88.Суб"єкти, об"єкти, зміст та підстави виникнення, зміни та припинення лісового землекористування.

О"бєктом лісового землекористування є лісовий фонд. Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд.

До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

До лісового фонду не належать:

усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.

Суб"єкти: постійні або тимчасові лісокористувачі.

Право користування ділянками лісового фонду виникає з моменту державнох реєстрації договорів аренди ділянки лісового фондуотримання лісового білета, ордера або лісового білета.

Користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.

У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для

ведення лісового господарства, а

також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо вони входять

до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.

Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним

юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років.

Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором.

Постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду припиняється в разі:

1) добровільної відмови від користування земельними ділянками лісового фонду;

2) закінчення строку, на який було надано право користування земельними ділянками лісового фонду;

3) припинення діяльності лісокористувачів, яким було надано право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду;

4) невикористання у встановлені строки лісових ресурсів, порушення правил користування земельними ділянками лісового фонду або використання їх не за призначенням;

5) користування земельними ділянками лісового фонду та спеціального використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища на наданих для користування земельних ділянках лісового фонду та за їх межами;

6) систематичного невнесення у встановлені строки плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду;

7) вилучення у встановленому порядку наданої земельної ділянки лісового фонду.

Припинення права тимчасового користування земельною ділянкою лісового фонду провадиться Радою народних депутатів, яка її надавала, у разі незгоди тимчасових лісокористувачів, - у судовому порядку.

Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші випадки припинення права тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду.

89.Правове регулювання відтворення і охорони земель лісового фонду.

Цілі відновлення лісів- своєчасне відтворення лісів на непокритих лісом землях, покращення складу лісів, збільшення продуктивності лісів, забеспечення раціонального використання земель лісового фонду. Лісоразведення являє собою створення лісів на нелісних землях, скорочення непродуктивних земель лісового фонду, створення захисних насаджень на землях, які не входять в лісовий фонд. Відновлення лісів і лісорозведення здійснюється постійними лісокористувачами.

На землях, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища і т.ін.), здійснюється відновлення лісів, а на інших, призначених для створення лісів, землях, насамперед непридатних для використання в сільському господарстві (яри, балки, піски тощо), -

лісорозведення.

Землі, призначені для лісорозведення, переводяться до складу земель лісового фонду відповідно до земельного законодавства.

Обсяги і способи робіт щодо відновлення лісів та лісорозведення визначаються на підставі матеріалів лісовпорядкування або спеціального обстеження з урахуванням

фактичних змін у лісовому фонді і стану земель, що підлягають залісенню.

Роботи, пов'язані з відновленням лісів, провадяться способами, що забезпечують створення в найкоротші строки високопродуктивних лісів з господарсько цінних деревних і

чагарникових порід за спеціальними програмами і проектами, що розробляються державними органами лісового господарства.

Лісорозведення проводиться способами, що забезпечують створення лісових насаджень з високими продуктивними і захисними властивостями з метою підвищення лісистості території, запобігання ерозійним процесам, поліпшення навколишнього природного

середовища.

Правила відновлення лісів і лісорозведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Ліси України підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання.

Забезпечення охорони та захисту лісів покладається на центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, Верховну Раду Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів та постійних лісокористувачів відповідно до законодавства України.

Місцеві Ради народних депутатів, Уряд Республіки Крим для охорони лісів від пожеж:

щорічно організовують розробку і здійснення лісокористувачами заходів протипожежної профілактики у лісах;

залучають до гасіння лісових пожеж населення, протипожежну техніку і транспортні засоби підприємств, установ та організацій у встановленому законодавчими актами порядку;

забезпечують осіб, залучених до гасіння лісових пожеж, харчуванням та медичним обслуговуванням;

сприяють будівництву об'єктів протипожежного призначення, роботі повітряних суден авіалісоохорони;

організовують через засоби масової інформації пропаганду правил протипожежної безпеки, висвітлення проблем збереження лісів;

забезпечують координацію заходів, спрямованих на охорону лісів від пожеж у межах своєї території.

Охорону і захист лісів на території України здійснюють:

лісова охорона спеціально уповноважених державних органів лісового господарства (далі державна лісова охорона);

лісова охорона інших постійних лісокористувачів.

Діяльність державної лісової охорони регулюється її статутом, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

90.Правовий режим земель водного фонду.

землями водного фонду визначаються землі, зайняті:

· морями, річками, озерами, водосховищами,іншими водоймами, болотами, а також островами;

· прибережними захисними смугами вздовж морів, річок на навколо водойм;

· гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

· береговими смугами водних шляхів.

