Головна

Етико-правові аспекти реалізації конституційного права на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування І. Сенюта©


Етико-правові аспекти реалізації конституційного права на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування

І. Сенюта©

Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

"Потрібно бути чистим морально... Професія лікаря вимагає самозречення, чистоти душі, чистоти помислів."

А.П. Чехов.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У цій статті проаналізовано конституційне право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування. Автор вказує на етичні і правові аспекти реалізації цього права та подає приклади регулювання медико-правових відносин за кордоном. У статті наголошується, що право на охорону здоров’я є одним з найбільш визначальних соціальних прав і що це право повинно бути належним чином забезпечено відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародно визнаних соціальних принципів.

Ключові слова: право на охорону здоров’я, охорона здоров’я, медична допомога, медична етика (біоетика), медичн

а деонтологія.

Кожна людина має невідчужуване і непорушне право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування. Це природне і невід’ємне право людини знайшло своє відображення в Основному Законі держави. Конституція України лише закріплює це право на найвищому, конституційному рівні, а зміст права людини на охорону здоров’я розтлумачується і визначається у законах. Відтак, творці Основного Закону поставили законодавцю в обов’язок встановлювати правові межі здійснення права на охорону здоров’я. Проте ця свобода зумовлює і більшу відповідальність законодавця, оскільки у своїй діяльності він не може посилатись на авторитетність творців Конституції [1, с. 86].

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН (UNG, 34/58, 1979) і Програмою Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) закріплено положення, що здоров’я населення загалом і кожної людини зокрема як члена суспільства має найважливіше значення для існування і розвитку держави. Згідно із Загальною Декларацією прав людини, Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права, а також Європейською соціальною хартією, підписаною у Страсбурзі 3 травня 1996 року, обов’язком держави є піклування про здоров’я людини і забезпечення його охорони. Відповідно п. 1 ст. 11 Хартії, сторони, наскільки це можливо, зобов’язані усунути причини поганого здоров’я населення. Комітет незалежних експертів вважає, що держава дотримується цього досить широкого і загального зобов’язання, якщо вона подасть докази наявності в неї належної системи охорони здоров’я, яка вміщує такі елементи: належну і загальнодоступну державну систему охорони здоров’я, що дає змогу надавати необхідну медичну допомогу всьому населенню і забезпечує профілактику й діагностику хвороб; спеціальні засоби для захисту здоров’я матерів, дітей та осіб похилого віку; загальні засоби, спрямовані на попередження забруднення повітря і води, захист від радіації і шуму, контроль за якістю продуктів харчування та станом навколишнього середовища і боротьбу з алкоголізмом та наркоманією (причому всі ці елементи повинні фінансуватись головним чином державою) [2, с. 516-517]. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я у діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, удосконалення надання медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Реальний стан охорони здоров’я в Україні незадовільний. Аналіз усіх показників у цій галузі приводить фахівців до висновку, що в Україні на сьогодні немає ефективної системи охорони здоров’я та якісного надання медичної допомоги. Українська медицина перебуває у стані перманентної кризи, що триває вже понад десять років. За роки незалежності зроблені спроби домогтися змін на краще в системі охорони здоров’я України, проте ці заходи були здебільшого спрямовані на зміну міністрів охорони здоров’я, структурні зміни у самому міністерстві, але оминалось найважливіше – здоров’я окремої людини і якість медичної допомоги. В результаті країна переживає демографічну кризу, падає рівень тривалості життя, переважає смертність над народжуваністю, у новонароджених спостерігаються фізичні та психічні вади та інші жахливі наслідки. Про необхідність змін у цій сфері дуже багато пишуть і говорять, проте рішучих та активних дій у напрямку реформування не спостерігається.

Правове забезпечення права на охорону здоров’я в Україні не повною мірою відповідає сучасним потребам і міжнародним стандартам. Незважаючи на нагальну потребу, роками не можуть прийняти низки важливих законодавчих актів. Передусім, це стосується Закону України "Про медичне страхування", який би реалізував норму ст. 49 Конституції України. Цей Закон має визначати систему фінансування лікувальних закладів, порядок оплати медичних послуг та інші важливі питання, що стосуються відносин між лікарем і пацієнтом. На шляху прийняття Закону України "Про медичне страхування" є багато дискусійних і складних проблем. Це, зокрема, такі питання: хто стане генеральним страховиком, хто гарантуватиме людям виплату на випадок захворювання; питання збільшення податкового тиску на фізичних осіб; залежність соціального захисту від рівня заробітної плати; питання кількості страховиків – одна дежавна страхова компанія чи ринок багатьох комерційних страхових компаній? Ці та інші невідкладні проблеми мають бути розв’язані з прийняттям Закону України "Про медичне страхування", що, сподіваємось, станеться у недалекому майбутньому. Неприпустимим є також регулювання відносин, що виникають у зв’язку з корекцією статі, штучним заплідненням, стерилізацією, біомедичними дослідами за участю людини на рівні відомчих підзаконних нормативно-правових актів, оскільки вони торкаються життєво важливих прав людини.

