67

---

(замість передмови]

Писати передмови, передні слова, як їх ще називають, завжди нелегко. Тому коли робота над цією книгою була вже практично завершена і видавництво запропонувало мені, як керівнику авторського колективу Енциклопедичного довідника, підготувати таку «прелюдію» до книги, я, чесно кажучи, і не знав, як це краще зробити. Розповідати про книгу — марне, вона розрахована на спеціального читача, того, хто хоче присвятити себе адвокатурі. Розповідати про авторів теж не є конче необхідним, зауважу лише, що всі вони — практикуючі адвокати.

Щодня ми вистоюємо годинами у передпокої суддівських опочивалень, щоб бути вислуханими. Рідко нам вдається бути почутими. Тому в книгу ми вклали те, що знаємо про адвокатуру, і те, що, на наш погляд, необхідно знати адвокатам. І не тільки майбутнім. Тому без перебільшення, книга ця — для адвокатів. її зміст повною мірою відповідає Програмі складання кваліфікаційних іспитів і Порядку складання кваліфікаційних іспитів, затверджених Протоколом від 1 жовтня 1999 р. № 6/2 зі змінами, внесеними протоколами Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України при Кабінеті Міністрів України: від 17 серпня 2001 р. № 6/3, від 16 листопада 2005 р. № IV/16-2, від 21 жовтня 2005 p. № IV/15-2, рішеннями Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України при Кабінеті Міністрів України від 21 жовтня 2005 р. № IV/3-2, від 2 лютого 2007 р. № IV 28-1.8. Це, так би мовити, мікрозміст книги.

Тепер я хотів би звернутися до адвокатів теперішніх і майбутніх.

Нас в Україні багато. Ми дуже різні. Нас не всі люблять. Ми не завжди чесні і послідовні, бо такими стаємо через многоліття своєї практики. Втім, хто з цим не згоден, хай не має гніву. Може, я і помиляюся, але мені так здається. Це не докір чи недолік. Це кладова нашої професії. Ми мусимо лукавити, аби перемогти нашого опон

ента, не завжди кажемо все, що знаємо, і що слід. Професія наша унікальна, вона вимагає від нас бути хорошою людиною, постійно нишпорячи у чужому непотребі. Ті, хто готується на цей терен, мають про це знати.

Адвокатура — це постійна робота над собою і тим, що доводиться робити.

Колись, навчаючись ще в школі, я слухав по радіо концерт на замовлення і почув, як для одного дуже хорошого адвоката замовили пісню — арію Містера Ікса з оперети Імре Кальмана «Принцеса цирку». Виконував її славний Георг Оте, і мене вразили слова, які відтоді я відношу винятково до адвокатів: «Живу без ласки, боль свою затая, всегда быть в маске — судьба моя».

Завжди бути у масці — така доля адвокатів. Маскувати під добре — зло, під правду — кривду, під чесність — обман, під вимисел — істину!

Перед тим, як написати «хочу бути адвокатом», подумай, чи зможеш ти зав­тра заявити відвід своєму однокурснику судді, який відхилив твоє таке обґрунто­ване клопотання, або чи вистачить у тебе сил визнати, що ти програв справу і го­норар потрібно повернути?

Адвокатура — це зіпсовані стосунки із друзями, байдужість держави, іноді — зневага колег по професії. А за що нас любити?

Ми «ліземо» на екрани телевізора, там, де нас не чекають, ми готові «обґрун­тувати» все і по-різному, ми іноді так обвинувачуємо, що окремим прокурорам і не снилося, ми можемо для вдоволення вимог клієнта з чорного зробити сніг, а з білого — чорну хмару. Маска нам допомагає. Ми робимо мудрі обличчя там, де мудрість і не ночувала, ми не червоніємо, коли накидаємося на жертву бандита через те, що він — «наш».

Ми ховаємось від клієнтів, які намагаються повернути собі невідроблений гонорар. І все це теж — адвокатура. Причому, не завжди її зворотний бік.

А мусить бути красивою.

Щоб нею гордилися ми і наші діти. Щоб слово «адвокат» викликало не судо­му лиця, а тепло у серці. Така адвокатура буде. Я вірю в таку адвокатуру, бо саме такій я присвятив своє життя.

Саме для красивої, чесної і мужньої адвокатури підготовлена ця книга. Маю надію, що вона допоможе тим, хто обрав і обирає цей шлях, не оступитися.

Сергій Сафулько, адвокат, голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури IV скликання

 

< Попередня   Наступна >