Радник

Проблеми правового регулювання перейняття кримінального переслідування за клопотанням іноземної держави (кримінально-процесуальний аспект)

А. Маланюк©

– Стаття присвячена проблемі вдосконалення правового регулювання одного з інститутів правової допомоги у кримінальних справах – перейняття кримінального переслідування. Автор вказує на недоліки чинного законодавства України з цих питань і прогалини, які простежуються у проекті КПК України. Запропоновані рекомендації щодо вдосконалення проекту КПК України з досліджуваних питань.

– Ключові слова: перейняття кримінального переслідування, міжнародно-правовий акт, Кримінально-процесуальний кодекс Україн

Останнім часом поглиблюється співпраця українських та іноземних органів у формі перейняття кримінального переслідування. Така тенденція зумовлює потребу дослідження цього інституту правової допомоги у юридичній науці. Вказаний інститут є одним з найдієвіших засобів реалізації принципу невідворотності покарання, який не лише регулює відносини держав у сфері боротьби зі злочинністю, але й виступає гарантією виконання завдань кримінального судочинства. Зміст перейняття кримінального переслідування складає діяльність визначених державою органів. В Україні такими установами є Міністерство юстиції, Генеральна прокуратура та її органи на місцях. Їхня діяльність спрямована на перейняття чи передачу провадження у кримінальній справі. Враховуючи, що така діяльність безпосередньо пов’язана з провадженням у кримінальній справі і скерована на виконання завдань кримінального судочинства, то виявлення і вивчення закономірностей її правового регулювання також входить у предмет дослідження науки кримінального процесу.

Сучасному рівню розвитку цього інституту правової допомоги у міжнародній практиці держави має відповідати і рівень наукового дослідження цих питань у кримінально-процесуальній науці, яка розвивається поряд з законодавством, що визначає засади і порядок перейняття кримінального переслідування, та практикою його застосування. Вона сприятиме їхньому теоретичному осмисленню і розробці на цій підставі рекомендації щодо вдосконалення. Зауважимо, що в українській кримінально-процесуальній науці питанням перейняття кримінального переслідування не приділялась достатня увага.

Система досліджуваного законодавства, як і законодавства про правову допомогу у кримінальних справах у цілому, складають дві взаємодоповнюючі частини: міжнародна й внутрішньодержавна (національна). Міжнародна частина – це всі укладені чи ратифіковані Україною міжнародно-правові акти, що повністю чи частково присвячені процесуальним питанням перейняття кримінального переслідування, притому вона відіграє домінуючу і першочергову роль у системі досліджуваного законодавства. Міжнародно-правові акти, укладені Україною у цій сфері, виступають необхідною юридичною підставою щодо виникнення зобов’язання розглянути клопотання іноземних установ і, за наявності підстав, прийняти рішення про перейняття кримінального переслідування. Саме тому їм і відводиться першочергова роль. Домінування їх у системі досліджуваного законодавства пояснюється тим, що в Україні немає належного законодавчого регулювання процесуальних аспектів перейняття провадження у кримінальній справі – і це на фоні постійного розширення міжнародної договірної бази.

Особливу увагу треба звернути й на те, що міжнародна частина правової бази, яка регулює питання перейняття кримінального переслідування, формувалась упродовж тривалого часу. Розпочавшись у 50-х роках ХХ ст., цей процес не припиняється і сьогодні. В результаті у міжнародно-правових актах, укладених Україною, відображаються різні етапи становлення цього інституту правової допомоги у міждержавній практиці, з притаманними їм особливостями вирішення окремих питань. Отже, враховуючи їхню різноманітність і різні підходи до врегулювання питань перейняття кримінального переслідування, названі акти можна класифікувати на декілька груп:

– міжнародні договори про правову допомогу колишнього СРСР, щодо яких оформлено правонаступництво України (Договір між СРСР і Республікою Кіпр про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах 1974 р.);

– міжнародні договори, укладені Україною. Серед них слід виділити: а) двосторонні договори, які регулюють питання надання правової допомоги у кримінальних справах, у тому числі і перейняття кримінального переслідування (Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу і правові відносини у цивільних та кримінальних справах 1995 р. й ін.); б) двосторонні договори про екстрадицію (Договір між Україною та Китайською Народною Республікою про екстрадицію 1998 року);

– міжнародні багатосторонні конвенції, які були ратифіковані Україною: а) конвенції, що регулюють процесуальні питання перейняття кримінального переслідування (Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 року, Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.; б) конвенції, які визначають лише загальну засаду перейняття кримінального переслідування і не містять процесуальних норм (Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами 1949 р., Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. та ін.)

