3.21. Виконання рішень Європейського суду з прав людини.

Адвокатура - Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката Ч.1
131

3.21. Виконання рішень Європейського суду з прав людини.

Якщо Суд визнає, що було допущено порушення Конвенції, і якщо національне законодавство відповідної держави передбачає можливість лише частко­вої компенсації, Суд може надати потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (ст. 50 Конвенції). Як правило, така сатисфакція означає відшкодування витрат, пов'язаних із судовими провадженнями, і, в разі необхідності, компенсацію реальних збитків та (або) моральної шкоди.

Згідно зі ст. 53 Конвенції, Договірні держави зобов'язуються виконувати рішення Суду. До цього часу держави, яким Суд висував вимогу сплати компен­сації відповідно до ст. 50, належним чином виконували її. Починаючи з жовтня 1991 р. у резолютивну частину свого рішення Суд включає положення, яке вима­гає сплатити заявникові компенсацію протягом трьох місяців від дня винесення рішення, а починаючи з січня 1996 р. Суд при цьому постановляє також про на­рахування і виплату з конкретної суми компенсації процентів у разі недотриман­ня строку виконання цієї вимоги.

Визнання Судом факту порушення Конвенції у багатьох випадках спонукає звідну державу-відповідача, а іноді навіть інші Договірні держави вжити загальних заходів для виконання ухваленого Судом рішення, а вищі національні суди — привести у відповідність із цим рішенням свою судову практику. Іноді саме передання справи на розгляд до Суду заохочувало або пришвидшувало вне­сення поправок до актів законодавства та нормативних актів чи спонукало до зміни судової практики. Рішення Суду також примушували державу-відповідача вжити конкретних заходів щодо відповідної особи або осіб. Наведемо декілька прикладів.

Справа Рінгайсен проти Австрії (Ringeisen v. Austria), рішення від 16 липня 1971 р. (серія А, № 13) Це рішення Суду спонукало Конституційний суд Австрії переглянути свою поперед

ню практику тлумачення слів «цивільні права та обов'язки» (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Справа Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), рішення від 21 лютого 1975 p. (серія А, № 18), внаслідок якої було внесено поправки до в'язничних правил, чинних в Англії та Уельсі з 1964 р. Тепер, за новими правилами, в'язень завжди може отримати дозвіл на вчинення цивільно­го позову або на звернення до соліситора за порадою щодо вчинення такого по­зову. Якщо в'язень має намір вчинити позов проти особи, яка обіймає посаду міністра, то такий дозвіл надається йому лише після обговорення його скарги у межах відомства. Було видано інструкції щодо запровадження нових правил у пенітенціарних установах Шотландії та Північної Ірландії (Резолюція (76) 35 від 22 червня 1976 р.).

Справа Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), рішення від 18 січня 1978 p. (серія А, № 25). У березні 1972 р. прем'єр-міністр уро­чисто зобов'язався покласти край застосуванню п'яти методів допиту, які згодом були визнані такими, що суперечать ст. З Конвенції. Крім того, було вжито заходів щодо забезпечення належного поводження із в'язнями (організація медичного огляду в'язнів, дотримання суворої процедури розслідувань за їхніми скаргами, чітке керівництво персоналом, який забезпечує пенітенціарний режим).

Чотирнадцять осіб, які були залучені до справи, вчинили цивільні позови про відшкодування збитків у Високому суді Північної Ірландії, і суд присудив випла­тити їм компенсацію у розмірі від 10 000 до 25 000 фунтів стерлінгів (Резолюція (78) 35 від 27 червня 1978 p.).

Справа Тайєр проти Сполученого Королівства (Tyrer v. the United Kingdom), рішення від 25 квітня 1978 p. (серія А, № 26). 13 червня .1978 р. рішення було повідомлено губернаторові острова Мен. Згодом головний суддя острова поінформував суддів і суди, що надалі призначене судом тілесне покарання роз­глядатиметься як порушення Конвенції (Резолюція (78) 39 від 13 жовтня 1978 p.).

