Головна

Правовий статус заставодавця в кримінальному процесі України Ю. Донченко©


Правовий статус заставодавця

в кримінальному процесі України

Ю. Донченко©

Шевченківський районний суд м. Львова, вул. Січових Стрільців, 12, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

 

 

 

Відповідно до Закону України від 20 листопада 1996р., в систему діючих запобіжних заходів, передбачених ст.149 КПК України, була запроваджена застава.

Згідно із ст.1541 КПК України, суть застави як запобіжного заходу полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним або іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов’язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.

Отже, законом передбачено, що заставу можуть вносити як особисто підозрюваний, обвинувачений, підсудни

й, так й інші фізичні та юридичні особи.

Проте, як свідчить судова практика, застава вноситься особисто підозрюваним, обвинуваченим, підсудним в поодиноких випадках. В основному заставу вносять родичі обвинувачених, підсудних, іноді – самі обвинувачені, їх адвокати, юридичні особи. Очевидно, на це впливає не тільки та обставина, що у затриманих осіб обмежені матеріальні можливості, але й те, що, згідно з ч.7 ст.1541 КПК України, застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.

Допускається можливість внесення застави в певних частках обвинуваченим спільно з іншою фізичною чи юридичною особою; декількома фізичними або юридичними особами; одночасно фізичною та юридичною особами у визначених частках.

Залежно від того, хто вносить заставу, можна визначити такі її види:

- особиста, якщо заставу вносять безпосередньо підозрюваний, обвинувачений, підсудний;

- неособиста, якщо заставу вносять інші – фізичні чи юридичні особи;

- частково особиста, якщо заставу вносять у певних частках обвинувачений, підсудний разом з іншими фізичними чи юридичними особами.

У зв’язку з запровадженням застави як запобіжного заходу в кримінальному судочинстві України з’явився новий суб’єкт процесу – заставодавець.

Правовий статус заставодавців у кримінальному процесі чітко не визначений, донині немає й ґрунтовних наукових розробок з цього питання, хоча воно має неабияке практичне значення.

У цивільному праві заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель), що передбачено ст.11 Закону України “Про заставу”. Згідно з цим Законом, заставодавець – це сторона договору застави, яким забезпечується виконання зобов’язання. Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно (ст.11 Закону “Про заставу”).

Вносячи заставу в кримінальному процесі, підозрювані, обвинувачені, підсудні, також є в певному розумінні заставодавцями, однак при цьому вони не змінюють свій основний процесуальний статус, визначений їм у зв’язку з порушенням кримінальної справи та притягненням їх до кримінальної відповідальності. Тому заставодавцями в кримінальному судочинстві треба визнати інших фізичних чи юридичних осіб, які вносять заставу з метою забезпечення виконання взятих на себе зобов’язань особою, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Визначаючи правовий статус заставодавця, відмітитимо, що існує широке коло суб’єктів кримінального процесу. Усі особи, які вступають між собою в процесуальні правовідносини, незалежно від обсягу їх прав і обов’язків, є суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності. Це – всі державні органи, посадові і приватні особи, які ведуть кримінальний процес або залучаються до нього, вступають між собою в процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав та виконуючи процесуальні обов’язки.

Оскільки суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності, відрізняючись за своїм процесуальним становищем, роллю, функціями, завданнями, що виконують, мають неоднакову мету, М.М. Михеєнком запропонована така їх класифікація:

1) державні органи й посадові особи, які ведуть кримінальний процес і залучають до його сфери всіх інших суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності: суд, суддя, прокурор, слідчий, начальник слідчого відділу, органи дізнання, особа, яка проводить дізнання;

2) особи, які захищають свої інтереси або інтереси інших осіб в кримінальному процесі. Вони можуть здійснювати функцію приватного обвинувачення або функцію захисту від підозри, обвинувачення та захисту інших законних інтересів. Це зокрема: потерпілий, цивільний позивач, обвинувачений, підсудний, цивільний відповідач та їхні представники, захисник.

3) представники громадських організацій і трудових колективів;

4) особи, які відіграють допоміжну роль у кримінальному процесі, зокрема: свідок, експерт, перекладач, поняті, поручителі, педагог, лікар, законні представники неповнолітнього свідка, особи, присутні під час провадженні обшуку або виїмки.

Саме до останньої групи суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності М.М. Михеєнко відніс і заставодавців [1, с.169-170].

З цією думкою можна частково погодитись, оскільки за певних обставин роль заставодавця в кримінальному процесі може бути змінена і замість допоміжного, пасивного становища він вправі зайняти активну позицію щодо захисту своїх інтересів.

З метою обґрунтування наведеного з’ясуємо, хто вправі бути заставодавцем, за яких обставин стає він суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності, які його права і обов’язки.