На сьогодні можна спостерігати певний поступ у створенні законодавчої бази у сфері охорони здоров’я в Україні. Зокрема, це прийняття законів: "Про транс план­тацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" від 16 липня 1999 р., "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 р., "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 р., "Про лікарські засоби" від 4 квітня 1996 р.

Недоліком правової системи у галузі медичної допомоги є те, що немає систематизованого законодавчого акта. Вважаємо доцільним, вибрати такий спосіб систематизації законодавства у сфері охорони здоров’я як кодифікація. Варто створити комісію з підготовки проекту Медичного кодексу, у яку б увійшли науковці і практики як із сфери медицини, так і юриспруденції, а також були залучені експерти із зарубіжних країн та представників духовенства. Аналізуючи акти, прийняті в Україні у галузі охорони здоров’я, судову практику з цих питань, а також беручи до уваги позитивний досвід зарубіжних країн, висновки експертів як медиків, так і правників, та спеціалістів інших галузей, важливо у майбутньому прийняти Медичний кодекс України – дороговказ для медичних працівників, пацієнтів і правників. Цей кодифікований акт регулюватиме відносини між медиками і пацієнтами, їхніми родичами, професійні відносини медиків між собою, з адміністрацією закладу охорони здоров’я і державними органами, а також і морально-етичні відносини у сфері охорони здоров’я.

Вітчизняне законодавство, перебуваючи на стадії становлення і розвитку, містить багато прогалин у правовому регулюванні важливих відносин у галузі охорони здоров’я. Відтак Україна повинна у стислі строки створити ефективну законодачу базу, яка б відповідала європейським стандартам та враховувала національні особливості й економічну ситуацію в країні.

Аналізуючи законодавство європейських країн у галузі охорони здоров’я, вважаємо доцільним, щоб законодавці брали до уваги прогресивні ідеї та зміни, що відбулись у цій важливій сфері з погляду правового забезпечення і намагались досягти ефекту максимального дотримання прав людини та створення правової держави.

Доречно закцентувати увагу на характеристиці зарубіжної нормативно-правової бази. Зокрема, особливо цікавими є законодавчі акти Австрії. Важливим нормативним актом є Закон "Про організацію лікувальних закладів", який передбачив створення спеціальної комісії, завданням якої буде обов’язкове для схвалення будь-яких нових видів лікарських засобів та лікувальних методів у медичних закладах до їхнього застосування. Цей Закон встановлює також спеціальні норми, які покликані забезпечити якість надання послуг у лікувальних закладах, зокрема якість і кількість медичного персоналу, якість технічного обладнання та організації інфраструктури лікувального закладу. В Австрії діє також Закон "Про медичні препарати", який зобов’язує спеціальну комісію дати експертний висновок перед першим застосуванням препарату. Спеціальні гарантії передбачено для психічно хворих пацієнтів, що закріплено у Законі Австрії "Про права пацієнтів, які є психічно хворі".Згідно з цим Законом психічно хворі повинні лікуватися, якщо це можливо, у звичайних лікувальних закладах без обмежень їхніх особистих прав у разі примусового лікування. Обмеження можуть бути застосовані лише з метою запобігання серйозній небезпеці і повинні належно оформлятися, згідно з чіткими правовими процедурами [3, c. 79,80].

Особливу увагу привертає законодавчий акт – Закон "Про медичний контракт", прийнятий у Нідерландах. У цьому нормативному акті викладено головні права пацієнтів з метою ефективного регулювання взаємовідносин між пацієнтом і лікарем. Метою Закону є зміцнення правового становища пацієнта шляхом чіткої регламентації його прав у відносинах з лікарем. Значна увага, яка приділяється утвердженню становища пацієнта, пояснюється тим, що він залежить від лікаря та якості медичної допомоги і тому має хитке становище у сфері охорони здоров’я, а відтак і постає проблема встановлення більш збалансованих відносин у цій сфері.Незважаючи на намір цього Закону вичерпно врегульовувати права пацієнтів, сам документ не може бути надто строгим і деталізованим, оскільки це не узгоджуватиметься з різноманітністю та динамічністю таких відносин. Завдання законодавця – забезпечити чітке врегулювання та правовоу охорону прав пацієнтів, з одночасним залишенням достатнього правового простору для врегулювання всіх цих питань на практиці, враховуючи кожну конкретну ситуацію [4, с. 41,42].

Розглядаючи відносини, що виникають у сфері охорони здоров’я та медичної допомоги, не можна не торкнутись питань медичної етики і лікарської деонтології. Етичні норми виступають нормами-принципами, які забезпечують, зокрема, безоплатність для пацієнта гарантованого державою мінімуму медичної допомоги, неможливість відмови лікаря від пацієнта, безоплатності донорства, заборони евтаназії, забезпечення лікарської таємниці [5, с. 5].

Відносини між лікарем і хворим породили етичні основи і правила поведінки – медичну етику і лікарську деонтологію. У теорії розрізняють два поняття: лікарську етику і медичну етику. Друге поняття є ширшим, оскільки вміщує принципи і норми поведінки не лише лікарів, а й медсестер, лаборантів, молодшого медичного персоналу та інших медичних працівників. Але центральне місце посідає лікарська етика, оскільки саме лікар є тою особою, що спрямовує весь процес лікування у потрібне русло і керує діяльністю інших медичних працівників. Лікарська етика розглядає питання моральності лікаря, тобто його моральні якості, почуття професійного обов’язку, совісті, честі, гідності, інтелекту. Питання лікарської етики – це дуже складне поняття, оскільки у певних випадках потрібно відходити від загальноприйнятих канонів етики. Для прикладу, вона допускає насилля над хворою людиною, що трапляється у практиці психіатрів, венерологів, інфекціоністів.

У практичній діяльності інколи порушується основний деонтологічний принцип – "не нашкодь", що буває під час видалення у донора здорового органу, тому що у будь-якому випадку для нього ця процедура не може бути зовсім нешкідливою. Лікар, на жаль, у певних випадках змушений говорити неправду. Слово лікар (лекарь) у російській мові деякі філологи виводять від слова "говорити неправду", що у давнину означало говорити, заговорювати. Тобто лікар – це людина, яка володіє словом так, що це має цілющу дію. В.М. Бєхтєрєв давав таке визначення слова лікар: "Якщо пацієнту після розмови з лікарем не стає краще, це не лікар" [6, с. 52]. Вимоги до професійних і особистих якостей медиків містились і у законодавчих актах Петра І: "Потрібно щоб лікар в лікарюванні добру основу і практику мав; тверезим, помірним і самозречено себе тримав і в потрібних випадках чин свій як ночно так і денно відправляти міг" [7, с. 6].

Кодексом моральних норм поведінки є клятва Гіппократа. У ній зазначено: "... Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво... В який би дім я не увійшов, я зайду туди для користі хворого, будучи далеким від будь-якого умисного, неправедного і пагубного... " [7, с. 15]. У тому випадку, коли б усі медики для своєї діяльності і професійного життя взяли на озброєння положення цієї клятви, то за права пацієнтів, життя і здоров’я людей та якість медичної допомоги можна було б не хвилюватись. Але, на жаль, у реальному житті факти невтішні і є безліч порушень різного характеру.

Складовою медичної етики є лікарська деонтологія. Основи медичної деонтології були створені видатним вченим М. Петровим. М. Петров писав, що під медичною деонтологією треба розуміти вчення про принципи поведінки медичного персоналу не для досягнення індивідуального благополуччя і загальновизнаної шани окремих лікарів і їхніх працівників, але для максимального підвищення суми суспільної користі і максимального усунення шкідливих наслідків неповноцінної медичної роботи [8, с. 6]. Жодна з професій не несе такого морального навантаження, як професія медика – недбале, безвідповідальне ставлення медиком до своїх професійних обов’язків може призвести і до фатальних наслідків. Недаремно знаменитий угорський лікар Земмельвейс на запитання викладача юридичного факультету, чому у нього такі високі вимоги до студентів-медиків і чи не може він їх пом’якшити, лікар відповів, що у жодному разі, оскільки при поганому адвокаті клієнт ризикує втратити гроші чи свободу. Але якщо буде поганим лікар, пацієнт може втратити життя [9, с. 111-112].

Дуже влучно сказав академік А.Ф. Білібін про те, що лікарська діяльність – це сфера служіння, а не обслуговування. Служіння – це мобілізація сил і волі лікаря, натхнення на подвиг. Обслуговування (навіть відмінне) – виконання обов’язків без величезної моральної, а інколи і фізичної напруги, яка потрібна для рятування людського життя [9, с. 113]. Отже, резюмуючи, наголошуємо, що ті хто вирішив присвятити своє життя медицині, служінню народу повинні пам’ятати про свою високу місію і відповідальність перед Богом і людьми.

На жаль, в Україні законодавство про біоетику не розвинуте, норми стосовно деонтології лише опосередковано втілені у положеннях деяких нормативно-правових актів. Документи з питань медичної етики прийняла Всесвітня медична асоціація. Серед них Міжнародний кодекс медичної етики, прийнятий у жовтні 1949 р., де зазначено загальні обов’язки лікаря, обов’язки лікаря щодо хворих, щодо своїх колег та закріплено, які види діяльності визнаються неетичними. Також прийнято Заяву про "телемедицину" і медичну етику (1992), Заяву про питання медичної етики у період катастроф (1994), Заяву про свободу контактів між лікарами (1984), Декларацію про незалежність і професійну роботу лікаря (1986) та інші акти.

Враховуючи міжнародні акти у сфері медичної етики, беручи до уваги позитивний досвід, зокрема російський – "Етичний кодекс російського лікаря", прийнятий у листопаді 1994 р. – необхідно розробити і прийняти "Етичний кодекс лікаря" і в Україні. Основою для створення такого кодексу може бути клятва Гіппократа, що становить ядро етичних норм поведінки лікарів.

Більшість беззаперечних положень моралі взагалі, у тому числі і в сфері медицини, спирається на релігію. Церква визнавала і благословляла розвиток медичних знань і діяльності лікаря. У Біблії сказано: "Вшановуй належно потрібного тобі лікаря, бо й він існує з Господньої установи і від Всевишнього здатність лікаря" [10, с. 798].

У наш час спостерігається дегуманізація медицини, деперсоналізація хворих, зниження авторитету і поваги до лікаря. Науковці визначають якості, якими повинні бути наділені лікарі та розвивати й удосконалювати які є їх обов’язком. Це, зокрема, професійність, милосердя, вміння володіти словом, відважність, рішучість, уміння приймати рішення, від яких залежить здоров’я і життя хворих, оптимізм, любов до життя, до людей [6, с. 172]. Ці якості доцільно відобразити в Етичному кодексі лікаря України.

Подальша інтеграція України в Європейську спільноту демократичних держав, відкриває нові можливості для поліпшення не лише декларативного закріплення цих прав у законодавчих актах, а й для вдосконалення їх реалізації, згідно з найважливішими міжнародними принципами права і моралі.

Усе це дасть змогу впорядкувати відносини у сфері охорони здоров’я і створити сучасну правову базу для забезпечення права людини і громадянина на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування.

––––––––––––––––––––

1. Kristan I. Constitutional Aspects of the Right to Health Care.// European Journal of Health Law – 1995. – №2.

2. Донна Гомьен, Девид Харрис, Лео Зваак. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: Право и практика. / Пер. с англ. – М.,1998.

3. Johannes W. Pichler. Patients’ Rights in Austria: Still Under Construction //European Journal of Health Law. – 1995. – №2.

4. L.F. Markenstein. The Codification in the Netherlands of the Principal Rights of Patients: A Critical Review.// European Journal of Health Law. – 1995. – №2.

5. Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів / Упор. і наук.ред. Н.Б. Болотіна. – К.: Видав. Дім Ін Юре, 2001.

6. Акопов В.И. Медицинское право в вопросах и ответах. – М.: Изд-во ПРИОР, 2001.

7. Попов В.Л., Попова Н.П. Правовые основы медицинской деятельности: Справочно-информационное пособие. 2-е изд., дораб. и доп.. – СПб.: Деан, 1999.

8. Петров Н.Н. Вопроси хирургической деонтологии. – М., 1956.

9. Сергеев Ю.Д. Профессия врача: юридические основи. – К., 1988.

10. 10.Святе письмо. Книги поетичні: Сирах 38.

 

© Сенюта І., 2002

< Попередня   Наступна >