Справа Ейрі проти Ірландії(Airey v. Ireland), рішення від 9 жовтня 1979 р. (серія А, № 32). В Ірландії запроваджено програму правової допомоги щодо цивільних справ і надання консультацій незаможним під керівництвом Ради з правової допо­моги, яка є незалежним органом. Перші юридичні центри в рамках цієї програми було відкрито 15 серпня 1980 р. (Резолюція DH (81) 8 від 22 травня 1980 p.).

Справа Ле Конт, Ван Льовен і Де Мейєр проти Бельгії (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), рішення від 23 червня 1981 p. (серія А, № 43). 14 квітня 1983 p. Касаційний суд запровадив підхід, опрацьований у практиці Європейсь­кого суду (застосування п. 1 ст. 6 Конвенції до певних видів дисциплінарного провадження). Тепер, згідно із законом від 13 березня 1985 р., в окремих випад­ках дисциплінарні провадження апеляційних рад мають бути відкритими (Резо­люція DH (85) 13 від 28 червня 1985 p.).

У Франції декрет від 27 листопада 1991 p., який регулює питання адвокатської діяльності, передбачає проведення дисциплінарного провадження в Раді Національного об'єднання адвокатів (Ordre des avocats) у відкритому режимі, якщо на цьому наполягає причетний до цього адвокат. Французький касаційний суд привів свою судову практику стосовно дисциплінарного провадження у відповідність із практикою Європейського суду з прав людини.

7. Справа Янг, Джеймс і Вебстер проти Сполученого Королівства (Young, James and Webster v. the United Kingdom), рішення від ІЗ серпня 1981 p. (серія А, № 44). Закон про працевлаштування 1980 р. (1980 с 42) було замінено Законом про пра­цевлаштування 1982 р. (1982 с 46). Згідно з останнім, звільнення робітника внаслідок укладення договору з обмеженнями при прийнятті на роботу має роз­глядатися як несправедливе і надає право такому працівникові на засіб судового захисту (Резолюція DH (83) 3 від 23 березня 1983 p.).

8. Справа Даджен проти Сполученого Королівства (Dudgeon v. the United Kingdom), рішення від 22 жовтня 1981 p. (серія А, № 45). Указом щодо правопору­шень на гомосексуальному ґрунті (Північна Ірландія) 1982 p., який набув чин­ності 9 грудня 1982 p., виключено з категорії кримінальних гомосексуальні акти, здійсненні у приватному порядку між особами чоловічої статі віком 21 рік і стар­ше за взаємною згодою, за винятком певних випадків, які стосуються психічно хворих, військовослужбовців і матросів торговельного флоту (Резолюція DH (83) 13 від 27 жовтня 1983 p.).

9. Справа Мак-Гофф проти Швеції (McGoffv. Sweden), рішення від 26 жовтня 1984 р. (серія А, № 83-В). Комісія, створена у 1983 р. для перегляду Кодексу судо­вої процедури, запропонувала внесення поправок до кодексу відповідно до рішення, постановленого Судом. Крім того, вона поінформувала поліцію, обви­нувачів і суди про зміст цього судового рішення (Резолюція DH (85) 10 від

31 травня 1985 p.). 17 грудня 1987 р. до Кодексу судової процедури було внесено поправки, з набуттям чинності яких 12 квітня 1988 р. тривалість тримання під вартою у поліції не може перевищувати 4 днів.

10. Справа Де Кюббер проти Бельгії (De Cubber v. Belgium), рішення від 26 жовтня 1984 p. (серія А, № 86). Постановляючи 23 січня 1985 р. рішення у справі Ломрі і Маршала (Lomry and Marchal, Pasicrisie Beige, 1985, I, № 302), Касаційний суд виходив із судової практики Суду (Резолюція DH (88) 20 від 9 грудня 1988 p.). Міністр юстиції доручив генеральному прокуророві Касаційного суду звернутися із клопотанням про скасування рішення Велико­го апеляційного суду від 4 лютого 1980 p., яким було засуджено заявника 27 січня 1987 р. Касаційний суд оголосив це клопотання неприйнятним (рішен­ня від 14 вересня 1987 року, щодо застосування ст. 50, серія А, № 124-В, с 14-15, п. 5, 7).

