.

У разі неможливості повернення примусово відчуженої зе­мельної ділянки (наприклад, земельна ділянка внаслідок зем­летрусу, зсувів, повеней стала деградованою або забрудненою радіаційно небезпечними та радіоактивними елементами, важ­кими металами, іншими хімічними елементами тощо) власнику за його бажанням надається інша земельна ділянка.

Земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рі­шенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених за­коном.

Конфіскацію слід розглядами як примусове безоплатне ви­лучення земельної ділянки у власність держави за злочин або цивільне чи адміністративне правопорушення.

В цивільному законодавстві конфіскація земельної ділян­ки може бути застосована судом при визнанні недійсними угод щодо земельних ділянок, укладених із порушенням встановле­ного порядку.

У кримінальному праві конфіскація майна розглядаєть­ся як один із видів покарань, що віднесений до додаткових. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини.

В адміністративному законодавстві конфіскація розгляда­ється як один із видів адміністративного стягнення, а саме кон­фіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосе­реднім об’єктом адміністративного правопорушення.

 

< Попередня   Наступна >