– міжнародні угоди з питань надання правової допомоги, укладені між міністерствами і відомствами окремих держав (Угода про правову допомогу і співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Грузія 1994 р.)

Чинні для України міжнародні конвенції, договори, угоди визначають, в основному, загальні засади перейняття кримінального переслідування, зміст відповідного клопотання та перелік матеріалів, що додаються до нього [9, с. 240; 10, с. 174; 11, с. 35]. Окремі з них додатково врегульовують такі питання: доказова сила одержаних матеріалів [8, с. 226; 10, с. 174], наслідки передачі кримінального переслідування і повідомлення про остаточне рішення у кримінальній справі [6, с. 146 ;7, с. 199]. Щодо цього, вигідно відрізняється з-поміж інших міжнародно-правових актів, що укладені Україною, Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 року. У Конвенції, крім вищезгаданих аспектів, також докладно врегульовано процедуру передачі матеріалів кримінальних справ, підстави для відмови у прийнятті клопотання про перейняття кримінального переслідування, застосування примусових заходів щодо підозрюваної особи, питання множинності кримінального провадження та ін.

Отже, поза межами регулювання міжнародно-правових актів залишаються: підстави передачі провадження у кримінальній справі, порядок розгляду відповідних клопотань і прийняття щодо них рішень. Вони повинні вирішуватись у кримінально-процесуальному законі України. Необхідність урегулювання перейняття кримінального переслідування у національному законодавстві України викликана також іншими причинами, до яких відносимо проблему встановлення єдиного підходу до регулювання окремих питань перейняття кримінального переслідування. Наявність уніфікованої норми у кримінально-процесуальному законі не лише сприяла б усуненню прогалин та відмінностей міжнародно-правових актів у регулюванні таких правовідносин, але й полегшило б роботу правоохоронних органів. Не менш важливою причиною є й те, що Україна ще не сформувала достатньо широку міжнародно-правову договірну базу у цій сфері. Проте, як свідчить міжнародна практика, клопотання про перейняття кримінального переслідування можуть надходити і від держави, яка лише забезпечує взаємність у цих правовідносинах. Тобто Україна може перейняти чи передати кримінальне переслідування державі, з якою вона не має двостороннього договору чи яка не є учасницею відповідних багатосторонніх конвенцій, що ратифіковані Верховною Радою України. У такому випадку звернення по правову допомогу чи надання такої іноземній державі повинно здійснюватись за правилами, що передбачені національним законодавством.

Процесуальні аспекти перейняття кримінального переслідування не знайшли свого врегулювання у КПК України. Лише окремі з них регулюються Інструкцією "Про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства" від 29.06.1999 р., наказом Генерального прокурора України від 26.11.1998 р. "Про організацію роботи органів прокуратури України в галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги" та затвердженою наказом Генерального прокурора України від 29.12.1998 р. Інструкцією "Про порядок підготовки, передачі та виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах". Останні два нормативні акти мають суто відомчий характер. Вказані підзаконні нормативно-правові акти складають національну частину досліджуваного законодавства.

Розв’язанню проблеми законодавчого регулювання мав би сприяти новий кримінально-процесуальний кодекс України. І знову треба визнати, що й у розробленому робочою групою Кабінету міністрів проекті цей інститут залишено поза увагою. Хоча, наприклад, відповідні норми містяться у новому КПК Російської Федерації [4, ст. 458,459], а в чинному КПК Республіки Польща цим питанням присвячено цілий розділ [2, с. 1144-1148].

Враховуючи викладене, проект КПК України доцільно доповнити розділом, який, поряд з визначенням загальних засад і порядку перейняття кримінального переслідування, повинен врегулювати й інші питання, які не знайшли свого закріплення у міжнародних конвенціях, договорах, укладених Україною. Зокрема, слід погодитись з В.М. Волженкіною, яка зазначає, що є потреба правового регламентування підстав для передачі кримінальних справ, порядку обчислення строків досудового слідства і тримання під вартою та можливості зарахування часу перебування під вартою у іноземній державі, порядку продовження таких строків [1, с. 241]. Також, на нашу думку, потребує врегулювання питання допустимості доказів, що передаються разом з кримінальною справою.

На наш погляд, проект КПК України може бути доповнений главою "Перейняття кримінального переслідування" такого змісту:

Стаття 5741. Перейняття кримінального переслідування

1. Генеральний прокурор або Міністр юстиції України, за клопотанням органу іноземної держави, відповідно до міжнародної конвенції, договору, що ратифіковані Верховною Радою України, чи на засадах взаємності, переймає провадження у кримінальній справі і скеровує її за підслідністю (підсудністю) у випадку вчинення злочину на території цієї іноземної держави особою:

– яка є громадянином України;

– яка має в Україні постійне місце проживання;

– яка відбуває чи має відбувати в Україні покарання у вигляді позбавлення волі;

– щодо якої в Україні порушено кримінальну справу за той же чи будь-який інший злочин.