Справа F. проти Швейцарії, рішення від 18 грудня 1987р. (серія А, № 128). 20 січня 1988 р. міністр юстиції звернувся з проханням до комісії з перегляду швейцарського Закону про розлучення розглянути законодавчі наслідки, що вип­ливають із цього рішення Суду. У листі від 2 лютого 1988 р. голова комісії відповів про намір запропонувати урядові скасувати ст. 150 Цивільного кодексу Швейцарії з огляду на очікувані в 1998 р. зміни у швейцарському законодавстві про розлучен­ня (Тимчасова резолюція DH (89) 9 від 2 березня 1989 р.). У1992 р. проект експерт­ної комісії обговорювався в рамках консультацій між представниками кантонів, політичних партій та інших заінтересованих сторін. Після цього рішення Суду ст. 150 Цивільного кодексу фактично не застосовувалася (Резолюція DH (94) 77 від 19 жовтня 1994 р.).

Справи Функе (Funke), Кремьйо (Сгетіеих) та Міейля (№ 1) (Miailhe (no. 1)) проти Франції, рішення від 25 лютого 1993 р. (серія А, № 256-А, В і С). Бюджет­ними законами від 30 грудня 1986 р. та від 29 грудня 1989 р. було змінено ст. 64 Митного кодексу країни. Будь-який обшук житла, інакше як у разі явного право­порушення (in flagrante delicto), має бути санкціонований заздалегідь на підставі обґрунтованого розпорядження голови судового органу великої інстанції (Tri­bunal de grande instance) або судді, якого цей голова призначив (Резолюції DH (93) 53 від 9 листопада 1993 p., DH (94) 51 та 83 від 21 вересня та 16 листопада 1994 p.). У січні 1990 р. до правил валютного контролю було внесено поправки, які да­ють змогу особам, які проживають у Франції, мати активи за кордоном і звільня­ють їх від обов'язку повертати до Франції будь-які доходи, отримані за кордоном. Крім того, було змінено норми службової діяльності митних органів та практику Конституційної ради з метою забезпечення певних важливих гарантій захисту конфіденційності документів, що передаються посадовим особам митної служби (Резолюція DH (94) 83 від 16 листопада 1994 p.).

Справа Гольм проти Швеції (Holm v. Sweden), рішення від 25 листопада 1993 р. (серія А, № 279-А). Стислий переклад рішення Суду шведською мовою було опубліковано в Svenska Juristtidning. У законопроекті, який стосувався кон­ституційного забезпечення свободи вираження поглядів (1997/98:43, с 132-135), поданому на розгляд до парламенту в грудні 1997 p., уряд зазначив, що після інкорпорації Конвенції у шведський правовий порядок, загальні правила дис­кваліфікації суддів, викладені в Кодексі судочинства, мають також застосовува­тися до присяжних (Резолюція DH (98) 205 від 10 липня 1998 p.).

Справа Фредін проти Швеції (№ 2) (Fredin v. Sweden), рішення від 23 люто­го 1994 р. (серія А, № 283-А). Після інкорпорації Конвенції у швейцарське зако­нодавство 1 січня 1995 p., Верховний адміністративний суд змінив свою практи­ку стосовно порядку проведення слухань, привівши її у відповідність до практи­ки Європейського суду У квітні 1995 р. було внесено поправки до Закону 1988 р. про судовий перегляд деяких адміністративних рішень. Згідно з цими поправка­ми, Верховний адміністративний суд повинен розглядати лише ті рішення, які приймалися урядом, тим часом як рішення інших органів мають розглядатися адміністративними апеляційними судами (Резолюція DH (95) 94 від 7 червня 1995 p.).

