Герасимів. Право соціального забезпечення, 2004.

Право соціального забезпечення - Як оформити пенсію?

Тема № 10.

ПРАВА ЛЮДИНИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Загальнотеоретична характеристика прав людини. Права людини взагалі і права людини в сфері соціального забезпечення зокрема. Міжнародно-правові стандарти щодо прав людини у сфері соціального забезпечення. Конституційне закріплення права людини на соціальне забезпечення, право на здоров’я. Право на виконання особистих обов’язків. Право на материнство. Право на дитинство. Право на пенсію. Право на страхування. Право на належний рівень життя. Право на піклування. Співвідношення прав людини у сфері права соціального забезпечення з обов’язками в даній сфері соціального захисту як найважливіша умова досягнення стабілізації у суспільстві. Через соціалізацію прав людини до благополуччя та стабільності в державі. Стан проблем в юридичній літературі.

Погляди на права людини - як з історичної точки зору, так і сьогодення відбивають широкий спектр поглядів суспільства: від правового нігілізму до правового ідеалізму, від анархії до правової держави, від обмеження прав та свобод до всезагальної демократії.

У житті склалось так, що людські інтереси завжди брали го­ру над державними в будь-якій сфері: чи в політиці, чи в економіці, чи в праві. Чому? Причина в самому житті. Будь-кому: народу, нації чи окремій конкретній людині притаманні прагнення здобути (або мати) такі цінності, котрі б повністю задо­вольнили їх потреби. Реалізація деяких цінностей є вирішальною умовою при здійсненні особою своєї діяльності - законної чи незаконної. Це тому, що людина прагне знайти джере

ло права у психологічних, економічних, а найголовніше - у соціальних глибинах розвитку суспільства, тобто в реальних діях чи вчинках. А вже соціальні чинники повинні бути закріплені в законодавстві у вигляді прав та свобод громадян, та й не тільки «громадян», а й інших осіб, незалежно від того - особа з громадянством чи без громадянства.

Отже, настав час поставити законодавство на службу людині, повернути право до людини, зробити право гарантом людських потреб. Це можна зробити, тільки закріпивши та відтворивши основні права та свободи людини. Розпочати слід, перш за все, з основних прав людини в галузі соціального забезпечення. Чо­му саме і цього? Тому, що, з одного боку, час великих можли­востей та ще більших надій закінчується, а з іншого - виникає ситуація, в якій можна зіпсувати вже в зародку багато справ. Вважається, що ми нібито заклали основу, фундамент держав­ності і будуємо наш спільний дім. Проте бачимо, що будівля дає тріщини, бо помилки були зроблені з самого початку, і ми «по­жинаємо плоди» власної недбалості та халатності, подекуди страху та лицемірства, нерішучості та пасивності. Зволікати далі час є помилкою, яка може привести до нового розпаду, до важких наслідків, до трагедії.

Три сходинки на порозі нашого спільного дому - Земної кулі, на яких три людські постаті, взявшись за руки, ніби підносяться до сонячного сяйва,- така емблема всесвітньої конференції з питань соціального розвитку, що відбулась у Копенгагені. Документи, що обговорювались тут, повернули питання глобально­го розвитку цивілізації обличчям до людини. Проблеми бідності, безробіття, різкого соціального розшарування та екологічних криз актуальні для України та інших країн з перехідним станом економіки, а також для тих країн, що їх звикли називати «тре­тім світом». Немає потреби доводити, що такий стан у суспільстві пов’язаний безпосередньо з порушенням основних прав людини, перш за все з порушенням невід’ємного права кожної осо­бистості на гідне життя у дружньому середовищі.

Отже, назріла необхідність провести соціалізацію права, тоб­то повернути закони обличчям до людини шляхом закріплення основних природних прав в галузі соціального забезпечення. Це, перш за все, пояснюється типовими проявами кризових явищ, які охопили наше суспільство в процесі реформи фундаментальних економічних, політичних та духовних основ суспільства. Юридичні та організаційні принципи, які закладені в основу ді­яльності, та й взагалі в наше життя, вступили в серйозні про­тиріччя з новими соціально-політичними реаліями. На одному боці цих реалій - зростаюче усвідомлення невід’ємних прав людини і громадянина, сфера яких виявилась ширшою, ніж було прийнято вважати ще вчора, а з другого боку - загострення со­ціальної напруги і, як крайній її прояв,- швидке розшарування населення, та те швидший ріст злочинності, поєднаний з негативними змінами її якісних характеристик.

Як бачимо, потрібно встановити прямий зв’язок - між правами людини та соціальною політикою держави історично склало­ся так, що цей зв’язок, принаймні, був двояким. З давніх-давен політики стверджували таку систему, котра в основному служи­ла їх інтересам. Ідол закону у свідомості людини швидше асоціювався не з правами та свободами, а з обов’язками.