2. Перейняття кримінального переслідування прирівнюється до порушення кримінальної справи згідно з законодавством України. Досудове слідство і судовий розгляд здійснюється у порядку, передбаченому цим Кодексом.

3. Докази зібрані органами іноземної держави до перейняття кримінального переслідування, вважаються допустимими, якщо відповідають вимогам ст. 567 цього Кодексу.

4. Генеральний прокурор або Міністр юстиції України повідомляє зацікавлений орган іноземної держави про остаточне рішення, яким закінчено провадження у кримінальній справі.

5. Відповідно до міжнародного договору чи угоди України, повноваження, передбачені ч. 1 і 4 цієї статті, можуть бути покладені на прокурора області або прирівняного до нього прокурора.

Стаття 5742. Порядок обчислення строків при перейнятті кримінального переслідування.

1. У випадку, коли перейняття кримінального переслідування поєднане з передачею особи, строк тримання під вартою обчислюється з моменту її передачі компетентним органам України за правилами ст. 114 цього Кодексу.

У випадку продовження строк тримання під вартою не може перевищувати максимальний строк, передбачений ст. 114 цього Кодексу, з урахуванням часу перебування під вартою в іноземній державі.

2. Строки досудового слідства при перейнятті кримінального переслідування обчислюються за правилами ст. 216 цього Кодексу з моменту винесення слідчим постанови про прийняття кримінальної справи до свого провадження.

Стаття 5743. Передача кримінального переслідування.

1.У випадку вчинення злочину на території України особою:

– яка є іноземним громадянином;

– яка постійно проживає поза межами України;

– яка відбуває чи має відбувати в іноземній державі покарання у вигляді позбавлення волі;

– щодо якої органами іноземної держави порушено кримінальну справу за той же самий чи будь-який інший злочин слідчий, прокурор, суддя (суд) за наявності підстав готує клопотання про перейняття кримінального переслідування і направляє його разом з необхідними матеріалами відповідно Генеральному прокурору чи Міністру юстиції України.

2. Генеральний прокурор або Міністр юстиції України після перевірки клопотання про перейняття кримінального переслідування надсилає його органу іноземної держави відповідно до міжнародної конвенції, договору, що ратифіковані Верховною Радою України, чи на засадах взаємності.

3. Відповідно до міжнародного договору чи угоди України, повноваження, передбачені в ч. 1 і 2 цієї статті, можуть бути покладені на прокурора області або прирівняного до нього прокурора.

Стаття 5744. Підстави передачі кримінального переслідування.

Підставами передачі кримінального переслідування органам іноземної держави є:

1)   неможливість провадження у кримінальній справі за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, який перебуває поза межами України;

2)   інтереси встановлення істини у кримінальній справі;

3)   можливість швидшої соціальної реабілітації особи в іноземній державі у випадку її засудження.

Стаття 5745. Наслідки передачі кримінального переслідування.

1. У випадку передачі кримінального переслідування слідчий, прокурор, суддя (суд) виносить постанову (ухвалу) про зупинення провадження у кримінальній справі.

2. Зупинена кримінальна справа підлягає закриттю після повідомлення про результати її розгляду органом іноземної держави з підстав, передбачених п. 6,7 ч. 1 ст. 200 цього Кодексу, про що слідчий, прокурор, суддя (суд) виносить мотивовану постанову (ухвалу).

––––––––––––––––––––

1. Волженкина В.М. Нормы международного права в российском уголовном процессе. – СПб: Юрид. центр Пресс.– 2001.

2. Gregorczyk T. Komentarz kodeksu postepowania karnego. – Zakamycze, 1998.

3. Проект кримінально-процесуального кодексу України станом на серпень 2000 р. – К., 2000.

4. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. Принят Государственной Думой 22 ноября 2001 года. – М.: ООО Юрлитинформ, 2002.

5. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972р. // Міжнародні договори України про правову допомогу: Офіційне видання. – Ужгород: ІВА, 2000.

6. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993р. // Там же.

7. Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993р. // Там же.

8. Договір між Україною і Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1995 р. // Там же.

9. Договір між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах 1995р. // Там же.

10. Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. // Там же.

11. Договір між СРСР і Угорською Народною Республікою про надання правової допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах 1958 р. // Там же.

© Маланюк А., 2002