Радник

§ 6. Поняття та елементи дієздатності фізичної особи

Для того, щоб мати можливість самостійно створювати для себе цивільні права і обов'язки, фізична особа мас бути не лише право­здатною, але й дієздатною.

У найбільш простому вигляді дієздатність як правова категорія може бути визначена як здатність особи своїми діями набувати права і створювати обов'язки. Вона може бути визначена й інакше — як здатність особи вчиняти дії з правовими наслідками. У кожному разі наголошується на тому, що дієздатна особа сама для себе своїми власними діями набуває права і обов'язки, у результаті власних дій стає учасником правовідносин.

Дієздатність фізичної особи — це її здатність своїми власними діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК).

Наведене визначення дієздатності фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію. Разом з тим, воно не містить вказівок на особливості дієздатності саме фізичної особи, не зазначає ті риси, котрі відрізняють її від тлумачення дієздатності юридичної особи (котра, однак, згідно із концепцією ЦК, не спів­падає з поняттям дієздатності фізичної особи — див. ст.

Елементами змісту дієздатності фізичної особи є:

1) можливість самостійного вчинення правочинів (право- чиноздатність);

2) можливість нести самостійну майнову відповідальність (де- ліктоздатність);

3) можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (теста- ме нтоздатність);

4) можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (трансдієздатність);

5) можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнес- дієздатність). Доцільність виокремлення такого елементу дієздат- пості зумовлена тим, що цей елемент загального поняття дієздат­ності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, але й пов'язаний із вчиненням дій щодо державної реєстрації громадянина як підприємця, з одного боку, регулюванням діяль­ності фізичних осіб — підприємців правилами нормативно-право- вих актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст.ст. 50—54 ЦК) з іншого.

На перший погляд, виокремлення окремих елементів дієздат­ності не має практичного значення, а швидше знаходиться у пло­щині теоретичних дискусій. Проте, це враження хибне.

ЦК, даючи у ст. 30 загальне визначення дієздатності, разом з тим у подальших нормах диференційовано підходить до виникнення окремих елементів дієздатності. Так, якщо правочиноздатність виникає у особи, що досягла 14 років (за умови, що батьки, уси- новлювачі чи піклувальники не заперечують проти правочину — ст.ст. 32, 221, 222), то виникнення деліктоздатності ЦК пов'язує з наявністю додаткових умов (зокрема, з наявністю майна, достат­нього для відшкодування — ст. 33). Якщо часткова правочиноздат­ність є навіть у особи, яка не досягла 14 років (ст. 31), то транс- дієздатність, як випливає зі ст. 242 ЦК, настає лише з досягненням повноліття. Хоча заповіт є одностороннім правочином, але право на заповіт (тестаментоздатність) виникає лише у осіб з повною ци­вільною дієздатністю і до того ж (на відміну від інших правочинів) не може реалізовуватися через представника (ст. 1234 ЦК). Така сама вимога щодо повної дієздатності як загальне правило висунута в ст. 50 ЦК щодо фізичної особи, яка хотіла б займатися підприєм­ницькою діяльністю. Виняток з цього правила встановлений ст. 35 ЦК, але й тут є особливість — віковою межею є "нетиповий" для норм ЦК вік — 16 років. Тому слід визнати, що розрізняння вказа­них елементів дієздатності є доцільним і з практичної точки зору, оскільки дає змогу диференційовано підходити (що робить і ЦК) до визначення вимог стосовно надання особі того чи іншого виду (еле­менту) дієздатності.