Головна

Профспілки та їхні органи як суб’єкти трудового права І. Якушев©


Профспілки та їхні органи як суб’єкти трудового права

І. Якушев©

Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

 

У соціально-економічних умовах впровадження ринкових відносин, що неминуче призводить до зменшення рівня соціальних і правових гарантій працівників, важливого значення набуває діяльність органів і організацій, які повинні забезпечити захист прав та інтересів людини праці. Передусім це діяльність таких органів та організацій, які створені самими працівниками і які не пов’язані адміністративним підпорядкуванням ні державним органам, ні органам чи посадовим особам підприємств, установ, організацій. Разом з тим вони повинні бути визнані державою, діяти правомірно, відповідно до наданих їм прав та покладених на них обов’язків. Найчисленнішими серед таких утворень є професійні спілки.

За визначенням В. Прокопенка, професійні спілки як об’єднання трудящих за професіями є добровільними громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної діяль­ності, з метою представництва, здійснення та захисту їх трудових, соціально-економічних й інших прав та інтересів [1, с.106]. О.

Процевський вважає, що профспілки – це насамперед об’єднання здебільшого працюючих людей на ґрунті професійних інтересів, суть яких зумовлює виробництво і які виникають під час дії трудових правовідносин [2, с.13].

Право всіх трудящих за своїм вибором створювати організації, а також вступати в них з метою висунення і захисту своїх інтересів передбачала ще прийнята в 1948 р. Міжнародною організацією праці (МОП) Конвенція №87 про свободу асоціації і захисту права на організацію. Воно знайшло своє відображення і в ч.3 ст.36 Конституції України, яка передбачає, що “громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів”.

Право на об’єднання в профспілки – одне з найважливіших у цивілізованому суспільстві, а його реалізація є показником існування в ньому демократії. Профспілкова свобода передбачає політичну і фінансову незалежність профспі­лок від держави, політичних партій, підприємців, церкви, що, як правило, ретельно перевіряється при державній реєстрації профспілок в країнах з ринковою економікою [3, с.59].

Нещодавно профспілки фактично були державними, а їхня діяльність будувалась за територіально-виробничим принципом, що виключало можли­вість існування декількох профспілок, які захищали б інтереси різних груп працівників. А тому, займаючи монопольне становище, профспілки виступали представниками і здійснювали захист не тільки своїх членів, але й всіх працівників підприємства (і керівника, і адміністрацію, і робітників).

Прийняття законів України “Про підприємства в Україні” та “Про колективні договори і угоди”, внесення змін та доповнень в КЗпП України, зокрема в ст.12, 19, 45, ліквідували монопольне становище профспілок у сфері трудових та пов’язаних з ними правовідносин, визнавши на законодавчому рівні можливість існування інших уповноважених на представництво трудовими колективами органів. Проте, й на сьогодні профспілки залишаються найпоширенішою і найбільш масовою організацією та типовою формою представництва професійних інтересів працівників.

Правове становище профспілок закріплено в Законі України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 р., який визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності профспілок. Відповідно до ст.1 цього Закону, професійна спілка – це добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Професійні спілки утверджуються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів [4, с.100]. Метою створення профспілки є представництво, здійснення та захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів (ч.1 ст.2 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”). І хоч профспілки можуть вступати у правовідносини, які регулюються різними галузями права (конституційним, адміністративним, цивільним, соціального забезпечення та ін.), визначальними є правові відносини, що регулюються трудовим правом. Саме в трудовому праві сконцентрована абсолютна більшість прав та обов’язків профспілок, які дають змогу визначити їх правове становище, правосуб’єктність, розглянути їх як суб’єктів трудового права.

Правосуб’єктність профспілок визначена законодавством. Конституція України, закони України “Про об’єднання громадян”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, “Про колективні договори і угоди” та КЗпП визначають загальну право – та дієздатність профспілок, а також права і обов’язки, які становлять їхній загальний правовий статус. Крім того, в рамках загальної правосуб’єктності профспілок, законодавство виділяє правосуб’єктність окремих їхніх органів, серед яких чи не найважливішим є профспілковий комітет як первинний осередок професійного об’єднання громадян.

