Радник

---

Тема № 2.

ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯК ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА

Загальнотеоретична характеристика галузі права. Поняття права соціального забезпечення. Система нормативно-правових актів в сфері соціального забезпечення в Україні. Право соціального забезпечення України. Внутрішня ієрархічна структура. Наукова обґрунтованість самостійності даної галузі. Теоретичний та практичний аспект права соціального забезпечення, об’єктивність існування права соціального забезпечення. Предмет, метод, система соціального забезпечення України. Загальна та особлива частини права соціального забезпечення. Функції права соціального забезпечення. Основні напрямки впливу на суспільні відносини. Принципи, джерела та завдання права соціального забезпечення. Міжнаціональне та національне право соціального забезпечення. Стан проблеми в юридичній літературі.

Успішне вирішення завдань правотворчої та правозастосовчої діяльності в сфері соціального забезпечення в великій мірі залежить від стану галузевої правової науки. Вона покликана дово­дити нерозривний зв’язок всіх елементів предмету регулювання даної галузі права, наявність загальних принципів правового регулювання, обґрунтувати допустиму галузеву диференціацію згідно об’єктивно існуючих ознак і нарешті „сконструювати“ єдиний галузевий кодифікаційний нормативний акт, з відповід­ним обґрунтуванням кожного його положення.

Неможливо не враховувати і того, що окремі вчені заперечують проти визнання права соціального забезпечення як галузевого права. Немає єдиних поглядів щодо головн

их аспектів теорії і серед прихильників самостійності права соціального забез­печення. Тому, як відмічають Азарова Є. Г., Козлов А. Є., має місце не розроблена теорія соціального забезпечення, питання про правову та економічну природу, про головні завдання і функції. До того слід додати, що суперечливим залишається питання про форми кодифікації законодавства про соціальне забезпечення.

Комплексна розробка галузі права соціального забезпечення на сучасному етапі передбачає конкретні засоби виявлення сут­ності, структури та функцій соціального забезпечення, обґрун­тування можливих форм кодифікації законодавства про соціальне забезпечення, встановлення принципів права соціального забезпечення, склад і зміст його галузевих функцій, аналіз го­ловних рис методу, наукову будову структури галузі тощо. Беручи до уваги теорію і практику юриспруденції, а також опираючись на юридичну базу, яка була сформована протягом років постало завдання змінити старі, відживші та утворити нові, прогресивні, а також удосконалити основні, базові інститути права. Такі зміни повинні торкатись і права соціального забез­печення.

Основним повинно бути вироблення правильного уявлення про сутність такого багатоаспектного явища як соціальна політика, розкриття системних зв’язків в механізмі трансформації правових норм, які регулюють соціальне забезпечення в системі діючого законодавства і практики його застосування в цій сфері правового регулювання.

Під самостійною конкретною галуззю права розуміється система взаємозв’язаних, однорідних норм, які характеризуються своїм предметом регулювання - однорідною сферою суспільних відносин. Причому даний предмет має свій специфічний метод правового регулювання, а також наявність об’єктивних перед­умов для виділення даної групи норм права в самостійну галузь.

В сукупності з іншими чинниками утворюється система галузі права, що характеризується сукупністю норм, які видаються за волею усього народу. Іншими словами, система права самостійне явище, яке складається з елементів галузей права.

В свою чергу, кожна самостійна конкретна галузь права поділяється на декілька елементів, а саме: правових інститутів.

Вся сума правових інститутів однієї галузі права ділиться на дві більш великі частини: загальну і особливу. Тож правові ін­ститути, які характерні для всіх норм даної галузі права вхо­дять в загальну частину, а конкретні правові інститути - в особ­ливу.

Таким чином, можна сказати, що галузь права соціального забезпечення є сукупністю норм, які видаються самою державою, або по її узгодженні громадськими організаціями, взає­мозв’язаних між собою, але разом з тим диференційованих по їх ціленаправленості. Уся гама норм з соціального забезпечення в кінцевому рахунку є економічним базисом і політичним устроєм держави, політичної організації суспільства в цілому.

В чому суть розбіжностей різних, часто протилежних точок зору на проблему самостійності галузі права соціального забез­печення людини? Чи можливо досягти згоди в цій сфері? Чи існує єдиний і абсолютний критерій оцінки повноти реалі­зації того чи іншого виду соціального забезпечення? Ймовірно, що в даному випадку якнайкраще підходить правило: скільки людей, стільки й думок. Але поряд з тим обмежитися таким поясненням було б дуже легковажно. Та і не в цьому суть розбіжностей. Справа не в уподобаннях тієї чи іншої особи. Коріння розбіжностей йдуть в глибину, зміст підходу до проблеми в ці­лому, її концептуальні основи. Не уяснивши, що таке соціальне забезпечення, і яким повинен бути його правовий статус та вираз, важко не тільки виробити нормативну базу галузі права соціального забезпечення, але й гідно оцінити концепцію в цілому.

Яким повинно бути соціальне забезпечення в Україні? Які верстви населення повинно найбільше захистити? Якого шляху розвитку притримуватися? Яким методом регулювати? На всі ці запитання дадуть відповіді ті керівні засади, які ми закладемо в основу однієї з найактуальніших галузей українського націо­нального права - права соціального забезпечення.

Серед тої невеликої кількості понять, якими користується сучасна правова наука, соціальне забезпечення в Україні відно­ситься до ряду найменше розвинутих категорій. В правовій та економічній науках воно використовується в різних значеннях, а звідси й різні тлумачення й трактування.

В зв’язку з цим видається за необхідне розглядати соціальне забезпечення країни як:

- суспільно-історичний тип матеріального забезпечення при­старілих та недієздатних;

- особливу форму відносин, які складаються при розподілі суспільних фондів;

- функцію держави;

- державну систему;

- правову форму матеріального забезпечення осіб, які во­лодіють соціально-правовими основами такого забезпечення;

- форму опосередкованого стимулювання активної участі гро­мадян в соціально-економічному житті;

- реалізацію одного з найважливіших соціально-економічних прав людини.

І цей перелік значень права соціального забезпечення Ук­раїни як галузі права на сучасному етапі часу не може бути ви­черпним, оскільки соціальне забезпечення з кожним днем набуває все нових і нових форм, а звідси нових втілень в життя та нових значень.

Який же початковий зміст поняття права соціального забезпечення? Чи існує він сам по собі, незалежно від оточуючої дійсності, чи є неподільним з тією соціальною, економічною, по­літичною, духовною сферою, в котрій живе людина? Чи є соціальне забезпечення галуззю права, а звідси цілісною категорією, чи можливе роздроблення його на окремі, самостійні, незалежні один від одного інститути та норми права? Тільки перелік цих питань показує, наскільки непроста проблема визначення самостійності права соціального забезпечення України. Допомо­жуть відокремити національну галузь в теорії та практиці мета і завдання права соціального забезпечення.

Метою права є завчасно обдуманий і бажаний державою результат правового регулювання загальних відносин [1, 43; 2, 367].

Ціль галузі права відображає її соціальне призначення, її місце в правовій системі. Вона базується на головних напрямках політики сучасних держав в даній сфері, в суспільному житті і є нормативним закріпленням. В залежності від часу досягнення розрізняють близькі, перспективні і кінцеві цілі.

Цілі кожної галузі права отримують вираз в галузевих зав­даннях. Завдання те, що потребує виконання, досягнення [4]. Послідовно завдання конкретизують основні цілі галузі і засто­сування в даній групі загальних відношень, в тій чи іншій еко­номічній, соціальній, політичній або духовно-ідеологічній проб­лемі, в окремий період розвитку суспільства. Завдання можуть торкатися і власне права, і його внутрішніх закономірностей.

Ціль і завдання галузей права - статичні категорії, їх реалі­зація проходить через галузеві функції: „функція являється формою виразу завдань“ [3]. А звідси з допомогою функцій правових галузей здійснюються задачі галузі, досягаються цілі правового регулювання. Акти про соціальне забезпечення, як правило, не викладають цілі і завдання галузі права, ось чому їх формування представляє собою в основному результат науково­го дослідження.

Найближчі цілі права соціального забезпечення - забезпечи­ти реалізацію закріплених в Конституції України прав громадян: надати потребуючим допомогу суспільства у вигляді матеріального забезпечення, обслуговування із загальних фондів споживання через індивідуальну форму на відповідному рівні; здійснювати  вирішення  виробничих,  соціальних,   політичних, духовно-ідеологічних і демографічних проблем тощо.

1. Бегичев  Б.  К. Цели  советского  трудового  права // Правоведение, 1980.- № 5.- С. 43.

2. Керимов Д. А. Философские проблемы права.- М.: Мысль,  1972.-С. 367.

3. Куценко В. Й. Социальная задача, как категория исторического ма-териализма. К.: Наукова думка, 1972.- С. 100.

Ожигов С. И. Словарь русского языка. М.: Сов. энциклопедия, 1973 < Попередня   Наступна >