Проаналізувавши діюче кримінально-процесуальне законодавство, визначимо, що заставодавці – це фізичні чи юридичні особи, які вносять заставу на підставі постанови особи, що проводить дізнання, слідчого, судді чи ухвали суду про застосування запобіжного заходу – застави та визнання їх заставодавцями за цими процесуальними документами. Лише після визнання їх державними органами та посадовими особами, які ведуть кримінальний процес, заставодавцями вони стають суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності.

Статтею 1541 КПК України не встановлено обмежень, за яких особа не може бути визнана заставодавцем, проте існують інші особливості, що слід враховувати, надаючи особі цього статусу.

По-перше, особа не може бути визнана заставодавцем всупереч її бажанню та волі, тобто вона повинна висловити своє добровільне волевиявлення на внесення застави та згоду нести матеріальну відповідальність за дії особи, за яку вона вносить заставу. Будь-який примус до цього не допустимий.

Фізичні особи, які погодились бути заставодавцями, повинні бути дієздатними. Не може бути заставодавцем недієздатна фізична особа, оскільки вона нездатна набувати права та нести обов’язки.

Фізичні особи з обмеженою дієздатністю можуть бути заставодавцями, але тільки за згодою на це піклувальників [2, с.14-15].

Законом не врегульовано питання про можливість внесення застави неповнолітнім. На нашу думку, неповнолітні особи не вправі бути заставодавцями, оскільки не зможуть виконувати пов’язані з цим обов’язки заставодавця, зокрема, щодо забезпечення явки обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду у випадку невиконання прийнятих на себе зобов’язань для заміни застави на інший запобіжний захід.

По-друге, заставодавцем може бути визнана особа, якій належить відповідне майно – предмет застави – і немає перешкоди для його внесення.

У науковій літературі відзначається необхідність з’ясовувати дані про джерела здобуття предмета застави, оскільки виникає можливість для появи лихварів, які вдаватимуться до “бізнесу”, позичаючи під великі відсотки гроші незаможним для внесення застави або вносячи її як заставодавці і ставлячи таким способом цих осіб у залежність від себе з наміром “вибивати” з них гроші з відсотками або втягнути їх у злочинну діяльність для “відробітку” позиченого [1, с.169-170].

Зауважимо, що позичка грошей, як і оплата відсотків за прострочення повернення боргу, передбачена цивільним законом і не є кримінальним злочином, тобто позичені гроші можуть бути прийняті як застава.

Щодо лихварів, то в разі вчинення ними незаконних дій, вони повинні притягатись до кримінальної чи іншої відповідальності. У випадку встановлення органами попереднього слідства чи суду факту, що гроші чи цінності, пропоновані заставодавцем чи самим обвинуваченим у вигляді застави, здобуті злочинним шляхом, вони не можуть бути прийняті та визнані предметами застави. За таких обставин слід вирішувати питання у встановленому законом порядку про притягнення осіб, що скоїли кримінальний злочин, до відповідальності.

Однак з наведеного випливає ще один висновок: заставодавець може бути визнаний таким лише за згодою обвинуваченого, підсудного. Якщо не має згоди осіб, щодо яких вирішується питання про обрання запобіжного заходу, то конкретну особу не можна визнавати заставодавцем навіть і за бажання останньої внести предмет застави. І це зрозуміло, адже з внесенням застави у обвинуваченого чи підсудного виникають певні моральні зобов’язання перед заставодавцем, що не повинні мати примусового характеру.

Серед практичних працівників існує думка, що заставодавцем може бути тільки особа, яка заслуговує на довіру органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду, тобто громадянин, котрий за своїми моральними якостями має авторитет і спроможний забезпечити належну поведінку обвинуваченого, а також його явку за викликом зазначених органів та посадових осіб [3, с.18]. Однак таке твердження не ґрунтується на вимогах закону.

Є деякі особливості і в питанні визнання заставодавцями юридичних осіб.

У КПК України немає переліку юридичних осіб, які не можуть бути заставодавцями, отже, з першого погляду видається, що будь-які юридичні особи можуть бути заставодавцями. Проте це не зовсім так.

Науковці в різні періоди неоднозначно висловлювали думки щодо можливості визнання певних юридичних осіб заставодавцями.

Так, на думку З.Д.Єнікеєва та З.Ф.Ковриги заставодавцями не могли бути визнані юридичні особи, які входили в політичну систему держави, державні та громадські органи, оскільки вони не вправі використовувати свої кошти не за цільовим призначенням [4, с.24-25], [5, с.123].

На думку А.Д.Бурякова внесення застави державними організаціями з метою забезпечення явки обвинуваченого за викликами слідчих чи судових органів, було б незаконною дією, спричинило збитки державі, що суперечило б завданням кримінального судочинства [6, с.279].