Профспілковий комітет в окремих випадках виступає не тільки як представник членів профспілки підприємства, установи, організації, але й як представник трудового колективу. Наприклад, відповідно до ст.18 КЗпП, положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки і є для них обов’язковими, хоч колективний договір укладався профспілковим комітетом. А отже, і розглядати його потрібно не лише як орган профспілки, але й як представника трудового колективу.

Для реалізації представництва профспілки повинні бути не лише визнані суб’єктами права, але й володіти правосуб’єктністю. Щоб бути суб’єктом права, профспілки передусім повинні бути наділені такою юридичною властивістю, як правоздатність, тобто здатністю мати права і нести обов’язки. Як зазначає І.О. Снігірьова, правоздатність виступає одночасно юридичною ознакою профспілок як суб’єктів права і передумовою набуття конкретних прав і обов’язків, тобто це та загальна основа, без якої неможливі суб’єктивні права й обов’язки [5, с.101].

Однак для здійснення прав та обов’язків не досить мати здатність до правоволодіння. Для цього потрібно володіти також дієздатністю, тобто здатністю своїми діями набувати, реалізовувати та припиняти права й обов’язки, здатністю бути учасником правовідносин. Дієздатність є такою ж необхідною передумовою правовідносин, як і правоздатність.

Право і дієздатність профспілок зумовлені визначеними законодавством фактичними обставинами. В основу визнання за ними зазначених юридичних властивостей покладено конституювання профспілок як громадських організацій. На думку Г.Гончарової, профспілки треба вважати утвореними з моменту оформлення відповідного протоколу, відкриття рахунку в банківських установах, отримання печатки, штампа [6, с.31]. Така позиція видається нам не достатньо обґрунтованою. Як зазначає В. Прокопенко, принципи побудови і діяльності громадських організацій визначають їх статути [1, с.106]. Статут передбачає також порядок формування профспілкових органів, дотримання якого є необхідною умовою визнання за ними властивостей суб’єкта права, в тому числі право і дієздатності. Лише обраний відповідно до статуту профспілковий орган наділяється юридичними властивостями: право і дієздатністю. Однак для визнання дієздатним колегіального профспілкового органу необхідно дотримання ще однієї статутної вимоги – колегіальності в діяльності, тобто для реалізації прав і обов’язків у роботі колегіального органу повинна брати участь певна, визначена статутом, кількість його членів. Оскільки дотримання цієї умови лежить в основі лише дієздатності, не можна говорити про злиття правоздатності і дієздатності профспілкових органів, про що вже зазначалось у науковій літературі [5, с.102].

Право і дієздатність невіддільні від юридичної особистості профспілкових органів, їхні внутрішні властивості визнані державою. Однак між ними є й зовнішні відмінності. Правоздатність, як здатність до правоволодіння, є юридичною властивістю як профспілок у цілому, так і їхніх органів. Це не означає, що існують відмінності в здатності мати права між профспілками та їхніми органами. І профспілки, і їхні органи володіють здатністю мати всі права і обов’язки з передбачених законом, хоч набуття конкретних прав і обов’язків пов’язано з настанням певних обставин. В одних випадках такими обставинами виступає створення профспілки в цілому (проведення загальних зборів членів профспілки), в інших – створення органів профспілки (наприклад, профкому, профбюро). Всі вони з моменту створення не тільки володіють здатністю мати права і обов’язки, але й набувають ряд загальних прав і обов’язків.

На відміну від правоздатності як здатності до правоволодіння дієздатність надає можливість суб’єкту права вчиняти юридично значущі дії, пов’язані з реалізацією правового статусу. Іншими словами, дієздатність є така властивість, яка необхідна суб’єкту права для реалізації загальних прав і обов’язків, виникнення яких зумовлене насамперед наявністю правоздатності. Передумовою виникнення дієздатності є наявність у суб’єкта правоздатності та правового статусу. Якщо правоздатність є незмінною властивістю, то обсяг прав і обов’язків (правовий статус) може бути різний в конкретних суб’єктів чи їхніх груп. А тому і дієздатність не буває однаковою для всіх і її можна поділити на певні види. На нашу думку, слід розрізняти дієздатність профспілок як громадської організації, дієздатність профспілкових органів і дієздатність, яка властива конкретному профспілковому органу.

