Головна

Сторони договору субпідряду на капітальне будівництво С. СеникÓ


Сторони договору субпідряду на капітальне будівництвоС. СеникÓЛьвівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, 79000, Львів, Україна

 

 

 

 

 

 

 

Стаття присвячена аналізу суб’єктного складу договору субпідряду на капітальне будівництво. Досліджується проблема участі фізичних осіб, у тому числі суб’єктів підприємницької діяльності, як сторони-підрядчика у договорі будівельного підряду. Відстоюється і обгрунтовується необхідність закріплення на законодавчому рівні правомірності укладення договору субпідряду на капітальне будівництво фізичними особами.

Ключові слова: договір субпідряду на капітальне будівництво, підрядчик, генпідрядчик, субпідрядчик.

Перехід від адміністративно-планового методу ведення господарства України до ринкових відносин зумовлює необхідність зміни і нормативно-правової законодавчої бази в частині регулювання відносин договору будівельного підряду. Відтак дослідження цієї теми є актуальне, оскільки на сьогодні змінилися правові підстави укладення договору будівельного підряду.

Це питання досліджувалось такими вченими – цивілістами як М. Брагінський, О. Красавчіков, Д. Мейер, Ю. Толстой, Г. Шершеневич та ін.

;">Пропонована стаття присвячена аналізу суб’єктного складу договору субпідряду на капітальне будівництво.

Одними із найпоширеніших у господарській практиці правовідносинами є підрядні, які включають в себе і договір субпідряду в капітальному будівництві.

Згідно із ст.354 ЦК України договір підряду на капітальне будівництво укладається замовником з однією, двома і більше будівельними організаціями, які вправі як генеральний підрядчик на підставі договору субпідряду доручити виконання окремих комплексів робіт спеціалізованим організаціям. Отже, якщо із договору будівельного підряду не випливає обов’язок підрядчика виконати обумовлену роботу особисто, підрядчик вправі залучити до виконання робіт інших осіб, уклавши з ними договір субпідряду. Укладаючи договір субпідряду, підрядчик набуває статусу генерального підрядчика, а спеціалізована організація – статусу субпідрядчика.

Така складна структура договірних зв’язків є настільки характерна підряду, що деколи саме в цьому і вбачають його індивідуалізовану ознаку. Так Д. Мейєр у свій час вважав підрядом договір, за яким підрядчик не зобов’язується сам виконувати роботу, а передбачає, що вона буде виконана через посередництво інших осіб, і що робота самого підрядчика переважно не та, яка обумовлюється за підрядом, а полягає тільки у посередництві між особою, яка укладає підряд, і робітниками, які виконують роботу. Так укладається підряд на будівництво споруди; сам підрядчик не бере участі в будівництві, а він тільки наймає робітників, наглядає за ними – словом тільки керує операцією" [1, с.654]

Г. Шершеневич висловлював думку, що договір субпідряду "займає середнє місце між особистим наймом і поставкою" [2, с.483]. Водночас він вбачав і відмінності між ними, які полягали в тому, що "підрядчик самостійно складає план досягнення мети, яку йому вказує його контрагент: "підрядчику дають тільки завдання – побудувати міст, будинок…, але сам спосіб виконання завдання покладається на його особисте вирішення… Підрядчик залучає необхідну робочу силу, стає посередником між робітниками і своїм контрагентом" [2, с.483]

Позиція обох вчених щодо генерального підрядчика зводиться лише до виконання ним посередницької функції між замовником і субпідрядчиком, тим самим йому надається статус посередника.

Дослідження Д. Мейера, Г. Шершеневича та інших учених-цивілістів цього періоду були актуальними стосовно тогочасних економічних умов і засад укладення підрядних договорів.

За умов планової економіки вченими-цивілістами обгрунтовувалася правомірність законодавчої заборони для фізичних осіб бути підрядчиком. У тих економічних та ідеологічних умовах іншої позиції бути не могло.

Економічні умови в сучасний період зазнали істотних змін: від повного знищення приватної ініціативи і повернення до адміністративних методів управління економікою до відродження і законодавчого визнання приватної власності та переходу економіки на ринкові засади функціонування.

Зауважимо, що міжнародна практика підтверджує ефективність у певних випадках, зокрема під час будівництва масштабних об’єктів, залучення спеціальної фігури "інженера". Так Міжнародними умовами договору про будівництво 1977 року передбачена участь інженера від імені замовника. При цьому інженер у рамках, визначених у договорі, вправі давати обов’язкові для підрядника вказівки, наслідки яких несе замовник. Спеціально наголошено, що роботи повинні відповідати вимогам інженера. Відповідно, вказівки і розпорядження підрядчику має право надавати лише інженер, який вправі вносити будь-які зміни у форму, якість і об’єм виконуваних робіт або будь-яку їхню частину, що, на думку інженера, є необхідними. [3, с.189]

Заслуговує на увагу і рекомендація, яка міститься в Міжнародних умовах договору про будівництво, виділяти у договорах ситуації, які потребують спеціального схвалення цих дій інженера замовником [3, с.193]

На генеральних підрядах передусім спеціалізуються потужні будівельні організації. Вони беруть на себе виконання зобов’язань, які пов’язані з будівництвом. Їхні функції можуть полягати: в організації, забезпеченні і веденні робіт одночасно на декількох будівельних майданчиках; в одержанні, аналізі і використанні економічної, управлінської та іншої інформації, пов’язаної з будівельною сферою; у залученні до виконання робіт менш потужних спеціалізованих будівельних організацій та ін.

На сьогодні у зв’язку з невідповідністю одних нормативних актів іншим на практиці постає проблема щодо правомірності укладення фізичними особами, в тому числі суб’єктами підприємницької діяльності, договору субпідряду на капітальне будівництво.

Виходячи з положень ст.353, 354 ЦК України, підрядчиком може бути винятково юридична особа. Аналогічна норма містилася і в Законі України від 6 квітня 2000 року "Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництво об’єктів" (дію якого зупинено на 2003 рік згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2003 рік"), яка встановлювала, що підрядчиком можуть бути юридичні особи будь-якої форми власності.

Протилежна позиція міститься в п.2.7 Положення про підрядні контракти у будівництві України (цей підзаконний нормативний акт має рекомендаційний характер), згідно з якими підрядчиками можуть бути юридичні і фізичні особи, які одержали у встановленому законом порядку право (ліцензію) на здійснення будівельної діяльності, або посередницькі, управлінські, консультаційні та інші подібні структури, що підбирають безпосередніх виконавців, укладають з ними контракти, координують їхню діяльність, забезпечують здачу об’єктів в експлуатацію.

Вбачається, що на практиці слід було б керуватися другою позицією. Проте і у вказане Положення слід було б внести зміни щодо можливості участі у договорі будівельного підряду фізичної особи як сторони-підрядчика.

Аналізуючи вищенаведені положення, доходимо висновку, що така неоднозначність законодавця відносно цієї норми зумовлена необхідністю спеціальних знань та навиків і з використанням спеціального обладнання підрядчиком. Проте все це, напевно, не суперечило б можливості укладення договору будівельного підряду фізичною особою, в тому числі суб’єктом підприємницької діяльності. Адже про одержання фізичною особою доходу юридична особа-замовник має повідомити податковим органам. Сама ж фізична особа у наступному за звітним роком зобов’язана також подати податкову декларацію про доходи і здійснити встановлені законом податкові платежі.

Крім того, обов’язковому ліцензуванню згідно із Законом України від 1 червня 2000 року "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (із змінами і доповненнями), підлягає лише така будівельна діяльність, як вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж.

Постає питання лише щодо "систематичності" такої діяльності. У Законі України від 7 лютого 1991 року "Про підприємництво" на нього не можна знайти чіткої відповіді. Однак у Декреті Кабінету Міністрів від 17 березня 1993 року "Про податок на промисел" зазначено, що платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності і здійснюють несистематичний, не більше як чотири рази протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів. Отже, зазначений податок на промисел стягується за умови вчинення громадянином певних дій від двох до чотирьох разів. А тому, до громадян, які вчиняють подібні дії більше, ніж чотири рази на рік, мають застосовуватися відповідні норми законодавства про підприємництво.

Хоча на сьогодні чинним на території України є Цивільний кодекс 1963 року, проте його норми не відповідають сучасному життю. Цей Кодекс був прийнятий в той час, коли порядок укладення вказаного договору, права і обов’язки сторін та інше детально регламентувалось імперативними нормами обширного законодавства про капітальне будівництво. При цьому першочергова увага приділялась плановим передумовам таких договорів, з якими вони були нерозривно пов’язані і які визначали їхній головний зміст. Як вказував з цього приводу О. Красавчіков, …система генерального підряду – це цивільно-правова форма господарських відносин між замовником і генеральним підрядчиком і відносин виробничого кооперування останнього з іншими підрядчиками при здійсненні планового будівництва підрядним способом [4, с.201]

Істотні зміни, які відбуваються в соціально-економічній сфері країни, вносять суттєві корективи у взаємовідносини між замовниками на будівництво об’єктів, генеральними підрядчиками, які відповідають за виконання всього комплексу робіт, передбачених замовленням та субпідрядчиками, котрі залучаються як треті особи (ст.164 ЦК України) для виконання цих робіт. Об’єм будівельних робіт, виконуваних за рахунок бюджетних коштів, особливо у сфері житлового будівництва, значно скоротився.

Інвестиційні вкладення в галузі капітального будівництва мають здебільшого недержавний характер. Більшість підприємств будівельної індустрії вийшли з-під опіки держави. Отже, у зазначеній сфері явно переважають приватні відносини, які потребують адекватного правового регулювання.

Проте і у наш час не слід категорично заперечувати і повністю відкидати можливість планового будівництва. План посідає певне місце, яке визначається джерелами фінансування і формою власності. Договір підряду на капітальне будівництво може бути і плановим (якщо об’єкт має споруджуватися за рахунок коштів державного бюджету).

Підрядні правовідносини у сфері капітального будівництва за власним своїм характером часто виникають з приводу масштабних і особливо складних робіт. Відтак вони передбачають широку участь у них третіх осіб. Такими третіми особами, тобто субпідрядчиками, найчастіше залучаються спеціалізовані фірми і організації. Невеликі будівельні організації ведуть, як правило, вузькоспеціалізовані роботи і спеціалізуються на будівництві об’єктів певного типу (житлові будинки, дороги, комунікаційні системи). Спеціалізація і визначає той об’єм роботи, який генпідрядчик може доручити менш потужній (субпідрядній) організації. Здебільшого, генпідрядчик має можливість вибирати субпідрядчиків. Такий підхід є проявом конкурентних відносин у сфері будівельних відносин. Мета діяльності субпідрядних організацій не така глобальна, як у генпідрядчика. Об’єм доходів і оборотних коштів значно нижчий. Тому субпідрядчика передусім цікавить не сам об’єкт в цілому, а тільки та його частина, яка виступає предметом його спеціалізації, його головним видом діяльності.

Аналізуючи положення нормативних актів, що стосуються договору будівельного підряду, у тому числі субпідрядних відносин у капітальному будівництві, ми бачимо, що багато з них є неможливими для застосування. Перехід від адміністративно-планового методу ведення господарства України до ринкових відносин зумовлює необхідність зміни і нормативно-правової бази в частині регулювання відносин з договору будівельного підряду.

Завдяки цьому знайшли своє вирішення чимало проблемних питань, які виникають з приводу учасників підрядних правовідносин, у нормах нового Цивільного кодексу України. Їхня диспозитивність дає змогу не тільки юридичним, а й фізичним особам виступати стороною – підрядчиком у договорі будівельного підряду. Згідно із ст.857 нового Цивільного кодексу України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником – як замовник.

Оскільки за новим Кодексом юридичні особи будуть наділятися загальною правоздатністю, то в принципі вони зможуть займатися і будь-якою підприємницькою діяльністю, а тим самим і виступати як підрядчик.

Стосовно фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб, суб’єктів підприємницької діяльності, із тексту згаданої статті нового Цивільного кодексу не випливає, що їм забороняється укладати договір будівельного підряду. Звичайно, вони матимуть право виступати як сторона – підрядчик, лише будучи повністю дієздатними, в тому числі і в результаті емансипації.

Отже, у новому Цивільному кодексі України пропонується комплексно врегулювати відносини з будівельного підряду і виділити їх як самостійний інститут договірного права.

––––––––––––––––––––

1. Мейер Д.И. Русское гражданское право. – М.: Статут, 2000.

2. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – Тула: Автограф. 2001.

3. Международное частное право: Сборник нормативных материалов и документов // Сост. М.Ю.Ерпылеева. – М.

4. Советское гражданское право // Под ред. Красавчикова О.А. – М. Высшая школа, 1985. – Т.2.

 

Ó Сеник С., 2003

< Попередня   Наступна >