495

---

7.13. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та від відбування покарання у зв'язку з закінченням строків давності. Вико­нання обвинувального вироку. Погашення та зняття судимості. Амністія та помилування.

Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за зло­чин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлен­ня волі на строк не більше 10 років за особливо тяжкий злочин;

15 років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років за особливо тяжкий злочин.

Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаран­ням, призначеним за вироком суду. Перебіг давності зупиняється, якщо засудже­ний ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 ст. 80 КК України, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах 1 та 3 ст. 80 КК України, засуджений вчинить но­вий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення дав­ності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

Питання про застосу

вання давності до особи, засудженої до довічного позбав­лення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, пе­редбачені статтями 437-439 та ч. 1 ст. 442 КК України.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбаче­не покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбаче­не покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

10 років — у разі вчинення тяжкого злочину;

15 років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло 15 років.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах 1 та 2 ст. 49 КК України строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі почи­нається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюють­ся окремо за кожний злочин.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який, згідно із законом, може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437—439 і ч. 1 ст. 442 КК України.

Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК України, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК України, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покая­лася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшко­дувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру ко­лективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притя­гається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бу­ти звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи у суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

На підставі Закону України «Про амністію» або акта про помилування засуд­жений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або невідбуту його частину більш м'яким покаранням. Амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання. Законом про амністію може бути передбачено заміну засудже­ному покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про амністію», передбачено:

а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія);

б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання. Не допускається застосування амністії:

а) до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних такими за вироком суду, що набрав законної сили;

б) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлен­ня волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;

в) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;

г) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжливих обставинах;

ґ) до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у пункті «г» цієї статті, і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудже­ному призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років.

Відповідно до Указу Президента України «Про Положення про здійснення по­милування», помилування засуджених здійснюється у виді:

заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк;

повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додатко­вого покарання;

заміни покарання або невідбутої його частини більш м'яким покаранням.

Право клопотати про помилування має особа:

засуджена судом України, яка відбуває покарання або відбула основне пока­рання в Україні;

засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Ук­раїну без умови про незастосування помилування;

засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування.

Клопотання про помилування може бути подано особою, зазначеною вище, а також її захисником, батьками, дружиною (чоловіком), дітьми, законним пред­ставником, громадськими організаціями тощо. Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили.

Якщо особу засуджено до довічного позбавлення волі, клопотання про її по­милування може бути подано після відбуття нею не менше 20 років призначено­го покарання.

Підготовку матеріалів до розгляду клопотань про помилування здійснює Служба з питань помилування Кабінету Президента України Секретаріату Президента України (далі — Служба). Служба має право витребувати від суду, органів прокуратури, юстиції, внутрішніх справ, установ та органів, які викону­ють покарання, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самовряду­вання матеріали, необхідні для розгляду клопотань про помилування, їхню думку про доцільність застосування помилування, а також доручати їм перевірку окремих питань.

Під час розгляду клопотання про помилування враховуються:

особа засудженого, його поведінка і ставлення до праці до засудження та в ус­тановах і органах виконання покарань, ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, стан відшкодування заподіяних злочином збитків та інші обставини;

думка керівника установи виконання покарань або іншого органу, який вико­нує покарання, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, громадських організацій, трудових колективів тощо про доцільність помилування.

За результатами попереднього розгляду клопотання про помилування і матеріалів, підготовлених Службою, Комісія вносить Президентові України пропозиції про застосування помилування. Рішення Президента України про по­милування засудженого оформляється указом Президента України.

Судимість. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання закон­ної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Особи, засуджені за вироком суду без призна­чення покарання або звільнені від покарання, чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

Такими, що не мають судимості, визнаються:

особи, засуджені відповідно до ст. 75 КК України, якщо протягом ви­пробувального строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначе­ного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додатко­вого покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

жінки, засуджені відповідно до ст. 79 КК України, якщо протягом іспитово­го строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначено­го вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість випробувального строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю після виконання цього покарання;

особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військово­службовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або ареш­ту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додатково­го) не вчинять нового злочину;

особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття по­карання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протя­гом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо во­ни протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додат­кового покарання. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не пе­реривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня достро­кового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового). Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (ос­новного та додаткового). Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення стро­ку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення суди­мості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправ­лення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у ст. 89 КК України. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК України.

Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним ко­дексом України.

 

< Попередня   Наступна >