Переважна більшість прав і обов’язків профспілок реалізується через їхні органи. В літературі з цього приводу була висловлена думка, що здійснювати права і обов’язки профспілки мають можливість лише через свої органи, які реалізують права даної громадської організації і надані їм самим права [5, с.102]. На наш погляд, реалізацію прав і обов’язків профспілки можуть здійснювати не лише через свої органи, але й безпосередньо. Це, зокрема, виявляється в тих випадках, коли свої права профспілки реалізують на зборах членів профспілки. Звичайно, існують права, які можуть бути реалізовані лише уповноваженими профспілками органами (наприклад, дача згоди на звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу члена профспілки). Проте є й такі права, реалізацію яких може здійснювати безпосередньо профспілкова організація (наприклад, висунення вимог, прийняття рішення про страйк).

Основним елементом правосуб’єктності профспілок є правовий статус. Він визначає правове становище профспілок у державі та юридичні можливості даної громадської організації і її органів у сфері суспільних відносин. Правовий статус профспілок становлять закріплені в законодавстві права і обов’язки, які диференціюються на права і обов’язки, що належать профспілкам як громадській організації і права та обов’язки, якими володіють органи профспілок. Серед них виділяють особливі права, тобто ті, які належать лише відповідним органам профспілок.

У сфері трудового права профспілки реалізують надані їм права переважно через свої органи і передусім, через профспілкові комітети як первинні осередки цієї громадської організації. Правовий статус профспілкового комітету має свої особливості, зумовлені тим, що вони виступають не тільки як органи громадської організації, але й як представники трудового колективу. З цього приводу в літературі висловлюються різні думки про співвідношення правового статусу профспілкового комітету і трудового колективу, зокрема і про їхню єдність [7, с.165; 8, с.57; 9, с.164].

На нашу думку, правовий статус профспілкового комітету та правовий статус трудового колективу, хоч і мають певний зв’язок, однак це різні правові явища. Пояснити це можна так. По-перше, за суб’єктним складом профспілкова організація на підприємстві і трудовий колектив різняться. По-друге, члени трудового колективу можуть об’єднуватись у різні профспілкові організації і створювати їх органи. По-третє, представляти трудовий колектив можуть й інші уповноважені ним на представництво органи. По-четверте, ряд прав трудового колективу може здійснюватися лише ним особисто і представництво в таких випадках не допускається (наприклад, затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку відповідно до ст.142 КЗпП). По-п’яте, профспілковий орган також володіє правами, які реалізуються виключно ним (наприклад, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу відповідно до ст.43 КЗпП може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу). Потрібно враховувати також і те, що в трудовому колективі взагалі може не бути професійних спілок.

Отже, і профспілки в цілому, і їхні органи наділені правоздатністю та є володарями властивого кожному з них правового статусу, що дає підстави вважати їх окремими суб’єктами трудового права.

––––––––––––––––––––

1. Прокопенко В. Правове становище професійних спілок: сьогодення і перспективи // Право України. – 1999. – №6.

2. Процевський О. Трансформація прав профспілок України: реальність чи вимисел // Право України. – 1996. – №7.

3. Киселев И.Я. Трудовое право в условиях рыночной экономики: опыт стран Запада. – М., 1992.

4. Коментар до Конституції України /Авер’янов В.Б., Бойко В.Ф., Борденюк В.І. та ін. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996.

5. Снигирева И.О. Профсоюзы и трудовое право. – М.: Юрид. лит., 1983.

6. Гончарова Г. Плюралізм профспілок і трудові відносини: вирішення питань на практиці // Право України. – 1999. – №10.

7. Лившиц Р.З. Коллектив предприятия, ФЗМК и трудовое правоотношение // Хозяйственная реформа и трудовое право. – М.: Наука, 1970.

8. Трудовой коллектив как объект и субъект управления / Пашков А.С., Перфильев А.Т., Лебедев П.Н. и др. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1980.

9. Участие трудовых коллективов в управлении производством / Зайкин А.Д., Куренной А.М., Чибисов В.А. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980.

 

© Якушев І., 2001

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук
загрузка...