Розглядаючи вплив прав та свобод людини у сфері соціально­го забезпечення на повсякденне життя суспільства, не можна забувати і про те, що в будівництво основ Української незалежної держави ми заклали добробут людини. На порозі третього тисячоліття в Україні докорінно змінюються політичні та соціально-економічні відносини, а також система соціальних цінностей і це - не примха долі, не здійснення добрих побажань. Це є результатом дії об’єктивних процесів, що керують життєвими законами, на які завжди треба зважати. Але врахо­вуючи весь вир проблем, що охопив нашу країну, яка тільки встала на шлях забезпечення основних прав людини, потрібно, насамперед, звернути увагу на ті права людини, які її захищають, надають можливість відчути безпеку з боку держави в період політичних баталій, економічних криз, правового хаосу та соціальної незахищеності. Мова, звичайно, йде про права люди­ни у сфері соціального забезпечення. Але є помилкою зводити їх тільки до підтримки знедолених, пристарілих та ін.

Зрозуміло, всі верстви населення повинні бути економічно і морально захищені. Але як цього досягти? Звичайно, шляхом утвердження міжнародно-правових стандартів щодо прав люди­ни. І це буде найважливішим гарантом досягнення стабілізації у суспільстві. Адже безліч міжнародних організацій присвятили свою роботу соціальному забезпеченню людини за допомогою прийняття з цього приводу міжнародних документів. Щоправ­да, не можна стверджувати, що все досконало в суспільному захисті і за кордоном. Є й там свої недоліки. Проте, ставши на шлях побудови свого національного права, ми повинні враховувати досвід розвинутих країн, а також робити все можливе для злиття міжнародно-правових актів з внутрішньодержавними законами. І першим кроком на цьому шляху повинно бути відбит­тя в нашому законодавстві і реалізація на практиці тих норм щодо прав людини, які захистять їх від природних катаклізмів, ринкового упередництва, примх економіки та політики, у разі нещасного випадку та казусів долі.

Враховуючи юридичну базу, яка сформувалась багато років тому, беручи до уваги теорію та практику юриспруденції, взяв­ши за основу міжнародно-правові акти, можна виділити такі основні права людини у сфері соціального забезпечення: право на гідний людський спосіб існування, право на відсутність дис­кримінації, право на життя, право на адекватний рівень життя, право на сімейне життя, право на ефективний захист, право на рівний доступ до громадських послуг, право па достатній соці­альний захист, право па необхідний рівень грошових витрат, право на їжу, право на пенсію і право на рівну оплату за при­ватну роботу, право на відпочинок та дозвілля, право на здо­ров’я та ін. (адже передбачити всі права людини в разі нещас­них випадків неможливо).

Виходячи із світового правового потенціалу, ми пропонуємо для досягнення стабілізації у суспільстві забезпечити такі права людини у сфері соціальної захищеності: право на усунення розбіжностей між внутрішньодержавним законодавством і між-народно-правовими актами на користь останніх, право на до­статній соціальний захист незалежно від статусу особи, право на забезпечення необхідного рівня грошових виплат людей, котрі цього потребують, право осіб, котрі не зайняті на ринку праці і не мають ніяких засобів до існування, отримувати достатню допомогу відповідно до їх конкретного становища, право осіб, які виходять на пенсію, на користування засобами, які б забез­печували їм необхідний рівень життя, право особи, яка фактич­но пенсійного віку, але не має права на пенсію або не має інших засобів до існування, на грошові засоби, на медичну і соціальну допомогу відповідно до потреб, право без обмеження користуватися системою охорони здоров’я, що існує в державі, право на гарантований рівень ресурсів відповідно до людської гідності, право допомоги у соціальній інтеграції осіб, які законно прожи­вають на території держави, та інтеграції на ринку праці тих, хто здатний займатися активною діяльністю, право забезпечення незайнятих працівників, які перестали працювати в кінці свого непрацездатного життя або змушені перервати свою діяльність через хворобу, нещасний випадок, народження дитини, ін­валідність або безробіття,- адекватним заходом, встановленим у вигляді грошових виплат або іншим помічним чином та ін.

Необхідно також забезпечити право на людське ставлення з боку чиновників та різного роду осіб, що повинно включати в себе такі норми, як: чесність, доступність, максимальну діло­витість, стимулювання, обов’язковість, оптимальність, захищеність, індивідуальний підхід, а також інші людські чесноти.

Звичайно, утверджуючи основні права у сфері соціального забезпечення, слід підкреслити - всі вони повинні бути спрямованими на людину, її захист. І тільки тоді, коли людина впевнена в своїй захищеності, коли вона знає, що, у разі потреби, їй завжди прийдуть на допомогу, забезпечать найнеобхіднішим і подбають про її завтрашній день, тільки тоді можна сказати право соціального забезпечення зробило все на шляху гаран­тування основних прав людини, на шляху досягнення її добро­буту, благополуччя, а отже - на шляху досягнення стабілізації у суспільстві в цілому.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук