Загальнообов’язкове державне соціальне страхування як організаційно-правова форма соціального забезпечення С. Куземська©
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування як організаційно-правова форма соціального забезпеченняС. Куземська©Львівський національний університет імені Івана Франкавул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування розглядається як одна із основних організаційно-правових форм соціального забезпечення. Визначаються особливості соціального страхування, деякі характерні ознаки соціально-страхових відносин. Здійснюється аналіз видів соціального забезпечення (пенсій, допомог та послуг), які реалізуються в системі державного соціального страхування України.
Ключові слова: організаційно-правові форми та види соціального забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, соціально-страхові відносини, соціальний ризик.
Суспільні відносини з приводу матеріального забезпечення чи надання послуг громадянам у випадках настання соціальних ризиків характеризуються великою різноманітністю. Це пояснюється, по-перше, значною кількістю суб’єктів цих відносин – адже майже всі громадяни України є реальними або потенційними одержувачами соціального забезпечення. По-друге, складним є механізм здійснення забезпечення громадян у разі того чи іншого соціального ризику.
Отже, однією із основних організаційно-правових форм соціального забезпечення, тобто способом його організації та здійснення, визнається загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Це одна із форм, за допомогою якої держава виконує функцію соціального забезпечення. Більше того, Конституція України визначає загальнообов’язкове державне соціальне страхування однією з гарантій права особи на соціальний захист.
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це форма реалізації застрахованими громадянами права на матеріальне забезпечення у випадках втрати заробітку чи іншого джерела засобів до існування у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності, старістю, безробіттям, втратою годувальника й інших передбачених законом випадках, а також на медичну допомогу та інші послуги за рахунок коштів страхових фондів [2, с.8].
Будь-який вид страхування за своїм змістом є колективним явищем [1, c.18] і ґрунтується на принципі розподілу збитків, які виникають в однієї застрахованої особи внаслідок настання страхового випадку між усіма учасниками страхування. Соціальне страхування з цього погляду не є винятком, проте має декілька суттєвих особливостей (специфіка страхового випадку, обов’язкова участь усіх найманих працівників у страхуванні, розподіл обов’язку сплати страхових внесків між роботодавцями та застрахованими особами, виключно цільове використання коштів страхових фондів, статус нормативно-правових документів, які приймаються страховими фондами та ін.), які не дають можливості розглядати його лише в контексті цивільного особистого страхування. Соціальне страхування можна характеризувати за певними ознаками, зокрема: за об’єктом страхування; колом осіб, охоплених страхуванням; територією, на яку воно поширюється; характером організації страхових заходів [1, c.22-24].
Головною метою соціального страхування є відшкодування втраченого заробітку або/та необхідність у додатковій матеріальній підтримці, тобто забезпечення належного матеріального добробуту населення. В сучасному суспільстві матеріальне забезпечення особи залежить від її заробітку чи доходу. Для їх одержання необхідними є наявність працездатності та можливості реалізувати себе на ринку праці. Працездатність може залежати від хвороби, інвалідності, старості, нещасного випадку, вагітності, необхідності догляду за хворим членом сім’ї. Отже, поняття непрацездатності охоплює декілька видів соціальних ризиків. Відтак будь-кому, хто живе за рахунок продажу своєї робочої сили, загрожують дві небезпеки: з одного боку, втрата працездатності, з іншого– безробіття. В обох випадках особа опиняється перед загрозою втрати заробітку (доходу) [1, c.20]. Саме цей ризик і є специфічним об’єктом, притаманним тільки соціальному страхуванню. Перелік соціальних ризиків завжди визначений в законодавчому порядку.
Інша важлива ознака – широке коло осіб, залучених до соціального страхування. Система соціального страхування охоплює громадян, іноземців, осіб без громадянства, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільного договору найму, займаються підприємницькою діяльністю, самі себе забезпечують роботою. Можна стверджувати, що соціальне страхування охоплює переважну більшість працездатного населення держави. Жодний інший вид страхування не передбачає залучення такої великої кількості учасників. Важливо, що умови та порядок здійснення соціального страхування визначені лише законом.
Особливістю характеру організації страхових заходів є те, що участь у тому чи іншому виді соціального страхування має примусовий характер, а не добровільний, як у цивільному особистому страхуванні. Акт волевиявлення фізичної особи чи роботодавця про бажання брати участь у певному виді страхування не потрібний. Наявність статусу роботодавця або найманого працівника автоматично зумовлює участь у загальнообов’язковому соціальному страхуванні.
Соціальне страхування функціонує на загальнодержавному рівні в межах єдиної системи, яка складається з п’яти видів страхування. Спеціально уповноваженими органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами соціального страхування, є цільові, позабюджетні, централізовані некомерційні страхові фонди.
Прийняття Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у 1998 році, а згодом і законів про страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на випадок безробіття, у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності та витрат, зумовлених народженням та похованням, а також закону про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ініціювало виникнення цілого комплексу нових правовідносин, які мають певні характерні ознаки. Окремими з цих особливостей є: по-перше, ці відносини, як правило, є, недоговірними, їх виникнення, зміна чи припинення визначаються в нормативному порядку. Правовий статус суб’єктів, обсяг прав та обов’язків визначається нормативно-правовими документами. По-друге, суб’єктами названих соціально-страхових правовідносин є застраховані особи, а у передбачених законом випадках також члени їхніх сімей, страхувальник та страхових. Кожен з них має певні права та обов’язки, проте, необхідно зазначити, що основним суб’єктом цих правовідносин є застрахована особа. Вся система соціального страхування створена і функціонує з метою здійснення захисту застрахованої особи в разі настання страхового ризику. По-третє, в системі соціального страхування забезпечуються лише певні соціальні ризики, які наперед відомі, передбачувані і неодмінно або здебільшого, трапляються у людей в певний час і за певних обставин, а саме: загальносоціальні – притаманні кожній людині і зумовлені її фізіологічною природою (старість, хвороба, вагітність та пологи та ін.), та професійні, які є наслідком професійної діяльності людини або пов’язані з нею (нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання, безробіття) [3, с.56]. Загалом, соціально-страхові відносини можна поділити на: 1) правовідносини з приводу акумуляції коштів на потреби соціального забезпечення; 2) правовідносини з приводу розподілу цих коштів на фінансування певних видів соціальних виплат та послуг.
Соціально страхові відносини можна також класифікувати за критерієм страхового випадку, внаслідок якого вони виникають. Відтак розрізняють такі види страхування: пенсійне; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності, та медичне. Незважаючи на чітке розмежування і створення п’яти окремих програм соціального страхування, для всієї системи створено єдиний юридичний механізм її регулювання. Це знаходить своє відображення в єдиних принципах права. Так загальнообов’язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами: законодавчого визначення умов та порядку здійснення соціального страхування; обов’язкової участі осіб, які працюють на умовах трудового договору, осіб, які самі себе забезпечують роботою, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності; солідарності та субсидіювання; обов’язковості фінансування страховими фондами витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг; цільового використання коштів. Єдиним є також метод правового регулювання правовідносин з усіх видів соціального страхування, який характеризується за певними ознаками: підстава виникнення, зміни чи припинення правовідносин (комплексний юридичний факт), правове становище суб’єктів (немає ані відносин рівності сторін, ані відносин влади та підпорядкування), характер встановлення прав та обов’язків (недоговірний).
У межах державного соціального страхування забезпечується надання різних видів соціального забезпечення: пенсій, допомог та послуг. Обсяг матеріального забезпечення особи залежить від того, в яких видах загальнообов’язкового державного соціального страхування особа бере участь. Тому право на отримання певного виду пенсії чи допомоги обмежується рамками конкретного виду соціального страхування.
Без сумніву, пенсійні виплати в системі соціального забезпечення посідають чи не найважливіше місце. Однак з огляду на аналіз чинного законодавства пенсійне забезпечення втратило свою єдність, яка була притаманна йому в умовах радянської системи соціального забезпечення. Загалом, сучасне пенсійне забезпечення має складну структуру. Пенсійне забезпечення може здійснюватись за рахунок коштів соціального страхування, причому як обов’язкового (із солідарної та накопичувальної систем), так і добровільного (всі види страхових пенсій) та коштів державного бюджету (пенсії державним службовцям, соціальні пенсії та ін.). Крім того, регулювання страхових пенсійних відносин здійснюється в межах різних видів соціального страхування. Так призначення пенсії залежно від статусу застрахованої особи та страхового ризику може здійснюватись із різних страхових фондів. Страхова пенсія за віком фінансується за рахунок пенсійного страхування, а пенсія в разі інвалідності призначається з Пенсійного Фонду, якщо причиною інвалідності є загальне захворювання, або з Фонду страхування від нещасного випадку на виробництві, якщо інвалідність настала внаслідок професійного захворювання. Крім того, існують певні відмінності в умовах здійснення різних видів страхування. Якщо у пенсійному страхуванні активну участь бере як застрахована особа, так і роботодавець, то у страхуванні від нещасного випадку на виробництві, за загальним правилом, сплата страхових внесків є обов’язком лише роботодавця.
Інший вид соціального забезпечення, який необхідно розглядати також беручи до уваги організаційно-правову форму, є допомога. Як відомо, соціальна допомога – це періодична або одноразова грошова виплата, метою призначення якої є компенсація втраченого заробітку або додаткова підтримка громадян у випадку настання соціального ризику за рахунок коштів соціальних страхових коштів або державного бюджету. Саме за джерелом фінансування соціальні допомоги поділяють на страхові та не страхові. Окремі види допомог можуть бути лише страховими, наприклад допомога по безробіттю, страхова виплата в разі нещасного випадку на виробництві, допомога по тимчасовій непрацездатності у зв’язку із хворобою. Законодавство передбачає перелік допомог, які за своєю юридичною природою є нестраховими, наприклад допомога малозабезпеченим, допомога інвалідам з дитинства та дітям інвалідам віком до 16 років, допомога на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням, житлові субсидії. Однак існують певні види допомог, які залежно від статусу їхнього одержувача можуть бути як страховими, так і державними. Саме такими є допомога по вагітності і пологам, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років, допомога на поховання. Зокрема, застрахованим особам допомога по вагітності і пологам призначається з Фонду страхування у зв’язку із тимчасовою непрацездатністю, а незастрахованим – за рахунок коштів державного бюджету. Допомога на поховання безробітного виплачується з Фонду страхування від безробіття; найманого працівника, чи члена його сім’ї – за рахунок коштів Фонду страхування від тимчасової втрати працездатності.
Крім вищезазначених видів соціального забезпечення, у межах соціального страхування здійснюється реалізація права громадян на отримання певних видів соціальних послуг. Наприклад, Законом про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття передбачено надання послуг безробітним з професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації чи профорієнтації; пошуку підходящої роботи та сприяння працевлаштуванню. Законом про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до числа соціальних послуг віднесено допомогу на поховання пенсіонера. Великий перелік послуг передбачено для застрахованих осіб, потерпілих від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, зокрема організація цілеспрямованого та ефективного лікування потерпілого та ін.
––––––––––––––––––––
1. Вигдорчик Н.А. Теория и практика социального страхования. Теоретические основы социального страхования. – М., 1923.
2. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения. – М., 1999.
3. Синчук С.М. Теорія соціального ризику за правом соціального забезпечення // Право України. – 2003. – №3.
© Куземська С., 2004
< Попередня Наступна >