Передмова

Історія держави і права України - Україна у добу «раннього» тоталітаризму
50

Передмова

Досвід розвитку незалежної України за останнє десятиліття показує, що для того, щоб правильно визначити її перспективи, необхідно виявити та засвоїти уроки минулого, зважити кожен етап вітчизняної історії, зробити з цього відповідні висновки.

Одна з найскладніших та драматичних сторінок нашої політичної історії – 20-ті роки ХХ століття. Саме в цей період почала формуватися політична та економічна структура країни, її ідеологічне «обличчя», які протягом семи десятиріч визначали долю країни та мільйонів її громадян. У цей же час було закладено перші цеглини у монумент радянського тоталітаризму, який став своєрідним негативним феноменом ХХ століття. Генеза тоталітаризму тісно пов’язана з усіма основними соціально-політичними процесами, що відбувалися в цей час в країні, в тому числі з початком та еволюцією непу, створенням величезної фактично унітарної держави – СРСР, ідейно-політичною боротьбою всередині самої правлячої партії, перетворенні її у складову тоталітарного режиму, формуванні командно-адмініс­тра­тив­ної системи.

Нові підходи до дослідження вказаного періоду з’явилися ще наприкінці 80-х років. Взагалі період 1988-1991 був піком інтересу до цього етапу вітчизняної історії, коли з’явилася значна кількість праць, де багато питань історії 20-х років було переосмислено, розроблено з нових методологічних позицій. Разом з тим, в умовах існування СРСР (хоч і в стадії агонії) багато публікацій мали сенсаційно-кон’юн­ктурний характер, звертаючи основну увагу на діяльність Сталіна, а не на хибність комуністичної системи в цілому.

З проголошенням незалежності України інтерес до цього періоду значно зменшився, хоча тематика продовжує розроблятися.

В історичній літературі значного поширення набуло визначення цього етапу історії СРСР та України як

такого, що пов’язаний, перш за все, з формуванням сталінізму. Західні історики та політологи уже кілька десятиліть використовують поняття «сталінізм» як у широ­кому, філософському трактується, так і в локально-буденному. У пер­шому випадку сталінізм розуміється як тоталітарний різновид соціалізму, а в другому – як синонім особистого диктаторства і тиранії.

Юрій Шаповал – автор кількох монографій, присвячених вказаному періоду, вважає, що поняття «сталінізм» слід використовувати насамперед з метою «узагальнення вирішальних ознак діяльності Сталіна як керівника. У цьому плані слід визнавати також наявність ленінізму, хрущовізму, брежнєвізму». На наш погляд, раціональність цієї думки полягає в тому, що вона дозволяє виявити те особливе, що характеризує даний історичний період, його відмінність від попереднього, врахувати особистий фактор та його вплив на політичний розвиток країни.

Все ж, як нам здається, точнішим буде використання загальноприйнятої політологічної термінології, особливо щодо періоду 20-х років. Адже тут мова йде не лише про сталінізм, але й про ленінізм, про витоки, передумови, суть та особливості формування радянського тоталітарного режиму.

Думається, правильно зазначає у своїй книзі «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 роки)» Сергій Білокінь, коли пише, що «один з міфів, який введено в обіг спільними зусиллями, саме й полягав у тому, щоб усі злочини режиму персоніфікувати в одній–єдиній особі».

Разом з тим, на наш погляд, несправедливими є дорікання С.Білоконя на адресу Ю.Шаповала, який ніби-то «не наважився сказати про злочинність системи, самої ідеології». Навіть з тієї цитати, яку наводить С.Білокінь з роботи Ю.Шаповала, видно, що останній не оголошує винуватцем усіх злочинів та проблем лише Сталіна. Роботи Ю.Шаповала, присвячені діяльності ВЧК-ГПУ, та й інші свідчать про те, що він прекрасно розуміє і злочинність системи, і самої ідеології.

По-новому підійшов до визначення назви періоду 20-х років відомий дослідник цього етапу С.Кульчицький. Він назвав свою монографію, що вийшла друком 1996 року, «Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)». Термін «комунізм», як відомо, має багато значень, в тому числі політичний лад, теорія, партія, і тому використана назва в достатній мірі об’єктивно відбиває ті процеси, які відбувалися в цей час в Україні.

Автори даної роботи використали як узагальнюючу назву періоду «ранній тоталітаризм», вважаючи, як це вже вказувалося вище, що термін «тоталітаризм» об’єднує вплив та роль в історії цього періоду не лише Сталіна, але й Леніна, Троцького, Зінов’єва, Каменєва, Бухаріна та комуністичних намісників в Україні, зокрема Е.Квірінга та Л.Кагановича, відбиває еволюцію комуністичної системи в цілому.

Історію радянського тоталітаризму (саме такий термін здається нам найбільш вдалим, оскільки поєднує загальне (тоталітаризм) з особливим (радянський) можна умовно розділити на три періоди: ранній тоталітаризм, початок якого ми відносимо до завершення громадянської війни і національно-визвольних змагань в Україні та початку непу (1921 р.), а закінчення зв’язуємо з роком «великого перелому», фіаско непу, утвердженням режиму особистої влади Сталіна (1929р.). Доба зрілого тоталітаризму – з кінця 1929 р. – 1953 р., а пізнього – 1953-1991 роки.

У перебудовні часи вийшла дуже значна кількість публікацій, присвячених різним аспектам генези тоталітаризму в Україні та СРСР. Серед них слід назвати роботи Ю.Борисова, Г.Бордюгова та В.Козлова, М.Васецького, Д.Волкогонова, О.Лаціса, Р.Медве­дєва та ін. Більшість цих робіт, висновків та узагальнень, зроблених їх авторами, не втратили свого значення і до нинішнього часу.

У 90-ті роки дослідження періоду продовжувалися. У цей час побачили світ роботи І.Біласа, О.Бриндака, С.Білоконя, Г.Касья­нова, С.Кульчицького, В.Семененка, Ю.Шаповала, В.Чен­цова та ін. Цей період історіографії відзначається, перш за все, тим, що провідна роль у висвітленні історії 20-х років стала належати вітчизняним науковцям. Розбудова незалежної України актуалізувала дослідження, пов’язані із специфікою розвитку України в 20-ті роки, дала можливість неупереджено, із залученням недоступних раніше радянських та закордонних джерел, по-новому висвітлити проблеми діяльності українських політичних партій на початку 20-х років, витоків та суті націонал-комунізму, діяльності репресивних органів і т.д. Вказані роботи різні за рівнем наукових узагальнень та охопленням проблем, джерельною базою. Проте кожна з них – певний доробок у дослідженні непростого, сповненого драматизму періоду.

Не прагнучи «обійняти безмежне», автори зосередили свою увагу на основних, найсуттєвіших аспектах розвитку України в 20-ті роки.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук