Деякі питання реалізації заборони "повороту на гірше" при зміні обвинувачення прокурором у стадії досудового слідства В. Бойко©
Деякі питання реалізації заборони "повороту на гірше" при зміні обвинувачення прокурором
у стадії досудового слідства
В. Бойко©
Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна
У статті розглянуті окремі питання заборони "повороту на гірше" при зміні обвинувачення прокурором в стадії досудового слідства. Стаття містить пропозиції щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства.
Ключові слова: обвинувальний висновок, прокурор, право на захист.
Побудова правової держави потребує посилення правового захисту людини і громадянина як найвищої соціальної цінності, надійного забезпечення охорони правопорядку і зміцнення законності у всіх сферах державного і суспільного життя.
Особливе місце в системі правових засобів, якими охороняються і забезпечуються права та законні інтереси людини належить кримінально-процесуальним гарантіям, що найістотніше впливають на правове становище осіб,
Важливе місце в системі таких гарантій посідає заборона "повороту на гірше" в процесі реалізації прокурором наглядних повноважень під час затвердження ним обвинувального висновку. Вона спрямована на забезпечення ефективного виконання завдань кримінального судочинства, надійної охорони як інтересів судочинства, так і прав та законних інтересів осіб, які беруть участь в процесі, і передусім, на забезпечення одного з найширших і найважливіших прав обвинуваченого – його права на захист.
Закріплюючи правило цієї заборони, у разі необхідності внесення прокурором змін у пред’явлене обвинувачення під час затвердження обвинувального висновку, законодавець у ч. 1 ст. 231 КПК України встановив підстави, що ведуть до погіршення становища обвинуваченого і порушення його права на захист. Такими підставами є "застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією" та "істотна зміна обвинувачення за фактичними обставинами". За наявності вказаних підстав справа підлягає поверненню прокурором або його заступником слідчому для проведення додаткового розслідування і пред’явлення нового обвинувачення. Поряд з цим, установивши правила такої заборони, законодавець невиправдано, як видається, обмежив її дію лише випадками застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією та істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами. У більшості випадків питання про те, який кримінальний закон слід вважати менш тяжким або більш тяжким при порівнянні санкцій кримінально-правових норм труднощів не викликає. Зокрема, можна визнати очевидним, що новий закон, який вносить зміни в санкції, є більш м’яким, якщо він:
а) встановлює менш тяжкий вид основного покарання;
б) знижує нижчу або вищу межу покарання, не змінюючи, відповідно, другої межі;
в) виключає найтяжче (із вказаних в альтернативі) основне покарання;
г) не змінючи основного покарання, відмовляється від одного або декількох додаткових покарань;
д) зберігаючи основне і додаткове покарання, вводить альтернативно менш суворі види основного покарання;
е) вказує менш тяжкий вид додаткового покарання;
є) замість обов’язкового передбачено факультативне додаткове покарання;
ж) зменшує мінімальну і (або) максимальну межі додаткового покарання [1, с. 61].
Крім того, більш м’яким необхідно вважати закон, в якому нові види покарань за порівняльною тяжкістю розміщуються між найбільш суворим і найменш суворим покараннями попереднього закону. У такому випадку судові надається ширший вибір для призначення покарання. Разом з тим проведені з цього питання дослідження показують, що погіршення становища обвинуваченого може набувати найрізноманітніших форм і пов’язувати його лише із застосуванням статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією було б неправильно. Це зумовлено тим, що центральне місце в системі норм, які забороняють погіршувати становище обвинуваченого і порушувати його право на захист займають правила, пов’язані із зміною обвинувачення. Передусім це пояснюється значенням змісту того обвинувачення, яке пред’явлено обвинуваченому. Адже тільки в межах цього обвинувачення може бути правильно вирішено основне питання кримінального процесу – питання про винність або невинність обвинуваченого (підсудного) і застосування чи незастосування до нього кримінального покарання.
Вирішуючи питання про те, який із злочинів є менш тяжким, а який більш тяжким у разі його перекваліфікації на іншу статтю кримінального закону, недостатньо порівнювати лише санкції відповідних кримінально-правових норм. Пом’якшення або посилення відповідальності можливі шляхом зміни не лише караності діяння, але й описаних у диспозиції статті кримінального закону ознак складу злочину. Відтак, на вирішення питання про застосування заборони "повороту на гірше" в кримінальному процесі впливають такі передбачені новим законом або виключені з попереднього закону ознаки, як адміністративна преюдиція, неодноразовість, систематичність, настання певних наслідків, мотив і мета злочину, звуження або розширення різновидів злочинних дій, зміна кваліфікуючих ознак тощо [2, с. 97; 3, с. 239].
В окремих випадках стаття кримінального закону, на яку перекваліфіковується діяння обвинуваченого, може не передбачати більш тяжкого покарання, однак для нього можуть настати інші більш тяжкі і несприятливі наслідки: унеможливлюється застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміни покарання більш м’яким; обвинувачення у готуванні до вчинення чи у замаху на вчинення злочину змінюється обвинуваченням у вчиненні закінченого злочину [4, с. 36]; в обвинувачення вносять нові факти (епізоди) злочинної діяльності, зокрема нові епізоди вчинення триваючого злочину, більш тяжкі наслідки злочинної діяльності тощо [5, с. 15]. У всіх цих випадках відбувається погіршення становища обвинуваченого і прокурор повинен повернути справу на додаткове розслідування для пред’явлення нового обвинувачення.
На підставі викладеного та з метою зміцнення гарантій права обвинуваченого на захист у цій стадії процесу доцільно було б доповнити ч. 2 ст. 231 КПК України після слів "не тягне за собою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією" новим положенням такого змісту: "а також не погіршує становища обвинуваченого з інших підстав"
––––––––––––––––––––
1. Калашникова Н.Я. Гарантия права обвиняемого на защиту при изменении обвинения и наказания . – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1975.
2. Гальперин И.Ш. Направление судом уголовного дела на доследование. – М.: Госюриздат, 1960.
3. Давидов П.М. Основания изменения обвинения // Сборник ученых трудов Свердл. юрид. ин-та. – 1969. – Вып. 10.
4. Фаткуллин Ф.Н. Зинатуллин З.З. Аврах Я.С. Обвинение и защита по уголовным делам. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1976.
5. Добровольская Т.Н. Изменение обвинения в судебных стадиях советского уголовного процесса. – М., 1977.
© Бойко В., 2002
< Попередня Наступна >