Важливою подією для України стало прийняття Закону України «Про вико­нання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику євро­пейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення кількості заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

Рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Кон­венції. Порядок виконання Рішення визначається вищезазначеним Законом, За­коном України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом. Виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Протягом трьох днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного орган представництва готує та надсилає для опублікування в газетах «Урядовий кур'єр» і «Голос України» стислий виклад Рішення україн­ською мовою (далі — стислий виклад Рішення), який має включати:

офіційну назву Рішення мовою оригіналу та в перекладі українською мовою;

номер заяви до Суду;

Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...

дату постановления Рішення;

стислий виклад фактів у справі;

стислий виклад питань права;

переклад резолютивної частини Рішення.

Стислий виклад Рішення протягом семи днів від дня його одержання.

Протягом трьох днів Орган представництва надсилає стислий виклад Рішення Стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім дер­жавним Органам, посадовим особам та іншим суб'єктам, прямо причетним до справи, за якою постановлено Рішення, разом із копією оригінального тексту.

З метою виконання заходів загального характеру держава забезпечує переклад та опублікування повних текстів Рішень українською мовою спеціалізованим у питаннях практики Суду юридичним виданням, що має поширення у професій­ному середовищі правників.

Автентичність перекладу повних текстів Рішень засвідчується Органом пред­ставництва.

Визначення видання, яке здійснюватиме переклад та опублікування повних текстів Рішень, а також замовлення необхідної кількості примірників видання з метою забезпечення судів, органів прокуратури, юстиції, внутрішніх справ, служ­би безпеки, установ виконання покарань, інших заінтересованих суб'єктів прова­дяться на конкурсній основі Органом представництва.

Забезпечення суддів опублікованим перекладом повних текстів рішень покла­дається на державний орган, відповідальний за організаційно-матеріальне забез­печення судів.

Протягом трьох днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття рішенням статусу остаточного Орган представництва:

надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бу­ти зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів;

надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини Рішення. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва.

Державна виконавча служба упродовж трьох днів з дня надходження доку­ментів відкриває виконавче провадження.

Неподання Стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання Рішення.

Виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного. У разі порушення строку на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення.

Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням державна виконавча служба надсилає до Державного казначейства України постанову про відкриття виконавчого провадження. Державне казначей­ство України протягом 10 днів від дня надходження зазначених документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності — на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів із відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збере­ження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визна­чається Законом України «Про виконавче провадження».

Підтвердження списання, отримане від Державного казначейства України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого прова­дження. Державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвер­дження списання коштів.

Якщо встановити місцеперебування (місцезнаходження) Стягувача — фізич­ної особи неможливо, а також у разі смерті Стягувача — фізичної особи чи реор­ганізації або ліквідації Стягувача — юридичної особи сума відшкодування пере­раховується на депозитний рахунок державної виконавчої служби.

Сума відшкодування, яка знаходиться на депозитному рахунку державної виконавчої служби, перераховується:

на рахунок Стягувача після подання ним відповідної заяви;

на рахунки спадкоємців Стягувача — фізичної особи після подання ними належним чином оформлених документів, які надають їм право на отримання спадщини;

на рахунок правонаступника реорганізованого Стягувача — юридичної осо­би після подання ним належним чином оформлених документів, які підтверджу­ють його правонаступництво;

на рахунки засновників (учасників, акціонерів) ліквідованого Стягувача — юридичної особи після подання ними рішень суду, які підтверджують їхній статус засновників (учасників, акціонерів) ліквідованого Стягувача — юридичної особи на момент ліквідації та визначають частку відшкодування, що належить до ви­плати кожному із засновників (учасників, акціонерів).

Інформацію про наявність на депозитному рахунку державної виконавчої служби суми відшкодування державна виконавча служба надсилає Органу представництва.

Позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюд­жету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва.

З метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру. Додат­ковими заходами індивідуального характеру є:

відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum);

заходи, передбачені в рішенні Суду про дружнє врегулювання. Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокре­ма, шляхом:

повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі;

повторного розгляду справи адміністративним органом.

Протягом трьох днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:

надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та (або) про його право на відновлення прова­дження відповідно до чинного законодавства;

повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у рішенні Суду про дружнє врегулювання додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. До повідомлення додається переклад рішення Суду про дружнє врегулювання, автентичність якого засвідчується Органом представництва.

Контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у рішенні Суду про дружнє врегулювання, покладається на Орган представництва.

Орган представництва в рамках здійснення передбаченого контролю має пра­во отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у рішенні Суду про дружнє вре­гулювання, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання до­даткових заходів індивідуального характеру.

Органи, відповідальні за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, зобов'язані:

невідкладно та у визначений Рішенням та (або) чинним законодавством строк виконати додаткові заходи індивідуального характеру;

надавати інформацію на запити Органу представництва про перебіг і на­слідки виконання додаткових заходів індивідуального характеру;

дієво та без зволікань реагувати на подання Органу представництва;

про виконання додаткових заходів індивідуального характеру повідомити орган представництва.

Заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забез­печення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявлено­го Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема:

внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування;

внесення змін до адміністративної практики;

забезпечення юридичної експертизи законопроектів;

забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та прак­тики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також із триманням людей в умовах позбавлення свободи;

інші заходи, що визначаються — за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи — державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпе­чення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Упродовж одного місяця з дня одержання повідомлення про набуття Рішен­ням статусу остаточного Орган представництва готує та надсилає до Кабінету Міністрів України подання щодо вжиття заходів загального характеру (далі — подання).

Подання включає пропозиції щодо вирішення зазначеної в Рішенні системної проблеми та усунення її першопричини, зокрема:

аналіз обставин, що призвели до порушення Конвенції;

пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства;

пропозиції щодо внесення змін до адміністративної практики;

пропозиції для врахування під час підготовки законопроектів;

пропозиції щодо забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Європейського суду з прав людини для суддів, прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, імміграційних служб, інших ка­тегорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуван­ням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи;

пропозиції щодо здійснення інших заходів загального характеру, спрямова­них на усунення недоліків системного характеру, припинення спричиненого цими недоліками порушення Конвенції та забезпечення максимального відшко­дування наслідків цих порушень;

перелік центральних органів виконавчої влади, які є відповідальними за вжиття кожного з пропонованих у поданні заходів.

Одночасно з поданням Орган представництва готує аналітичний огляд для Верховного Суду України, який включає:

аналіз обставин, що спричинили порушення Конвенції;

пропозиції щодо приведення судової практики у відповідність з вимогами Конвенції.

Одночасно з поданням Орган представництва готує та надсилає до Апарату Верховної Ради України пропозиції для врахування під час підготовки законо­проектів.

Суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою (далі — переклад). У разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії суд користується оригінальним текстом. У разі виявлення мовної розбіжності між перекладом та оригінальним текстом суд користується оригінальним текстом. У разі потреби мовного тлумачення оригінального тексту використовується відповідна практика Суду.

Орган представництва здійснює юридичну експертизу всіх законопроектів, а також підзаконних нормативних актів, на які поширюється вимога державної реєстрації, на відповідність Конвенції, за результатами цього готує спеціальний висновок. Нездійснення такої перевірки або наявність висновку про невідпо­відність подзаконного акта вимогам Конвенції є підставою для відмови в держав­ній реєстрації відповідного підзаконного акта.

Орган представництва забезпечує постійну та з розумною періодичністю перевірку чинних законів і підзаконних актів на відповідність Конвенції та прак­тиці Суду, передусім у сферах, що стосуються діяльності правоохоронних органів, кримінального провадження, позбавлення свободи. За результатами перевірки Орган представництва подає до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вне­сення змін до чинних законів та підзаконних актів із метою приведення їх у відповідність до вимог Конвенції та відповідної практики Суду.

Міністерства та відомства забезпечують систематичний контроль за додер­жанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

< Попередня   Наступна >