Призначення земель водного фонду полягає в використанні їх для будівництва і експлуатації споруд, що забеспечують задоволення питних, побутових, оздоровчих та інших потреб населення, а також водогосподарських, сільскогосподарських, природоохоронних, промислових, рибогосподарських, енергетичних, транспортниї та інших державних і суспільних потреб. Землі водного фонду подрозділяються на два види: водопокриті землі і землі, призначені для обслуговування водокористувачів та прилеглі до водних об"єктів. Водопокритими вважаються землі, які покриті водою постійно або більшу частину року, і відповідно є частиною водного об"єкта. Землі,прилеглі до водних об"єктів і призначені для обслуговування водокористувачів, є землі зайняті:

· прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

· гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами. а також землі, виділені під смуги відведення для них;

· береговими смугами водних шляхів.

Враховуючи, що основним цільовим призначенням земель водного фонду є обслуговування діяльності, яка безпосередньо пов"язана з використанням і охороною вод, зміст правового режиму даних земель підпорядкований правовому режиму вод.

Відповідно до Водного кодексу води є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об"єктами, прибережними защисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів та підтриманню їх у належному стані.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об"єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додерженням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється КМУ.

На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.

Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

91.Суб"єкти, об"єкти, зміст та підстави виникнення. зміни та припинення права користування землями водного фонду.

Відповідно до Водного кодексу води(водні об"єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Об"єктом права водокористування- водний об"єкт або його частина.Водний об"єкт включає в себе не тільки воду, а і землі, на яких ця вода знаходиться.Водні об"єкти можуть мати загальнодержавне і місцеве значення.До водних об"єктів загальнодержавного значення належить:

1. внутрішні морські води та територіальне море;

2. підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3. поверхневі води( озера.водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4. водні об"єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

До водних об"єктів місцевого значення належать:

1. поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об"єктів загальнодержавного значення;

2. підземні води. які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Суб"єкти права водокористування. Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства. установи. організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об"єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними об"єктами.

Первинні водокористувачі-це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнення для забору води.

Вторинні водокористувачі-це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними,та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачу.

Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об"єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Використання вод здійснюється в порядку загального і спеціального водокористування, для потреб гідроенергнтики, водного і повітряного транспорту. Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб безкоштовно, без закріплення водних об"єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. право користування водними об"єктами при встановленні спеціального водокористування набувається на підставі дозволу і заключеного на підставі нього договору.У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти забору води та скидання забруднюючих речовин. Спеціальне водокористування є платним.Спеціальне водокористування може бути короткостроковим( до трьох років) або довгостроковим( від 3 до 25років) . У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. Право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі:

1. якщо відпала потреба у спеціальному водокористуванні;

2. закінчення строку спеціального водокористування;

3. ліквідація підприємств, установ чи організацій;

4. передачі водогосподарських споруд іншим водокористувачам;

5. визначення водного об"єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність;

6. порушення спеціального водокористування та охорони вод;

7. виникнення необхідності першочергового задоволення питних і господарсько- побутових потреб населення;

8. систематичного невнесення плати в строки, визначені законодавством.

92.Правове забеспечення відновлення і охорони земель водного фонду.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм

встановлюються водоохоронні зони.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

На території водоохоронних зон забороняється:

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів

фільтрації;

3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф

місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.

З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках

встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування.

Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних

гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими Радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення,засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу,

погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

93. Правовий режим земель запасу.

Землями запасу визначаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне коористування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до законодавства. Площа земельного фонду країни незмінна. Але певна частина земель залишається нерозподіленою.Держава резервує за собою значні масиви землі в цілях майбутнього використання або як недоторкані площі, необхідні для підтримки екологічної рівноваги в певних регіонах країни.

Землі державного запасу, передані у тимчасове користування не виключаютьсч із складу державного запасу, а коли минає потреба або закінчується строк їх використання в тих цілях, для яких вони надані, вони знову повертаються до категорії земель державного запасу чи надаються іншим землекористувачам. В деяких випадках землі державного запасу можуть передаватися у тимчасове користування і для промислових(спеціальних цілей), наприклад, для тимчасових аеродромів. Склад земель державного запасу не є однорідний, в ньому є землі, які відносяться до різних грунтових зон.Не всі землі можна використовувати як землі сільскогосподарського призначення. Тому в складі земель державного запасу необхідно розрізняти два їх види: землі, які можна використовувати як сільскогосподарські, а також землі які не придатні для сільскогосподарського використання. Певна частина земель, яка знаходиться в розряді земель запасу, після їх поновлення може знову використовуватися як сільскогосподарські.

Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду державним, громадським організаціям, підприємствам і установам, а також громадянам переважно для сільскогосподарських потреб. Землі, вилучені зі складу державного запасу і відведені в довгострокове користування тим чи іншим користувачам, наприклад, під спеціальне призначення, підлягають облікові в складі державного запасу, а не в складі будь-якої іншої категорії земель єдиного державного фонду. Площі великих водоймищ( озер,водосховищ) включаються до складу державного земельного запасу і реєструються окремо.

95. Управління в галузі використання, відтворення і охорони земель запасу.

Управление в области использования, востановления и охраны земель запаса представляет собой деятельность государственных органов по обеспечению рационального использования и эффективной охраны земель на основе проведения организационно-правовых и административно-управленческих мероприятий в сочетании со стимулирующими мерами экономического характера.

Общее управление осуществляется государственными органами общей и специальной компетенции и имеет территориальный характер.Общее управление возложено на Верховную Раду Украины, Президента Украины, Кабинет Министров Украины.Государственный комитет Украины по земельным ресурсам является специально уполномоченным государственным органом в области использования и охраны земель запаса.

96. Поняття правової охорони земель.

Под правовой охраной земель следует понимать урегулированные нормами экологического законодательства виды деятельности органов государственной власти и местного самоуправления, а также субъектов предпринимательства и других лиц, направленых на соблюдение стандартов и нормативов в процессе осуществления производства и предотвращения негативного воздействия технических средств, технологических процесов, антропогенных способов и естественных условий производства на окружающую среду. Правовою основою здійснення контролю за

використанням та охороною земель є Конституція та закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і

розпорядження Кабінету Міністрів України, накази Держкомзему. Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.

Особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних

процесів і явищ.

Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та

інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України.

97. Система заходів правової охорони земель.

Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних

впливів, а також на відтворення і підвищення родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.

Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і передбачати збереження грунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи,

водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

раціональну організацію території;

збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;

захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування,

ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель;

рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;

знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель;

тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів.

Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних, державних і регіональних програм щодо охорони земель.

Порядок охорони земель встановлюється законодавством України.

98.Суб"єкти правової охорони земель.

Державне управління у галузі охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцева державна адміністрація,

Державний комітет України по земельних ресурсах, Міністерство екології та природгих ресурсів України та інші спеціально уповноважені на те державні органи відповідно до їх компетенції. Державний контроль за використанням та охороною земель в

структурі Держкомзему здійснюють управління моніторингу земель, обласні, Київське і Севастопольське міські управління земельних ресурсів та районні відділи земельних ресурсів.

Органи Держкомзему здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель у взаємодії з Радами народних депутатів, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами.

Голова Держкомзему, начальники обласних, Київського і Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів, одночасно є головними державними інспекторами по використанню та охороні земель відповідно України, областей, міст Києва і Севастополя, їх

заступники - заступниками головних державних інспекторів по використанню та охороні земель.

Начальники районних відділів земельних ресурсів відповідно до посади є державними інспекторами по використанню та охороні земель районів, а їх заступники - заступниками державних інспекторів по використанню та охороні земель районів. Спеціалісти Держкомзему та його органів на місцях, на яких згідно посадових обов'язків покладено здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, є державними

інспекторами по використанню та охороні земель відповідно України, областей міст Києва і Севастополя та районів, перелік яких затверджується Головним державним інспектором по використанню та охороні земель України.

Міністерство екології та природних ресурсів України є правонаступником Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Комітету України

з питань геології та використання надр, Комітету України з питань гідрометеорології, Державної адміністрації ядерного регулювання України, Головного управління геодезії, картографії та кадастру, Державної комісії у справах випробувань і реєстрації засобів захисту та регуляторів росту рослин і добрив. Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Мінекоресурсів здійснює свої повноваження самостійно та через систему органів, одним щз яких є Державна екологічна інспекція.

Державна екологічна інспекція - це система органів виконавчої влади, що організовують і здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки.

99.Земельний фонд як об"єкт правової охорони земель.

Всі землі, що знаходяться в межах території України складають єдиний земельний фонд. В залежності від цільового призначення єдиний земельний фонд країни підрозділяють на сімь категорій земель:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Наведені категорії земель за своїм цільовим призначенням, за своїм внутрішнім складом не однорідні. Вони включають в себе землі, що використовуються для різних господарсько-економічних цілей, які визначають особливості їх правового режиму в рамках загального правового режиму відповідної категорії земель; і тому вони володіють певними особливостями режиму використання і охорони з урахуванням правового режиму всіх категорій земель.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

раціональну організацію території;

збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;

захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

100.Зміст та порядок правової охорони земель.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

раціональну організацію території;

збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;

Державний контроль за використанням і охороною земель має своїм завданням забезпечення дотримання всіма державними та громадськими органами, а також підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог законодавчих та нормативних актів, що регулюють земельні відносини і включає систему правових,

організаційних, економічних заходів, спрямованих на раціональне використання та охорону земель.

Правовою основою охорони земель є Конституція та закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і

розпорядження Кабінету Міністрів України, накази та положення Держкомзему. це

101. Моніторінг земель.

Відповідно до Земельного Кодексу ЦУкраїни та Положення про моніторинг земель, затвердженого постановою КМУ від 20 серпня 1993р. №661

Моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом земельного фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення його змін, їх оцінки, відвернення й ліквідації наслідків негативних

процесів.

Об'єктом моніторингу земель є весь земельний фонд незалежно від форм власності на землю.

Залежно від охоплених територій здійснюється такий моніторинг земель:

глобальний - пов'язаний з міжнародними науково-технічними

програмами;

національний - охоплює всю територію України;

регіональний - на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов;

локальний - на територіях нижче регіонального рівня,до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів.

Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки:

стану використання угідь, полів, ділянок;

процесів, пов'язаних із змінами родючості грунтів (розвиток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури грунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицидами,важкими металами,

радіонуклідами та іншими токсичними речовинами;

стану берегових ліній річок, морів, озер, заток,водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд;

процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами;

стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів і

радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.

Спостереження за станом земель залежно від терміну та періодичності їх проведення поділяються на:

базові (вихідні, що фіксують стан об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу земель);

періодичні (через рік і більше);

оперативні (фіксують поточні зміни).

Стан земельного фонду оцінюється шляхом аналізу ряду послідовних спостережень і порівнянь одержаних показників.

Інформаційне забезпечення моніторингу земель складається з даних, які мають необхідну повноту для об'єктивної оцінки ситуації, її моделювання та прогнозування.

Здійснення моніторингу земель забезпечує Держкомзем за участю Мінприроди, Мінсільгосппроду, Української академії аграрних наук, Національного космічного агентства та інших заінтересованих міністерств і відомств.

Основою технічного забезпечення моніторингу є автоматизована інформаційна система.

Інформація, одержана під час спостережень за станом земельного фонду, узагальнюється по районах, містах, областях, Республіці Крим, а також по окремих природних комплексах і передається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського й Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів і Комітету по земельних ресурсах і земельній реформі Республіки Крим.

За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповіді, прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого й регіонального самоврядування та Держкомзему для вжиття заходів до

відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів.

102.Види юридичної відповідальності за земельні правопорушення.

Винні у порушенні земельного законодавстванесуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.Підставами юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства є склад правопорушення, деліктоздатність( осудність,дієздатність) суб"єкта і наявність законодавства.В Земельному кодексі закріплений перелік видів земельних правопорушень, за які наступає юридична відповідальність. Згідно ст.115 земельного кодексу юридична відповідальність наступає у випадках:

1. укладання угод, визнаних, в законодавчому порядку, недійсними;

2. самлвільного зайняття земельних ділянок;

3. псування сільскогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, віиробничими відходами і стічними водами;

4. розміщення, проетування, будівництва, введення в дію об"єктів, що негативно впливають на стан земель;

5. невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель;

6. порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов"язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

7. знищення межових знаків;

8. невжиття заходів щодо боротьби з бур"янами та шкідниками сільскогосподарських культур;

9. неправильної експлуатації, знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

10. приховування або перекручення відомостей про стан екологічної, у тому числі радіаційної, обстановки, пов"язаної з забрудненням землі;

11. порушення строків розгляду заяв громадян і вирішення питань про передачу та надання земельних ділянок;

12. перекручення даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу;

13. невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару грунту;

14. самовільного відхилення від проектів внутрігосподаврського землеустрорю.

Закрнодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші види порушень земельного законодавства.

< Попередня Наступна >

Радник

88.Суб"єкти, об"єкти, зміст та підстави виникнення, зміни та припинення лісового землекористування.