Розв’язуючи це питання, як видається, слід застосовувати аналогію з цивільним правом, а відтак встановити, що право внесення застави в кримінальному процесі можуть мати лише ті юридичні особи, які є власниками майна і мають право відчужувати заставлене майно, а також особи, яким власник передав це майно з правом його застави.

Пленум Верховного Суду в Постанові №6 від 26 березня 1999р. “Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу” (п.3) роз’яснює, що не може прийматись від державних підприємств, установ і організацій, тобто ці юридичні особи не можуть бути заставодавцями.

Вирішуючи питання щодо визнання заставодавцями інших юридичних осіб, треба з’ясовувати дані про правомірність виділення грошей чи майна для внесення їх у вигляді застави.

Законом конкретно не визначено, з якого часу особа набуває процесуального статусу заставодавця.

На нашу думку, статус заставодавця особа може набути лише за наявності декількох факторів.

По-перше, фізична чи юридична особа за наявності умов, за яких вона загалом здатна бути заставодавцем, повинна дати на це згоду.

По-друге, вона має пред’явити докази на підтвердження факту володіння нею майном, яке може бути визнане предметом застави.

По-третє, підозрюваний, обвинувачений, підсудний вправі дати згоду на визнання конкретної особи заставодавцем.

По-четверте, слідчі органи чи суд повинні винести  відповідний процесуаль­ний документ – постанову чи ухвалу про обрання застави та визнання конкретної особи заставодавцем.

Лише за таких умов особа набуває статусу заставодавця, а відтак – відповідних прав та обов’язків.

Однак, як свідчить судова практика, органи попереднього слідства, застосовуючи заставу, не завжди вважають за необхідне навіть встановити особу заставодавця. Зокрема, органами слідства м. Києва було прийнято рішення про застосування застави до гр. Т., обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст.140 і ч.1 ст.80 КК України. Застава була внесена не обвинуваченим, а іншою особою, проте відомостей про цю особу в справі взагалі не було.

У справі про обвинувачення гр. Г. за ч.2 ст.81 КК України органи попереднього розслідування Садгірського району Чернівецької області, застосовуючи заставу, не вирішили питання про визнання конкретної особи заставодавцем. Прізвище цієї особи можна встановити лише за квитанцією про внесення грошей на депозитний рахунок органу розслідування [2, с.4-5], Інших даних про цю особу в справі не виявлено, що може спричинити складнощі у випадку вирішення питання про повернення застави чи її звернення в доход держави в разі невиконання взятих на себе зобов’язань обвинуваченим.

Хоча у науковій літературі висловлювалась думка про те, що заставодавець має тільки одне право – на повернення застави у разі відмови від взятих на себе зобов’язань чи після зміни запобіжного заходу на інший до виникнення підстав для звернення застави в доход держави, а також після набрання вироком чинності [3, с.18], на нашу думку, заставодавець має значно більше прав.

Зокрема, згідно з ч.3 ст.1541 КПК України, встановлено обов’язок органів слідства та суду під час внесення застави роз’яснювати заставодавцю, у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовується запобіжний захід, і що в разі невиконання нею своїх обов’язків застава буде звернута в доход держави. З цього випливає висновок про право заставодавця знати суть справи та наслідки невиконання обвинуваченим своїх обов’язків, тобто ці права повинні бути роз’яснені заставодавцю під час внесення застави.

Вирішуючи питання про обрання застави та визначення її розміру, особа, що погодилась бути заставодавцем, має право висловлювати свою думку щодо суми чи майна, які вона може внести, предмета застави, заявляти клопотання про призначення експертизи щодо визначення дійсної вартості майна.

Законом не встановлено конкретної відповідальності за невнесення застави. На підставі відповідної постанови чи ухвали суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності заставодавець вправі внести заставу, але й може відмовитись від цього, що тягне скасування обраного заходу і його заміну на інший. Отже, внести заставу є правом заставодавця.

Згідно із ч.5 ст.1541 КПК України, заставодавець має право відмовитись від взятих на себе зобов’язань до виникнення підстав для звернення застави в доход держави, а також отримати внесену заставу після обрання нового запобіжного заходу. В цьому випадку Законом покладено на заставодавця обов’язок забезпечити явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для вирішення питання щодо заміни застави на інший запобіжний захід.

В зв’язку з викладеним постає запитання: які зобов’язання заставодавець бере на себе?

П.П.Пилипчуком висловлена думка про те, що термін “зобов’язання”, вжитий у ч.5 ст.1541 КПК України, означає лише обов’язок заставодавця не заперечувати проти звернення застави в доход держави за наявності відповідних підстав [3, с.18].

Проте, згідно із ч.6 ст.1541 КПК України, питання про звернення застави в доход держави у разі порушення підозрюваним, обвинуваченим, підсудним зобов’язань, прийнятих на себе, вирішується не автоматично, а судом, в судовому засіданні, на яке викликають заставодавця для пояснень.

Якби законом був встановлений обов’язок заставодавця не заперечувати проти звернення застави, то для цього не було б потреби проводити судове засідання, заслуховувати пояснення заставодавця, зокрема його докази щодо поважності причин невиконання обвинуваченим обов’язків та відсутності підстав для звернення предмета застави у дохід держави. Тому, на нашу думку, вищезазначене не є обов’язком заставодавця.

Головним його обов’язком, що випливає з суп застави як запобіжного заходу, є те, що заставодавець несе лише майнову відповідальність за дії особи, за яку внесено заставу. В п.4 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду №6 від 26 березня 1999р. вказано, що покладення на заставодавця інших обов’язків (наприклад, забезпечити належну поведінку підсудного) законом не передбачено, крім обов’язку забезпечити явку цієї особи до органу розслідування чи суду у випадку, передбаченому ч.5 ст.1541 КПК України.

Загалом погоджуючись з цим роз’ясненням, зауважимо, що хоча й заставодавець безпосередньо не забезпечує належну поведінку обвинуваченого, підсудного, однак діє опосередковано, оскільки внесена ним застава породжує у обвинуваченого, підсудного мотиви економічного та морального характеру щодо необхідності належного виконання ним прийнятих на себе зобов’язань.

Крім того, в разі внесення застави у вигляді нерухомого майна заставодавець зобов’язаний належним чином зберігати його та не вчиняти дій щодо його відчуження.

До обов’язків заставодавця входить і доказування ним цінності предмета застави.

Важливо звернути увагу на право заставодавця брати участь у судовому засіданні у процесі розгляду справи по суті, так і в іншому судовому засіданні, під час вирішення питань, пов’язаних з обранням застави та щодо її повернення, а також у випадку звернення майна в доход держави.

У судовому засіданні заставодавець, крім вищезазначених прав, має й інші процесуальні права: він вправі давати пояснення, заявляти клопотання, вимагати повернення майна у випадку виконання зобов’язань і скасування застави чи відмови від своїх зобов’язань; висловлювати думку щодо поважності причин невиконання обвинуваченим чи підсудним взятих на себе обов’язків у випадках вирішення питання про звернення застави в доход держави; дати згоду щодо звернення застави на виконання вироку в частині майнових стягнень; одержати предмет застави після обрання нового запобіжного заходу, а якщо це буде взяття під варту – лише після арешту підсудного на виконання відповідної постанови (ухвали суду).

Крім того, згідно із ст.355 КПК України, заставодавець вправі подати окрему скаргу на ухвалу суду чи постанову судді про звернення застави в доход держави у разі порушення підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним взятих на себе зобов’язань належно поводитись, не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, з’являтись за викликом до органу розслідування і суду.

Цією нормою забезпечується захист прав і законних інтересів заставодавця. Аналіз прав і обов’язків заставодавця дає підстави дійти до висновку, що його правовий статус дещо ширший, ніж осіб, які відіграють допоміжну роль у кримінальному процесі.

В окремих випадках, особливо вирішуючи питання про звернення застави в дохід держави, заставодавець буде належати до іншої категорії суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, тобто до осіб, які захищають свої або представлені інтереси в кримінальному процесі.

Правильне визначення правового статусу заставодавця як суб’єкта кримінального судочинства необхідне не лише з наукового погляду. Це питання має важливе практичне значення, оскільки досконале знання та належне роз’яснення прав і обов’язків заставодавця в процесі провадження конкретних кримінальних справ сприятиме більш широкому застосуванню застави, що відповідає нормам міжнародного права та Конституції України у справі посилення правових гарантій захисту прав і свобод людини.

––––––––––––––––––––

1. Михеєнко М.М., Hop В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К., 1999.

2. Довідка за результатами узагальнення слідчої і судової практики застосування запобіжного заходу у вигляді застави. – К., 1998.

3. Пилипчук П.П. Питання застосування в слідчій та судовій практиці запобіжного заходу у вигляді застави // Вісник Верховного Суду України. 1998. – №3.

4. Еникеев З.Д. Применение меры пресечения по уголовным делам. – Уфа, 1988.

5. Коврига З.Ф. Уголовно-процессуальное принуждение. – Воронеж, 1975.

6. Залог как мера пресечения в советском уголовном процессе / Вопросы борьбы с преступностью по советскому законодательству. – Иркутск, 1969.

© Донченко Ю., 2001

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук

загрузка...