214

---

5.13. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача. Захист права власника у суді.

Виникнення права на володіння або користування чужим майном. Встановлення та припинення сервітуту.

Поняття користування чужим майном. Право членів сім’ї власника житла на користування цим житлом. Припинення права користування.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно ви особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права йо­го відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчу­жувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від до­бросовісного набувача.

Власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що юна володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх до­водів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Влас

ник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним пра­ва користування та розпоряджання своїм майном.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втра­та ним документа, який засвідчує його право власності.

Правовий акт органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, має праве вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

Стаття 395 ЦК України передбачає такі види речових прав на чуже майно:

право володіння;

право користування (сервітут);

право користування земельною ділянкою для сільськогосподарськихтпотреб (емфітевзис);

право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій май­но було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Право володіння припиняється у разі:

відмови володільця від володіння майном;

витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

знищення майна.

Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених зако­ном.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо зе­мельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого не­рухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задово­лені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділян­ки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішен­ням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права влас­ності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (во­лодільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка корис­тується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на ко­ристування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без по­важних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

 

< Попередня   Наступна >